Поняття і терміни сучасної практики медіації на літеру С

САМООЦІНКА - особистісний базовий регулятор, спрямо­ваний на рефлексії індивідом власних якостей, можливостей, переваг і недоліків, його вимогливості до себе, основа само­розвитку та формування рівня домагань.

САМОПРЕЗЕНТАЦІЯ - базовий аспект існування людини в суспільстві, за допомогою якого вона дає зрозуміти іншим, яка вона (або ким би вона хотіла бути, щоб на неї зважали); люди­на створює враження про себе своїми словами, невербальною поведінкою та вчинками.

СЕКСИЗМ - індивідуальні упереджені настанови та дис- кримінувальна поведінка стосовно представників тієї або іншої статі; інституційна практика, що виражається в нав’я­зуванні підлеглого становища представникам тієї або іншої статі.

СЕРВІЛІЗМ (з лат. servius - раб) - схильність до догідливості, підлабузництва, раболіпства.

СЕТІНГ (з англ, setting - приміщення, облаштування) - сере­довище, у якому відбуваються дії; місце, час та умови дій; ор­ганізаційна робота, що передує заходам з метою встановлення меж, певних обмежень, часу, норм і правил їхнього проведен- ня.

СИМПАТІЯ - стійке емоційно-позитивне ставлення ін­дивіда до інших людей, одна з умов психічного комфорту осо­бистості.

CHHTOHHICTb (з лат. syntonos - милозвучність) - емоційна чуйність, співчуття, співпереживання.

СИСТЕМА (з гр. συστημa - ціле, складене з частин, поєднан­ня) - це множина елементів з їхніми зв’язками та відношення­ми, які складають певне цілісне утворення.

СІМЕЙНИЙ КОНФЛІКТ - це суперечлива поведінка под­ружжя й інших членів родини у сфері сімейних відносин, зіт­кнення їхніх амбіцій з метою ствердження власних пріори­тетів щодо вирішення життєво важливих сімейних проблем.

Сімейні конфлікти класифікують за такими ознаками:

1) за суб’єктами конфліктної взаємодії - конфлікти між под­ружжям; між подружжям і їхніми дітьми; між подружжям і батьками кожного з них; між бабусями, дідусями та їхніми внуками тощо;

2) за змістом конфлікту - розбіжність почуттів і реального ставлення подружжя; розбіжність у підходах щодо виховання дітей, онуків; утручання батьків у сімейне життя подружжя тощо;

3) за сферою прояву конфліктів - особисті та майнові кон­флікти між подружжям, між подружжям і батьками, між под­ружжям і дітьми тощо.

СПІВРОБІТНИЦТВО - стратегія поведінки в конфлікті, за якої опоненти орієнтуються на спільний пошук вирішення проблеми.

СОВІСТЬ - це моральна якість особистості, пов’язана із суб’єктивним усвідомленням індивідом свого обов’язку та від­повідальності як перед окремою людиною, так і перед іншими людьми або суспільством.

СОРОМ - емоція, що виникає внаслідок усвідомлення лю­диною реальної або уявної невідповідності її вчинків таким, що прийняті в певному суспільстві та не заперечують вимог моралі. Сором переживається індивідом як невдоволення со­бою або самозвинувачення.

СОЦІАЛЬНІ НОРМИ - це певні стандарти, правила, яких повинні дотримуватись члени соціальної групи або суспіль­ства; певний функціональний оптимум, під яким розуміють доброчесність, бажаність і цінність людської поведінки, най­важливіша функція якого - забезпечення поєднання позаосо- бистісних вимог, умов і завдань суспільства з поведінкою та проявами особистості; це те, що незалежно від індивідуальних відтінків робить учинки різних людей з різним суб’єктивним значенням дією певного типу.

СОЦІАЛЬНА ПЕРЦЕПЦІЯ - це сприйняття, розуміння й оцінка людьми соціальних об’єктів, інших людей, соціальних груп і спільностей. Це прояв соціальної зумовленості, коли в процесі сприйняття об’єкта/суб’єкта враховують минулий до­свід, психологічні настанови та мету індивіда.

СОЦІАЛЬНА РЕІНТЕГРАЦІЯ - повторне внесення людини (наприклад, емігранта, звільненого з місць позбавлення волі тощо) в соціальні структури країни його походження.

