Поняття і види підсудності

Звертаючись до суду за захистом порушених, невизнаних чи оспорюваних прав, свобод чи інтересів, особа зобов’язана правильно визначити суд, якому підсудна цивільна справа, тобто суд загальної юрисдикції, що має повноваження щодо розгляду такої справи.

Судочинство в Україні здійснюється Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції. Згідно зі ст. 17 ЗУ «Про судоустрій та статус суддів» систему судів загальної юрисдикції становлять:

1) місцеві суди. Місцевими загальними судами, які розгля­дають цивільні справи, є районні, районні у містах, міські та міськрайонні суди;

2) апеляційні суди. Апеляційними судами з розгляду циві­льних справ є апеляційні суди областей, апеляційні суди міст Києва та Севастополя, Апеляційний суд АРК;

3) вищі спеціалізовані суди. Судом касаційної інстанції з розгляду цивільних справ є Вищий спеціалізований суд Украї­ни з розгляду цивільних і кримінальних справ.

4) Верховний Суд України. Це найвищий судовий орган у системі судів загальної юрисдикції.

Оскільки кожний з цих судів може вирішувати лише спо­ри, віднесені законом до його компетенції, для розмежування цивільних справ, які підлягають розгляду у тому чи іншому суді, законодавець використовує інститут підсудності.

На відміну від цивільної юрисдикції, яка розмежовує пов­новаження на вирішення справ між різними юрисдикційними органами, підсудність розмежовує компетенцію між окремими ланками судової системи і між судами однієї ланки щодо розгля­ду і вирішення цивільних справ.

Під підсудністю розуміють, по-перше, інститут цивіль­ного процесуального права, який встановлює правила розмежу­вання повноважень судів загальної юрисдикції; по-друге, сукуп­ність ознак цивільних справ, за допомогою яких їх розгляд і вирі­шення віднесено законом до відання того чи іншого суду.

Визначення підсудності різних судів провадиться залежно від виконуваних ними функцій, роду (предмета) справи, суб'єктів спору, що підлягає розгляду, і місця (території), на яку поширюється діяльність певного суду.

У зв'язку з цим підсудність поділяється на родову (предметну), територіальну.

Родова (предметна) підсудність визначає компетенцію окремих ланок судової системи України. Значення родової під­судності в тому, щоб розподілити всю сукупність цивільних справ, підвідомчих суду, між окремими ланками судової системи по вертикалі.

Відтак місцевий суд є судом першої інстанції і розглядає справи у випадках та порядку, передбаченому процесуальним законом (ч. 2 ст. 22 ЗУ «Про забезпечення права на справедливий суд»). Це справи: про захист порушених, невизнаних або оспо­рюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин (ч. 1 ст. 15 ЦПК України); справи окремого (ст. 234) та наказного прова­дження (ст. 96).

Апеляційний суд:

1) здійснює правосуддя в апеляційному порядку, встанов­леному процесуальним законом;

2) у випадках, передбачених процесуальним законом, роз­глядає справи відповідної судової юрисдикції як суд першої інстанції (ч. 1 ст. 27 ЗУ «Про забезпечення права на справед­ливий суд»). Однак процесуальне законодавство не передбачає цивільних справ, які можуть розглядати у першій інстанції апе­ляційні суди.

Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ:

1) здійснює правосуддя в касаційному порядку згідно з процесуальним законом;

2) у випадках, передбачених процесуальним законом, роз­глядає справи відповідної судової юрисдикції як суд першої або апеляційної інстанції (ст. 32 ЗУ «Про забезпечення права на справедливий суд»). Водночас ЦПК України не визначає пе­релік справ, які Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ розглядає як суд першої або апеляційної інстанції.

