ГЛАВА б. ПОЗОВНЕ ПРОВАДЖЕННЯ ЦИВІЛЬНОГО СУДОЧИНСТВА

ПЛАН

1. Позовне провадження та його види

2. Право на пред'явлення позову

3. Судові витрати

4. Процесуальні строки розгляду справи

5. Мирова угода в цивільному процесі

Позовне провадження — центральне провадження цивільного судо­чинства, в загальному або спрощеному порядку якого судом розгля­даються і вирішуються спори про право.

Спрощене позовне провадження призначене для розгляду і вирішення ма­лозначних справ, справ, що виникають з трудових відносин, справ не­значної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Малозначними справами, а також тими, що можуть бути розглянуті в спрощеному позовному провадженні, є такі справи:

1) у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового міні­муму для працездатних осіб;

2) незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного про­вадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п’ятсот розмірів про­житкового мінімуму для працездатних осіб.

3) що виникають з трудових відносин;

4) з вимогами, визначеними у частині першій статті 161, тобто в наказ­ному або в спрощеному позовному провадженні на вибір заявника, а саме:

• заявлено вимогу про стягнення нарахованої, але не виплаченої працівникові суми заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку;

• заявлено вимогу про компенсацію витрат на проведення роз­шуку відповідача, боржника, дитини або транспортних засобів боржника;

• заявлено вимогу про стягнення заборгованості за оплату житловокомунальних послуг, телекомунікаційних послуг, по­слуг телебачення та радіомовлення з урахуванням індексу ін - фляції та 3 відсотків річних, нарахованих заявником на суму заборгованості;

• заявлено вимогу про стягнення аліментів у розмірі на одну дити­ну — однієї чверті, на двох дітей — однієї третини, на трьох і біль­ше дітей — половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину, якщо ця вимога не пов’язана із встановлен­ням чи оспорюванням батьківства (материнства) та необхідністю залучення інших заінтересованих осіб;

• заявлено вимогу про стягнення аліментів на дитину у твердій грошовій сумі в розмірі 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, якщо ця вимога не пов’язана із вста­новленням чи оспорюванням батьківства (материнства) та необ­хідністю залучення інших заінтересованих осіб;

• заявлено вимогу про повернення вартості товару неналежної якості, якщо є рішення суду, яке набрало законної сили, про встановлення факту продажу товару неналежної якості, ухвалене на користь невизначеного кола споживачів;

• заявлено вимогу до юридичної особи або фізичної особи — під­приємця про стягнення заборгованості за договором (іншим, ніж про надання житловокомунальних послуг, телекомуніка­ційних послуг, послуг телебачення та радіомовлення), укладе­ним у письмовій (в тому числі електронній) формі, якщо сума вимоги не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

У порядку спрощеного позовного провадження може бутирозгля- нута будьяка інша справа, віднесена до юрисдикції суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій статті 275 ЦПК України (див. главу 10).

Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які че­рез складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.

Право на пред’явлення позову мають особи, які мають право на по­зов у матеріальному розумінні, право на його задоволення.

Передумови права на пред'явлення позову — це обставини, з наявніс­тю чи відсутністю яких закон пов’язує виникнення суб’єктивного права певної особи на пред’явлення позову по конкретній справі, а саме:

1) процесуальна правоздатність заявника;

2) наявність спору про право цивільне^[64];

3) є таке, що набрало законної сили, рішення чи ухвала суду про за­криття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав за­конної сили, за тими самими вимогами;

4) у провадженні цього чи іншого суду є справа зі спору між тими са­мими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав;

5) є рішення третейського суду, прийняте в межах його компетенції, щодо спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, за винятком випадків, коли суд відмовив у видачі вико­навчого листа на примусове виконання рішення третейського суду або скасував рішення третейського суду і розгляд справи в тому самому тре­тейському суді виявився неможливим;

6) є рішення суду іноземної держави, визнане в Україні в установле­ному законом порядку, щодо спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав;

7) настала смерть фізичної особи або оголошено її померлою чи при­пинено юридичну особу, які звернулися із позовною заявою або до яких пред’явлено позов, якщо спірні правовідносини не допускають право- наступництва (стаття 186 ЦПК України).

