<<
>>

Глава 2 ПРАВОВЕ СТАНОВИЩЕ АКЦІОНЕРНИХ ТОВАРИСТВ

2.1. Поняття і основні риси

акціонерних товариств

Сучасне звернення вітчизняного законодавця до такої

популярної організаційно-правової форми підприємниць-

кої діяльності, як акціонерні товариства (далі - АТ), ціл-

ком закономірно відображає потреби практики в умовах

формування і розвитку в Україні ринкових відносин та

адекватних їм форм господарювання.

Історія створення АТ (принаймні тих, що більш-менш

відповідають сучасним формам) налічує декілька століть,

а їх появу спричинили бурхливий розвиток капіталістич-

них (ринкових) відносин і необхідність акумулювання знач-

них капіталів для започаткування і ведення значних (ве-

ликих) за розмірами справ (здебільшого пов'язаних з осво-

єнням заморських колоній і торгівлею з ними). Чимало

дослідників АТ шукали їх аналоги в римському й дорим-

ському праві, але важко заперечити той факт, що сучасні АТ,

започатковані в епоху капіталізму, - це унікальне явище,

яке, хоч і має історичні корені в стародавньому праві

-49-

й торговельній практиці, але правовою природою та харак-

терними рисами значно відрізняється від своїх давніх про-

образів.

Складність правової природи АТ стала предметом чис-

ленних наукових досліджень, особливо інтенсивних в епо-

ху масового започаткування підприємницької діяльності

в цій організаційно-правовій формі з наступними падін-

нями і злетами (або, за виразом Л. Петражицького, - з

домінуванням оптимістичної чи песимістичної тенденцій

в акціонерній справі [1]).

Сучасний період відновлення цього правового інститу-

ту (після багатьох років забуття) у постсоціалістичних

країнах став повторенням (дещо видозміненим) історії ста-

новлення цих товариств у XVІІ-XІX ст.: ейфоричні на-

строї щодо переваг АТ як чудового джерела для вкладення

вільних коштів юридичних і фізичних осіб з метою отриман-

ня великих дивідендів змінилися на недовірливе (критич-

не) ставлення акціонерів до зазначених можливостей АТ,

які не виправдали їхніх сподівань щодо забезпечення ак-

ціонерам високих і стабільних дивідендів. Про це яскра-

во свідчить стриманість громадян України щодо одержан-

ня приватизаційних майнових і компенсаційних сертифі-

катів і вкладення їх у відкриті АТ, які створюються на базі

державних підприємств у процесі приватизації.

Акціонерні буми і крахи, за свідченням дослідників АТ

минулого (Л. Петражицького, А. Камінки, І. Тарасова,

Р. Ієринга та багатьох інших), повторювалися з періодичні-

стю в 10-14 років, виявляючи при цьому не лише пере-

ваги, а й вади АТ, а також спонукаючи численних дослід-

ників цих товариств (насамперед науковців-правників)

вивчати правову природу подібних організацій.

Особливо грунтовно досліджувалися ці проблеми у дру-

гій половині минулого століття, коли в більшості країн

Європи та Америки інтенсивно розвивалися ринкові відно-

сини, якісно змінюючи економіку, що досягла завдяки цьо-

-50-

му значного рівня у своєму розвиткові. Не останню роль

тут відігравали і АТ, що з'являлись у великій кількості,

мов гриби після дощу, а паралельно з цим формувалось і

вдосконалювалося акціонерне законодавство.

І. Тарасов,

А. Камінка, Л. Петражицький, П. Цитович, В. Бєлинський,

Г. Шершеневич, А. Венедиктов та інші дослідники в Росії;

Саварі, Рено, Р. Ієринг, Л. Гольдшмідт та багато інших -

за кордонами Російської імперії грунтовно вивчали істо-

рію становлення і розвитку АТ, їхні характерні риси, пере-

ваги й вади, правове становище самих товариств та їхніх

акціонерів тощо. Ця проблема не втратила актуальності й

потім [що правда, із цілком зрозумілим спадом інтересу

до них в СРСР у післянепівський період, коли перемогла

адміністративно-командна система господарювання з її

ворожим ставленням до ринкових (самостійних) суб'єктів

господарювання, до яких належать і АТ].

