Підстави застосування заходів процесуального примусу

Застосування превентивних заходів цивільного проце­суального примусу передбачає втручання найперше у сферу процесуальних прав учасників процесу, а також у певну сферу особистих прав громадян.

Під підставами застосування заходів цивільного проце­суального примусу слід розуміти, сукупність передбачених ЦПК обставин, необхідних і достатніх для того, щоб їх засто­сування було визнане законним.

Підстави застосування заходів цивільного процесуального примусу слід розглядати у двох аспектах:

1) загальноюридичному - як сукупність правових норм, відповідно до яких вони встановлюються і застосовуються;

2) кожному конкретному випадку їх застосування, коли їх підстави становлять ті чи інші обставини, передбачені законом.

Юридичною підставою застосування заходів процесуаль­ного примусу є норми цивільного процесуального права, які пе­редбачають конкретний захід примусу за порушення відповідно­го правового обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 90 ЦПК України підставами засто­сування заходів процесуального примусу є порушення встановле­них у суді правил або протиправне перешкоджання здійсненню цивільного судочинства. Зазначені обставини як підстави засто­сування заходів процесуального примусу мають загальний ха­рактер і конкретизуються в нормах ЦПК України, які перед­бачають підстави застосування того чи іншого заходу проце­суального примусу.

Згідно зі ст. 92 ЦПК України попередження застосовується за порушення порядку під час судового засідання або невико­нання розпоряджень головуючого, видалення із зали судового засідання - застосовується у разі повторного вчинення зазначе­них дій. Тимчасове вилучення доказів для дослідження застосо­вується у разі неподання без поважних причин письмових чи речових доказів, що витребувані судом, та неповідомлення при­чин їх неподання (ч.

Отож, на відміну від традиційного визначення єдиної підс­тави, якою є правопорушення у розумінні винного, протиправно­го діяння, яке тягне застосування заходів примусового впливу, що характерно для застосування кримінальної, адміністративної відповідальності (злочин чи адміністративний проступок та ін­шої відповідальності), ЦПК України як підстави застосування заходів процесуального примусу передбачає лише порушення встановлених у суді правил, під якими слід розуміти дії, якими порушується порядок під час судового засідання чи не викону­ються розпорядження головуючого, та протиправне перешко­джання здійсненню цивільного судочинства, яке полягає в непо­данні без поважних причин письмових чи речових доказів, що витребувані судом, і неповідомлення причин їх неподання, а та­кож неявки без поважних причин у судове засідання або непові­домлення про причини неявки.

Водночас порушення встановлених у суді правил чи про­типравне перешкоджання здійсненню правосуддя можливе у двох формах:

1) діяння, яке порушує правові заборони;

2) бездіяльність, яка порушує правові приписи.

Відтак у формі дії здійснюється порушення порядку під час судового засідання або невиконання розпоряджень головую­чого (ст. 92 ЦПК України). Неподання без поважних причин пи­сьмових чи речових доказів, що витребувані судом, і неповідом­лення причин їх неподання (ст. 93 ЦПК України), неявка в судо­ве засідання або неповідомлення про причини неявки (ч. 1 ст. 94 ЦПК України) - здійснюється у формі бездіяльності.

ЦПК України не зобов'язує суд установлювати вину осо­би, яка порушує встановлені в суді правила або протиправно перешкоджає здійсненню цивільного судочинства. В усіх цих випадках достатнім для застосування заходів процесуального примусу є факт порушення встановлених у суді правил або

протиправного перешкоджання здійсненню цивільного судочин­ства.

Аналіз норм ЦПК України (ст.ст. 92-94), в яких містяться підстави застосування того чи іншого заходу процесуального примусу, дає підстави віднести до таких осіб: по-перше, учасни­ків цивільного процесу; по-друге, осіб, присутніх у судовому за­сіданні; по-третє, фізичних та юридичних осіб, у яких знахо­дяться письмові та речові докази, що були витребувані судом.

Застосування заходів процесуального примусу є правом суду. Це очевидно з норм ЦПК України, які передбачають захо­ди примусу за конкретні правопорушення, і надають суду право самому вирішувати питання про необхідність застосування чи незастосування заходів процесуального примусу до конкретної особи.

