СУЧАСНЕ УКРАЇНСЬКЕ МОРСЬКЕ ПРАВО ТА ЙОГО ДЖЕРЕЛА

Abstract. The article is devoted to topical problems of the development of Ukraine's maritime law as a complex branch of Ukrainian law. The authors disclose the notion of the sources of the law of the sea and determine that the main source of the Ukrainian maritime law is the normative legal acts adopted by the competent bodies in the form of laws and by-laws.

Keywords. Ukrainian Maritime law, international law, integrated branch, codifying act, the merchant shipping code, the Master of a ship, Maritime spaces, internal sea waters, territorial sea, exclusive economic zone, high seas, marine pollution, sea ports, General average.

Вступ. У найзагальнішому вигляді під українським морським правом слід розуміти комплексну галузь українського права, що являє собою сукупність правових норм, які об’єктивно відокремлені і які регулюють відносини, пов'язані з використанням морського транспорту і морських просторів. На відміну від основних (базових, профілюючих, первинних) галузей, до яких відносяться конституційне, цивільне, кримінальне і адміністративне право, кожної з яких властивий свій специфічний метод правового регулювання, комплексні (вторинні) галузі використовують своєрідний симбіоз різних методів правового регулювання. Крім того, якщо основні галузі наділені «чистотою своїх рядів» і до їх складу не входять норми інших галузей права, то склад комплексних галузей складають здебільшого норми, «запозичені» з інших галузей права. Звідси і назва «комплексна», тобто складається з різних частин, які взаємопов'язані між собою.

Українське морське право не тільки має свій предмет і метод правового регулювання, але також відповідає і іншим, додатковим критеріям «самостійності».

Термін «джерело» має два значення. З одного боку - це джерело в загальноприйнятому значенні як початок, корінь або певна область людської діяльності, яка служить для «поповнення» тієї чи іншої галузі права. З іншого боку, під джерелами права в юридичній науці розуміються офіційно-документальні форми вираження правових норм, своєрідні «контейнери» або «резервуари» норм. Домінуючим джерелом українського морського права є нормативні правові акти, що приймаються компетентними органами у вигляді законів і підзаконних актів.

Результати дослідження. Головним нормативно-правовим актом, системоутворюючою основою українського морського права, втім, як і будь-який інший галузі українського права, є Конституція. Ст. 8 Конституції України зазначає, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Міжнародні нормативно-правові акти є складовою українського законодавства.

Перевага міжнародних норм вперше була закріплена незалежною Україною в Х главі Декларації про державний суверенітет України від 16.07.1990 р., відповідно до якої Україна «визнає перевагу загальнолюдських цінностей над класовими, пріоритет загальновизнаних норм міжнародного права перед нормами внутрішньодержавного права». Саме такий підхід отримав закріплення і розвиток в Законі України «Про міжнародні договори України» від 29.06.2004 р., ст. 19 якого встановлює, що «якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору» [1].

Конституцією України не закріплені кордони держави, але відповідно до ст. 13 Конституції України, земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу [].

Цивільне законодавство України, яке складається з Цивільного кодексу України від 16.01.2003 р. та прийнятих відповідно до нього законів і підзаконних нормативно-правових актів, є наріжним каменем українського морського права, оскільки воно, зокрема, визначає правове становище учасників цивільного обігу, підстави виникнення та порядок здійснення права власності та інших речових прав, регулює договірні та інші зобов'язання. Перевезення в цілому і зокрема перевезенню вантажів, пасажирів та їх багажу присвячена глава 64 Цивільного кодексу України. Так, ст. 909 містить визначення договору перевезення вантажів, а ст. 910 присвячена договору перевезення пасажирів та багажу. Крім Цивільного кодексу в Україні правовідносини які стосуються перевезень вантажів регулюються Господарським кодексом, а саме глава 32 «Правове регулювання перевезення вантажів» зазначеного кодексу присвячена розгляду цього питання.

Питання страхування на морському транспорті також регулюються Цивільним кодексом України (глава 67 «Страхування»), Кодексом торговельного мореплавства (розділ 8 «Морське страхування») та спеціальним Законом України «Про страхування» від 07.03.1996 р.

Для становлення і розвитку тієї чи іншої галузі права важлива наявність відповідного кодифікованого акту. В українському морському праві таким є Кодекс торговельного мореплавства (далі КТМ) якій був прийнятий в 1995 році. Слід відмітите те, що в Україні новий КТМ був прийнятий раніше усіх держав на пострадянському просторі. Так, наприклад, в Російській Федерації Кодекс торговельного мореплавства був прийнятий в 1999 р.

