Характеристика окремих принципів цивільного процесуального права

Загальноправові принципи - ті, що притаманні будь- якій галузі права. Це, зокрема:

- принцип верховенства права - проголошено ст. 8 Кон­ституції України. Він є основним для забезпечення функціону­вання всієї правової системи, закріплює пріоритетність права, прав і свобод людини та громадянина, справедливість і гуман­ність у процесі ухвалення судових рішень;

- принцип справедливості - виражає загальносоціальну суть права, прагнення до пошуку компромісу між учасниками правових зв'язків, між особою та суспільством.

- принцип гуманізму закріплено у ст. 3 Конституції України. Відповідно до положень цієї статті людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнають­ся в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяль­ності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Зміст принципу в тому, що діяльність суду під час вирі­шення цивільних справ повинна спрямовуватись на зміц­нення соціальної справедливості, зважати та захищати законні інтереси особи;

- принцип законності - це принцип точного і повсюдного виконання всіма органами держави, посадовими особами та гро­мадянами вимог закону. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самовряду­вання, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Судді під час здійснення правосуддя підкоряються лише закону (ст. 129 Конституції). Основними за­садами судочинства є законність (п.

- принцип демократизму є одним із найважливіших за- гальноправових принципів. Серед обставин, що визначають демократизм як принцип, можна виокремити такі положення, закріплені в Конституції України: визнання людини, її життя і здоров’я, честі та гідності, недоторканності й безпеки найви­щою соціальною цінністю (ст. 3); відповідальність держави пе­ред людиною за свій головний обов’язок - забезпечення прав і свобод людини (ст. 3); закріплення положення, що єдиним джерелом влади в Україні є народ (ст. 5); проголошення верхо­венства права (ст. 8); визнання того, що державний примус здій­снюється виключно у межах чинного законодавства (ст. 19) та ін.

Міжгалузеві принципи - це ті, що діють відразу в кількох галузях права (цивільне процесуальне, кримінальне процесуаль­не, господарське процесуальне право). Більшість принципів мають міжгалузевий характер, бо більш-менш одноманітно ви­ражені в нормах кількох галузей з огляду на особливості того чи іншого виду судочинства. До них належать принципи судо­устрою, судочинства (цивільного, господарського, кримінально­го) і правового стану осіб, які беруть участь у процесі. Це, зокрема, такі:

- реалізації права на судовий захист - кожному гаран­тується захист його прав, свобод і законних інтересів незалеж­ним судом, утвореним відповідно до закону.

Для забезпечення справедливого та неупередженого розг­ляду справ у розумні строки, встановлені законом, в Україні ді­ють суди першої, апеляційної, касаційної інстанцій і ВС України. Кожен має право на участь у розгляді своєї справи у визначено­му процесуальним законом порядку в суді будь-якої інстанції.

Відповідно до ч. 3 ст. 55 Конституції України кожен має право після використання всіх національних засобів правового захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповід­них міжнародних судових установ.

Іноземці, особи без громадянства та іноземні юридичні особи мають право на судовий захист в Україні нарівні з грома­дянами і юридичними особами України (ч. 2 ст. 7 ЗУ «Про судо­устрій і статус суддів України»). Ніхто не може бути позбавле­ний права на розгляд його справи в суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом;

- здійснення правосуддя виключно судами. Цей принцип закріплений насамперед у Конституції України, відповідно до ст. 124 якої правосуддя в Україні здійснюється виключно суда­ми і делегування їх функцій, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються. Особи, які привласнили функції суду, несуть відповідальність, установлену законом. Народ бере участь у здійсненні правосуддя через народних засідателів і присяжних (ст. 5 ЗУ «Про судо­устрій і статус суддів України»);

- принцип колегіальності і одноособовості розгляду справ закріплений у ч. 2 ст. 129 Конституції, за якою судочинст­во провадиться суддею одноособово, колегією суддів чи судом присяжних.

Відповідно до ч. 1 ст. 18 ЦПК України цивільні справи у судах першої інстанції розглядаються одноособово суддею, який є головуючим і діє від імені суду. Як виняток - цивільні справи у судах першої інстанції розглядаються колегією у складі одно­го судді та двох народних засідателів, які під час здійснення пра­восуддя користуються всіма правами судді. Це такі справи:

- обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, ви­знання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи;

- визнання фізичної особи безвісно відсутньою чи оголо­шення її померлою;

- усиновлення;

- надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку;

- примусову госпіталізацію до протитуберкульозного за­кладу (ч.ч. 2, 4 ст. 234 ЦПК України).

