Екологічні особисті немайнові правовідносини.
У науці екологічного права визначається, що екологічні права громадян мають переважно немайновий характер, спрямований на задоволення соціальних, естетичних, оздоровчих, рекреаційних та духовних потреб [76].
Загалом же усі екологічні права класифікуються залежно від захисту екологічних інтересів на екологічні майнові і особисті немайнові права. При цьому, до групи особистих немайнових прав, як правило, належать ті права, які є абсолютними та забезпечують природне існування фізичної особи, виникають з приводу особистих благ [77, с. 211]. Природа саме особистих немайнових прав вбачається, зокрема, за правами, визначеними Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища», а саме на безпечне для життя та здоров'я навколишнє природне середовище; участь в обговоренні та внесенні пропозицій до проектів нормативно-правових актів, матеріалів щодо розміщення, будівництва і реконструкції об'єктів, які можуть негативно впливати на стан навколишнього природного середовища; на участь в розробці та здійсненні заходів щодо охорони навколишнього природного середовища, раціонального і комплексного використання природних ресурсів; об'єднання в громадські природоохоронні формування; вільний доступ до інформації про стан навколишнього природного середовища (екологічна інформація) та вільне отримання, використання, поширення та зберігання такої інформації, за винятком обмежень, встановлених законом, тощо.Одним із головних екологічних особистих немайнових прав особи, яке одночасно має й цивільно-правовий характер, є визначене ст. 9 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» право фізичної особи (у Законі - право громадянина України) на безпечне для його життя та здоров'я навколишнє природне середовище. Дуже близьке за змістом особисте немайнове право має закріплене ст. 293 ЦК право на безпечне для життя і здоров’я довкілля.
Зазначені права є тотожними. Вони фактично означають як правомочність особи на проживання у навколишньому середовищі, яке відповідає вимогам екологічної безпеки, так і правомочності вимагати від інших осіб дотримання правил забезпечення безпечного довкілля. Виходячи з цього, як і з сімейними правами, виникають питання щодо галузевої природи цього екологічного чи цивільного права, причому з правом на безпечне для життя та здоров'я фізичної особи навколишнє природне середовище проблема виникає ще й щодо об’єкта цього права. Вбачається, що це право в силу особливостей свого об’єкта очевидно не є особистим немайновим правом, на що прямо вказується у науці.Так, наприклад, В.В.Іванюшенко, на наш погляд, правильно визнає об’єктом цього права у розумінні природоохоронного законодавства безпечне навколишнє природне середовище, довкілля [78, с. 10], а як обґрунтовано зазначає А.О. Матвійчук відповідно до Цивільного кодексу України навколишнє природне середовище є матеріальним благом [79, с. 71]. Відтак, віднесення права на безпечне навколишнє природне середовище, довкілля до особистих немайнових прав є надзвичайно дискусійним і таким, що потребує кількох підходів до його визначення. Не дивлячись на те, що окремі науковці намагаються вбачати особистий немайновий характер у сприятливому навколишньому природному середовищі як відповідному немайновому блазі [80, с. 25], такий підхід є швидше намаганням обґрунтування недолугого законодавства, а не підходом з переконливими аргументами. Зазначене навіть викликає думки щодо помилковості вихідного судження щодо того, що об'єктом особистого немайнового права можуть бути лише особисті немайнові блага [81, с. 61]. Очевидно, що це може зруйнувати всю класичну теорію особистих немайнових прав. А суть проблеми, на наш погляд, полягає у нічим не обґрунтованому намаганні законодавця надати цивільну правову природу окремим правам, які швидше не є цивільними. Відтак, зазначені проблеми повинні бути досліджені та вирішені правовою наукою.
Житлові особисті немайнові правовідносини.
