Позов: поняття, елементи та види

Однією з особливостей позовного провадження є наяв­ність позову. Позов - це належно оформлена вимога про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інте­ресів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімей­них, трудових та інших правовідносин.

Ця категорія використовується в нормативних актах не лише процесуального, а й матеріально-правового характеру (наприклад, гл. 19 ЦК України), проте з’ясування поняття і сутності позову здійснюється в межах теорії цивільного проце­су. Поняття позову пов’язане з поняттям позовного судочинства, в порядку якого здійснюється захист порушеного або оскарже­ного права.

Оскільки особа, яка вважає себе власником поруше­ного або оскарженого права, звертаючись до суду, шукає у суді захисту порушеного права і просить суд розглянути спір, що виник, з порушником права в передбаченому законом проце­суальному порядку, то звернення цієї особи до суду має назву позову, а провадження за цим зверненням - позовного провадження.

Позовній формі захисту властива не тільки форма звер­нення до суду, але і порядок звернення до суду, а також однако­вий порядок розгляду спору. У цьому і полягають процесуальні гарантії права на судовий захист.

Позов - це вимога заінтересованої особи, що ґрунтується на спірних матеріальних правовідносин, про захист свого або чужого права законного інтересу, що підлягає розгляду та вирі­шенню у встановленому законом порядку.

Визначення позову як вимоги про захист порушеного або оскаржуваного права або охоронюваного законом інтересу дає змогу сформулювати істотні ознаки позову і позовної форми процесу.

Ознаки позову:

1) наявність матеріально-правової вимоги, що випливає з порушеного або оскаржуваного права;

2) розгляд і вирішення цієї вимоги у встановленому зако­ном процесуальному порядку;

3) наявність спору про право або законний інтерес;

4) наявність двох наділених законом рівними процесуаль­ними правами сторін із протилежними матеріально-правовими інтересами;

5) наявність сторін, що сперечаються, і третьої, не заінте­ресованої у вирішенні справи особи, передбачає змагальність і рівне праве положення тих, хто змагається.

Як і у будь-якому складному явищі, у позові прийнято ви­окремлювати його складові - елементи позову. Елементи позову визначають його внутрішні специфічні ознаки, містять інформа­цію про суб’єктивне право, що потребує, на думку позивача, судового захисту, про фактичні обставини, на яких ґрунтується подана вимога.

Кожний позов складається з трьох елементів:

- предмет позову;

- підстави позову;

- зміст позову.

Предметом позову є матеріально-правова вимога позива­ча до відповідача, щодо якої суд повинен винести рішення. Ця вимога повинна мати правовий характер, тобто бути врегульова-

ною нормами матеріального права, а також підпадати під ци­вільну юрисдикцію суду.

Наприклад, у позові про стягнення аліментів предметом позову буде стягнення певних платежів з відповідача, який доб­ровільно не виконує свої обов'язки щодо позивача (ст.ст. 180, 198 CK України); у позові про розірвання договору довічного утримання (догляду) у зв'язку з невиконання або неналежним виконанням набувачем обов'язків за договором предметом буде вимога позивача (відчужувача) розірвати зазначений договір (ст. 756 ЦК України) тощо.

Право визначення предмета позову належить позивачу, який сам обирає спосіб захисту свого права. Відповідно до ст. 31 ЦПК України позивач до початку судового розгляду має право змінити предмет позову, тобто замінити матеріально-правову вимогу іншою.

Наприклад, позивач пред'явив позов тільки з вимогою про визнання правочину недійсним, не заявляючи вимог, пов'язаних із правовими наслідками задоволення позову судом. Змінивши предмет позову, позивач може вимагати від суду як визнання правочину недійсним, так і застосування наслідків його недійс­ності (проведення двосторонньої реституції, відшкодування збитків та моральної шкоди).

Предмет позову характеризується певним змістом, а в ба­гатьох випадках - і окремим об'єктом. Тому необхідно відрізня­ти предмет позову в його безпосередньому розумінні від мате­ріального об’єкта або матеріального предмета позову.

Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрун­товує свої вимоги.

Такі обставини становлять юридичні факти, які тягнуть певні правові наслідки. Підстава позову складається з таких юридичних фактів, які підтверджують наявність спірних взаємо­відносин, належність сторін до цієї справи та привід до позову.

Факти, що входять до підстав позову, традиційно у проце­суальному праві поділяють на три групи:

- правовстановлюючі факти, тобто ті, що свідчать про наявність у позивача спірного матеріального права, за захистом якого він звертається до суду;

- факти активної та пасивної легітимації, що вказують на зв'язок відповідно позивача та відповідача зі спірними мате­ріально-правовими відносинами;

- факти приводу до позову, що є причиною звернення до суду (порушення суб'єктивного права позивача або втрата цим правом визначеності внаслідок дій відповідача).