В ст.1 КТМ зазначено, що під торговельним мореплавством розуміється діяльність, яка пов'язана з використанням суден для перевезення вантажів, пасажирів, багажу та пошти, рибних та інших морських промислів, розвідки та видобування корисних копалин, виконання буксирних, криголамних і рятувальних операцій, прокладання кабелю, також для інших господарських, наукових і культурних цілей [2].

КТМ України замінив КТМ СРСР 1968 р. КТМ України одного боку, врахував кардинальні зміни у державному та економічному житті країни, мається на увазі отримання Україною незалежності, з іншого - сприйняв положення новітнього українського законодавства. Крім того, в КТМ України знайшли відображення вимоги міжнародних конвенцій, які є основним джерелом міжнародного морського права.

КТМ складається з 11 розділів і 393 статей, які охоплюють практично всі аспекти діяльності морської галузі і морського судна, а саме: основи державного управління і нагляду на морському транспорті (капітан морського порту), порядок реєстрації суден, статус екіпажу судна та його капітана; нагляд за дотриманням безпеки мореплавства в порту, лоцманська діяльність, морське агентування, затонуле в морі майно, договори морського перевезення вантажів, пасажирів та багажу, фрахтування, лізингу судна, буксирування, морського страхування; загальна аварія; відшкодування збитків від зіткнення суден, відшкодування збитків від забруднення морського середовища; рятування на морі та винагорода за рятування; положення про морські протести; обмеження відповідальності судновласника; морська іпотека; претензії та позови.

Кримінальне законодавство України, складається з Кримінального кодексу України від 05.04.2001 р. (далі - КК) та інших, і передбачає, що особи, які вчинили злочини на території України, підлягають кримінальній відповідальності за цим Кодексом. Ст. 6 КК України зазначає, що злочин визнається вчиненим на території України, якщо його було почато, продовжено, закінчено або припинено на території України. Злочин визнається вчиненим на території України, якщо його виконавець або хоча б один із співучасників діяв на території України. Межи державного кордону встановлює ст. 3 Закону України «Про державний кордон» від 04.11.1991 р.

Що стосується осіб, які вчинили злочин на борту українського морського судна, що знаходиться у відкритому морі, то вони підлягають кримінальній відповідальності за українським законодавством. Це випливає з ключового принципу міжнародного морського права - юрисдикції держави прапора судна у відкритому морі (ч. 1 ст. 6 Конвенції «Про відкрите море» від 1958 р.: «Судна повинні плавати під прапором тільки однієї держави і, крім виняткових випадків, що прямо передбачені в міжнародних договорах або в цих статтях, і підпорядковуються його виключної юрисдикції у відкритому морі» [3].

Якщо особа вчинила злочин на українському військовому кораблі, то вона підлягає кримінальній відповідальності незалежно від місця знаходження корабля. Це положення також узгоджується з загальновизнаними в міжнародному морському праві звичаєм, згідно з яким військові кораблі мають екстериторіальність (ст. 32 Конвенції ООН з морського права 1982 р.). Ст.7 КК України, що передбачає дію кримінального закону щодо осіб, які вчинили злочин поза межами України, може ставитися до українських моряків, які працюють на борту суден під іноземним прапором.

КК України містить також норми, що встановлюють відповідальність за екологічні злочини, які стосуються, зокрема, і забруднення морського середовища.

Ст. 243 КК України «Забруднення моря» передбачає покарання за забруднення моря в межах внутрішніх морських чи територіальних вод України або в межах вод виключної (морської) економічної зони України матеріалами чи речовинами, шкідливими для життя чи здоров'я людей, або відходами внаслідок порушення спеціальних правил, якщо це створило небезпеку для життя чи здоров'я людей або живих ресурсів моря чи могло перешкодити законним видам використання моря, а також незаконне скидання чи поховання в межах внутрішніх морських чи територіальних вод України або у відкритому морі зазначених матеріалів, речовин і відходів. Караються такі злочини штрафом від трьохсот до восьмисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на той самий строк, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого [3].

