Право на позов

Поняття права на позов — одне із дискусійних і складних у теорії цивільного процесу. Позиція ряду авторів (Юдельсона К.С., Масленни- кової Н.І.) полягає в тому, що право на позов — це поняття лише про­цесуального права, і розглядається як забезпечена законом можливість звернення до суду за захистом своїх цивільних прав.

Представники іншого напрямку (Гурвич М.А., Ференц-Соро- цький А.А., Штефан М.И.) розглядають право на позов як право, що складається з права на пред’явлення позову у процесуальному змісті і права на його задоволення у матеріально-правовому змісті. У процесуа­льному змісті під правом на пред’явлення позову вони розуміють право на звернення до суду за судовим захистом. У матеріальному змісті, на їх думку, позов — це право на примусове здійснення свого матеріаль­ного права (вимоги) звернене до відповідача.

Аналіз судової практики, процесуального і матеріального законо­давства показує, що в понятті права на позов повинні бути відображені

¹ Гуревич М.А. Право на иск.— 1949.—[електронний ресурс]: www.law.ru. його дві нерозривні сторони: матеріально-правова — вимоги позивача до відповідача (предмет позову) і процесуально-правова сторона — ви­мога до суду про захист права. Таким чином, воно має матеріальний зміст і процесуальну форму.

У цивільному процесуальному праві не може бути автономного пра­ва на судовий захист, відірваного від права на позов у матеріальному змісті. Матеріальне право не може існувати без можливості бути реалі­зованим у примусовому порядку. Звертаючись до суду, позивач вихо­дить з того, що він має право на порушення процесу (а саме, право на пред’явлення позову), і правом на задоволення матеріально-правового вимоги до відповідача (а саме, право на задоволення позову).

Отже, право па позов — це єдине поняття, що складається з права на пред’явлення позову і права на задоволення позову.

Право на пред’явлення позову і право на задоволення позову відно­сно самостійні, але не автономні. У позивача може бути право на пред’явлення позову, але відсутнє право на задоволення позову (недо­веденість фактів, які є підставою правової вимоги позивача до відпові­дача). Позивач може бути володарем права на задоволення позову, але при цьому не мати права на пред’явлення позову (при відсутності ряду передумов — ст. 122 ЦПК і порушення визначеного порядку).

Право на пред ’явлення позову слід розуміти як право на порушення процесу, право на задоволення позову — як право на позитивний ре­зультат процесу.

Право на позов — це право на звернення до суду у визначеному процесуальному порядку за захистом порушеного або оспорюваного суб’єктивного права чи охоронюваного законом інтересу.

18.3.