Судові витрати — це витрати, які несуть сторони і треті особи із самостійними вимогами у справах позовного провадження, за­явники і заінтересовані особи у справах окремого провадження, заявники і боржники у справах наказного провадження та інші учасники судового процесу за вчинення у їхніх інтересах цивіль­них процесуальних дій, пов’язаних з розглядом справи у порядку цивільного судочинства.

Судові витрати складаються з:

1) судового збору та

2) витрат, пов’язаних з розглядом справи.

Відповідно до Закону України «Про судовий збір» № 3674-VI від 8 липня 2011 р. судовий збір — це збір, що справляється на всій терито­рії України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами докумен­тів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат.

Судовий збір справляється:

1) за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством;

2) за подання до суду апеляційної і касаційної скарг на судові рішен­ня, заяви про перегляд судового рішення у зв’язку з нововиявленими обставинами, заяви про скасування рішення третейського суду, заяви про видачу виконавчого документа на примусове виконання рішен­ня третейського суду та заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України;

3) за видачу судами документів;

4) у разі ухвалення судового рішення, передбаченого цим Законом.

Судовий збір не справляється за подання:

1) заяви про перегляд Верховним Судом України судового рішення у разі встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов’язань при вирішенні справи судом;

3) заяви про зміну чи встановлення способу, порядку і строку вико­нання судового рішення;

4) заяви про поворот виконання судового рішення;

5) заяви про винесення додаткового судового рішення;

6) заяви про розірвання шлюбу з особою, визнаною в установленому законом порядку безвісно відсутньою;

7) заяви про встановлення факту каліцтва, якщо це необхідно для призначення пенсії або одержання допомоги за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням;

8) заяви про встановлення факту смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її за­гиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуа­цій техногенного та природного характеру;

11) заяви про надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку;

12) заяви про обов’язкову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу;

12¹) заяви про видачу обмежувального припису;

13) позовної заяви про відшкодування шкоди, заподіяної особі не­законними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної вла­ди, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадовою або службовою особою, а так само не­законними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів, що здійснюють оперативнорозшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури або суду;

14) заяви, апеляційної та касаційної скарги про захист прав малоліт­ніх чи неповнолітніх осіб;

15) клопотання про визнання і виконання рішення іноземного суду відповідно до міжнародного договору України, згоду на обов’язковість якого надано Верховною Радою України та яким не передбачено пла­ту під час звернення до суду, подання апеляційної та касаційної скарг у таких справах;

16) заяви про встановлення факту смерті особи, яка загинула або про­пала безвісти в районах проведення воєнних дій або антитерористичних операцій.

Розміри ставок судового збору, який визначається у відповідному роз­мірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлено­го законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, — у відсотковому співвідношенні до ціни позо­ву та у фіксованому розмірі:

Ціна позову визначається згідно з такими правилами:

1) у позовах про стягнення грошових коштів — сумою, яка стягуєть­ся, чи оспорюваною сумою за виконавчим чи іншим документом, за яким стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку;

2) у позовах про визнання права власності на майно або його витре­бування — вартістю майна;

3) у позовах про стягнення аліментів — сукупністю всіх виплат, але не більше ніж за шість місяців;

4) у позовах про строкові платежі і видачі — сукупністю всіх платежів або видач, але не більше ніж за три роки;

5) у позовах про безстрокові або довічні платежі і видачі — сукупністю платежів або видач за три роки;

6) у позовах про зменшення або збільшення платежів або видач — су­мою, на яку зменшуються або збільшуються платежі чи видачі, але не більше ніж за один рік;

7) у позовах про припинення платежів або видач — сукупністю плате­жів або видач, що залишилися, але не більше ніж за один рік;

8) у позовах про розірвання договору найму (оренди) або договору найму (оренди) житла — сукупністю платежів за користування майном або житлом протягом строку, що залишається до кінця дії договору, але не більше ніж за три роки;

9) у позовах про право власності на нерухоме майно, що належить фізичним особам на праві приватної власності, — дійсною вартістю не­рухомого майна, а на нерухоме майно, що належить юридичним осо­бам, — не нижче його балансової вартості;

10) у позовах, що складаються з кількох самостійних вимог, — загаль­ною сумою всіх вимог.

