Характеристика засобів доказування

1. Пояснення сторін, третіх осіб та їхніх представників - це засіб доказування, який полягає у наданні суду відомостей про факти, на підставі яких суд установлює наявність або від­сутність обставин, що обґрунтовують їх вимоги чи заперечен­ня, та інші обставини, які мають значення для правильного вирішення справи.

До пояснень цих суб'єктів прирівнюються пояснення зая­вників і заінтересованих осіб у справах окремого провадження.

Особливостями пояснень сторін як засобу доказування є їх юридична зацікавленість у результаті справи.

Сторони одночасно є і особами, від дій яких залежить виникнення, рух і завершення процесу, і носіями доказової інформації.

Пояснення сторін можуть бути усними та письмовими. У судовому засіданні пояснення сторін даються в усній формі. Якщо у справі є письмові пояснення сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, головуючий оголошує зміст цих пояснень.

ЦПК України встановлює також певні вимоги щодо змісту пояснень сторін, третіх осіб та їх представників. У своїх пояс­неннях особи, які беруть участь у справі, мають інформувати суд про відомі їм обставини, що мають значення для справи (ст. 62 ЦПК України), тобто обставини, якими вони обґрунтовують свої вимоги чи заперечення.

Право сторін, третіх осіб і їх представників давати усні та письмові пояснення реалізується на різних етапах цивільного судочинства та регламентується нормами ЦПК України.

Наприклад, під час судового розгляду цивільної справи від­повідно до ст. 176 ЦПК України пояснення позивача та третьої особи, яка бере участь на його стороні, відповідача та третьої особи, яка бере участь на його стороні, а також інших осіб, які беруть участь у справі, заслуховуються після доповіді суду. Якщо поряд із стороною третьою особою у справі беруть участь їх представники, суд після пояснень сторони, третьої особи за­слуховує пояснення їх представників.

Пояснення сторін та осіб, які беруть участь у справі, бувають у формі:

- твердження;

- визнання;

- заперечення.

Твердженнями називають відомості про факти, які від­повідають процесуальним інтересам стверджуючої сторони або іншої особи, що бере участь у справі. Вони характерні для будь-якої цивільної справи: сторони та треті особи стверджують ті обставини, на яких засновують свої вимоги і заперечення.

Під визнанням розуміють згоду з твердженням, на якому інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення. Відтак відповідно до ст. 31 ЦПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач має право визнати позов повністю або част­ково впродовж усього розгляду справи.

Розрізняють такі види визнання:

а) судове (зроблені стороною або третьою особою в судо­вому засіданні або в письмовій заяві, адресованій суду) і позасу- дове (зроблені за межами процесуального відношення). Позасу- дове визнання не є доказом у справі та не враховується судом;

б) повне (визнання всіх фактів, на які посилається інша сторона або третя особа) і часткове (визнання лише одиничних фактів);

в) усне (зроблене в усній формі) та письмове (зроблене в письмовій формі). Водночас мовчання (незаперечування фактів) визнанням не вважається;

г) просте (повне беззастережне визнання факту) і кваліфі­коване (визнання факту із застереженням). Відтак відповідач, наприклад, визнає факт спричинення шкоди позивачу, але поси­лається на те, що він виник у результаті необережності самого потерпілого. Особа, яка зробила кваліфіковане визнання, зо­бов’язана довести зроблене нею застереження.

Заперечення - це пояснення, в якому заперечуються фак­ти, наведені іншими особами, які беруть участь у справі. Відпо­відно до ст. 128 ЦПК України після одержання копій ухвали про відкриття провадження у справі і позовної заяви відповідач має право подати суду письмове заперечення проти позову із зазна­ченням доказів, що підтверджують його заперечення. Відповідач може заперечувати проти позову, посилаючись на незаконність вимог позивача, їх необґрунтованість, відсутність у позивача права на звернення до суду або наявність перешкод для відкрит­тя провадження у справі. Заперечення проти позову можуть сто­суватися всіх заявлених вимог чи їх певної частини або обсягу.

2. Показання свідка - це повідомлення суду про відомі йому обставини, які мають значення для справи. Проте не є до­казом показання свідка, який не може назвати джерела своєї обізнаності щодо певної обставини (ст. 63 ЦПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 50 ЦПК України свідком може бути кожна особа, якій відомі будь-які обставини, що стосуються справи. Це незацікавлена у результатах справи особа.

Свідок зобов’язаний з’явитися до суду у визначений час і дати правдиві показання про відомі йому обставини. У разі неможливості прибуття за викликом суду свідок зобов’язаний вчасно повідомити про це суд.

Свідок має право давати показання рідною мовою або мо­вою, якою володіє, користуватися письмовими записами, відмо­витися від давання показань у випадках, установлених законом, а також на компенсацію витрат, пов’язаних із викликом до суду.

Стаття 51 ЦПК встановлює перелік осіб, які не підлягають допиту як свідки. Це:

- недієздатні фізичні особи, а також особи, які перебува­ють на обліку чи на лікуванні у психіатричному лікувальному закладі та не здатні через свої фізичні або психічні вади прави­льно сприймати обставини, що мають значення для справи, або давати показання;

- особи, які за законом зобов’язані зберігати в таємниці ві­домості, що були довірені їм у зв’язку з їхнім службовим чи професійним становищем, - про такі відомості;

- священнослужителі - про відомості, одержані ними на сповіді віруючих;

- професійні судді, народні засідателі та присяжні - про обставини обговорення у нарадчій кімнаті питань, що виникли під час ухвалення рішення чи вироку.

Особи, які мають дипломатичний імунітет, не можуть бути допитані як свідки без їхньої згоди, а представники дипломатич­них представництв - без згоди дипломатичного представника.

