Процесуальна співучасть

Процесуальна співучасть — це обумовлена нормами матеріального права множинність осіб на тій чи іншій стороні у цивільному процесі в силу наявності спільного права чи спільного обов’язку (ст.

Співучасть можна класифікувати на види за двома критеріями. За формою співучасть буває: 1) активна співучасть — коли кілька співпо­зивачів пред’являють позов до одного відповідача; 2) пасивна спів­участь — коли один позивач пред’являє позов до кількох відповідачів; 3) змішана співучасть — коли кілька співпозивачів пред’являють позов до кількох співвідповідачів.

В залежності від характеру матеріально-правових зв’язків між суб’єктами спірних правовідносин та обов’язковості участі в процесі розрізняють два види процесуальної співучасті — необхідну (обов’яз­кову) і факультативну (можливу).

Необхідна (обоє ’язкова) співучасть має місце у випадку, коли хара­ктер спірних матеріальних правовідносин не дозволяє вирішити питан­ня щодо прав чи обов’язків одного з учасників процесу без залучення до процесу інших суб’єктів спірних матеріальних правовідносин. Підс­тавою даного виду співучасті є загальне право та загальний обов’язок. Наприклад, вимога про виселення з квартири не може бути вирішена без залучення всіх повнолітніх членів сім’ї.

Можлива (факультативна) співучасть не носить обов’язкового ха­рактеру, тому що характер спірних матеріальних правовідносин дозво­ляє розглядати справи відносно кожного із суб’єктів в окремому проце­сі. Підставою факультативної співучасті є однорідність вимог, взаємо­зв’язок підстав позовів, пред’явлення їх до того ж самого відповідача. Наприклад, в разі подання позову щодо одного з повнолітніх дітей що­до утримання недієздатних батьків суд на підставі закону може залучи­ти як співвідповідачів інших повнолітніх дітей.

Усі процесуальні співучасники мають однакові права і несуть од­накові обов’язки. Вони рівні в правах і обов’язках як відносно один одного (внутрішня рівність), так і стосовно іншої сторони (зовнішня рівність). Кожен з позивачів або відповідачів щодо іншої сторони ви­ступає в процесі самостійно (ч. 1 ст. 32 ЦПК). Вони вправі виступати самостійно і стосовно інших процесуальних співучасників на своїй стороні.

Ознаки цивільної процесуальної співучасті:

— співучасники — це суб’єкти спірних матеріально-правових від­носин;

— інтереси співпозивачів (співвідповідачів) не суперечать одне одному, але є протилежними інтересам іншої сторони;

— наявність одного провадження, в якому розглядається справа з участю співпозивачів чи співвідповідачів^{[16] [17].}

Підстави для виникнення процесуальної співучасті (ст. 32 ЦПК):

— предметом спору є спільні права чи обов’язки кількох позивачів або відповідачів;

— права і обов’язки кількох позивачів чи відповідачів виникли з однієї підстави;

— предметом спору є однорідні права та обов’язки.

В перших двох випадках співучасть є необхідною, а в останньому застосовується лише для спрощення процесу.

Співучасть Грунтується на спільності процесу. Розуміння спільності процесу як спільності інтересів групи осіб пов’язують з різними обста­винами — спільною метою, тотожністю юридичних та фактичних підс­тав, спільними правами та обов’язками, тому предметом правового спо­ру можуть бути права та обов’язки, які ґрунтуються на однорідних фактичних (та юридичних) підставах.

Співучасть у цивільному процесі традиційно визнавалась об’єдна­нням в ньому кількох позивачів чи/або відповідачів, а не позовів, що ґрунтуються на матеріально-правових відносинах.

Об’єктивне об’єднання позовів полягало в об’єднанні всіх позовів одного позивача до одного відповідача.

Суб’єктивне об’єднання позовів можливе між тими особами, які пе­ребували у певних відношеннях між собою до виникнення судового провадження.

Співучасники можуть доручити вести справу одному із співучасників, якщо він має повну цивільну процесуальну дієздатність (ч. 2 ст. 32 ЦПК).

Процесуальна співучасть настає за ініціативою позивача і позивачів. Якщо позов пред’явлений не всіма особами, яким належить таке право, суд не вправі залучати таких осіб до участі у справі як співпозивачів, оскільки згідно з принципом диспозитивності особа, якій належить пра­во вимоги, розпоряджається своїми правами на власний розсуд (п.10 Постанови Пленуму BC України № 5 від 12.06.2009 р. «Про застосу­вання норм цивільного процесуального законодавства, що регулюють провадження у справі до судового розгляду»).

Особливість участі процесуальних співучасників у цивільному про­цесі полягає у тому, що кожен із них щодо іншої сторони діє у процесі самостійно. Якщо інтереси позивачів або відповідачів між собою супе­речать, то співучасті немає. Відповідно до ст. 216 ЦПК суд, ухвалюючи рішення на користь кількох позивачів або проти кількох відповідачів, має зазначити, в якій частині рішення стосується кожного з них, або вказати, що відповідальність чи право стягнення є солідарним. Співуча­сники також можуть оскаржувати судові рішення самостійно, або приє­днуватися до скарг інших співпозивачів чи співвідповідачів (ст. ст. 299, 329 ЦПК).

5.4.