§ 4. Окремі аспекти процесуальних особливостей СУДОВОГО РОЗГЛЯДУ ВИБОРЧИХ СПОРІВ

Єдиний хороший уряд — це поганий уряд у стані крайнього переляку.

Джойс Керрі

Узагальнена практика застосування процесуального законодавства. 2 квітня 2007 року Пленум Вищого адміністративного суду України ухвалив Постанову «Про практику застосування адміністративними судами положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду спорів щодо правовідносин, пов’язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму».

У згаданій вище Постанові Пленум Вищого адмінсуду вказав на більшість складних процесуальних моментів, які мали місце під час усіх попередніх виборів, а також надав рекомендації стосовно застосування норм Кодексу адміністративного судочинства України при розгляді спорів, які пов’язані з виборчим процесом.

На нашу думку, є доцільним навести деякі аргументи та ідеї, які, власне, й були покладені в основу обґрунтування окремих положень Постанови, а також дослідити судову практику розгляду спорів через призму рекомендацій цього документа.

Так, у пункті 1 Постанови звернуто увагу адміністративних судів на те, що згідно зі статтею 5 КАС України адміністративне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, КАС України та міжнародних договорів, згода на обов’ язковість яких надана Верховною Радою України. З огляду на таке формулювання законодавцем зазначеної норми суди під час вчинення будь-яких процесуальних дій у процесі розгляду та вирішення виборчих спорів повинні керуватися правилами та приписами лише тих нормативно-правових актів, які перераховані у статті 5 КАС України, незалежно від можливої наявності інших нормативно-правових актів, зокрема законів, що визначають засади, порядок та організацію проведення виборів та в яких можуть бути окремі положення щодо вчинення процесуальних дій судами.

Зокрема, у КАС України та Законі про парламентські вибори у різний спосіб було врегульовано відносини щодо належної підсудності розгляду справ у першій інстанції.

Відповідно до вимог частин 3 та 4 статті 116 Закону про парламентські вибори:

а) скарги на рішення, дії чи бездіяльність окружної виборчої комісії, Центральної виборчої комісії, члена ОВК, члена ЦВК подаються відповідно до апеляційного суду та Верховного Суду України. Водночас згідно з частинами третьою та четвертою статті 172 КАС України позовні заява цієї категорії подаються до окружного адміністративного суду або Вищого адміністративного суду України;

б) форми звернення до адміністративного суду, а саме: скарга (стаття 107 Закону про парламентські вибори) та позовна заява (статті І05 та 106 КАС України);

в) різних строків на апеляційне оскарження та підсудності розгляду апеляційних скарг;

г) відмінностей у суб’єктному складі позивачів (суб’єктів звернення із скаргою) та відповідачів (суб’єктів оскарження).

Попри те, що зміни до Закону про парламентські вибори та Закону України про місцеві вибори вносились неодноразово, законодавець не знайшов можливості забезпечити належне нормативне регулювання відносин оскарження порушень виборчого законодавства в судовому порядку та розгляду відповідних спорів. Реально виникла небезпека того, що норми різних законів будуть тлумачитись та застосовуватись у різний спосіб різними судами. У підсумку це могло б мати наслідком серйозні порушення конституційних прав громадян. За таких обставин судді Верховного Суду України та Вищого адміністративного суду України на початку 2006 року опрацювали доктринальні рекомендації стосовно застосування процесуальних норм КАС України та Закону про парламентські вибори, з якими були ознайомлені судді місцевих та апеляційних судів.

Водночас у пункті 1 постанови вказується на можливі винятки із зазначеного правила, якими можуть бути особливості, передбачені матеріальними і процедурними нормами виборчих законів, з яких випливає право особи на звернення до суду у виборчому процесі чи процесі референдуму або можливість особи бути відповідачем у таких спорах.

КАС України стосовно виборчих спорів (зокрема, скорочених строків на звернення до суду, розгляду справи в порядку статей 174, 177—179 КАС України), а застосування замість них загальних норм КАС України матиме наслідком суттєві порушення законних прав, відновити які надалі може стати неможливим.

Не менш важливою є можливість особи бути у статусі відповідача у виборчому спорі у випадках, коли це передбачено виборчим законом. Зокрема, із дослідження положень статті 92 Закону України «Про вибори Президента України» та пункту 5 частини першої статті 104 Закону про парламентські вибори можна зробити висновок про те, що до кола можливих суб’єктів оскарження (відповідачів) віднесено також виборців.