СОЦІАЛЬНА РОЛЬ - соціальна функція індивіда; форма со­ціальної активності людини, що відповідає прийнятим нор­мам поведінки залежно від її статусу в суспільстві або соціаль­ній групі.

СОЦІАЛЬНА ФАСИЛІТАЦІЯ (з англ, facility - легкість, полегшувати, сприяти) - тенденція, що спонукає людей краще ви­конувати нескладні або добре знайомі завдання в присутності інших; посилення домінантних реакцій у присутності інших.

СОЦІАЛЬНИЙ СТАТУС (з лат. status - положення, стан) - не­від’ємна властивість будь-якої особистості; місце, ранг або привілеї людини в групі/суспільстві, підставою для яких є такі характеристики; вік, стать або матеріальний стан; місце ін­дивіда в системі соціальних відносин.

СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНІ ПРИЧИНИ конфлікту:

1) нерівність соціальних суб’єктів (майнова, економічна, політична, національна, релігійна, статусна, побутова, освіт­ня тощо);

2) дезорганізація суспільства, тобто вихід виробничих, со­ціальних, економічних, політичних, ідеологічних та інших процесів за межі панівних у суспільстві норм (зубожіння членів суспільства, зростання безробіття, інфляція, криміналізація, природні та техногенні катастрофи або катаклізми);

3) недостатня розробленість і використання нормативних процедур щодо правового вирішення соціальних протиріч;

4) недоліки та несправедливий розподіл значущих для нор­мальної життєдіяльності людей матеріальних і духовних цін­ностей;

5) спосіб життя українського народу, пов’язаний з ма­теріальною невлаштованістю та радикальними, масштабни­ми, швидкими змінами життя;

6) традиційні для українців стереотипи конфліктного вирі­шення соціальних протиріч.

СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ПРИЧИНИ конфлікту:

- природне зіткнення інтересів людей у процесі їхньої жит­тєдіяльності;

- конфлікт між ціннісними орієнтаціями; свободою та жор-

сткою дисципліною, справедливістю й несправедливістю, колективізмом та індивідуалізмом, ксенофобією (ворожим ставленням до іноземців) і спрямованістю до використання досягнень світової спільноти, демократією й авторитарністю, прагненням до суспільної власності та відстоюванням осо­бистої приватної власності);

- зникнення та перекручення інформації в процесі міжосо- бистісного й міжгрупового спілкування (відсутність словнико­вого запасу, обмаль часу для спілкування, недостатність уваги до співрозмовників);

- наявність різних способів оцінки результатів діяльності (іс­нує п’ять);

1) порівняння досягнутих результатів з ідеальним станом справ;

2) порівняння діяльності з нормативними вимогами;

3) порівняння ступеня досягнення мети діяльності з ре­зультатами, яких досягли інші люди під час виконання тієї ж діяльності;

4) оцінка залежності результатів діяльності від ставлення до справи;

5) порівняння досягнутих результатів із станом справ на по­чатку діяльності;

- прагнення окремих особистостей до влади або спроби ін­ших більше отримувати та менше працювати;

- психологічна несумісність членів одного колективу.

СПЕЦИФІЧНІ ВМІННЯ медіатора:

і) уважно слухати, спостерігати та запам’ятовувати не тіль­ки фрази суб’єктів конфліктної взаємодії, а й манеру їхньої по­ведінки;

г) налагоджувати просту та прозору комунікацію між учас­никами ситуації конфлікту;

3) виявляти подібності та розбіжності в позиціях сторін, які конфліктують;

4) аналізувати й синтезувати інформацію про проблему;

5) діагностувати та заохочувати ефективну поведінку (або коригувати неефективну);

6) створювати модель ефективної поведінки;

7) забезпечувати зворотний зв’язок між учасниками проце­су, уникаючи «наступальних» і «захисних» форм спілкування;

8) викликати довіру в учасників процесу медіації;

9) заохочувати конструктивні дії суб’єктів конфліктної взає­модії;

10) виявляти терпіння.

СПІВПЕРЕЖИВАННЯ - уподібнення емоційного стану суб’єкта стану іншого суб’єкта або соціальної групи, пов’язане з гуманним ставленням до людей, емоційною ідентифікацією або механізмом психічного зараження.

