<<
>>

Система кримінально-процесуальних функцій

Поряд із визначенням поняття та ознак кримінально-процесуальних функцій, вельми дискусійною проблемою у літературі є визначення системи та видів кримінально-процесуальних функцій.

У ряді досліджень вчені обмежують перерахування існуючих, на їх думку, кримінально-процесуальних функцій, не поділяючи їх на види [1, с. 17-18; 140; 217, с. 7; 229, с. 72; 300; 461, с. 12; 537, с. 114; 722, с. 48; 814; 846; 862, с. 12; 911, с. 11; 1093, с. 62-63; 1129, с. 33; 1133, с. 30; 1141, с. 11; 1153, с. 274; 1170; 1176, с. 26; 1213, с. 57-58].

Складність систематизації та різне значення у кримінальному процесі окремих кримінально-процесуальних функцій обумовили наукові розвідки щодо виділення видів кримінально-процесуальних функцій у межах сформульованих авторами їх системи [27, с. 21-23; 30, с. 60; 34, с. 59; 71; 253; 264, с. 63; 297, с. 24, 27, 30; 382, с. 8; 422, с. 17-18; 518; 576, с. 83; 682, с. 13, 1415; 761, с. 65-66; 848, с. 162-163; 855, с. 14; 894; 1106, с. 32-33; 1175, с. 137, 154155; 1185, с. 5; 1191, с. 59-66; 1208, с. 33; 1212, с. 15-16].

Крім поділу функцій на певні види за рядом критеріїв, враховуючи складність системи кримінально-процесуальних функцій, у деяких дослідженнях систематизація кримінально-процесуальних функцій здійснюється на декількох рівнях. [71; 89, с. 29; 297, с. 27; 525, с. 4; 1112, с. 104]. Про рівні кримінально-процесуальних функцій, вважаємо, є сенс говорити лише тоді, коли одна функція (декілька функцій) визнається базовою, основною для усього кримінального провадження, і на її основі реалізуються інші функції.

У деяких дослідженнях класифікація здійснюється шляхом виділення функцій кримінального процесу та функцій окремих учасників процесу [71; 1137, с. 18]. Як зазначалося вище, розмежування поняття кримінально- процесуальної функції у двох аспектах: як окремі види, напрями кримінально- процесуальної діяльності та як функція органу або особи, що бере участь у процесі, не має ключового значення для визначення поняття кримінально- процесуальної функції, оскільки кримінально-процесуальні функції не можуть бути безсуб'єктними.

Остання група класифікацій кримінально-процесуальних функцій знову ж реалізує підхід щодо тлумачення сутності функції як напрямку кримінально-процесуальної діяльності у цілому або окремого суб'єкта (суб'єктів) цієї діяльності. Значення цей поділ має тільки для того, щоб розмежувати основні кримінально-процесуальні функції, що здійснюються завдяки реалізації принципу змагальності, та інші, які безпосередньо не ґрунтуються на ньому; саме ці функції деякими вченими позиціонуються як функції суб'єктів кримінально-процесуальної діяльності.

Надалі слід зупинитися на оцінці обґрунтованості виділення певних напрямків кримінально-процесуальної діяльності як кримінально- процесуальних функцій. До них відносяться такі: боротьба із злочинністю [896, с. 43]; забезпечення прав та законних інтересів осіб, які беруть участь у кримінальній справі [461, с. 12; 1185, с. 10] (охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінально-процесуальної діяльності [300]; захист прав та законних інтересів потерпілих та обвинувачених у ході розслідування та судового розгляду [264, с. 63]; захист законних інтересів потерпілого, цивільного позивача, відповідача [1129, с. 34]; правозабезпечувальна функція [1195]); охорона прав та законних інтересів осіб, які вчинили злочин [437]; надання юридичної допомоги [229, с. 72; 576, с. 83; 1106, с. 32] (правової допомоги [916, с. 55-56], кваліфікованої допомоги [616; 793]); представництво громадських організацій, представництво потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача, підозрюваного та обвинуваченого [1176, с. 26], громадське представництво [229, с. 72], представництво неповнолітнього [858, с. 70]; виховно-профілактична (виховно-попереджувальна) функція [300; 1153, с. 274] (кримінологічна функція [34, с. 179], припинення злочинів та вжиття заходів щодо усунення обставин, які сприяють вчиненню злочину [220, с. 21]; процесуальна профілактична функція [615, с. 6], функція попередження злочинів [1106, с. 31 -32; 1141, с. 11]; попередження злочинів та усунення їх причин [1093, с.

