У ст. 303 ЦПК нічого не вказано про право апеляційного суду переоцінювати встановлені судом першої інстанції докази. Чи вправі апеляційний суд, крім дослідження нових доказів, переоцінювати докази, встановлені місцевим судом?
Межі розгляду справи апеляційним судом, встановлені ст. 303 ЦПК, передбачають право апеляційного суду не лише встановлювати нові обставини та досліджувати у певних випадках нові докази, а й переоцінювати докази, встановлені та оцінені судом першої інстанції.
Так, ч. 2 ст. 303 ЦПК вказує на те, що апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку.Разом з тим, переоцінюючи докази, встановлені судом першої інстанції, апеляційний суд, керуючись загальними положеннями щодо оцінки доказів, передбаченими ст. 212 ЦПК, зобов'язаний також зазначити, які порушення були допущені судом при дослідженні доказів та вирішенні справи.
Наведемо такий приклад із судової практики.
У серпні 2003 р. позивач звернувся до суду з позовом до інших відповідачів, органу приватизації в особі виконавчого комітету Іллічівськом міської ради про визнання права на жиле приміщення, визнання незаконнимрозпорядження органу приватизації про приватизацію жилого приміщення та визнання недійсним свідоцтва про право власності на жиле приміщення.
Зазначав, що відповідачі проживають у спірній квартирі. У цій же квартирі від народження проживав і продовжує проживати й він. До вересня 1991 р. позивач був прописаним у квартирі, однак у зв'язку з працевлаштуванням у Іллічівському морському порту та можливістю стати на квартирний облік за місцем роботи він виписався з квартири та 18 вересня 1991 року прописався в гуртожитку за місцем роботи. Як член сім'ї наймача він продовжував проживати в спірній квартирі.
Посилаючись на те, що без його відома та згоди відповідачі приватизували квартиру, чим порушили його право на житло, позивач просив визнати право на вказане жиле примі іцення, визнати незаконним розпорядження органу приватизації про приватизацію жилого приміщення та визнати недійсним свідоцтво про право власності на жиле приміщення.
Рішенням Іллічівського міського суду Одеської області від 31.10.2003 р. у задоволенні позову відмовлено.
Рішенням колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області від 30.03.2004 р. вказане рішення місцевого суду скасовано, позов задоволено. Визнано за позивачем право користування спірною квартирою. Визнано недійсними розпорядження органу приватизації та свідоцтво про право власності на спірну квартиру, видане 7 лютого 2002 р. Іллічівською міською радою відповідачам.
Верховний Суд України, переглядаючи в касаційному порядку зазначену справу, в своїй ухвалі від 13.09.2006 р. зазначив наступне.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач проживав у спірній квартирі як член сім'ї наймача з 1972 року.
У 1991 році він виписався зі спірної квартири та обрав постійним місцем свого проживання гуртожиток за місцем роботи — в Іллічівському морському порту. За місцем роботи позивач з 20 грудня 1991 р. перебував на квартирному обліку. На час приватизації відповідачами спірної квартири позивач у ній не проживав і членом сім'ї наймачів не був, а продовжував перебувати на квартирному обліку за місцем роботи.
Підставами для скасування рішення місцевого суду апеляційна інстанція зазначила неправильне застосування норм матеріального права та невідповідність висновків суду обставинам справи й виходила з того, що на день приватизації спірної квартири позивач у ній проживав і мав статус члена сім'ї наймача.
Проте з таким висновком апеляційної інстанції погодитися не можна, оскільки в порушення вимог ч. З ст. 309 ЦПК 1963 року (ч. 2 ст. 303 ЦПК 2004 р.), переоцінивши досліджені місцевим судом докази, колегія не зазначила, які процесуальні норми при встановленні фактичних обставин порушив суд першої інстанції, як і ким порушені вимоги Закону України від 19.06.92 р. « Про приватизацію державного житлового фонду» та Положення про порядок передачі квартир (будинків) у власність громадян від 15.09.92 р., що призвело до неправильного вирішення справи.
Установивши, що на день приватизації спірної двокімнатної квартири позивач набув статусу особи, яка постановлена за місцем роботи на квартирний облік як така, що не забезпечена житлом (проживає за місцем прописки в гуртожитку), місцевий суд дійшов правильного висновку про те, що зазначене виключало можливість мати право на приватизацію житла в спірній квартирі, де проживають відповідачі та з якої позивач виписався добровільно (Закон і бізнес. - 2006. -№ 44. - С. 14).