§ 4. Повноваження суду касаційної інстанції. Підстави для скасування рішень та ухвал у суді касаційної інстанції

Здійснення касаційною інстанцією того чи іншого наданого законом повноваження стосовно розглядуваного судового акта залежить від на­явності чи відсутності в матеріалах справи певних помилок (порушень), які законодавство вважає підставами до скасування чи зміни рішення.

Див.: Песков, В. Пересмотру - «правовую определенность». О необходимости ограничения прав истца при новом рассмотрении дела в хозяйственном процессе [Текст] / В. Песков // Юрид. практика. - 2007. - 27 нояб. (№ 48). - С. 21.

900

Повноваження судово-касаційного органу ширше, ніж повноваження апеляційної інстанції, оскільки в порядку касації можуть бути скасовані не тільки судові акти місцевого суду, а й рішення суду касаційної інстанції. Повноваження суду, який розглядає справу в порядку касації, розширено­му тлумаченню не підлягають. Суд касаційної інстанції, наприклад, не вправі, скасувавши рішення, зупинити провадження у справі.

У системі повноважень суду касаційної інстанції вирішальне зна­чення мають повноваження, які застосовуються Вищим спеціалізова­ним судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ за ре­зультатами розгляду касаційної скарги і відбивають не лише його компетенцію, а й природу самої діяльності касаційного суду. Вони за­кріплені у ст. 336 ЦПК.

Реалізуючи свої повноваження, суд касаційної інстанції здійснює перевірку судових рішень щодо дотримання вимог законності при роз­гляді справи в суді першої чи апеляційної інстанції. Тому саме в на­лежній реалізації повноважень касаційним судом виявляється соціаль­не призначення касаційного провадження, метою якого є усунення судової помилки або навмисного порушення порядку провадження й вирішення справи.

Виходячи з того, що об'єктом перевірки в касаційному порядку є рішення й ухвали місцевих та апеляційних судів, ці повноваження застосовують відповідно до об'єктів касаційного перегляду.

Касаційний суд вправі відхилити скаргу при визнанні, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Таке повноваження застосовується за умови, якщо рішення, що оскар­жується, не містить порушень вимог законодавства, які тягнуть скасу­вання судового рішення. За даними судової статистики, динаміка за­стосування даного повноваження постійно збільшується, що визначає позитивну тенденцію підвищення кількості ухвалення законних рішень з боку місцевих та апеляційних судів. Протягом 2008 р. вказане повно­важення реалізовано Верховним Судом України у 4,3 тис. справ , а у

Аналіз стану здійснення судочинства судами загальної юрисдикції в 2008 р. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: ЬПр:/Лууу.8сош1§оу. иа/с1іепІ8/у8.п8ї70/900 Е825Р4701РАБ5ЗС225766АаМ1ВР80?ОрепОосиієп1&Со1 lfi|i8t-

2009 р. відхилено касаційні скарги із залишенням рішення без зміни в у 4,8 тис. справ . Упродовж першого півріччя 2010 р. відхилено ка­саційні скарги із залишенням рішення без зміни в 2,3 тис. справ .

Фундаментальною ознакою можливості залишення в силі рішення, що оскаржується, є заборона скасування правильного по суті і спра­ведливого рішення з одних лише формальних міркувань. У зв'язку з цим теоретичне та практичне значення має дослідження поняття та змісту формальних міркувань, за наявності яких закон пов'язує не­можливість скасування правильного по суті і справедливого судового рішення. На нашу думку, під формальними міркуваннями слід розумі­ти не закріплені як підстави для скасування чи зміни судового рішення порушення норм матеріального чи процесуального права, крім ста­тей 338-342 ЦПК. До формальних міркувань, з якими закон пов'язує неможливість скасування судового акта, також належать порушення строків розгляду цивільної справи й інші випадки порушення законо­давства, які не призвели та не могли призвести до винесення неправо­судного рішення по справі.

висновку про те, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріаль-

3

ного та процесуального права .

Н амагання законодавця наблизити вітчизняне право до вимог за­значеної Конвенції породжує питання визначення змісту правильного по суті судового рішення, про що також ідеться у ч. 2 ст. 337 ЦПК. В. І. Тертишнікову 2001 р. визначав, що поняття «правильне рішення»

1 Аналіз стану здійснення судочинства судами загальної юрисдикції у 2009 р. (за даними судової статистики) [Електронний ресурс]. - Режим доступу: Нир:/Ду¥у.8соигІ. ІОУ.иа/с 1іепі8/У8.п8Ґ/0/09Р805995С5Р5СА6С2257752002А19бО?ОрепБоситепІ&Со 11а

2

Аналіз роботи судів загальної юрисдикції у І півріччі 2010 р. (за даними судової статистики) [Електронний ресурс]. - Режим доступу: Ьйр://уу'№'№.8соигІ:.§оу.иа/с1іепІ8/ У8.П8І70/ОВ726Е471СОС7096С22577СВ0043223 Р?