Частина 2 ст. 90 ЦПК України закріплює дві основні вимо­ги щодо порядку застосування заходів процесуального примусу. Відтак заходи процесуального примусу застосовуються судом негайно після вчинення порушення.

Ця вимога свідчить про відсутність розриву в часі між учиненням порушення та застосуванням судом того чи іншого заходу примусу. Наприклад, якщо вчинено порушення порядку під час судового засідання особою, присутньою в судовому засі­данні, під час допиту свідка, суд, не припиняючи допит свідка, має право застосувати передбачений ЦПК України захід проце­суального примусу.

Інша вимога стосується порядку застосування заходів процесуального примусу і передбачає необхідність оформлення застосування заходу процесуального примусу шляхом постанов- лення ухвали. Водночас ухвали про застосування попередження та видалення із зали судового засідання постановляються судом, не виходячи до нарадчої кімнати, із занесенням до журналу су­дового засідання, а ухвали про тимчасове вилучення письмових чи речових доказів та про привід свідка оформляються окремим процесуальним документом, постановляються в нарадчій кімна­ті. Ухвала суду про застосування заходу процесуального приму­су не може бути оскаржена в загальному порядку.

3.

Передбачені ч. 1 ст. 91 ЦПК України заходи процесуаль­ного примусу можна умовно розділити на дві групи залежно від їх функціональної спрямованості.

До першої групи заходів процесуального примусу належать:

1) попередження;

2) видалення із залу судового засідання.

Вони спрямовані на забезпечення належної поведінки учасниками цивільного процесу.

До другої групи заходів належать:

1) тимчасове вилучення доказів для дослідження судом;

2) привід.

Ці заходи примусу спрямовані на отримання доказів.

Попередження - це роз’яснення порушнику про те, що його поведінка не відповідає встановленим у суді правилам і що йому слід припинити вчинення подібних дій, інакше до нього буде вжито більш суворий примусовий захід. Отож, змістом попере­дження є й інформування особи про здійснення нею протиправ­ної поведінки і вимога до особи про те, від яких дій вона має утриматися або які дії вона повинна виконати для припинення правопорушення.

Попередження може бути застосовано судом до учасників цивільного процесу (осіб, які беруть участь у справі, та інших учасників цивільного процесу) та осіб, які не є учасниками про­цесу, і присутні в судовому засіданні. Підставою застосування попередження є порушення порядку в судовому засіданні або невиконання розпоряджень головуючого. Порушення порядку в судовому засіданні або невиконання розпоряджень головую­чого може виявлятися і у формі дій, і бездіяльності. Порядок по­ведінки в судовому засіданні учасників процесу, а також осіб, які не є учасниками процесу, передбачає наявність писаних і непи­саних (моральних, звичаєвих) правил поведінки, яких слід до­тримуватися в судовому засіданні, а також результат дотримання цих правил. Вони зводяться до підкорення всіх своїх дій відповід­ним розпорядженням головуючого та не перешкоджання нор­мальному перебігу судового засідання. Застосування до особи

попередження оформляється ухвалою суду, яка заноситься в журнал судового засідання та не підлягає оскарженню.

Видалення із залу судового засідання полягає у застосу­ванні судом офіційного припису до особи-порушника покинути зал судового засідання. Видалення із залу судового засідання може бути застосоване у разі повторного вчинення порушення порядку або невиконання присутніми особами розпоряджень головуючого.

Зміст цього заходу процесуального примусу полягає в поз­бавленні права учасників цивільного процесу та інших осіб, при­сутніх у судовому засіданні, знаходитись у залі судового засі­дання. Стаття 92 ЦПК України пов'язує цей захід процесуально­го примусу тільки з видаленням із залу судового засідання. Тому можна стверджувати, що його дія обмежена часом проведення процесуальних дій у судовому засіданні в цей момент, тобто до завершення розгляду справи, відкладення розгляду справи, зупи­нення провадження у справі.

Видалення із залу судового засідання, як і попередження, застосовується до осіб, які беруть участь у справі, інших учасни­ків цивільного процесу, а також осіб, які не є учасниками ци­вільного процесу, але присутні в судовому засіданні, у разі повторного невиконання розпоряджень головуючого чи повтор­ного порушення порядку під час судового засідання. Повторність виникає тільки в тому разі, коли особа, до якої вже застосовува­лось попередження за порушення порядку під час судового засі­дання або невиконання розпоряджень головуючого, вчиняє анало­гічне порушення вдруге в межах одного судового засідання.

