§ 4. Особливості правового режиму земель рекреаційного призначення у межах населених пунктів

Землі рекреаційного призначення у межах населених пунктів мо­жуть входити до складу рекреаційних зон, що утворюються згідно з ге­неральними планами населених пунктів та іншою містобудівною до­кументацією, а також з рішеннями органів місцевого самоврядування.

Особливості правового режиму зазначених земель визначаються наявністю містобудівних вимог до організації їх територій, досить широкої компетенції органів місцевого самоврядування щодо ви­користання цих земель, взаємозв'язку цього правового режиму з правовим режимом земель житлової та громадської забудови.

Концепція сталого розвитку населених пунктів, затверджена по­становою Верховної Ради України від 24 грудня 1999 р., передба­чає проведення інвентаризації рекреаційного фонду України з виз­наченням тієї його частини, що підлягає сертифікації відповідно до міжнародних вимог, яка може використовуватися для вітчизняного і закордонного туризму, в тому числі сільського. У цьому документі також наголошено на необхідності визначення правового режиму земель рекреаційного призначення у межах населених пунктів і за­безпечення їх охорони під час планування і забудови територій.

У містобудівному законодавстві визначено основи забезпечення створення рекреаційних зон і визначення правового режиму земель рекреаційного призначення у межах населених пунктів. У цій сфері діють закони України "Про основи містобудування", "Про плану­вання і забудову територій", "Про Генеральну схему планування території України". Згідно зі ст. З Закону "Про основи містобуду­вання" і ст. 2 Закону "Про планування і забудову територій" пла­нується функціональне зонування територій населених пунктів, зо­крема виділення рекреаційних зон, що, як правило, охоплюють землі рекреаційного призначення.

На загальнодержавному рівні діє Генеральна схема планування території України. Відповідно до неї у містах зі значним рекре­аційним і оздоровчим потенціалом повинні заборонятись будів­ництво нових і розширення діючих промислових підприємств, не пов'язаних із задоволенням потреб відпочивальників, чи таких, що можуть негативно вплинути на природні рекреаційні ресурси. Моніторинг додержання вимог Генеральної схеми здійснюється

1094, 289

згідно з Порядком проведення моніторингу реалізації Генеральної схеми планування території України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 серпня 2002 р. № 129'. На регіональному рівні розробляються схеми планування територій, які визначають напрями розвитку територій областей і районів, а на місцевому — схеми планування територій населених пунктів, що передбачають, зокрема, напрями розвитку їх рекреаційних зон.

Важливими містобудівними документами є генеральні плани на­селених пунктів, які встановлюють межі рекреаційних зон, а також режим земель рекреаційного призначення. у межах населених пунктів. Для окремих мікрорайонів (кварталів) чи їх частин може розроблятися проект поділу територій, який визначає межі земель ре­креаційного призначення у їх межах. Забудова територій земель рек­реаційного призначення здійснюється відповідно до регіональних і місцевих правил забудови, що встановлюють режим забезпечення на землях рекреаційного призначення необхідної інфраструктури.

Важливим землевпорядним і містобудівним документом є також план земельно-господарського устрою населеного пункту. Згідно з Порядком складання плану земельно-господарського устрою насе­леного пункту, затвердженим наказом Мінбудархітектури і Держ-комзему України від 24 вересня 1993 р. № 158/61, цей план має роз­роблятись на підставі генерального плану населеного пункту і за­тверджуватись місцевою радою.

Забезпечення санітарно-гігієнічних, екологічних, архітектурних і містобудівних вимог до організації земель рекреаційного призна­чення у межах населених пунктів регулюється Державними санітарними правилами планування і забудови населених пунктів, затвердженими наказом МОЗ України від 19 червня 1996 р. № 173. Цей документ, зокрема, передбачає рівномірне й безперервне озе­ленення територій рекреаційних зон. Такі зони повинні створюва­тися якомога далі від промислових та інших об'єктів, що негатив­но впливають на природні рекреаційні ресурси. Вимоги до забезпе­чення належної інфраструктури рекреаційних зон також визначені Санітарними правилами. Проекти створення рекреаційних зон підлягають обов'язковій санітарно-епідеміологічній та екологічній експертизам. Землі рекреаційного призначення у межах населених пунктів крім державного земельного кадастру мають враховуватись містобудівним кадастром населених пунктів2.

' Офіційний вісник України — 2002 — № 36 — С 45

' Положення про містобудівний кааастр населених пунктів, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 1993 р № 224

290

Особливий правовий режим мають зелені насадження населених пунктів, розташовані на землях рекреаційного призначення. Згідно зі ст. 78 Лісового кодексу ліси населених пунктів використовуються переважно для рекреаційних, культурно-оздоровчих, туристичних цілей. У цих лісах забороняються заготівля деревини від рубок голо­вного користування, живиці, деревних соків, лісової підстилки, а та­кож випасання худоби. Законодавство України забороняє й інші ви­ди лісокористування і використання земель рекреаційного призна­чення у межах населених пунктів, що несумісні з проведенням куль­турно-оздоровчих заходів та організацією відпочинку населення.

Зелені насадження на землях рекреаційного призначення у ме­жах міст і селищ міського типу підлягають технічній інвентаризації відповідно до Інструкції з технічної інвентаризації зелених насад­жень у містах та селищах міського типу України, затвердженої на­казом Держбуду України від 24 грудня 2001 р. № 226і. Під час цієї інвентаризації має здійснюватись не тільки облік кількості зелених насаджень, а й визначення їх якісного стану з метою вжиття заходів щодо упорядкування території земель рекреаційного призначення.

Нормативним актом, який визначає правовий режим зелених наса­джень на землях рекреаційного призначення у межах населених пунктів, є Правила утримання зелених насаджень міст та інших насе­лених пунктів України, затверджені наказом Держжитлокомунгоспу України від 29 липня 1994 р. № 70. Згідно з цим документом відповідальність за підтримання у належному стані зелених насаджень на землях рекреаційного призначення покладена на власників ос­танніх. За функціональними ознаками міські зелені насадження поділяються на три групи: 1) насадження загального користування (міські та районні парки, парки культури і відпочинку, сади житлових районів та груп жилих будинків, сквери, бульвари, набережні, лісопар­ки, лугопарки, гідропарки тощо); 2) насадження обмеженого викорис­тання (на територіях громадських і жилих будівель, спортивних споруд тощо); 3) насадження спеціального призначення (вздовж вулиць, охо­ронні та пришляхові насадження у межах населених пунктів). На зем­лях рекреаційного призначення, як правило, розміщуються насаджен­ня загального користування. Це озеленені упорядковані території, при­значені для відпочинку населення, з вільним доступом до них (парк, сквер, бульвар, набережна, лісопарк, лугопарк, гідропарк).