з

Ухвала апеляційного суду Вінницької області від 13 лютого 2007 р. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: ппр:/Лууу.геуе8Іг.соші.§оу.иа/Кеуіеу/700327.

закон застосовує тільки в тому разі, коли рішення є обґрунтованим, а порушення норм матеріального права, якщо і були при його вине­сенні, не вплинули на кінцевий висновок суду . На нашу думку, нині при наближенні процесуального законодавства до європейських стан­дартів правильним по суті є рішення, яке ухвалено з додержанням норм матеріального права. Додержання норм процесуального права, яким виступає належна судова процедура розгляду справи, є елементом змісту справедливості судового рішення.

Особливої уваги заслуговує також питання тлумачення рішення як справедливого, оскільки від правильного його визначення також за­лежить заборона скасування судового рішення. Цивільне процесуаль­не законодавство не розкриває змісту процесуальної справедливості, а лише передбачає заборону скасування правильного по суті і справед­ливого судового рішення. Справедливість судового рішення, визна­чена у ч. 2 ст. 337 ЦПК, є вимогою Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Справедливість судового рі­шення в контексті зазначеної норми передбачає обов'язковість дотри­мання всіх процесуальних гарантій судового розгляду, тобто додержан­ня вимог процесуального права. Поряд з цим у контексті зазначеної Конвенції вимога справедливості рішення суду ґрунтується на праві особи на справедливий судовий розгляд відповідно до певних проце­суальних вимог та стандартів здійснення правосуддя, а не до звуження ролі суду в цивільному процесі.

Зміст справедливості судового рішення має безпосередній зв'язок з верховенством права та розкривається передусім крізь призму належ­ної судової процедури та публічного розгляду справи. У цьому контексті мається на увазі розгляд справ незалежним та безстороннім судом, утво­реним на підставі закону, у розумний строк та в умовах гласного від­правлення правосуддя. Обмеження гласності можуть бути викликані розумінням моралі, громадського порядку, національної безпеки, інте­ресами неповнолітніх, захистом приватного життя, а за окремих обста-

2

вин — інтересів правосуддя . У рішенні у справі Посохов проти Росії Європейський суд з прав людини зазначив, що вираз «створений на під­ставі закону» стосується не лише регламентації самого існування суду в силу закону, а й законності складу суду. З наведеного положення ви-

1 Цивільний процесуальний кодекс України [Текст] : наук.-практ. комент. / за ред.

В.'В. Комарова. - X. : Одіссей, 2001. - С. 692.

2

Див.: Фурсов, Д. А. Справедливость как фундаментальная ценность арбитраж­ного и гражданского процесса [Текст] / Д.

пливає, що право на справедливий судовий розгляд забезпечується лише у випадку, якщо розгляд справи відбувається «належним» судом, тобто судом, який має на це компетенцію, і законним складом суду, тобто складом суду, призначеним із додержанням вимог закону.

На підставі викладеного можна зробити висновок про те, що спра­ведливість судового рішення поєднує в собі вимоги щодо розгляду цивільної справи справедливим судом із застосуванням належної про­цедури, яка створена на підставі національного закону та відповідає міжнародним зобов'язанням держави.

Виходячи з проблематики, співвідношення визначення правиль­ності та справедливості рішення касаційним судом має деякі особли­вості. Висновок про наявність вказаних ознак касаційний суд має зробити на підставі аналізу матеріалів справи без дослідження доказів, що не були предметом розгляду судами першої та апеляційної інстан­цій, оскільки їх дослідження не входить до компетенції суду касаційної інстанції, про що вказується в Ухвалі колегії суддів у цивільних спра­вах Верховного Суду України від 16 вересня 2008 р.

Принциповою новелою для цивільного процесуального законодав­ства є ст. 338 ЦПК у редакції Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Дана норма передбачає випадки для скасування судового рі­шення і передачі справи на новий розгляд. Складнощі у застосуванні ст. 338 ЦПК у новій редакції полягають у відсутності чітко визначених та законодавчо «окреслених» підстав для скасування судом касаційної інстанції рішення суду першої чи апеляційної інстанції та передачі справи на новий розгляд.

