§ 2. Передумови виникнення цивільних процесуальних правовідносин
Для виникнення цивільних процесуальних правовідносин необхідні певні передумови. До них, як правило, належать: 1) норми цивільного процесуального права; 2) процесуальна правоздатність; 3) юридичні процесуальні факти.
Норми цивільного процесуального права — це загальні правила поведінки, сформульовані як владні веління, спрямовані на регулювання відносин, що складаються у зв'язку із здійсненням правосуддя в цивільних справах. Норми цивільного процесуального права мають загальний характер, в них знаходить вираження загальний варіант вза-
1 Гражданский процесе [Текст] / под ред. М. К. Треушникова. - М. : Изд. дом «Городец», 2010. - С. 84.
ємної поведінки суду та інших учасників процесу, який найбільш повно відповідає інтересам правосуддя. Таким чином, у нормі цивільного процесуального права виявляється те типове, що характерне для конкретних процесуальних ситуацій. За допомогою процесуальних норм забезпечується цілеспрямований правовий вплив на поведінку суду й учасників процесу в одному, загальному для всіх напрямі.
Положення про те, що норми цивільного процесуального права є передумовою виникнення цивільних процесуальних правовідносин, має певний практичний зміст. Для виникнення будь-яких цивільних процесуальних правовідносин необхідною є наявність норми права. Це випливає із закріпленого цивільним процесуальним законодавством дозвільного способу правового регулювання цивільних процесуальних відносин і для законності судової діяльності має принципове значення.
Норми цивільного процесуального права, які є необхідними передумовами цивільних процесуальних правовідносин, характеризують цивільні процесуальні правовідносини і з точки зору формулювання суб'єктивних прав та обов'язків їх суб'єктів. Тому доречно звернути увагу на те, що досить часто цивільні процесуальні правовідносини характеризуються як «владовідносини». М.
Б. Зейдер, наприклад, стверджував, що суд, посідаючи головне становище, є провідним, основним суб'єктом правовідносин, всі ж інші його суб'єкти мають становище, підлегле суду .Такі твердження перенесені практично в усі підручники з курсу цивільного процесу. Однак їх правильність і практична значущість викликають сумніви. О. Т. Боннер обгрунтовано вважає, що при характеристиці цивільних процесуальних правовідносин виявляється деяка однобічність, надмірно підкреслюється владний характер стосунків суду з учасниками процесу. Влада суду в цивільному процесі зводиться в основному до двох моментів:
1) суд і від його імені головуючий керують судовим засіданням;
2) суд здійснює правосуддя в цивільних справах ім'ям держави,
вирішує справи по суті, а судові постанови, що набрали чинності,
обов'язкові для всіх державних установ, підприємств, колгоспів та
інших кооперативних і громадських організацій, службових осіб, гро- . . 2 мадян і підлягають виконанню .
Рейдер, Н. Б. Гражданские процессуальные правоотношения [Текст] / Н. Б. Зейдер. - Саратов, 1965. - С. 28.
2
Боннер, А. Т. Принцип законности в советском гражданском процессе [Текст] /
А. Т. Боннер. - М. : ВЮЗИ, 1989. - С. 40-42.
Передумовою виникнення цивільних процесуальних правовідносин прийнято вважати процесуальну правоздатність. Причому правоздатність трактується стосовно всіх суб'єктів цивільного процесуального права і, врешті-решт, визначається як абстрактна передумова володіти всіма правами та обов'язками, допустимими цивільним процесуальним правом.
Таке трактування цивільної процесуальної правоздатності, як і визнання її передумовою виникнення всіх без винятку цивільних процесуальних правовідносин, не відповідає законодавству і має цивіліс- тичний характер та не враховує особливостей цивільно-процесуального регулювання. Так, ст. 28 ЦПК «Цивільна процесуальна правоздатність» дозволяє зробити висновок, що правоздатності, єдиної за змістом для всіх суб'єктів цивільного процесуального права, немає.
