Поняття міжнародного цивільного процесу

Поняття міжнародного цивільного процесу включає в себе правове регулювання діяльності судів з розгляду цивільних справ, які виника­ють з цивільних, сімейних, трудових та інших матеріальних правовід­носин, а також по виконанню окремих процесуальних дій, визнанню і виконанню судових рішень за участю іноземного елемента.

Усі ці та інші питання розглядаються і вирішуються судами України за загальними правилами її цивільного судочинства, крім випадків пе­редбачених нормами національного законодавства і міжнародними до­говорами нашої держави.

Україна поширила на іноземців та осіб без громадянства національ­ний правовий режим (ст. 26 Конституції України), в тому числі й у сфе­рі цивільного судочинства, але з особливостями при вирішенні окремих питань. Такі особливості закріплені в законодавстві України та міжна­родних договорах за її участю, які належать до джерел міжнародного цивільного процесу.

До внутрішнього законодавства, в якому закріплені норми міжнарод­ного цивільного процесу, належать ЦПК України (розділ X, ст. ст. 410­419 ЦПК); Закони України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22 вересня 2011 р.^{[89] [90]; «Про біженців та осіб, які потре­бують додаткового або тимчасового захисту» від 08 липня 2011 р. тощо.}

До міжнародних угод, якими врегульовані правила міжнародного цивільного процесу, належать двосторонні та багатосторонні договори з участю України, які можна поділити на дві групи: угоди колишнього CPCP, які зберігають юридичну силу для України, та угоди, підписані Україною, як суверенною державою.

Віденська конвенція про правонаступництво держав стосовно до­говорів від 23 серпня 1978 р.^{[91] [92] (ст. 24) передбачає, що двохсторонній договір, що на момент правонаступництва держав мав силу стосовно території, яка є об’єктом правонаступництва держав, вважається та­ким, що має силу між новою незалежною державою та іншою держа­вою — учасницею, коли вони явно про це домовилися, або якщо в силу своєї поведінки вони повинні вважатися такими, що висловили таку домовленість. Відповідно до Закону України «Про правонасту­пництво України» від 12 вересня 1991 р. наша держава є правона- ступницею прав і обов’язків за міжнародними договорами Союзу PCP, які не суперечать Конституції України та інтересам держави (ст. 7).}

CPCP був учасником Гаагської конвенції з питань цивільного процесу від 1 березня 1954 р.^[93] На території України вона діяла з ли­пня 1967 р, до прийняття Закону України «Про правонаступництво України». Відповідно до ст. ст. 17 і 22 Віденської конвенції про пра­вонаступництво держав стосовно договорів (Україна приєдналася до неї 17 вересня 1992 р.) нова незалежна держава може шляхом пові­домлення про правонаступництво встановити свій статус як учасниці будь-якого договору, який на момент правонаступництва держав був у силі щодо території, яка є об’єктом правонаступництва держав. Повідомлення про правонаступництво робиться в письмовій формі і підписується главою держави, головою уряду або міністром закор­донних справ.

До підписаних Україною міжнародних угод, в яких передбачені но­рми цивільного процесу, належать договори про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах з Ли­твою (7 липня 1993 р.) та Молдовою (13 грудня 1993 р.); про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах з Грузією (9 січня 1995 р.), Китаєм (31 жовтня 1992 р.), Польщею (27 тра­вня 1993 р.) і Естонією (15 лютого 1995 р.), Болгарією (22 вересня 2005 р.), Румунією (7 вересня 2005 р.) та ін.

Україна є учасницею Конвенції про правову допомогу і правові від­носини у цивільних, сімейних і кримінальних справах, укладеної між Державами — членами СНД від 22 січня 1993 р. (Мінська конвенція)^[94], а також Конвенції про правову допомогу та правові відносини у цивіль­них, сімейних та кримінальних справах, укладеної між Державами — членами СНД від 07 жовтня 2002 р. (Кишинівська конвенція)^[95].

30.2.