§ 4. Нові підходи до вирішення проблеми виконання судових рішень у цивільних справах

2 червня 2016 року в Україні було ознаменовано не тільки по­чатком реалізації докорінних змін в системі здійснення правосуддя, а й революційними нововведеннями в системі здійснення примусо­вого виконання судових рішень.

Вказані закони набрали чинності 5 жовтня 2016 року (за ви­нятком положень щодо діяльності приватних виконавців, роботи Єдиного реєстру боржників, Реєстру приватних виконавців, що вступили у силу 5 січня 2017 року). Головною новелою зазначених законів стало запровадження інституту приватного виконавця, що за своїм статусом є суб’єктом незалежної професійної діяльності (таким як, наприклад, приватний нотаріус, адвокат тощо).

Законом про органи та осіб, які здійснюють виконання, вста­новлюються більш суворі вимоги до осіб, які мають намір зайняти­ся примусовим виконанням рішень судів та інших юрисдикційних органів як приватний виконавець, ніж до державних виконавців. Окрім загальних вимог, що пред’являються як до державного, так і до приватного виконавця (громадянство України, вища юридична освіта не нижче другого рівня, володіння державною мовою), пре­тендент на посаду приватного виконавця повинен бути старший 25 років, додатково повинен мати стаж роботи в галузі права після отримання відповідного диплома не менше двох років і скласти кваліфікаційний іспит.

При примусовому виконанні судових рішень приватний викона­вець має ті самі повноваження, що і державний виконавець, у час­тині застосування до боржника заходів стимулюючого та примусо­вого характеру.

1) рішень про відібрання і передання дитини, встановлення по­бачення з нею або усунення перешкод у побаченні з дитиною;

2) рішень, за якими боржником є держава, державні органи, Національний банк України, органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, державні та комунальні підприємства, установи, організації, юридичні особи, частка держави у статутному капіталі яких перевищує 25 відсотків та/або які фінансуються виключно за кошти державного або місцевого бюджету;

3) рішень, за якими боржником є юридична особа, примусова реалізація майна якої заборонена відповідно до закону;

4) рішень, за якими стягувачами є держава, державні органи;

5) рішень адміністративних судів та рішень Європейського суду з прав людини;

6) рішень, які передбачають вчинення дій щодо майна держав­ної чи комунальної власності;

7) рішень про виселення та вселення фізичних осіб;

8) рішень, за якими боржниками є діти або фізичні особи, які визнані недієздатними чи цивільна дієздатність яких обмежена;

9) рішень про конфіскацію майна;

10) рішень, виконання яких віднесено цим Законом безпосеред­ньо до повноважень інших органів, які не є органами примусового виконання.

Вказані категорії справ, на нашу думку, з часом також попов­нять перелік рішень, примусове виконання за якими можуть здій­снювати приватні виконавці, адже навіть приватні нотаріуси от­римали право «займатись спадковими справами» після тривалого проміжку часу з дня заснування приватного нотаріату та після того, як зарекомендували себе відповідальними, гідними, висококваліфі­кованими спеціалістами, що заслуговують довіри з боку суспільства та держави.

Також Законом про органи та осіб, які здійснюють виконання, передбачено створення відкритого спеціалізованого Єдиного реєс­тру приватних виконавців, в якому буде міститися наступна інфор­мація про приватних виконавців: прізвище, ім’я та по батькові (за наявності) приватного виконавця; дата рішення Кваліфікаційної комісії про надання права на здійснення діяльності приватного ви­конавця; номер посвідчення; виконавчий округ, на території якого приватний виконавець здійснює діяльність; адреса офісу приват­ного виконавця; реквізити договору страхування цивільно-правової відповідальності приватного виконавця, термін його дії, страхову суму; призупинення діяльності приватного виконавця (в разі на­явності); дату і номер рішення про притягнення приватного вико­навця до дисциплінарної відповідальності та вид дисциплінарного стягнення; дату і номер рішення Дисциплінарної комісії про при­пинення діяльності; прізвище, ім’я та по батькові помічників при­ватного виконавця (в разі їх наявності).

