Характеристика цивільного судочинства України

Розгляд і вирішення у судових засіданнях цивільних справ ґрунтуються на конституційних засадах і здійснюється відповід­но до цивільного процесуального законодавства України, яке докладно регламентує порядок, процесуальну форму судового розгляду й рішень, які ухвалює суд.

суди іменем України, вони обов’язкові до виконання на всій території України. Рішення, що набрали законної сили у кожній конкретній справі, обов’язкові для всіх фізичних та юри­дичних осіб.

Цивільне судочинство - це врегульований нормами ци­вільного процесуального права судовий порядок розгляду і вирі­шення цивільних справ.

Метою діяльності суду є захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Цією метою і обумовлюється завдання цивільного судо­чинства. Завданнями цивільного судочинства відповідно до ст. 1 ЦПК України є справедливий, неупереджений та своє­часний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інте­ресів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Справедливий розгляд, якщо його здійснено з дотриманням усіх правових норм, а поведінка суб’єктів цивільних проце­суальних правовідносин характеризувалася відповідністю панів­ним у суспільстві морально-етичним приписам.

Неупереджений розгляд і вирішення справи передбачає насамперед недопустимість надання переваг під час оцінки дока­зів, ухвалення судом необгрунтованих рішень.

Своєчасним розгляд і вирішення цивільної справи слід уважати тоді, коли процесуальні дії вчиняються її учасниками з дотриманням строків, установлених законом і судом.

Суб’єктами, яким гарантується право на звернення до суду, є: фізичні особи (з метою захисту прав, свобод чи інте­ресів), юридичні особи (з метою захисту прав та інтересів) та держава (з метою захисту інтересів).

Суди розглядають різноманітні цивільні справи, що мають суттєві правові відмінності. Певний порядок, який застосовується для розгляду і вирішення одних цивільних справ, не може повною мірою використовуватися для провадження в інших справах.

Оскільки правова природа цивільних справ значно впливає на порядок їх розгляду в першій інстанції, законодавець перед-

бачив три види цивільного судочинства, які відрізняються між собою за категоріями справ, підставами порушення, суб’єктами тощо:

1. Позовне провадження, яке є основним і найбільш роз­повсюдженим видом цивільного судочинства. Суд розглядає в порядку позовного провадження усі цивільні справи, які грун­туються на спорі про право. Але перелічити такі справи у зв’язку з їх різноманітністю та великою кількістю неможливо.

Позовне провадження характеризується наявністю мате­ріально-правового спору між двома сторонами з протилежними інтересами - позивачем і відповідачем. Вимоги щодо вирішення цього спору закріплюються в позовній заяві, яка є підставою від­криття провадження у справі.

У позовному провадженні найбільш повно виражений один із основних принципів цивільного процесу - змагальності, відповідно до якого кожна сторона повинна довести ті обстави­ни, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або запе­речень. Водночас особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

У порядку позовного провадження справи розглядаються в судовому засіданні, з обов’язковим повідомленням про його час і місце усіх осіб, які беруть участь у справі. Під час судового розгляду заслуховуються пояснення осіб, які беруть участь у справі, допитуються свідки, досліджуються наявні речові і письмові докази, висновки експерта.

2. Наказне провадження - це спрощений порядок розгля­ду цивільних справ, що засновуються на безспірних фактах. Спрощений порядок наказного провадження полягає у тому, що видача судового наказу здійснюється без судового засідання і виклику заявника (стягувача) та боржника для заслуховування їх пояснень.

У порядку цього виду судочинства розглядаються справи за вимогами про:

- стягнення нарахованої, але не виплаченої працівникові суми заробітної плати;

- компенсацію витрат на здійснення розшуку відповідача, боржника, дитини або транспортних засобів;

- стягнення заборгованості за оплату житлово-комуналь­них послуг, телекомунікаційних послуг, послуг телебачення та радіомовлення з урахуванням індексу інфляції та трьох відсотків річних, нарахованих заявником на суму заборгованості;

- присудження аліментів на дитину в розмірі тридцяти відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, якщо ця вимога не пов'язана із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства) та необхідністю залучення інших заці­кавлених осіб;

- повернення вартості товару неналежної якості, якщо є рішення суду, яке набрало законної сили, про встановлення факту продажу товару неналежної якості, ухвалене на користь невизначеного кола споживачів (ст. 96 ЦПК України).