Варіантів визначення поняття АТ (доктринальних і ле-

гальних) чимало, якщо брати до уваги світову практику

розвитку акціонерної справи і акціонерного законодавства

в історичному аспекті. З них можна вирізнити основні

характерні риси АТ як специфічної (окремої) організа-

ційно-правової форми підприємницької діяльності, що так

чи інакше визнаються більшістю дослідників АТ.

По-перше, АТ є переважно об'єднанням капіталів (найяс-

кравішим їх представником), для участі в якому досить

зробити лише майновий внесок (оплатити акції), хоча деякі

автори (наприклад, А. Камінка) бачать у них риси персо-

нальних товариств, учасники яких повинні брати безпосе-

редню особисту участь у діяльності таких товариств,

у т. ч. і в управлінні справами, особливо на етапі створення,

участі в установчих і загальних зборах, а також в органах

АТ. Важко погодитися з такого думкою, оскільки на етапі

створення АТ це товариство ще не існує як організаційно-

правова форма, а участь акціонерів у загальних зборах і

органах товариства є їхнім правом, а не обов'язком. Слід,

-51-

однак, зауважити, що законом (щодо АТ, створених на базі

орендованого майнового комплексу державного підприєм-

ства) чи установчими документами (наприклад, у закри-

тих АТ, створених на базі приватизованого державного

підприємства) особиста участь акціонерів у діяльності то-

вариства може бути визнана обов'язковою.

АТ (його варіант за континентальним, у т. ч. україн-

ським, правом) має під час заснування володіти певним ка-

піталом (за законодавством України відкриті АТ на момент

скликання установчих зборів повинні мати сплаченим що-

найменше 30%, а закриті АТ - 50% статутного фонду,

мінімальний розмір якого не може бути меншим за 1250

мінімальних заробітних плат, виходячи зі ставки мінімаль-

ної заробітної плати, чинної на момент створення АТ), хоч,

наприклад, за законодавством США (а до недавнього часу

- і законодавством Великої Британії) подібна умова не є

обов'язковою.

Другою важливою ознакою АТ є те, що його основний

(статутний) капітал поділяється на певну кількість, як

правило, рівних між собою часток, що їх називають акція-

ми. При цьому певна частина установчого капіталу забез-

печується АТ ще до створення останнього за рахунок спла-

ти повністю або частково особами, які підписалися на акції

(під час створення відкритого АТ) або стали засновниками

(в процесі створення закритого АТ), вартості акцій (номі-

нальної чи ринкової), зробивши відповідний внесок (гро-

шовий, майновий). При цьому акціонер втрачає майнові

права на гроші (майно), сплачені за акції, право власності

на які набуває АТ з моменту його державної реєстрації.

Виходячи з АТ, акціонер отримує не внесену ним частину

майна (якщо він робив внесок у речовій формі), а вартість

(ринкову, номінальну) акцій, що відчужуються. Це забез-

печує збереження певної стабільності майнової бази АТ.

Лише ліквідація останнього дозволяє акціонерам отрима-

ти відповідну їх часткам (акціям) частину майна товари-

-52-

ства, якщо, звісно, воно залишилося після сплати боргів АТ

(задоволення претензій кредиторів).

Не менш важливою рисою АТ більшість дослідників

вважає обмеженість відповідальності АТ за його зобов'я-

заннями лише належним йому на праві власності майном

(воно може бути за своєю масою і відповідно - грошовою

оцінкою більшим або меншим од статутного фонду АТ:

остання є номінальною величиною, зафіксованою в установ-

чих документах АТ). Ця ознака е типовою для класичної

(за римським правом) юридичної особи, що забезпечує їй

самостійність майнової відповідальності за своїми зобо-

в'язаннями в межах майна, що належить їй на праві влас-

ності. Власне, АТ відповідає за своїми зобов'язаннями всім

своїм майном, а отже, про обмеженість його відповідаль-

ності також говорити не можна (термінологічне невірно);

деякі автори для характеристики відповідальності АТ вжи-

вають вираз "виключна майнова відповідальність" за влас-

ними зобов'язаннями в обсязі майна, що належить това-

риству на праві власності [2].

