Мета, значення та принципи діяльності третейських судів в Україні

Кожна держава надає громадянам право на судовий захист і у державному суді, і в судах, де спори вирішуються альтерна­тивним методом, одним із яких є третейське провадження. Існу­вання третейських судів, як незалежних недержавних органів для врегулювання суперечок між фізичними та юридичними особа­ми, узаконено ще 2004 року.

Інститут третейського розгляду спорів, як і наявність ін­ших альтернативних способів вирішення правових суперечок, - ознака розвиненого демократичного суспільства та доволі ефек­тивний і прогресивний, оскільки дає змогу особам уникнути де­яких недоліків, притаманних державному судочинству. Він та­кож сприяє зменшенню навантаження на суди.

Цей інститут має тривалу історію і поширений практично в усіх країнах світу.

Третейські суди не віднесені до системи судів загальної юрисдикції, а тому і не є органами правосуддя. З аналізу поло­жень ЗУ «Про третейські суди» від 11 травня 2004 р. очевидно, що вони є недержавними незалежними органами захисту майно­вих і немайнових прав та охоронюваних законом інтересів фізи­чних та юридичних осіб у сфері цивільних і господарських пра­вовідносин, і тому третейські суди не здійснюють правосуддя, а їхні рішення не є актами правосуддя.

Таку думку в рішенні від 10 січня 2008 р. № 1-рп/2008 ви­словив Конституційний Суд України, наголосивши, що «третей­ський розгляд спорів сторін у сфері цивільних і господарських правовідносин - це вид недержавної юрисдикційної діяльності, яку третейські суди здійснюють на підставі законів України шляхом застосування, зокрема, методів арбітрування.

Виконання третейськими судами функції захисту є здійс­ненням ними не правосуддя, а третейського розгляду спорів

сторін у цивільних і господарських правовідносинах у межах права, визначеного ч. 5 ст. 55 Конституції».

Третейський суд - це недержавний незалежний орган, що утворюється за угодою або відповідним рішенням заінтересова­них фізичних та/або юридичних осіб у порядку, встановленому ЗУ «Про третейські суди», для вирішення спорів, що виникають із цивільних і господарських правовідносин.

До третейського суду за угодою сторін може бути переда­ний будь-який спір, що виникає з цивільних і господарських правовідносин, крім випадків, передбачених ЗУ «Про третейські суди». Якщо чинним міжнародним договором, згода на обов’яз­ковість якого надана ВР України, встановлений інший порядок організації, діяльності та вирішення спорів третейським судом, ніж той, що встановлено ЗУ «Про третейські суди», то застосо­вуються норми міжнародного договору.

Завданням третейського суду є захист майнових і немай- нових прав та охоронюваних законом інтересів фізичних чи юри­дичних осіб шляхом усебічного розгляду та вирішення спорів.

Відповідно до ст. 4 ЗУ «Про третейські суди» діяльність третейського суду здійснюється та діє на таких принципах:

1) законності;

2) незалежності третейських суддів та підкорення їх тільки законові;

3) рівності всіх учасників третейського розгляду перед законом і третейським судом;

4) змагальності сторін, свободи в наданні ними третей­ському суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх перекон­ливості;

5) обов’язковості для сторін рішень третейського суду;

6) добровільності утворення третейського суду;

7) добровільної згоди третейських суддів на їхнє приз­начення чи обрання у конкретній справі;

8) арбітрування;

9) самоврядування третейських суддів;

10) усебічності, повноти та об’єктивності вирішення спорів;

11) сприяння сторонам у досягненні ними мирової угоди на будь-якій стадії третейського розгляду.

Під час визначення кола справ, які підвідомчі третейським судам, зважається на ступінь свободи розпорядження матеріаль­ними і процесуальними правами, диспозитивність, що допу­скається законом. Як приклад можна навести ст. 2059 Французь­кого Цивільного кодексу, яка містить правило про те, що «всі громадяни можуть передати до третейського суду спір про права, якими вони можуть вільно розпоряджатися».