За аналогічного підходу виборець може бути відповідачем, наприклад, також у справі про оскарження його протиправних дій у зв’язку із веденням передвиборної агітації. Такі спори розглядались напередодні позачергових парламентських виборів 2007 року. Зокрема, в ухвалі Київського апеляційного адміністративного суду у справі за позовом виборчого блоку «Л.» до Г. вказується, що виборець є суб’єктом виборчого процесу, який може бути відповідачем у справі. У пункті 2 Постанови підкреслено, що згідно з пунктом 5 частини першої статті 17 КАС України на спори щодо правовідносин, пов’ язаних із виборчим процесом чи процесом референдуму, поширюється компетенція адміністративних судів. Враховуючи це положення КАС України, до адміністративної юрисдикції належать усі спори, пов’язані з виборчим процесом чи процесом референдуму, незалежно від того, чи є стороною у цьому спорі суб’єкт владних повноважень. Зокрема, це можуть бути справи з оскарження дій або бездіяльності засобів масової інформації, суб’єктів виборчого процесу та інших учасників виборів (довірених осіб, уповноважених осіб).

Водночас норми КАС України не дають визначення понять «виборчий процес» та «процес референдуму», що приводить до висновку про необхідність врахування норм інших законів.

Враховуючи вказані вище положення чинних законів, Пленум Вищого адміністративного суду України у пункті 2 Постанови дійшов висновку про те, що спори, зокрема щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності ВК чи комісій з референдуму, які виникли поза межами етапів виборчого процесу та процесу референдуму або не стосуються виборчого процесу чи процесу референдуму, не належать до спорів, пов’язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму, а тому визначення юрисдикції таких спорів та їх розгляд проводяться в загальному порядку. Водночас усі спори щодо правовідносин, пов’язаних із реалізацією права вимоги щодо проведення та призначення референдуму, повинні розглядатися за особливостями, які є визначеними КАС України для розгляду спорів, пов’ язаних із виборчим процесом та процесом референдуму.

Із дослідженими вище рекомендаціями пунктів 1 та 2 Постанови змістовно пов’язані правові позиції, які представлені у пункті 3 цієї Постанови. Зокрема, вказується, що, надаючи оцінку суб’єктному складу сторін у виборчому спорі, потрібно враховувати, хто є позивачем у справі (суб’єкт виборчого процесу, ініціативна група референдуму, інші суб’єкти ініціювання референдуму) і хто є відповідачем, оскільки, попри згадані у пункті 1 Постанови винятки, не будь-яка особа може бути стороною у такому спорі. Зокрема, частиною першою статті 172 КАС України визначено, що загальне право на подання позову в спорі цієї категорії належить суб’єктам виборчого процесу, а також ініціативній групі референдуму, іншим суб’єктам ініціювання референдуму. Отже, зазначена норма КАС України є бланкетною, і для визначення кола відповідних осіб потрібно звертатись до інших нормативно-правових актів, які регламентують виборчий процес і, у тому числі, надають переліки суб’єктів виборчих процесів.

У практичній діяльності судів та учасників виборів потрібно враховувати також ту обставину, що суб’єкти виборчих процесів чи процесів референдумів мають право на звернення до суду щодо вирішення спорів лише в тому виборчому процесі або процесі референдуму, в якому вони набули свого статусу. Вказана позиція є актуальною для ситуації одночасного проведення кількох виборчих процесів, коли, наприклад, один громадянин має право бути зареєстрований кандида- том на різних виборах. Необхідно також вказати на спеціальне положення частини другої статті 172 КАС України, згідно з яким виборці мають право на звернення до суду лише в разі порушення їх виборчих прав чи інтересів щодо участі у цих процесах особисто. Винятком із цього правила є юридичні механізми статті 173 КАС України, відповідно до якої виборець може звернутися до суду із позовом стосовно включення або виключення зі списку виборців не лише себе особисто, а й інших осіб.

Правовій позиції, що представлена у пункті 1 Постанови, кореспондує рекомендація, яка передбачена абзацом четвертим пункту 3 цієї Постанови. Вказується, що до адміністративного суду мають право звернутись також особи, які мають намір реалізувати своє право на участь у виборчому процесі чи процесі референдуму або набути статусу суб’єкта виборчого процесу чи процесу референдуму, а так само у разі відмови в цьому з боку ВК чи КР або органів державної влади чи органів місцевого самоврядування. На практиці справами відповідної категорії можуть бути спори щодо порушень з боку відповідних рад при утворення ТВК на місцевих виборах за зверненням організацій партій (блоків), які ще не набули, а може, й не набудуть такого статусу надалі, а так само справи за зверненням ГО щодо відмови відповідних ВК у реєстрації їхніх спостерігачів (наприклад, на парламентських виборах). Водночас у разі оскарження певних порушень з боку ВК, зокрема щодо відмови у реєстрації громадянина офіційним спостерігачем чи відмови у включенні громадянина до складу ВК, позовні заяви можуть бути направлені безпосередньо виборцями, чиї законні права на здійснення спостереження або участь у роботі ВК порушено. При цьому зауважимо, що окремі автори відносять такі права до категорії похідних виборчих прав.