63]; запобігання злочинам [1185, с. 5], функція виховання [1092, с. 63; 1141, с. 11]); розкриття злочину [778, с. 493; 1092, с. 62; 1213, с. 57]; безпека учасників процесу [253]; громадське обвинувачення та громадський захист [1129, с. 34], приватне обвинувачення [1176, с. 26]; нагляд за судовою діяльністю судових органів із розгляду та вирішення кримінальних справ [1170]; залучення громадськості до боротьби зі злочинністю [537, с. 114]; виявлення інформації про підготовлювані та вчинені злочини та прийняття рішення для порушення кримінальних справ [264, с. 63], перевірка повідомлень про злочини [38, с. 52]; завершення дізнання, попереднього слідства та визначення шляхів підсумкового вирішення справи [264, с. 63].

Однак зіставлення запропонованих напрямків діяльності із виділеними вище ознаками кримінально-процесуальних функцій дозволяє піддати критиці можливість їх такої характеристики. Так, деякі із запропонованих напрямків є або етапом стадії (порушення кримінальних справ, перевірка повідомлень про злочини; завершення дізнання, попереднього слідства та визначення шляхів підсумкового вирішення справи), або різновидом інших функцій (приватне та громадське обвинувачення, громадський захист); або не можуть бути виділені як функції внаслідок відсутності самостійного завдання (це характерно для представництва, надання правової допомоги [157], залучення громадськості до боротьби зі злочинністю, безпеки учасників процесу, виховного напрямку кримінально-процесуальної діяльності), не мають самостійного характеру, є елементом інших напрямків кримінально-процесуальної діяльності (охорона прав та законних інтересів осіб, які вчинили злочин, безпека учасників процесу, функція кримінально-процесуального пізнання дійсності, розкриття злочину, представництво, надання правової допомоги), мають зовнішній для кримінального провадження характер (профілактичний напрямок кримінально - процесуальної діяльності, виховний напрямок кримінально-процесуальної діяльності), відсутність спеціальних суб’єктів та засобів реалізації (профілактичний напрямок кримінально-процесуальної діяльності, виховний напрямок кримінально-процесуальної діяльності), є метою кримінального провадження як діяльності (боротьба із злочинністю). Це не дозволяє тлумачити їх як елементи системи кримінально-процесуальних функцій.

Кримінально-процесуальні функції є не тільки методологічно важливою категорією кримінально-процесуальної доктрини. Розподіл кримінально- процесуальних функцій в аспекті реалізації принципу змагальності є нормативною вимогою кримінального процесуального законодавства не тільки України, а й інших країн. У кодексах здійснено розподіл трьох основних кримінально-процесуальних функцій: кримінального переслідування (або обвинувачення), захисту та вирішення справи (здійснення правосуддя) (ст. 161 КПК 1960 р. у ст. 161, ст. 22 КПК 2012 р., ч. 2 ст. 28 Модельного КПК для держав-учасниць СНД [572], ч. 2 ст. 23 КПК Республіки Казахстан [904], ч. 2 ст. 15 КПК РФ), ч. 1 ст. 24 Республіки Молдова, ч. 2 ст. 22 КПК Туркменістану, ч. 2 ст. 24 КПК Республіки Білорусь [903] ). Таким чином, існування цих функцій є беззаперечним, однак у доктрині та у законодавстві немає єдності щодо їх найменування та змісту, на що буде звернено увагу у наступних підрозділах.

Конституюючи систему кримінально-процесуальних функцій, важливо зазначити, що вона повинна відповідати загальним ознакам систем. У філософії система визначається як сукупність предметів, що знаходяться у відносинах і зв'язках між собою і утворюють певну цілісність, єдність [789]. Указується, що система - це цілісний об'єкт, що складається з елементів, що знаходяться у взаємовідносинах. Відносини між елементами формують структуру системи. При всьому розмаїтті тлумачень поняття системи включає в себе уявлення про деяке об'єднанні якихось елементів і про відносини між елементами. Основними поняттями загальної теорії системи є «цілісність», «елемент», «структура», «зв'язок» і т. д. Цілісність передбачає незвідність властивостей цілого до його складових, а також аналіз складових елементів з точки зору цілого. Елемент системи має низку властивостей і знаходиться в будь-яких відносинах з іншими елементами. Структура системи передбачає впорядкованість, організацію, пристрій, витребувані характером взаємин між елементами [790].