До витрат, пов’язаних з розглядом справи, належать такі:

1) на професійну правничу допомогу;

2) пов’язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експер­тів та проведенням експертизи;

3) пов’язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

4) пов’язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Зокрема, витрати на професійну правничу допомогу — це ті, що пов’язані з правничою допомогою адвоката, які несуть сторони, крім випадків на­дання правничої допомоги за рахунок держави і визначається так:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов’язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами дого­вору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат ад­воката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (на­дання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтер­есом до справи^[65].

Витрати сторін та їхніх представників, що пов^я^^ані з явкою до суду, зокрема, витрати, пов’язані з переїздом до іншого населеного пункту сторін та їхніх представників, а також найманням житла, не­суть сторони.

Стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, та її представни­кові сплачується іншою стороною компенсація за втрачений заробіток чи відрив від звичайних занять. Компенсація за втрачений заробіток обчислюється пропорційно від розміру середньомісячного заробітку, а компенсація за відрив від звичайних занять — пропорційно від розміру мінімальної заробітної плати.

Граничний розмір компенсації за судовим рішенням витрат сторін та їхніх представників, що пов’язані з явкою до суду, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Витрати, пов’язані із залученням (викликом) свідків, експертів, спеціа­лістів, перекладачів, проведенням експертиз, оплачуються залежно від ста­тусу осіб.

Свідку у зв’язку з викликом до суду відшкодовуються витрати, що пов’язані з переїздом до іншого населеного пункту та наймом житла, а також виплачується компенсація за втрачений заробіток чи відрив від звичайних занять.

Компенсація за втрачений заробіток обчислюється пропорційно від розміру середньомісячного заробітку, а компенсація за відрив від зви­чайних занять — пропорційно від розміру мінімальної заробітної плати.

Експерт, спеціаліст чи перекладач отримують винагороду за викона­ну роботу, пов’язану зі справою, якщо це не входить до їхніх службових обов’язків.

Витрати, пов’язані з витребуванням доказів, проведенням огляду дока­зів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів та вчиненням інших дій, необхідних для розгляду справи

Особа, яка надала доказ на вимогу суду, має право вимагати виплати грошової компенсації своїх витрат, пов’язаних із наданням такого дока­зу. Розмір грошової компенсації визначає суд на підставі поданих такою особою доказів здійснення відповідних витрат.

Розмір витрат, пов’язаних з проведенням огляду доказів за міс­цем їх знаходження, забезпеченням доказів та вчиненням інших дій, пов’язаних з розглядом справи чи підготовкою до її розгляду, встанов­люється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів.

Порядок оплати судових витрат:

1. Попереднє визначення суми судових витрат — разом з першою за­явою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієн­товний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв’язку із розглядом справи.

2. Забезпечення та попередня оплата судових витрат, до якого суд може зобов’язати сторін у визначений судом строк відповідних сум авансом або суд вправі відхилити відповідне клопотання про виклик свідка, призначення експертизи тощо.

Як захід забезпечення судових витрат суд з урахуванням конкретних обставин справи має право, за клопотанням відповідача, зобов’язати позивача внести на депозитний рахунок суду грошову суму для забезпе­чення можливого відшкодування майбутніх витрат відповідача на про­фесійну правничу допомогу та інших витрат, які має понести відповідач у зв’язку із розглядом справи (забезпечення витрат на професійну прав­ничу допомогу).

Таке забезпечення судових витрат застосовується, якщо:

1) позов має ознаки завідомо безпідставного або інші ознаки зловжи­вання правом на позов; або

2) позивач не має зареєстрованого в установленому законом поряд­ку місця проживання (перебування) чи місцезнаходження на території України та майна, що знаходиться на території України, в розмірі, до­статньому для відшкодування судових витрат відповідача у випадку від­мови у позові.

Таке забезпечення судових витрат також може бути застосоване, якщо суду надані докази того, що майновий стан позивача або його дії щодо відчуження майна чи інші дії можуть ускладнити або зробити не­можливим виконання рішення суду про відшкодування судових витрат відповідача у випадку відмови у позові.