З урахуванням особливостей КАС України стосовно справ за участю відповідача — суб’єкта владних повноважень надзвичайно важливою є позиція Пленуму Вищого адміністративного суду України, що передбачена пунктом 4 Постанови. Передовсім нагадаємо, що згідно з пунктом 7 частини першої статті 3 КАС України суб’єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб’єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. Відповідно до пункту 9 частини першої статті 3 КАС України, відповідач — це суб’єкт владних повноважень, а у випадках, передбачених законом, й інші особи, до яких звернена вимога позивача. Таким чином, поняття «відповідач» є більш широким і охоплює як суб’єктів владних повноважень, так і інших осіб, оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність котрих визначають предмет звернення до адміністративного суду. З іншої сторони, з практичної точки зору вкрай важливо чітко і однозначно з’ясувати, чи повинна вважатись та або інша особа суб’єктом владних повноважень у виборчому спорі?

Зокрема, дослідження у комплексі норм КАС України та виборчих законів приводить до висновку, що суб’єктами владних повноважень у цих справах повинні вважатись передовсім органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові та службові особи, а також ВК і КР. На підтвердження цієї позиції нагадаємо, що відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про Центральну виборчу комісію» ЦВК є постійно діючим колегіальним державним органом, який діє на підставі Конституції України, цього та інших законів України і наділений повноваженнями щодо організації підготовки і проведення виборів Президента України, народних депутатів України, депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів, всеукраїнського і місцевих референдумів в порядку та в межах, встановлених цим та іншими законами України. Зазначимо також, що згідно з положенням частини першої статті 25 Закону про парламентські вибори ВК є спеціальними колегіальними органами, уповноваженими організовувати підготовку та проведення виборів депутатів і забезпечувати додержання та однакове застосування законодавства про вибори. Крім того, частина чотирнадцята статті 33 цього закону встановлює, що рішення ВК, прийняте в межах її повноважень, є обов’язковим для виконання усіма суб’єктами виборчого процесу, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, а також ЗМІ.

Окремої уваги потребує дослідження питання, чи може (або чи повинен) член ВК вважатись суб’єктом владних повноважень у відповідному спорі. Зазначимо, наприклад, що положення частини десятої статті 27 та частини десятої статті 28 Закону про парламентські вибори вказують на керівні посади в ОВК та дільничних виборчих комісіях. Таким чином, голова, заступник голови та секретар ОВК і ДВК є посадовими особами ВК. Водночас норми частини третьої статті 157, частини другої статті 1581, частини другої статті 159 Кримінального кодексу України встановлюють кваліфікуючі ознаки злочинів проти виборчих прав громадян, які вчинені членом ВК або іншою службовою особою. Отже, чинним кримінальним законодавством членів ВК віднесено до категорії службових осіб. На нашу думку, член ВК/КР (КР — комісія з референдуму), насамперед голова, заступник голови та секретар ВК/КР, є суб’єктом владних повноважень при здійсненні ним повноважень, котрі передбачені відповідними виборчими законами, як-то: скликання головою ВК/КР засідання комісії; ведення секретарем комісії протоколу засідання ВК/КР; внесення головою, заступ- ником голови або секретарем змін до списку виборців на підставі рішення суду; виконання рішень ВК та обов’язків, покладених на члена ВК згідно з їх розподілом у комісії, видача членом ВК виборчого бюлетеня виборцю тощо. Водночас член ВК має розглядатись як суб’єкт владних повноважень у спорах щодо оскарження його протиправних дій, якими, наприклад, порушено вимоги виборчого закону стосовно заборони члену ВК брати участь у передвиборній агітації.

Наведені вище позиції представлені у пункті 4 Постанови. При цьому звернуто увагу судів на ту обставину, що всі ВК/КР, їх голови, заступники голів, секретарі та члени є суб’єктами владних повноважень. Таким чином, розгляд та вирішення виборчих спорів, в яких відповідачем є одна із зазначеного переліку особа, має здійснюватись з урахуванням особливостей адміністративного судочинства у спорах із суб’єктом владних повноважень. Зокрема, це стосується застосування положень частини восьмої статті 13, частини другої статті 71, частини першої статті 104, частини першої статті 117, частини четвертої статті 128 КАС України. Крім того, необхідно підкреслити, що з урахуванням наведених висновків, положень чинних виборчих законів стосовно права ВК на звернення до суду в порядку оскарження рішень, дій чи бездіяльності іншої ВК, а також положення частини першої статті 104 КАС України, ВК може звертатись із позовом до іншої ВК навіть попри відповідну вказівку частини першої статті 172 КАС України.