Особливостями наказного провадження є те, що сторона­ми у справі є заявник (стягувач) і боржник; підставою відкриття провадження у справі є заява про видачу судового наказу; за вирішенням справи видається судовий наказ, який є особивою формою судового рішення (в інших видах цивільного судо­чинства висновок щодо вирішення справи по суті закріплюється у рішенні суду).

3. Окреме провадження є видом непозовного цивільного судочинства, у порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

У порядку окремого провадження суд розглядає справи про:

- обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, ви­знання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи;

- надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності;

- визнання фізичної особи безвісно відсутньою чи оголо­шення її померлою;

- усиновлення;

- установлення фактів, що мають юридичне значення;

- відновлення прав на втрачені цінні папери на пред'яв­ника та векселі;

- передачу безхазяйної нерухомої речі у комунальну власність;

- визнання спадщини відумерлою;

- надання особі психіатричної допомоги у примусовому порядку;

- примусову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу;

- розкриття банками інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичних та фізичних осіб;

- надання права на шлюб;

- розірвання шлюбу за заявою подружжя, яке має дітей;

- встановлення режиму окремого проживання за заявою подружжя та інші справи у випадках, установлених законом (ст.

Справи окремого провадження розглядаються судом з до­держанням загальних правил, встановлених ЦПК України, за винятком положення щодо змагальності та меж судового розгля­ду. Справи окремого провадження суд розглядає за участю заяв­ника і заінтересованих осіб.

Отже, відсутність спору про право - це характерна риса наказного та окремого проваджень. Якщо особи звертаються у порядку непозовного провадження до суду з вимогою, із якої вбачається спір про право, або якщо такий спір виникає під час розгляду справи, суд відповідно повинен відмовити у прийнятті заяви чи залишити її без розгляду, а також роз’яснити заінтере­сованим особам, що вони мають право подати позов на загаль­них підставах.

Стадії цивільного судочинства. Кожна цивільна справа послідовно проходить визначені етапи, які називаються стадіями цивільного судочинства. Відповідно, розгляд цивільної справи здійснюється у певній послідовності - за стадіями.

Стадія цивільного судочинства - це сукупність проце­суальних дій, що вчиняються під час провадження у цивільній справі й об 'єднуються найближчою процесуальною метою.

В науковій юридичній літературі дослідники виокремлю­ють різну кількість стадій цивільного судочинства, але найчас­тіше згадуються такі:

1) відкриття провадження у справі - стадія цивільного судочинства, на якій суд вирішує питання про відкриття прова­дження в конкретній цивільній справі в суді першої інстанції, перевіряє наявність у особи, яка звернулася до суду, права на звернення до суду і дотримання встановленого порядку реаліза­ції цього права;

2) провадження у справі до судового розгляду - це сукуп­ність дій судді та юридично заінтересованих у вирішенні справи осіб, з метою врегулювання спору або забезпечення своєчасного і правильного вирішення справи у судовому засіданні;

3) судовий розгляд - це діяльність суду першої інстанції і виконання ним функцій шляхом розгляду цивільних справ;

4) апеляційне провадження - це врегульована нормами цивільного процесуального права діяльність суду апеляційної інстанції щодо перевірки законності та обґрунтованості рішень та ухвал суду першої інстанції, які не набрали законної сили;

5) касаційне провадження - це урегульована нормами ци­вільного процесуального права діяльність суду касаційної ін­станції щодо перевірки законності рішень та ухвал суду першої та апеляційної інстанцій, що набрали законної сили;

6) провадження у зв 'язку з переглядом судових рішень ВС України — це сукупність цивільних процесуальних відносин між ВС України і сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, та особами, які не брали участі у справі, коли суд вирішив питання про їх права і обов'язки щодо перевірки за­конності судових рішень, після їх перегляду судом касаційної інстанції;

7) провадження у зв 'язку з нововиявленими обставинами - це провадження суду щодо перегляду рішень та ухвал суду, яки­ми завершено розгляд справи, що набрали законної сили, а також судового наказу у зв'язку з виявленням певних обставин, що не були відомі на момент розгляду справи ні учасникам, ні суду, визначених цивільно-процесуальним законодавством;

8) виконавче провадження є сукупністю дій спеціально уповноважених державних органів, спрямованих на примусове виконання рішень судів, а також інших органів (посадових осіб) у випадках, передбачених законом.

Усі ці стадії завершуються винесенням правозастосовного акта (наприклад, ухвали про відкриття провадження, рішення суду, постанови про закінчення виконавчого провадження).

Кожна цивільна справа не обов’язково проходить усі вісім стадій, оскільки не всі судові рішення оскаржуються, сторони інколи укладають мирову угоду тощо.

3.