Відповідно до законодавства свідок має право відмовитись від давання показань щодо себе, членів сім'ї чи близьких родичів (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, па­синок, падчерка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлю- вач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, особа, над якою встановлено опіку чи піклування, член сім'ї або близький родич цих осіб).

Основним способом одержання і дослідження показань свідка є допит, який проводиться судом у присутності сторін, інших осіб, які беруть участь у справі.

Показання свідка можуть бути отримані безпосередньо під час судового засідання або в порядку судового доручення відпо­відно до ст. 132 ЦПК України.

Відповідно до ст. 165 ЦПК України до початку розгляду справи по суті свідки видаляються із зали судового засідання у відведені для цього приміщення. Свідки, які ще не дали показання, не можуть перебувати в залі судового засідання під час розгляду справи.

Порядок допиту свідків під час судового засідання регу­люється ст. 180 ЦПК України. Відтак перед допитом свідка го­ловуючий встановлює його особу, вік, вид занять, місце прожи­вання і стосунки із сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, роз'яснює його права і з'ясовує, чи не відмовля­ється свідок із установлених законом підстав від давання пока­зань.

Якщо перешкод для допиту свідка не встановлено, голо­вуючий під розписку попереджає свідка про кримінальну відпо­відальність за завідомо неправдиве показання і відмову від давання показань та приводить його до присяги.

Допит свідка розпочинається з пропозиції суду розповісти все, що йому особисто відомо у справі, після чого першою задає питання особа, за заявою якої викликано свідка, а згодом - інші особи, які беруть участь у справі.

Суд має право з’ясовувати суть відповіді свідка на питання осіб, які беруть участь у справі, а також ставити питання свідку після завершення його допиту особами, які беруть участь у справі.

Головуючий має право за заявою осіб, які беруть участь у справі, знімати питання, поставлені свідку, якщо вони за зміс­том ображають честь чи гідність особи, є навідними або не сто­суються предмета розгляду.

Кожний допитаний свідок залишається в залі судового засідання до завершення розгляду справи. Суд може дозволити допитаним свідкам залишити залу засідання суду до закінчення розгляду справи за згодою сторін.

Свідок може бути допитаний повторно в тому ж або на­ступному засіданні за його власною заявою, заявою сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, або з ініціативи суду. Під час дослідження інших доказів свідкам можуть ставити питання сторони, інші особи, які беруть участь у справі, суд.

Суд може одночасно допитати свідків для з’ясування при­чин розходжень у їхніх показаннях.

Певною специфікою характеризується процесуальний по­рядок допиту малолітніх та неповнолітніх свідків, який відповід­но до ст. 182 ЦПК України проводиться в присутності батьків, усиновлювачів, опікунів, піклувальників, якщо вони не заінтере­совані у справі, або представників органів опіки та піклування, а також служби у справах дітей. Такі особи можуть з дозволу суду задавати свідкові питання, а також висловлювати свою думку стосовно особи свідка, змісту його показань.

Свідкам, які не досягли шістнадцятирічного віку, голову­ючий роз’яснює обов’язок про необхідність дати правдиві пока­зання, не попереджуючи про відповідальність за відмову від давання показань і за завідомо неправдиві показання, і не приво­дить до присяги. Такі свідки після закінчення їх допиту вида­ляються із зали судового засідання, крім випадків, коли суд визнав необхідною їх присутність у залі судового засідання.

У виняткових випадках, коли це необхідно для об’єктив­ного з’ясування обставин справи, на час допиту осіб, які не до- сягли вісімнадцятирічного віку, із зали судового засідання за ухвалою суду може бути видалена та чи інша особа, яка бере участь у справі. Після повернення цієї особи до зали судового засідання головуючий повідомляє її про показання цього свідка і надає можливість задати йому питання.

Розрізняють усні та письмові показання свідка. Усні - здійснюються свідком у вільній формі про відомі йому обстави­ни справи. Письмові - регулюються ст. 181 ЦПК України, яка надає свідку право користуватися записами у випадках, якщо його показання пов’язані з будь-якими обчисленнями та іншими даними, які важко зберегти у пам’яті. Ці записи подаються судо­ві та особам, які беруть участь у справі, і можуть бути приєднані до справи за ухвалою суду.

3. Письмові докази - це будь-які документи, акти, довід­ки, листування службового або особистого характеру або витя­ги з них, що містять відомості про обставини, які мають зна­чення для справи (ст. 64 ЦПК України).

Письмовими доказами є предмети, на яких за допомогою знаків закріплені думки, що містять свідчення про факти, необ­хідні для вирішення справи. Таке визначення визначає головні ознаки письмового доказу.

Є два основні способи отримання письмових доказів. Це:

- подання сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі;

- витребування письмових доказів судом. У випадках, коли щодо отримання доказів у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, є складнощі, суд за їх клопотанням зобов’язаний витре­бувати такі докази. Клопотання про витребування доказів має бути подано до або під час попереднього судового засідання, а якщо попереднє судове засідання у справі не проводиться, - до початку розгляду справи по суті із долученням відомостей про неможли­вість отримання таких доказів особисто стороною або іншою осо­бою, яка бере участь у справі (ч. 1 ст. 137 ЦПК України).

Письмові докази, як правило, подаються в оригіналі. Якщо подано копію письмового доказу, суд за клопотанням осіб, які

беруть участь у справі, має право вимагати подання оригіналу, який відповідно до ст. 138 ЦПК України може бути повернений до набрання судовим рішенням законної сили за клопотанням осіб, які його подали, якщо це можливо без шкоди для розгляду справи. Водночас у справі залишається засвідчена суддею копія письмового доказу.