Рекомендації Пленуму Вищого адміністративного суду України, що представлені у пункті 5 Постанови, стосуються деяких аспектів процедурного характеру. Зокрема, в абзаці першому цього пункту вказується, що при вирішенні питання про предметну та територіальну підсудність справи судам необхідно керуватися загальними правилами глави 1 розділу ІІ КАС України з урахуванням особливостей, визначених частинами третьою-п’ятою статті 172, частиною другою статті 173, частиною третьою статті 174, частиною третьою статті 175, частиною шостою статті 177 КАС України та застосовувати ці особливості, якщо є розбіжності між ними та загальними правилами. На нашу думку, з точки зору актуальних практичних потреб судів та учасників виборів найбільш важливим є дослідження питань територіальної та предметної підсудності при оскарженні порушень в порядку статті 174 КАС України. Зазначимо, що положеннями частини третьої статті 174 КАС України визначено підсудність розгляду справ щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності органів виконавчої влади та місцевого самоврядування, ЗМІ, підприємств, установ, організацій, їхніх посадових і службових осіб, творчих працівників ЗМІ, які порушують законодавство про вибори та референдум. При цьому вказується, що позовна заява подається до адміністративного суду відповідно до вимог статей 18 та 19 КАС України, а позов стосовно дій чи бездіяльності ЗМІ, підприємств, установ, організацій, їхніх посадових і службових осіб, а також творчих працівників ЗМІ подається до місцевого загального суду як адміністративного суду за їхнім місцезнаходженням. Таким чином, положення статей 18 та 19 КАС України визначають належну підсудність стосовно спорів з оскарження рішень, дій та бездіяльності органів виконавчої влади та місцевого самоврядування, а також їхніх посадових і службових осіб. У свою чергу дослідження приписів статті 18 КАС України наводить на висновок про таку предметну підсудність, на що має бути звернуто особливу увагу: а) окружним адміністративним судам підсудні справи щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності усіх органів виконавчої влади, а також дій чи бездіяльності посадових чи службових осіб центральних органів виконавчої влади; б) справи щодо оскарження дій чи бездіяльності посадових чи службових осіб місцевих органів виконавчої влади є підсудними місцевим загальним судам як адміністративним судам або окружним адміністративним судам — за вибором позивача; в) справи стосовно оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб є підсудними місцевим загальним судам як адміністративним судам;

Водночас дослідження статті 19 КАС України свідчать про таке визначення територіальної підсудності відповідних спорів: а) справи щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності органів виконавчої влади та місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, які порушують законодавство про вибори та референдум вирішуються адміністративним судом за місцезнаходженням відповідача; б) справи щодо оскарження правових актів індивідуальної дії, а також дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень, які стосуються конкретної особи, вирішуються адміністративним судом за місцем проживання (перебування, знаходження) позивача; в) справи з приводу оскарження нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, міністерства чи іншого центрального органу виконавчої влади вирішуються окружним адміністративним судом, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ; г) у разі невизначеності положеннями КАС України територіальної підсудності така справа розглядається місцевим адміністративним судом: місцевим загальним судом як адміністративним судом або окружним адміністративним судом, за вибором позивача.

Зазначимо також, що з урахуванням положень частини першої статті 21 КАС України в абзаці третьому пункту 5 Постанови сформульовано висновок про те, що у виборчих спорах не можуть розглядатися в одному провадженні кілька пов’ язаних між собою вимог, які не підсудні одному адміністративному суду. Окрім цього, відповідно до рекомендації Пленуму Вищого адміністративного суду України, яка зазначена в абзаці четвертому пункту 5 Постанови, з вимогою у спорі, пов’язаному з виборчим процесом чи процесом референдуму, в одному провадженні не може розглядатися вимога про відшкодування шкоди, оскільки особливості, встановлені статтями 172—179 КАС України, не поширюються на розгляд такої вимоги.

Таким чином, при розгляді виборчого спору може бути встановлено лише факт протиправного рішення, дії чи бездіяльності відповідача, а звернення позивача з вимогою про відшкодування шкоди здійснюється за правилами цивільного або господарського судочинства. При цьому важливо зазначити, що рішення суду у виборчому спорі матиме преюдиційне значення, і факт протиправного діяння має вважатись доведеним, як це передбачено відповідно, положеннями статті 61 Цивільного процесуального кодексу України та статті 35 Господарського процесуального кодексу України. Крім того, у разі поєднання в одній позовній заяві вимоги, що пов’язана із виборчим процесом чи процесом референдуму, з вимогою, яка не пов’язана із цими процесами, за умови підсудності усіх вимог одному адміністративному суду, такі заяви не можуть розглядатися разом. Через це, вказується в абзаці шостому пункту 5 Постанови, в порядку застосування статті 116 КАС України суд роз’єднує такі вимоги у самостійне провадження.