Видалення із залу судового засідання є заходом припинен­ня порушення, оскільки фактично унеможливлює подальше по­рушення встановленого порядку цією особою.

Частина 2 ст. 92 ЦПК України окремо передбачає наслідки видалення із залу судового засідання перекладача у разі повтор­ного порушення ним порядку під час судового засідання або невиконання розпоряджень головуючого. У разі повторного по­рушення порядку під час судового засідання або невиконання розпоряджень головуючого перекладачем суд оголошує перерву і надає час для його заміни.

Під час вибору того чи іншого заходу процесуального примусу, зокрема й під час застосування видалення із залу судо­вого засідання, суд має зважати на правові наслідки, що наста­ють у зв'язку із застосуванням цього заходу процесуального примусу, щоб воно не стало апеляційним чи касаційним приво­дом для оскарження рішення.

Щодо інших учасників цивільного судочинства, то під час видалення із залу судового засідання їх процесуальні права обмежуються меншою мірою. Водночас суд повинен зважати, що видалення свідка, експерта, спеціаліста може вплинути на можливість установлення того чи іншого факту, що має значення для вирішення справи.

Видалення із залу судового засідання інших осіб, присут­ніх у судовому засіданні, не позбавляє їх процесуальних прав, оскільки вони ними не наділялись, та не впливає на ухвалення рішення у справі.

Підставою застосування такого заходу, як тимчасове вилучення доказів для дослідження судом, є противоправне перешкоджання здійсненню цивільного судочинства у формі неподання без поважних причин письмових чи речових доказів, що витребувані судом, і неповідомлення причин їх неподання.

Тимчасове вилучення доказів для дослідження судом полягає у припиненні володіння, а як наслідок - користування й розпорядження особою, яка вчинила правопорушення, певною річчю або документом. Умовою застосування цього заходу про­цесуального примусу є наявність ухвали суду про витребування письмових чи речових доказів (ст. 137 ЦПК України), яка має характер владного правозастосовного акта, на підставі якого ви­никає обов'язок у певної особи надати суду витребуваний доказ або повідомити про причини його неподання. За невиконання цього обов'язку без поважних причин суд виносить ухвалу про тимчасове вилучення письмового чи речового доказу, яка є підс­тавою примусового здійснення цього обов'язку.

Підставою застосування приводу є протиправне переш­коджання здійсненню цивільного судочинства у формі неявки в судове засідання свідка без поважних причин або неповідом­лення свідком причин неявки.

У першому випадку протиправність дій свідка полягає у тому, що він порушує встановлений ч. 2 ст. 50 ЦПК України обов'язок з'явитися до суду у визначений час, а повідомлені ним причини неявки визнані судом неповажними. В іншому випадку протиправність полягає в порушенні обов'язку, передбаченого

ч. 3 ст. 50 ЦПК України, - завчасно повідомити суд у разі неможливості прибуття за викликом.

Основною умовою застосування цього заходу процесуаль­ного примусу є наявність доказів, які підтверджують належність виклику свідка до суду.

В ухвалі суду про привід до суду повинно бути зазначено:

- повне ім'я фізичної особи, яка підлягає приводу;

- місце проживання, роботи чи навчання;

- підстави застосування приводу;

- коли і куди ця особа має бути доставлена;

- кому доручається здійснення приводу.

За відсутності в ухвалі окремих даних, що не дає змоги встановити свідка, який підлягає приводу, або місце його пере­бування, і з'ясувати їх неможливо, орган Національної по­ліції негайно повинен сповістити про це суд, що виніс ухвалу про привід.

Суд має право визначати конкретний орган Національної поліції, який буде здійснювати привід свідка. Ухвала про привід у суд передається до виконання до органу Національної поліції за місцем провадження в справі або за місцем проживання, робо­ти чи навчання особи, яка підлягає приводу. Але, як правило, ухвала про привід виконується органом Національної поліції за місцем фактичного проживання свідка.

Не підлягають приводу в суд особи, зазначені у ст. 52 ЦПК України, а саме фізична особа має право відмовитися давати по­казання щодо себе, членів сім'ї чи близьких родичів (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, пад­черка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи уси­новлений, опікун чи піклувальник, особа, над якою встановлено опіку чи піклування, член сім'ї або близький родич цих осіб), а також малолітні та неповнолітні особи, вагітні жінки, інваліди першої і другої груп, жінки, які мають дітей віком до шести ро­ків або дітей-інвалідів.

