<<
>>

§ 1. Поняття й умови визнання та виконання рішень іноземних судів

Питання про визнання та виконання в Україні рішень іноземних судів до 29 вересня 2005 р. вирішувались на підставі міжнародних до­говорів та Закону України від 29 листопада 2001 р.

«Про визнання та виконання в Україні рішень іноземних судів». 6 вересня 2005 р. був прийнятий Закон України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України», який набрав чинності з дня опублікування, на підставі якого втратив силу Закон від

29 листопада 2001 р. На сьогодні питання про визнання та виконання в Україні рішень іноземних судів вирішується на підставі Цивільного процесуального кодексу України та міжнародних договорів.

Судове рішення, яке набрало законної сили, за загальним правилом, може бути виконано лише в межах тієї держави, суд якої постановив це рішення. Взагалі розрізняють дві основні процедури легалізації рішення на території іноземної держави: екзекватура та реєстрація. Екзекватура припускає розгляд судом клопотання про дозвіл на вико­нання рішення іноземного суду (Україна, Франція, Бельгія та інші країни). Реєстрація припускає внесення рішення іноземного суду до особливого реєстру (Велика Британія та деякі інші країни).

Отже, для виконання рішення за межами цієї держави необхідне особливе розпорядження, яке має назву «екзекватура» (від лат. ехе§иаіиг, що означає «нехай буде виконано»). Екзекватура — це роз­порядження суду про дозвіл виконання рішення іноземного суду. Ек­зекватура — це процедура, звичайно судова, що має метою надання арбітражному рішенню виконавчої сили, тобто здатності бути викона­ним із застосуванням у разі необхідності примусових заходів з боку державних органів щодо зобов'язаної особи або її майна .

Див.: Лебедев, С. Н. Международный торговый арбитраж [Текст] / С. Н. Лебедев. - М . , 1965.-С. 20.

Залежно від засобу процесуального захисту рішення судів за своєю юридичною природою поділяються на рішення про присудження т рішення про визнання.

Найбільш поширеним видом рішень є рішення про присудження, коли позивач вимагає примусового здійснення обов'язку відповідачем-боржником. Якщо такі рішення іноземних судів добровільно не виконуються, то, як зазначалося у попередньому підрозділі, вони можуть бути виконані у примусовому порядку. ! 5

Рішення про визнання, коли позивач просить суд підтвердити на­явність чи відсутність між ним і відповідачем певних правовідносин, ніколи не вимагають примусового виконання. Для таких рішень іно­земних судів достатньо лише додержання процедури їх визнання укра­їнськими судами. Іншими словами, наприклад, для реалізації в Україні рішень іноземних судів про визнання достатньо лише їх легітимації українським судом, оскільки виконуються вони добровільно.

Порядок визнання та звернення до виконання рішень іноземних Судів, що підлягають примусовому виконанню в Україні, визначається відповід­ними міжнародними договорами України, атакожрозд. VIII ЦПК.'

Визнання рішення іноземного суду — це поширення законної еили рішення іноземного суду на територію України в порядку, встановле­ному ЦПК. Виконання ж рішення іноземного суду означає застосуван­ня засобів примусового виконання рішення іноземного суду в Україні в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Визнання іноземного судового рішення є необхідною передумовою його примусового виконання, яке можливо лише внаслідок відповід­ного розпорядження компетентного суду тієї держави, у якої запро­шується дозвіл на таке виконання. Інакше кажучи, визнання іноземно­го рішення може мати місце і без його виконання, тоді як виконання неможливо без його визнання. Виконання іноземних рішень здійсню­ється відповідно до процесуальних норм тієї території, де запитується визнання та виконання цих рішень.

Відповідно до ст. 390 ЦПК рішення іноземного суду (суду інозем­ної держави; інших компетентних органів іноземних держав, до'ком- петенції яких належить розгляд цивільних чи господарських справ; іноземних чи міжнародних арбітражів) визнаються та виконуються в Україні, якщо їх визнання та виконання передбачено міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України , або за принципом взаємності.

Міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, зазначені у § 2 глави ХЫ1.