Нею володіють тільки сторони (позивач, відповідач) та треті особи, заявник та заінтересована особа в наказному і окремому провадженні, оскільки відповідно до названої статті здатність мати цивільні процесуальні права та обов'язки визнається за всіма громадянами України незалежно від їх походження, соціального і майнового стану, расової і національної належності, статі, освіти, мови, ставлення до релігії, роду й характеру занять, місця проживання та інших обставин, а також за державними підприємствами, установами, їх об'єднаннями, іншими громадськими організаціями, які користуються правами юридичної особи.Іншим є становище в цивільному праві, де правоздатність — загальна властивість усіх суб'єктів цієї галузі права. Кожний суб'єкт цивільного права може мати будь-які права й обов'язки та бути суб'єктом будь-яких цивільних правовідносин. На відміну від цього в цивільному процесуальному праві немає правоздатності, яка була б єдиною для сторін, третіх осіб, судових представників, прокурора, органів державної влади і місцевого самоврядування, свідків, експертів, перекладачів. Так, стороною, третьою особою може бути будь-яка фізична особа. Свідком же є не будь-яка особа, а та, якій відомі факти, що мають значення для справи. Експертиза призначається у випадках, коли для вирішення справи необхідні спеціальні знання в галузі науки, мистецтва, техніки чи ремесла. Отже, лише спеціаліст у тій чи іншій галузі може бути експертом.
Чи можна при цьому вважати цивільну процесуальну правоздатність передумовою всіх цивільних процесуальних правовідносин? Мабуть, ні. її мають тільки фізичні особи — громадяни та юридичні особи, яким надаються рівні й однакові можливості участі в цивільно
му процесі, тобто особи, які можуть бути суб'єктами цивільних спорів, а це — сторони й треті особи. Щоб отримати судовий захист, треба вступити в процес і брати в ньому участь тільки як сторона чи третя особа.
Виходячи з названих причин, слід зауважити, що як передумова виникнення цивільних процесуальних правовідносин виступає не процесуальна правоздатність, а процесуальна правосуб'єктність.
Процесуальна правосуб'єктність — це специфічна властивість суб'єктів цивільного процесуального права, яка дозволяє їм бути носієм прав та обов'язків, вступати в цивільні процесуальні правовідносини.Таким чином, поняття «суб'єкт цивільного процесуального права» і «процесуальна правосуб'єктність» за своїм змістом збігаються, бо суб'єкт права — це особа, яка має правосуб'єктність, тобто особа, яка потенційно може бути учасником цивільних процесуальних правовідносин. Правосуб'єктність закріплює коло осіб, які можуть бути суб'єктами прав і обов'язків, конкретизує тим самим коло правовідносин, що виникають на основі правосуб'єктності. Процесуальна правосуб'єктність є, так би мовити, ступенем реалізації норм цивільного процесуального права, реальною передумовою виникнення цивільних процесуальних правовідносин, однак абстрактної, єдиної для всіх процесуальної правосуб'єктності не існує, а має місце правосуб'єктність суду, сторін, третіх осіб, прокурора, свідків тощо.
Процесуальна правосуб'єктність має свій зміст. Він структурований і складається з двох елементів: по-перше, можливості мати права і нести обов'язки (правоздатність); по-друге, можливості самостійного здійснення прав і обов'язків (дієздатність). Для всіх суб'єктів цивільного процесуального права, крім сторін та третіх осіб, у складі правосуб'єктності процесуальна правоздатність є невіддільною від процесуальної дієздатності та має спеціальний характер. У правосуб'єктності ж сторін і третіх осіб міцного зв'язку між процесуальною правоздатністю та дієздатністю, як відомо, немає, а процесуальна правоздатність являє собою рівну можливість у цивільному процесі посісти становище і мати процесуальні права та обов'язки сторони, третьої особи. Саме виходячи з цього, в цивільному процесуальному законодавстві формулюються процесуальна правоздатність та дієздатність сторін і третіх осіб з їх специфічним змістом (статті 28, 29 ЦПК). Оскільки правоздатність та дієздатність у складі правосуб'єктності інших учасників процесу мають спеціальний, а не загальний характер і не відображають загальних властивостей всіх суб'єктів 400
цивільного процесуального права, то і формулювати їх зміст у спеціальних статтях закону було б зайвим з точки зору юридичної техніки.