3. Відстрочення та розстрочення судових витрат, зменшення їх розміру або звільнення від їх оплати може мати місце у тому разі, якщо суд, врахову­ючи майновий стан сторони, своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на визначений строк у порядку, передбаченому за­коном, але не більше як до ухвалення судового рішення у справі.

4. Розподіл судовий витрат в рішенні суду або ухвалі суду, зокрема:

1) судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задо­волених позовних вимог;

2) інші судові витрати, пов’язані з розглядом справи, покладаються:

• у разі задоволення позову — на відповідача;

• у разі відмови в позові — на позивача;

• у разі часткового задоволення позову — на обидві сторони пропо­рційно розміру задоволених позовних вимог.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов’язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до пред­мета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затя­гування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрун- тованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідстав­не завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулю­вання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

У разі, якщо сторони дійшли до згоди й укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому зако­ном, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

У разі укладення мирової угоди, відмови від позову, визнання позову відповідачем на стадії перегляду рішення в апеляційному чи касаційно­му порядку суд у відповідній ухвалі у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення скаржнику (заявнику) з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого ним при поданні від­повідної апеляційної чи касаційної скарги.

У разі відмови позивача від позову понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, а витрати відповідача за його заявою стягуються з позивача. Однак якщо позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задо­волення їх відповідачем після пред’явлення позову, суд за заявою пози­вача присуджує стягнення понесених ним у справі витрат з відповідача.

Якщо сторони під час укладення мирової угоди не передбачили по­рядку розподілу судових витрат, кожна сторона у справі несе половину судових витрат.

У разі закриття провадження у справі або залишення позову без роз­гляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов’язаних з розглядом справи, внаслідок необгрунтованих дій позивача.

У випадках, встановлених частинами третьою — п’ятою цієї стат­ті, суд може вирішити питання про розподіл судових витрат протягом п’ятнадцяти днів з дня постановлення ухвали про закриття проваджен­ня у справі або залишення позову без розгляду, рішення про задоволен­ня позову у зв’язку з його визнанням, за умови дотримання відповідною стороною вимог частини дев’ятої статті 141 ЦПК України.

Судовий розгляд будьякої справи відбувається стадійно і у визначені законом строки розгляду справи.

Одним з визначальних принципів цивільного процесу є принцип ро­зумності строків розгляду справи судом, передбачена серед основних засад (принципів) цивільного судочинства у частині третій статті 2 ЦПК України.

Порушення принципу розумності строків розгляду справи зазвичай встановлюється в рішенні ЄСПЛ, у прецедентній практиці якого ви­роблені такі критерії оцінки: поведінка заявника, правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявни­ка^[66]. Зазначена позиція відображена також у Постанові Пленуму Пленуму ВСС України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 р. № 11 «Про деякі питання дотримання розумних строків розгля­ду судами цивільних, кримінальних справ і справ про адміністративні правопорушення».

Зміст цього принципу розкривається у статті 121 ЦПК України в таких положеннях:

поперше, суд має встановлювати розумні строки для вчинення про­цесуальних дій, якщо вони не встановлені законом;

подруге, строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з ура­хуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відпові­дає завданню цивільного судочинства.

Процесуальні строки можуть бути двох видів:

1) строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюють­ся законом;

2) якщо такі строки законом не визначені, вони встановлюються судом.

Порядок обчислення процесуальних строків:

1) обчислюються роками, місяцями і днями, а також можуть визнача­тися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати;

2) початок перебігу процесуальних строків — з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов’язано його початок;

3) закінчення процесуальних строків залежить від його тривалості, зокрема:

• строк, обчислюваний роками, закінчується у відповідні місяць і число останнього року строку.

• строк, обчислюваний місяцями, закінчується у відповідне число останнього місяця строку. Якщо закінчення строку, обчислюва­ного місяцями, припадає на такий місяць, що відповідного числа не має, строк закінчується в останній день цього місяця.

• якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи ін­ший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день.

• перебіг строку, закінчення якого пов’язане з подією, яка повинна неминуче настати, закінчується наступного дня після настання події.

• останній день строку триває до 24 години, але коли в цей строк слід було вчинити процесуальну дію в суді, де робочий час закінчується раніше, строк закінчується в момент закінчення цього часу.