1094

Отже, під час прийняття клопотання заінтересованої (фізичної або юридичної) особи про визнання та виконання рішення іноземного суду чи іншого компетентного органу на території України суди мають з'ясовувати чинні міжнародні договори про взаємне надання правової допомоги між Україною й державою, від якої надійшло клопотання про визнання і виконання рішення її суду. Слід підкреслити, що суди Укра­їни, застосовуючи норми міжнародного договору, повинні визначати дію цих норм у часі та просторі відповідно до вимог розд. 2 ч. III Віденської конвенції про право міжнародних договорів від 23.05.1969 р.

У застосуванні норм міжнародного договору суди повинні керува­тися тим, що тлумачення міжнародних правил здійснюється у порядку, визначеному розд. З ч. III названої Конвенції.

Якщо держава не є учасницею однієї із названих Конвенцій або міжнародного договору про правову допомогу (наприклад, СІЛА, Із­раїль, Франція), за якими Україна взяла на себе обов'язок щодо визнан­ня і виконання судових рішень іншої договірної сторони, клопотання про визнання і виконання на території України рішень судів цієї дер­жави судами України не розглядаються, а при надходженні таких суд постановляє ухвалу про відмову в їх прийнятті на підставі п. 1 ч. 2 ст. 122 ЦПК. Якщо провадження у справі було відкрито, його закрива­ють на підставі п. 1 ст. 205 цього Кодексу .

Треба мати на увазі, що такі наслідки настають, якщо немає до­мовленості про взаємність виконання рішень із відповідною іноземною державою. Так, у листопаді 1997 р. компанія «Транс Коммодітіз» (СІЛА) через Міністерство юстиції України і дипломатичні канали звернулась до суду з клопотанням про визнання та виконання на тери­торії України наказу і рішення п'ятої палати в цивільних справах Зе­мельного Суду м. Франкенталь (ФРН) відповідно від 7 та 20 листопа­да 1997 р. про накладення арешту на майно німецької фірми «Алекс Айрон Імпекс» у зв'язку з порушенням домовленостей щодо поставки вугільного концентрату.

Клопотання розглядалося судами неодноразово. Останньою ухва­лою Дніпропетровського обласного суду від 14 серпня 1998 р. у задо­воленні клопотання відмовлено.

Ухвалу оскаржила компанія «Транс Коммодітіз», яка просила її скасувати і направити справу на новий розгляд, оскільки суд не з'ясував

Про практику розгляду судами клопотань про визнання й виконання рішень іно­земних судів та арбітражів і про скасування рішень, постановлених у порядку міжнарод­ного комерційного арбітражу на території України [Текст]: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 р. // Вісн. Верхов. Суду України. - 2000. - № 1.

усіх обставин, що мають значення для вирішення останньої, не виконав вказівок Верховного Суду України, викладених в ухвалі від 22 квітгія 1998 p., щодо додержання процесуальних норм, не взяв до уваги право­ву угоду між СРСР і ФРН від 4 грудня 1956 p., неправильно застосував ст. 426 ЦПК, порушив вимоги статей ЗО, 62, 149-151 ЦПК, атому необгрунтовано відмовив у задоволенні клопотання. Позивач вказав також на те, що суд безпідставно не застосував принципи взаємності та звичай, визнані у міжнародному праві. Скаргу залишено без задо­волення з таких підстав.

Згідно зі ст. 427 ЦПК (1963 р.) порядок виконання в Україні рішень іноземних судів визначається відповідними міжнародними договорами, учасницею яких вона є.

Судом установлено, що Україна не є учасницею міжнародних до­говорів, угод чи конвенцій, за якими вона брала б на себе зобов'язання визнавати й виконувати судові рішення, прийняті у ФРН.

На час розгляду справи питання надання правової допомоги у ци­вільних справах щодо взаємного визнання й виконання рішень судів ФРН і України, зокрема про накладення арешту на майно іноземної фірми, яке знаходиться на території нашої держави, не було врегульо­вано ні міжнародними договорами, ні законами України.

Посилання у скарзі на можливість застосування до цих правовід­носин міжнародної угоди про правову допомогу між ФРН і СРСР, укладеної шляхом обміну нотами від 4 грудня 1956 р.

та від 5 серпня 1957 p., необгрунтовані, оскільки дана угода визначає лише види вза­ємних доручень у справах (допит свідків, вручення повісток та інших судових документів) і не передбачає можливості визнання й виконан­ня рішень судів на території України чи ФРН.