СПОКУТУВАННЯ - зняття провини за вчинки або антисо­ціальні дії завдяки справедливому покаранню та подальшій позитивній зміні поведінки, за яку індивід заслуговує заохо­чення.

СПРАВЕДЛИВІСТЬ - моральна якість і чеснота, уразливість як на суспільне добро, так і на суспільне зло; поняття про на­лежне, що вимагає відповідності діяння й відплати, зокрема, відповідності прав та обов’язків, праці й винагороди, заслуг та їхнього визнання, злочину й покарання, відповідності ролі різних соціальних шарів, груп, індивідів у житті суспільства та їхнього соціального стану в ньому.

СТАБІЛЬНІСТЬ УГОДИ - міцність угоди, укладеної за допо­могою медіатора. Таку угоду можна вважати стабільною, якщо вона є коректною, однозначною, реалістичною, ефективною та містить такі компоненти;

1) процедурне задоволення - незалежно від ходу виконання угоди сторони згодні й надалі використовувати ту ж модель переговорного процесу за подібних обставин;

2) психологічне задоволення - учасники переговорів не від­чувають приниження, образи, пригнічення, не понесли ма­теріальних збитків, почуваються краще й усвідомлюють, що в іншому випадку було б значно гірше;

3) задоволення по суті, ступінь якого залежить від того, на­скільки адекватно вирішені всі проблеми та наскільки фор­мальні пункти угоди забезпечують реальне задоволення інте­ресів усіх сторін.

СТАДІЇ РОЗВИТКУ конфлікту:

1. Передконфліктна ситуація; передумови, приховані кон­флікти, непорозуміння.

2. Інцидент; привід, перша сутичка.

3. Ескалація конфлікту; загострення стосунків, протидія.

4. Кульмінація; максимум протистояння, вибух.

5. Згасання, завершення конфлікту; утрата інтересу до про­тистояння, вирішення ситуації, досягнення домовленостей, порозуміння.

6. Постконфліктна ситуація; наслідки для людей, соціаль­них груп та організацій.

СТЕРЕОТИП (з грец. stereos - твердий та typos - відбиток) - відносно стійкий і спрощений образ, що складається в умовах дефіциту інформації як результат узагальнення особистого до­свіду та нерідко упереджених уявлень, прийнятих тією або ін­шою соціальною групою або суспільством загалом; думка про особисті сні якості груп людей, надмірно узагальнені, неточні та резистентні до нової інформації.

СТИЛІ ПОВЕДІНКИ В КОНФЛІКТІ - це стратегії поведінки індивідів у конфліктній ситуації. У типології конфліктної поведінки К. Томаса виокремлюють два стилі поведінки: коо­перація, пов’язана з урахуванням індивідом інтересів інших людей, які перебувають з ним у конфлікті (діючи спільно або індивідуально), і наполегливість, що полягає в артикуляції та захисті лише власних інтересів (діючи активно або пасивно). К. Томас і Р. Кілман виокремлюють п’ять основних стратегій поведінки індивідів у конфліктних ситуаціях:

1) конкуренція, коли кожен із учасників конфлікту прагне перемогти, турбується лише про власні інтереси. Стратегія пов’язана з агресивною поведінкою особистості та може бути ефективна в ситуаціях загроз або ситуаціях, які перешкоджа­ють досягненню цілей, але може призвести до загострення конфлікту й тяжких наслідків для опонентів;

2) уникання (втеча), коли індивід прагне уникнути конфлік­ту, не звертати на нього увагу, оскільки порушену проблему або вважає неважливою, або не хоче витрачати сили на її вирі­шення, або відчуває, що перебуває в безнадійному становищі. Стратегія доречна, якщо: предмет конфлікту для індивіда не є важливою цінністю; людина прагне знайти рішення, але не знає, як учинити; є надія, що конфлікт може розв’язатись сам собою; натепер відсутні ресурси для ефективного розв’язання конфлікту, але вони можуть з’явитись у майбутньому;

3) пристосування, коли індивід намагається не виявляти ознак конфронтації, демонструє терпимість і солідарність.