Особа, яка виконує привід після встановлення свідка, який підлягає приводу, зобов'язана оголосити йому ухвалу про привід під розписку.

Відмова від підпису із зазначенням мотивів вказується в ухвалі і затверджується виконавцем приводу. Така вимога за­безпечує виконання п. 2 ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо негайного поінформування свід­ка, який доставляється приводом, зрозумілою для нього мовою про підстави його приводу, фактичне затримання.

У разі посилання особи, яка підлягає приводу, на хворобу або інші обставини, що фактично перешкоджають виконанню приводу, негайно оповіщається суд, що виніс ухвалу.

До повідомлення додається: рапорт виконавця, копії лист­ків непрацездатності та інші документи, що підтверджують за­значені обставини.

Якщо в особи, яка підлягає приводу, відсутні поважні при­чини неявки, їй оголошується строк прибуття чи виїзду до місця виклику, роз'яснюються порядок і правила оплати витрат, нас­лідки ухилення від явки.

Якщо особа, яка підлягає приводу, виявила бажання добровільно слідувати до місця виклику, від неї береться письмове зобов'язання про явку в зазначений строк, яке на­чальник органу Національної поліції негайно надсилає в суд, що виніс ухвалу.

У разі відмови від добровільної явки особа, яка підлягає приводу, доставляється до місця виклику примусово у супроводі працівника поліції. Застосування зброї, наручників, зв'язування або інших спеціальних засобів забороняється.

У разі неможливості приводу особа, яка виконує ухвалу суду, через начальника органу Національної поліції негайно повертає її до суду з письмовим поясненням причин неви­конання.

Запитання для самоконтролю

1. Як у цивільному судочинстві співвідносяться поняття «примус» і «процесуальний примус»?

2. Які заходи правового примусу можуть бути застосовані у сфері цивільного судочинства?

3. Чи є процесуальний примус різновидом юридичної відпові­дальності?

4. Яким є призначення передбачених ЦПК України заходів процесуального примусу?

5. Чи зобов 'язаний суд установлювати вину особи для засто­сування заходів процесуального примусу?

6. Чи передбачені ЦПК України обмеження щодо віку особи, до якої може бути застосовано заходи процесуального примусу?

Тести для самоконтролю

1. Заходом процесуального примусу є:

а) витребування доказів;

б) забезпечення доказів;

в) доручення щодо збирання доказів;

г) тимчасове вилучення доказів для дослідження судом.

2. Заходом процесуального примусу є:

а) попередження;

б) догана;

в) відмова у позові;

г) подання;

ґ) звільнення з роботи.

3. Привід свідка здійснюють:

а) органи Національної поліції;

б) судовий розпорядник;

в) судовий виконавець;

г) сторони.

4. У разі повторного порушення порядку під час судового засідання перекладачем суд:

а) виносить ухвалу про притягнення перекладача до адмініст­ративної відповідальності;

б) закриває провадження у справі;

в) відкладає судове засідання і вживає заходів до заміни пе­рекладача;

г) оголошує перерву і надає час для заміни перекладача.

5. Тимчасове вилучення доказів для дослідження судом, як захід процесуального примусу, застосовується у разі:

а) потреби дослідити письмові чи речові докази;

б) неподання письмових чи речових доказів незалежно від поважності таких причин;

в) неподання без поважних причин письмових чи речових доказів;

г) потреби забезпечити докази у справі.

Задачі для самоконтролю

Задача 1. Розглядаючи справу за позовом О. Ванджури до виробничого об’єднання «Аладін», суд встановив низку вагомих недоліків у діяльності адміністрації підприємства, пору­шень законодавства про працю і постановив окрему ухвалу про нагальне усунення недоліків, про що повідомив адміністрацію. Відповідач ніяк не відреагував на окрему ухвалу суду і не пові­домив суду у встановлені терміни про вжиті у зв’язку з нею заходи.

Чи можуть бути застосовані до відповідача санкції та які саме?