Підставою для скасування ухвал судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушен­ня норм матеріального чи процесуального права, що призвели до по­становления незаконної ухвали, що перешкоджає подальшому прова­дженню у справі.

Частина 2 ст. 338 ЦПК закріплює, що підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направ­лення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесу­ального права, що унеможливили встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Ухвала колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 16 вересня 2008 р. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: піір:/Дууу.

геуе5іг.соигі.§оу.иа/к.еуіе*/2350845 •

904

ті чи інші випадки порушення норм процесуального права як підставу для скасування рішення і передачі цивільної справи на новий розгляд. Наприклад, рішення підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд у випадку порушення судом при розгляді справи норм процесуального права щодо оцінки доказів за умови впливу на закон­ність та обґрунтованість судового рішення. Застосування зазначеного повноваження сприяє не лише дотриманню законності судового рішен­ня, а й формуванню єдності судової практики. Проте реалізація визна­ченого повноваження не порушує позиції Ради Європи щодо меж розгляду цивільної справи касаційною інстанцією, яка викладена у Ре­комендації № Я (95) щодо введення вдію і покращення функціональ­них систем і процедур оскарження по цивільних і торгових справах, що прийнята Комітетом міністрів держав — членів Ради Європи 07.02.1995 р.

Стаття 338 ЦПК не містить вичерпного переліку процесуальних порушень, які тягнуть безумовне скасування постановлених рішень з направленням справи на новий розгляд. У частині 2 вказаної статті йдеться про інші випадки порушення або неправильне застосування норм процесуального права, які можуть бути підставою для скасуван­ня рішення суду. її застосування можливе за умови, якщо порушення судами норм процесуального права унеможливлює встановлення судом касаційної інстанції фактичних обставин, що мають значення для пра­вильного вирішення справи. При цьому важливо, щоб виявлені пору­шення впливали на результат розгляду справи та без їх усунення не­можливе було поновлення та захист порушених прав, свобод і законних інтересів.

До порушень норм процесуального права, про які йде мова у ч. 2 ст. 338 ЦПК, можуть належати також випадки провадження в цивільних справах за процесуальним законом України, який не є чинним на час розгляду справи.

Суд касаційної інстанції перевіряє за матеріалами справи правиль­ність застосування законодавства та не досліджує докази по справі. У зв'язку з цим слід погодитися з позицією О. О. Борисової, що до­тримання судом норм процесуального права впливає на обґрунтова­ність судового рішення. Такі порушення, як неправильне визначення судом предмета доказування, дослідження доказів з порушенням пра­вил, встановлених законом, можна віднести не до обґрунтованості рішення, а до його незаконності. Тому, оскаржуючи рішення суду з та­кого роду порушеннями, особа, яка подає скаргу, не порушуючи по­ложень закону про те, що суд вказаної ланки не вивчає фактичну сто­рону справи, у своїй скарзі зазначає не на неправильне визначення судом обставин, що мають значення для справи, а посилається на до­пущене порушення процесуального закону .

Як наведено вище, зміст порушень норм процесуального права має обумовлений характер і не повинен відповідати вимозі законності су­дового рішення.

У зв'язку з цим у правовій літературі існує точка зору про те, що справа підлягає направленню на новий розгляд за наявності таких по­рушень, котрі не можуть бути усунені самою касаційною інстанцією без порушення прав і законних інтересів заінтересованих осіб, меж розгляду справи у вказаній інстанції та правил судочинства . Скасу­вання судового рішення касаційною інстанцією з направленням спра­ви на новий розгляд відбувається і при порушенні змагальних засад з

судочинства . Мова йде про фактичну заборону переоцінки доказів касаційним судом, але скасування судового рішення відбувається за наявності порушень правил оцінки доказів та принципу змагальності в цілому відповідно до статей 10, 177 та 179 ЦПК. Поряд з цим рішен­ня суду підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд

при незаконному незадоволенні заяви про відвід судді, що розглядає

4

справу . Річ у тім, що за правилами ч. 2 ст. 24 ЦПК заява про відвід вирішується в нарадчій кімнаті ухвалою суду, що розглядає справу. Зазначене свідчить про фактичну відсутність у сторін у цивільному процесі будь-якого права на відвід необ'єктивного й упередженого

1 Борисова, Е. А. Проверка судебных актов по гражданским делам [Текст] / Е. А. Бори­сова. - М. : Городец, 2006. - С. 224-225.

2

Див.: Павлова, Л. Н. Основания направления дела на новое рассмотрение судом кассационной инстанции в арбитражном процессе [Текст] / Л. Н. Павлова // Гражданское судопроизводство в изменяющейся России : междунар. науч.-практ. конф. (14-15 сент.