Ст. 244 КК України «Порушення законодавства про континентальний шельф України» встановлю покарання у вигляді штрафу за порушення законодавства про континентальний шельф України, що заподіяло істотну шкоду, а також невжиття особою, що відповідає за експлуатацію технологічних установок або інших джерел небезпеки в зоні безпеки, заходів для захисту живих організмів моря від дії шкідливих відходів або небезпечних випромінювань та енергії, якщо це створило небезпеку їх загибелі або загрожувало життю чи здоров'ю людей.

Однак за дослідження, розвідування, розробка природних багатств та інші роботи на континентальному шельфі України, які провадяться іноземцями, якщо це не передбачено договором між Україною і заінтересованою іноземною державою, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України або спеціальним дозволом, виданим у встановленому законом порядку, передбачається штраф від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців.

Злочин за незаконне зайняття рибним, звіриним або іншим водним добувним промислом, якщо воно заподіяло істотну шкоду згідно ст. 249 КК України карається штрафом від ста до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років. Ті самі дії, якщо вони вчинені із застосуванням вибухових, отруйних речовин, електроструму або іншим способом масового знищення риби, звірів чи інших видів тваринного світу або особою, раніше судимою за злочин, передбачений цією статтею, караються штрафом від двохсот до чотирьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на той самий строк.

Норми, що стосуються безпеки мореплавства, зосереджені в розділі XI КК України «Злочини проти безпеки руху та експлуатації транспорту». Так, ст. 276 передбачає покарання за порушення правил безпеки руху або експлуатації залізничного, водного чи повітряного транспорту. Статті 284 та 285 КК України можна назвати «капітанськими», оскільки перша передбачає відповідальність капітана судна за ненадання допомоги потерпілим, які зазнали лиха, а друга, за неповідомлення капітаном назви свого судна при зіткненні суден. Капітан судна буде нести відповідальність згідно ст. 284 КК України за ненадання допомоги капітаном судна в разі зіткнення з іншим судном екіпажу та пасажирам останнього, а також зустрінутим у морі або на іншому водному шляху особам, які зазнали лиха, якщо він мав можливість надати таку допомогу без серйозної небезпеки для свого судна, його екіпажу і пасажирів. У випадку неповідомлення капітаном судна іншому судну, що зіткнулося з ним на морі, назви і порту приписки свого судна, а також місця свого відправлення та призначення, незважаючи на наявність можливості подати ці відомості, передбачене покарання згідно ст. 285 КК України [3]. Далеко не завжди звинувачення капітана в ухиленні від обов'язку надавати допомогу гинуть людям, мають під собою достатні підстави, а іноді йдеться про судові помилки. У зв'язку з цим відомий приклад з історії, пов'язаний із загибеллю «Титаніка» в 1912 р., що забрала понад півтори тисячі життів. Капітан пароплава "Каліфорнія" Стенлі Лорд, який перебував, згідно з висновком комісії, в прямої видимості від "Титаніка", був визнаний винним в умисному ненаданні допомоги людям, які зазнали лиха на морі. І лише через багато років з'ясувалося, що насправді поруч з «Титаніком» в момент його загибелі знаходилося інше судно - «Самсон». В результаті звинувачення з капітана «Каліфорнії» були зняті посмертно [4].

Зазначені статті з'явилися в Кримінальному кодексі СРСР, а потім і в КК України відповідно до норм міжнародного морського права. Ще в 1910 р. в Брюсселі була прийнята Конвенція для об'єднання деяких правил щодо надання допомоги та рятування на морі. Ст.11 Конвенції свідчила: «кожен капітан зобов'язаний, наскільки він може це зробити без серйозної небезпеки для свого судна, свого екіпажу, своїх пасажирів, надати допомогу кожному особі, навіть ворожого, зустрінутому в море, в небезпеки загинути. Власник судна не відповідає за порушення попереднього правила» [5].

Треба відзначити, що положення цієї статті дотримувалися в подальшому навіть в період військових дій. Конвенція 1910 р. діяла протягом більш вісімдесяти п'яти років і тільки в 1996 р. новим етапом у розвитку інституту рятування на морі стало набуття чинності Конвенції про рятування 1989 р.(далі- Конвенція 1989 р.)

Ст.10 Конвенція 1989 р містить три важливих положення, що стосуються рятування людей. По-перше, передбачено, що кожен капітан зобов'язаний, оскільки він може це зробити, не піддаючи серйозної небезпеки своє судно і знаходяться на ньому осіб, надавати допомогу будь-якій особі, якій загрожує загибель в море. По-друге, держави - учасники зобов'язалися вжити необхідних заходів для забезпечення виконання цього обов'язку. І, по-третє, власник судна не несе ніякої відповідальності за порушення капітаном вищевказаної обов'язки [5].

