4. Принципи земельного права

В «Толковом словаре» В. І. Даля слово «принцип» тлумачиться як наукові чи моральні засади, правило, основа, від якої не відступають. Принцип розглядається також як щось ґрунтовне, постійне, ідея, що має силу незалежно від часу та обставин; уза­гальнення, яке виведено зі спостереження численних фактів і підтверджене практикою.

Принципи права виводяться як його основні засади, вихідні ідеї, що характеризуються універсальністю, загальною значи­містю, вищою імперативністю і відображають суттєві положення права1.

Принципи земельного права реалізуються шляхом відтворен­ня основоположних засад у земельному законодавстві, пронизу­ють його систему і вдосконалюються разом з їх розвитком. Вихо­дячи з цього, принципи земельного права можна класифікувати на конституційні принципи, загально-правові принципи, спе­ціальні принципи.

Конституційні принципи притаманні всім галузям права.

Цей принцип означає, що:

а) Конституція України має найвищу юридичну силу;

б) закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй;

в) норми Конституції України є нормами прямої дії;

г) можливість звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується;

ґ) людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю (ст. З Конституції України);

д) права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність;

е) утвердження і забезпечення прав і свобод людини є обов'язком держави;

є) у Конституції України закріплено, що земля є об'єктом пра­ва власності Українського народу (ст. 13) та основним національ­ним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, що кожний громадянин має право користуватися землею як при­родним об'єктом відповідно до закону, що право власності на землю гарантується, набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до зако­ну (статті 13, 14 Конституції України).

Будучи відтвореними у ст. 5 ЗК України, в інших норматив­но-правових актах про землю, конституційні принципи транс­формуються в загально-правові. До загально-правових нале­жать такі принципи земельного права:

а) поєднання особливостей використання землі як територіального базису природного ресурсу й основного засобу виробництва;

б) забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави;

в) невтручання держави у здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом;

г) забезпечення раціонального використання та охорони земель;

ґ) пріоритет екологічної безпеки.

Система спеціальних принципів земельного права структур­но побудована за схемою системи земельного права. Ряд спеціальних принципів земельного права є пріоритетними, які займають більш високе становище порівняно з рештою прин­ципів («ієрархія принципів»). Виходячи з ієрархії спеціальних принципів, можна зробити таку наукову класифікацію спеціаль­них принципів земельного права:

1. Пріоритет екологічного благополуччя навколишнього се­редовища в процесі використання земель. Цей принцип прояв­ляється в такому:

а) завданням земельного законодавства є регулювання зе­мельних відносин з метою створення умов для раціонального ви­користання й охорони земель, збереження та відтворення родю­чості ґрунтів, поліпшення природного середовища;

б) система раціонального використання земель повинна мати природоохоронний, ресурсозберігаючий, відтворювальний характер і передбачати збереження ґрунтів, обмеження негативного впливу на них, а також на рослинний і тваринний світ, геологічні породи, водні джерела та інші компоненти навколишнього середовища;

в) розроблення прогнозів державної і регіональної програм використання та охорони земель, створення сприятливого екологічного середовища і поліпшення природних ландшафтів є основним призначенням землеустрою.

г) встановлення нормативів гранично допустимих концентрацій хімічних, радіоактивних та інших шкідливих речовин у ґрунті, а також екологічних і санітарно-технічних вимог щодо розміщення нових і реконструйованих об'єктів, будівель і споруд, впровадження нових технологій;

ґ) встановлення державних заходів щодо економічного стиму­лювання раціонального використання та охорони земель, спря­мованих на підвищення заінтересованості власників і земле­користувачів, зокрема орендарів, у збереженні та відтворенні родючості ґрунтів, на захист від негативних наслідків вироб­ничої діяльності;

д) встановлення юридичної відповідальності за порушення земельного законодавства, зокрема за псування сільськогосподарських та інших земель, забруднення їх хімічними та радіоактивними речовинами, виробничими відходами і стічними водами; за відхилення від умов розміщення проектування будівництва і введення в дію об'єктів, що негативно впливають на стан земель; за невиконання вимог природоохоронного режиму використання земель тощо.

2. Пріоритет інтересів Українського народу як суб'єкта права власності на землю закладено у статтях 13, 14 Конституції України. Цей принцип є не тільки конституційним і загально правовим, а й спеціальним принципом земельного права як такий, що стосується основних конкретних засад права власності на землю і права землекористування в Україні. У ЗК України закріплено, що право на одержання у власність земельних діля­нок мають громадяни України. Це правило поширюється і на землю, яка може належати громадянам на праві спільної влас­ності. Іноземні громадяни, іноземні юридичні особи, спільні підприємства, міжнародні об'єднання й організації з участю українських, іноземних юридичних і фізичних осіб, підприєм­ства, що повністю належать іноземним інвесторам, можуть бути суб'єктами права власності, постійного чи тимчасового користу­вання відповідно до договору.

3. Цільове і раціональне використання земель. Земельне за­конодавство України визначає не лише право власності на землю і право землекористування, не лише категорії земель, але й за­безпечує принцип цільового і раціонального їх використання. Питанням використання земель у ЗК України відведено спе­ціальну главу 4, яка охоплює чотири статті. В них закладені такі основні положення:

а) з метою цільового і раціонального використання всі землі в Україні розподілені на дев'ять категорій, зокрема землі сільськогосподарського призначення, землі житлової та громадської забудови; землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; землі оздоровчого призначення; землі рекреаційного призначення; землі історико-культурного призначення; землі лісогосподарського призначення; землі водного фонду; землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення (ст. 19 ЗК України);

б) переведення земель з однієї категорії до іншої здійснюється у разі зміни цільового призначення за правилами, встановленими ЗК України. Віднесення земель до відповідних категорій і переведення їх з однієї категорії до іншої проводиться органами, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання їх у користування, а в інших випадках — органами, які затверджують проекти землеустрою і приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного, оздоровчого, історико-культурного та іншого призначення;

в) для кожної категорії земель встановлено спеціальний пра­вовий режим, спеціальне цільове призначення. З цією метою землі кожної з категорій розподіляються на угіддя, ділянки тощо. Так, землі сільськогосподарського призначення надаються у власність та у користування для: ведення товарного сільсько­господарського виробництва; ведення особистого селянського господарства; городництва, сінокосіння і випасання худоби; до­слідних і навчальних цілей, пропаганди передового досвіду у сільському господарстві; ведення підсобного сільського госпо­дарства несільськогосподарськими організаціями. Землі житло­вої та громадської забудови за цільовим призначенням надають­ся для забудови об'єктів, що визначається проектом забудови, зокрема для житлового, гаражного і дачного будівництва, для будівництва об'єктів промисловості, транспорту, зв'язку, ад­міністративних будинків тощо. До земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення належать землі за­повідників, національних зоологічних і дендрологічних парків, парків-пам'яток садово-паркового мистецтва, ботанічних садів, заказників, заповідних урочищ, пам'яток природи. Спеціальне цільове призначення мають землі лісогосподарського призна­чення і водного фонду, землі оздоровчого, рекреаційного призна­чення, промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.