Поняття, ознаки та види цивільних процесуальних правовідносин

Під час розгляду цивільної справи наділені суб’єктивним правом особи вступають у правовідносини.

Розгляд будь-якої справи в суді має здійснюватися відпо­відно до закону. Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси лише у спосіб, визначених законодавством України.

Цивільні процесуальні правовідносини визначають роль і значення механізму застосування права на врегульовані ними суспільні відносини, розкривають соціальну спрямованість норм цивільного процесуального права, є процесуальним засобом су­дового захисту цивільних, трудових, сімейних та інших прав, державних і громадських інтересів. Вони обумовлюються дією норм цивільного процесуального права, які впливають на пове­дінку осіб шляхом закріплення сукупності кореспондуючих між собою суб’єктивних цивільних процесуальних прав і обов’язків суду та учасників процесу, реалізація яких спричиняє виникнен­ня, розвиток і припинення цього виду правовідносин.

Визначення поняття цивільних процесуальних правовідно­син є важливим не тільки з теоретичних міркувань, але й має вагоме практичне значення. Лише на основі правильної і чітко сформульованої дефініції можна визначити і розробити перспек­тиви розвитку та підвищення ефективності і ролі цивільних про­цесуальних правовідносин у правовому регулюванні.

Цивільні процесуальні правовідносини - це система динамічних багатостадійних правових відносин, які мають ім­перативно-диспозитивний характер, виникають між обов’язко­вим суб ’єктом - судом й іншими учасниками цивільного процесу,

здійснюються відповідно до норм законодавства та правового статусу суб 'єкта.

Цивільні процесуальні правовідносини регулюються низкою ознак, які й відображають наше розуміння їх сутності, структури та функціонального призначення. Відтак у загальній теорії права серед ознак правових відносин зазначають такі: вони становлять різновид суспільних відносин; є ідеологічними відносинами - результатом свідомої діяльності людей; є вольо­вими відносинами; охороняються і забезпечуються заходами державного впливу; їх учасники є носіями прав і обов 'язків.

Зазначені ознаки правових відносин властиві й цивільним процесуальним правовідносинам, оскільки вони є одним із видів правових відносин. Їх можна визначити як загальні або родові ознаки.

Крім загальних, цивільні процесуальні правовідносини ха­рактеризуються також специфічними ознаками, зумовленими властивостями цивільного процесу, його предметом і методом правового регулювання.

Однією з основних ознак цивільних процесуальних право­відносин є те, що вони мають правовий характер і, за загальним правилом, виражаються у спеціальній, встановленій законом ци­вільній процесуальній формі.

Норми цивільного процесуального законодавства чітко встановлюють, що цивільне судочинство здійснюється відповід­но до Конституції України, ЦПК України та ЗУ «Про міжнарод­не приватне право» (ч. 1 ст. 2 ЦПК України).

Цивільні процесуальні правовідносини також характери­зуються тим, що їх обов 'язковим суб 'єктом є суд. Однак проце­суалісти XX ст. у своїх роботах обстоювали позицію, що вони можуть виникати і без участі суду. Ця концепція не була підтри­мана в науці цивільного процесуального права.

Підкреслюючи роль суду у здійсненні правосуддя, його називають обов’язковим суб'єктом усіх цивільних процесуаль­них правовідносин, які можуть виникати й існувати тільки між двома суб’єктами - судом, який розглядає справу, і будь- яким іншим учасником процесу. За недотримання цього правила можуть виникати негативні наслідки.

Зважаючи на те, що цивільні процесуальні правовідносини існують у процесі розгляду і вирішення цивільних справ, то тільки за наявності суб'єкта, до компетенції якого віднесено здійснення правосуддя, вони можуть виникати, змінюватись і припинятись.