Цивільні справи у судах апеляційної інстанції розгляда­ються колегією у складі трьох суддів (ч. 3 ст. 18 ЦПК України).

Цивільні справи у суді касаційної інстанції розглядаються колегією у складі не менше трьох суддів (ч.

Цивільні справи у ВС України розглядаються колегіально. Відповідно до ч. 1 ст. 360² ЦПК України цивільні справи у ВС України розглядаються на засіданні Судової палати в цивільних справах ВС України за наявності не менше 2/3 її численності, а у випадках, установлених законом, - на спільному засіданні судових палат ВС України за наявності не менше 2/3 численності кожної палати. Під час перегляду рішення, ухвали суду чи судо­вого наказу у зв'язку з нововиявленими обставинами суд діє в такому ж складі, в якому вони були ухвалені (одноособово або колегіально).

Персональний склад суду для розгляду конкретної справи визначається автоматизованою системою документообігу за принципом вірогідності розподілу справ під час реєстрації в суді позовних заяв, клопотань і скарг. За визначення персонального складу суду для розгляду конкретної справи автоматизованою системою документообігу забезпечується врахування ступеня завантаженості кожного судді, спеціалізації, а також вимог про­цесуального закону;

- самостійності та незалежності судів. Незалежність суддів передбачена ст.ст. 126 та 129 Конституції України. Відпо­відно до ст.ст. 6 та 47 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів» суди здійснюють правосуддя самостійно.

Втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суд­дів у будь-який спосіб, неповага до суду чи суддів, збирання, зберігання, використання і поширення інформації усно, письмо­во або в інший спосіб з метою завдання шкоди авторитету суддів чи впливу на безсторонність суду забороняється і тягне за собою відповідальність, установлену законом.

Здійснюючи правосуддя, суди є незалежними від будь- якого незаконного впливу, тиску або втручання. Суддя здійснює правосуддя на основі Конституції і законів України, водночас забезпечуючи верховенство права.

Втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суд­дів у будь-який спосіб, неповага до суду чи суддів, збирання, зберігання, використання і поширення інформації усно, письмо­во або в інший спосіб з метою завдання шкоди авторитету суддів чи впливу на безсторонність суду забороняється і тягне за собою відповідальність, у встановленому законом порядку.

Суддя не зобов’язаний давати жодних пояснень щодо суті справ, які перебувають у його провадженні, крім випадків, уста­новлених законом.

Суддя має право звернутися з повідомленням про загрозу його незалежності до Ради суддів України, яка зобов’язана невідкладно перевірити і розглянути таке звернення за участю судді та вжити необхідних заходів для усунення загрози.

Незалежність судді забезпечується:

1) особливим порядком його призначення, обрання, при­тягнення до відповідальності та звільнення;

2) недоторканністю та імунітетом судді;

3) незмінюваністю судді;

4) порядком здійснення судочинства, визначеним проце­суальним законом, таємницею ухвалення судового рішення;

5) забороною втручання у здійснення правосуддя;

6) відповідальністю за неповагу до суду чи судді;

7) окремим порядком фінансування та організаційного за­безпечення діяльності судів, установленим законом;

8) належним матеріальним і соціальним забезпеченням судді;

9) функціонуванням органів суддівського самоврядування;

10) визначеними законом засобами забезпечення особистої безпеки судді, членів його сім’ї, майна, а також іншими засобами їх правового захисту;

11) правом судді на відставку.

Органи державної влади, органи місцевого самоврядуван­ня, їх посадові та службові особи, а також фізичні і юридичні особи та їх об’єднання зобов’язані поважати незалежність судді і не посягати на неї;

- рівності перед законом і судом. Правосуддя в Україні здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом незалежно від раси, кольору шкіри, полі­тичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та со­ціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних та інших ознак (ст. 9 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів України»);

- гласності та відкритості судового розгляду. Відповід­но до ст. 6 ЦПК України розгляд цивільних справ у всіх судових інстанціях здійснюється відкрито. В судовому засіданні можуть бути присутні і учасники процесу, і сторонні глядачі, які ними не є.

Усі учасники мають право на інформацію про час і місце розгляду своєї справи.

