Поняття і види судових рішень

Провадження з розгляду і вирішення цивільних справ в суді завер­шується прийняттям актів реалізації судової влади — судових рішень. В залежності від характеру вирішуваних судом питань судові рішення ви­кладаються у трьох формах: ухвали, рішення і постанови (ст.

ЦПК чітко визначає порядок і форму ухвалення рішень та постанов, постановления ухвал суду. Суди ухвалюють рішення іменем України негайно після закінчення судового розгляду. Рішення суду ухвалюється, оформлюється і підписується в нарадчій кімнаті суддею, а в разі колегі­ального розгляду — суддями, які розглядали справу.

У виняткових випадках залежно від складності справи складання повного рішення може бути відкладено на строк не більше ніж п’ять днів з дня закінчення розгляду справи, але вступну і резолютивну час­тини суд повинен проголосити в тому самому засіданні, в якому закін­чився розгляд справи. Проголошені вступна і резолютивна частини рі­шення мають бути підписані всім складом суду і приєднані до справи, а копії судового рішення видані особам, що брали участь у справі.

Ухвали суду, які оформлюються окремим процесуальним докумен­том, постановляються в нарадчій кімнаті, інші ухвали суд може поста­новити, не виходячи до нарадчої кімнати. Тому ухвали суду, які поста­новлені окремим процесуальним документом, підписуються суддею (суддями) і приєднуються до справи, а ухвали, які постановлені судом, не виходячи до нарадчої кімнати, заносяться до журналу судового засі­дання. Ухвали, постановлені в судовому засіданні, оголошуються не­гайно після їх постановления. Виправлення в рішеннях і ухвалах по­винні бути застережені перед підписом судді (ч.7 ст. 209 ЦПК).

Постанови Верховного Суду України ухвалюються за загальними правилами: в нарадчій кімнаті, шляхом голосування. За результатами розгляду справи Верховний Суд України може ухвалити постанову про повне задоволення заяви, про часткове задоволення заяви або про від­мову в задоволенні заяви.

Акти суду з приводу вирішення справи по суті, тобто вирішення ос­новної правової вимоги у справах позовного провадження та в справах окремого провадження закріплюються в процесуальній формі рішення. За класифікацією, запропонованою М.Й. Штефаном, залежно від спо­собу захисту права і правових наслідків, які вони викликають, судові рішення (як і позови) поділяються на види:

рішення про присудження — це акти суду, якими підтверджуються права, обов’язки та законні інтереси сторін і одна сторона присуджу­ється виконати на користь другої сторони певні дії або утриматися від їх виконання (про стягнення завданої шкоди, авторської винагороди, виселення з жилого приміщення);

рішення про визнання — акти суду, якими підтверджується наяв­ність або відсутність між сторонами певних юридичних відносин, пев­них обставин чи юридичних фактів (визнання права власності, визнання факту родинних відносин громадян тощо);

конститутивні рішення — акти суду, спрямовані на зміну чи при­пинення правовідносин. Ними будуть рішення про виділ частки з спіль­ного майна, припинення договору найму жилого приміщення, розірван­ня шлюбу та ін.

Рішення суду можуть бути поділені залежно від обсягу вирішених ними питань на завершальні (основні) і додаткові. Завершальними рі­шеннями повністю вирішені всі правові вимоги, передані на розгляд су­ду. Додатковими — вирішуються окремі правові вимоги, з приводу яких сторони подавали докази і давали пояснення, котрі не були розв’язані основним рішенням (ст. 220 ЦПК).

В юридичній літературі з цивільного процесу виділяються альтер­нативні і факультативні рішення суду.

Альтернативними називаються рішення, якими встановлюється два можливих точно визначених способи його виконання, передбачені нор­мами матеріального права. Альтернативне виконання допускається то­му, що норми цивільного права передбачають можливість виникнення альтернативних зобов’язань.

Факультативними називаються рішення, які зобов’язують відпові­дача до виконання певних дій і які у випадку неможливості їх виконан­ня одночасно визначають інший спосіб виконання.

Суть судового рішення опосередковується метою і завданнями цьо­го процесуального акта. Судове рішення — акт правосуддя в цивільних справах, у зв’язку з чим визначення його суті невіддільно від завдань і мети правосуддя, на досягнення яких воно спрямовано, від політичної, економічної і юридичної його характеристики.

¹ Штефан М.Й. Цивільне процесуальне право України: Академічний курс: Підруч. для студ. юрид. спец. вищ. навч. закл.— K.: Концерн «Видавничий Дім «Ін Юре», 2005. —С. 401.

Прийняттям рішення завершується стадія судового розгляду. Отже, судове рішення виступає цивільним процесуальним актом, який підсу­мовує діяльність суду. В рішенні відображається вся проведена судом діяльність з дослідження і оцінки доказів по встановленню юридичних фактів, а також по застосуванню норм права до конкретних правовідно­син та їх суб’єктів.

Рішенням суду від імені держави усувається спір між сторонами або вирішується питання про захист прав та охоронюваних законом інте­ресів громадян, підприємств, установ і організацій, державних і громад­ських інтересів. Рішенням реалізується владна воля держави — сторони присуджуються додержуватися певної поведінки щодо існуючих між ними правовідносин.

В рішенні від імені України дається оцінка спірної вимоги чи право­відносин та діям заінтересованих осіб. Цим самим суд мобілізує грома­дян на боротьбу з цивільними, трудовими й іншими правопорушеннями та сприяє підвищенню їх правової свідомості.

Судові ухвали — це одна з форм судових рішень, якими врегульову­ються лише окремі питання, поставлені перед судом в заявах і клопо­таннях осіб, які беруть в ньому участь чи питання, які виникли самос­тійно в процесі порушення, розвитку і припинення судочинства по справі.

ЦПК України (ч.2 ст. 208) передбачено, що шляхом постановления ухвал судом вирішуються питання, пов’язані з рухом справи в суді пер­шої інстанції, клопотання та заяви осіб, які беруть участь у справі, пи­тання про відкладення розгляду справи, оголошення перерви, зупинен­ня або закриття провадження у справі, залишення заяви без розгляду у випадках, встановлених цивільним законодавством, вирішуються судом шляхом постановления ухвал тощо.

Постанова Верховного Суду України — це вольовий акт Верховного Суду України, прийнятий за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у по­дібних правовідносинах, є обов’язковим для всіх суб’єктів владних по­вноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України.

22.2.