§ 1. Форми захисту цивільних прав, свобод та інтересів фізичних осіб, юридичних осіб та інтересів держави. Судова форма захисту цивільних прав, свобод та інтересів фізичних осіб, юридичних осіб та інтересів держави

У більшості випадків фізичні та юридичні особи дотримуються при­писів норм права, правильно їх застосовують і добровільно виконують, не звертаючись за захистом до юрисдикційних органів.

Виходячи з чинного законодавства України, можна виділити такі форми захисту цивільних прав, свобод та інтересів фізичних осіб, юридичних осіб та інтересів держави:

- судову;

- громадську;

- адміністративну;

- нотаріальну.

До громадської форми захисту належить самозахист. Самозахис­том є застосування особою засобів протидії, які не заборонені законом та не суперечать моральним засадам суспільства (ст. 19 ЦК України). Для самозахисту є характерною та обставина, що правозахисні дії вчинює сама зацікавлена особа без будь-якої нормативно-правової регламен­тації і поза нею.

Так, спір, що виникає стосовно цивільних правовідносин, у певних випадках може розглянути третейський суд. Згідно зі ст. 1 Закону України «Про третейські суди»^[1] до третейського суду за угодою сторін може передаватися будь-який спір, що виникає з цивільних та господар­ських правовідносин, крім випадків, передбачених законом. Стаття 5 Закону України «Про третейські суди» встановлює, що юридичні та/або фізичні особи мають право передати на розгляд третейського суду будь- який спір, який виникає щодо цивільних чи господарських правовідно­син, крім випадків, передбачених законом. Спір може передаватися на розгляд третейського суду за наявності між сторонами третейської угоди, яка відповідає вимогам Закону України «Про третейські суди». Його можуть передати на вирішення третейського суду до ухвалення компетентним судом рішення у спорі між тими ж сторонами, з того ж предмета і з тих самих підстав.

Адміністративна форма захисту права полягає в тому, що у випа­дках, установлених законом, органи державного управління або місце­вого самоврядування можуть захищати суб'єктивні права й охороню- вані законом інтереси фізичних та юридичних осіб.

Зокрема, захист порушених прав здійснюють органи опіки та пік­лування. Так, відповідно до ч. 1 ст. 19 СК України у випадках, передба­чених СК України, особа має право на попереднє звернення за захистом своїх сімейних прав та інтересів до органу опіки та піклування. Серед іншого, органи опіки та піклування розглядають спори між батьками щодо імені дитини (ч. 3 ст. 146 СК України), щодо участі у вихованні ди­тини того з батьків, хто проживає окремо від неї (ст. 158 СК України), щодо місця проживання малолітньої дитини (ст. 161 СК України) тощо. Звернення за захистом до органу опіки та піклування не позбавляє особу права на звернення до суду. У разі звернення з позовом до суду орган опіки та піклування припиняє розгляд поданої йому заяви (ч. 3 ст. 19 СК України).

У межах компетенції, визначеної ч. 1 ст. 6 Закону України «Про дер­жавну реєстрацію актів цивільного стану»^[2], органи державної реєстра­ції актів цивільного стану анулюють актовий запис про шлюб за заявою заінтересованої особи, якщо шлюб був зареєстрований: 1) з осо­бою, яка одночасно перебуває в іншому зареєстрованому шлюбі; 2) між особами, які є родичами прямої лінії споріднення, а також між рідним братом і сестрою; 3) з особою, яку визнано недієздатною (ч. 4 ст. 39 СК України); а також складають актовий запис про розірвання шлюбу за заявою подружжя, яке не має дітей, та реєструють розірвання шлюбу (ст.

Однією з форм захисту суб'єктивних цивільних прав та охоронюва- них законом інтересів є нотаріальна форма захисту. Орган чи поса­дова особа, яка здійснює нотаріальні дії, має обов'язково перевірити правоздатність і дієздатність особи й те, чи не порушуються суб'єктивні права й охоронювані законом інтереси фізичних та юридичних осіб. Від­повідно до ст. 18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав за допомогою вчинення виконавчого напису на борговому документі у ви­падках і в порядку, встановлених законом. Згідно з ч. 1 ст. 88 Закону України «Про нотаріат»^[3] нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відпо­відальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виник­нення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року.