Відповідно до ч. 1 ст. 140 ЦПК України речові та письмові докази, які не можна доставити в суд, оглядаються за їх місцез­находженням. Про час і місце огляду доказів за їх місцезна­ходженням повідомляються особи, які беруть участь у справі. Неявка цих осіб не є перешкодою для проведення огляду.

У разі необхідності, зокрема за клопотанням особи, яка бере участь у справі, для участі в огляді доказів за їх місцезнахо­дженням можуть бути залучені свідки, перекладачі, експерти, спеціалісти, а також здійснено фотографування, звуко- і відеоза- пис. Про огляд доказів за їх місцезнаходженням складається протокол, що підписується всіма особами, які беруть участь в огляді. До протоколу додаються разом з описом усі складені або звірені під час огляду на місці плани, креслення, копії документів, а також зроблені під час огляду фотознімки письмо­вих і речових доказів, відеозаписи тощо.

Дослідження письмових доказів регулює ст. 185 ЦПК України. Письмові докази або протоколи їх огляду оголошують­ся в судовому засіданні та надаються для ознайомлення особам, які беруть участь у справі, а в необхідних випадках - також екс­пертам, спеціалістам і свідкам. Особи, які беруть участь у справі, можуть давати свої пояснення з приводу цих доказів або прото­колу їх огляду. Особами, які беруть участь у справі, з приводу зазначених доказів можуть ставитися питання свідкам, а також експертам, спеціалістам.

У разі подання заяви про те, що доданий до справи або по­даний до суду особою, яка бере участь у справі, для ознайомлен­ня документ викликає сумнів з приводу його достовірності або є фальшивим, особа, яка подала цей документ, може просити суд виключити його з доказів і розглядати справу на підставі ін­ших доказів. Підробленість письмового доказу виявляється шля­хом дослідження інших доказів у справі в їх сукупності, а також

шляхом проведення експертизи. Як правило, часто перед судами виникає необхідність призначення криміналістичної експертизи.

Письмові докази класифікуються на види. За суб’єктом їх формування - це:

а) офіційні - документи, акти, довідки, листи джерелом утворення яких є діяльність державних і громадських органів (норматинво-правові акти міністерств та інших органів держав­ної влади, свідоцтва органу ДРАЦС, укази Президента України тощо);

б) неофіційні - документи, акти, довідки, листи джерелом утворення яких є приватна діяльність фізичних осіб (наприклад, листування ділового чи особистого характеру, записи щоденни­ки, рукописи, договори тощо). Неофіційні документи мають до­казове значення для правильного вирішення спору, тому що во­ни можуть містити позасудове визнання певних фактів.

За змістом письмові докази поділяються на:

а) розпорядчі — документи, які містять вираження волі та мають владний характер (акти органів державної влади, підприємств, установ та організацій, договори, заповіти, наклад­ні тощо);

б) інформативні - документи, які містять відомості про наявність або відсутність певних фактів (наприклад, довідки, звіти, акти тощо).

За формою вираження письмові докази бувають:

а) прості - документи, для яких законом передбачена проста письмова форма без додаткових кваліфікованих ознак (окремі види договорів, щоденники, рукописи тощо);

б) нотаріально посвідчені - документи, для яких законом передбачена суворо визначена форма з особливою процедурою посвідчення у відповідних органах (наприклад, заповіт, договір оренди землі);

За засобами і характером формування письмові докази класифікують на:

а) оригінали письмових доказів - екземпляри, які є перши­ми чи єдиними примірниками документа (перший примірник договору, оригінал рукопису тощо);

б) копії письмових доказів - документи, які повністю від­творюють інформацію оригіналу документа та всі його зовнішні ознаки (другий примірник договору купівлі-продажу, копія довідки). Копія письмового доказу може бути простою або посвідченою.

4. Речові докази - це предмети матеріального світу, що містять інформацію про обставини, які мають значення для справи, зокрема магнітні, електронні та інші носії аудіові­зуальної інформації (ст. 65 ЦПК України).

Речовими доказами можуть бути найрізноманітніші пред­мети неорганічного і органічного походження: пошкоджені меблі, зіпсований костюм, підроблений документ, транспортний засіб, продукти харчування тощо.

Речові докази також мають риси подібності з письмовими доказами за рахунок єдності їх носія (речі, предмета), але відріз­няються від них способом або формою зберігання шуканої інфор­мації. Письмовий доказ припускає можливість безпосереднього сприйняття інформації звичайною, середньою людиною (загаль­ноприйняті знаки, символи, образи), речовий доказ - не завжди. Речовий доказ припускає витяг шуканої інформації або з мате­ріальних ознак, які наочно сприймаються учасниками процесу (наприклад, сприйняття слідів грубої підчистки на документі), або через використання спеціальних знань і навичок обізнаних осіб, що розкривають для «неспеціалістів» зміст речового доказу.

Оскільки збереження та передача інформації за допомогою речових доказів досягається шляхом безпосереднього відобра­ження об'єктів, процесів на поверхні предметів, а також шляхом зміни їх властивостей і якостей, то способом зняття, або зчиту­вання інформації, тобто способом дослідження речових доказів, є, за загальним правилом, їх огляд.

Речові докази до набрання рішенням законної сили збері­гаються у справі або за окремим описом здаються до камери схову речових доказів суду. Речові докази, що не можуть бути доставлені до суду, зберігаються за їх місцезнаходженням за ухвалою суду. Водночас вони мають бути докладно описані та опечатані, а в разі необхідності - сфотографовані. Суд повинен вжити заходів для забезпечення зберігання речових доказів у незмінному стані (ст. 139 ЦПК України). Огляд речових дока­зів за їх місцезнаходженням здійснюється за правилами, встано­вленими ст. 140 ЦПК України.

