Розгляд справ за участю іноземних громадян, підприємств, організацій, осіб без громадянства в судах України

Суб’єктами, віднесеними чинним законодавством до сфери цивіль­ного судочинства з іноземним елементом є:

1) іноземці. Згідно зі ст. 1 Закону України «Про правовий статус іно­земців та осіб без громадянства» іноземець — особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав, а особи без громадянства — особа, яку жодна держава відпові­дно до свого законодавства не вважає своїм громадянином ;

2) іноземні підприємства, установи, організації.

ЦПК України розширено перелік названих суб’єктів. Згідно зі ст. 410 ЦПК України такими суб’єктами є іноземці, особи без грома­дянства, іноземні юридичні особи, іноземні держави (їх органи та поса­дові особи) та міжнародні організації (далі — іноземні особи).

Іноземцям та особам без громадянства надані ті ж права та свободи і на них покладені ті ж обов’язки, що мають громадяни України, якщо інше не передбачено Конституцією, законами України, а також міжна­родними договорами нашої держави (ст. 3 Закону України «Про право­вий статус іноземців та осіб без громадянства»).

Згідно зі ст. 410 ЦПК України іноземні громадяни та особи без гро­мадянства, іноземні юридичні особи мають право звертатися до судів України і користуються цивільними процесуальними правами нарівні з громадянами України. Отже, іноземцям забезпечується цивільний про-

цесуальний захист їх прав і законних інтересів на засадах національного режиму, встановленого для громадян України.

Цивільне процесуальне законодавство України встановлює націона­льний правовий режим у сфері захисту прав і інтересів іноземних гро­мадян, підприємств, організацій та осіб без громадянства.

В силу наявності національного режиму на іноземних громадян, осіб без громадянства поширюються положення внутрішнього цивільного процесуального законодавства, а також положення міжнародних дого­ворів.

Поширення національного режиму в цивільному судочинстві на інозе­мців ґрунтується на принципі безумовності і не пов’язане з їх проживан­ням в Україні. Норми цивільного процесуального закону, якими визначені правила процесуальної правоздатності та дієздатності, юрисдикції, підсуд­ності, процесуального становища осіб, які беруть участь у справі, та інші права і гарантії, поширюються на іноземців незалежно від того, чи перед­бачено законодавством їх держави рівнозначні права для громадян та юри­дичних осіб України. Однак, якщо в іноземній державі допущено обме­ження процесуальних прав для громадян і юридичних осіб України, законодавством України у порядку реторсії можуть бути встановлені від­повідні обмеження щодо процесуальних прав громадян, підприємств і ор­ганізацій тих держав, в яких допущені такі обмеження.

Об’єктами цивільного процесуального захисту є особисті немайнові та майнові права громадян і юридичних осіб з правовідносин, розгляд спорів з яких належить до компетенції цивільного судочинства.

Іноземцям та іноземним підприємствам в Україні гарантується пра­во вільного і безперешкодного звернення за захистом до судів України, не обмеженого, на відміну від окремих європейських країн, грошовою заставою та іншими засобами, які обмежують доступ іноземних грома­дян до цивільного судочинства.

Наділення іноземних громадян, підприємств, організацій, осіб без гро­мадянства рівними процесуальними правами з українськими фізичними і юридичними особами означає поширення на них положень ЦПК про пра­во- і дієздатність, права і обов’язки осіб, які беруть участь у справі.

В Україні процесуальна правоздатність (як здатність мати цивільні процесуальні права і обов’язки) визнається за всіма громадянами та юридичними особами нашої держави, а дієздатність — за громадянами, які досягли повноліття, а також за юридичними особами (ст. ст. 28, 29 ЦПК). Зазначені правила поширюються й на іноземців, іноземних юри­дичних осіб, осіб без громадянства.

Законом України «Про міжнародне приватне право» від 23 червня 2005 р. (ст. 17, 18) закріплює положення про те, що процесуальна пра­воздатність та дієздатність фізичної особи визначається її особистим законом. Особистим законом фізичної особи вважається право держави, громадянином якої вона є. Якщо фізична особа є громадянином двох або більше держав, її особистим законом вважається право тієї з дер­жав, з якою особа має найбільш тісний зв’язок, зокрема, має місце про­живання або займається основною діяльністю. Для особи без громадян­ства особистим законом вважається право держави, у якій ця особа має місце проживання, а за його відсутності — місце перебування. Особис­тим законом біженця вважається право держави, у якій він має місце перебування (ст. 16 Закону України «Про міжнародне приватне право»).

