Висновки до четвертого розділу
1. Головна увага на рівні ЄС приділяється не безпосередньо питанням створення товариства чи реєстраційному процесу (регламентація цих питань здійснюється переважно на національному рівні), а запровадженню функціонування єдиного (центрального) реєстру товариств, через який здійснювалося б оприлюднення основних відомостей про товариства, а також найбільш важливих їхніх документів.
Існування такого реєстру розглядається як важлива запорука прозорості діяльності товариств, гарантія захисту інтересів їх учасників, кредиторів та інших осіб. Система розкриття інформації про товариства також має включати єдиний (центральний) друкований орган, що публікує інформацію про товариства, та/або єдиний (центральний) веб-портал, на якому розміщується інформація про товариства. Обов'язковим елементом належного функціонування цієї системи є зазначення товариством у вихідній документації відомостей про свій реєстраційний номер, для того, щоб будь-яка зацікавлена особа могла швидко знайти інформацію про товариство у будь-якому із означених вище джерел.2. Наявність єдиного центрального реєстру товариств викликало до життя наявність низки концепцій, які визначають – з якого моменту особа може вважатись повідомленою про певні факти стосовно товариства: 1) "повідомлення, що презюмується" (особа вважається повідомленою з моменту включення відомостей/документів до реєстру, без встановлення її фактичної обізнаності); 2) "офіційного повідомлення" (особа є повідомленою після перебігу 15 днів з моменту офіційного опублікування відомостей/документів, включених до реєстру) та "дійсної обізнаності" (включення відомостей/документів до реєстру та їх опублікування не мають значення, беруться до уваги лише докази, що підтверджують дійсну обізнаність особи). Базовою у всіх державах ЄС є концепція "офіційного повідомлення" (вона діє із певними виключеннями).
3. Стійкою тенденцією останнього десятиріччя є поширення сфери застосування сучасних технологій у реєстраційному процесі: запровадження електронної реєстрації компаній, електронного звітування компаній (веб-файлінг), подання запиту щодо отримання інформації з реєстру в електронній формі; видача відомостей та копій документів, що знаходяться у реєстрі, у електронній формі, переведення усіх документів, які надходять чи вже містяться у реєстрі, в електронну форму, застосування он-лайн доступу до баз даних.
4. Створена в Україні система реєстрації юридичних осіб потребує суттєвого реформування, оскільки вона не виконує основну свою функцію – розкриття інформації про юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців. Для того реєстраційна система ефективно функціонувала в Україні пропонується:
- встановити обов'язок направляти державному реєстратору рішення загальних зборів, а також інших органів управління товариством з питань, які відповідно до закону належать до компетенції загальних зборів, але були делеговані іншим органам;
- встановити вільний доступ будь-якої зацікавленої особи до документів, що містяться в реєстраційній справі, а не тільки до відомостей, занесених до єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців (далі – ЄДР);
- втілити у законодавство концепцію "офіційного повідомлення", відповідно до якої треті особи можуть вважатися обізнаними про певні відомості (факти) стосовно юридичної особи, які підлягають включенню до ЄДР, тільки за умови їх офіційного оприлюднення (після перебігу 15 днів з моменту оприлюднення). За відсутності такого оприлюднення до уваги має братись лише дійсна обізнаність особи; єдиним виключенням, що вимагається Першою директивою і спрямоване на забезпечення дійсності правочинів товариства, мають стати відомості про наявність обмежень щодо представництва – у цьому випадку має застосовуватися концепція "дійсної обізнаності" (пропонується доповнити ч. 3 ст. 93 ЦК положенням про те, що внесення даних про наявність обмежень щодо представництва від імені юридичної особи до ЄДР не є доказом того, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження).
- визначити, що у випадку розбіжностей між дійсними відомостями, відомостями, внесеними до ЄДР та/або оприлюдненими треті особи мають право посилатись на відомості, що були внесені до ЄДР та/або оприлюднені; оприлюднені відомості повинні мати пріоритет над відомостями, що внесені до ЄДР (у випадку розбіжностей між ними);
- уніфікувати систему здійснення повідомлень, які відповідно до чинного законодавства підлягають обов'язковому опублікуванню юридичними особами (всі повідомлення, які мають бути опубліковані відповідно до спеціальних законів чи підзаконних нормативних актів, повинні надсилатися реєстратору і оприлюднюватися в офіційному друкованому органі, який визначено у ст. 1 Закону про державну реєстрацію; недоцільно встановлювати в Законі виключний перелік відомостей, що підлягають опублікуванню; будь-яка публікація, пов’язана із діяльністю юридичної особи, має здійснюватися за процедурою, передбаченою Законом про державну реєстрацію);
- запровадити можливість доступу до ЄДР у режимі “он-лайн” та можливості отримання основних відомостей з реєстру безкоштовно через мережу Інтернет;
- ввести подання відомостей для включення до ЄДР електронною поштою.
