Об’єкти особистих немайнових правовідносин [7, с. 141-145; 546, с. 36]
відрізняються різноманітністю і залежать від характерних ознак кожного окремого виду правовідносин, зокрема, авторство на певний інтелектуальний продукт може мати абсолютний і відносний характер, коли йтиметься про порушення прав сторонніми особами або працедавцем тощо.
Отже, не можемо не звернути увагу, що головною ознакою, яка характеризує особисті немайнові правовідносини, є, на нашу думку, те, з приводу чого вони виникають - особисті немайнові блага.У правовій науці поняття особистих немайнових благ формулюється по- різному. Так, В. І. Яроцький визначає немайнові блага як невід’ємні від фізичної особи нематеріальні цінності, права на які визначають міру її можливої поведінки в особистій життєдіяльності, а також у соціальному та громадському бутті, можливість існування та здійснення яких забезпечується шляхом встановлення у цивільному законодавстві їх невичерпного переліку та комплексу засобів їх захисту на випадок порушення [8, с. 243-244]. В цьому визначенні поняття «немайнові блага» важко погодитися із певними частинами зазначеної думки, які суперечать одна одній, оскільки вченим була зроблена прив’язка нематеріальних цінностей до мір можливої поведінки правомочної особи, але ж загальновідомо, що «нематеріальними цінностями» законодавство наділяє всіх фізичних осіб, однак користуються вони своїми правами по-різному і це не привід порушувати права такої особи. Тобто у разі взаємного порушення немайнових прав особами, наприклад, образ, висловлюваних обома сторонами, знайти більш винну в правопорушенні особу буде реально складно. Отже, в такому разі слід говорити, що правомочна особа спровокувала протилежну сторону до взаємного правопорушення і закон буде не на її боці, оскільки, перейшовши межу допустимої поведінки, не варто розраховувати, що протилежна сторона дотримуватиметься немайнових прав такої особи, тощо [7, c. 141].
Уважаємо, що складна формула визначення цього поняття, надана Л.
В. Малюгою, мала б більш досконало розкрити його, оскільки вона розглядає немайнові блага як певні сутністно-якісні властивості або стан особи (природні блага фізичної особи) та інші соціально вартісні властивості особи (блага соціального характеру та блага, належні особливим утворенням - юридичним особам), які визначають автономність, індивідуальність, цінність особи та забезпечують її фізичну, духовну, соціальну самодостатність та реалізованість як таку [9, с. 9]. Однак, як нам здається, кількість критеріїв для визначення сутності поняття «немайнові блага» і їх значення для особи в суспільних відносинах у деяку міру перевищують значення немайнових благ у реальних правовідносинах. Зокрема, за запропонованою схемою правопорушення призводитиме до втрати «автономності, індивідуальності, цінності особи та її фізичної, духовної, соціальної самодостатності та реалізованості як такої», з чим важко погодитися. Якщо й абсолютизувати подібний стан особи у випадку порушення немайнових прав до втрати таких характерних ознак, то його слід сприймати як такий, що оцінений суб’єктивно.Для порівняння, більш прийнятним при визначенні особистих немайнових прав, на думку автора, буде спиратися на поняття «цінності», оскільки філософія розглядає поняття «благо» як позитивну цінність, підкреслюючи, що це предмет або явище, що задовольняє певну людську потребу, відповідає інтересам, цілям і прагненням людей [10, с. 55; 11, с. 45] а не абсолютизує немайнове право.
Перелік особистих немайнових благ людини наведено у ст. 201 ЦК України. Ними, зокрема, є: здоров'я, життя; честь, гідність і ділова репутація; ім'я (найменування); авторство; свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, а також інші блага, які охороняються цивільним законодавством. Відтак, очевидним є те, що особисті немайнові правовідносини виникають із приводу зазначених понять, які й мають розцінюватися як певні види благ.
Вбачається, що при аналізі у науці характеристик особистих немайнових благ їх досить часто ототожнюють з ознаками особистих немайнових прав.
Так, наприклад, Р.О. Халфіна зазначала, що особисті права - це фактичні соціальні блага, а термін «право» в цьому випадку не відповідає змісту відносин [12, с. 124]. Однак, не зважаючи на те, що особисті немайнові блага та особисті немайнові права є різними правовими явищами, зокрема, права виникають з приводу благ (блага становлять об’єкт особистого немайнового права), вважаємо, що такий підхід не позбавлений свого сенсу через те, що законодавство, крім переліку особистих немайнових благ, загалом не визначає більше жодних їх суттєвих ознак, чого не можна сказати про особисті немайнові права. Відтак, особисті немайнові блага та особисті немайнові права щодо притаманних їм ознак можна характеризувати споріднено.Для належного дослідження проявів особистих немайнових благ у цивілістичному процесі проаналізуємо їх складові.