Відповідно до ст. 73 Закону України «Про міжнародне приватне право» іноземці, особи без громадянства, іноземні юридичні особи, іноземні дер­жави (їх органи та посадові особи) та міжнародні організації мають право звертатися до судів України для захисту своїх прав, свобод чи інтересів. Вони можуть брати участь у цивільному процесі, як сторони, треті особи та інші заінтересовані особи, вести справу особисто або через представни­ка, бути представником інших осіб, які беруть участь у справі і користува­тися цивільними процесуальними правами, визначеними ЦПК України для таких осіб у всіх видах провадження і стадіях цивільного процесу. Проце­суальна правоздатність і дієздатність іноземних осіб в Україні визначають­ся відповідно до права України (ст. 74 Закону України «Про міжнародне приватне право»). Отже, цивільна процесуальна правоздатність і дієздат­ність іноземних громадян, підприємств та організацій, а також осіб без громадянства в Україні визначаються цивільними процесуальними зако­нами держави, в яких відсутня прив’язка до іноземного права.

Іноземні громадяни, особи без громадянства можуть брати участь у цивільному судочинстві особисто або через представника. Якщо пред­ставником є громадянин України, він наділяється повноваженнями в за­гальному порядку, встановленому ЦПК України. В Україні діє Інюрко- легія, яка здійснює представництво у справах з іноземним елементом. Однак іноземці й особи без громадянства вправі залучити до процесу адвоката іншої країни. Питання про допуск такого представника вирі­шується в кожному випадку індивідуально суддею. Крім Інюрколегії представницькі функції можуть виконуватися юридичними фірмами, що володіють ліцензією на право надання представницьких послуг. Се­ред них можуть бути і фірми з іноземними інвестиціями.

Повноваження представника у всіх названих випадках оформляють­ся дорученням. У зв’язку з цим представник може бути наділений як за­гальними, так і спеціальними повноваженнями.

¹ Про міжнародне приватне право: Закон України від 23.06.2005 № 2709-IV // Відо­мості Верховної Ради України (BBP), 2005, № 32, ст. 422.

Для представництва в суді доручення не потрібно в таких випадках.

По-перше, при здійсненні законного представництва. Іноземний громадянин, особа без громадянства представляють законні інтереси своїх малолітніх, неповнолітніх дітей без доручення. Отже, на інозем­них громадян і осіб без громадянства рівною мірою з українськими громадянами поширюються відповідні правила.

По-друге, якщо іноземні громадяни, особи без громадянства є орга­нами іноземного підприємства, організації і здійснюють представницт­во їхніх інтересів у суді.

По-третє, інтереси іноземців можуть представляти консули. Право консула здійснювати представництво громадян своєї держави в країні свого перебування передбачено міжнародними угодами, консульськими конвенціями. Відповідно до норм консульських конвенцій консул здій­снює представництво від імені громадян своєї країни в судових та ін­ших органах держави свого перебування, якщо вони відсутні або з ін­ших поважних причин самі не можуть захищати свої права та інтереси.

Конвенція держав — членів СНД встановила, що у справах про спадкування, в тому числі й у спорах про спадкування, дипломатичні представництва або консульські установи кожної з договірних сторін компетентні представляти (за винятком права на відмову від спадщи­ни) без спеціального доручення в установах інших договірних сторін громадян своєї держави, якщо вони відсутні або не призначили пред­ставника.

Згідно з міжнародно-правовими актами (конвенціями, договорами) процесуальне представництво консулом конкретного громадянина своєї держави характеризується такими ознаками: 1) здійснюється в інозем­ній державі місця свого перебування; 2) виникає не на підставі волеви­явлення довірителя за договором доручення, а на підставі міжнародного договору, тобто є офіційним представництвом; 3) припиняється на підс­таві юридичного факту, тобто взяття на себе заінтересованою особою захисту своїх прав та інтересів особисто чи через призначеного нею представника; 4) здійснюється без спеціального доручення. Останнє положення не узгоджується зі ст. 42 ЦПК України, відповідно до якої повноваження процесуального представника повинні бути стверджені

¹ Віденська Конвенція про консульські зносини: ООН; Конвенція, Міжнародний до­кумент від 24.04.1963 р. // http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/995_047.

² Конвенція про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кри­мінальних справах, СНД, Білорусь, Вірменія [...]; Конвенція, Міжнародний документ від 22.01.1993 р. // Офіційний вісник України. — 2005. — № 44 (16.11.2005). — Crop. 328, стаття 2824, код акту 34196/2005.

зазначеними в ній документами. Однак ця норма до процесуального представництва, здійснюваного консулами, не застосовується в силу дії правила ст.

Юрисдикція цивільних справ з іноземним елементом визначається відповідно до правил розмежування юрисдикції, встановлених цивіль­ним процесуальним законодавством України.

У тому випадку, коли законодавством не передбачене інше, справи по спорах, що виникають з цивільних, сімейних, трудових, житлових, земельних правовідносин, якщо хоча б однією зі сторін є іноземний громадянин чи особа без громадянства, а також у випадку проживання хоча б однієї зі сторін за кордоном, розглядаються судами загальної юрисдикції. Це правило охоплює усі види цивільного судочинства.

Підсудність судам цивільних справ у спорах, в яких беруть участь іноземні громадяни, особи без громадянства, іноземні підприємства та організації, а також у спорах, в яких хоча б одна з сторін проживає за кордоном, визначається законодавством України.