Найбільш ефективною формою захисту суб'єктивних прав та охоро- нюваних законом інтересів є судова форма захисту. Стаття 124 Консти­туції України передбачає, що судочинство здійснюється Конституційним Судом України і судами загальної юрисдикції. До судів загальної юрис­дикції ст. 125 Конституції України відносить Верховний Суд України, вищі судові органи спеціалізованих судів, апеляційні та місцеві суди. Су­дова форма, безумовно, є основною формою захисту порушених циві­льних прав та інтересів. Конституційний Суд України у своєму рішенні від 25.12.1997 р. № 9-зп^[4] зазначив, що ч. 1 ст. 55 Конституції України треба розуміти так, що кожному гарантується захист прав і свобод у су­довому порядку.

Згідно зі ст. 55 Конституції України права і свободи людини та гро­мадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскар­ження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, ор­ганів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Право на захист цивільних прав та інтересів судом є взаємо­пов'язаним із правом на справедливий судовий розгляд. Пункт 1 ст. 6 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини 1950 р. встановлює, що кожна людина під час визначення її громадянських прав та обов'язків або в разі висунення проти неї будь-якого криміналь­ного обвинувачення має право на справедливий і відкритий розгляд уп­родовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, створе­ним згідно із законом.

Європейський суд з прав людини виділяє чотири групи критеріїв, згі­дно з якими він оцінює справедливість конкретного судового розгляду: органічні, інституціональні, процесуальні та спеціальні. До першої належать критерії, що забезпечують ефективне користування цим правом і його реа­лізацію (доступ до правосуддя і виконання судових рішень). Друга містить у собі критерії, яким має відповідати як судова система держави в цілому, так і кожен національний судовий орган окремо (незалежний, неупере- джений, створений на підставі закону). Процесуальні складники права на справедливий судовий розгляд забезпечують реальну участь особи або її представника в розгляді справи, змагальність процесу, рівність сторін на всіх стадіях судового розгляду й розумні його строки.

До спеціальних ЄСПЛ відносить додаткові гарантії, передбачені пунк­тами 2 і 3 ст. 6 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини, що забезпечують дотримання універсальних вимог справедливого правосу­ддя з урахуванням особливостей кримінального процесу^[5].

Зазначені положення Конституції України відповідають міжна­родно-правовим стандартам. Так, відповідно до ст. 8 Загальної де­кларації прав людини кожна людина має право на ефективне віднов­лення в правах компетентними національними судами у випадках по­рушення її основних прав, наданих конституцією чи законом. У ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права передбачено, що кожен громадянин під час розгляду будь-якого кримінального обви­нувачення, висунутого йому чи під час визначення його прав та обов'яз­ків у будь-якому цивільному процесі має право на справедливий і пуб­лічний розгляд справи компетентним, незалежним і безстороннім су­дом, створеним на основі закону.

Крім того, такими концептуальними правовими актами є схвалена Постановою Верховної Ради України від 28 квітня 1992 р. Концепція су­дово-правової реформи в Україні, затверджена Указом Президента України від 10 травня 2006 р., Концепція вдосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейських стандартів, затверджена рішеннями правничої Асамблеї Асоціації прав- ників України від 19 вересня 2014 р., Концепція реформування судової системи України, схвалена Указом Президента від 20 травня 2015 р., Стратегія реформування судоустрою, судочинства та суміжних правових інститутів на 2015-2020 роки тощо.

11 червня 2021 року № 231/2021 Указом Президента України була затверджена Стратегія розвитку системи правосуддя та консти­туційного судочинства на 2021-2023 роки, в якій окреслено основні проблеми під час здійснення правосуддя та подальші напрями й заходи покращення правосуддя^[6]. Зважаючи на зміст згаданих документів, го­ловним завданням розвитку правосуддя є утвердження верховенства права в державі та забезпечення права на справедливий і компетент­ний судовий розгляд незалежним судом упродовж розумного строку.

Оцінюючи нинішній стан і перспективи розвитку судової системи, особливо слід підкреслити, що нині триває широкомасштабна реформа судової влади.

Україна одержала унікальну можливість створити таку судову систему, яка, ввібравши в себе все позитивне з досвіду роботи судових систем інших держав, могла б якнайкраще виконувати відведену їй у суспільстві роль - стати надійним гарантом захисту прав і свобод громадянина.

Становлення нової системи судів, апеляційного і касаційного оскар­ження судових рішень має на меті мінімізувати кількість судових помилок під час вирішення конкретних судових справ. Слід також зазначити, що су­дова реформа відбувається в умовах недостатнього бюджетного фінансування, що ускладнює вирішення низки дуже важливих питань, як, наприклад, повне фіксування судових процесів технічними засобами.

В Україні створено всі передумови для того, щоб судовий захист став вищою гарантією забезпечення прав і свобод громадян, що обумо­влюється особливим місцем суду в системі державної влади.