Поняття і терміни сучасної практики медіації на літеру П

ПАМ’ЯТЬ, УЗГОДЖЕНА З НАСТРОЄМ - тенденція людей згадувати матеріал, валентність якого відповідає їхнім настро­ям цієї миті. Наприклад, людина, яка перебуває в гарному на­строї, вірогідно буде згадувати позитивні події.

ПАРАВЕРБАЛЬНА КОМУНІКАЦІЯ - це сукупність звукових сигналів, що супроводжують усну мову, надаючи їй додатко­вого значення. Складається з просодики (темп мови, тембр, висота, звучність) та екстралінгвістики (паузи, зітхання, сміх, покашлювання тощо).

ПАРАМОВА - інформація, що передається за допомогою змін мовних характеристик, відмінних від слів і синтаксису (висота тону, рівень гучності, заїкання тощо).

ПАРАТАКСІЯ - перенесення ставлення до одних людей на інших.

ПАРОКСИЗМ (з грец. πapoξυσμ∂ς - роздратування, озлоблен­ня) - гостра форма переживання емоцій (наприклад, люті, жаху, відчаю); симптом посилення клінічного прояву до най­вищого ступеня (наприклад, гарячки, болю, задишки).

ПАСИВНА ПОВЕДІНКА - це відхід від ситуації. Бути пасив­ним означає уникати конфлікту будь-якою ціною; приховува­ти почуття й очікування; погоджуватися з іншими через страх засмутити їх; утаємничувати свої бажання; зайвий раз виба­чатись; казати «так», коли краще сказати «ні», а потім вира­жати невдоволення нав’язаною думкою. Пасивна поведінка ніколи не сприяє вирішенню конфлікту, бо не дає можливості зрозуміти його істинні причини. Крім того, тривале уникнення конфлікту зазвичай призводить до його ускладнення через накопичення нової інформації й емоційного напруження.

ПАСТКА РАЦІОНАЛІЗАЦІЇ - можливість послаблення дис­онансу, що призводить до послідовного самовиправдання та, зрештою, до безглуздих, аморальних учинків.

ПАТЕРНАЛІЗМ (з лат. pater - батько) - тип керівництва, став­лення індивіда до інших, коли акцентоване беззастережне підпорядкування тому, хто уособлює образ батька.

ПАТОХАРАКТЕРОЛОГІЧНА ПОВЕДІНКА - поведінка, зумов­лена патологічними змінами характеру, які сформувались у процесі виховання: розладами особистості (психопатії), явно вираженими акцентуаціями характеру, невротичним розвит­ком особистості.

Дисгармонійність рис характеру призводить до того, що змі­нюється вся структура психічної діяльності людини. Найбільш характерні мотиви:

- прагнення до реалізації неадекватно завищеного рівня до­магань;

- тенденція до домінування та володарювання;

-упертість;

- образливість;

- нетерплячість до протидії;

- схильність до самозвинувачення та пошуків приводів для зняття афективного напруження;

- егоцентризм;

- жага визнання;

- завищена самооцінка;

- прагнення маніпулювати людьми, які оточують, і контро­лювати їх (оточення розглядається лише як засіб, що повинен служити задоволенню потреб людини).

За невротичного розвитку особистості девіації проявляються як невротична нав’язливість і ритуали, які пронизують усю життєдіяльність людини, мають за мету зняти стан емоцій­ного напруження та тривоги (наприклад, людина з нав’яз­ливими ритуалами може довго здійснювати стереотипні дії: відчиняти й зачиняти двері, певну кількість разів пропускати тролейбус, що підходить до зупинки).

ПЕДАНТИЧНИЙ ТИП АКЦЕНТУАЦІЇ ХАРАКТЕРУ (за К. Ле- онгардом) - ригідна особистість, яка довго переживає події, що травмують, і сильно реагує на будь-які прояви порушення по­рядку. Вона пунктуальна, акуратна, скрупульозна, охайна та сумлінна, прагне якісно виконати роботу, схильна до частих самоперевірок, сумнівів у правильності своєї роботи й фор­малізму.

ПЕНІТЕНЦІАРНА МЕДІАЦІЯ - медіація, що проводиться в пенітенціарних установах, виконує функцію особливого со­ціального інструменту та правового механізму впливу на про­тиріччя й розбіжності, що трапляються серед осіб, засуджених до позбавлення волі.