Ознаками системи у теорії організації визнається множинність її складових елементів, єдність головної мети для всіх елементів, наявність зв'язків між ними, цілісність і єдність елементів, наявність структури та ієрархічності, відносна самостійність і наявність управління цими елементами [613]. До ознак системи відносять і її ієрархічність, багаторівневість та структурність [74, с. 14].

Система кримінально-процесуальних функцій повинна відповідати таким вимогам, які стосуються загального поняття системи.

Первинним елементом системи є кримінально-процесуальна функція. У зв'язку з цим у літературі виділено системні властивості кримінально- процесуальних функцій [104, с. 34-35]. Вважаємо, що з урахуванням аргументів, висловлених у кримінально-процесуальній доктрині, до системи кримінально-процесуальних функцій слід віднести ще деякі напрямки кримінально-процесуальної діяльності, що виділяються у доктрині. Діяльнісний та правовий характер цих напрямків, враховуючи те, що вони являють собою систему кримінально-процесуальних дій, регламентованих нормами КПК, є беззаперечним, саме тому слід визначити їх самостійність у контексті завдань.

Метою кримінального процесу є забезпечення правильного застосування норм матеріального права, що, враховуючи правозастосовчий характер кримінально-процесуальної діяльності, здійснюється найперше шляхом правильного і повного встановлення фактичних обставин кримінального провадження, що у межах загальної теорії права розглядається як перший етап правозастосовчої діяльності - встановлення фактичних обставин справи [1138, с. 249]. Беззаперечно, що ця діяльність здійснюється, починаючи із моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР або з моменту проведення огляду місця події, шляхом побудови та висунення версій, збирання та перевірки доказів, засоби збирання та перевірки яких регламентовані КПК. Ця дослідницька діяльність повинна бути всебічною та повною, на що скеровують суб'єктів, що здійснюють досудове розслідування, положення кримінального процесуального законодавства (ст. 22 КПК 1960 р., ч. 2 ст. 9 КПК 2012 р.[4] [5], ст. 24 КПК Республіки Казахстан [904], ст. 23 КПК Туркменістану [810], ст. 18 КПК Республіки Білорусь [903]). Ця вимога вступає у певну суперечливість із традиційним розмежуванням основних кримінально - процесуальних функцій, у зв'язку із чим у доктрині є протилежні та суперечливі підходи щодо визначення функціональної спрямованості цієї діяльності*. Ряд вчених, пояснюючи функціональну спрямованість діяльності слідчого, виділили особливу самостійну кримінально-процесуальну функцію, яка у літературі отримала назву: розслідування [136; 668, с. 116; 722, с. 48; 762, с. 43- 44], проведення попереднього слідства [1170], дізнання [1170], дослідження обставин справи [220, с. 114; 330, с. 6; 461, с. 8], встановлення, перевірка даних стосовно злочину, їх розслідування [1191, с. 59]. У подальшому термін «розслідування» як назва цієї функції активно використовувався у літературі [17, с. 162; 27, с. 21; 34, с. 129; 217, с. 7; 478, с. 5; 814], активно вживається в доктрині і натепер [60, с.15; 74, с. 188; 382; 422, с. 18; 451, с. 94; 520; 724; 725; 855]. У літературі є різні визначення поняття функції розслідування, однак усі вони пов'язують розслідування із діяльністю, спрямованою на розкриття злочину, встановлення та викриття винного у вчиненні злочину, із всебічного, повного та об'єктивного дослідження обставин кримінального провадження [382, с. 8; 451, с. 94; 722, с. 48]. Розслідування (дослідницька функція [254, с. 13]) спрямоване на виконання загальних функцій кримінального провадження, визначених ст. 2 КПК, однак при цьому має і власні функції, перелік яких у доктрині характеризується багатоманітністю [254, с. 13; 722, с. 48; 725, с. 100]. Вважаємо, що завданням функції розслідування є встановлення події кримінального правопорушення (п. 1 ч. 1 ст. 91 КПК) та особи, яка його вчинила.

Таким чином, обґрунтованим є віднесення до системи кримінально- процесуальних функцій функції розслідування.