Відповідно до принципу виключної майнової відпові-

дальності АТ на його акціонерів не може бути покладено

обов'язку сплачувати додаткові внески та брати на себе

зобов'язання перед іншими акціонерами чи кредиторами

товариства щодо покриття збитків товариства, якщо закон

не зазначає інше. Так, згідно з законодавством деяких країн

(Німеччини, Російської Федерації) контролююче підприєм-

ство (в т. ч. власник контрольного пакету акцій) несе

субсидіарну чи солідарну відповідальність за борги това-

риства - залежного підприємства, включаючи випадки

визнання останнього банкрутом, якщо заподіяна шкода

(заборгованість) чи банкрутство спричинені впливом кон-

тролюючого підприємства [3].

Щодо іншої ознаки - обмеженої відповідальності акціо-

нерів, то, попри типовість вирішення цього питання на

практиці (акціонери власним майном за борги товариства

-53-

взагалі не відповідають, якщо повністю сплатили свої акції),

теоретичне обгрунтування та законодавче закріплення

положень щодо обсягу відповідальності акціонерів не мож-

на назвати простим.

Частина науковців-дослідників АТ, а їх ніби підтримує

законодавство деяких країн (в т. ч. й України), визнача-

ють відповідальність акціонерів як обмежену сумами (кош-

тами, майном), сплаченими за акції (в межах акцій). Слід,

однак, зазначити, що деякі автори говорять про безпосеред-

ню відповідальність (у разі, якщо акціонер не повністю

оплатив акцію, він відповідає в межах несплачених за

акцію сум усім своїм майном, на яке може бути звернено

стягнення) і опосередковану відповідальність (щодо сум,

сплачених за акції, можливість повернення яких він може

втратити в разі задоволення вимог кредиторів за рахунок

майна товариства) [4].

У першому випадку можна погодитися з обмеженістю

додаткової відповідальності акціонерів, адже ми маємо

справу зі справді майновою відповідальністю учасників АТ.

У другому ж випадку важко говорити про майнову відпо-

відальність акціонерів узагалі, адже власним майном вони

не відповідають (на нього не може бути звернено стягнен-

ня), якщо в разі несприятливого перебігу справ чи банкрут-

ства АТ його майна, сформованого в т. ч. й за рахунок

вкладів акціонерів, не вистачає для покриття боргів і задо-

волення обгрунтованих вимог кредиторів. Акціонери в да-

ному випадку ризикують лише втратити можливість по-

вернути собі вартість акцій. Брак власного майна в АТ для

задоволення обгрунтованих вимог кредиторів не тягне для

акціонерів, які повністю оплатили акції, ніяких втрат влас-

ного майна - адже кошти, сплачені за акції, перейшли з

власності акціонерів у власність АТ: відповідати двічі од-

ним і тим же майном різні особи не можуть, тим більше,

що лише АТ є його власником. Обгрунтованішою є позиція

другої групи дослідників АТ, які воліють говорити не про

-54-

відповідальність акціонерів, а про їхній ризик втратити

можливість повернення коштів, сплачених за акції, або

ризик зазнати збитків, пов'язаних із діяльністю товари-

ства [5].

Деякі з дослідників вважають, що акціонери не несуть

ні відповідальності, ні ризиків за негативні наслідки діяль-

ності АТ [6]. Відтак визнається за доцільне в легальному

визначенні АТ взагалі не згадувати про відповідальність

акціонерів у межах вартості акцій [7].

