§ 4. Джерела цивільного процесуального права
Джерела цивільного процесуального права - нормативно-правові акти різного рівня, в яких містяться норми цивільного процесуального права. Інакше кажучи, це положення про цивільне процесуальне законодавство, що становить систему нормативних актів, розташованих залежно від їхньої юридичної сили.
Джерелами цивільного процесуального права є Конституція України, ЦПК, закони та інші нормативні акти.
У Конституції містяться норми, які регламентують право громадян на судовий захист, їх правовий статус у цивільному судочинстві (статті 24, 29, 30, 31, 32, 55, 59) і визначають принципи організації та діяльності суду. Будучи Основним Законом держави, Конституція України стосовно цивільного процесуального права вирішує такі питання:
- визначає судову систему України, уповноважуючи суди здійснювати правосуддя;
- закріплює міжгалузеві принципи правосуддя, що стосуються судочинства і судоустрою;
- передбачає гарантії судового захисту.
Конституцією України кожній людині гарантовано право звернутися до суду для захисту своїх конституційних прав і свобод. Вона має найвищу юридичну чинність, а її норми є нормами прямої дії. Пленум Верховного Суду України у своїй Постанові № 9 від 1 листопада 1996 р. «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» поставив за обов'язок судам під час розгляду конкретних справ керуватися безпосередньо нормами Конституції України. Слід звернути увагу на своєчасність зазначеної постанови, що допомогло судам (суддям) та іншим учасникам процесу зорієнтуватися в зовсім нових умовах, що склалися після ухвалення Конституції України.
Слід також зазначити, що Україна 17 липня 1997 р. ратифікувала Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 р. і тим самим узяла на себе зобов'язання гарантувати права, закріплені в ній, та визнала юрисдикцію Європейського Суду з прав людини з питань тлумачення і застосування цієї Конвенції.
Відповідно до частини першої ст. 9 Конституції України положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є частиною національного законодавства України. Крім того, згідно зі ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди зобов'язані застосовувати під час розгляду справи Конвенцію та практику Європейського Суду з прав людини як джерело права.Імплементація норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р. в українську правову систему передбачає впровадження європейських стандартів прав людини не лише у матеріальне законодавство, а й у процесуальне законодавство. Європейські стандарти мають бути реалізовані у процесі правозастосовної діяльності й удосконалення доктрини щодо захисту прав та охоронюваних інтересів. Норми Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р. постійно розвиваються у зв'язку з їх постійним застосуванням Європейським судом з прав людини. Тому саме положення Конвенції стали головною підставою реформування процесуального законодавства.
ЄСПЛ у своїх рішеннях указує на необхідність належного забезпечення на національному рівні права особи на суд та права на доступ до суду, які, на його думку, слід розглядати як єдине ціле. Більш того, для того щоб право на доступ до суду було ефективним, особа «повинна мати реальну можливість оскаржити дію, що порушує його права»[8]. Звертаючись до суду, особа очікує і розраховує на те, що її спір буде вирішено судом, і вона зможе належним чином захистити свої порушені права та інтереси.
Цивільний процесуальний кодекс України є основним джерелом цивільного процесуального права і встановлює порядок провадження в цивільних справах.
До основних джерел цивільного процесуального права належить Закон України «Про міжнародне приватне право». Безпосередньо питанням цивільного процесу присвячено три розділи (розділи ХІ, ХІІ, ХІІІ), які регламентують провадження у справах за участю іноземних осіб, питання підсудності на виконання іноземних судових доручень, визнання та виконання рішень іноземних судів.
Норми права, що містяться в цьому законі, мають спеціальний характер щодо загальних правил цивільного судочинства, серед іншого й тих, які містяться у ЦПК України у розділах, присвячених визнанню та виконанню рішень іноземних судів в Україні та провадженню у справах з іноземним елементом.Крім зазначених, до джерел цивільного процесуального права належать:
- Закон України «Про виконавче провадження», який визначає порядок примусового виконання судових рішень (виконавче провадження) і забезпечує реальний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів суб'єктів права, підтверджених судовим рішенням;
- Закон України «Про судоустрій та статус суддів», який установлює мету і завдання правосуддя, засади організації діяльності органів судової влади, а також деякі інші закони;
- Закон України «Про прокуратуру», що містить норми, які регламентують питання участі прокурора у цивільному судочинстві,
- Закон України «Про судовий збір», що регулює питання судових витрат під час розгляду цивільних справ.