У зв'язку із істотним розширенням повноважень суду, у тому числі й у досудовому провадженні, однією із судових функцій, у тому числі й у досудовому провадженні, визнається судовий контроль [2; 38, с. 156; 384; 422, с. 18; 505, с. 11; 576, с. 83; 757, с. 90; 848]. У зв'язку із набранням чинності КПК 2012 р. здійснення функції судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні покладено на слідчого суддю (п. 18 ст. 3 КПК), що підтримується і у доктрині [786]. Досліджуючи проблематику правової природи контрольного напрямку судової діяльності, слід виходити з того, що контроль може бути лише наступним, що випливає з ознаки зовнішності контролю, тобто пов'язаний із аналізом (перевіркою) діяльності, що вже існує поза контролем, на що нами неодноразово зверталася увага у попередніх дослідженнях [156; 172, с. 43 -44, 229-230].

Судовий контроль як напрямок діяльності характеризується спрямованістю на досягнення за допомогою власних засобів завдань кримінального провадження: забезпечення неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необгрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура. Судовий контроль має і власні завдання: забезпечення законності та обгрунтованості кримінально-процесуальних рішень, законності процесуальних дій. Це здійснюється шляхом аналізу (перевірки) процесуальних дій та рішень, вже проведених (прийнятих) іншими суб'єктами, їх коригування або скасування. У літературі виділяються окремо завдання судового контролю у досудовому провадженні [848, с. 143].

Відповідно, судовий контроль може розглядатися як функція, що здійснюється слідчим суддею (у досудовому провадженні) та судом (у підготовчому судовому провадженні, судовому розгляді, судово-контрольних стадіях кримінального провадження). Таким чином, функція судового контролю є самостійною кримінально-процесуальною функцією.

У літературі не склалося єдиного підходу щодо виділення у системі кримінально-процесуальних функцій прокурорського нагляду. Деякі вчені указують на неї як на кримінально-процесуальну функцію, хоча термінологічно її назви не завжди збігаються [24, с. 97, 98; 27, с. 21; 34, с. 61; 38, с. 104; 264, с. 63; 466; 576, с. 83; 848, с. 122; 855, с. 14; 893, с. 29; 911, с. 11; 1106, с. 32; 1176, с. 26]. Інші звертають увагу на конституційний характер цієї функції і реалізацію її у кримінальному процесі у формі процесуального керівництва [461, с. 133; 762, с. 195-197; 844, с.18, 21-22]. Є думка, що прокурорський нагляд слід розглядати у межах функції обвинувачення [1205] або здійснення кримінального переслідування [467, с. 8]. Концепція реформування кримінальної юстиції України, затверджена Указом Президента України від 8 квітня 2008 р. [395], визначила процесуальне керівництво як елемент кримінального переслідування.

Для визначення можливості виділення цього напрямку кримінально - процесуальної діяльності як самостійної кримінально-процесуальної функції необхідно проаналізувати сутність цього напрямку діяльності та співвіднести його із виділеними ознаками кримінально-процесуальних функцій.

Нагляд за додержанням законів під час проведення досудового розслідування спрямований на забезпечення завдань кримінального провадження, визначених ст. 2 КПК. Аналізуючи повноваження прокурора із здійснення нагляду, слід виділити їх спрямування на всебічне, повне і неупереджене дослідження обставин кримінального провадження, забезпечення ефективності досудового розслідування, що дозволяє їх позиціонувати як завдання нагляду за додержанням законів під час проведення досудового розслідування. Наявність таких завдань і визначає векторність цього напрямку кримінально-процесуальної діяльності прокурора. Саме така спрямованість діяльності прокурора і визначає компетенцію прокурора щодо реалізації цієї функції.

У деяких джерелах до системи кримінально-процесуальних функцій відноситься процесуальне керівництво дізнанням та попереднім слідством [576, с. 83; 855, с. 14]; процесуальне керівництво попереднім слідством [558]; процесуальне керівництво досудовим слідством [642], процесуальне керівництво розслідуванням [1106, с. 32]; процесуальне керівництво [461, с. 12]; керівництво слідством [141, с. 25], відомчий контроль, що здійснюється керівником слідчого органу, начальником підрозділу дізнання [382, с. 8].

Позиціонування цього напрямку діяльності як кримінально- процесуальної функції має два аспекти: по-перше, можливість визначення прокурорського процесуального керівництва як окремої кримінально- процесуальної функції; по-друге, можливість визначення діяльності керівника органу досудового розслідування як кримінально-процесуальної функції. Академічний тлумачний словник української мови тлумачить слово «керувати» як «спрямовувати процес, впливати на розвиток, стан чого-небудь; спрямовувати діяльність кого-, чого-небудь; бути на чолі когось, чогось; давати вказівки; розпоряджатися; спрямовувати чиї-небудь учинки, дії» [798]. Організовувати означає «забезпечувати, влаштовувати що-небудь, вишукуючи для цього необхідні можливості; згуртовувати, об'єднувати кого-небудь з певною метою; чітко налагоджувати, належно впорядковувати що-небудь» [800]; зміст функції «організація» передбачає і «контроль» [852].