Наприклад, у позові про стягнення аліментів на дитину фактами підстави позову будуть такі: наявність шлюбу між батьками (правоустановчий факт); народження дитини за час шлюбу (правоустановчий факт); запис відповідача батьком у свідоцтві про народження дитини (факт пасивної легітима­ції); проживання дитини з матір'ю (факт активної легітимації); залишення батьком сім'ї та не надання ним допомоги в утриман­ні дитини (факт приводу до позову).

Коло фактів, що входять до підстав позову, вказується по­зивачем у позовній заяві. Якщо позивач неповно вказав ці факти, суд має право запропонувати йому доповнити підстави позову, надати докази на підтвердження наявності або відсутності тих юридично значущих фактів, на які позивач не вказав через свою правову непоінформованість або з інших причин. У підсумку належне коло фактів, що входять до підстав позову, визначається нормою матеріального права, що підлягає застосуванню у справі.

Підставу позову становлять фактична і правова підстави.

Фактична підстава позову - це юридичні факти, на яких ґрунтуються позовні вимоги позивача до відповідача. Як прави­ло, підстава має складний фактичний склад. Ці юридичні факти, фактичні обставини становлять фактичну підставу позову.

Правова підстава позову - це посилання в позовній заяві на закони та інші нормативно-правові акти, на яких ґрунтується вимога позивача.

Відповідно до ст. 31 ЦПК України позивач до початку су­дового розгляду має право змінити підставу позову.

Усі елементи позову перебувають у взаємозв'язку. Юри­дичні факти, що підтверджують суб'єктивне матеріальне право і є підставою позову, визначають у той же час юридичну приро­ду матеріально-правової вимоги, яка становить предмет позову. Водночас матеріально-правова вимога зумовлює процесуальну форму захисту - зміст позову.

Зміст позову - це звернена до суду вимога позивача про здійснення судом певних дій із зазначенням способу судового захисту.

Зміст позову визначається позивачем, зважаючи на спосіб судового захисту, передбаченого законом. Способи захисту цивільних прав визначені в ч. 2 ст. 16 ЦК України і полягають, зокрема, в такому:

- визнання права;

- визнання правочину недійсним;

- припинення дії, яка порушує право;

- відновлення становища, яке існувало до порушення;

- примусове виконання обов'язку в натурі;

- зміна правовідношення;

- припинення правовідношення;

- відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;

- відшкодування моральної (немайнової) шкоди;

- визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відокремлення елементів позову має не тільки теоретичне, але й неабияке практичне значення. За елементами проводиться класифікація позовів на види, визначається юрисдикція справи, межі судового розгляду і предмет доказування.

Елементи позову мають важливе значення для організації захисту відповідача проти позову, для вирішення питання про прийняття позову до судового провадження. Вони визначають суть вимоги, на яку суд повинен дати відповідь у своєму рішенні.

Види позовів класифікуються за предметом позову, за об'єктом захисту, за характером інтересу, що захищається.

За предметом позови класифікуються на позови про при­судження, про визнання, перетворювальні позови.

Позов про присудження - це позов, спрямований на при­мусове виконання підтвердженого судом обов ’язку відповідача.

Позивач вимагає не тільки визнання за ним певного суб’єктивного права, але і примушення відповідача до здійснен­ня конкретних дій на свою користь. Позовом про прису­дження позивач вимагає від суду зобов’язати відповідача вико­нати певну дію (наприклад, відшкодувати заподіяну шкоду, сплатити аліменти) або утриматися від її вчинення (наприклад, усунення перешкод в користуванні майном).

Звернення до суду за захистом права у вигляді прису­дження звичайно зумовлено тим, що боржник заперечує право позивача, не виконуючи свої обов’язки. Внаслідок спору право втрачає визначеність; його не можна примусово здійснити доти, доки не буде встановлено, чи є справді оскаржуване право і яка його сутність. Це питання вирішує суд. Примусове виконання обов’язку боржником є кінцевою метою позову про присудження. Тому позови про присудження називають також «виконавчими».

Позови про присудження слугують примусовому здійс­ненню матеріально-правових обов’язків, які не виконуються добровільно або виконуються неналежно.

Предметом позову про присудження є право позивача ви­магати від відповідача певної поведінки у зв’язку з невиконан­ням ним відповідного обов’язку добровільно.

Підставами позову про присудження є:

- факти, з якими пов’язане виникнення права;

- факти, з якими пов’язане виникнення права на позов: на­стання строку, відкладальної умови, порушення права.

Зміст позову про присудження виражається у вимозі пози­вача до суду про примушення відповідача до здійснення певних дій або утримання від їй вчинення.

Позов про визнання - це вимога, спрямована на підтвер­дження судом існування або відсутності певних правовідносин.

Оскільки рішенням суду у цих позовах установлюється іс­нування або відсутність спірних правовідносин, ці позови нази­вають також «установлювальними».

Є два різновиди установлювальних позовів:

- позитивні позови про визнання;

- негативні позови про визнання.