Третейські суди можуть розглядати будь-які справи, що ви­никають із цивільних і господарських правовідносин, за винятком:

1) справ у спорах про визнання недійсними нормативно- правових актів;

2) справ у спорах, що виникають під час укладення, змі­ни, розірвання та виконання господарських договорів, пов’я­заних із задоволенням державних потреб;

3) справ, пов’язаних із державною таємницею;

4) справ у спорах, що виникають із сімейних правовід­носин, крім справ у спорах, що виникають із шлюбних контрак­тів (договорів);

5) справ про відновлення платоспроможності боржника чи визнання його банкрутом; справ, однією із сторін в яких є ор­ган державної влади;

6) орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб’єкт під час здійснення ним владних управлінських функцій на основі законодавства, зокрема на ви­конання делегованих повноважень, державна установа чи органі­зація, казенне підприємство;

7) справ у спорах щодо нерухомого майна, включаючи земельні ділянки;

8) справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення;

9) справ у спорах, що виникають із трудових відносин;

10) справ, що виникають із корпоративних відносин у спорах між господарським товариством та його учасником (за­сновником, акціонером), зокрема учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами) господарських товариств, пов’язаних із створенням, діяльністю, управлінням і припиненням діяльності цих товариств;

11) інших справ, які відповідно до закону підлягають ви­рішенню виключно судами загальної юрисдикції або Конститу­ційним Судом України;

12) справ, коли хоча б одна зі сторін спору є нерезиден­том України;

13) справ, за результатами розгляду яких виконання рі­шення третейського суду потребуватиме вчинення відповідних дій органами державної влади, органами місцевого самовряду­вання, їх посадовими чи службовими особами та іншими суб’єктами під час здійснення ними владних управлінських функцій на основі законодавства, зокрема на виконання делего­ваних повноважень;

14) справ у спорах щодо захисту прав споживачів, зокре­ма споживачів послуг банку (кредитної спілки).

Спори вирішуються третейським судом на підставі Кон­ституції та законів України, інших нормативно-правових актів і міжнародних договорів України.

Для вирішення конкретного спору сторони та третейські судді можуть укладати між собою контракти, в яких обумовлю­ються взаємні права і обов’язки та інші питання. У третейському суді для вирішення конкретного спору третейський суддя отримує гонорар за свої послуги, розмір якого обумовлюється в контракті між ним та стороною, але третейський суддя має право укласти контракт та одержувати гонорар лише від однієї зі сторін спору.

Згідно зі ст. 7 ЗУ «Про третейські суди» в Україні можуть утворюватися та діяти:

1) постійно діючі третейські суди;

2) третейські суди для вирішення конкретного спору.

Постійно діючі третейські суди та третейські суди для ви­рішення конкретного спору утворюються без статусу юридичної особи.

Постійно діючий третейський суд очолює голова третей­ського суду, порядок обрання якого визначається Положенням про постійно діючий третейський суд.

Постійно діючі третейські суди можуть утворюватися та діяти при зареєстрованих згідно з чинним законодавством Укра­їни: всеукраїнських громадських організаціях; всеукраїнських організаціях роботодавців; фондових і товарних біржах, органі­заціях професійних учасників ринку цінних паперів; торгово- промислових палатах; всеукраїнських асоціаціях кредитних спі­лок, Центральній спілці споживчих товариств України; об’єднаннях, асоціаціях суб'єктів підприємницької діяльності - юридичних осіб, зокрема банків.

Постійно діючі третейські суди не можуть утворюватися та діяти при органах державної влади та органах місцевого само­врядування.

Утворення постійно діючого третейського суду компетен­тним органом суб’єктів, визначених у ЗУ «Про третейські суди», вимагає:

1) ухвалення рішення про утворення постійно діючого третейського суду;

2) затвердження Положення про постійно діючий тре­тейський суд;

3) затвердження регламенту третейського суду;

4) затвердження списку третейських суддів.

2.