Відмінною рисою Закону про органи та осіб, які здійснюють виконання, є встановлення обов’язкового страхування цивільно- правової відповідальності приватного виконавця перед третіми особами до початку здійснення діяльності, як обов’язкову умову перед початком роботи. Так, протягом перших трьох років зайнят­тя діяльністю приватного виконавця мінімальний розмір страхової суми за договором страхування цивільно-правової відповідальності приватного виконавця не може бути меншим загальної суми стяг­нення за виконавчими документами, що перебувають на виконанні у приватного виконавця протягом року, але не менше 1 тисячі міні­мальних розмірів заробітної плати станом на початок відповідного календарного року, що встановлено п. 34 розділу III Закону Украї­ни «Про вищу раду правосуддя».

Приватний виконавець позбавлений можливості виконувати рі­шення, якщо сума стягнення за виконавчим документом з ураху­ванням сум, які вже перебувають у нього в провадженні, переви­щує мінімальний розмір страхової суми за договором страхування. Виходом із ситуації може бути або повернення виконавчого доку­мента стягувачеві без прийняття до виконання або укладання до­даткового договору страхування на необхідну суму.

Питання запровадження страхування цивільно-правової відпові­дальності приватного виконавця в Україні має неабияке значен­ня та покликане захистити сторони виконавчого провадження від можливих збитків, спричинених неправомірними діями приватно­го виконавця у процесі примусового виконання судового рішення (відповідальність за спричинення збитків у результаті здійснення неправомірних дій державним виконавцем у процесі примусового виконання судового рішення несе держава Україна).

Також необхідно враховувати, що приватні виконавці мають право приймати до виконання виконавчі документи за місцем їх виконання на території відповідного виконавчого округу.

Що ж до сум за виконавчими документами, що можуть перебу­вати на примусовому виконанні у приватного виконавця, то абз. 2 ч. 2 ст. 5 Закону України «Про виконавче провадження» встанов­лено, що протягом першого року зайняття діяльністю приватного виконавця приватний виконавець не може здійснювати примусове виконання рішень, за якими сума стягнення становить двадцять та більше мільйонів гривень або еквівалентну суму в іноземній валюті. Також п. 1-1 розділу XIII Прикінцевих та перехідних положень того ж закону встановлено, що до 1 січня 2018 року приватний викона­вець не може здійснювати примусове виконання рішень, за якими сума стягнення становить шість та більше мільйонів гривень або еквівалентну суму в іноземній валюті. Вказані заходи повинні нада­ти можливість поступового переходу від виключно державної систе­ми примусового виконання судових рішень до приватно-правової.

Важливою особливістю Закону про органи та осіб, які здійс­нюють виконання, є створення Дисциплінарної комісії приватних виконавців і розгалуженої системи органів самоврядування приват­них виконавців на різних рівнях, серед яких виділяються: з’їзд при­ватних виконавців регіону (Автономної Республіки Крим, облас­ті, міст Києва і Севастополя); рада приватних виконавців регіону (Автономної Республіки Крим, області, міст Києва і Севастополя); рада приватних виконавців України; з’їзд приватних виконавців Ук­раїни, які у свою чергу є органами Асоціації приватних виконавців України. Така розгалужена система органів «самоврядування» при­ватних виконавців покликана забезпечувати та захищати не тільки права приватних виконавців, а й захистити сторони виконавчого провадження від недобросовісних приватних виконавців. Адже за­конодавцем передбачена можливість притягнення приватних ви­конавців до дисциплінарної відповідальності, аж до припинення права на зайняття такого роду діяльністю.

Ще однією новелою Закону про виконавче провадження стало запровадження обов’язку стягувача при подачі заяви про приму­сове виконання рішення оплачувати авансовий внесок у розмірі 2 відсотків від суми, що підлягає стягненню, але не більше 10 міні­мальних розмірів заробітної плати.