За встановленим правилом, строк не вважається пропущеним, якщо до його закінчення заява, скарга, інші документи чи матеріали або гро­шові кошти здані на пошту чи передані іншими відповідними засобами зв’язку.

Наслідки пропущення процесуальних строків:

1) право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом;

2) документи, подані після закінчення процесуальних строків, зали­шаються без розгляду, крім випадків, передбачених ЦПК.

Зупинення провадження у справі зупиняє перебіг процесуальних строків.

З дня відновлення провадження перебіг процесуальних строків продовжується.

Пропущені процесуальні строки можна поновити або продовжити. Зокрема, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений про­цесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли ЦПК встановлено немож­ливість такого поновлення. Встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.

Якщо інше не встановлено законом, заява про поновлення процесу­ального строку, встановленого законом, розглядається судом, у якому належить вчинити процесуальну дію, стосовно якої пропущено строк, а заява про продовження процесуального строку, встановленого судом, — судом, який встановив строк, без повідомлення учасників справи.

Одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального стро­ку має бути вчинена процесуальна дія (подана заява, скарга, документи тощо), щодо якої пропущено строк.

Пропуск строку, встановленого законом або судом учаснику справи для подання доказів, інших матеріалів чи вчинення певних дій, не звіль­няє такого учасника від обов’язку вчинити відповідну процесуальну дію.

До спеціальних прав сторін позовного провадження належать такі як відмова від позову, визнання позову відповідачем, а також право на укладення мирової угоди.

Позивач може відмовитися від позову, а відповідач — визнати позов на будьякій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві, про що суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі.

До ухвалення судового рішення у зв’язку з відмовою позивача від по­зову або визнанням позову відповідачем суд роз’яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи не обмежений представ­ник відповідної сторони у повноваженнях на їх вчинення.

У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того за­конних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

В будьякому разі суд не приймає відмову позивача від позову, ви­знання позову відповідачем у справі, в якій особу представляє її закон­ний представник, якщо його дії суперечать інтересам особи, яку він представляє.

Мирова угода — це угода сторін спору з метою його врегулювання на підставі взаємних поступок, яка стосується лише їх прав та обов’язків, вийти за межі предмета спору за умови, що мирова угода не порушує прав чи охоронюваних законом інтересів третіх осіб.

Порядок укладення мирової угоди:

1. Сторони можуть укласти мирову угоду і повідомити про це суд, зробивши спільну письмову заяву, на будьякій стадії судового процесу.

2. Суд роз’яснює сторонам наслідки такого рішення, перевіряє, чи не обмежені представники сторін вчинити відповідні дії.

3. Ухвалення судового рішення у зв’язку з укладенням сторонами мирової угоди шляхом затвердження ухвалою суду, в резолютивній частині якої зазначаються умови угоди. Затверджуючи мирову угоду, суд цією ж ухва­лою одночасно закриває провадження у справі;

або

суд постановляє ухвалу про відмову у затвердженні мирової угоди і про­довжує судовий розгляд, якщо:

1) умови мирової угоди суперечать закону чи порушують права чи охоронювані законом інтереси інших осіб, є невиконуваними; або

2) одну із сторін мирової угоди представляє її законний представник, дії якого суперечать інтересам особи, яку він представляє.

Виконання мирової угоди здійснюється особами, які її уклали, в порядку і в строки, передбачені цією угодою.

Ухвала про затвердження мирової угоди є виконавчим докумен­том та має відповідати вимогам до виконавчого документа, встановле­ним Законом України «Про виконавче провадження».

У разі невиконання затвердженої судом мирової угоди ухвала суду про затвердження мирової угоди може бути подана для її примусового виконання в порядку, передбаченому законодавством для виконання судових рішень.

® ПИТАННЯ ДЛЯ САМОПЕРЕВІРКИ

1. Які передумови реалізацією особою права на пред'явлення позову? Чи може, наприклад, особа кілька разів звернутися до суду, щоб виграти справу?

2. Охарактеризуйте позовне провадження цивільного судочинства, ви­значте риси, за якими воно відрізняється від інших проваджень.