Положення Конвенції 1989 р. знайшли підтвердження в КТМ України: ст.60, яка перефразована зі ст.10 Конвенції в частині, що стосується обов'язків капітана надати допомогу будь-якій особі, що терпить лихо на морі, і встановлює, що за порушення цього обов'язку капітан судна несе кримінальну відповідальність відповідно до кримінального законодавства України.

Виключно важливою для українського морського права є ст. 446 КК України «Піратство». Згідно з положеннями цієї статті під піратством розуміються дії з використання з метою одержання матеріальної винагороди або іншої особистої вигоди озброєного чи неозброєного судна для захоплення іншого морського чи річкового судна, застосування насильства, пограбування або інших ворожих дій щодо екіпажу чи пасажирів такого судна. Якщо порівнювати дві конструкції складу піратства: українську і міжнародну - можна зробити висновок про те, що ст.446 КК України про піратство не містить ознак, що мають істотне значення для відмежування піратства від інших злочинів. У зазначеній статті не вказано місце скоєння злочину в якості конструктивного ознаки піратства. Виходить, що напад на судно буде також вважатися піратством, навіть якщо воно знаходиться в порту. Це положення суперечить міжнародному праву, і мова про встановлення універсальної юрисдикції в такому випадку йти не може, так як в акваторії порту здійснюється тільки юрисдикція прибережної держави. Міжнародне право вважає піратськими тільки ті дії, які вчинені у відкритому морі або в місці поза юрисдикцією якого б то не було держави. Такі дії, аналогічні піратству, але вчинені в територіальному морі і внутрішніх водах України, повинні кваліфікуватися згідно відповідних норм Кримінального кодексу.

Ще в 1988 р. радянські вчені-мариністи В.Ф. Царьов і Н.Д. Королева відзначали, що об'єктивно за своїм характером дій озброєний розбій нічим не відрізняється від піратства, однак з точки зору міжнародного права повна аналогія з піратством тут неприпустима, оскільки озброєний розбій відбувається в просторах, що перебувають під державним суверенітетом, де тільки відповідне прибережна держава володіє юрисдикцією в зв'язку з подібними злочинами. Також на підставі вищевикладених міркувань з ст.446 КК України, на наш погляд, слід виключити «річкове судно», оскільки в силу своїх технічних характеристик воно не може виходити у відкрите море [6].

Названі та інші недоліки законодавчого визначення складу злочину піратства дають підставу називати дану статтю "мертвої нормою". КК України був прийнятий в 2001 р., з цього часу в ст.446 не було внесено жодних змін. Недостатня увага до аналізованої статті з боку законодавця, мабуть, можна пояснити відсутністю відповідної правозастосовчої практики. Дійсно, випадків правосуддя над піратами (в класичному розумінні цього слова) в сучасній Україні не було.

Українське морське право передбачає певні кримінально-процесуальні повноваження капітана морського судна. Зрозуміло, що порушення кримінальної справи на борту судна, що знаходиться в далекому плаванні, має місце порівняно рідко, але якщо, все-ж таки в цьому виникає необхідність, потрібно враховувати, що капітан судна, як правило, не має ні спеціального юридичної освіти, ні відповідного практичного досвіду, тому для нього вкрай важливо мати для такого випадку відповідну інструкцію, яка детально регламентує його дії. Свого часу на борту суден, що плавали під прапором СРСР, діяла Інструкція про виконання функцій органів дізнання на морських суднах, що перебувають у далекому плаванні, яка була затверджена Генеральним прокурором СРСР за погодженням з Міністром морського флоту СРСР і Міністром рибного господарства СРСР 7 серпня 1974 р. Проте в даний час ця Інструкція втратила юридичну силу.