особа. У ст. 26 Закону про виконавче провадження закріплюється ряд підстав звільнення від сплати авансового внеску стягувача за рішеннями: про стягнення заробітної плати, поновлення на роботі та за іншими вимогами, що випливають із трудових правовідно­син; обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов’язковим державним соціаль­ним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг; від­шкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я, а також смертю фізичної особи; стягнення аліментів; від­шкодування майнової та/або моральної шкоди, заподіяної в резуль­таті вчинення кримінального правопорушення. Також від сплати авансового внеску звільняються державні органи, інваліди війни, інваліди I і II груп, законні представники дітей-інвалідів і недієз­датних інвалідів I та II груп, громадяни, віднесені до категорій 1 і 2 осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, у разі їх звернення до органів державної виконавчої служби.

Якщо ж сума понесених у процесі виконання державним ви­конавцем витрат перевищує розмір раніше сплаченого авансового внеску, стягувач зобов’язаний здійснити їх додаткове авансування. А в разі нездійснення стягувачем додаткового авансування витрат виконавчого провадження це є підставою для повернення йому виконавчого документа. Причому в разі знаходження виконавчого документа на примусове виконання у приватного виконавця до­даткове авансування здійснюється тільки на вимогу приватного виконавця.

Основним стимулом у роботі приватного виконавця за здійснен­ня виконавчих дій повинна стати винагорода, яка складатиметься з двох частин (основної і додаткової винагороди).

Ще одним важливим нововведенням Закону про виконавче провадження стало скасування строків здійснення виконавчого провадження (попередньою редакцією було встановлено шестимі­сячний строк для примусового виконання рішень майнового ха­рактеру та двомісячний строк для виконання рішень немайнового характеру) та запровадження суворо регламентованих строків для вчинення виконавцями окремих виконавчих дій (ст. 13 Закону про виконавче провадження).

Також було розширено інструментарій виконавців у частині пошуку та звернення стягнення на майно боржників при приму­совому виконанні судових рішень. Пунктом 21 ч. 3 ст. 18 Закону про виконавче провадження передбачено можливість отримува­ти від банківських та інших фінансових установ інформацію про наявність рахунків та/або стан рахунків боржника, рух коштів та операції за рахунками боржника, а також інформацію про договори боржника про зберігання цінностей або надання боржнику в май­новий найм (оренду) індивідуального банківського сейфа, що охо­роняється банком. Вказана правомочність дозволить виконавцям ефективніше співпрацювати із «професіональними» боржниками в частині виявлення майна боржників, що знаходиться в індивіду­альних банківських сейфах, та звернення на нього стягнення.

Ще одним істотним нововведенням, на яке слід звернути увагу і яке кардинально змінює підхід до забезпечення виконання рішен­ня і запобігання можливому відчуженню боржниками майна, що належить їм на праві приватної власності, є створення Єдиного реєстру боржників.

У зазначеному реєстрі в режимі «онлайн» міститься інформа­ція про боржників, які мають невиконані зобов’язання майнового або немайнового характеру і щодо яких відкрито виконавче прова­дження. Особи (органи), що здійснюють реєстрацію, перереєст­рацію майна (приватні, державні нотаріуси, державні реєстратори прав на нерухоме майно та їх обтяжень) і до яких з метою здій­снення угоди по відчуженню майна звернувся боржник, внесений до реєстру боржників, будуть зобов’язані відмовляти у вчиненні реєстраційних дій навіть у тому випадку, якщо в них буде відсутня інформація про накладення виконавцем арешту на грошові кош­ти або майно боржника. При цьому такі органи в день звернення боржника зобов’язані повідомити державного або приватного ви­конавця про майно, щодо відчуження якого звернувся боржник. Укладення угоди щодо майна боржника з порушенням зазначеного порядку, в разі якщо така угода призвела до неможливості задово­лення вимог стягувача за рахунок майна боржника, є підставою для визнання такого правочину недійсним.

Для здійснення своєї діяльності приватний виконавець відкри­ває в державному банку рахунки: для обліку депозитних сум і зара­хування стягнутих з боржників коштів у національній та іноземній валютах і їх виплати стягувачам; для зарахування коштів виконав­чого провадження; для зарахування винагороди.

