§ 2. Мета і завдання цивільного судочинства
Метою цивільного судочинства є захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб та інтересів держави. Цією метою обумовлюються і завдання цивільного судочинства, якими є справедливий, неупере- джений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ.
Під час розроблення та ухвалення чинного ЦПК України, зокрема й тих положень, що стосуються мети і завдань цивільного судочинства, були враховані базові постулати, закладені в міжнародно-правових актах, ратифікованих Україною. Так, у ст. 8 Загальної декларації прав людини від 10 грудня 1948 р. закріплено право кожної людини на ефективне відновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй Конституцією та законом. ЦПК України відображає основні положення Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод і Протоколів до неї, що стали в результаті ратифікації їх Україною 17 липня 1997 р. складовою частиною національного законодавства, а також ст. 55 Конституції України, що проголосила захист судом прав і свобод людини та громадянина.Стаття 6 Конвенції закріплює право на справедливий суд. Як зазначають В. В. Комаров та Н. Ю. Сакара, право на справедливий судовий розгляд слід аналізувати у широкому та вузькому значенні. У широкому значенні це право закріплено в п. 1 ст. 6 Конвенції, воно ототожнюється з правом на доступ до правосуддя, тобто кожна особа мусить мати можливість ініціювати судовий розгляд справи щодо своїх цивільних прав і свобод та отримати справедливий і ефективний судовий захист. Також особа мусить мати безпосередній доступ, не обтяжений якимись юридичними чи фактичними перешкодами, до судової установи, а розгляд справи має відбуватися з додержанням усіх вимог, передбачених п. 1 ст. 6 Конвенції. У вузькому значенні право на справедливий судових розгляд охоплює лише вимогу «справедливої процедури», яка в тексті статті Конвенції про захист прав людини та основних свобод використовується поряд з вимогами незалежності та безсторонності суду і публічності й розумності строку судового розгляду. Даючи дефініції справедливості у вузькому значенні, Європейський суд з прав людини виділяє й такі вимоги, які не вказано в п. 1 ст. 6 Конвенції, наприклад належне сповіщення та слухання, взяття до уваги судом лише доказів, отриманих у законний спосіб, ухвалення обґрунтованого рішення, принцип рівності сторін у змагальному процесі, заборону втручання законодавця у процес здійснення правосуддя і принцип правової певності[7].