Позитивний позов про визнання спрямований на встанов­лення факту існування спірних прав і юридичних обов’язків, тобто правовідносин, що пов’язують сторони, між якими виник спір (позивача й відповідача). Це може бути позов про визнання батьківства за рішенням суду (ст. 128 СК України), визнання права власності на самочинне будівництво (ст. 376 ЦК України) або визнання авторських прав (глава 36 ЦК України) тощо.

Негативний позов про визнання спрямований на встанов­лення факту відсутності суб’єктивних прав і юридичних обов’язків, тобто правовідносин, що позв’язують сторони (пози­вача і відповідача). До негативних позовів можна віднести позов про визнання правочину недійсним (ст.ст. 215-236 ЦК України); визнання недійсним шлюбу (ст.ст. 40, 41 СК України) тощо.

Предметом позову про визнання здебільшого є правовід­носини між позивачем і відповідачем.

Підставами позитивного позову про визнання є факти, з якими позивач пов’язує виникнення спірних правовідносин (наприклад, проживання впродовж тривалого строку як член сім’ї наймача).

Підстави негативного позову про визнання утворюють факти, внаслідок яких спірні правовідносини, за ствердженням позивача, не могли виникнути (наприклад, відсутність нота­ріально оформленого договору у випадках, коли таке оформ­лення відповідно до закону або за згодою сторін необхідно для дійсності правочину).

Захист інтересу у визначеності права може бути досяг­нутий судовим визнанням того, що спірні правовідносини в тому або іншому певному змісті або обсязі дійсно існують або не існують.

Зміст позову про визнання - це вимога до суду ухвалити рішення про визнання наявності або відсутності правовідносин, указаних позивачем (визнати правочин недійсним, визнати право на житлову площу тощо).

Перетворювальні позови - це позови, спрямовані на змі­ну або припинення існуючих із відповідачем правовідносин. Судо­ве рішення в такому разі є юридичним фактом матеріального права, що змінює структуру матеріальних правовідносин.

Залежно від мети, яку обирає позивач, звертаючись до суду, перетворювальні позови поділяються на:

а) позови, спрямовані на зміну правовідносин (наприк­лад, про набуття права власності на знахідку, на скарб; про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю та ін.);

б) позови, спрямовані на припинення правовідносин (на­приклад, про розірвання договору, розірвання шлюбу та ін.).

Предметом перетворювального позову слугує право позивача одностороннім волевиявленням припинити або змі­нити правовідносини (наприклад, вимагати розірвання шлюбу, договору).

Підстави перетворювального позову становлять факти подвійного значення:

а) факти, з якими пов'язане виникнення правовідносин, що підлягають зміні або припиненню;

б) факти, з якими пов'язана можливість здійснення пе­ретворювального повноваження на зміну або припинення право­відносин.

Змістом перетворювального позову є вимога до суду ухвалити рішення про припинення або зміну правовідносин (про розірвання шлюбу, поділ спільного майна).

Розглядаючи перетворювальний позов і ухвалюючи у ньому перетворювальне рішення, суд не створює нові права, а захищає право позивача на зміну або припинення існуючих правовідносин, що за законом не може бути здійснене без рішення суду.

За характером інтересу, що захищається, позови поді­ляються на:

1) особисті;

2) для захисту державних і публічних інтересів;

3) для захисту інтересів інших осіб.

Особисті позови спрямовані на захист власних інтересів позивача, коли він і учасник спірних матеріальних правовідносин, і безпосередній вигодонабувач.

Позови щодо захисту державних і публічних інтересів спрямовані на захист здебільшого майнових прав держави або інтересів суспільства, коли неможливо виокремити конк­ретного вигодонабувача (наприклад, позов прокурора в інте­ресах держави).

Позови щодо захисту інтересів інших осіб спрямовані на захист не самого позивача, а інших осіб у тих випадках, коли позивач згідно з законом уповноважений на порушення справи в їхніх інтересах (наприклад, позови органів опіки та піклування щодо захисту прав неповнолітніх дітей).

Неабияке практичне значення має класифікація позовів за об’єктом захисту. У судовій практиці справи виокрем­люються за категоріями матеріально-правових відносин: сімейні, трудові, житлові.

Така матеріально-правова класифікація позовів покладена в основу судової статистики, що відображає динаміку різних категорій цивільних справ.

Залежно від того, чи є об'єктом порушеного права (інте­ресу) благо, що піддається грошовій оцінці, позови поділяються на майнові та немайнові.

Ця класифікація позовів має практичне значення для ви­значення розміру судового збору.

Майновий позов - це вимога про захист права або інтересу, об’єктом якої є благо, що піддається грошовій оцінці.

Це означає, що будь-який майновий позов має ціну, тому розмір судового збору визначається у відсотковому відношенні до ціни позову.

Немайновий позов - це вимога про захист права або інтересу, об’єктом якої є благо, що не піддається гро­шовій оцінці.

Отже, немайновий позов не має ціни, тому розмір судово­го збору визначається в кратному відношенні до встановленого законом розміру мінімальної заробітної плати.

2.