Отже, цивільна процесуальна правосуб'єктність для кожного суб'єкта цивільного процесуального права є специфічною.Відповідно до закону цивільна процесуальна правоздатність сторін виникає від народження, дієздатність, як правило, належить тим фізичним особам, що досягай повноліття.
Правосуб'єктність, наприклад, судових представників визначається по-іншому. Відповідно до статей 40, 41 ЦПК не можуть бути представниками особи, які не досягай повноліття, особи, які діють у цьому процесі як секретар судового засідання, перекладач, експерт, спеціаліст, свідок, а також судді, слідчі і прокурори, крім випадків, коли вони діють як представники відповідного органу, що є стороною або третьою особою в справі, чи як законні представники.
У змісті процесуальної правосуб'єктності свідків, експертів також є свої особливості. Відповідно до ст. 51 ЦПК не підлягають допиту як свідки недієздатні фізичні особи, а також особи, які перебувають на обліку чи на лікуванні у психіатричному лікувальному закладі і не здатні через свої фізичні або психічні вади правильно сприймати обставини, що мають значення для справи, або давати показання; особи, які за законом зобов'язані зберігати в таємниці відомості, що були довірені їм у зв'язку з їхнім службовим чи професійним становищем, — про такі відомості; священнослужителі — про відомості, одержані ними на сповіді віруючих; професійні судці, народні засідателі та присяжні — про обставини обговорення у нарадчій кімнаті питань, що виникли під час ухвалення рішення чи вироку.
Для з'ясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань у галузі науки, мистецтва, техніки, ремесла тощо, судом призначається експертиза (ст. 143 ЦПК). Отже, цивільна процесуальна правосуб'єктність експерта визначається його спеціальними знаннями. Якщо особа не володіє такими знаннями, то вона повинна відмовитися віддавання висновку (ч. 6 ст. 59 ЦПК), оскільки в такому випадку ця особа не має процесуальної правосуб'єктності і не може бути експертом.
Цивільна процесуальна правосуб'єктність перекладача визначається знанням мов (ч. 1 ст. 53 ЦПК).Передумовою виникнення цивільних процесуальних правовідносин, крім цивільної процесуальної правосуб'єктності, є процесуальні юридичні факти. Юридичні факти — передбачені в гіпотезах процесуальних норм певні життєві обставини, з якими пов'язуються виникнення, зміна чи припинення правовідносин, суб'єктивних прав та юридичних обов'язків.
Як процесуальні юридичні факти, що породжують правові наслідки, виступають дії суду чи інших учасників процесу, вчинені у певній послідовності, передбаченій цивільним процесуальним законодавством. Ці дії різноманітні і здійснюються в міру розвитку цивільного процесу, утворюючи фактичний динамічний склад цивільних процесуальних правовідносин (подання позовної заяви стороною, відкриття суддею провадження у справі, вступ у справу третіх осіб, залучення до справи осіб, що беруть участь у справі, призначення експертизи, виклик до суду свідків, експертів, повідомлення заінтересованих осіб про день розгляду справи, відмова від позову, укладення мирової угоди сторін тощо).
У деяких випадках до юридичних процесуальних фактів належить і бездіяльність учасників цивільного процесу. Особливістю таких юридичних процесуальних фактів є те, що процесуальна бездіяльність — форма невиконання процесуальних обов'язків суб'єктами цивільного процесуального права. Результатом невиконання передбачених законом процесуальних обов'язків виступають, як правило, засоби процесуального примусу, що мають у цивільному процесі обмежений характер, — привід свідка, попередження тощо (статті 91-94 ЦПК).
У теорії цивільного процесуального права інколи дається неадекватна інтерпретація процесуальної бездіяльності — як невикористання свого процесуального права. Така інтерпретація не лише формально не відповідає закону, а й дозвільному способу правового регулювання процесуальних відносин. У протилежному випадку процесуальною бездіяльністю — юридичним фактом — довелось би вважати неподання позовної заяви, скарги, небажання вступу у справу як заінтересованої особи тощо.