Речові докази, які швидко псуються, оглядаються судом негайно, з повідомленням про призначений огляд осіб, які беруть участь у справі. Неявка цих осіб не перешкоджає огляду речових доказів. У разі необхідності, зокрема за клопотанням особи, яка бере участь у справі, для участі в огляді продуктів та інших ре­чових доказів, що швидко псуються, може бути залучено свідків, перекладачів, експертів, спеціалістів, а також здійснено фотог­рафування і відеозапис. Після огляду речові докази, які швидко псуються, повертаються особам, від яких вони були одержані (ст. 141 ЦПК України).

Відповідно до ст. 187 ЦПК України речові докази огляда­ються судом або досліджуються ним іншим способом під час судового розгляду, а також пред’являються для ознайомлення особам, які беруть участь у справі, а в необхідних випадках - також експертам, спеціалістам і свідкам. Особи, яким пред’яв­лено для ознайомлення речові докази, можуть звернути увагу суду на ті чи інші обставини, пов’язані з оглядом. Ці заяви зано­сяться до журналу судового засідання. Протоколи огляду речо­вих доказів оголошуються в судовому засіданні. Особам, які беруть участь у справі, надано право давати свої пояснення з приводу цих протоколів. Крім того, особи, які беруть участь у справі, можуть ставити питання з приводу речових доказів свідкам, а також експертам, спеціалістам, які їх оглядали.

Після огляду та дослідження судом, а також набрання рі­шенням суду законної сили речові докази повертаються особам, від яких вони були одержані, якщо останні заявили про це кло­потання і якщо його задоволення можливе без шкоди для розг­ляду справи. Речові докази, що є об’єктами, які вилучені з циві­льного обороту або обмежено оборотоздатні, передаються відпо­відним підприємствам, установам або організаціям. За клопотан­ням державних експертних установ такі речові докази можуть бути передані їм для використання в експертній та науковій ро­боті у порядку, встановленому КМУ.

Якщо суд визнав право на речі, що є речовими доказами, не за особами, від яких вони були одержані, то після набрання

рішенням суду законної сили такі речі передаються власникам (ст. 142 ЦПК України).

Згідно з ч. 2 ст. 65 ЦПК України речовими доказами є також магнітні, електронні та інші носії інформації, що містять аудіовізуальну інформацію про обставини, що мають значення для справи.

Носії аудіовізуальної інформації мають специфічний характер. Ними може бути не будь-який матеріальний об'єкт, а спеціально виготовлений матеріал (диск, плівка).

Цивільне процесуальне законодавство встановлює спеціа­льну процедуру дослідження в судовому засіданні таких речових доказів, як відеозапис і звукозапис, що мають приватний харак­тер. Відповідно до ст. 188 ЦПК України під час відтворення звукозапису, демонстрації відеозапису, що мають приватний характер, а також під час їх дослідження застосовуються пра­вила ЦПК України щодо оголошення і дослідження змісту осо­бистого листування і телеграфних повідомлень. Відтворення звукозапису і демонстрація відеозапису проводяться в судо­вому засіданні або в іншому приміщенні, спеціально підго­товленому для цього, з відображенням у журналі судового засідання особливостей оголошуваних матеріалів і зазначенням часу демонстрації.

Після цього суд заслуховує пояснення осіб, які беруть участь у справі. У разі потреби відтворення звукозапису і демон­страція відеозапису можуть бути повторені повністю або у пев­ній частині. З метою з'ясування відомостей, що містяться у ма­теріалах звуко- і відеозапису, а також у зв'язку з надходженням заяви про їх фальшивість судом може бути залучено спеціаліста або призначено експертизу.

5. Висновок експерта - це детальний опис здійснених ек­спертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та об­ґрунтовані відповіді на питання, задані судом (ст. 66 ЦПК Укра­їни). Висновок експерта є результатом проведення експертизи.

Відповідно до ст. 1 ЗУ «Про судову експертизу» судова експертиза - це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об’єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи.

До ознак експертизи належать:

- використання під час її проведення спеціальних знань. Це можуть бути спеціальні знання в галузі науки, техніки, ремесла, мистецтва, якими не володіє суд;

- проведення досліджень із метою встановлення обста­вин, що мають значення для справи. Дослідження припускає одержання таких нових фактичних даних, які досі не були відомі суду і які іншим способом установити не можна;

- спеціальний суб 'єкт проведення експертизи. Як експерт може залучатися особа, яка відповідає вимогам, установленим ЗУ «Про судову експертизу», і внесена до Державного реєстру атестованих судових експертів (ч. 2 ст. 53 ЦПК України);

- процесуальна форма оформлення експертизи (висновок експерта).

Під час розгляду цивільних справ може виникнути необ­хідність у проведенні різних видів експертиз: судово-психіат­ричної, почеркознавчої, авторознавчої, технічної експертизи до­кументів, технічної експертизи матеріалів і засобів відеозвукоза- пису, будівельно-технічної, бухгалтерської, товарознавчої тощо.

Цивільне процесуальне законодавство розрізняє комісійну, комплексну, додаткову і повторну експертизи.

Комісійна експертиза - це експертиза, яка здійснюється декількома експертами (не менш ніж двома) одного напряму знань (ст. 148 ЦПК України). Як приклад, це може бути судово- психіатрична експертиза.