У науці цивільного права, виходячи зі ст. 201 ЦК, наводяться дві загальні характеристики особистих немайнових благ (які досить часто по- різному називаються, але всі зводяться до їх особистості та немайновості):
а) вони нерозривно пов’язані з особою (фізичною чи юридичною), тобто не можуть бути відокремлені від суб’єкта - їх носія [13, с. 338]; вони мають яскраво виражений особистий характер, який як ознаку цих благ слід розуміти лише в контексті їх невіддільності, неможливості існування у відриві від суб’єкта без його згоди [14, с. 134]; невідчужуваність без згоди суб’єкта [14, с. 134];
б) позбавлені майнового змісту [13, с. 338], або ж навіть потрійна неможливість речового втілення блага, відсутність майнового еквівалента та неможливість точно оцінити певне благо у грошах [15, с. 27].
На наш погляд, найбільш повну характеристику особистісності як ознаки особистих немайнових прав навів Р.О.Стефанчук. На його думку, вона проявляється не стільки в їх тісному (як про це говорить ЦК), скільки в її нерозривному зв’язку із особою-носієм. При цьому невіддільність як наслідок такої ознаки, як особистісність, слід розглядати як недопустимість відділення цієї категорії прав від особи - носія незалежно і незважаючи на суб’єкта, який її ініціює: чи то за ініціативою самої фізичної особи, чи то за ініціативою інших осіб [1, с.
122-123].У зв’язку з цим вбачається, що під особистісним характером особистих немайнових прав фізичної особи слід розуміти об’єктивне, тільки одночасно існуюче з нею та належне їй особисте немайнове благо, яке не може, за загальним правилом, переходити до інших осіб та у більшості випадків припиняється в момент її смерті.
Наведений у ст. 201 ЦК перелік майнових благ є не вичерпним, з чим варто погодитися. Зокрема, при визначенні речей незамінними (ст. 184 ЦК) слід виділяти не тільки їх індивідуальні ознаки, а й акцент робити на немайновому зв’язку речі з життям людини, яка на її створення витратила свій час, зусилля, фантазію, прожила, наприклад, у будинку значний проміжок часу тощо. Такий немайновий зв'язок речі з життям людини надає її праву на проживання та володіння річчю (будинком) особистісного характеру. У цьому й вбачається сутність особистісності як ознаки особистого немайнового блага та її значення для науки цивілістичного процесу, яка вивчає реалізацію особистих немайнових прав у юридичній практиці [ 7, c.142].
Так, наприклад, очевидна дискусія виникає щодо можливості спадкування особистих немайнових благ та оформлення такого спадкування у межах нотаріального процесу, проблема якого буде більш докладно розглянута у роботі. Відповідь на це питання слід шукати у проблемі оборотоздатності особистих немайнових благ, яка останнім часом знайшла своє дослідження у науці цивільного права [16]. З цією ж проблемою, а відтак і з ознакою особистісності особистих немайнових прав пов’язане вирішення й процесуального питання щодо можливості правонаступництва у процесі. Такі приклади показують тісний зв'язок процесуальних та матеріальних за своїм змістом питань та можливість досить складної дискусію щодо них.
Щодо немайнового змісту особистих немайнових благ як ознаки останніх, то вона означає, що ці блага позбавлені майново-грошового змісту, не мають економічних характеристик, виникають із приводу духовних благ. І звичайно, як, наприклад, об’єктивно оцінити у грошах життя чи здоров’я фізичної особи як її особисте немайнове благо? Такі питання вже розглядаються в судах, але по- різному та єдиних підходів до їх розв’язання не існує.