ПЕРЕГОВОРИ - спосіб вирішення, урегулювання, подолан­ня конфліктів/спорів, що здійснюється самими сторонами, які конфліктують, з метою досягнення згоди, що задоволь­няє обидві сторони; спільна діяльність суб’єктів конфліктної взаємодії, спрямована на пошук взаємоприйнятного рішення щодо усунення розбіжностей.

Переваги вирішення конфліктів на підставі переговорів:

1) у процесі переговорів відбувається безпосередня взаємодія сторін, які конфліктують;

2) учасники конфлікту мають змогу максимально контро­лювати різні аспекти своєї взаємодії, зокрема самостійно вста­новлювати межі обговорення, пропозиції тощо;

3) учасники конфлікту можуть укласти таку угоду, що задовольнить кожну зі сторін і дозволить уникнути довготривалого судового розгляду;

4) ухвалене рішення має неофіційний характер і є приват­ною справою тих, хто укладає угоду.

ПЕРЕКОНАННЯ-пересвідчення, погляд, думка, точка зору, тверда впевненість або віра. Переконання ґрунтується на тому, що усвідомлене прийняття людиною якої-небудь інформації або ідей здійснюється після їхнього аналізу й оцінки.

ПЕРЕМОВИНИ - дискусія, взаємне спілкування з метою до­сягнення сумісного рішення. Це спільний аналіз проблеми, у результаті якого учасники шукають найкращі, найбільш взає­мовигідні варіанти розв’язання проблеми.

ПЕРЕФРАЗУВАННЯ ТЕХНІКА - техніка повернення співроз­мовникові його висловів (однієї або декількох фраз), сформу­льованих своїми словами. Почати можна так: «Як я вас зро­зумів...», «На вашу думку,...», «Інакше кажучи, Ви вважаєте...». Метою техніки перефразування є уточнення інформації.

ПЕРСЕВЕРАЦІЯ - це безперестанне повторювання одного й того ж самого або ходіння по колу в процесі спілкування.

ПІДГОТОВКА ДО МЕДІАЦІЇ - це етапи підготовки до спіль­ної зустрічі, що передбачають роботу з двома важливими ком­понентами: налагодження контактів зі сторонами й органі­зацію простору для проведення медіації. Завчасно медіатор розмовляє з кожним учасником конфлікту окремо, щоб:

- проінформувати учасників про процедуру медіації, роль медіатора й учасників у ній та отримати згоду на участь у медіації;

- пояснити принципи та правила медіації й отримати згоду сторін про дотримання цих правил;

- пересвідчитись, що час, призначений для зустрічі, зруч­ний для всіх;

- відповісти на питання учасників конфлікту.

Перед проведенням медіації необхідно підготувати примі­щення до спільної зустрічі: розставити стільці (найкраще - ко­лом), принести всі необхідні для роботи документи, письмове приладдя тощо.

ПІДҐРУНТЯ НЕСПРАВЕДЛИВОГО ЗА М. ДОЙЧЕМ:

1. Несправедливість, пов’язана з характером блага, яке розподіляється (або збитку). Наприклад, береться до уваги те, що не відповідає природі розподіленого: «заслуги» врахову­ються під час надання медичної допомоги, або послуги нада­ються неякісні, або грошові домовленості фальшиві тощо.

2. Несправедливість, пов’язана з ролями, залученими до процесу розподілу. Наприклад, функції щодо розподілу здійс­нюються особами, які не мають відповідної кваліфікації: літе­ратурні або наукові премії присуджуються комітетом, що скла­дається з некомпетентних осіб; контрольні роботи студентів оцінюють асистенти, не ознайомлені з прочитаним курсом тощо.

3. Несправедливість стосовно стилю та часу розподілу, коли процедура має закритий або таємничий характер, що поси­лює підозри щодо її об’єктивності. Відчуття несправедливості може бути пов’язане з тим, що визнання приходить до люди­ни занадто пізно, або навпаки - покарання занадто відстроче­не з моменту скоєння злочину.