Комплексна експертиза - це експертиза, яка проводить­ся не менше двома експертами різних галузей знань або різних напрямів у межах однієї галузі знань (ч. 1 ст. 149 ЦПК України). Такий вид експертизи призначається тоді, коли для дослідження одного об'єкта (сукупності об'єктів) та встановлення однієї об­ставини, яка вишукується, необхідно одночасне застосування спеціальних знань декількох різних сфер науки, мистецтва, тех­ніки або ремесла та, відповідно, необхідна участь декількох експертів різних спеціальностей. Відповідно до ч. 2 ст. 149 ЦПК України у висновку експертів зазначається, які досліджен­ня і в якому обсязі провів кожний експерт, які факти він устано­вив і які зробив висновки. Кожен експерт підписує ту частину

висновку, яка містить опис здійснених ним досліджень, і відпо­відає за неї. Якщо експерти компетентні в оцінці отриманих ре­зультатів, формулюється і підписується єдиний висновок.

Якщо за результатами проведених досліджень комісійної чи комплексної експертизи думки експертів збігаються, вони підписують єдиний висновок. Експерт, не згодний з висновком іншого експерта (експертів), дає окремий висновок з усіх питань або з питань, які зумовили розбіжності.

Додаткова експертиза - експертиза, яка здійснюється у разі, якщо висновок експерта буде визнано неповним або незрозумілим. Така експертиза доручається тому ж або іншому експерту (експертам) - ч. 1 ст. 150 ЦПК України.

Відповідно до п. 10 Постанови Пленуму ВС України № 8 від 30 травня 1997 р. «Про судову експертизу в кримінальних та цивільних справах» висновок визнається неповним, коли експерт дослідив не всі подані йому об'єкти чи не дав вичерпні відповіді на поставлені перед ним питання; незрозумілим вважається висновок, який нечітко викладений або має невизначений, неконкретний характер.

У випадках, коли виникає необхідність провести дослі­дження нових об'єктів або тих же об'єктів щодо інших обставин справи, суд призначає нову експертизу, яка не є додатковою.

Повторна експертиза - експертиза, яка проводиться у разі, якщо висновок експерта буде визнано необгрунтованим або таким, що суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумніви в його правильності. Така експертиза доручається іншо­му експертові (експертам) - ч. 2 ст. 150 ЦПК України.

Цивільне процесуальне законодавство регулює порядок призначення експертизи. Суд призначає експертизу для з'ясування обставин, що мають значення для справи і потре­бують спеціальних знань у галузі науки, мистецтва, техніки, ре­месла тощо, за заявою осіб, які беруть участь у справі (ч. 1 ст. 143 ЦПК України).

Законодавство встановлює випадки обов’язкового призна­чення експертизи (ст. 145 ЦПК України). Відтак суд зобов'я­заний призначити експертизу:

1) у разі заявления клопотання про призначення експерти­зи обома сторонами;

2) за клопотанням хоча б однієї зі сторін, якщо у справі необхідно встановити:

- характер і ступінь ушкодження здоров'я;

- психічний стан особи;

- вік особи, якщо про це немає відповідних документів і неможливо їх одержати.

Експертизу можна призначати на попередньому судовому засіданні (ч. 6 ст. 130 ЦПК України), під час судового розгляду справи (ч. 4 ст. 171 ЦПК України), а також за перегляду судових рішень у суді апеляційної інстанції (ч. 1 ст. 301 ЦПК України). Крім того, суд може призначити експертизу до пред'явлення по­зову у порядку забезпечення доказів (частини 2, 3 ст. 133 ЦПК України).

Якщо сторони домовилися про залучення експертами певних осіб, суд повинен призначити їх відповідно до цієї домовленості.

Особи, які беруть участь у справі, мають право подати су­ду питання, на які потрібна відповідь експерта. Кількість і зміст питань, за якими має бути проведена експертиза, визначається судом. Водночас суд має мотивувати відхилення питань осіб, які беруть участь у справі.

Якщо цього вимагають особливі обставини справи, суд може заслухати експерта щодо формулювання питання, яке пот­ребує з'ясування, проінструктувати його про доручене завдання і за його клопотанням дати відповідні роз'яснення щодо сформу­льованих питань.

Особи, які беруть участь у справі, мають право просити суд провести експертизу у відповідній судово-експертній уста­нові, доручити її конкретному експерту, заявляти відвід екс­перту, давати пояснення експерту, ознайомитися з висновком експерта, просити суд призначити повторну, додаткову, комісій­ну або комплексну експертизу.

Відповідно до ст. 144 ЦПК України експертиза призна­чається ухвалою суду. В ній зазначаються: підстави та строк для проведення експертизи; з яких питань потрібні висновки експер­тів, ім'я експерта або найменування експертної установи, експе­ртам якої доручається проведення експертизи; об'єкти, які мають

бути досліджені; перелік матеріалів, що передаються для дослі­дження, а також попередження про відповідальність експерта за завідомо неправдивий висновок та за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов’язків.

Якщо проведення експертизи доручено спеціалізованій ек­спертній установі, її керівник має право: по-перше, доручити проведення експертизи одному або кільком експертам; по-друге, створювати комісії з експертів керованої ним установи, якщо суд не визначить конкретних експертів; по-третє, у разі потреби замінювати виконавців експертизи; по-четверте, заявити клопо­тання щодо організації проведення досліджень за межами екс­пертної установи. Під час визначення об’єктів і матеріалів, що підлягають спрямуванню на експертизу, суд у необхідних випад­ках вирішує питання щодо відібрання відповідних зразків.

Відповідно до ст. 146 ЦПК України у разі ухилення особи, яка бере участь у справі, від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з’ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні.

У разі ухилення відповідача від проведення судово- біологічної (судово-генетичної) експертизи у справах про ви­знання батьківства, материнства суд має право постановити ух­валу про примусовий привід на проведення такої експертизи.

