Питання 42. Показання як процесуальні джерела доказів

Показання - це відомості, які надаються в усній або письмовій формі під час допиту підозрюваним, обвинуваченим, свідком, потерпілим, експертом щодо відомих їм обставин у кримінальному провадженні, що мають значення для цього кримінального провадження.

Свідок, експерт зобов’язані давати показання слідчому, прокурору, слідчому судді та суду.

Суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них.

Особа дає показання лише щодо фактів, які вона сприймала особисто.

Висновок або думка особи, яка дає показання, можуть визнаватися судом доказом, лише якщо такий висновок або думка корисні для ясного розуміння показань (їх частини) і ґрунтуються на спеціальних знаннях.

Якщо особа, яка дає показання, висловила думку або висновок, що ґрунтується на спеціальних знаннях, а суд не визнав їх недопустимими доказами в порядку, передбаченому законом, інша сторона має право допитати особу згідно з правилами допиту експерта.

Сторони кримінального провадження, потерпілий, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, мають право отримувати від учасників кримінального провадження та інших осіб за їхньою згодою пояснення, які не є джерелом доказів.

Сторони кримінального провадження мають право ставити свідку запитання щодо його можливості сприймати факти, про які він дає показання, а також щодо інших обставин, які можуть мати значення для оцінки достовірності показань свідка.

Для доведення недостовірності показань свідка сторона має право надати показання, документи, які підтверджують його репутацію, зокрема, щодо його засудження за завідомо неправдиві показання, обман, шахрайство або інші діяння, що підтверджують нечесність свідка.

Свідок зобов’язаний відповідати на запитання, спрямовані на з’ясування достовірності його показань.

Свідок може бути допитаний щодо попередніх показань, які не узгоджуються із його показаннями.

Показання із чужих слів (ст. 97 КПК) - це висловлювання, здійснене в усній, письмовій або іншій формі, щодо певного факту, яке ґрунтується на поясненні іншої особи.

Суд має право визнати допустимим доказом показання із чужих слів незалежно від можливості допитати особу, яка надала первинні пояснення, у виняткових випадках, якщо такі показання є допустимим доказом згідно з іншими правилами допустимості доказів.

При прийнятті цього рішення суд зобов’язаний враховувати:

-значення пояснень і показань, у випадку їх правдивості, для з’ясування певної обставини і їх важливість для розуміння інших відомостей;

-інші докази щодо питань, передбачених пунктом 1, які подавалися або можуть бути подані;

-обставини надання первинних пояснень, які викликають довіру щодо їх достовірності;

-переконливість відомостей щодо факту надання первинних пояснень;

-складність спростування пояснень, показань із ужих слів для сторони, проти якої вони спрямовані;

-співвідношення показань із чужих слів з інтересами особи, яка надала ці показання;

-можливість допиту особи, яка надала первинні пояснення,

-причини неможливості такого допиту.

Суд має право визнати неможливим допит особи, якщо вона:

-відсутня під час судового засідання внаслідок смерті або через тяжку фізичну чи психічну хворобу;

-відмовляється давати показання в судовому засіданні, не підкоряючись вимозі суду дати показання;

-не прибуває на виклик до суду, а її місцезнаходження не було встановлено шляхом проведення необхідних заходів розшуку;

-перебуває за кордоном та відмовляється давати показання.

Суд може визнати доказами показання із чужих сл ів, якщо сторони погоджуються визнати їх доказами.

Суд має право визнати допустимим доказом показання із чужих слів, якщо підозрюваний, обвинувачений створив або сприяв створенню обставин, за яких особа не може бути допитана.

Показання із чужих слів не може бути допустимим доказом факту чи обставин, на доведення яких вони надані, якщо показання не підтверджується іншими доказами, визнаними допустимими.

У будь-якому разі не можуть бути визнані допустимим доказом показання із чужих слів, якщо вони даються слідчим, прокурором, співробітником оперативного підрозділу або іншою особою стосовно пояснень осіб, наданих слідчому, прокурору або співробітнику оперативного підрозділу під час здійснення ними кримінального провадження.