Юридичними фактами як передумовою виникнення, зміни і припинення процесуальних правовідносин є і події, але їх особливість полягає в тому, що події самі по собі не викликають процесуальних наслідків, вони можуть бути тільки приводом до звершення дій учасниками процесу. Так, наприклад, факт смерті однієї із сторін сам по собі не може викликати зупинення або закриття провадження у справі. Провадження у справах за певних умов у такому випадку зупиняється або закривається через дію суду — винесення ухвали про зупинення або закриття провадження в цивільних справах (статті 201, 205 ЦПК).
Залежно від наявних умов, з якими законодавство пов'язує ті чи інші юридичні наслідки, розрізняють прості та складні юридичні факти. Коли юридичним фактом є одна умова, то це простий юридичний факт: наприклад, залучення судом співвідповідачів при заміні неналежного відповідача (ч. 1 ст. 33 ЦПК), залучення до участі у справі третіх осіб, які не заявляють самостійної вимоги щодо предмета спору (ст. 36 ЦПК), тощо. Утім найчастіше в цивільному процесі трапляються складні юридичні факти. Для виникнення процесуальних правовідносин, наприклад між позивачем та судом першої інстанції необхідно вчинити дві дії: позивач повинен подати позовну заяву, а суддя відкрити провадження у справі. Такий юридичний факт прийнято називати юридичним складом.
Урешті-решт, для юридичних процесуальних фактів характерно і те, що закон у деяких випадках передбачає форму здійснення тієї чи іншої процесуальної дії, а також її документальне оформлення. У такому разі вимоги форми, документального оформлення мають конститутивне значення. Якщо вказані вимоги не виконуються, то передбачені законом процесуальні наслідки не настають.
Так, заінтересована особа може порушити цивільну справу для захисту своїх прав чи інтересів тільки шляхом подання до суду позовної заяви. Згідно із ст. 119 ЦПК позовна заява подається до суду у письмовій формі. Вона повинна містити в собі: найменування суду, до якого подається заява; точну назву позивача і відповідача, їх місце проживання або знаходження; зміст позовних вимог; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що стверджують позов, та ряд інших реквізитів. Якщо заява не відповідає вимогам, то суддя залишає заяву без руху, про що повідомляє позивача та надає йому строк для виправлення недоліків. Якщо позивач у встановлений строк не виконає перераховані у ст. 119 ЦПК вимоги, позовна заява вважається неподаною і повертається позивачу (ст. 121 ЦПК).
Еще по теме § 2. Передумови виникнення цивільних процесуальних правовідносин:
- Принципи, що визначають процесуальну діяльність суду та осіб, які беруть участь у справі
- Виникнення, розвиток, зліша і припинення цивільних процесуальних правовідносин
- Система і структура цивільних процесуальних відносин
- ТЕМА 3. СУБ’ЄКТИ ТОРГОВОГО ПРАВА ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН
- § 1. Поняттясторін у цивільному процесі
- § з. Процесуальне становище та повноваження представника в суді
- § 2. Передумови виникнення цивільних процесуальних правовідносин
- § 2. Передумови права на звернення до суду та порядок його здійснення
- У позовній заяві крім відповідача позивач указав про третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору. Чи зобов'язаний суд у такому разі притягувати цю особу для участі у справі в будь-якому випадку?
- § 2. Джерела права
- § 3. Суб’єкти та об’єкти правовідносин
- 8. Поняття цивільних процесуальних правовідносин, їх особливості та елементи. Передумови та підстави виникнення, зміни та припинення цивільних процесуальних правовідносин.
- Підстави та умови встановлення кримінальної відповідальності за примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов’язань
- Поняття та правова природа третейського розгляду цивільно-правових спорів
- 3.1. Провадження у справах про встановлення фактів, що тягнуть за собою виникнення, зміну чи припинення сімейних правовідносин
- Загальна характеристика підстав виникнення, зміни та припинення цивільних правовідносин у сфері здійснення медичної діяльності
- Поняття та види охоронних правовідносин у сфері здійснення медичної діяльності. Захист прав пацієнтів та лікарів