Експертиза проводиться в суді або поза судом, якщо це потрібно у зв’язку з характером досліджень або якщо об’єкт досліджень неможливо доставити до суду (ч. 1 ст. 147 ЦПК України). Результати проведеного експертного досліджен­ня закріплюються експертом у його мотивованому висновку, який надається у письмовій формі та приєднується до справи.

Висновок експерта складається із вступної, дослідницької та заключної частин. У висновку експерта має бути зазначено: коли, де, ким (ім’я, освіта, спеціальність, свідоцтво про при­своєння кваліфікації судового експерта, стаж експертної роботи, науковий ступінь, вчене звання, посада експерта), на якій підста­ві була проведена експертиза, хто був присутній за проведення

експертизи, питання, що були поставлені експертові, які матеріа­ли експерт використав, докладний опис проведених досліджень, зроблені в результаті і'х висновки й обґрунтовані відповіді на поставлені судом питання.

У висновку експерта також повинно бути зазначено, що його попереджено про відповідальність за завідомо неправдивий висновок та за відмову без поважних причин від виконання пок­ладених на нього обов’язків.

Якщо експерт під час проведення експертизи встановить обставини, що мають значення для справи, з приводу яких йому не були поставлені питання, він має право свої міркування про ці обставини включити у свій висновок.

Відповідно до ч. 2 ст. 147 ЦПК України суд має право за заявою осіб або з власної ініціативи запропонувати експерту дати усне пояснення свого висновку. Таке пояснення заноситься в журнал судового засідання.

Під час оцінки висновку експерта слід зважати, що він не є обов’язковим для суду і оцінюється судом згідно зі ст. 212 ЦПК України за внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до п. 13 Постанови Пленуму ВС України № 8 від 30 транвя 1997 р. «Про судову експертизу у кримінальних та цивільних справах» у випадках, коли в справі щодо одного й того ж предмета проведено декілька експертиз, зокрема й комплексну, комісійну, додаткову чи повторну, суд повинен дати оцінку кожному висновку з погляду всебічності, повноти й об’єктивності експертного дослідження. Такій оцінці підля­гають також окремі висновки експертів-членів комісійної чи комплексної експертизи, які не підписали спільний висновок.

Висновок експерта, як і будь-який інший доказ у справі, не має для суду наперед установленого значення. Не повинна віддаватися перевага висновку експертизи лише тому, що вона проведена фахівцем у певній галузі (експертом); проведена комі­сійно, повторно, експертом авторитетної установи або таким, який має більший досвід експертної роботи тощо.

Відповідно до п. 13 Постанови Пленуму ВС України № 8 від 30 травня 1997 р. «Про судову експертизу у кримінальних та цивільних справах» у процесі перевірки й оцінки експертного висновку суд повинен з'ясувати:

- чи було додержано вимоги законодавства під час приз­начення та проведення експертизи;

- чи не було обставин, які виключали участь експерта у справі;

- компетентність експерта і чи дотримався він меж своїх повноважень;

- достатність поданих експертові об'єктів дослідження;

- повноту відповідей на порушені питання та їх відповід­ність іншим фактичним даним;

- узгодженість між дослідницькою частиною та підсумко­вим висновком експертизи;

- обґрунтованість експертного висновку та його узгодже­ність з іншими матеріалами справи.

Незгода суду з висновком експерта повинна бути мотиво­вана у рішенні чи ухвалі.

Питання для самоконтролю

1. На кого покладається обов 'язок доказування в цивільній справі?

2. Які обставини входять у предмет доказування в цивільній справі?

3. Чи можливо як доказ подати копію письмового документа?

4. Чи можливо огляд речових доказів провести за їх місцез­находженням?

5. У яких випадках призначення експертизи в суді обов 'язкове?

6. Який зміст ухвали про судове доручення щодо збирання доказів?

7. Які є способи забезпечення судом доказів?

8. Хто не підлягає допиту як свідок у цивільній справі?

Тести для самоконтролю

1. Докази - це:

а) юридичні факти;

б) будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює обставини;

в) будь-які фактичні дані, одержані від позивача;

г) будь-які фактичні дані, одержані від відповідача;

ґ) покази свідків.

2. Не підлягають доказуванню:

а) обставини, які зазначені в рішенні суду;

б) факти, які не мають значення для справи;

в) обставини, визнані сторонами та іншими особами, які бе­руть участь у справі;

г) обставини, встановлені експертом;

ґ) обставини, проти яких не має заперечень.

3. До якого моменту сторони зобов’язані подати свої дока­зи суду, якщо попереднє судове засідання у цивільній справі не проводиться:

а) до початку розгляду справи по суті;

б) до моменту постановления судом рішення у справі;

в) до початку судових дебатів;

г) законодавство не визначає термін подачі доказів.

4. Упродовж якого строку суд розглядає заяву про забез­печення доказів:

а) 10 днів;

б) 7 днів;

в) 5 днів;

г) місяць;

ґ) у день надходження відповідної заяви.

5. Обов’язки з подання доказів покладаються на:

а) сторони та суд;

б) свідків, експертів та спеціалістів;

в) учасників цивільного процесу;

г) сторони та інші особи, які беруть участь у справі;

ґ) сторони та прокурора.

6. Належними є докази:

а) які містять юридичні факти;

б) які містять будь-які фактичні дані;

в) які одержані в порядку, встановленому законом;

г) які містять інформацію щодо предмета доказування; ґ) які підтверджені іншими засобами доказування.

7. Засобом доказування є:

а) заява прокурора;

б) висновок органа державної влади;

в) пояснення сторін;

г) пояснення свідка;

ґ) показання третіх осіб.