Іншою специфічною ознакою цивільних процесуальних правовідносин є їх владний характер, який полягає у тому, що вони забезпечують правовий зв'язок двох осіб між собою - одна має право вимагати від іншої вчинення певних процесуальних дій, а інша зобов'язана діяти відповідно або утриматися від дій. Але права і обов'язки суду у відносинах з іншими суб'єктами характеризуються особливістю, яка полягає в тому, що вони ві­дображають їх владні повноваження як державних органів судо­вої влади, які здійснюють правосуддя.

У процесуальній літературі вказується також на ще одну ознаку цивільних процесуальних правовідносин - їх індивідуалі­зований характер, оскільки вони відображають індивідуалізова­ний суспільний зв'язок між конкретними персоніфікованими особами. Цивільні процесуальні правовідносини - це не безосо­бовий, абстрактний зв'язок, а завжди конкретні відносини «ко­гось» із «кимось».

Але останнє положення потребує адекватного сприйняття, оскільки індивідуалізація суб'єктів здійснюється не на підставі норм ЦПК України, а встановлюється на підставі норм мате­ріального права. Матеріальні інтереси і права зумовлюють не тільки участь конкретних осіб в справі, а й безпомилково вка­зують на їх остаточну мету в цивільному процесі. Зокрема трап­ляються випадки, коли позивач і відповідач (мати і син) мають

однакові інтереси, що зумовлює визнання позову, а вони разом діють у процесі проти інтересів третіх осіб.

Реальні правовідносини, що виникли між судом і зазначе­ними суб’єктами під час розгляду справи, мають індивідуалізо­ваний характер, оскільки наділена відповідними універсальними процесуальними правами особа може ними не скористатися або скористатися неналежно, що може негативно вплинути на її права.

Під час розгляду ознак цивільних процесуальних право­відносин також указують на їх динамічність. Цивільні проце­суальні правовідносини з моменту виникнення знаходяться у постійному русі. Кожні правовідносини, що виникають і роз­виваються, пов’язані з іншими процесуальними відносинами.

Залежно від характеру своєї поведінки і способів здійс­нення процесуальної діяльності суб’єкти цивільних процесуаль­них правовідносин можуть впливати на динамізм цивільних про­цесуальних правовідносин.

Зазначений вплив здійснюється двома способами: 1) акти­вним - учинення процесуальних дій; 2) пасивним - шляхом утримання від учинення процесуальних дій.

Динамічність цивільних процесуальних правовідносин по­яснюється також наявністю багатьох стадій цивільного процесу, що вказує на наявність ще однієї ознаки цих відносин - багато- стадійності.

Багатостадійність як специфічна ознака цивільних проце­суальних правовідносин виконує значущу роль у розкритті по­няття та сутності цивільних процесуальних правовідносин. Сут­ність багатостадійності цивільних процесуальних правовідносин у тому, що в своєму русі та розвитку вони здійснюють поступове проходження передбачених законом стадій судового процесу.

Стадійність зумовлює й певну послідовність розвитку ци­вільних процесуальних правовідносин, оскільки у суді першої інстанції основна увага і діяльність суб'єктів зводиться до дове­дення факту порушення або оспорення права тощо, а в апеляцій­ному і касаційному суді - до виявлення і доведення помилки або протизаконних дій суду першої, а в подальшому й апеляційної інстанції тощо.

Багатостадійність і динамічність цивільних процесуальних правовідносин - це взаємопов'язані, але водночас різні ознаки. Не завжди цивільні процесуальні правовідносини проходять всі передбачені у законі стадії свого розвитку, що не впливає на їх динамічність. ЦПК України передбачає такі стадії цивільного процесу, як пред'явлення позову та відкриття провадження у справі (глава 2), провадження у справі до судового розгляду (глава 3), судовий розгляд (глава 4).

Серед ознак цивільних процесуальних правовідносин тра­диційно називають також їх цілісність, взаємозв ’язок і взаємоза­лежність. Питання про єдність цивільних процесуальних право­відносин пов'язане з поняттям складних і простих правових від­носин і співвідношенням між ними, оскільки прості правовідно­сини належать до змісту складних правовідносин, утворюють їх і охоплюються ними; поза ними вони не можуть існувати. Розвиток складних правовідносин пояснюється зміною простих правовідносин, які їх утворюють, у припиненні одних і виник­ненні нових правовідносин.