4. Несправедливість, пов’язана з цінностями, що знаходять­ся в основі розподілу. Наприклад, існує кілька цінностей, на яких ґрунтується рішення щодо збільшення заробітної платні підлеглим співробітникам: принцип «рівності» - розділити можливу надбавку порівну; принцип «потреби» - виходить з можливих потреб тієї або іншої людини; принцип «заслуг» - за основу береться внесок або цінність співробітника для організації; принцип «ринку» - виходить з оплати, прийнятої для певної посади в інших місцях тощо. Якщо керівник, напри­клад, обирає принцип заслуг людини перед організацією, то інші можуть це сприйняти як несправедливість.

5. Несправедливість, пов’язана з правилами. Наприклад, на підставі чого можливо стверджувати «про заслуги», про внесок людини у діяльність організації? Якщо це викладач, то як оці­нити його роботу - за кількістю публікацій за минулий рік, на підставі оцінки колег чи думок студентів?

6. Несправедливість, пов’язана з вимірювальними про­цедурами. Якщо ми вирішили взяти за основу оцінку роботи медіатора в центрі з вирішення конфліктів, кількість успіш­них випадків, чи справедливо прирівнювати один до одного «легкий» конфлікт, учасники якого власноруч були налашто­вані на досягнення згоди, та «тяжкий», де посереднику разом з опонентами довелося пройти складний і довгий шлях?

7.

Якщо процедури ухвалення рішень сприймаються як не­справедливі, тоді все інше (принципи, правила, конкретні прийоми розподілу) береться під сумнів.

ПОЗИТИВНІ ІЛЮЗІЇ - сприйняття людиною власних осо- бистісних якостей, що відрізняються поміркованим, але по­милковим завищенням самооцінки.

ПОЗИЦІЙНИЙ ТОРГ - розгляд сторонами, які конфлікту­ють, переговорів як продовження боротьби іншими засобами, що відбуваються на рівні позицій, орієнтованих на конфронтаційний тип поведінки.

ПОПЕРЕДЖЕННЯ КОНФЛІКТУ - діяльність, спрямована на недопущення виникнення конфлікту, його руйнівного впли­ву на різні аспекти індивідуального, групового та суспільного життя.

ПОСЕРЕДНИК - третя сторона в конфлікті, запрошена для забезпечення конструктивного обговорення та вирішення конфлікту, але не має повноважень ухвалювати рішення щодо подолання розбіжностей або винесення вердиктів.

ПОСЕРЕДНИЦТВО - участь нейтральної третьої сторони у вирішенні конфлікту з метою покращення комунікації та вне­сення пропозицій.

ПОСОБНИК - особа, яка сприяє розвитку конфлікту порада­ми, технічною допомогою й іншими способами. Виокремлю­ють:

1) активних пособників, які здійснюють певні дії, спрямо­вані на розвиток конфлікту, оскільки в них є певні інтереси, а їхня діяльність переслідує власні цілі (наприклад, журналіст публікує матеріали, спрямовані на розпалення міжнаціональ­ної ворожнечі, ставлячи за мету власне звеличення, отриман­ня винагороди тощо);

2) пасивних пособників, які виступають як спостерігачі, і своїм співчуттям, простою присутністю або спонтанними дія­ми сприяють ескалації конфлікту (наприклад, група людей може вигукувати гасла, розмахувати руками, різними пред­метами, підбурюючи оточення).

ПОЧУТТЯ - це стійке емоційне ставлення до значущого об’єкта (емоційна настанова); пережите в різній формі вну­трішнє ставлення людини до того, що відбувається в її житті, що вона пізнає або робить.

ПРАВИЛА МЕДІАЦІЇ - це певні алгоритми дій посередника й опонентів, що забезпечують ефективність та успіх переговор­ного процесу щодо врегулювання наявного спору/конфлікту. Основні правила медіації такі:

- медіаційна сесія триває 3-4 години;

- під час сесії телефони треба вимикати;

- комунікація опонентів здійснюється через медіатора;

- медіатор відповідає за процес, процедуру, але не за резуль­тат;

- медіатор - не суддя (не оцінює), не експерт (не радить), не пропонує варіантів вирішення;

- опоненти повинні самостійно пропонувати, обговорювати й аналізувати різні варіанти врегулювання спору/конфлікту;

- сторони несуть відповідальність за ухвалене рішення та бе­руть на себе зобов’язання його добровільно виконувати;

- опоненти працюють не з минулим, а націлені на майбут­нє;

- сторони зобов’язані робити взаємні кроки назустріч одна одній;

- присутніми повинні бути всі, хто потрібен для вирішення спору/конфлікту;

- сторони мають однаковий час і можливість висловити власні думки;

- можна використати кокус (індивідуальні бесіди з медіато­ром);

- існує можливість у будь-який час вийти з медіації без пояс­нення причин;

- коли один говорить, інші його слухають;

- кожна зі сторін поводиться ввічливо;

- учасники не перебивають один одного;

- учасники не ображають один одного.