Ст. 67 КТМ України наділяє капітана судна повноваженнями службової особи, яка має право на вчинення процесуальних дій у кримінальному провадженні. А саме: якщо на судні, що перебуває у плаванні, вчиняються діяння, передбачені законом України про кримінальну відповідальність, капітан судна уповноважений на вчинення процесуальних дій в порядку, передбаченому кримінальним процесуальним законодавством України та відповідною Інструкцією, яка затверджується Генеральним прокурором за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сферах морського і річкового транспорту, та центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері рибного господарства [2]. Цей документ є допомогою для капітанів морських суден в частині реалізації їх кримінально-процесуальних повноважень. Ця Інструкція розроблена відповідно до вимог статті 67 КТМ України на підставі положень Кримінального процесуального кодексу України від 13.04.2012 р. (далі КПК) та затверджена Наказом Генерального прокурора України №112 від 14.11.2012р. «Про затвердження Інструкції про порядок проведення процесуальних дій під час кримінального провадження на морському чи річковому судні України, що перебуває за межами України під прапором або з розпізнавальним знаком України, якщо це судно приписано до порту, розташованого в Україні».

Адміністративне законодавство України відображено в Кодексі про адміністративні правопорушення (КпАП). «Морська» складова Кодексу представлена здебільшого в главах 7 («Адміністративні правопорушення у сфері охорони природи, використання природних ресурсів, охорони культурної спадщини») і 10 («Адміністративні правопорушення на транспорті, в галузі шляхового господарства і зв’язку»).

Стаття 59-1 стосується порушення вимог щодо охорони територіальних і внутрішніх морських вод від забруднення і засмічення. Ця стаття передбачає відповідальність за забруднення і засмічення територіальних і внутрішніх морських вод внаслідок скидів із суден, здійснених без дозволу спеціально уповноважених на те державних органів або з порушенням встановлених правил; проведення навантажувальних та розвантажувальних робіт, що можуть призвести до забруднення територіальних і внутрішніх морських вод, без дозволу органів державного контролю в галузі охорони навколишнього природного середовища, якщо одержання такого дозволу передбачено законодавством України; неповідомлення адміністрації найближчого порту України про проведене внаслідок крайньої необхідності без належного на те дозволу скидання у море шкідливих речовин з судна або іншого плавучого засобу, повітряного судна, платформи чи іншої штучно спорудженої у морі конструкції, а у випадках скидання з метою поховання - і органу, який видає дозволи та таке скидання, одразу після здійснення або в ході здійснення такого скидання.

Ст. 62 КпАП передбачає покарання за невиконання обов'язків по реєстрації в суднових документах операцій з шкідливими речовинами і сумішами, а саме за невиконання капітаном або іншими особами командного складу судна чи іншого плавучого засобу передбачених чинним законодавством обов'язків по реєстрації в суднових документах операцій з речовинами, шкідливими для здоров'я людей або для живих ресурсів моря, чи сумішами, які містять такі речовини понад установлені норми, внесення зазначеними особами до суднових документів неправильних записів про ці операції або незаконне відмовлення пред'явити такі документи відповідним посадовим особам [7].

Найбільше практичне застосування, безумовно, міститься в статтях глави 10, які стосуються порушень різних правил на морських та річкових судна, або порушень які пов’язані з використанням морських та річкових суден. КпАП України передбачає адміністративну відповідальність за транспортні «морські» правопорушення: До таких статей відносяться: ст. 114 «Порушення правил по охороні порядку і безпеки руху на морському транспорті»; ст. 115 «Порушення правил користування засобами морського транспорту»; ст. 116 «Порушення правил по охороні порядку і безпеки руху на річковому транспорті і маломірних суднах»; ст. 116-1 «Порушення правил випуску судна в плавання або допуск до керування судном осіб, які не мають відповідного документа»; ст. 116-2 «Порушення правил, що забезпечують безпеку експлуатації суден на внутрішніх водних шляхах» та інші.

Залежно від виду і місця скоєння «морських» адміністративних правопорушень, а також категорій суден (торгове, рибальське, маломірне і т.і.) повноваження по розгляду відповідних справ в рамках своєї компетенції мають, зокрема, співробітники наступних органів: а) митних (Державна митна служба); б) прикордонних (Державна прикордонна служба); в) служби, яка здійснює державний нагляд у сфері використання і охорони водних об'єктів; (Держводагентство); г) служби, яка здійснює державний контроль (нагляд) у сфері рибальства і збереження водних біологічних ресурсів (Держрибагентство); д) служби, яка здійснює державний пожежний нагляд (Державна служба України з надзвичайних ситуацій); е) служби, яка здійснює державний контроль та нагляд за безпекою на транспорті (Державна служба України з безпеки на транспорті) та ін.