Учасники цивільного процесу та інші особи, присутні на відкритому судовому засіданні, мають право робити письмові записи, а також використовувати портативні аудіотехнічні при­строї. Проведення в залі судового засідання фото- і кінозйомки, відео-, звукозапису із застосуванням стаціонарної апаратури, а також транслювання судового засідання по радіо і телебаченні допускаються на підставі ухвали суду за наявності згоди на це осіб, які беруть участь у справі.

Закритий судовий розгляд є винятком із загального прави­ла і полягає в тому, що коло осіб, які присутні в судовому засі­данні, обмежується. Закритий судовий розгляд допускається у таких випадках:

1) якщо відкритий розгляд може призвести до розголо­шення державної або іншої таємниці, яка охороняється законом;

2) за клопотанням осіб, які беруть участь у справі:

- з метою забезпечення таємниці усиновлення,

- запобігання розголошенню відомостей про інтимні чи інші особисті сторони життя осіб, які беруть участь у справі, або відомостей, що принижують їх честь і гідність.

У процесі розгляду справ у закритому судовому засіданні мають право бути присутні особи, які беруть участь у справі, а у разі необхідності - свідки, експерти, спеціалісти і перекладачі.

Хід судового засідання фіксується технічними засобами.

За загальним правилом рішення суду проголошується прилюдно, крім випадків, коли розгляд здійснюється у закрито­му судовому засіданні.

Особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права, свободи чи обов'язки, мають право на отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду відпо­відної справи.

Особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив пи­тання про їх права, свободи чи обов'язки, мають право ознайо­митися з матеріалами справи, робити з них витяги, робити копії з документів, долучених до справи, одержувати копії рішень і ухвал.

Відповідно до ч. 5 ст. 11 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів» учасникам судового процесу на підставі рішення суду забезпечується можливість брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції у порядку, встановленому проце­суальним законом;

- принцип мови судочинства. Згідно зі ст. 10 Конституції України держава забезпечує всебічний розвиток і функціонуван­ня української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України.

Стаття 12 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів» проголошує здійснення судочинства і діловодства в судах державною мовою. Водночас суди забезпечують рівність прав громадян у судовому процесі за мовною ознакою.

Суди використовують державну мову в процесі судочинс­тва та гарантують право громадян на використання ними в судо­вому процесі рідної мови або мови, якою вони володіють.

У судах, одночасно з державною, можуть використо­вуватися регіональні мови або мови меншин відповідно до ЗУ «Про ратифікацію Європейської хартії регіональних мов або мов меншин».

Згідно зі статтею 14 ЗУ «Про засади державної мовної по­літики» від 3 липня 2012 р. у межах території, на якій поширена регіональна мова (мови), (якщо кількість осіб-носіїв регіональної мови, що проживають на території, на якій поширена ця мова, становить 10 відсотків і більше чисельності її населення), за зго­дою сторін суди можуть здійснювати провадження цією регіо­нальною мовою (мовами).

Професійний суддя повинен володіти державною мовою. У межах території, на якій поширена регіональна мова, держава гарантує можливість здійснювати судове провадження цією регіо­нальною мовою (мовами). Необхідність забезпечення такої гаран­тії треба має враховуватися під час добору суддівських кадрів.

Сторони, які беруть участь у справі, подають до суду пи­сьмові процесуальні документи і докази, викладені державною мовою. У межах території, на якій поширена регіональна мова (мови), допускається подання до суду письмових процесуальних документів і доказів, викладених цією регіональною мовою (мовами), з перекладом, у разі необхідності, на державну мову без додаткових витрат для сторін процесу.

Особам, що беруть участь у розгляді справи в суді, забез­печується право вчиняти усні процесуальні дії (робити заяви, давати показання і пояснення, заявляти клопотання і скарги, ста­вити запитання тощо) рідною мовою або іншою, якою воло­діють, користуючись послугами перекладача у встановленому процесуальним законодавством порядку. У межах території, на якій поширена регіональна мова (мови), послуги перекладача з регіональної мови або мови меншини (мов), у разі їх необхід­ності, надаються без додаткових для цих осіб витрат.

Судові документи складаються державною мовою. Судові документи відповідно до встановленого процесуальним законо­давством порядку вручаються особам, які беруть участь у справі, державною мовою, або в перекладі їх рідною мовою або іншою, якою володіють.