3. Які судові витрати мають нести позивач і відповідач в цивільному процесі? Чи сплачують судові витрати інші учасники судового процесу?

4. Впродовж якого строку суд має розглянути і вирішити справу? Чи за­лежать строки розгляду справи від виду провадження, в порядку якого вона розглядається?

5. Чи можуть сторони укласти мирову угоду в процесі розгляду їхньої справи в суді і які є стимули для цього?

© ПРАКТИЧНІ ЗАДАЧІ

1. Після смерті Іванова залишилося спадкове майно, яке складається з кількох квартир, загальна вартість 1 200 000 грн, земельних ділянок, за­гальна вартість 2 300 000 грн та авто, вартістю 20 000 грн. Під час від­криття спадщини виник спір між спадкодавцями і нотаріус роз'яснив їм право звернутися до суду за захистом їх прав.

Обчисліть ціну позову, у разі звернення когось зі спадкодавців до суду. Як буде визначатися ставка судового збору в цій справі?

Чи можуть вони звернутися спільно або розділити судовий збір між кільком учасниками справи?

Як бути, якщо в процесі судового розгляду з’ясується, що одна зе­мельна ділянка, загальною вартістю 1 200 000 грн, не належала спадко­давцю на момент його смерті? Чи буде повертатися судовий збір, якщо так, в якому порядку?

2. Після розлучення Петрова вирішила звернутися до суду з вимогою про стягнення аліментів на утримання двох дітей до свого колишнього чолові­ка, Петрова, їхнього батька.

В порядку якого судочинства можна захистити права Петрової та її двох дітей?

Обґрунтуйте свою відповідь, обчислюючи судові витрати, які вона може понести у зв’язку з зверненням до суду.

3. Позовну заяву Сидорова залишили без руху на підставі ч. 1 ст. 121 ПЦК України 3 жовтня 2017року.

Чи може він оскаржити цю ухвалу до суду апеляційної інстанції? Якщо так, поясніть, в якому порядку і в які строки.

Оскільки він не виправив недоліки, через кілька днів йому повернули позовну заяву на підставі ч. 2 ст. 121 ЦПК України.

Чи може він оскаржити цю ухвалу до суду апеляційної інстанції? Якщо так, поясніть, в якому порядку і в які строки.

Які судові витрати понесе Іванов в зв’язку з оскарженням ухвали суду першої інстанції до суду апеляційної інстанції?

4. Представник Петрової у справі про аліменти включив до суми судових витрат свої витрати на відрядження до суду на таксі, а також 1200 грн за кожен день підготовки справи до судового розгляду і 2100 грн за кожен день судового розгляду справи, в загальному розмірі 12 000 + 126 000 грн.

Чи є граничні розміри витрат на отримання правової допомоги, що компенсуються за рахунок іншої сторони?

Що ще можна включити до судових витрат в цій справі?

Оскільки Петров подав зустрічний позов про оспорення батьківства однієї дитини, суд призначив експертизу.

Хто зі сторін має оплачувати проведення судовогенетичної експертизи?

Як будуть поділені судові витрати, якщо суд задовольнить позов Петрової частково і призначить аліменти в розмірі, вдвічі меншому, ніж вона вимагала?

Як діяти, якщо заявник або суд забули визначити розподіл судових витрат?

@ ЛІТЕРАТУРА

1. Закон України «Про судовий збір» № 3674VI від 8 липня 2011 р. [Електроний ресурс] http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/367417/print.

2. Постанова КМ України Про граничні розміри компенсації витрат, пов’язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави № 590 від 27 квітня 2006 р. [Електроний ресурс] // http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/5902006п.

3. Постанова Пленуму ВСС України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 р. № 11 «Про деякі питання дотримання розум­них строків розгляду судами цивільних, кримінальних справ і справ про адміністративні правопорушення» [Електроний ресурс] http://sc.gov.ua/ ua/postanovi_za_2014_rik.html.

4. Постанова Пленуму ВСС України з розгляду цивільних і криміналь­них справ від 17 жовтня 2014 р. № 10 «Про застосування судами законо­давства про судові витрати у цивільних справах» [Електроний ресурс] http://sc.gov.ua/ua/postanovi_za_2014_rik.html.