Верховний Суд України відповідно до ст. 38 ЗУ «Про за­безпечення права на справедливий суд» та ст. 355 ЦПК України розглядає справи щодо:

1) неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих же норм матеріального права, що спричи­нило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах;

2) неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих же норм процесуального права - у разі оскарження судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі або яке прийнято з порушенням правил підсудності або встановленої законом компетенції судів щодо розгляду цивільних справ;

3) встановлення міжнародною судовою установою, юрис­дикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнарод­них зобов’язань під час вирішення цієї справи судом;

4) невідповідності судового рішення суду касаційної ін­станції викладеному у постанові ВС України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Рішення, ухвала суду чи судовий наказ переглядаються у зв’язку з нововиявленими обставинами судом, який ухвалив рішення, постановив ухвалу або видав судовий наказ (ч. 1 ст. 363 ЦПК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 384 ЦПК України скарга на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення подається до суду, який видав виконавчий документ.

Заява про відновлення втраченого судового провадження подається до суду, який ухвалив рішення по суті справи або пос­тановив ухвалу про закриття провадження у справі (ст. 404 ЦПК України).

Територіальна підсудність розмежовує компетенцію судів у межах однієї ланки. Значення територіальної підсуд­ності у тому, що вона допомагає визначити, який суд цієї ланки

судової системи компетентний розглядати і вирішувати конкрет­ну цивільну справу.

Правила розмежування територіальної підсудності доволі складні, тому її поділяють на кілька видів:

- загальну підсудність;

- альтернативну підсудність;

- виключну підсудність;

- підсудність за зв'язком справ;

- підсудність за ухвалою суду.

Загальна підсудність визначається за місцезнаходженням відповідача. Відповідно до ст. 109 ЦПК України позови до фі­зичної особи пред'являються в суд за зареєстрованим у встанов­леному законом порядку місцем її проживання або за зареєстро­ваним у встановленому порядку місцем її перебування.

Зміст понять «місце проживання» і «місце перебування» розкриває ст. 3 ЗУ «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», відповідно до якого місцем пере­бування фізичної особи є адміністративно-територіальна оди­ниця, на території якої особа проживає строком менше шести місяців на рік.

Місце проживання фізичної особи - це житло, розташо­ване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає постійно або тимчасово.

Відповідно до п. 31 постанови Пленуму Вищого спеціалі­зованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 2 березня 2013 р.

Позови до юридичних осіб пред'являються в суд за їхнім місцезнаходженням. Ним є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування

діяльністю юридичної особи (зазвичай знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку (ст. 93 ЦК України).

Якщо відповідач змінить своє місце проживання або пере­бування після пред’явлення позову до суду, це не змінить під­судності справи - справа розглядатиметься в тому ж суді, до якого була подана позовна заява.

Альтернативна підсудність є підсудністю за вибором позивача (заявника). Це підсудність, за якою справа може роз­глядатися одним з декількох вказаних у законі судів за вибором позивача.

Перелік справ з альтернативною підсудністю закріплений у ст. 110 ЦПК України:

- позови про стягнення аліментів, про визнання батьківст­ва відповідача, позови, що виникають з трудових правовідносин, можуть пред’являтися також за зареєстрованим місцем прожи­вання чи перебування позивача;

- позови про розірвання шлюбу можуть пред’являтися за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача також у разі, якщо на його утриманні є малолітні або неповно­літні діти або якщо він не може за станом здоров’я чи з інших поважних причин виїхати до місця проживання відповідача. За домовленістю подружжя справа може розглядатися за зареєстро­ваним місцем проживання чи перебування будь-кого з них;

- позови про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю фізичної особи, чи шкоди, завданої внаслідок скоєння злочину, можуть пред’яв­лятися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебу­вання позивача, або за місцем завдання шкоди;

- позови, пов’язані з відшкодуванням шкоди, завданої особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудового слід­ства, прокуратури або суду, можуть пред’являтися також за за­реєстрованим місцем проживання чи перебування позивача;

- позови про захист прав споживачів можуть пред’яв­лятися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебу­вання споживача або за місцем заподіяння шкоди чи виконання договору;

- позови про відшкодування шкоди, завданої майну фізич­них або юридичних осіб, можуть пред’являтися також за місцем завдання шкоди;

- позови, що виникають із діяльності філії або представ­ництва юридичної особи, можуть пред’являтися також за їх місцезнаходженням;