Як вказується в абзаці п’ятому пункту 5 Постанови, у випадку звернення до суду із позовною заявою, що поєднує кілька «виборчих» вимог, але не усі з яких є підсудними цьому судові, така заява в частині, що не є підсудною цьому суду, повертається позивачу. Стосовно же інших вимог суддя вирішує питання про їхню прийнятність та відкриття провадження у загальному порядку, який передбачено статтею 107 КАС України. Утім, якщо порушення правил предметної підсудності виявилось вже на стадії судового розгляду справи або після відкриття провадження, але до початку розгляду, то в такому разі за правилами статті 22 КАС України позовну заяву в частині, яка є непідсудною, суд повинен передати до іншого належного адміністративного суду, якому в зазначеній частині вимог справа є підсудною.

У пункті 6 Постанови увагу приділено належному складові суду, що компетентний розглядати та вирішувати відповідний виборчий спір. Актуальність цього аспекту підкреслена в абзаці 4 цього пункту, де вказується на необхідність врахування відповідних положень КАС України апеляційними адміністративними судами під час перевірки законності оскаржуваних рішень судів першої інстанції щодо їх ухвалення повноважним складом суду. Крім того у пункті 6 Постанови наголошується на тому, що:

1) відповідно до правил частин першої та другої статті 24 КАС України колегією у складі трьох суддів розглядаються і вирішуються в першій інстанції виборчі спори, які підсудні лише окружному адміністративному суду;

2) згідно з положенням статті 23 КАС України виборчі спори, що є підсудними місцевим загальним судам як адміністративним судам, розглядаються і вирішуються суддею одноособово;

3) відповідно до вимог частини другої статті 111 КАС України попереднє судове засідання у виборчих спорах проводиться суддею одноособово незалежно від предмета спору та/чи підсудності справи.

Водночас у випадку вирішення на цій стадії питання про закінчення розгляду справи та за наявності умов, що передбачені частинами 1 та 2 статті 24 КАС України, справа повинна розглядатися і вирішуватися колегію у складі трьох суддів.

Нагадаємо, що до набрання чинності КАС України розгляд та вирішення виборчих спорів здійснювався за правилами ЦПК України. Відповідно до чинних раніше вимог ЦПК України у випадку закінчення відповідного етапу виборчого процесу, у разі невідповідності скарги формі та змісту, що встановлені законом (зокрема, ЦПК України або виборчим законом), а також при зверненні до суду особи, яка не є суб’єктом виборчого процесу, такі скарги залишались без розгляду. Проте норми КАС України в інший спосіб регламентують відповідні відносини. Через це в абзаці першому пункту 7 Постанови наголошується на тому, що суди зобов’язані виключити із практики випадки необгрунтованого повернення позовної заяви, залишення її без руху чи без розгляду, а також відмови у відкритті провадження у справі.

Враховуючи відповідні правила КАС України, без розгляду може бути залишена заява лише: 1) при порушенні строку звернення до суду; 2) у разі, коли справа розглядається за межами строків, які визначені для розгляду виборчих спорів; 3) у випадках, перелік яких встановлений статтею 155 КАС України, крім випадку неявки в судове засідання позивача.

На відміну від положень «старого» ЦПК України, у випадку невідповідності поданої позовної заяви формі та змісту, які передбачені статтями 105 та 106 КАС України, за умови, якщо не порушено строк звернення до суду або позовна заява подана в межах строку, після закінчення якого не може бути вирішений цей спір, така позовна заява залишається без руху в порядку частини першої статті 108 КАС України. На цю обставину звернуто увагу в абзаці другому пункту 7 Постанови. Також Пленум Вищого адміністративного суду України вказує, що оскільки за правилами статей 172 та 174 КАС України правом на звернення до суду наділено відповідних суб’єктів виборчого процесу та суб’єктів ініціювання референдуму, то в позовній заяві обов'язково повинен зазначатися юридичний статус позивача із зазначенням документа, що підтверджує цей статус. У випадку відсутності відомостей щодо статусу відповідного суб’єкта або незазначення інформації про документ на підтвердження цього статусу така позовна заява залишається без руху з наданням терміну для усунення недоліків. У разі звернення до суду виборця, як зазначено в абзаці п’ятому пункту 7 Постанови, у позовній заяві обов’язково має бути зазначено, яким чином таке рішення, дія чи бездіяльність порушує виборчі права або інтереси щодо участі у виборчому процесі чи процесі референдуму цього виборця особисто, крім спорів щодо уточнення списків виборців, про що вже згадувалось вище. У разі же неусунення недоліків позовної заяви у встановлений судом строк, згідно з пунктом 1 частини третьої статті 108 КАС України та з інших підстав, перелік яких встановлено частиною третьою статті 108 КАС України, такі заяви повертаються позивачеві. В абзацах восьмому-десятому пункту 7 Постанови Пленум Вищого адміністративного суду України приділив увагу юридичному зв’язку суб’єктності позивача та підсумкового судового рішення. Зокрема, вказується, що якщо на стадії судового розгляду буде встановлено, що позивач не наділений правом у зазначеному порядку оскаржувати певне діяння відповідача, то в такому разі суди повинні відмовити в задоволенні позову. Це стосується у тому числі й звернення виборця, крім спорів щодо списків виборців. Суд відмовляє у задоволенні позову виборця, якщо буде встановлено, що оскаржуваним рішенням, дією чи бездіяльністю не порушені особисто його виборчі права та інтереси.