До міжгалузевих принципів можна також віднести прин­ципи обов’язковості судових рішень (ст.ст. 124 та 129 Консти­туції України, ст. 13 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів», ст. 14 ЦПК України) та забезпечення права на їх оскарження (ст.ст. 55, 129 Конституції України, ст. 14 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів», ст. 13 ЦПК України); принцип правової допо­моги під час вирішення справ у судах (ст. 59 Конституції України, ст. 10 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів», ст. 12 ЦПК України та низку інших).

Галузеві принципи. Закріплені в нормах тільки однієї конкретної галузі права. Для цивільного процесуального права характерні такі принципи:

- диспозитивності - полягає у можливості осіб, які бе­руть участь у справі, мати в розпорядженні свої матеріальні та процесуальні права, а також засоби їх захисту. Диспозитивність є продовженням і наслідком диспозитивного начала, характер­ного для цивільних матеріальних правовідносин. Зміст принципу диспозитивності характеризується тими широкими правами, якими закон наділяє сторони та інших осіб у справі.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданих відповідно ЦПК України, в межах заявлених ними ви­мог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи (за винятком тих осіб, які не мають цивільної процесуальної дієздатності), в інтересах яких заявлено вимоги;

- процесуальної рівності сторін - передбачає рівну мож­ливість усіх громадян брати участь у цивільному судочинстві, перебувати в правовому становищі визначеної законом процесу­альної фігури - позивача, відповідача, третьої особи тощо і рів­ною мірою здійснювати закріплені процесуальним законом за такими суб’єктами процесуальні права і обов'язки;

- змагальності - полягає у забезпеченні широкої можли­вості сторонам, іншим особам, які беруть участь у справі, обсто­ювати свої права й інтереси, свою позицію у справі, свободу в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Відповідно до ст. 10 ЦПК України кожна сторо­на повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім установлених ЦПК випадків. Суд сприяє всебічному і повному з’ясуванню обставин справи: роз’яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав.

Змагальністю визначається весь процес відбору фактично­го матеріалу, необхідного для вирішення судом справи, встанов­люються форми, методи і способи дослідження цього матеріалу, процесуальна діяльність суб'єктів доказування, її послідовність і правові наслідки;

- інші принципи - наприклад, раціональної процесуаль­ної форми (характеризується стадійністю процесу, строками на виконання процесуальних дій тощо), неможливість проце­суального сумісництва (не допускає можливості суб'єкта цивільних процесуальних правовідносин в одній і тій же справі перебувати більше як в одному процесуальному становищі).

Питання для самоконтролю

1. Дайте визначення поняття «принципи цивільного проце­суального права».

2. Які є можливі класифікації принципів цивільного проце­суального права та яке їх значення?

3. Чому є потреба говорити про міжгалузеві принципи судо­чинства?

4. Які принципи цивільного процесу закріплюються у ЗУ «Про судоустрій і статус суддів» і ЦПК України?

5. Яких принципів, закріплених у Конституції України, немає у ЦПК України ?

6. Які справи розглядаються у закритому судовому засіданні?

7. Якою мовою в Україні здійснюється цивільне судочинство?

8. Яка різниця між змагальністю та диспозитивністю циві­льного судочинства?

9. Що розуміється під обов 'язковістю судових рішень?

Тести для самоконтролю

1. За джерелом закріплення принципи цивільного судо­чинства поділяються на:

а) принципи організації правосуддя;

б) загальноправові;

в) принципи судового розгляду;

г) принципи, закріплені в процесуальному законодавстві.

2. За сферою поширення принципи цивільного судочинс­тва поділяють на:

а) конституційні;

б) міжгалузеві;

в) організаційні;

г) функціональні.

3. Галузевим принципом цивільного процесу є:

а) змагальність;

б) рівноправність сторін;

в) верховенства права;

г) державна мова судочинства.

4. Загальноправовим принципом цивільного судочинства є:

а) диспозитивність;

б) змагальність;

в) гласність;

г) гуманізм.

5. Конституційним принципом цивільного процесу є:

а) рівність усіх учасників процесу перед законом і судом;

б) диспозитивність;

в) змагальність;

г) неможливість процесуального сумісництва.

6. У якому разі особи, що беруть участь у справі, мають право використовувати портативні аудіотехнічні пристрої у відкритому судовому засіданні:

а) за наявності ухвали суду;

б) у всіх справах позовного провадження;

в) у будь-якому разі;

г) за згодою інших учасників процесу.