Однак аналіз повноважень керівника органу досудового розслідування, передбачених ст. 39 КПК, очевидно указує, що цим суб'єктом здійснюються не тільки організаційні повноваження, а й контрольні (а контрольні повноваження, на нашу думку, завжди мають лише наступний характер, що випливає з ознаки зовнішності контролю; лексичне значення цього слова полягає у перевірці, обліку діяльності кого-, чого-небудь, нагляді за кимось, чимось [799]). Так, елементами контролю є відсторонення слідчого від проведення досудового розслідування, ознайомлення з матеріалами досудового розслідування, давання слідчому письмових вказівок, вжиття заходів щодо усунення порушень вимог законодавства у випадку їх допущення слідчим.

У свою чергу, організаційний та контрольний елемент характерний для процесуального керівництва. Для того щоб відмежувати цю функції від форми здійснення функції прокурорського нагляду у досудовому провадженні, функцію керівника органу досудового розслідування щодо організації діяльності органу досудового розслідування, на нашу думку, доцільно поіменувати як відомче процесуальне керівництво досудовим розслідуванням, що полягає у вжитті заходів процесуального характеру для забезпечення законного, неупередженого та ефективного розслідування кримінальних правопорушень слідчим органу досудового розслідування.

Кримінальне правопорушення характеризується амбівалентністю впливу на суспільні відносини: порушуючи кримінально-правову заборону, внаслідок своєї суспільної небезпечності воно завдає шкоди публічним інтересам і одночасно, залежно від об'єкта, може завдавати шкоди інтересам приватним, носії яких у разі підтвердження завдання їм кримінальним правопорушенням моральної, фізичної або майнової шкоди можуть бути потерпілими у кримінальному провадженні. Діяльність таких осіб, як правило [84, с. 643], спрямована на відновлення інтересів, порушених вчиненням кримінального правопорушення. У зв'язку із цим функціональна спрямованість таких суб'єктів у доктрині пов'язується із захистом прав, порушених злочином, та законних інтересів [846]; захистом інтересів потерпілим [855, с. 14]; охороною прав та законних інтересів потерпілого [382, с. 8]; відновленням прав, порушених злочином, та захистом законних інтересів [45, с. 79] або конкретизується шляхом указання на забезпечення відшкодування шкоди, завданої злочином [1, с. 95; 894; 1141, с. 11], або відшкодування шкоди, завданої злочином [1093, с. 62], захист порушених злочином майнових прав потерпілих осіб [607, с. 22] чи захист майнових прав та інтересів громадян, юридичних осіб і держави [406].

Для визначення можливості визнання цих напрямків діяльності самостійними кримінально-процесуальними функціями слід найперше звернутися до деяких питань, пов'язаних із статусом потерпілого у кримінальному провадженні, зокрема, його інтересів у кримінальному провадженні.

Інтереси учасників кримінального провадження традиційно поділяються на матеріальні (кримінально-правові) та кримінально-процесуальні. Кримінально-правові інтереси - це захист від обвинувачення та охорона матеріальних або моральних благ, порушених злочином [3, с. 23]. Для потерпілого, безумовно, матеріальний інтерес полягає у відновленні інтересів, порушених вчиненням кримінального правопорушення. Враховуючи, що потерпілим може бути особа, якій кримінальним правопорушенням завдано моральної, фізичної або майнової шкоди, інтерес у відшкодуванні цієї шкоди є беззаперечним. Однак, на відміну від, наприклад, позивача у цивільному процесі, враховуючи, що шкоду було завдано саме кримінальним правопорушенням, потерпілий, як правило, зацікавлений у притягненні винного до кримінальної відповідальності, оскільки це є необхідною умовою для відшкодування йому шкоди, завданої кримінальним правопорушенням. Саме тому діяльність, спрямована на відновлення інтересів, порушених вчиненням кримінального правопорушення, має подвійну спрямованість: по-перше, спрямованість на викриття особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, та притягнення її до кримінальної відповідальності й засудження; по-друге, спрямованість на відшкодування усіх видів шкоди, завданої кримінальним правопорушенням. Відповідно, завдання цієї діяльності є різними, що вже не дає можливості конституювати у даному випадку одну кримінально- процесуальну функцію.