- позови, що виникають із договорів, у яких зазначено мі­сце виконання або виконувати які через їх особливість можна тільки в певному місці, можуть пред’являтися також за місцем виконання цих договорів;

- позови до відповідача, місце реєстрації проживання або перебування якого невідоме, пред’являються за місцезнаходжен­ням майна відповідача чи за останнім відомим зареєстрованим його місцем проживання або перебування чи постійного його заняття (роботи);

- позови до відповідача, який не має в Україні місця про­живання чи перебування, можуть пред’являтися за місцезнахо­дженням його майна або за останнім відомим зареєстрованим місцем його проживання чи перебування в Україні;

- позови про відшкодування збитків, завданих зіткненням суден, а також про стягнення сум винагороди за рятування на морі, можуть пред’являтися також за місцезнаходженням судна відповідача або порту реєстрації судна;

- позови до стягувача про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, або про повернення стягненого за виконавчим написом нотаріуса, можуть пред’яв­лятися також за місцем його виконання;

- позови Міністерства юстиції України на підставі міжна­родних договорів, згода на обов’язковість яких надана ВР Украї­ни, в інтересах і за довіреністю позивача, який не має в Україні зареєстрованого місця проживання чи перебування, можуть також пред’являтися за місцезнаходженням міністерства або йо­го територіальних органів.

У наведених випадках позивач має право на вибір між кількома судами, яким підсудна справа, за винятком виключної підсудності.

Альтернативна підсудність, на відміну від загальної, є про­цесуальною гарантією для забезпечення інтересів позивача. За допомогою цього виду підсудності законодавець забезпечує по­зивачу більш сприятливі умови для звернення за судовим захис­том, якщо останній перебуває в несприятливому соціальному чи матеріальному становищі (наприклад, за пред’явлення позову про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом фізичної особи), або можливість більш повного розгляду справи там, де зосере­джується більша кількість засобів доказування (наприклад, за пред’явлення позову про відшкодування шкоди, завданої майну).

За виключної підсудності законодавець імперативно ви­значає суд, який повинен вирішувати справу по суті. Відповідно до ст. 114 ЦПК України:

- позови, що виникають із приводу нерухомого майна, пред’являються за місцезнаходженням майна або основної його частини;

- позови про зняття арешту з майна пред’являються за місцезнаходженням цього майна або основної його частини;

- позови кредиторів спадкодавця, що подаються до прий­няття спадщини спадкоємцями, пред’являються за місцезнахо­дженням спадкового майна або основної його частини;

- позови до перевізників, що виникають із договорів пере­везення вантажів, пасажирів, багажу, пошти, пред’являються за місцезнаходженням перевізника;

- справи про арешт судна, що здійснюється для забезпе­чення морської вимоги, розглядаються судом за місцезнахо­дженням морського порту України, в якому перебуває судно, або порту реєстрації судна.

Перелік позовів, для яких установлена виключна підсуд­ність, розширеному тлумаченню не підлягає. Правила виключної підсудності діють також у разі пред’явлення кількох позовних вимог, пов’язаних між собою, якщо на одну з них поширюється виключна підсудність.

Виключна підсудність передбачена також для справ окре­мого провадження:

- заява про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи чи визнання фізичної особи недієздатною подається до суду за місцем проживання цієї особи, а якщо вона перебуває на лікуванні у наркологічному або психіатричному закладі, - за місцезнаходженням цього закладу (ст.

- заява неповнолітньої особи, яка досягла шістнадцятиріч­ного віку, про надання їй повної цивільної дієздатності у випад­ках, установлених ЦК України, за відсутності згоди батьків (усиновлювачів) або піклувальника подається до суду за місцем її проживання (ст. 242 ЦПК України).