Отже, при розгляді таких справ суди перевіряють, чи має право позивач звертатися до суду з відповідними вимогами. І лише в разі встановлення такого права суд далі перевіряє правомірність оскаржуваних рішень, дій чи бездіяльності відповідачів.

Зокрема, в ухвалі Вищого адміністративного суду України у справі за позовом Щ. до ЦВК зазначено, що при відмові у задоволенні позовних вимог Щ. Окружний адміністративний суд міста Києва виходив з того, що ні Конституцією, ні Законом про парламентські вибори не передбачено права виборця на безпосередню участь у висуванні кандидатів у народні депутати. Відповідно до статті 10 цього Закону право висування кандидатів у депутати належить громадянам України, які мають право голосу, і це право реалізується ними через партії (блоки). Таким чином, суд першої інстанції зробив правильний висновок про те, що виборчі права позивача — як виборця у виборчому процесі — оскаржуваними постановами ЦВК не порушені, оскільки не перешкоджають позивачеві у реалізації права висувати кандидатів у депутати через партії (блоки) у порядку, встановленому Законом по парламентські вибори.

На аспекти неухильного дотримання відповідних процесуальних строків звернуто увагу Пленуму Вищого адміністративного суду

України у пунктах 8—11 Постанови. Зокрема, в абзаці другому пункту 8 Постанови, з урахуванням припису частини п’ятої статті 179 КАС України про залишення без розгляду позовних заяв через подання їх з порушенням строків, зроблено висновок про те, що положення статті 100 КАС України в цих спорах не застосовуються. Водночас у разі пропуску строку звернення до суду позовні заяви у виборчих спорах залишаються судами без розгляду на будь-якій стадії проходження справи в суді — відкриття провадження, попереднього або судового розгляду справи. Таким же чином вирішується питання апеляційним судом у випадку виявлення подібної підстави у суді апеляційної інстанції під час перевірки законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції, на що вказується в абзаці третьому пункту 8 Постанови. При цьому на стадії судового розгляду ці питання вирішуються без проведення дебатів, з ініціативи суду або осіб, які беруть участь у справі. З урахуванням приписів частини дванадцятої статті 172, частини п’ятої статті 173, частини шостої статті 174, частини шостої статті 175 КАС України в абзаці п’ятому пункту 8 Постанови наведено правову позицію про незастосування у розгляді виборчих спорів положення пункту 4 частини першої статті 155 КАС України стосовно неприбуття позивача у судове засідання як підстави залишення без розгляду позовної заяви. Водночас варто зазначити, що правила пункту 8 частини першої статті 155 КАС України не охоплюються положеннями статей 172—175 КАС України. Через це залишення судового процесу позивачем без поважних причин і відсутність його заяви до суду є підставою для залишення позовної зави без розгляду. До речі, зазначена норма КАС України була застосована Окружним адміністративним судом міста Києва у справі за позовом Щ. до ЦВК як підстава залишення позовної заяви без розгляду. З такою правовою позицією погодився Вищий адміністративний суд України, який залишив ухвалу суду першої інстанції без змін.

У пункті 9 Постанови звернуто особливу увагу судів на ту обставину, що частиною восьмою статті 172 КАС України встановлено дводенний строк подання позовних заяв до суду стосовно рішень, дій чи бездіяльності лише ДВК, ДКР (ДКР — дільнична комісія з референдуму), членів цих комісій, що мали місце в день голосування, під час підрахунку голосів та встановлення результатів голосування на дільниці. Стосовно подання позовних заяв щодо рішень, дій чи бездіяльності інших ВК чи КР, членів цих комісій, а також ДВК, членів ДВК, які мали місце до дня голосування, то вони подаються в п’ятиденний строк, що встановлений частиною шостою статті 172 КАС України. Необхідність власне виокремлення цього аспекту обумовлена прикладами неоднакового застосування судами процесуального закону при розгляді виборчих спорів. В інших публікаціях фахівцями вже було досліджено цю проблему та висловлено думку про необхідність застосування якісно нових механізмів правового регулювання процедур розгляду цієї категорії спорів. Також підкреслювалась послідовна правова позиція Верховного Суду України щодо належного застосування відповідних процесуальних строків за умови неухильного дотримання вимог стосовно конкретного предмета справи.