Тому є необхідність функціональної диференціації діяльності щодо відновлення інтересів, порушених вчиненням кримінального правопорушення, шляхом виділення напрямку кримінального переслідування та напрямку із відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням. Відповідно, назви «забезпечення відшкодування шкоди, завданої злочином», або «відшкодування шкоди, завданої злочином» відображає лише один напрямок діяльності потерпілого без урахування напрямку із здійснення кримінального переслідування. Найменування «захист прав, порушених злочином, та законних інтересів»; «захист інтересів потерпілим»; «охорона прав та законних інтересів потерпілого» не відображають сутнісної спрямованості діяльності потерпілого, а визначають, по суті, завдання, що мають бути досягнуті при реалізації потерпілим певних кримінально-процесуальних функцій.

У зв'язку із вищенаведеним актуалізується проблема визначення функціональної спрямованості діяльності із відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, та, відповідно, протилежного напрямку діяльності (зокрема, у випадку пред'явлення цивільного позову)[6]. Слід звернути увагу на те, що цивільний позов є лише одною із форм відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, поряд із такими формами, як добровільне відшкодування заподіяної кримінальним правопорушенням шкоди підозрюваним /обвинуваченим, а також на його прохання чи за його згодою будь-якою фізичною чи юридичною особою, кримінально-процесуальна реституція [346, с. 8], відшкодування потерпілому заподіяної кримінальним правопорушенням шкоди за рахунок Державного бюджету України. Відповідно, для потерпілого (на відміну від цивільного позивача) підтримання цивільного позову є лише формою захисту його майнових прав і не може бути визнано функцію. Коректно указує В.Т. Нор на те, що захист потерпілим своїх інтересів не здійснюється тільки у межах функції підтримання цивільного позову та заперечення проти нього, оскільки законодавство передбачає різні засоби захисту порушених злочином майнових прав та інтересів потерпілих осіб [608, с. 94]. Натепер, коли потерпілим може бути і фізична, і юридична особа, та у зв'язку із тим, що цивільний позов за КПК 2012 р. може пред'явити лише потерпілий, В.Т. Нор обґрунтовано звертає увагу на те, що є підстави сумніватись у необхідності введення до провадження щодо цивільного позову за новим КПК такого його учасника, як цивільний позивач [609, с. 37].

Відповідно, слід зазначити, що у випадках, коли у кримінальному процесуальному законодавстві не збігаються статуси потерпілого та цивільного позивача, тобто коли цивільний позов може пред'явити не лише потерпілий, можна виділити функцію підтримання цивільного позову [детальніше див.: 160]. У випадку, коли ці статуси збігаються (за КПК 2012 р.), підтримання цивільного позову не має характеру самостійної кримінально-процесуальної функції, а є формою реалізації функції потерпілого із забезпечення відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням.

Що стосується функціональної спрямованості діяльності щодо заперечення проти вимог про відшкодування шкоди, то для її позначення використовуються термінологічні конструкції «заперечення проти позову» [27, с. 22: 461, с. 55] та «захист від цивільного позову» [37, с. 17]. Якщо виходити із концепції про можливість розглядати захист у кримінальному процесі як загальне поняття захисту та як кримінально-процесуальну функцію захисту, то слід визнати, що діяльність цивільного відповідача щодо заперечення проти позову відноситься до загального поняття захисту. Однак розуміння захисту як діяльності, що протидіє неправомірним діям по відношенню до будь-якого учасника процесу і на всіх стадіях судочинства, має право на існування, але не як сутність кримінально-процесуальної функції захисту, а як розуміння категорії «захист у кримінальному процесі». Саме для того, щоб запобігти термінологічній плутанині та ототожненню функціональної спрямованості діяльності цивільного відповідача із захистом, відповідну його функцію слід іменувати запереченням проти цивільного позову.

Ряд авторів, структуруючи систему кримінально-процесуальних функцій, крім основних кримінально-процесуальних функцій, виділяють інші напрямки діяльності[7]. Тому слід визначити, чи здійснюють такі суб'єкти, як заявник, свідок, понятий, перекладач, експерт, спеціаліст, секретар судового засідання, судовий розпорядник якусь кримінально-процесуальну функцію, тобто чи можна позиціонувати їх напрямки їх діяльності як кримінально-процесуальну функцію (функції). Виходячи з визначення процесуально інтересу, сформульованого нами вище, можна стверджувати, що процесуальні інтереси мають усі суб'єкти кримінального провадження і саме процесуальний інтерес

визначає сутність кримінально-процесуальної функції. Наприклад, для заявника - це прагнення початку кримінального провадження, експерта - прагнення провести експертизу та надати висновок із забезпеченням його прав, спеціаліста - надати консультації під час досудового розслідування і судового розгляду з питань, що потребують відповідних спеціальних знань і навичок, із забезпеченням його прав, перекладача - здійснити переклад із забезпеченням його прав.