У разі припинення права приватного виконавця на здійснення діяльності установи банків зобов’язані перерахувати залишок кош­тів з таких рахунків на рахунок іншого приватного виконавця або органу державної виконавчої служби, якому передано виконавче провадження для продовження здійснення виконавчих дій. Такий переклад здійснюється банком на підставі платіжної вимоги нового виконавця.

Особливу увагу варто приділити питанню контролю за діяль­ністю приватного виконавця з боку Міністерства юстиції України, який полягає в проведенні планових та позапланових перевірок.

Планові перевірки проводяться не частіше одного разу на два роки з обов’язковим повідомленням приватного виконавця про час і місце проведення перевірки не пізніше ніж за 10 днів до її почат­ку. Позапланові перевірки можуть проводитися на підставі: заяви приватного виконавця; письмових звернень учасників виконавчого провадження щодо рішень, дій чи бездіяльності приватного вико­навця; неподання приватним виконавцем звітності або іншої ін­формації або подання недостовірної інформації.

За результатами перевірки за наявності ознак дисциплінарного проступку Міністерство юстиції України направляє в Дисциплінар­ну комісію приватних виконавців подання про притягнення при­ватного виконавця до дисциплінарної відповідальності. В резуль­таті розгляду подання Дисциплінарна комісія може застосувати до приватного виконавцю такі заходи стягнення, як: попередження, догану, призупинення діяльності приватного виконавця на термін до шести місяців або повне припинення діяльності приватного виконавця. Рішення про застосування до приватного виконавця дисциплінарного стягнення вводиться в дію наказом Міністерства юстиції України.

Даний механізм покликаний ефективно захищати права та охо- ронювані законом інтереси сторін виконавчого провадження від свавілля при примусовому виконанні виконавчих документів при­ватним виконавцем і не допускати на ринок послуг з примусового виконання «колекторські» методи роботи.

Цікаву думку було висловлено заступником міністра юстиції України (С. Шкляр «Первая мировая волна») в частині наявності кількох ініціатив, які в тому числі підтримані Мін’юстом. Відтак пропонується розширити коло заходів стимулюючого характеру, що можуть бути застосовані до боржника. Наприклад, щоб поліпшити ситуацію з виконанням рішень про стягнення аліментів, було за­пропоновано припиняти дію водійських прав боржників (за умо­ви, що боржник не працює водієм). В інших країнах діють різного роду обмеження, наприклад, призупинення дії ліцензії (адвокатів, нотаріусів або докторів). Подібні заходи змушують боржника пла­тити по боргах. На даний момент у нашій країні діє лише один захід стимулюючого характеру — тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за кордон. На думку посадовця, через кілька років комплексна реформа системи виконання судових рішень повинна продемонструвати об’єктивний результат.

Прийняття законів про виконавче провадження і про органи та осіб, які здійснюють виконання та запровадження інституту при­ватного виконавця, є позитивним кроком на шляху забезпечення дієвого механізму швидкого і повного виконання рішень, у тому числі завдяки розвантаженню органів державної виконавчої служ­би. З іншого боку, права і інтереси боржників також враховані і захищені від порушень шляхом: законодавчого врегулювання по­рядку діяльності та компетенції приватних виконавців, встановлен­ня порядку здійснення ними виконавчих дій та прийняття рішень; закріплення кваліфікаційних вимог до приватних виконавців, про­ходження ними навчання, стажування та складання іспитів, що виключає доступ до такої діяльності некваліфікованих осіб; стра­хування відповідальності приватного виконавця перед третіми осо­бами та здійснення ряду витрат, пов’язаних з орендою, облашту­ванням офісу. Адже в разі вчинення порушень з боку приватного виконавця такі дії можуть спричинити призупинення або припи­нення діяльності приватного виконавця, що призведе до фактичної втрати їм можливості отримання доходу від професійної діяльності і понесених витрат.

Всі ці заходи неодмінно приведуть до підвищення рівня фактич­ного виконання судових рішень та, як наслідок, зменшення кіль­кості заяв громадян України до Європейського суду з прав людини, в яких констатується порушення Україною ст. 6 Конвенції про за­хист прав людини та основоположних свобод (в частині невико­нання державою судових рішень, винесених іменем України).