Для зручності правила можна записати на дошку та звертатись до них у разі потреби.

ПРАЙМІНГ - процес, коли минулий досвід посилює доступ­ність тих або інших спогадів і підвищує ймовірність актуаліза­ції певних якостей особистості.

ПРЕВЕНТИВНА ДИПЛОМАТІЯ - це дії, спрямовані на попе­редження виникнення суперечок між сторонами, недопущен­ня переростання наявних суперечок у конфлікти й обмеження масштабів конфліктних ситуацій після їх виникнення.

ПРЕДМЕТ КОФЛІКТУ - протиріччя або розбіжності, що виступають підґрунтям будь-якого конфлікту.

ПРЕДМЕТ СПОРУ - положення, що підлягають обговоренню та юридично закріплюються наявним підґрунтям; фактичні обставини розбіжностей, на підставі яких опоненти роблять відповідні висновки й ставлять вимоги.

ПРЕТЕНЗІЯ - домагання, заявлене право на володіння чим-небудь.

ПРИДБАНА БЕЗПОРАДНІСТЬ - безнадійність і покірливість, що набувається у випадку, коли людина або тварина не відчу­ває можливості контролю над неприємними подіями, які по­вторюються.

ПРИМИРЕННЯ - процес вичерпання конфлікту, бажання сторін досягти миру, що передбачає психологічне за змістом і юридично оформлене завершення конфлікту шляхом компен­сації заподіяної шкоди, відновлення прав кожного із суб’єктів конфліктної взаємодії.

ПРИНЦИПИ медіації:

Добровільність - сторони беруть участь у медіації без примусу, тобто ухвалюють рішення про медіацію, поводяться під час її проведення, досягають домовленостей і виконують рішення на підставі власного самовизначення.

Неформальність і гнучкість процедури - можливість сторопів контролювати як сам процес медіації, так і результат вирішення спору/конфлікту.

Неупередженість посередника - його нейтральність, безоцін- ність, що проявляється під час процедури в тому, що він не розділяє позиції жодної зі сторін, не оцінює позиції опонентів, однаково допомагає обом сторонам.

Конфіденційність полягає в тому, що інформація, отримана під час медіації, не розголошується ні посередником, ні сторо­нами спору/конфлікту за винятком, коли проблема залишила­ся невирішеною, що мінімізує ризики публічного розголошен­ня конфлікту та його негативного впливу на ділову репутацію суб’єктів спору/конфлікту.

Щирість намірів щодо вирішення конфлікту ґрунтується на пошуку опонентами найкращого для них виходу, коли вони будуть однаково задоволені.

Незалежність медіатора - посередник, який обирається та при­значається сторонами, повинен повідомити їх про відсутність/ наявність будь-якої особистої чи фінансової зацікавленості в результаті медіації або про відсутність/наявність будь-яких ін­ших йому відомих обставин, що можуть призвести до конфлік­ту інтересів.

Розподіл відповідальності - суб’єкти конфліктної взаємодії/сто- рони спору несуть відповідальність за ухвалення рішення та його виконання, а медіатор - за дотримання правил і прин­ципів процедури.

ПРИЧИНИ КОНФЛІКТУ. У сучасній конфліктології виділя­ють чотири групи причин конфліктів: соціально-економічні, організаційно-управлінські, соціально-психологічні й осо- бистісні.

ПРОВИНА - це емоція, що виявляється в невдоволенні власною персоною, переживається як невідповідність моральним або правовим вимогам, невиконання обов’язку перед власним «Я» (у вірян - перед Богом). Провина виникає в ситу­аціях, коли індивід відчуває власну відповідальність за те, що відбувається, і вважає, що саме він є причиною страждань ін­ших або порушення обов’язку.

