Особисті немайнові правовідносини сімейно-правової природи
є системою прав, яку, виходячи з положень СК, становлять особисті немайнові правовідносини між подружжям, особисті немайнові правовідносини між батьками і дітьми та особисті немайнові правовідносини між іншими членами сім’ї та родичами.
Відтак, особистими немайновими правами сімейний закон визначає право на материнство та батьківство (ст.ст.45, 50 СК), право дружини та чоловіка на повагу до своєї індивідуальності (ст.51 СК), право дружини та чоловіка на фізичний та духовний розвиток (ст.52 СК), право дружини та чоловіка на зміну прізвища (ст.53 СК), рівність прав та обов'язків батьків щодо дитини (ст.141 СК), обов'язки батьків щодо виховання та розвитку дитини (ст.150 СК) тощо.Особисті немайнові права сімейно-правової природи мають свої особливості у порівнянні з цивільно-правовими правами.
Так, як зазначалося вище, у науці однією з ознак цивільних особистих немайнових прав визначається виникнення їх з моменту народження особи. Однак, як правильно зауважує О.В.Данильченко, особливостями особистих немайнових прав подружжя, наприклад, є те, що виникають вони не від народження, а внаслідок укладення чоловіком і жінкою шлюбу [64, с. 107]. Ще однією відмінністю є їх очевидно відносний, а не абсолютний характер, оскільки правам одного з подружжя кореспондується обов’язок іншого утриматися від їх порушення [64, с. 107]. Відтак, бачимо, що галузева природа особистих немайнових правовідносин сімейно-правового характеру обумовлює їх специфіку. Однак правопорушення в сфері сімейних відносин регулюється також спеціальним нормативним актом, а саме Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» [65], де у ст. 1 сформовані види домашнього насильства: економічне; психологічне; сексуальне; фізичне. Цілком очевидно, що деякі з перелічених видів насильства можуть кваліфікуватися не тільки як правопорушення, а й злочини з усіма передбаченими законодавством наслідками, тоді відшкодування завданої моральної шкоди відбуватиметься в кримінальному процесі.
Але загальний аналіз цього спеціального Закону доводить, що крім права на захист слід виділяти потенційно можливі міри запобігання та протидії домашньому насильству, а також надання допомоги й захисту постраждалим особам (Розділ ZV). Зокрема, заборонні і обмежувальні приписи, взяття на профілактичний облік кривдника та проведення з ним профілактичної роботи,направлення кривдника на проходження програми для кривдників, передбачені у ст. 24 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», необхідно належним чином кваліфікувати. Автор вважає, що такі заходи слід кваліфікувати як додаткові правоохоронні, які поряд зі звичною системою охорони прав та їх захистом мають стимулювати правопорушників до правомірної поведінки. На нашу думку, такі заходи слід використовувати й для інших випадків порушень особистих немайнових прав і належним чином кваліфікувати у відповідному законодавстві.
У правовій науці поняття «особисті немайнові права» розглядаються в контексті їх співвідношення з особистими немайновими правами фізичної особи як ціле і його частина [64, с. 107]. У зв’язку з цим, як зазначає Р.О.Стефанчук, загальний аналіз чинного законодавства дає усі підстави вважати, що велика кількість закріплених у СК України особистих немайнових прав має декларативний характер. При цьому декларативність цих прав визначається по- різному. Так, одні права містять кальку із загальноконституційних або особистих немайнових цивільних прав, не встановлюючи жодної галузевої особливості, яка б могла дати їм хоча б якесь сімейно-правове нашарування. Інші права закріплені не як право на конкретне благо, а як право на повагу до цього блага [1, с. 503].
Загалом, можна погодитися з Р.О.Стефанчуком, що в цьому аспекті є недоліки у викладенні положень законодавства. Однак не можемо не звернути увагу на те, що сутність цієї проблеми, на наш погляд, є досить глибшою. Вона полягає не в тому, що одне і те ж право начебто дублюється в положеннях СК та ЦК, а в тому, що й досі на рівні законодавства та практики немає чіткого розмежування галузевої правової природи багатьох особистих немайнових прав, а намагання законотворців нормами цивільного законодавства охопити регулюванням не тільки цивільні, а й суміжно-галузеві за своїм змістом особисті немайнові права, лише ускладнюють можливість вирішення цієї колізії. Чого варте лише закріплення у ст. 291 ЦК права на сім’ю, яке очевидно є сімейним та таким, що має регулюватися положеннями сімейного законодавства.