2007 г.) / под ред. О. В. Исаенковой. - Саратов : Науч. кн., 2007. - С. 334.

3

Див.: Решетникова, И. В. Основания для отмены судебных актов через призму состязательного судопроизводства [Текст] / И. В. Решетникова // Развитие процессу­ального законодательства: к пятилетию действия АПК РФ, ГПК РФ и Федерального закона «О третейских судах в Российской Федерации» : материалы междунар. науч.- практ. конф., посвящ. юбилею Засл. деят. науки РФ, д-ра юрид. наук, проф. Т. Е. Або- вой. - Воронеж, 15-16 февр. 2008 г. / под ред. Е. И. Носыревой. - Воронеж : Изд-во Воронеж, гос. ун-та, 2008. - Вып. 4. - С. 165-173. - (Серия «Юбилеи, конференции, форумы»).

4

Див.: Бардин, Л. Н. Нарушения Европейской конвенции по правам человека при рассмотрении судами гражданских дел [Текст] / Л. Н. Бардин // Гражданское судопро­изводство в изменяющейся России : Материалы междунар. науч.-практ. конф., 14-15 сент. 2007 г. / под ред. О. В. Исаенковой. - Саратов : Науч. кн., 2007. - С. 87.

судді, що вбачається несумісним з вимогами ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Якщо при розгляді справи в апеляційному порядку суд припустив­ся порушень норм права, передбачених у ч. 1 та ч. 2 ст. 338 ЦПК, то касаційний суд за наявності цих порушень скасовує рішення (ухвалу) апеляційного суду та направляє справу для продовження розгляду на новий апеляційний розгляд . Випадки реалізації вказаного повнова­ження відбуваються за умови порушення вимог закону, зазначених у ч. 1 і ч. 2 ст. 338 ЦПК, які були допущені судом першої інстанції та не були усунені апеляційним судом або допущені місцевим та апеляцій­ними судами.

Важливим з позиції застосування функціональних повноважень касаційного суду є з'ясування правової природи і наслідків висновків суду касаційної інстанції та мотивів, якими він керувався при скасу­ванні судового рішення. Частина 4 ст. 338 ЦПК закріплює, що вони є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при повтор­ному розгляді справи. Проте таке положення законодавства потребує критичної оцінки.

Під висновками з приводу спірних правовідносин слід розуміти результати розгляду касаційної скарги, які мають значення для форму­вання та направлення судової практики. Мотиви скасування судового рішення — правові підстави рішення суду апеляційної інстанції.

Однак висновки і мотиви скасування судового рішення не у всіх випадках можуть бути правомірними й обов'язковими для виконання місцевим судом. Вони можуть стосуватися будь-яких питань, крім ви­падків, коли вони вирішують питання: 1) про достовірність чи недо- стовірність того чи іншого доказу; 2) про переваги одних доказів перед іншими, оскільки жодні докази не мають для суду заздалегідь встанов­леної сили; 3) про те, яке рішення має бути прийнято судом першої інстанції при новому розгляді справи, оскільки незалежність судді при розгляді справи гарантована Конституцією держави та цивільним про­цесуальним законодавством.

JI. Ф. Лесницька зазначала, що судове рішення, на відміну від норм права, не має такого загального характеру, не утворює типових правил поведінки, а вирішує конкретний спір та має обов'язкову силу лише

Див.: Сенін, Ю. Л. Порушення норм процесуального права як підстава для ска­сування судових рішень у касаційному порядку [Текст] / Ю. Л. Сенін // Вісн. Верхов. Суду України. - 2002. - № 6 (34). - С. 23-25.

щодо конкретної справи. Виходячи з цього і слід розглядати питання про обов'язковість висновків і мотивів суду касаційної інстанції. їх обов'язковість має певні межі. Передусім вони мають обов'язкову силу лише щодо конкретної справи, по якій вони винесені. Крім того, і сто­совно конкретної справи, по якій вони надані, вони мають обов'язкову силу також у певних межах, які встановлені з урахуванням принципу незалежності суддів та підкорення їх тільки закону, а також свободи внутрішнього суддівського переконання при оцінці доказів .

