3.6. Права публічних службовців

Перед характеристикою прав, зазначимо, що публічні служ­бовці, як і усі інші громадяни мають закріплені конституційни­ми нормами права. Проте у деяких сферах ці права (наприклад, на працю чи соціальне забезпечення) значно розширюються, а от в інших (наприклад, на страйк) — навпаки, обмежуються відповідними нормативно-правовими актами.

Серед прав, що характерні особливим регулюванням саме для публічних службовців виділимо такі:

2) На постійну службу (кар'єру). Як ми відзначали раніше, зайняття постійної посади публічного службовця означає фак­тично довічне працевлаштування, не притаманне роботі у при­ватному секторі. Таке регулювання стосується насамперед де­ржав, що належать до системи кар'єри. Але навіть у державах, що належать до системи посади і формально не гарантують пос­тійного працевлаштування, спостерігається високий рівень ста­більності зайнятості публічних службовців.

3) На просування по службі. Цьому питанню було присвяче­но окремий підрозділ, проте повторимо, що у державах системи кар'єри, за умови успішного виконання своїх обов'язків, публіч­них службовців підвищують. Це також є істотною відмінністю від праці у приватному секторі, де роботодавець не зобов'язаний законом підвищувати працівників.

4) На відповідні умови для виконання службових обов'язків. З одного боку, можна не вважати це особливістю прав публічних службовців. Але законодавці деяких країн (наприклад, Естонії) вважають за доцільне закріпити таке положення у законі. А з доповненням його правом на отримання інформації як від ін­ших публічних і приватних організацій та громадян (Латвія) та правом на безкоштовне забезпечення нормативно-правовими до­кументами і професійною літературою (Чехія), зазначене вище право також відображає специфіку служби.

5) На ознайомлення з особистою справою. Це право детально регламентує німецький федеральний закон «Про статус чинов­ників» і є однією з гарантій об'єктивного процесу просування по службі та й загалом — прозорості у службових відносинах¹⁰².

6) На членство в політичних партіях та професійних спілках. Публічні службовці, як і усі інші громадяни, переважно мають право вступу до політичних партій. Винятки з цього правила мо­жуть встановлюватись для окремих категорій службовців. Крім того, може обмежуватись право на обіймання керівних посад у політичних партіях (для вищих посадовців у Чехії¹⁰³). Проте належність до політичної партії не повинна впливати на неупе­редженість публічних службовців при виконанні своїх функцій. Тому у статті 42 болгарського закону записано, що при виконан­ні службових обов'язків державний службовець не може керу­ватися та захищати інтереси чи волю політичної партії, членом якої він є¹⁰⁴.

7) На балотування на виборні (політичні) посади. У країнах континентальної Європи (Франція, Німеччина, Італія, Іспанія) публічні службовці можуть брати активну участь у політичному житті та висувати свої кандидатури на виборах із правом повер­нення на кар'єрну службу. А от у Великій Британії та Ірландії для службовців середнього, а особливо вищого рівня посад необ­хідно обирати між кар'єрою адміністративною та політичною: балотування на місцеві виборні посади вимагає отримання спе­ціального дозволу, а висунення власної кандидатури до парла­менту тягне за собою відставку з цивільної служби¹⁰⁵.

8) На адекватну оплату праці. В Німеччині оплату праці роз­глядають не як компенсацію за виконану службу, а лише як га­рантію життєвого рівня, що відповідає посаді, яку він обіймає. Це виражається в тому, що німецький чиновник отримує плат­ню на початку, а не в кінці місяця і з неї нічого не вираховується в забезпечення його пенсії. В країнах континентальної Європи оплата праці зазвичай складається із таких складових:

— основної винагороди, передбаченої для обійманої посади;

— надбавки за вислугу років;

— надбавки за звання (ранг, чин, клас);

— інших надбавок — за володіння іноземними мовами, нау­ковий ступінь, роботу з державною таємницею.

Крім того, варто відзначити, що у багатьох країнах відбу­ваються постійні реформування в контексті спроб додаткової оплати службовців за досягнутими результатами. У державах, що належать до системи посади, можливості в цьому напрямі є значною мірою вищими.

1) На соціальне страхування та пенсійне забезпечення. За загальним правилом для публічних службовців тут діють спе­ціальні норми, які закріплюють достатньо високий рівень забез­печення, що є однією з «принад» публічної служби.

2) На страйк. Щодо цього права у публічних службовців спос­терігаються найбільші розбіжності у законодавстві зарубіжних держав.

Права на страйк законодавчо позбавлені публічні службовці (чиновники та деякі інші категорії) у Бельгії, Данії, Німеччині, Чехії.

У Нідерландах, Ірландії, Великій Британії право на страйк чітко не визнано за публічними службовцями, але його прове­дення не тягне за собою покарань, якщо страйкуючі дотриму­ються загальної юридичної регламентації реалізації цього пра­ва.

У Греції, Іспанії, Франції, Італії, Литві право на страйк виз­нане за більшістю публічних службовців, за винятком певних номенклатурних груп¹⁰⁶.

Особливе регулювання міститься в болгарському законі «Про державного службовця»: право на оголошення страйку передба­чено законом, проте він повинен проводитись без припинення виконання службових обов'язків через носіння та виставлення відповідних знаків і символів, протестних плакатів, стрічок та інших відповідних елементів¹⁰⁷.