Задача 2. За позовом К. Борового до М. Кривошиї в судове засідання були викликані свідки М. Іванов, Т. Соколов, І. Кравець та експерт А. Знаменський. У залі судового засідання перебували близькі і рідні К. Борового та М. Кривошиї. Під час судового засі­дання між свідком М. Івановим та присутнім О. Гаврилюком поча­лась сварка, в зв’язку з чим суд постановив ухвалу про видалення їх із залу судового засідання.

Щодо свідка І. Кравець за неявку до судового засідання було постановлено ухвалу про його привід, експерт А. Знаменський, який не підкорився розпорядженню судді, був видалений із залу судового засідання.

Чи законні всі ці дії суду? Обґрунтуйте відповідь.

Задача 3. На подання державного виконавця місцевий суддя постановив ухвалу про накладання штрафу на боржника, який за рішенням суду зобов’язаний був особисто виконати на користь стягувана певні дії, не пов’язані з передачею майна та сплатою гро­шових сум.

Чи мав право накласти цей штраф суддя? Обґрунтуйте відповідь.

Задача 4. У справі за позовом ТОВ «Зліт» до комірника Л. Маковійчика про відшкодування заподіяних збитків за клопо­танням відповідача судом була призначена бухгалтерська експерти­за для точного встановлення розміру завданої шкоди. Виконання експертизи було доручено головному бухгалтеру податкової адміні­страції К. Іванову, який злісно ухилився від явки до суду і повідо­мив суд, що категорично відмовляється від виконання покладених на нього обов’язків.

Чи можна застосувати до головного бухгалтера К. Іванова заходи процесуального примусу? Якщо так - то які? Обґрунтуйте відповідь.

Задача 5. Викликаний повторно до судового засідання свідок А. Деркач категорично відмовився від явки до суду; свідок О. Ворона відмовився від свідчень в суді; свідок І. Прокопчук дав у судовому засіданні неправдиві свідчення.

Яку відповідальність можуть понести свідки А. Деркач, О. Ворона, І. Прокопчук?

Які заходи процесуального примусу можуть бути застосова­ні до вказаних осіб?

Поясніть в чому полягає відмінність цивільно-процесуальної відповідальності від кримінальної та адміністративної.

Рекомендована література

1. Бондарук А. Ю. Застосування заходів процесуального примусу по забезпеченню цивільного позову / А. Ю. Бондарук // Південноукраїнсь­кий правничий часопис. - 2008. - № 4. - С. 118-120.

2. Кожевников С. Н. Государственное принуждение: особенности и содержание / С. Н. Кожевников // Сов. государство и право. - 1978. - № 5. - С. 52-53.

3. Лукіна І. М. Заходи процесуальної відповідальності щодо позба­влення порушника суб’єктивного цивільного процесуального права /

І. М. Лукіна // Вісник Харківського національного університету внутрішніх справ. - 2012. - № 1. - С. 347-354.

4. Лукіна І. М. Немайнова відповідальність як один з видів цивіль­ної процесуальної відповідальності / І. М. Лукіна // Вісник НУВС. - 2005. - № 29. - С. 347-351.

5. Лукіна І. М. Проблеми класифікації цивільної процесуальної ві­дповідальності / І. М. Лукіна // Підприємництво, господарство і право. - 2012. - № 9. - С. 46-49.

6. Лукіна І. М. Цивільна процесуальна відповідальність (на прик­ладі майнової відповідальності) / І. М. Лукіна // Право і безпека. - 2005. - № 4/2. - С. 149-151.

7. Лукіна І. М. Цивільне процесуальне правопорушення як підстава цивільної процесуальної відповідальності / І. М. Лукіна // Право і безпека. - 2012. - № 1. - С. 267-271.

8. Тертишнік В. Верховенство права і закону / В. Тертишнік // Право України. - 2010. - № 6. - С. 87.

9. Штефан М. Й. Санкції у цивільному процесуальному праві / М. Й. Штефан // Вісник Академії правових наук. - 2003. - № 2-3. - С. 482-495.

Перелік нормативно-правових актів

і судової практики

1. Про Концепцію вдосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейських стандартів: Указ Президента від 10 травня 2006 р. № 361 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/361/2006

2. Про застосування норм цивільного процесуального законодавст­ва при розгляді справ у суді першої інстанції: Постанова Пленуму Верхов­ного Суду України від 12 червня 2009 р. № 2 [Електронний ресурс]. - Ре­жим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/v0002700-09