При застосуванні норми щодо обов'язковості висновків і мотивів скасування судового рішення в апеляційному порядку необхідно вра­ховувати, що законодавство не містить наслідків її невиконання. У зв'язку з цим обов'язковість висновків і мотивів суду касаційної інстанції не слід сприймати як обов'язкову властивість рішення каса­ційного суду, хоча вони і є його складовими. Поряд з цим законодавець зазначив їх обов'язковість, у той час як обов'язковість судового рішен­ня визначається ст. 129 Конституції. Обов'язковість висновків і моти­вів не слід сприймати як обов'язкові вказівки касаційного суду. У зв'язку з цим, на наш погляд, ч. 4 ст. 338 ЦПК не має самостійного наванта­ження, а сам процесуальний закон не передбачає жодних наслідків, пов'язаних з обов'язковістю для суду першої чи апеляційної інстанції висновків і мотивів касаційного суду.

Розглядаючи судове рішення на предмет законності, суд касаційної інстанції при реалізації повноважень вправі скасувати судові рішення й ухвалити нове рішення або змінити рішення, не передаючи при цьо­му справу на новий розгляд за умови незастосування при розгляді справи місцевим чи апеляційним судом закону, що підлягав застосу­ванню, чи застосування того закону, який не поширюється на спірні правовідносини. Відповідно до ст. 341 ЦПК касаційний суд, відповід­но до ст. 380 ЦПК, вирішує питання про поворот виконання. Якщо ж питання про поворот виконання не було вирішене касаційним судом при розгляді справи, то за заявою відповідача питання про поворот виконання розглядає суд, у якому перебуває справа.

У зв'язку з цим істотний практичний інтерес має розмежування понять зміни й ухвалення нового рішення. Йдеться про те, що закон такого розмежування не передбачає. На нашу думку, встановивши, що помилка в застосуванні судом першої чи апеляційної інстанції норми матеріального права призвела до неправильного вирішення справи по

Лесницкая, Л. Ф. Пересмотр решения суда в кассационном порядке [Текст] / Л. Ф. Лесницкая.-М. : Юрид. лит., 1974.-С. 151.

суті, касаційна інстанція має скасувати рішення суду й ухвалити нове. Це може статися тоді, коли виправлення судової помилки потребує зміни висновків суду щодо задоволення чи відмови в позові. Якщо ж помилка в застосуванні норми матеріального права вплинула лише на обсяг задоволення позовних вимог або стосувалась додаткових ви­мог, рішення суду може бути змінено.

Нове рішення суд касаційної інстанції вправі винести в тому ви­падку, коли судами обставини справи встановлені повно й правильно, але при кваліфікації спірних правовідносин допущена помилка в за­стосуванні норм матеріального чи процесуального права, крім тих порушень, про які мова йде у ст. 338 ЦПК.

Реалізація закріпленого у ст. 341 ЦПК повноваження застосовуєть­ся у разі незастосування або неправильного застосування судами пер­шої та апеляційної інстанцій норм матеріального права. У випадку порушення та незастосування норм процесуального права, які вплива­ють на законність рішення, суд касаційної інстанції скасовує рішення суду і передає справу на новий розгляд. У разі встановлення судом першої інстанції повно і правильно обставин справи при порушенні норм матеріального права суд касаційної інстанції повинен постано­вити нове рішення, не передаючи справу на новий розгляд. При вста­новленні порушень норм процесуального права, котрі не впливають на законність рішення, що оскаржується, та мають формальний харак­тер, суд касаційної інстанції не вправі скасувати чи змінити судове рішення.

Винести нове рішення суд касаційної інстанції повинен і в тому разі, коли судами першої та апеляційної інстанцій застосовано закон, який не підлягає застосуванню до спірних правовідносин. У такому випадку, як зазначалося, суд скасовує попередні судові рішення та ухвалює нове.

Суд касаційної інстанції може змінити оскаржуване рішення. У пра­вовій літературі зазначалося, що зміну рішення може бути здійснено на підставі тільки таких мотивів, які випливають із матеріалів справи та перевірені судом першої інстанції. Змінюючи рішення, касаційний суд докладно обґрунтовує свої висновки та чітко викладає сутність зміни, наприклад, вказує змінену суму, що підлягає стягненню; новий порядок розподілення судових витрат і т. ін. Відповідно до сучасного процесуального законодавства суд касаційної інстанції має право змі-

Див.: Комиссаров, К. И. Полномочия суда второй инстанции в гражданском про­цессе [Текст] / К. И. Комиссаров. - М. : Госюриздат, 1961. - С. 74-75.

нити судове рішення, якщо у справі немає необхідності досліджувати нові докази або встановлювати обставини, а судове рішення, яке змі­нюється, є помилковим тільки частково. Суд касаційної інстанції не вправі змінити рішення чи винести нове на підставі додаткових мате­ріалів, які не розглядалися судами попередніх інстанцій, а подані вже як додатки до касаційної скарги.