Чи вправі суд зобов'язати відповідача надати письмове заперечення проти позову, особливо у складних справах?

Для того, щоб проводити попереднє судове засідання суд повинен хоча би в загальних аспектах визначитись із характером спірних правовідносин та матеріальним законом, який їх регулює, не лише із тексту позовної заяви, а й мати певний фактичний (доказовий) матеріал справи, інакше мета цього засідання досягнута не буде.

Саме тому ст. 228 ЦПК передбачає, що після одержання копій ухвали про відкриття провадження у справі і позовної заяви відповідач має право подати суду письмове заперечення проти позову, що суд обов'язково повинен йому запропонувати в ухвалі про відкриття провадження у справі (п. 5 ч. 4 ст. 122 ЦПК).

Заперечення проти позову, на відміну від невизнання позову, яким є безмотивне відхилення позову, - це відхилення позову з посиланням на певні обставини і з посиланням на відповідні докази (їх подання на цьому етапі процесу закон не вимагає - п. 5 ч. 4 ст. 122 ЦПК). Аналіз цієї статті вказує на те, що заперечення проти позову носить процесуальний та матеріально-правовий характер.

При процесуальних запереченнях відповідач заперечує проти самого факту відкриття провадження у справі, посилаючись на те, що у позивача відсутнє право на звернення

до суду (так звані передумови права на пред'явлення позову) або були перешкоди для відкриття провадження у справі (тобто порушений порядок реалізації права на звернення до суду). Це можуть бути посилання на те, що: позов не підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства; це є тотожний позов, який вже вирішувався судом; або про порушення правил підсудності; невідповідності позову вимогам закону за змістом тощо.

При матеріально-правових запереченнях на позов відповідач не заперечує законність відкриття провадження у справі, але оспорює обґрунтованість позову, пред'явлення вимог до нього, заперечує проти задоволення позову, наприклад, у зв'язку з пропуском строку позовної давності тощо.

Заперечення (як процесуальний, так і його матеріально-правовий характер, а також у змішаному вигляді) можуть стосуватися всіх заявлених вимог чи їх певної частини або обсягу.

Незважаючи на надзвичайно важливе значення для суду письмових заперечень відповідача проти позову, в силу принципу диспозитивності їх надання за правилами вітчизняного ЦПК це право відповідача, а не обов'язок, як пропонується це визнати в юридичній літературі. Тому суд не вправі в ухвалі про відкриття провадження у справі зобов'язувати відповідача надавати письмові заперечення проти позову, їх надання можливе пізніше. Це суперечить також і положенню п. 5 ч. 4 ст. 122 ЦПК, який зазначає, що суд пропонує відповідачу подати в зазначений ним строк письмові заперечення проти позову та посилання, на докази, якими вони обґрунтовуються.

Однак, слід погодитись з тим, що для судової практики було б кращим, якби суд мав право зобов'язати відповідача надати письмові заперечення на позов з посиланням та наданням доказів, які підтверджують підстави заперечення. Введення такого нормативного положення до ЦПК, на нашудумку, не буде суперечити принципу диспозитивності, а буде відповідати рівності сторін у процесі щодо обміну доказовою інформацією, а також буде означати відповідальність відповідача за ефективність судового розгляду та буде перешкоджати затягуванню процесу, коли відповідач вже в ході розгляду справи починає надавати докази та прохати суд у сприянні в їх наданні. Так, не відповідає рівності прав учасників процесу, коли відповідачу повністю відомі твердження і докази позивача до початку судового засідання, а позивачу про такі ж посилання відповідача нічого не відомо. Це буде реалізацією принципу концентрації процесу.

У багатьох країнах світу відповідач зобов'язаний надати письмові заперечення на позов і не лише з посиланням на докази, а й з наданням доказів на підтвердження тих обставин, які наведені в запереченнях. Саме так це питання вирішено в Новому Цивільному процесуальному кодексі Франції (Титул V), за яким неподання заперечення (процесуального і матеріально-правового характеру) може стати підставою для відмови в їх розгляді, якщо вони не будуть подані до початку судового розгляду (Новый Гражданский процессуальный кодекс Франции / Пер.

За правилами ЦПК Литви подання відповідачем заперечення на позов на стадії підготовки справи до судового розгляду є обов'язком (ст. 135), невиконання якого без поважних причин свідчить про його небажання сприяти процесу та може стати наслідком їх неприйняття в майбутньому та підставою для ухвалення заочного рішення вже на цій стадій процесу. Таке ж правило щодо обов'язку відповідача надати письмове заперечення міститься в ст. ст. 148-150 ЦПК Латвії, невиконання якого може потягти, крім вищенаведеного, ще й накладенням штрафу (Некрошюс Витаутас. Подготовка к судебному разбирательству всуде первой инстанции в гражданском процессе Литвы, Латвии и Эстонии // Гражданский процесс: наука и преподавание I Под ред. М.К. Треушникова, ЕЛ. Борисовой. -М., ОАО «Городец», 2005. - 316-318).