Основою фактично будь- яких житлових правовідносин є житло як об’єкт правовідносин. Не дивлячись на існування у науці дискусії щодо існування житлових правовідносин як самостійного виду правовідносин, які відповідають предмету самостійної галузі житлового права, питання щодо існування особистих немайнових правовідносин, які виникають із приводу житла та прав на нього, фактично є безспірним. Але проблемні питання криються в деталях такого права. Зокрема, навіть проведений обшук у житловому приміщенні на підставі ухвали суду, але без пред’явлення особі обвинувачення у вчиненні злочину, Європейським судом з прав людини вважається підставою для відшкодування завданої шкоди, якщо особа не отримала такого відшкодування в Україні [82].Отже, правова природа права на житло є складною. Як зазначає І. Ф. Севрюкова, багатоаспектне, неоднорідне за своєю правовою природою, право на житло містить елементи не лише майнових прав, а й особистих немайнових прав [83, с. 261]. М.Галянтич під правом на житло розуміє гарантовану законом можливість задоволення житлових потреб за правовими підставами, в умовах свободи вибору місця проживання, при цьому державою мають бути забезпечені гарантії недоторканності житла, неприпустимості свавільного позбавлення житла, забезпечення стабільного користування ним [84, с. 15]. Відтак, вбачається, що комплексне право на житло, з приводу якого й виникають житлові правовідносини, є основою виокремлення цілої низки особистих немайнових прав, якими, зокрема, є права на недоторканність житла, право на вільний вибір місця проживання, а окремі з цих прав є проявом також і більш комплексного особистого немайнового права, яким є право на особисте життя.
Однак, як і з наведеними вище особливостями кваліфікації сімейних чи екологічних особистих немайнових правовідносин, аналогічна проблема існує і при кваліфікації особистих немайнових правовідносин житлово-галузевої природи, коли житлові особисті немайнові права знаходять своє регулювання засобами цивільного права.
Відтак, знову ж таки існують передумови для виникнення тих же правових проблем, які були озвучені вище, а саме можливість виникнення різного роду колізій у правовому регулюванні житлових правовідносин. Причиною цього є відсутність критеріїв чіткого розмежування галузевої природи особистих немайнових прав.Загальна теорія держави та права на сьогодні в системі законодавства виокремлює так звані міжгалузеві інститути, існування яких у праві є проявом проблеми галузевої диференціації та міжгалузевої інтеграції системи законодавства. Досліджуючи ці проблеми, В.Ф. Яковлєв уважав, що предметом галузі права є група однорідних відносин, предметом міжгалузевого утворення - різнорідні відносини, що вимагають єдиного управління шляхом узгодженого застосування різних галузевих форм регулювання [85, с. 20]. Наслідком цього й є поява міжгалузевого інституту, яким, як цілком правильно стверджує Ю.К. Осипов, є групи норм, що відносяться до кількох різних галузей права, які регулюють суспільні відносини, що мають деякі спільні ознаки [86, с. 81]. На думку С.В. Поленіної, міжгалузеві інститути є найбільш поширеним різновидом комплексних правових явищ. Вони виникають на стику різних галузей права, предмет регулювання яких володіє відомою спільністю [87, с. 74].
З проведеного дослідження вбачається, що особисті немайнові правовідносини, маючи конституційну основу, між тим є предметом правового регулювання не лише галузі цивільного права, а й інших галузей - сімейного, трудового, екологічного, адміністративного, житлового права тощо. Вони виникають на стику різних галузей права, предмет регулювання яких володіє відомою спільністю - особистими немайновими правами. Відтак, особисті немайнові правовідносини мають спільні ознаки, ґрунтуються на положеннях Конституції, і через це вимагають єдиного управління шляхом узгодженого застосування різних галузевих форм регулювання. Зазначене фактичн о підтверджує існування у праві України самостійного утворення - міжгалузевого правового інституту, який становить сукупність норм різних галузей права, що врегульовують особисті немайнові правовідносини.
Навіть сам термін «житло» має не тільки національне врегулювання, а й міжнародне сприйняття і застосування, зокрема, в рішеннях Європейського суду з прав людини [88; 89; 90], що надає орієнтир для його національного застосування і теоретичної уніфікації [91; 92; 93 тощо]. Тому можна стверджувати, що житлові правовідносини так само мають елементи особистих немайнових відносин.
1.2.