Зокрема, в кримінальних справах близькі родичі померлої особи, яка загинула внаслідок злочинних дій, визнаються потерпілими особами, що у деяку міру суперечить особистому немайновому праву на життя. Таке положення мало місце і в рішенні Європейського суду з прав людини [17], що свідчить про неоднозначність сприйняття немайнового права на життя лише як особистого.Однак як і з особистісністю, так і щодо цієї ознаки точиться цілком обґрунтована дискусія відносно можливості окремих особистих немайнових благ мати грошову оцінку. Так, наприклад, цілком обґрунтованою на сьогодні розглядається можливість грошової оцінки права на зображення чи права на ім’я, вони можуть бути об’єктами цивільно-правового обороту. Як обґрунтовано зазначає з цього питання С.О.Сліпченко, різке зростання суспільної значущості нематеріальних благ привело до активного входження деяких із них до економічного товарообігу. Почала формуватися ціла група цивільних правовідносин з приводу нематеріальних благ як товарів. Таким чином, у сфері «сущого» об’єкти особистих немайнових правовідносин все частіше включаються до обороту. Відносини, в яких нематеріальні блага розглядаються як товар, майно, активно розвиваються не лише в Україні, а й в усьому світі [16, с. 41]. Зазначене свідчить про те, що і стосовно немайнового характеру особистих немайнових благ можуть виникати проблеми у цивілістичному процесі.
Зокрема, при розгляді у цивільному процесі позовів, що виникають з приводу захисту особистих немайнових прав чи спадкових проваджень у нотаріальному процесі виникає проблема грошової оцінки блага з метою обчислення або ж судового збору, або ж державного мита чи витрат за вчинення нотаріальної дії приватним нотаріусом. Ця ж проблема вже багато років існує при розгляді справ про захист честі, гідності та ділової репутації шляхом стягнення моральної шкоди, коли заподіяні особі моральні страждання необхідно оцінити у грошовому еквіваленті.
У правовій науці вказується також й на інші ознаки особистих немайнових благ.
Так, наприклад, К.Б. Ярошенко при аналізі особистих немайнових прав зазначає, що однією з ознак таких прав є особливості їх виникнення, а саме виникнення їх у момент народження людини та припинення з її смертю [18, с. 11]. У зв’язку з цим Н.В. Коробцова зазначає, що помилково вважати, що всі ці блага, враховуючи їх тісний зв’язок з особистістю, виникають з моменту народження і припиняються внаслідок смерті. Вони можуть виникати і припинятися як під впливом низки подій, внаслідок юридичних вчинків, так і в силу закону. Так, життя, здоров’я виникають з моменту народження людини і припиняються після смерті. А таке нематеріальне благо, як честь, формується людиною протягом усього життя, не втрачає своєї цінності та значущості після смерті особи та залишається благом для близьких померлого, продовжуючи існувати і захищатися [19, с. 120].
Загалом, на наш погляд, дійсно визначати загальною ознакою особистих немайнових благ їх виникнення у момент народження людини та припинення у зв’язку з її смертю є, ймовірно, необгрунтованим. На нашу думку, така ознака є характерною більше для тих благ, які виокремлюються у зв’язку з характеристикою людини як природної, біологічної істоти. Однак, якщо йдеться про соціальні характеристики людини, така ознака особистих немайнових благ, очевидно, для них є неприйнятною. Ті чинники, які обумовлюють соціальність людини, можуть формуватися до її народження (зокрема, абз. 2 ч. 2 ст. 25 ЦК України) та існувати після її смерті. Вважаємо, що юридично ці особливості особистих немайнових благ можуть бути одним з критеріїв розмежування особистих немайнових прав на ті, що забезпечують природне існування фізичної особи, та ті, котрі забезпечують соціальне буття фізичної особи. Відтак, для перших є притаманним виникнення прав та відповідних їм благ у момент народження і припинення в момент смерті, а для інших - моменти народження та смерті позбавлені юридичного значення в їх виникненні та існуванні.
Цілком очевидно, що основи формування об’єкта особистих немайнових правовідносин відбувається у матеріальних галузях правової науки, але реалізуються переважно в цивілістичному процесі. Можна стверджувати, що в цивільному праві більш концентровано звернена увага на особисті немайнові права, а інші матеріальні галузі права навіть не акцентують увагу на їх існуванні, але вони є і їх необхідно встановлювати та забезпечувати. Найпоширеніше в сімейних відносинах правопорушення -це не сплата чоловіком аліментів, а дружина не дає змоги батьку бачитися з дитино. Як виміряти немайнову, а точніше моральну шкоду матері, яка змушена самотужки відшукувати кошти на нормальне утримання дитини, відмовлятися від задоволення власних потреб, кар’єри, тобто від створення ділової репутації тощо, а також у адекватного батька, який у силу економічних умов у державі не завжди здатен отримати за виконану роботу стільки коштів, щоб надавати достатню допомогу власній дитині і не мати проблем у праві на побачення з нею, як виміряти і співставити немайнову шкоду кожного із батьків - ці та багато інших питань стосовно немайнових прав щоразу вимагають відповіді від суддів при розгляді цивільних справах, де немайнову шкоду намагаються виміряти в грошах. У переважній більшості реальних справ про стягнення аліментів і заборгованості по них, а також у справах про усунення перешкод на побачення з дитиною питання про порушення немайнового права, як правило, не ставляться.