Пленум Вищого адміністративного суду України у пункті 10 Постанови наголошує на необхідності дотримання правил частини 5 статті 179 КАС України стосовно того, що днем подання позовної заяви або апеляційної скарги є день їх надходження до відповідного суду до 24-ї години цього дня. Проте, вказується далі у Постанові, у разі незабезпечення роботи суду до зазначеної години позовну заяву чи апеляційну скаргу, подану у зв’язку з цим наступного дня, необхідно вважати поданою у встановлений строк. На наше переконання, зазначена правова позиція Пленуму Вищого адміністративного суду України повністю обґрунтована. При цьому така позиція не є рекомендацією щодо поновлення строку на подання позовної заяви (апеляційної скарги), що заборонено у цій категорії спорів. Натомість зазначена позиція є визнанням факту того, що позовна заява (апеляційна скарга) була подана у межах встановленого КАС України строку. На думку авторів, велике практичне значення має рекомендація, представлена у пункті 11 Постанови. Зокрема, підкреслено необхідність розгляду судами виборчих спорів у строки, що визначені частиною одинадцятою статті 172, частиною четвертою статті 173, частиною п’ятою статті 174, частиною п’ятою статті 175, частиною другою статті 176 та частиною сьомою статті 177 КАС України. Втім, наголошується у Постанові, порушення цього строку в судах першої інстанції не є підставою для залишення позовної заяви, а в апеляційній інстанції апеляційної скарги — без розгляду. За таких обставин позовна заява (апеляційна скарга) можуть бути залишені без розгляду лише в разі, якщо суди не розглянули справу до настання певної події (частини друга та третя статті 179 КАС України), після якої судам заборонено розглядати або продовжувати розгляд зазначених справ. Зокрема, таким випадком може бути ситуація, коли суд апеляційної інстанції не закінчує розгляд апеляційної скарги до настання терміну, встановленого частиною сьомою статті 177 КАС України.

Особливості судового провадження у справах, пов’язаних з окремими видами виборчих спорів. Особливості оскарження в судах адміністративної юрисдикції окремих видів спорів, що виникають між суб’єктами та іншими учасниками виборчого процесу визначені положеннями статей 172—179 Кодексу адміністративного судочинства України.

Так, зокрема, згідно ст. 172 КАС України, право оскаржувати рішення, дії чи бездіяльність виборчих комісій, членів цих комісій мають суб’єкти відповідного виборчого процесу (крім виборчої комісії). Виборець (громадянин, який має право голосу у відповідних виборах) може оскаржити рішення, дію чи бездіяльність виборчої комісії, членів виборчої комісії, якщо таке рішення, дія чи бездіяльність порушує виборчі права або інтереси щодо участі у виборчому процесі його особисто.

Рішення, дії або бездіяльність ЦВК щодо встановлення нею результатів виборів оскаржуються до Вищого адміністративного суду України. Усі інші рішення, дії або бездіяльність Центральної виборчої комісії, члена цієї комісії оскаржуються до Київського апеляційного адміністративного суду.

Рішення, дії чи бездіяльність виборчої комісії Автономної Республіки Крим, обласної виборчої комісії, Київської чи Севастопольської виборчих комісій щодо підготовки та проведення місцевих виборів; окружної виборчої комісії щодо підготовки та проведення виборів Київського чи Севастопольського міського голови; окружних виборчих комісій щодо підготовки та проведення виборів Президента України, народних депутатів України, а також членів зазначених комісій оскаржуються до окружного адміністративного суду за місцезнаходженням відповідної комісії. Інші рішення, дії чи бездіяльність виборчих комісій, членів цих комісій оскаржуються до місцевого загального суду як адміністративного суду за місцезнаходженням відповідної комісії.

Позовні заяви щодо рішень, дій чи бездіяльності виборчої комісії, членів цієї комісії може бути подано до адміністративного суду у п’ятиденний строк з дня прийняття рішення, вчинення дії або допущення бездіяльності. Позовні заяви щодо рішень, дій чи бездіяльності виборчої комісії, членів цієї комісії, що мали місце до дня голосування, може бути подано до адміністративного суду не пізніше двадцять четвертої години дня, що передує дню голосування. Позовні заяви щодо рішень, дій чи бездіяльності дільничної виборчої комісії, членів цієї комісії, що мали місце у день голосування, під час підрахунку голосів та встановлення результатів голосування на дільниці, може бути подано до адміністративного суду у дводенний строк з дня прийняття рішення, вчинення дії або допущення бездіяльності.