Окремо слід зупинитись на ухваленому 16 листопада 2021 році Законі України «Про медіацію», який визначає правові засади та порядок проведення медіації як позасудової процедури врегулювання конфлікту (спору), принципи медіації, статус медіатора, вимоги до його підготовки та інші питання, пов'язані з цією процедурою. Дія цього закону поширюється на суспільні відносини, пов'язані з проведенням медіації з метою запобігання виникненню конфліктів (спорів) у майбутньому або врегулювання будь-яких конфліктів (спорів), серед іншого цивільних, сімейних, трудових, господарських та адміністративних, а також у справах про адміністративні правопорушення та у кримінальних провадженнях з метою примирення потерпілого з підозрюваним (обвинуваченим). Законодавством можуть передбачатися особливості проведення медіації в окремих категоріях конфліктів (спорів).
Медіація може бути проведена до звернення до суду, третейського суду чи міжнародного комерційного арбітражу або під час досудового розслідування, судового, третейського чи арбітражного провадження або під час виконання рішення суду, третейського суду чи міжнародного комерційного арбітражу.
Проведення медіації не впливає на перебіг позовної давності.Медіація не проводиться у конфліктах (спорах), що впливають чи можуть вплинути на права і законні інтереси третіх осіб, які не є учасниками цієї медіації. Вона здійснюється за взаємною згодою сторін медіації з урахуванням принципів добровільності, конфіденційності, нейтральності, незалежності та неупередженості медіатора, самовизначення та рівності прав сторін медіації.
Прикінцевими та перехідними положеннями цього закону внесено зміни до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України і Кодексу адміністративного судочинства України, якими встановлено право суду оголосити перерву у підготовчому засіданні у разі, якщо сторони домовилися провести позасу- дове врегулювання спору за допомогою медіації, обов'язок суду зупинити провадження у справі у разі звернення обох сторін з клопотанням про зупинення провадження у справі у зв'язку з проведенням медіації та строк такого зупинення.
Крім того, передбачено, що в разі, якщо домовленості про укладення мирової угоди, відмову позивача від позову або визнання позову відповідачем досягнуто сторонами за результатами проведення медіації, суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 60 % судового збору, сплаченого під час подання позову та під час подання відповідної апеляційної чи касаційної скарги.
До джерел цивільного процесуального права належать і міжнародні договори. Відповідно до ч. 8 ст. 10 ЦПК України у разі невідповідності правового акта міжнародному договору, згоду на обов'язковість якого надано Верховною Радою України, суд застосовує міжнародний договір України.
Специфічними джерелами цивільного процесуального права є рішення Конституційного Суду України. їх особливістю є те, що вони є джерелами права України з того погляду, що, вирішуючи питання конституційного нормативно-правових актів, суд не створює норми, а визнає нечинними ті чи інші нормативно-правові акти або ту чи іншу їх частину.
Те саме стосується і рішень Конституційного Суду України щодо тлумачення чинного, зокрема й цивільного процесуального законодавства.Цивільний процесуальний закон, як і будь-який закон, діє в часі, просторі й за колом осіб. Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Дія цивільного процесуального закону в часі пов'язується передусім із проблемою зворотної чинності закону. Закон, який установлює нові обов'язки, скасовує чи звужує права, що належать учасникам судового процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі.
У законодавстві існує загальне правило про те, що закон зворотної сили не має. Відповідно до частини 9 ст. 10 ЦПК України якщо спірні відносини не врегульовано законом, суд застосовує закон, що регулює схожі за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого виходить із загальних засад законодавства (аналогія права).
Правила дії цивільного процесуального законодавства визначають його дію і за колом осіб. Цивільне процесуальне законодавство поширюється на фізичних осіб, юридичних осіб України, іноземців, а також осіб без громадянства. Разом із тим дія цивільного процесуального законодавства за колом осіб має особливості. Воно діє лише стосовно учасників цивільного процесу й осіб, які мають будь-який стосунок до справи, що розглядається судом, хоча і не залучених до процесу.