8. Висновок експерта - це:

а) особистий доказ;

б) речовий доказ;

в) докладний опис проведених експертом досліджень;

г) змішаний доказ.

9. У предмет доказування включається:

а) факти, які обґрунтовують заявлені вимоги;

б) преюдиціальні факти;

в) висновок експерта;

г) будь-які фактичні дані, одержані від позивача;

ґ) будь-які фактичні дані, які мають значення для справи.

10. Вимоги до доказів:

а) правдивість;

б) спростовність;

в) загальна відомість;

г) допустимість.

11. Стадія процесу доказування:

а) забезпечення доказів;

б) дослідження доказів;

в) перевірка доказів;

г) допит свідка.

12. Речовими доказами, що містять інформацію щодо об­ставин справи є:

а) листування особистого характеру;

б) документи;

в) акти;

г) електронні носії інформації.

13. Підлягають доказуванню обставини:

а) щодо яких у сторін виник спір;

б) загальновідомі факти;

в) визнані сторонами обставини;

г) преюдиціальні факти.

14. Способом забезпечення доказів є:

а) накладення арешту на майно;

б) огляд доказів;

в) передача речі на зберігання іншим особам;

г) заслуховування пояснень сторін;

ґ) призначення експертизи.

15. Речові докази не зберігаються:

а) у осіб, які беруть участь у справі;

б) за місцезнаходженням;

в) у справі;

г) у камері схову речових доказів суду.

16. Комісійна експертиза проводиться:

а) двома експертами різних галузей знань;

б) не менш як двома експертами одного напряму знань;

в) не менш як двома експертами різних галузей знань;

г) трьома експертами різних напрямів у межах однієї галузі знань;

ґ) не менш як двома експертами різних напрямів у межах однієї галузі знань.

17. Магнітні, електронні та інші носії інформації, що міс­тять аудіовізуальну інформацію про обставини, що мають зна­чення для справи є:

а) речовими доказами;

б) письмовими доказами;

в) непрямим доказами;

г) прямими доказами;.

ґ) не вважаються доказами.

18. У разі неподання без поважних причин письмових чи речових доказів, що витребувані судом, та неповідомлення причин їх неподання суд:

а) в подальшому не приймає такі докази;

б) визнає доказ недопустимим;

в) постановляє ухвалу про тимчасове вилучення цих доказів для дослідження судом;

г) визнає доказ неналежним;

ґ) вирішує справу без врахування цього доказу.

Задачі для самоконтролю

Задача 1. Позивач у підтвердження факту укладення догово­ру позики з В. та про повернення боргу 1000 грн. просив суд залу­чити до справи магнітофонну плівку, на якій було записано їх роз­мову, а також письмові покази свідка. Суд клопотання задовольнив.

Чи може суд залучити магнітофонну плівку як доказ?

Дайте правильну відповідь та обґрунтуйте її.

Задача 2. Львівська фірма «Гурман» завезла у Львів значну партію кави, яку передала оптовому покупцю АТ «Львівконтракт» для наступної реалізації населенню через торгівельні підприємства. Львівське обласне управління захисту прав споживачів, посилаю­чись на те, що якість кави не відповідає вимогам вставленим стан­дартам і містить шкідливі для організму людини речовини, зверну­лися до суду з позовом до цієї фірми АТ і декількох торгівельних організацій про визнання їх дій щодо продажу кави неналежної яко­сті протиправними щодо невизначеного кола споживачів і припи­нення таких дій. Управління просило стягнути близько 500 тис. грн у позабюджетний фонд області та відшкодування моральних збит­ків, завданих споживачам.

Визначіть предмет доказування.

Які докази повинні бути використані в обґрунтування цих по­зовних вимог і заперечень проти позову?

Задача 3. Подружжя Тихих пред’явило позов до Р. Польово­го про витребування автомобіля. В позовній заяві позивачі вказува­ли, що Р. Тихий вирішив придбати машину ВАЗ 21099, однак на цей час в подружжя не було необхідної суми. Через те, вони домовились із сусідом Р. Польовим про таке: Р. Польовий їм позичає 30 тис грн і отримує довіреність на право користування автомобілем на весь час виплати боргу. Купивши машину, Г. Тихий зареєстрував її на своє ім’я у МРЕО і видав довіреність Р. Польовому До закінчення строку дії довіреності позивачі виплатили Р. Польовому борг і вима­гали повернути автомобіль. Однак Р. Польовий відмовився повернути автомобіль і пред’явив зустрічний позов про визнання даних право­відносин договором купівлі-продажу, посилаючись на те, що под­ружжя Тихих продали йому автомобіль, але належно не оформили договір.

Вирішіть всі питання пов'язані з предметом доказування, допустимістю і належністю доказів.

Задача 4. У трьокімнатній квартирі проживала сім’я Івано­вих, яка складалася з двох осіб - матері та сина. В 2005 році Р. Іва­нов уклав шлюб із Д. Степовою, зі згоди матері та чоловіка була Д. Степов приписана в їх квартирі. В 2007 році в них народилася дитина. В цьому ж році подружжя розірвало шлюб. Д. Степова пред’явила позов про примусовий поділ трьохкімнатної квартири, запропонувавши два варіанти, однак Іванових вони не влаштовува­ли. Після неодноразового відкладення процесу Л. Іванова (мати) заявила клопотання про проведення почеркознавчої експертизи. Вона стверджувала, що Д. Степова підробила підпис Л. Іванової на заяві про згоду на вселення її в квартиру відповідачів.

Вирішіть питання про необхідність проведення вказаної екс­пертизи.

Чи буде висновок експерта належним?