Не є обгрунтованими і доводи про те, що суд неправильно застосував положення ст. 426 ЦПК (1963 p.), взявши до уваги лише ті процесуаль­ні дії, які зазначено в цій статті, оскільки в даному випадку йдеться про виконання переданих в установленому порядку доручень іноземних судів, а спеціальною нормою, що регулює й конкретно визначає умови виконання в Україні рішень цих судів, є ст. 427 ЦПК (1963 p.).

За таких обставин ухвалу Дніпропетровського обласного суду було залишено без зміни, а скаргу компанії «Транс Коммодітіз» — без за­доволення .

На сьогодні більшість країн законодавчо закріплюють взаємність як одну з найважливіших передумов надання міжнародної правової допомоги, у тому числі, визнання і виконання рішень іноземних судів. Під взаємністю слід розуміти відомі дії чи відносини в одній державі, що ставляться в залежність від таких само дій і відносин в іншій дер­жаві. ЦПК України, Закон України «Про міжнародне приватне право» не передбачають механізму з'ясування наявності взаємності. У стат­ті 11 Закону України «Про міжнародне приватне право» зазначено, якщо застосування права іноземної держави залежить від взаємності, вважається, що вона існує, оскільки не доведено інше, а відповідно до ч. 2 ст. 390 ЦПК, уразі якщо визнання та виконання рішення іно­земного суду залежить від принципу взаємності, вважається, що він існує, оскільки не доведено інше. У літературі висловлюється точка зору про достатність принципу взаємності для належного виконання рішень іноземних судів . Разом з тим, як правильно зазначив Ю. Д. При­тика, складність у використанні цієї умови визнання та виконання полягає як у налаштуванні взаємної довіри між судовими органами

різних країн, так і у самому процедурному механізмі здійснення разо- ....

2 воі домовленості при відсутності договорів про правову допомогу .

Доведення відсутності взаємності часто лягає важким тягарем на осіб, які беруть участь у справі, а також на суди й інші установи, зобов'язані оцінювати визнання іноземного судового рішення. Тому істотне полег­шення означало б установлення забезпечення взаємності органами управ­ління юстиції й опублікування даних відомостей в офіційному виданні.

При виникненні спірних питань щодо наявності взаємності їх слід вирішувати через Міністерство закордонних справ України. Згідно із Законом України «Про міжнародні договори України» від 29 червня 2004 р. на запит органів, які застосовують міжнародні договори Укра­їни, Міністерство закордонних справ України надає інформацію з пи­тань, що виникають у зв'язку з виконанням міжнародних договорів України (ч. 2 ст. 17 Закону).

Практичне значення має питання про те, що треба розуміти під «рішенням іноземного суду», про яке йдеться в розд. VIII ЦПК та до­говорах, бо цей термін у них, як правило, не пояснюється, за винятком договорів між Україною та Монголією, а також Україною та Китай­ською Народною Республікою.

1 Муранов, А. И. Международный договор и взаимность как основание приведе­ния в исполнение в России иностранных судебных решений: Основания публичного

порядка [Текст] / А. И. Муранов. - М., 2002.

2

Термін «судове рішення», що вживається в розділі VIII ЦПК, а та­кож у цих договорах, означає рішення, ухвалу, постанову суду (судді), мирову угоду, затверджену судом по цивільній справі, а також вирок щодо відшкодування збитків по кримінальній справі. Згідно із Законом України «Про міжнародне приватне право» в Україні можуть бути ви­знані та виконані рішення іноземних судів у справах, що виникають із цивільних, трудових, сімейних та господарських правовідносин, ви­роки іноземних судів у кримінальних справах у частині, що стосуєть­ся відшкодування шкоди та заподіяних збитків, а також рішення іно­земних арбітражів та інших органів іноземних держав, до компетенції яких належить розгляд цивільних і господарських справ, що набрали законної сили (ст. 81 Закону).

У нормах міжнародних договорів під рішеннями розуміються влад­ні постанови суду або арбітражу, якими визначаються обов'язкові для сторін певні права та обов'язки. Це може бути як рішення у вузькому розумінні цього слова, так і затверджена судом мирова угода (інший акт примирення), ухвала, постанова (в тому числі про стягнення алі­ментів) суду (судді) та судовий наказ .