7. Закритий судовий розгляд може відбуватися у справах про:

а) усиновлення;

б) визнання особи недієздатною;

в) поміщення особи у психіатричний заклад;

г) усі відповіді правильні.

8. Відповідно до ЗУ «Про засади державної мовної політи­ки» судочинство може відбуватися:

а) місцевою мовою;

б) регіональною мовлю;

в) мовою національних меншин;

г) мовою більшості населення.

9. Можливість особи, яка бере участь у справі, розпоря­джатися своїми правами щодо предмета спору на власний роз­суд розкриває зміст принципу:

а) диспозитивності;

б) змагальності;

в) процесуальної рівноправності сторін;

г) гласності.

Задачі для самоконтролю

Задача 1. До Сихівського районного суду м. Львова з позо­вом про розірвання шлюбу звернулась С. В. Олексюк у зв’язку з тим, що підставою розірвання шлюбу були доволі інтимні подро­биці життя її чоловіка, який змінив свою орієнтацію, вона просила розглядати справу у закритому судовому засіданні, оскільки її чоло­вік є публічною особою та така інформація може вплинути на його службове становище. Відповідач не заперечував проти слухання справи у закритому судовому засіданні, але був проти мотивів позо­ву, на підтвердження своїх заперечень просив допитати свідків. Суддя відмовив йому у допиті свідків, посилаючись на те, що спра­ва слухається у закритому судовому засіданні.

Який принцип цивільного процесу порушено?

Чи правомірні дії суду? Аргументуйте свою відповідь поси­ланням на норми ЦПК.

Задача 2. Під час розгляду судом справи про відшкодування збитків позивач користувався портативним аудіотехнічним при­строєм без дозволу судді. Коли суддя побачив це, він дав розпоря­дження судовому розпоряднику про вилучення цього пристрою у позивача. Позивач був категорично проти таких дій судового

розпорядника та подав судді скаргу на його дії згідно з ч. 3 ст. 49 ЦПК. Проте суддя відмовився її розглядати та послався на те, що судовий розпорядник виконував його наказ. Позивач все ж відмо­вився віддавати цей пристрій судовому розпоряднику. Суддя за порушення порядку під час судового засідання та невиконання його розпоряджень видалив позивача із залу судового засідання, розглянув справу за його відсутності та відмовив йому у задово­ленні позову.

Чи правомірні дії суду?

Чи порушено принципи цивільного процесу?

Якщо так, то які?

Як може реагувати позивач на такі дії суду?

Задача 3. Районний суд м. Києва розглядав справу про роз­поділ спадкового майна. До участі у справі судом не були залучені як співвідповідачі усі спадкоємці. Коли останнім стало відомо про розгляд справи у суді, вони звернулись до суду з проханням надати їм для ознайомлення усі матеріали справи. Своє клопотання вони мотивували тим, що після ознайомлення з матеріалами справи, які зачіпають їхні права та інтереси, вони бажають підготувати запере­чення проти позову та, можливо, звернутися до позивача із зустріч­ним позовом. Суддя відмовив їм у задоволенні клопотання про ознайомлення із матеріалами справи, оскільки вони не є особами, які беруть участь у цій справі, та суд згідно з ч. 9 ст. 6 ЦПК не ви­рішив ще питання про їх права та обов’язки, оскільки справа тільки розглядається.

Чи правомірні дії суду?

Які принципи цивільного процесу порушено?

Надайте правову консультацію цим особам щодо їхнього за­лучення у процес.

Задача 4. Після проведення попереднього судового засідання суддя згідно з ч. 6 ст. 130 ЦПК провів всі дії щодо підготовки спра­ви до судового розгляду, а потім захворів на тривалий час. Голова суду призначив іншого суддю для розгляду цієї справи.

Чи правомірні дії голови суду?

Чи не суперечить таке призначення принципу безперервності процесу?

Чи існує нині у цивільному процесі такий принцип, якщо так, то у яких нормах ЦПК він закріплений та у чому полягає його сутність?

Задача 5. Цивільна справа про визнання права власності на будинок розглядалась у м. Краматорськ (Донецька область). Сторони давали пояснення російською мовою, хід процесу на їх клопотання та згідно із Законом України «Про засади державної мовної політики» здійснювався російською мовою та судове рішен­ня було викладене російською мовою. Прокурор, ознайомившись із рішенням, подав апеляційну скаргу, у якій зазначав, що суд мав викласти судовий документ державною мовою, тобто україн­ською. Крім того, особи, які брали участь у справі, не володіли достатньою мірою державною мовою та давали пояснення, виступа­ли у суді, заявляли клопотання російською мовою, не користую­чись водночас послугами перекладача. На цій підставі просив скасувати рішення, оскільки порушено конституційні принципи цивільного судочинства.