Порядок затримання і арешту суден детально регламентує КТМ України. Відповідно до ст.81 КТМ України розпорядження капітана морського порту про затримання судна або вантажу на морські вимоги, дійсне протягом трьох діб. Якщо протягом визначеного терміну не прийнято рішення суду, господарського суду або Морської арбітражної комісії про накладення на судно чи вантаж арешту, вони підлягають негайному звільненню.

Основу морського законодавства України, що регламентує правовий режим її морських просторів, утворюють закони, які зазначені нижче.

Закон України «Про державний кордон України» від 04.11.1991 р. № 1777-XII. Саме цим Законом визначається, що державний кордон України. Згідно ст. 5 цього Закону до морських кордонів територіального моря України, відносяться прибережні морські води шириною 12 морських миль, відлічувані від лінії найбільшого відпливу як на материку, так і на островах, що належать Україні, або від прямих вихідних ліній, які з'єднують відповідні точки. Отже Україною встановлена максимальна ширина територіального моря згідно вимог конвенції ООН По морському праву.

Закон України «Про виключну (морську) економічну зону України» від 16.05.1995 № 162/95-ВР. Україна прийняла цей Закон беручи до уваги відповідні положення Конвенції ООН по морському праву, і визначає правовий режим виключної (морської) економічної зони України. Законом до виключної (морської) економічної зони України відносяться морські райони, зовні прилеглі до територіального моря України, включаючи райони навколо островів, що їй належать, становлять виключну (морську) економічну зону України. А також зазначаються суверенні права та юрисдикція України у виключній (морській) економічній зоні України.

Закон України «Про морські порти» від 17.05.2012 № 4709-VI. Закон визначає правові, економічні та організаційні основи діяльності в морських портах України. Прийняття Закону положило початок реформування портової галузі. Вперше було запропоновано наступне визначення: морський порт це визначені межами територія та акваторія, що стало підставою для закріплення правового статусу приватних причалів.

Поряд із законами джерелами морського права є і підзаконні акти, серед яких особливе місце займають Постанови Кабінету Міністрів.

Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку ведення державного суднового реєстру України і Суднової книги України» від 26.09.1997 р. N 1069. Цей Порядок встановлює вимоги до реєстрації та обліку торговельних суден в Україні та визначає процедуру подання, розгляду та отримання відповідних документів.

Постанова Кабінету Міністрів України «Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті» від 11.02.2015 р. № 103. Служба реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті та у сфері безпеки на морському та річковому транспорті (крім сфери безпеки мореплавства суден флоту рибного господарства). У зв’язку з реформування системи органів управління транспортом Державна інспекція з безпеки на морському та річковому транспорті (Укрморрічінспекція) увійшла до складу новоствореної установи Державної служби з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека).

Постанова Кабінету Міністрів України «Про підвищення ефективності функціонування системи пошуку і рятування на морі» від 05.03.2009 р. № 178. Цим документом на Міністерство інфраструктури покладені додатково функції із загальної координації діяльності міністерств, інших органів виконавчої влади, підприємств, установ та організацій, пов'язаної з пошуком і рятуванням на морі.

Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Положення про Державну систему управління безпекою судноплавства» від 07.10.2009 р. № 1137. Даним документом встановлено, що державною системою управління безпекою судноплавства є сукупність суб'єктів, що здійснюють скоординовані заходи у сфері судноплавства, спрямовані на запобігання виникненню та зменшення наслідків аварій, які можуть заподіяти шкоду здоров'ю і життю людини, навколишньому природному середовищу та майну.

Загальне керівництво системою управління здійснюється Кабінетом Міністрів України через Міністерство Інфраструктури.

Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку перетинання суднами державного кордону під час здійснення пошуку і рятування на морі» від 28.11.2012 р. № 1090. Для прискорення здійснення формальностей, пов'язаних з перетинанням державного кордону цим Порядком визначена процедуру перетинання державного кордону рятувальними морськими суднами, що укомплектовані навченим персоналом і оснащені обладнанням, придатним для швидкого здійснення пошуково-рятувальних операцій, з метою забезпечення проведення негайного пошуку і рятування людей, що зазнають лиха на морі у пошуково-рятувальному районі України.

Постановою Кабінету Міністрів України «Положення про Регістр судноплавства України» від 08.06.1998 р. №814 затверджено що, одним з головних завдань Регістру судноплавства України є розроблення та затвердження правил і технічних вимог щодо забезпечення виконання умов безпеки плавання суден, охорони життя і здоров'я пасажирів, суднових екіпажів, збереження вантажів, що перевозяться, екологічної безпеки суден тощо.

