§ 4. Обов'язок доказування і подання доказів. Подання доказів та витребування доказів

Стаття 129 Конституції України відносить до основних засад судо­чинства змагальність сторін. Згідно із ч. 1 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Розподіл обов'язку доказування визначається предметом спору. За загальним правилом обов'язок (тягар) доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. Однак законо­давчими актами тягар доказування певних обставин може бути покла­дено на одну зі сторін матеріальних правовідносин.

Зокрема, відповідно до ст. 81 ЦПК України у справах про дискримі­націю позивач зобов'язаний навести фактичні дані, які підтверджують, що дискримінація була. У разі наведення таких даних доказування їх ві­дсутності покладається на відповідача.

У справах про визнання необгрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави позивач зобов'язаний навести у позові фактичні дані, які підтверджують зв'язок активів з особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, та їх необґрунтова­ність, тобто наявність визначеної ч. 2 ст. 290 ЦПК України різниці між ва­ртістю таких активів та законними доходами такої особи. У разі ви­знання судом достатньої доведеності зазначених фактів на підставі по­даних позивачем доказів спростування необґрунтованості активів пок­ладається на відповідача.

У справах щодо застосування керівником або роботодавцем чи створення ним загрози застосування негативних заходів впливу до по­зивача (звільнення, примушування до звільнення, притягнення до дис­циплінарної відповідальності, переведення, атестація, зміна умов праці, відмова в призначенні на вищу посаду, зменшення розміру заробітної плати тощо) у зв'язку з повідомленням ним або його близькими осо­бами про можливі факти корупційних або пов'язаних із корупцією пра­вопорушень, інших порушень Закону України «Про запобігання коруп­ції» іншою особою обов'язок доказування, що ухвалені рішення та вчи­нені дії є правомірними і не були мотивовані діями позивача чи його близьких осіб щодо здійснення цього повідомлення, покладається на відповідача.

У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов'язати та­кого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може ви­знати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події вста­новленою.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Обов'язок доказування - це необхідність здійснення комплексу дій з доказування, яка визначається не вільним розсудом суб'єкта доказу­вання, а загрозою настання несприятливих наслідків у разі їх невико­нання. Прикладом несприятливих наслідків для сторони, яка не вико­нала обов'язок доказування, може служити відмова суду визнати наяв­ним факт належного виконання умов договору, що затверджується сто­роною, у разі невиконання обов'язку доказування вказаного факту.

Сторона, надаючи докази, реалізує своє право на доказування та одночасно виконує обов'язок доказування, оскільки саме сторони по­винні доводити ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень.

Обов'язки доказування розподіляються між сторонами і третіми осо­бами, які заявляють самостійні вимоги, оскільки саме вони є суб'єктами матеріальних правовідносин. І саме на цих осіб покладено обов'язок дока­зування фактів, які підлягають установленню, тягар доказування (onus probandi). Із зазначеного правила випливає: якщо позивач не зможе на­дати доказів, що підтверджують його вимогу, в задоволенні позову має бути відмовлено.

Істотну роль у розподілі обов'язків доказування відіграють правові презумпції, тобто закріплені в законі припущення про існування певних фактів за пов'язаності з ними інших фактів. Презумпція звільняє сторону, на користь якої її встановлено, від доказування факту. Проте головне призначення презумпції полягає не у звільненні певних фактів від підт­вердження доказами, а в найбільш доцільному розподілі обов'язків до­казування цих фактів між сторонами. Прикладом презумпції може бути норма ст.

Усі презумпції є спростовними, тобто заінтересована сторона може презумпцію спростувати, якщо вважає, що та не відповідає обставинам справи.

Подання доказів. Докази подаються сторонами та іншими учасни­ками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у тому разі, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а та­кож інших випадків, передбачених ЦПК України.

Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосе­редньо до суду (ст. 83 ЦПК України). Позивач та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач і третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Якщо доказ не можна подати у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідо­мити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтве­рджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отри­мання вказаного доказу.

У разі визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів. У разі прийняття судом відмови сторони від визнання обставин суд може встановити строк для подання доказів щодо таких обставин.

Якщо зі зміною предмета або підстав позову або поданням зустріч­ного позову змінилися обставини, що підлягають доказуванню, суд зале­жно від таких обставин встановлює строк подання додаткових доказів.

Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до ро­згляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, зазда­легідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учас­никам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи, обсяг доказів є надмірним або якщо вони були подані до суду в електронній формі чи є публічно доступними.

Докази, не додані до позовної заяви чи до відзиву на неї, якщо інше не передбачено ЦПК України, подаються через канцелярію суду, з вико­ристанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи або в судовому засіданні з клопотанням про їх приєднання до матеріа­лів справи.

У разі подання заяви про те, що доданий до справи або поданий до суду учасником справи для ознайомлення документ викликає сумнів з приводу його достовірності або чи не є він підробленим, особа, яка по­дала цей документ, може просити суд до закінчення підготовчого засідання виключити його з доказів і розглядати справу на підставі інших доказів.

Учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази має право подати клопотання про витребування доказів судом (ст. 84 ЦПК України). Таке клопотання має бути подане позивачем або особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, разом з поданням позовної заяви, а відповідачем або третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - разом із поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском установленого строку, суд залишає його без за­доволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує немо­жливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.

У клопотанні має бути зазначено: який доказ витребовується; об­ставини, які може підтвердити цей доказ, або аргументи, які він може спростувати; підстави, з яких випливає, що цей доказ має відповідна особа; вжиті особою, яка подає клопотання, заходи для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів та/або причини неможливості самостійного отримання цього доказу.

У разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує відпо­відні докази. Суд може витребувати докази також до подання позову як захід забезпечення доказів у порядку, встановленому статтями 116-118 ЦПК України. Суд може уповноважити на одержання таких доказів заін­тересовану сторону. Будь-яка особа, у якої перебуває доказ, повинна видати його на вимогу суду. Особи, які не мають змоги подати доказ, який витребовує суд, або не мають можливості подати такий доказ у встановлені строки, зобов'язані повідомити про це суд із зазначенням причин протягом п'яти днів з дня вручення ухвали. У разі неповідом­лення суду про неможливість подати докази, витребувані судом, а та­кож у разі неподання таких доказів з причин, визнаних судом неповаж­ними, суд застосовує до відповідної особи заходи процесуального при­мусу, передбачені ЦПК України. Притягнення винних осіб до відповіда­льності не звільняє їх від обов'язку подати витребувані судом докази.

У разі неподання учасником справи з неповажних причин або без повідомлення причин доказів, витребуваних судом, суд залежно від того, яка особа ухиляється від їх подання, а також яке значення мають ці докази, може визнати обставину, для з'ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у його визнанні, або може здійснити розгляд справи за наявними в ній доказами, або, у разі неподання таких доказів позивачем, також залишити позовну заяву без розгляду.