Згода проти ефективності

Демократії — і особливо нові демократії — страждають від проблеми, пов’язаної зі способом управління, а також короткозорістю політичних лідерів. Демократичне правління, передусім у розвинених країнах, зорієнтоване на проведення правлячими колами політики під кутом зору чергових виборів і перемоги на них.

Наша країна потребує дієвих інструментів для здійснення структурних реформ з метою підвищення продуктивності та конкурентоспроможності вітчизняної економіки. Однак ніхто не може сказати, скільки часу потрібно новим демократичним урядам для здійснення економічних реформ, у той час як вже очевидним є тимчасові страждання та розорення, яке переживає населення, а також зневіра останнього в тому, що чергові вибори щось змінять.

Через те, що стабілізація демократичного режиму тісно пов’язана з економічними структурними змінами, виняткового значення набуває консолідація демократичних сил. Остання досягається шляхом переговорів з метою укладання певної угоди між конкуруючими політичними та соціальними групами з наступних пунктів:

1) напрямки та принципи структурних економічних реформ, яких будуть дотримуватися всі партії, незалежно від того, яка з них опиниться при владі;

2) відмова політичних лідерів від безвідповідальної політики «перетягування канату» на свою користь;

3) всі суспільні сили готові йти до кінця у здійсненні реформ попри їх ціну. При цьому вони утримуються від політичної критики протягом критичного періоду нестабільності;

4) тягар суспільних перетворень більш-менш справедливо буде розподілений між всіма суспільними верствами, а страждання найбільш соціально незахищених верств полегшаться за рахунок солідарної допомоги іншої частини суспільства.

Які реформи та принципи є базовими для політики економічного консенсусу у демократичних країнах, що переживають період нестабільності? Досвід розвинених країн, причому незалежно від політичного забарвлення правлячої еліти, яскраво і переконливо свідчить, що умовами економічного зростання виступають зорієнтованість на безпеку навколишнього середовища, інвестиції та інновації, дотримання принципу винагороди за індивідуальні зусилля та ініціативу. Економічний застій та регрес стає наслідком побудови державою негнучких структур в інтересах лише окремих соціальних груп, які протистоять змінам, змаганню, інноваціям та соціальній мобільності. У зв’язку з вищеозначеним, економічні системи, які інвестують переважно у людські ресурси і дбають про людські потреби, розвиваються якнайшвидше. Це створює можливість ефективно залучити половину, дві третини чи навіть більше населення до отримання навичок, необхідних для участі у розвитку власного бізнесу.

Розвиток демократії вимагає узгодження та рівноваги між інтересами правлячих еліт та загалу. Проте завдання побудови ринкової економіки, яка повинна бути достатньо відкритою, гнучкою та конкурентною, закладає певну відстань між державою та інтересами виробників. Однак це не знімає з держави необхідності контролю за інвестиціями в людський та фізичний ресурси, а також відповідальність за охорону навколишнього середовища та реалізацію інших фундаментальних суспільних інтересів. Основну регулюючу роль при цьому відіграють податки, які повинні бути справедливими. Але держава також повинна бути готовою до використання й інших засобів з метою забезпечення нагальних суспільних потреб.

Зазвичай темпи та типи розвитку країн, що стали на шлях демократичного розвитку, різні. Також по-різному в їх системах поєднується державне регулювання та підприємницька ініціатива на місцях, не виключаючи навіть тимчасового протекціонізму останніх. Однак країни починають помітно відставати у розвитку, якщо держава перетворюється на домінуючого виробника та роботодавця або на стійкого захисника неефективних економічних підрозділів.

Уроки порівняльного аналізу розвитку демократій в країнах, де цей процес уже в основному завершено, досить повчальні. Та або інша форма державної політики може існувати лише за умови прагматизму та здатності до постійного оновлення з боку політичної еліти. Рішучі зміни влади в діапазоні від радикально-популістської до радикально- неоліберальної політики обмежують виникнення економічних криз і дестабілізуючих суспільство політичних ситуацій. І аналіз цього досвіду підводить до наступних висновків. По-перше, не можна вважати закономірним твердження про те, що економічний розвиток в умовах демократії завжди гірший, ніж при диктатурі, швидше навпаки — вищий, просто досягається він не командно-адміністративними методами, а за рахунок досягненої згоди і спільних дій усіх. По-друге, злагода, зваженість та прагматизм у політиці є надзвичайно важливими для економічного розвитку. Нові демократії повинні мати тверезу уяву про те, як вони будуть формувати та зміцнювати консенсус в економічній політиці. Останнє вимагає формування відповідних інституцій, громадянської освіти та мобілізації національних еліт.