Ідею єдності і взаємозв'язку всіх правових відносин у ци­вільній справі з диференційованим аналізом кожних окремо гармонічно поєднує саме конструкція системи цивільних проце­суальних правовідносин.

Отже, перебуваючи у єдності, взаємозв'язку і взаємоза­лежності, цивільні процесуальні правовідносини утворюють систему і, відповідно, мають системний характер.

Наявність специфічних особливостей цивільних проце­суальних правовідносин дає підстави стверджувати, що вони є одним із основних засобів механізму захисту прав, свобод та інтересів осіб. Відтак до цивільного судочинства особи звер­таються тоді, коли іншим способом вони не здатні не тільки реалізувати свої матеріальні права, а й припинити правопору­шення, ліквідувати його наслідки, застерегти правовим шляхом виникнення конфлікту тощо.

З цього очевидно, що шляхом звернення до суду відбува­ється активізація державної влади і цивільного судочинства, зок­рема, що і зумовлює виникнення цивільних процесуальних правовідносин, в яких домінуючу роль виконує суд як орган державної влади, спеціально уповноважений на захист прав, свобод та інтересів осіб.

Отож, цивільні процесуальні правовідносини як самостій­ний вид правових відносин характеризується такими специфіч­ними ознаками:

1) здійснюються вони в межах закону, зокрема виникають у певній процесуальній формі під час здійснення правосуддя у цивільних справах.

2) обов 'язковим суб 'єктом є суд;

3) динамічність;

4) багатостадійність;

5) владний характер;

6) сукупність прав та обов 'язків особи, яка має у цивіль­ному процесі певний правовий статус;

7) послідовність розвитку відносин, що залежить від стадії процесу та обставин, які виникають під час розгляду справи;

8) зв 'язок із матеріально-правовими відносинами;

9) індивідуальність відносин, оскільки залежать від мно­жини критеріїв: чи скористається особа наданими їй процесуаль­ними правами, чи утримається від учинення процесуальних дій, кваліфікації осіб, особливостей конкретної справи, наявності доказів, аргументів і доводів іншої сторони, пасивної або актив­ної позиції третіх осіб тощо;

10) як правило, мають публічний характер, коли відбу­вається відкритий розгляд справи;

11) забезпечуються заходами процесуального впливу.

Види цивільних процесуальних відносин. Під час здійс­нення правосуддя у цивільних справах виявляється різноманіт­ність відносин. Як складова системи, кожні процесуальні право­відносини мають лише їм властивий зміст і суб’єктний склад. З метою упорядкування та виявлення функцій цивільних проце­суальних правовідносин їх прийнято класифікувати на такі види:

1) за характером взаємовідносин між суб ’єктами процесу:

а) головні - це відносини між судом і сторонами процесу;

б) похідні - взаємодія суду з іншими особами, які беруть участь у справі (наприклад, третіми особами);

в) службово-допоміжні - відносини між судом і інши­ми учасниками процесу, які сприяють здійсненню правосуд­дя (наприклад, секретарем судового засідання, судовим розпо­рядником);

2) за характером взаємодії між суб ’єктами процесу:

а) відносини змагальності;

б) відносини співробітництва;

в) відносини керування;

3) залежно від виконуваних функцій і завдань суб ’єктами процесу:

а) регулятивні;

б) охоронні:

- правовідновлювальні;

- каральні;

- компенсаційні;

4) відповідно до розподілу прав і обов ’язків між суб’єктами:

а) двосторонні;

б) багатосторонні;

5) за наявністю і характером інтересу суб ’єктів:

а) відносини між судом і особами, які мають матеріальний інтерес у результатах розгляду справи;

6) відносини між судом і особами, які мають процесуаль­ний інтерес;

в) відносини між судом і особами, які незаінтересовані в результаті розгляду справи, але вони сприяють здійсненню правосуддя.

2.