4) компроміс, коли враховують інтереси протилежної сторо­ни на підставі взаємних поступок, але до певної міри. Стра­тегія виявляє часову ефективність, оскільки зменшує гостроту конфлікту, підвищує доброзичливість у стосунках, що дозво­ляє подолати конфлікт, але компромісне рішення становить потенціальну загрозу для поновлення конфлікту, оскільки проблема залишилась невирішеною;

5) співробітництво, коли визнається право кожної сторо­ни конфлікту на власну думку та є можливість об’єктивного аналізу розбіжностей, пошуку загальноприйнятного вирішен­ня проблеми. Стратегія є найбільш ефективною, оскільки опо­ненти не намагаються досягти власних цілей за рахунок іншо­го, а спільно шукають шляхи вирішення проблеми.

СТИЛІ СПІЛКУВАННЯ - це сукупність форм комунікатив­ної поведінки індивіда, що проявляються в різних умовах взаємодії - особистих і ділових взаєминах, керівництві та сто­сунках із друзями, процесі ухвалення рішень і розв’язання конфліктів, прийомах впливу на інших людей, завдяки чому якісно розкривається характер людини.

Фахівці виокремлюють чотири основні стилі спілкування:

- гуманістичний стиль, за якого відбувається діалогічне спілкування, між партнерами встановлюється рівноправна взаємодія та глибоке взаєморозуміння;

- імперативний стиль, за якого в авторитарній, директив­ній формі прагнуть установити й підтримувати контроль над поведінкою інших або примусити їх до певних дій та ухвален­ня рішень;

- маніпулятивний стиль, за якого прагнуть завуальовано впливати на співрозмовника, приховано домогтися контролю над його поведінкою та думками;

- ритуальний стиль, за якого дотримуються певних тради­цій і наслідують культурні релевації.

СТОРОНИ КОНФЛІКТУ - фізичні або юридичні особи, які прагнуть урегулювати за допомогою процедури медіації спо­ри, що виникли в громадянських правовідносинах, зокрема у зв’язку зі здійсненням навчальної, службової або іншої діяль­ності, а також спори, що виникають у сімейних, трудових та інших правовідносинах.

СТРАХ - безумовно-рефлекторна емоційна реакція на не­безпеку, що відбивається в різких змінах життєдіяльності ор­ганізму. Страх виник як біологічно захисний механізм і про­дукує сильний симпатичний розряд - крик, утечу, гримаси, а також супроводжується такими індивідуальними симптома­ми, як тремтіння м’язів тіла, сухість у роті (звідси захриплість і приглушеність голосу), різке пришвидшення пульсу, підви­щення рівня цукру в крові тощо.

СТРЕС - стан людини, що виникає у відповідь на дію стре- сорів (зовнішні та внутрішні надсильні неприємні впливи, що викликають стресовий стан); конфліктний емоційний стан, психічна напруга в гострій, небезпечній ситуації, що спричи­няє шок, а потім стан резистентності - максимальну мобіліза­цію зусиль для виходу з цієї ситуації. Вирізняють фізіологіч­ний і психологічний стрес. Фізіологічний стрес детермінується екстремальною температурою або іншими фізичними вплива­ми, що викликають біль, позамежні фізичні перевантаження. Психологічний стрес породжується чинниками, що впливають своїм сигнальним значенням, небезпекою, особистісною за­грозою, інформаційним перевантаженням тощо. Стрес може бути мобілізаційним (австрес) і демобілізаційним (дистрес).

СТРЕСОСТІЙКІСТЬ - це сукупність особистісних якостей, які визначають здібність людини контролювати дію зовнішніх подразників і залишатись емоційно врівноваженою в ситуації

стресу.

СТРУКТУРА КОНФЛІКТУ - це статистичні та складові еле­менти конфлікту, без яких його існування є неможливим, оскільки вилучення будь-якого елементу з простору конфлікту або зводить його нанівець, або суттєво змінює його характер. До структурних елементів конфлікту належать:

- сторони (учасники) конфлікту;

- умови протікання конфлікту;

- предмет конфлікту;

- дії учасників конфлікту;

- результат конфлікту.

СУБ’ЄКТИ КОНФЛІКТНОЇ ВЗАЄМОДІЇ - протиборчі сторони, опоненти, конкуренти, учасники конфлікту, які безпосеред­ньо здійснюють активні дії один проти іншого, можуть висту­пати як окремими індивідами, так і групами, соціальними класами, етносами, суспільствами, державами тощо.

СУПЕРНИЦТВО - стратегія поведінки в конфлікті, за якої ін­дивід орієнтується виключно на власні інтереси.