Суд приймає позовну заяву щодо рішення, дії чи бездіяльності виборчої комісії або члена відповідної комісії до розгляду незалежно від сплати судового збору. У разі несплати судового збору на момент вирішення справи суд одночасно вирішує питання про стягнення судового збору відповідно до правил розподілу судових витрат, встановлених адміністративно-процесуальним законодавством.

Суд невідкладно повідомляє відповідну виборчу комісію та комісію вищого рівня про надходження позовної заяви та про ухвалене судом рішення. Суд вирішує адміністративні справи у дводенний строк після надходження позовної заяви. Адміністративні справи за позовними заявами, що надійшли до дня голосування, вирішуються судом у дводенний строк, але не пізніше ніж за дві години до початку голосування. Адміністративні справи за позовними заявами, що надійшли у день голосування вирішуються судом до закінчення голосування. Адміністративні справи за позовними заявами, що надійшли у день голосування, але після закінчення голосування, вирішуються судом у дводенний строк після надходження позовної заяви.

Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені, не перешкоджає судовому розгляду.

Строки подання позовних заяв і апеляційних скарг, встановлені законом, не може бути поновлено. Позовні заяви, апеляційні скарги, подані після закінчення цих строків, суд залишає без розгляду.

Особливості судових рішень за наслідками розгляду справ, пов’язаних з виборчим процесом, та їх оскарження. Судові рішення за наслідками розгляду судами першої інстанції виборчих спорів набирають законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі їх апеляційного оскарження — з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції. Судові рішення Вищого адміністративного суду України набирають законної сили з моменту проголошення і не можуть бути оскаржені.

Судові рішення, ухвалені за наслідками розгляду судами першої інстанції справ щодо рішень, дій та бездіяльності виборчих комісій та членів цих комісій, щодо рішень, дій та бездіяльності органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, ЗМІ, підприємств, установ, організацій, їхніх посадових та службових осіб, творчих працівників ЗМІ, щодо дій або бездіяльності кандидатів, їхніх довірених осіб, партії (блоку), місцевої організації' партії (блоку місцевих організацій партій), їхніх посадових осіб та уповноважених осіб, офіційних спостерігачів від суб’єктів виборчого процесу, у період від двадцять четвертої години дня, що передує дню голосування, до шостої години дня голосування, набирають законної сили з моменту проголошення і не можуть бути оскаржені.

Судові рішення за наслідками розгляду виборчих спорів, за винятком спорів, пов’ язаних з виборами Президента України, можуть бути оскаржені в апеляційному порядку у дводенний строк з дня їх проголошення, а судові рішення, ухвалені до дня голосування, — не пізніше двадцять четвертої години дня, що передує дню голосування.

Судами апеляційної інстанції для розгляду виборчих спорів є відповідні апеляційні адміністративні суди. Судом апеляційної інстанції у справах, розглянутих Київським апеляційним адміністративним судом, є Вищий адміністративний суд України.

Суд апеляційної інстанції розглядає справу у дводенний строк після закінчення строку апеляційного оскарження з повідомленням осіб, які беруть участь у справі. Апеляційна скарга стосовно судового рішення, що було ухвалене до дня голосування, розглядається не пізніше ніж за дві години до початку голосування. Суд апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду не може повертати справу на новий розгляд. Судове рішення суду апеляційної інстанції є остаточним. У зв’язку з цим насамкінець зауважуємо, що при розгляді справ, пов’язаних з виборчим процесом, та їх оскарженні частина четверта статті 20 Кодексу адміністративного судочинства України, яка передбачає можливість перегляду Верховним Судом України судових рішень адмінсудів за винятковими обставинами, не застосовується. Іншими словами, рішення вищого спеціалізованого адміністративного суду, яким в даному випадку є Вищий адміністративний суд України, у виборчих спорах, є остаточним і не може бути оскаржено чи переглянуто іншою судовою інстанцією України.

291

292

293

294

295

296

297

298

299

зоо

* Примітка. Великим розміром у цій статті визнається розмір суми грошей, вартість майна чи вигод майнового характеру, що перевищує чотириста мінімальних розмірів заробітної плати (близько 250 000 гри)

ДОДАТОК 5. Адміністративні правопорушення, що посягають на здійснення народного волевиявлення та встановлений порядок його забезпечення

ЗОЇ

302

303

304

305

306