Нью-Иоркська конвенція про визнання й виконання іноземних арбітражних рішень зобов'язує державу, що її підписала, визнавати іноземні арбітражні рішення обов'язковими та виконувати їх. При цьому, як правильно підкреслює Т. Г. Захарченко, обов'язковість арбі­тражного рішення інша, ніж обов'язковість рішення державного суду. Як відомо, прийняте арбітражне рішення є обов'язковим виключно для сторін, які беруть участь в арбітражному розгляді . Коло рішень, які згідно з міжнародними договорами визнаються та виконуються на території іншої держави, досить широке. Як правило, визнання і ви­конання не пов'язуються з характером правовідносин, за якими постановлене рішення. Наприклад, відповідно до Конвенції держав — членів СНД від 22.01.1993 р. кожна з Договірних Сторін визнає й ви­конує такі рішення, ухвалені на території інших Договірних Сторін:

а) рішення судів з цивільних та сімейних справ, включаючи затвер­джені судом мирові угоди;

^ив.: п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 р. «Про

практику розгляду судами клопотань про визнання й виконання рішень іноземних

судів та арбітражів і про скасування рішень, постановлених у порядку міжнародного

комерційного арбітражу на території України» [Текст] //Вісн. Верхов. Суду України.—

2 0 0 0 . - № 1.

2

Захарченко, Т. Г. Визнання та виконання арбітражних рішень на території Укра­їни [Текст] / Т. Г. Захарченко // Судова практика : наук.-практ. юрид. журн. - 2009. - № 1.-С. 9(7-16).

: б) рішення судів з кримінальних справ.у частині, що стосується відшкодування шкоди, заподіяної злочином.

• *> У більшості договорів питання щодо кола рішень, які підлягають визнанню та виконанню, вирішуються аналогічно.

» 'Рішення іноземного суду може бути пред'явлено до примусового викЬнання в Україні протягом трьох років з дня набрання ним законної сййи, за винятком рішення про стягнення періодичних платежів про­тягом строку, що перевищує три роки, яке може бути пред'явлено до примусового виконання протягом усього строку проведення стягнення з погашенням заборгованості за останні три роки (ст. 391 ЦПК). Слід зазначити, що відповідно до Закону України «Про виконавче прова­дження» в редакції Закону від 04.11.2010 р. виконавчі листи, що ви­даються судами, і накази господарських судів, ухвали, постанови судів у цивільних, господарських, адміністративних, кримінальних справах та справах про адміністративні правопорушення у випадках, перед­бачених законом; судові накази можуть бути пред'явлені до виконання протягом року, якщо інше не передбачене законом (ст. 22).

<< | >>
Источник: В. В. Комаров, В. А. Бігун, В. В. Баранкова та ін.. Курс цивільного процесу: підручник / В. В. Комаров, В. А. Бігун, В. В. Баранкова та ін. ; за ред. В. В. Комарова. - X.,2011. - 1352 с.. 2011

Еще по теме § 1. Поняття й умови визнання та виконання рішень іноземних судів:

  1. 3.1. Підвідомчість і підсудність справ господарським судам
  2. Стаття 15. Компетенція судів щодо розгляду цивільних справ
  3. § 2. В иди представництва в суді
  4. § 3. Судові доручення
  5. § 1. Поняття й умови визнання та виконання рішень іноземних судів
  6. § 2. Визнання та звернення до виконання рішення іноземного суду, що підлягає примусовому виконанню
  7. § 1. Поняття нотаріату. Модель нотаріату латинського типу
  8. Поняття і види підсудності
  9. Поняття визнання та звернення до виконання рішення іноземного суду
  10. Формування правової системи
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Арбитражный процесс - Банковское право - Вещное право - Государство и право - Гражданский процесс - Гражданское право - Дипломатическое право - Договорное право - Жилищное право - Зарубежное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - История - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Медицинское право - Международное право. Европейское право - Морское право - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Политология - Права человека - Право зарубежных стран - Право собственности - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предотвращение COVID-19 - Семейное право - Судебная психиатрия - Судопроизводство - Таможенное право - Теория и история права и государства - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Ювенальное право - Юридическая техника - Юридические лица -