У перспективі доцільно запровадити електронну реєстрацію юридичних осіб.
5. В українському законодавстві належним чином не врегульовані питання, що стосуються установчих документів. Вимоги до змісту установчих документів повинні формулюватись із урахуванням наявності ЄДР. Законодавець має виходити із принципу стабільності статуту і не зобов’язувати учасників включати до статуту відомості, що потребують постійної корекції (склад засновників, розмір їх часток, вид вкладів, адреса товариства тощо). Ці відомості мають фіксуватись у інших документах та подаватись для включення до ЄДР.
Аналіз більшості сучасних статутів свідчить, що їх норми в основному не є індивідуалізованими – статути різняться лише окремими положеннями – про найменування та місцезнаходження товариства, предмет його діяльності, розмір статутного капіталу та організацію управління.
Враховуючи це, можна скористатись британською практикою й звільнити учасників від обов’язкового складення статуту як установчого документу. Уповноваженим державним органом мають бути затверджені модельні статути для АТ й ТОВ. Модельний статут матиме силу диспозитивного нормативного акту – буде поширювати свою дію на товариство та його учасників лише якщо товариство було зареєстровано без статуту або якщо певні питання не були врегульовані у статуті. Завдяки цьому досягаються дві цілі: спрощується процес реєстрації та зменшується ризик визнання установчих документів товариства недійсними (як таких, що не містять обов’язкових відомостей, передбачених законодавством України).Пропонується також чітко врегулювати у законі порядок підписання змін до статуту АТ й ТОВ, для цього слід доповнити ч. 5 ст. 8 Закону про державну реєстрацію наступними реченнями: "Якщо законом передбачено затвердження змін до установчих документів рішенням колегіального органу юридичної особи, то такі зміни завіряються підписом особи (осіб), що наділені правом підписувати протокол зборів (засідання, конференції тощо) цього колегіального органу та печаткою юридичної особи. Нотаріальне посвідчення підписів уповноважених осіб не вимагається". Відповідні зміни мають бути внесені й до ч. 1 ст. 87 ЦК.
6. Потребує більш детальної уваги новий інститут вітчизняного права – інститут комерційного найменування. Законодавець, запровадивши даний інститут, дуже суперечливо та неповно визначив його основні риси та правовий режим, не звернувши увагу на можливість використання двох різних правових моделей при конструюванні цього правового інституту. Європейський законодавчий досвід свідчить, що комерційне найменування може розумітись як засіб індивідуалізації підприємця або засіб індивідуалізації певного бізнесу (тобто підприємства як єдиного майнового комплексу). Запроваджуючи цей правовий інститут у законодавство України слід було обрати якусь одну з цих моделей й відповідним чином побудувати правове регулювання.
Вважаємо, що основною посилкою у моделюванні норм українського законодавства про комерційні найменування має стати уявлення про комерційне найменування як складову частину єдиного майнового комплексу (підприємства), яка індивідуалізує його у підприємницькій діяльності і має слідувати його правовій долі. Для цього в Україні має бути прийнятий спеціальний закон про комерційні найменування.7. В Україні доцільно запровадити європейський підхід щодо визнання недійсним запису про проведення державної реєстрації: встановити перелік порушень, що можуть розглядатись як підстави для визнання запису про державну реєстрацію недійсним (недотримання встановленої законом процедури затвердження установчих документів; якщо установчі документи не містять виду та вартості внесків кожного з учасників (крім АТ), загальної суми статутного капіталу (у випадку необхідності його формування); недотримання положень національного законодавства стосовно мінімальної суми статутного капіталу; недієздатність усіх засновників товариства); запровадити скорочений строк позовної давності; закріпити правило про дійсність правочинів, вчинених до моменту винесення відповідного судового рішення. В законодавстві мають бути чітко закріплені певні гарантії для юридичних осіб та їх контрагентів: 1) суд не має права приймати рішення про примусову ліквідацію юридичної особи, якщо ситуація була виправлена або може бути виправлена, або якщо вчинене порушення є незначним; 2) винесення судом рішення про припинення юридичної особи не може впливати на дійсність правочинів, вчинених цією юридичною особою до моменту її припинення (внесення до ЄДР відповідного запису).