Заявник, свідок, понятий, перекладач, експерт, спеціаліст, секретар судового засідання, судовий розпорядник здійснюють певну кримінально- процесуальну діяльність, яка має значення для кримінального провадження (у формі давання показань, проведення експертизи, звернення із заявою або повідомленням про кримінальне правопорушення, здійснення перекладу, надання консультацій та безпосередньої технічної допомоги, забезпечення здійснення судового засідання). Говорячи про цільову спрямованість діяльності вищезазначених учасників кримінального провадження, слід відмітити, що у цілому вона спрямована на забезпечення реалізації завдань кримінального провадження шляхом виконання власного завдання, а саме забезпечення належного руху кримінального провадження у різних формах. Таким чином, відповідні напрямки діяльності утворюють самостійну допоміжну кримінально - процесуальною функцією.

У деяких джерелах реабілітація (у тому числі реабілітуюча функція суду [71]) визнається кримінально-процесуальною функцією [1, с. 108; 38, с. 118; 253; 1141, с. 11]. Є і думка, що реабілітація є складовою частиною кримінально- процесуальної функції охорони прав та законних інтересів особи, якій було незаконно інкриміновано злочин [437].

Визначення правової природи реабілітації у кримінальному провадженні ускладнюється тим, що навіть розуміння реабілітації як напрямку діяльності (а у літературі вона також тлумачиться як кримінально-процесуальний акт [176], а також виділяється інститут реабілітації [618]) не є одностайним [38, с. 120; 88;

176; 335, с. 7-8; 362, с. 12; 401; 618; 658; 718; 1182, с. 69], що, відповідно, ускладює її ідентифікацію як кримінально-процесуальної функції.

У зв'язку із цим важливо визначити завдання реабілітації, що дасть можливість визначити функціональну спрямованість цієї діяльності. М.Є. Шумило до них обґрунтовано відносить: дії посадових осіб, спрямовані на констатацію факту помилковості кримінального переслідування чи засудження; дії посадових осіб, спрямовані на реституцію вилученого майна, а в разі його відсутності чи пошкодження - компенсацію його вартості, компенсацію судових та інших втрат, яких зазнала особа в результаті необґрунтованої кримінально-процесуальної діяльності; дії органів кримінального переслідування чи суду та інших посадових осіб підприємств, установ та організацій по усуненню моральної шкоди; дії органів розслідування чи суду, а також інших організацій, установ, підприємств щодо поновлення в обмежених правах [1182, с. 67-68]. Також виділяються правовідновлююча та компенсаційна [523], правозахисна та правовідновлююча (компенсаційна) [335, с. 8] функції реабілітації. Очевидно, що ці завдання не можуть бути виконані у межах функції кримінального переслідування та функції правосуддя, які, по- перше, мають інші завдання, по-друге, на момент реабілітації свою дію припиняють. Таким чином, у системі кримінально-процесуальних функцій можна виділити реабілітаційну функцію.