Постанова Кабінету Міністрів «Про посвідчення особи моряка» від 26.06.2015 р. № 441 встановлює, що посвідчення особи моряка є документом, що посвідчує особу, оформлюється і видається особі, яка постійно проживає на території країни та обіймає будь-яку посаду на борту судна (крім військового судна), зареєстрованого в Україні чи в інших державах - членах Міжнародної організації праці. Посвідчення дає право особі, якій його оформлено, на виїзд з України і в’їзд в Україну на судні, членом екіпажу якого вона є, а також на виїзд з України і в’їзд в Україну в індивідуальному порядку під час прямування чи переходу на інше судно, списання із судна.

Постанова Кабінету Міністрів «Про затвердження Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з перевезення пасажирів, небезпечних вантажів та небезпечних відходів річковим, морським транспортом» від 23.12.2015 р. № 1186. Ліцензійні умови встановлюють вичерпний перелік документів, що додаються до заяви про отримання ліцензії, а також організаційні, кадрові та технологічні вимоги, обов’язкові для виконання суб’єктами господарювання, які провадять господарську діяльність з перевезення пасажирів, небезпечних вантажів та небезпечних відходів річковим, морським транспортом. Вони є обов’язковими для виконання всіма суб’єктами господарювання (незалежно від їх організаційно-правової форми та форми власності), які провадять або мають намір провадити господарську діяльність з перевезення пасажирів, небезпечних вантажів та небезпечних відходів річковим, морським транспортом і отримали ліцензію на цей вид господарської діяльності.

До числа підзаконних актів, що регламентують діяльність морського флоту України відносяться відповідні відомчі акти, які видаються в межах своєї компетенції Міністерством інфраструктури України, та інших державних організацій і установ, які перебувають в його віданні, зокрема:

Наказ Міністерства транспорту України від 27.03.1998 р. № 93 «Про затвердження Положення про збір за реєстрацію суден у Державному судновому реєстрі України і Судновій книзі України». За реєстрацію судна у Державному судновому реєстрі України або Судновій книзі України і будь-яких подальших змін раніше зроблених записів у них про зареєстроване судно стягується збір. Це Положення встановлює ставки збору за реєстрацію суден у Державному судновому реєстрі України і Судновій книзі України, а також визначає, що збір зараховується до державного або відповідного місцевого бюджету;

Наказ Міністерства транспорту України від 14.01.2002 р. № 11 «Про затвердження Положення про державних річкових лоцманів». Лоцманське проведення всіх суден (незалежно від прапора, під яким плаває судно, і форми власності судна) здійснюється при необхідності, з урахуванням вимог нормативних документів та з метою забезпечення безпеки судноплавства на річкових внутрішніх водних шляхах України;

Наказ Міністерства Інфраструктури від 18.10.2013 р. № 812 «Про затвердження Порядку видачі кваліфікаційних документів особам командного складу суден та суднової команди морських суден». Цим документом встановлюються процедури і вимоги до видачі кваліфікаційних документів та підтверджень до них особам командного складу суден, персоналу яхт, які не займаються комерційними перевезеннями, особам суднової команди морських суден та випускникам морських навчальних закладів;

Наказ Міністерства Інфраструктури від 07.08.2013 р. № 567 «Про затвердження Положення про звання осіб командного складу морських суден та порядок їх присвоєння». Відповідно до Міжнародної конвенції про підготовку і дипломування моряків та несення вахти 1978 року, з поправками, Кодексу з підготовки і дипломування моряків та несення вахти були розроблені і прийняті нові нормативні документи, які врахували зміни, що відбулись на міжнародному рівні;

Наказ Міністерства інфраструктури від 27.05.2013 р. № 316 «Про портові збори». Цим Наказом встановлюються основні види портових зборів, які справляються у портах України, визначається процедура справляння портових зборів та встановлюються розміри ставок портових зборів. В портах України стягуються наступні види портових зборів - корабельний, причальний, якірний, канальний, маяковий, адміністративний та санітарний, вони справляються із суден і плавучих споруд, що плавають під Державним Прапором України та іноземними прапорами;

Наказ Міністерства Інфраструктури від 27.03.2013 р. № 190 «Про затвердження Положення про капітана морського порту та службу капітана морського порту». Капітан морського торговельного порту очолює службу капітана морського порту, яка входить до складу адміністрації морських портів України.;

Наказ Міністерства Інфраструктури від 08.05.2013 р. № 292 «Про затвердження Положення про морських лоцманів». Морський лоцман - особа, яка має посвідчення морського лоцмана, є спеціалістом із судноплавства у визначеному районі лоцманського проведення і надає рекомендації капітану судна під час управління судном. Це Положення встановлює вимоги до морських лоцманів та підприємств, працівниками яких є морські лоцмани, порядок здійснення ними діяльності та надання послуг з лоцманського проведення суден, а також механізм оплати наданих судну лоцманських послуг.