- заява про усиновлення дитини або повнолітньої особи, яка не має матері, батька або була позбавлена їх піклування, по­дається до суду за місцем їх проживання (ст. 251 ЦПК України);

- заява фізичної особи про встановлення факту, що має юридичне значення, подається до суду за місцем її проживання (ст. 257 ЦПК України);

- заява про визнання цінного паперу на пред’явника або векселя недійсними і про відновлення прав на втрачений цінний папір подається до суду за місцезнаходженням емітента цінного папера на пред’явника або за місцем платежу за векселем (ч. 2 ст. 260 ЦПК України);

- заява про передачу безхазяйної нерухомої речі у влас­ність територіальної громади за умов, визначених ЦК України, подається до суду за місцезнаходженням цієї речі (ст. 269 ЦПК України);

- заява про визнання спадщини відумерлою у випадках, установлених ЦК України, подається до суду органом місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини (ст. 274 ЦПК України);

- заява лікаря-психіатра про проведення психіатричного огляду особи у примусовому порядку, про надання особі амбула­торної психіатричної допомоги та її продовження в примусовому порядку подається до суду за місцем проживання особи, а заява представника психіатричного закладу про госпіталізацію особи до психіатричного закладу у примусовому порядку та заява про продовження такої госпіталізації подається до суду за місцезна­ходженням зазначеного закладу (ч. 1 ст. 279 ЦПК України);

- заява особи, якій за рішенням суду надається амбулатор­на психіатрична допомога у примусовому порядку, або її закон­ного представника про припинення цієї допомоги подається до суду за місцепроживанням особи, а про припинення госпіталіза­ції до психіатричного закладу у примусовому порядку - до суду

за місцезнаходженням психіатричного закладу (ч. 2 ст. 279

ЦПК України);

- заява про розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичної або фізичної особи у ви­падках, встановлених законом, подається до суду за місцезна­ходженням банку, що обслуговує таку юридичну або фізичну особу (ст. 287 ЦПК України).

Підсудність за зв’язком справ визначається необхідністю сумісного розгляду кількох вимог з метою встановлення дійсних обставин справи.

Така підсудність створює умови для найбільш повного з’ясування дійсних правовідносин сторін, а також для еконо­мії процесуальних засобів та часу і суду, а також учасників ци­вільного процесу внаслідок зосередження доказового матеріалу в одному суді.

Підсудність за зв’язком справ полягає у такому:

1) позови до кількох відповідачів, які проживають або зна­ходяться в різних місцях, пред’являються за місцем проживання або місцезнаходженням одного з відповідачів за вибором пози­вача (ч. 1 ст. 113 ЦПК України);

2) зустрічний позов, незалежно від його підсудності, пред’являється в суді за місцем розгляду первісного позову (ч. 2 ст. 113 ЦПК України);

3) треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо пре­дмета спору, пред’являють позов до суду, де слухається справа сторін (ст. 125 ЦПК України).

Підсудність за ухвалою суду розмежовує компетенцію судів залежно від суб’єктного складу справи.

Цивільно-процесуальним законодавством (ст.ст. 108, 111 ЦПК України) установлено такі правила підсудності за ух­валою суду:

1) підсудність цивільних справ, у яких однією із сторін є суд або суддя цього суду, визначається ухвалою судді суду вищої інстанції без виклику сторін.

Відповідно до п. 35 постанови Пленуму Вищого спеціалі­зованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 2 березня 2013 р. № 3 «Про деякі питання юрисдикції

загальних судів та визначення підсудності цивільних справ», в ухвалі суду може бути зазначено лише місцевий суд, який має розглянути цивільну справу. Якщо однією зі сторін у справі є суддя іншого місцевого суду, апеляційний суд чи суддя цього суду, вищий спеціалізований суд чи суддя цього суду, Верхов­ний Суд України чи суддя цього суду, то слід застосовувати загальні правила підсудності, відповідно до яких справу має роз­глядати місцевий суд за місцезнаходженням відповідача;

2) підсудність справи про спір між громадянами України, якщо обидві сторони проживають за її межами, за клопотанням позивача визначається ухвалою судді ВС України;

3) підсудність справи про розірвання шлюбу між громадя­нином України та іноземцем або особою без громадянства, які проживають за межами України, також визначається ухвалою судді ВС України.

4.