О.Є. Антонова як функцію кримінального судочинства виділяє міжнародне співробітництво [38, с. 105-107]. Стаття 542 КПК передбачає, що міжнародне співробітництво під час кримінального провадження полягає у вжитті необхідних заходів з метою надання міжнародної правової допомоги шляхом вручення документів, виконання окремих процесуальних дій, видачі осіб, які вчинили кримінальне правопорушення, тимчасової передачі осіб, перейняття кримінального переслідування, передачі засуджених осіб та виконання вироків. Враховуючи багатоаспектний характер міжнародного співробітництва у кримінальному провадженні, що проявляється у значній кількості його форм, то можливо виділити загальну мету міжнародного співробітництва: розслідування злочину, притягнення до кримінальної відповідальності осіб, які його вчинили, забезпечення виконання судових рішень у кримінальному провадженні, що має міжнародний або транснаціональний елемент. У межах міжнародного співробітництва лише вирішується питання про можливість перейняття кримінального провадження центральним органом України. У відповідності до ст. 561 КПК, на території України з метою виконання запиту про надання міжнародної правової допомоги можуть бути проведені будь-які процесуальні дії, передбачені КПК або міжнародним договором. Слід погодитися із О.Є. Антоновою у тому, що міжнародне співробітництво утворює діяльність з виконання переданих слідчому, прокурору в установленому порядку запитів про проведення процесуальних дій, що надійшли від відповідних компетентних органів і посадових осіб іноземних держав [38, с. 106]. Дійсно, при виконанні таких запитів кримінальне провадження на території України не здійснюється, а компетентні органи України лише надають правову допомогу шляхом проведення певних процесуальних дій, що для них не становить елемент розслідування чи кримінального переслідування, враховуючи відсутність початого і не закінченого кримінального провадження на території України. З аналогічних міркувань вважаємо можливим кваліфікувати як функцію міжнародного співробітництва здійснення екстрадиційного процесу за запитом іноземної держави. У межах цієї функції деякі повноваження має прокурор (п.п. 17, 19 ч. 2 ст. 36 КПК) та слідчий суддя (ст.ст. 567, 583, 584, ч. 1 ст. 584, 585, ч. 2 ст. 588, 591).

Що стосується такої форми міжнародного співробітництва, як передача засуджених осіб та виконання вироків, то її реалізація також здійснюється у межах окремої функції - міжнародного співробітництва. Як вірно указується у літературі, роль суду у цьому випадку - визначити допустимість (можливість) визнання та виконання вироку іноземного суду та вирішити питання, пов'язані із його виконанням [650, с. 91]. Відповідно, аналогічно слід визначити функціональну спрямованість діяльності суду при розгляді клопотання про приведення вироку суду іноземної держави у відповідність із законодавством України (ст. 610 КПК).

Слід звернути увагу і на те, що у відповідності до ч. 9 ст. 602 КПК у випадках, передбачених міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, якщо вирок суду іноземної держави передбачає покарання у виді позбавлення волі, Міністерство юстиції України надсилає засвідчену копію запиту прокурору для звернення до слідчого судді з клопотанням про застосування запобіжного заходу до вирішення питання про виконання вироку суду іноземної держави. Відповідно, з урахуванням наведених вище аргументів, слідчий суддя у цьому випадку також здійснює функцію міжнародного співробітництва.

Таким чином, у системі кримінально-процесуальних функцій можна виділити функцію міжнародного співробітництва.

1.4.

<< | >>
Источник: ГЛОВЮК Ірина Василівна. КРИМІНАЛЬНО-ПРОЦЕСУАЛЬНІ ФУНКЦІЇ: ТЕОРЕТИКО- МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ І ПРАКТИКА РЕАЛІЗАЦІЇ. ДИСЕРТАЦІЯ на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук. Одеса - 2015. 2015

Скачать оригинал источника

Еще по теме Система кримінально-процесуальних функцій:

  1. Джерела кримінального права країн континентальної правової сім’ї
  2. Формування правової системи
  3. Інформаційно-довідкове забезпечення кримінальних проваджень. Поняття, система, завдання
  4. 3.1. Процесуальний статус і значення в кримінальному провадженні інформації, отриманої з інформаційних систем
  5. Поняття, суть і значення диспозитивності в кримінальному судочинстві України
  6. Методологічні основи вчення про кримінально-процесуальні функції
  7. Поняття та ознаки кримінально-процесуальних функцій
  8. Система кримінально-процесуальних функцій
  9. Види кримінально-процесуальних функцій
  10. Функціональна спрямованість кримінально-процесуальної діяльності прокурора
  11. Функціональна спрямованість кримінально-процесуальної діяльності слідчого
  12. Функціональна спрямованість кримінально-процесуальної діяльності керівника органу досудового розслідування
  13. Функціональна спрямованість кримінально-процесуальної діяльності свідка та його адвоката
  14. Функція кримінального переслідування: поняття та сутність
  15. Суб’єкти кримінального переслідування: поняття, система, класифікація
  16. Функція захисту: поняття та сутність
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Арбитражный процесс - Банковское право - Вещное право - Государство и право - Гражданский процесс - Гражданское право - Дипломатическое право - Договорное право - Жилищное право - Зарубежное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - История - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Медицинское право - Международное право. Европейское право - Морское право - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Политология - Права человека - Право зарубежных стран - Право собственности - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предотвращение COVID-19 - Семейное право - Судебная психиатрия - Судопроизводство - Таможенное право - Теория и история права и государства - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Ювенальное право - Юридическая техника - Юридические лица -