Представництво іноземних осіб у цивільному процесі

Відповідно до загального принципу національного режи­му, що надається іноземним особам у цивільному процесі, такі особи мають право звертатися до суду за захистом і брати участь у цивільному процесі особисто або через своїх представників, а у випадках, установлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні інтереси.

У навчальній літературі судове представництво традицій­но поділяють на види: добровільне, законне, представництво на підставі статутів, положень й на інших спеціальних підста­вах. З підстав виникнення розрізняють законне і договірне пред­ставництво. За способом виникнення - добровільне і необхідне (або факультативне й обов’язкове).

За ознаками осіб, інтереси яких представляють: представ­ництво сторін (позивача і відповідача), третіх осіб (із самостій­ними вимогами і без самостійних вимог); заявників і заінтересо­ваних осіб; органів державної влади, органів місцевого самовря­дування, інших громадських організацій, трудових колективів, які захищають права інших осіб. За ознаками осіб, які здійсню­ють процесуальне представництво: представництво, що здійсню­ється адвокатами; юрисконсультами та іншими особами, які на­дають правову допомогу; уповноваженими громадськими орга­нізаціями; батьками, опікунами, піклувальниками; співучасни­ками; громадянами, які допущені судом до представництва кон­кретної особи у конкретній справі, тощо.

Загальні питання щодо процесуального представництва іноземних осіб у цивільному процесі регулюються відповідними нормами ЦПК України. Відтак ст. 26 Кодексу визначено склад осіб, які беруть участь у справі, що в частині участі представника кореспондується із положеннями його ст. 38. Передбачено, що сторона, третя особа, особа, яка відповідно до закону захищає права, свободи чи інтереси інших осіб, а також заявники та інші заінтересовані особи в справах окремого провадження (крім справ про усиновлення) можуть брати участь у цивільній справі особисто або через представника.

Особиста участь у справі особи не позбавляє її права мати в цій справі представника.

Статтею 39 ЦПК визначено зміст законного представницт­ва у цивільному процесі, що ґрунтується на прямій вказівці зако­ну, та коло осіб, які можуть виступати законними представника­ми. Так, представництво малолітніх осіб і недієздатних фізичних осіб у суді здійснюють їхні батьки, усиновлювачі, опікуни чи інші особи, визначені законом; представництво неповнолітніх осіб та осіб, цивільна дієздатність яких обмежена, - відповідно, їхні батьки, усиновлювачі, піклувальники чи інші особи, визна­чені законом; щодо прав, свобод та інтересів особи, яка визнана безвісно відсутньою, представництво здійснює опікун, призна­чений для опіки над її майном; права, свободи та інтереси спад­коємців особи, яка померла або оголошена померлою, якщо спа­дщина ще ніким не прийнята, захищає виконавець заповіту або інша особа, яка вживає заходів щодо охорони спадкового майна. Законні представники можуть доручати ведення справи в суді іншим особам.

Щодо представництва іноземних осіб у суді застосовують­ся також інші норми ЦПК України, які регулюють питання про­цесуального представництва, приміром, вимоги щодо осіб, які можуть бути представниками (ст. 40), обмеження щодо можли­вості особи бути представником у цивільному процесі (ст. 41), правила щодо оформлення документів, що посвідчують повно­важення представників (ст. 42), підстави і порядок призначення або заміни законного представника судом (ст. 43), зміст та обсяг повноважень представника в суді (ст. 44), а також участь у циві­льному процесі органів та осіб, яким законом надано право за­хищати права, свободи та інтереси інших осіб у випадках, уста­новлених законом (ст. 45), тощо.

4.