§ 4. Підстави для виконання судових рішень. Вимоги законодавства щодо судового наказу. Строк і порядок пред'явлення наказу до виконання

Варто розмежовувати рішення, які підлягають примусовому вико­нанню, та виконавчі документи як підстави для виконання судових рі­шень, а також заяви та інші форми звернення як підстави для відкриття виконавчого провадження.

Не всі рішення, які постановляє суд у цивільному судочинстві, під­лягають примусовому виконанню. Так, примусовому виконанню не під­лягають рішення про визнання з огляду на природу резолютивної час­тини такого рішення. Так само немає потреби примусово виконувати рі­шення суду, викладене в ухвалі, наприклад про відкриття провадження у справі.

Принцип диспозитивності виконавчого провадження обумовлює існування підстави для відкриття виконавчого провадження у вигляді заяви стягувача про примусове виконання рішення або заяви прокурора у разі представництва інтересів громадянина або держави в суді. Стягу- вач має право самостійно вирішувати, чи пред'являти йому виконавчий документ до виконання чи відмовитися від примусового виконання рі­шення взагалі. Це аналог того, коли особа, права якої були порушені, невизнані чи оспорені, вирішує, потрібно звертатися до суду за захис­том свої прав чи ні, тобто чи використовувати юрисдикційну форму захисту.

Уже вказувалося, що рішення суду не є виконавчим документом. Відповідно до ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження» ви­конавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі викона­вчого документа, визначеного ст. 3 вказаного вище закону. З аналізу ст. 3 3акону України «Про виконавче провадження» примусовому вико­нанню підлягають рішення, які ухвалюються в цивільному процесі, на підставі таких виконавчих документів:

1) виконавчих листів, що видаються судами у передбачених зако­ном випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рі­шень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України;

1-1) судових наказів;

2) ухвал, постанов судів у цивільних справах у випадках, передба­чених законом.

Названі виконавчі документи є підставами для виконання судових рішень.

Отже, в окремих випадках рішення, яке підлягає примусовому ви­конанню, додатково потребує отримання виконавчого документу. Су­дові накази, а також у випадках, прямо передбачених законом, ухвали судів є водночас і формами судових рішень, і виконавчими докумен­тами. Це означає, що вони мають відповідати як вимогам ЦПК України щодо змісту та оформлення судових наказів та ухвал відповідно, так і вимогам законодавства до змісту виконавчих документів.

Зміст судового наказу визначено у ст. 168 ЦПК України, водночас судовий наказ має відповідати ст. 4 Закону України «Про виконавче про­вадження», де містяться вимоги до виконавчого документа.

Отже, у судовому наказі зазначаються:

1) дата видачі наказу;

2) найменування суду, прізвище та ініціали судді, який видав судо­вий наказ;

3) повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові для фізичних осіб) стягувача і боржника, їх місцезна­ходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України стягувача та боржника, реєстраційний номер облікової картки платника податків стягувача та боржника (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серія паспорта стягувача та боржника для фізичних осіб - громадян України, а також інші дані, якщо вони відомі суду, які ідентифікують стя­гувача та боржника;

4) посилання на закон, на підставі якого підлягають задоволенню заявлені вимоги;

5) сума грошових коштів, які підлягають стягненню;

6) сума судових витрат, сплачена заявником, що підлягає стяг­ненню на його користь з боржника;

7) повідомлення про те, що під час розгляду вимог у порядку нака­зного провадження та видачі судового наказу суд не розглядає обґрун­тованість заявлених стягувачем вимог по суті;

8) відомості про порядок та строки подання заяви про скасування судового наказу;

9) дата набрання судовим наказом законної чинності;

10) строк пред'явлення судового наказу до виконання;

11) дата видачі судового наказу стягувачу.

Зазначені у пунктах 9-11 відомості вносяться до судового наказу у день його видачі стягувачу для пред'явлення до виконання.

Норми, які регулюють порядок наказного провадження, передба­чають процедуру скасування судового наказу за заявою боржника, що, в свою чергу, обумовлює порядок набрання судовим наказом законної чинності та можливість звернення його до виконання. Судові накази на­бирають законної чинності: 1) або у день його видачі; 2) або протягом п'яти днів після закінчення строку на подання заяви про скасування у разі ненадходження до суду такої заяви від боржника.

У день видачі набирають законної чинності судові накази про стяг­нення аліментів. Це стосується судових наказів про стягнення аліментів як у частині від доходу боржника, так і в фіксованій сумі, визначеній як відсоток від прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку. Якщо ж судовий наказ про стягнення аліментів було частково виконано, а бо­ржник подав заяву про його скасування, то в ухвалі про скасування судового наказу суд за клопотанням боржника вирішує питання про по­ворот виконання судового наказу в порядку, встановленому ст. 444 ЦПК України (у разі, коли заяву про видачу наказу було обґрунтовано на під­роблених документах або на завідомо неправдивих відомостях).

Загальне правило щодо набрання законної чинності судовим нака­зом і можливості його звернення до виконання полягає все ж у тому, що у разі, якщо від боржника на надійшла заява про скасування судового наказу, той набирає законної чинності протягом п'яти днів після закін­чення строку на подання заяви про скасування. З дня набрання судовим наказом законної чинності стягувач має звернутися до виконавця із зая­вою про примусове виконання судового наказу. Строк пред'явлення су­дового наказу до виконання становить три роки відповідно до ст.

Порядок пред'явлення судового наказу до виконання полягає у зверненні стягувача до виконавця за місцем виконання судового наказу (ст. 24 Закону України «Про виконавче провадження») із заявою про примусове виконання судового наказу. У заяві стягувач має право дода­тково зазначити відомості, що ідентифікують боржника чи можуть спри­яти примусовому виконанню рішення (рахунок боржника, місце роботи чи отримання ним інших доходів, конкретне майно боржника та його місцезнаходження тощо), рахунки в банківських установах для отри­мання ним коштів, стягнутих із боржника, а також зазначає суму, част­ково сплачену боржником за виконавчим документом, за наявності ча­сткової сплати. Виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає обов'язок борж­ника подати декларацію про доходи та майно боржника і попереджає його про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.