ПРОКСЕМІКА (з англ, proximity - близькість) - це науковий напрям у психології про форми просторової організації спіл­кування, що вивчає просторові форми комунікації та взаємодії людей (розташування співрозмовників відносно один до одно­го в просторі). Увесь простір навколо індивіда поділяється на зони:

1) понад інтимна (0-15 см), оскільки в неї можуть потрапити тільки дуже близькі люди через фізичний контакт, а її пору­шення іншими викликає певні фізіологічні зміни в організмі (частішає пульс, виділяється адреналін тощо);

2) інтимна (15-45 см), у якій спілкуються близькі люди, яким довіряє індивід;

3) персональна (45 см - 1,2 м), що існує для спілкування з друзями та знайомими людьми;

4) соціальна (і,2 м - 4 м), що утворює простір офіційного спіл­кування, взаємодія з незнайомими людьми;

5) публічна або загальнодоступна (понад 4 м)- простір, у якому відбувається спілкування з великою аудиторією або лю­дина утримується від спілкування.

ПРОЦЕДУРА МЕДІАЦІЇ - спосіб урегулювання спорів у про­цесі співпраці медіатора зі сторонами конфлікту (на підставі їхньої добровільної згоди) з метою досягнення взаємоприй­нятного рішення.

ПРОЩЕННЯ - це акт великодушності та милосердя, преро­гатива того, кому була заподіяна кривда чи зроблене зло. Лю­дина може бути прощена іншим, якщо кривдник визнає, що діяв несправедливо, просить вибачення та зобов’язується не скоювати таких дій у майбутньому.

ПСИХОЛОГІЧНИЙ ПРОСТІР - домінантні, стійкі та ди­намічні настрої, емоції, настанови, симпатії, цінності та став­лення, характерні як для окремих індивідів, так і для актив­них груп населення регіону.

ПСИХОЛОГІЧНЕ ПОСЕРЕДНИЦТВО В МІЖОСОБИСТІСНО- МУ КОНФЛІКТІ - це участь психолога в комунікативному про­цесі, спрямованому на створення такої взаємодії учасників конфлікту, що сприяє пом’якшенню їхнього протистояння та згоді між ними. Процес психологічного посередництва пере­водить міжособистісний конфлікт у форму комунікативної си­туації з особливими правилами, взаємодія в якій сприяє вре­гулюванню конфлікту.

ПСИХОЛОГІЧНІ ВПЛИВИ - це дія на психічний стан, почут­тя, думки та вчинки інших людей за допомогою вербальних і невербальних засобів. Виокремлюють таки види психологіч­ного впливу: наслідування, навіювання, конформність, пере­конання, мода, ідентифікація, референтація.

ПСИХОПАТОЛОГІЧНА ПОВЕДІНКА - психопатологічний тип девіантної поведінки, що ґрунтується на психопатоло­гічних симптомах чи синдромах, які є проявами тих чи ін­ших психічних захворювань. Як правило, мотиви поведінки психічнохворого залишаються незрозумілими доти, доки не будуть виявлені основні ознаки психічних розладів.

Людина може проявляти девіантну поведінку через:

- порушення сприймання - галюцинації чи ілюзії (напри­клад, закривати чимось вуха, до чогось прислухатись, шукати неіснуючий об’єкт, розмовляти із собою);

- порушення мислення (наприклад, висловлює, відстоює та намагається досягти поставленої мети на основі неадекватного тлумачення дійсності, активно обмежувати сфери свого спілкування з оточенням через нав’язливі ідеї й страхи);

- порушення вольової активності (здійснює нерозумні та незрозумілі вчинки або довготривалий час без діє, здійснює стереотипні рухи або надовго завмирає в одноманітній позі).

Різновидом патохарактерологічного та психопатологічного типу девіантної поведінки є саморуйнівна (аутодеструктивна) поведінка - система вчинків людини, спрямована не на розви­ток й особисті сне зростання, не на гармонійну взаємодію з ре­альністю, а на деструкцію особистості.

Агресія спрямовується на себе, дійсність розглядається як щось опозиційне, що не дає можливості повноцінно жити, за­довольняти наявні потреби. Аутодеструкція проявляється як суїцидальна та парасуїцидальна поведінка, наркотизація й алкоголізація, інші види девіацій.

Мотиви саморуйнівної поведінки:

- адикції, нездатність упоратись з буденним життям;

- патологічні зміни характеру;

- психопатологічні симптоми та синдроми.