Задача 5. Суддя залишив позовну заяву без руху. Позивач, пообіцявши виправити в позовній заяві недоліки, звернувся до суду з клопотання допитати його сусідку Т. Борисенко, оскільки лише вона може підтвердити, що відповідач Т. Іванів не вселявся в кімна­ту в їх комунальній квартирі. Ці показання мають, на думку позива­ча, вирішальне значення для встановлення факту, що Т. Іванів не набув права на житлову площу. Суд допитав 80-літню Т. Борисенко, яка важкохвора, за місцем її проживання в порядку забезпечення доказів. Під час слухання справи, показання Т. Борисенко були ого­лошені та покладені в основу судового рішення.

Чи правильно діяв суд?

Який порядок і підстави вчинення дій із забезпечення доказів?

Задача 6. Вирішіть питання про поширення преюдиційності судових актів у таких випадках:

а) суд розглянув позов Р. Федорів до трамвайного депо № 1 про відшкодування шкоди, спричиненої в результаті ДТП. Потім трамвайне депо № 1 звернулося з регресним позов до В. Франко, водія трамваю, який вчинив наїзд;

б) дружина померлого Д. Бойчука пред’явила позов до Т. Ро­манів про визнання права власності на будинок. Донька померлого вирішила вступити в процес, претендуючи на частину вказаного будинку. Однак суддя не допустив її до участі у справі. Після того як суд відмовив у задоволенні позову Д. Бойчук, донька пред’явила самостійний позов до Т. Романів про визнання за нею права власно­сті на частину будинку;

в) під час розгляду кримінального провадження цивільний позов був залишений без розгляду, після чого потерпілий пред’явив позов до засудженого про стягнення шкоди, завданої злочинними діями останнього. В зв’язку з чим було порушену цивільну справу.

Рекомендована література

1. Балюк М. І. Практика застосування Цивільного процесуального кодексу України (цивільний процес у питаннях і відповідях). Коментарії, рекомендації, пропозиції. Серія «Судова практика» / М. І. Балюк, Д. Д. Лус- пеник. - Х.: Харків юридичний, 2008. - 708 с.

2. Бондарева М. Належність та допустимість доказів у нотаріаль­ному процесі / М. Бондарева, Н. Василина // Бюлетень Міністерства юстиції України. - 2010. - № 7. - С. 75-81.

3. Васильева К. Предмет доказування у цивільному судочинстві: проблемні питання / К. Васильева // Юридичний журнал. - 2010. - № 4. - С. 120-124.

4. Марчак В. Висновок експерта як доказ для суду при визнанні особи обмежено осудною / В. Марчак, О. Ревенок // Вісник Верховного суду України. - 2011. - № 2. - С. 31-36.

5. Марченко Р. В. Окремі проблеми застосування законодавчих по­ложень про докази в цивільному процесі / Р. В. Марченко // Право і безпе­ка. - 2009. - № 3. - С. 100-103.

6. Позовне провадження: монографія / В. В. Комаров та ін.; за ред. проф. В. В. Комарова. - Х.: Право, 2011. - 552 с.

7. Руда Т. В. Належність і допустимість доказів у цивільному про­цесі США та України: порівняльно-правовий аналіз / Т. В. Руда // Вісник Верховного Суду України. - 2009. - № 12. - С. 40-45.

8. Смуригин О. Проблеми з оцінкою доказів у судовому засіданні / О. Смуригин // Вісник Верховного Суду України. - 2010. - № 10. - С. 36-40.

9. Тертишніков Р. В. Доказування і докази в судочинстві України: наук.-практ. посібник / Р. В. Тертишников. - Х.: Консул, 2002. - 408 с.

10. Тертишніков Р. В. Співвідношення доказів і засобів доказування у цивільному судочинстві / Р. В. Тертишніков // Проблеми законності. - 2007. - № 92. - С. 55-60.

11. Тимченко Г. Основні поняття доказового права України: про­блеми законодавчого закріплення / Г. Тимченко // Право України. - 2010. - № 12. - С. 220-227.

12. Феннич В. П. Процесуальні засоби доказування при розгляді справ окремого провадження / В. П. Феннич // Часопис Хмельницького університету управління та права. - 2010. - Вип. 3. - С. 65-69.

13. Фурса С. Я. Докази і доказування у цивільному процесі: науко­во-практичний посібник. (Серія: Процесуальні науки) / С. Я. Фурса, Т. В. Цюра. - К.: Видавець Фурса С. Я.; КНТ, 2005. - 256 с.

Перелік нормативно-правових актів

і судової практики

1. Про судову експертизу: Закон України від 25 лютого 1994 р. (ста­ном на 1 квітня 2015 р.) // Відомості Верховної Ради України. - 1994. - № 28. - Ст. 232.

2. Про затвердження Інструкції про призначення та проведення су­дових експертиз та Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень: Наказ Мініс­терства юстиції України від 8 жовтня 1998 р. № 53/5 (за станом на 31 липня 2015 р.) [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/ laws∕show∕z0705-98

3. Про затвердження Положення про експертно-кваліфікаційні комі­сії та атестацію судових експертів: Наказ Міністерства юстиції України від 3 березня 2015 р. № 301/5 (станом на 13 липня 2012 р.) [Електронний ре­сурс]. - Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/z0249-15

4. Про судову експертизу в кримінальних та цивільних справах: По­

станова Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 1997 р. № 8 (ста­ном на 25 травня 1998 р.) [Електронний ресурс]. - Режим доступу:

http://zakon2.rada.gov.ua/

5. Про практику застосування судами цивільного процесуального зако­нодавства при розгляді заяв про забезпечення позову: Постанова Пленуму Вер­ховного Суду України від 22 грудня 2006 р. № 9 (станом на 12 червня 2009 р.) [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/

6. Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 р. № 2 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/v0002700-09