Чи правильна мотивація апеляційної скарги прокурора?

Чи порушено принципи цивільного процесу, якщо так, то які?

Рекомендована література

1. Волосенко С. О. Джерела формування та значення принципів цивільного процесу в Україні / С. О. Волосенко // Часопис Київського уні­верситету права. - 2007. - № 3. - С. 127-132.

2. Волосенко С. О. Правове значення принципів цивільного проце­су / С. О. Волосенко // Юриспруденція, теорія і практика. - 2006. - № 1. - С. 3-9.

3. Гураленко Н. Принципи цивільного процесу: поняття та особли­вості / Н. Гураленко // Юридична Україна. - 2006. - № 9. - С. 71-74.

4. Колодій А. М. Принципи права України: монографія / А. М. Ко­лодій. - К.: Юрінком Інтер, 1998. - 208 с.

5. Комаров В. В. Право на справедливий судовий розгляд у цивіль­ному судочинстві: навч. посібник / В. В. Комаров, Н. Ю. Сакара. - Х.: Нац. юрид. акад. України, 2007. - 277 с.

6. Комаров В. В. Проблеми теорії та практики цивільного судочин­ства: монографія / В. В. Комаров, В. І. Тертишніков, В. В. Баранкова та ін.; за ред. В. В. Комарова. - Х.: Харків юридичний, 2008. - 928 с.

7. Короєд С. О. Судове керівництво: принцип чи функція ци­вільного судочинства / С. О. Короєд // Держава і право. - 2012. - № 56. - С. 275-279.

8. Кройтор В. А. Подальший розвиток галузевих принципів цивільного процесуального права / В. А. Кройтор // Вісник ЛугДУВС імені Е. О. Дідоренка. Спецвипуск. - 2010. - № 3. - Ч. 2. - С. 147-157.

9. Кройтор В. А. Принцип одноособового та колегіального розгля­ду справ у порядку цивільного судочинства / В. А. Кройтор // Часопис Хме­льницького університету управління та права. - 2009. - № 3. - С. 51-54.

10. Кройтор В. А. Система принципів цивільного процесуального права / В. А. Кройтор // Вісник ХНУВС. - 2008. - № 42. - С. 15-22.

11. Кучер Т. Принципи цивільного судочинства України / Т. Кучер // Юриспоруденція теорія і практика. - 2006. - № 9. - С. 19-27.

12. Тимченко Г. П. Структура і функції вчення про систему принци­пів цивільного процесу / Г. П. Тимченко // Держава і право. - 2007. - № 36. - С. 307-312.

13. Якимчук С. О. Принципи верховенства права та доступність ци­вільного судочинства / С. О. Якимчук // Науковий вісник ЛьвДУВС. Серія юридична. - 2012. - № 2 (1). - С. 180-189.

Перелік нормативно-правових актів

і судової практики

1. Конституція України від 28 червня 1996 р. (станом на 15 травня 2014 р.) // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 30. - Ст. 141.

2. Про судоустрій і статус суддів: Закон України від 7 липня 2010 р. (станом на 1 квітня 2015 р.) // Відомості Верховної Ради України. - 2010. - № 41-45. - Ст. 529.

3. Про забезпечення права на справедливий суд: Закон України від 12 лютого 2015 р. (станом на 4 червня 2015 р.) // Відомості Верховної Ради України. - 2015. - № 18-20. - Ст. 132.

4. Про засади державної мовної політики: Закон України від 3 лип­ня 2012 р. (станом на 25 квітня 2015 р.) [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/5029-17

5. Про застосування норм цивільного процесуального законодавст­ва при розгляді справ у суді першої інстанції: Постанова Пленуму Верхов­ного Суду України від 12 червня 2009 р. № 2 [Електронний ресурс]. - Ре­жим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/v0002700-09

6. Про застосування Конституції України при здійсненні правосуд­дя: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 1 листопада 1996 р. № 9 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/ show∕v0009700-96

7. Про незалежність судової влади: Постанова Пленуму Верховно­го Суду України від 13 червня 2007 р. № 8 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/v0008700-07