У світовій практиці прийняті три основні системи визначення підсу­дності: 1) за ознакою громадянства сторін спору. Наприклад, у деяких країнах для визнання суду компетентним розглядати справу достатньо, щоб спір був про угоду, укладену громадянином даної держави, неза­лежно від місця її підписання; 2) за ознакою поширення правила внут­рішньої територіальної підсудності на справи за участю іноземного елемента; 3) за ознакою «присутності» відповідача. Законодавством ба­гатьох країн допускається договірна підсудність незалежно від наявнос­ті або відсутності громадянства.

Таким чином, стосовно цивільних справ з іноземним елементом ді­ють правила загальної територіальної підсудності, за якими позов може бути пред’явлений до суду за місцем проживання (ст. 109 ЦПК).

Суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом у таких випадках:

1) якщо сторони передбачили своєю угодою підсудність справи з іноземним елементом судам України, крім випадків, коли застосовуєть­ся виключна підсудність;

2) якщо на території України відповідач у справі має місце прожи­вання або місцезнаходження, або рухоме чи нерухоме майно, на яке можна накласти стягнення, або знаходиться філія чи представництво іноземної юридичної особи — відповідача;

3) у справах про відшкодування шкоди, якщо її було завдано на те­риторії України;

4) якщо у справі про сплату аліментів або про встановлення батьків­ства позивач має місце проживання в Україні;

5) якщо у справі про відшкодування шкоди позивач — фізична осо­ба має місце проживання в Україні або юридична особа — відпові­дач — місцезнаходження в Україні;

6) якщо у справі про спадщину спадкодавець у момент смерті був громадянином України або мав в Україні останнє місце проживання;

7) дія або подія, що стала підставою для подання позову, мала місце на території України;

8) якщо у справі про визнання безвісно відсутнім або оголошення померлим особа мала останнє відоме місце проживання на території України;

9) якщо справа окремого провадження стосується особистого стату­су або дієздатності громадянина України;

10) якщо справа проти громадянина України, який за кордоном діє як дипломатичний агент або з інших підстав має імунітет від місцевої юрисдикції, відповідно до міжнародного договору не може бути пору­шена за кордоном;

11) в інших випадках, визначених законом України та міжнародним договором України (ст. 76 Закону України «Про міжнародне приватне право»)

Підсудність судам України є виключною у таких справах з інозем­ним елементом:

1) якщо нерухоме майно, щодо якого виник спір, знаходиться на те­риторії України;

2) якщо у справі, яка стосується правовідносин між дітьми та бать­ками, обидві сторони мають місце проживання в Україні;

3) якщо у справі про спадщину спадкодавець — громадянин України і мав в ній місце проживання;

4) якщо спір пов’язаний з оформленням права інтелектуальної влас­ності, яке потребує реєстрації чи видачі свідоцтва (патенту) в Україні;

5) якщо спір пов’язаний з реєстрацією або ліквідацією на території України іноземних юридичних осіб, фізичних осіб — підприємців;

6) якщо спір стосується дійсності записів у державному реєстрі, ка­дастрі України;

7) якщо у справах про банкрутство боржник був створений відпові­дно до законодавства України;

8) якщо справа стосується випуску або знищення цінних паперів, оформлених в Україні;

9) справи, що стосуються усиновлення, яке було здійснено або здій­снюється на території України;

10) в інших випадках, визначених законами України.

Норми про розмежування компетенції судів у справах з участю іно­земних громадян передбачені у міжнародних конвенціях і двосторонніх договорах України. Загальні правила міжнародної підсудності широко визначені в Конвенції про правову допомогу і правові відносини в циві­льних, сімейних і кримінальних справах, укладеній державами членами СНД 7 жовтня 2002 р. Відповідно до названої Конвенції за загальним правилом позови до осіб, що мають місце проживання на території од­нієї з Договірних Сторін, пред’являються незалежно від їхнього грома­дянства в суди цієї Договірної Сторони. Позови до юридичних осіб пред’являються в суди Договірної Сторони, на території якої знахо­диться орган керування юридичної особи, його представництво або фі­лія (ч. 1 ст. 20).

По позовах про право власності й інших речових прав на нерухоме майно винятково компетентні суди за місцем перебування майна. Суди Договірних Сторін можуть розглядати справи й в інших випадках, якщо є письмова угода сторін про передачу спору цим судам (ч. 1 ст. 21). Од­нак договором не може змінюватися виняткова підсудність.

Двосторонні договори також передбачають питання підсудності ци­вільних справ.

Усі цивільні справи, в тому числі й ті, в яких беруть участь іноземці, особи без громадянства, іноземні підприємства та організації, суди на­шої держави вирішують на підставі Конституції, інших актів законо­давства України, укладених нею міжнародних договорів у порядку, пе­редбаченому ЦПК України. У випадках, передбачених законом, суд застосовує норми права інших держав (ст. 8 ЦПК). Отже, іноземне за­конодавство у справах з іноземним елементом судами України застосо­вується тоді, коли про це є конкретна вказівка закону або норми укла­деного нею міжнародного договору.

30.3.