Під правовим звичаєм в широкому сенсі цього слова розуміється правило поведінки, що склалося в ході його фактичного застосування протягом тривалого часу в певній місцевості або певною групою людей, яке не знайшло офіційного письмового закріплення, але санкціоноване державою. Слід розрізняти внутрішні (національні) і міжнародні звичаї.

Є багато думок, що Зводи звичаїв портів можна віднести до звичаїв які санкціоновані державою. З одного боку, у кожному Зводі звичаїв морських торговельних портів України починається з міжнародної практики роботи морських торговельних портів. Це має важливе правове значення, адже в цьому випадку підкреслюється, що робота морських портів України ґрунтується не тільки на міжнародній практиці, але кожний Звід звичаїв надає міжнародним порядкам переважне значення. З іншого боку, у Зводах звичаїв морських торговельних портів України обов’язково згадується Кодекс торговельного мореплавства України.

Звичайно, правовий статус кожного українського морського торговельного порту однаковий в силу того, що на кожен порт поширюються правові норми українського національного законодавства, норми міжнародного права, які визнані і імплементовані Україною, а також імперативні норми міжнародного права - загальновизнані норми і принципи міжнародного права. Однак в кожному морському торговельному порту є свої особливості, які випливають з місцевих умов, наприклад: виробничих і технічних можливостей порту, географічних і гідрометеорологічних умов, які визначають специфіку безпеки мореплавання, охорони громадського порядку, вантажів та іншого майна в порту, прийняття протипожежних, санітарних заходів і заходів з охорони навколишнього природного середовища, а також порядку заходу і виходу в море суден. Ці особливості і знаходять відображення в Зводі звичаїв портів.

Висновки. Такі основні джерела сучасного морського права України, що відображають форму вираження нормотворчої діяльності української держави в галузі використання морських просторів. Всі закони України, які регламентують правовий режим морських просторів розроблялись беручи до уваги відповідні положення щодо визначення та розмежування морських просторів Конвенції ООН з морського права 1982 р.

Не зважаючи на те, що до деяких Конвенцій Україна не приєдналась, положення цих нормативно-правових актів лягли в основу національно-правової регламентації правовідносин в галузі торговельного мореплавства. Так, наприклад, Йорк-Антверпенські правила 1974 р. (остання редакція 2016р.) покладені в основу положень про загальну аварію, положення Конвенції про уніфікацію деяких правил про коносамент 1924 р. і Конвенція ООН Про морське перевезення вантажів 1978р. (Гамбурзькі правила) покладені в основу статей КТМ, які стосуються коносаментів.

Аналізуючи статті КК України ми спостерігаємо деяку невідповідність визначень. Так Конвенцією ООН з морського права дається визначення «територіальне море», а у національних нормативно-правових актах, зокрема у КК, йде мова про застарілий термін «територіальні води». Законодавцю необхідно було застосовувати визначення, яке наведено у міжнародному нормативно-правовому акті, оскільки Україна є учасником вищезгаданої конвенції.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Закон України «Про міжнародні договори України» від 29.06.2004 № 1906-IV

2. Кодекс торговельного мореплавства України від 23.05.1995 № 176/95-ВР

3. Кримінальний кодекс України від 05.04.2001 № 2341-III

4. Гуцуляк В.Н. Международное морское право (публичное и частное). - М., 2017

5. Міжнародна конвенція про рятування 1989 року. Приєднання до Конвенції із застереженнями Закон № 1968-VIII від 22.03.2017.

6. Царев В.Ф., Королева Н.Д. Международно-правовой режим судоходства в открытом море. М., 1988.

7. Кодекс України про адміністративні правопорушення від 07.12.1984 № 8073-X (Редакція станом на 06.02.2018)

Источник: INTERNATIONAL ACADEMY JOURNAL WEB of SCHOLAR

4(22), Vol.5, April 2018, p.61-69.

https://ws-conference.com/webofscholar