Отже, найпершим критерієм з погляду визначення та реалізації немайнових прав має бути заява від управомоченої особи про існування відповідного права (зокрема, в питаннях спадкування таких прав) або про необхідність захисту порушеного немайнового права, а після такі права мають ставати об’єктами особистих немайнових правовідносин та підлягають охороні й захисту.
Проаналізуємо поняття «немайнові права», які мають застосування у статях 11, 16 та 23 ЦК України, де закладено загальні підходи до певних трансформацій понятійного апарату при захисті немайнового права. Так, у ст. 11 ЦК виникнення прав та обов’язків зумовлюється навіть діями, не передбаченими актами законодавства, але які за аналогією породжують цивільні права та обов’язки, зокрема, підставами для їх виникнення може стати завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі. Однак у ст. 16 ЦК способом захисту цивільних прав та інтересів серед інших може стати відшкодування моральної (немайнової) шкоди, де фактично ототожнюється моральна шкода і немайнова, але не наведено конкретних умов і способів відшкодування немайнової шкоди. У той же час у ч. 1 ст. 23 ЦК факт правопорушення пов’язується з правом на відшкодування моральної шкоди [7, с. 143].
Слід зазначити, що у статтях 11, 16,23 ЦК терміни «немайнова шкода», «моральна шкода» застосовуються непослідовно, виходячи з загальноприйнятого розуміння їх змісту. Термін «немайнова шкода» не може бути синонімом терміна «моральна шкода» (ст. 23 ЦК), яка відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Щодо іншого способу, то він хоча може і не залежати від майнового блага, яке надається, проте з метою справедливого визначення розміру відшкодування, при розгляді справи сторони чи суд повинні встановити відповідність майнового блага завданій немайновій шкоді шляхом здійснення грошової оцінки такого блага.
Характерно, що коли йдеться про перелічені вище немайнові права, законодавець не регламентує їх і, зокрема, не конкретизує певний об’єкт - вигоди або цінності, а в складних правових ситуаціях використовує спеціальну термінологію - інтерес. Зокрема, в абз. 2 ч. 2 ст. 25 ЦК йдеться про охорону саме інтересів зачатої, але ще не народженої дитини, оскільки згідно з наявними умовами та загальними положеннями цивільного права таку дитину не можна вважати суб’єктом права. За інших умов, природними інтересами такої дитини слід було б уважати немайнові інтереси на спокій і нормальні умови для її розвитку в утробі матері, здійснення медичного контролю за таким розвитком та створення належних умов для її народження, право на спадкування, яке передбачене ст. 1261 ЦК, тощо. Законодавець у цій нормі вживає поняття «інтерес» з метою позначення потенційного права дитини на спадкування та тієї вигоди, на яку вона має право претендувати. Тому вважаємо, що інтерес можна умовно асоціювати зі специфічними правами або цінністю чи вигодою, які держава зобов’язалася такій дитині гарантувати [ 7, с. 143].
Наведений короткий аналіз особистих немайнових правовідносин на цьому етапі дослідження свідчить, що об’єктами цих правовідносин згідно з сучасною доктриною цивільного права можуть стати: права, обов’язки, інтереси та блага, критерії розмежування між якими наукою та законодавством чітко не сформульовані. Тому у випадку порушення немайнового права негативним наслідком буде наявність моральної шкоди, яка має бути відшкодована. Але, на нашу думку, при порушенні немайнового права, в силу специфіки немайнових правовідносин, має бути передбачений у законі та встановлюватися у договорі чи судом немайновий обов’язок правопорушника спростувати недостовірну інформацію або принести вибачення у, встановленій судом чи передбаченій договором публічній формі з компенсацією втраченої особистої немайнової вигоди. Ігнорування такого обов’язку має призводити до накладення штрафу за невиконання рішення суду та відшкодування моральної шкоди. Тому, враховуючи складність немайнового права, об’єктивних та чітких критеріїв для визначення моральної шкоди, що зумовлюється його порушенням, не має і бути не може. Це зумовлено тим, що важливу роль у немайнових правовідносинах відіграють їх суб’єкти, які формують і наповнюють змістом ці відносини [7, с.144].