На зорі акціонерної справи положення щодо обмеженого

характеру відповідальності акціонерів включалися до

акціонерного законодавства, щоби підкреслити різницю

правового становища учасників АТ і персональних (повного

і командитного) товариств, які були традиційними формами

підприємництва на відміну від перших. Зараз такої потреби

немає, бо всі відомі види підприємницьких товариств існу-

ють упродовж тривалого часу, і різниця в правовому стано-

вищі їхніх учасників (в т. ч. й щодо їхньої майнової від-

повідальності за зобов'язаннями товариства) не викликає

сумніву. До того ж положення щодо обмеженого характеру

відповідальності акціонерів термінологічне неточне, бо

останні несуть не відповідальність (якщо повністю опла-

тили акції), а ризик збитків (втрати можливості повернути

вартість своїх акцій), хоча, як уже згадувалося, деякі до-

слідники небезпідставно вважають, що до закону не слід

включати положення ні про відповідальність, ні про ризик

акціонерів [8]. Насправді обмежена субсидіарна відпові-

дальність акціонерів має місце за наявності двох обставин:

а) якщо акціонер неповністю сплатив акції; б) статутом

АТ передбачено випадки такої відповідальності акціонера

в межах несплачених сум (ч. 3 ст. 24 Закону України "Про

господарські товариства").

Згадані тут ознаки АТ наводяться у визначенні цих

товариств у національних законодавствах країн ринкової

і перехідної до ринкової економік, а також у наукових пра-

-55-

цях дослідників АТ. Але ними не вичерпується характе-

ристика АТ, яким притаманні також інші риси - як по-

зитивні, так і негативні, зумовлені особливостями цієї орга-

нізаційно-правової форми.

Ознаки АТ наочніше виявляються в процесі аналізу

їхніх характерних рис. У періоди акціонерного буму (дії

оптимістичної тенденції в акціонерній справі - за визна-

ченням Л. Петражицького) увага дослідників АТ та всіх

зацікавлених осіб акцентується лише на їхніх позитивних

рисах, яких чимало, а саме:

1) легкість створення значного за розмірами капіталу,

що не під силу переважній більшості підприємців. Це до-

сягається завдяки: а) відносній простоті вкладення капі-

талу, що тимчасово не використовується (для цього досить

лише придбати акції), а в разі сприятливого перебігу справ

в АТ дозволяє отримати значні за розміром дивіденди;

б) простоті вступу і виходу з АТ, для чого досить відповідно

придбати або провести відчуження (позбутися) акцій, що

дозволяє легко переливати капітал із однієї галузі в іншу,

прибутковішу; в) незначному ризикові акціонерів у разі

негативних результатів діяльності АТ (він обмежується

вартістю належних акціонерові акцій); г) необтяжливістю

обов'язків акціонерів (вони повинні лише сплатити вартість

акцій - зробити майновий внесок і не зобов'язані брати

особистої участі в діяльності товариства, в т. ч. в управлінні

його справами, а можуть задовольнитися лише "стрижкою

купонів", тобто отриманням дивідендів, що влаштовує біль-

шість дрібних акціонерів, які не мають реальних можливос-

тей впливати на перебіг справ в АТ;

2) обмеженість ризику акціонерів дозволяє шляхом ство-

рення АТ започатковувати ризиковану справу [ризиковані

види господарської (підприємницької) діяльності], що в разі

успіху дає великі прибутки, а в разі невдачі загрожує акціо-

нерові, на відміну від індивідуального підприємця чи учас-

ника персонального товариства, лише втратою можливості

-56-

повернути вартість належних йому акцій і надій на диві-

денди без загрози втрат для власного майна;

3) підприємства у формі АТ стабільніші щодо своєї май-

нової бази, ніж інші види підприємницьких товариств> ос-

кільки на них не впливає, як правило, вихід акціонера з

товариства (акції, якщо інше не передбачено установчими

документами АТ, при цьому відчужуються не самому то-

вариству, а іншим особам, отже, само АТ за цей вихід не

платить). У тих випадках, коли АТ викуповує власні акції

з певною метою (для погашення; для підтримки ринково-

го курсу акцій; для наступного продажу своїм працівни-

кам тощо), воно оплачує акції в грошовій формі навіть тоді,

коли акціонер вносив свій вклад у майновій формі. Отри-

мати таке майно акціонер має можливість лише у випадку

ліквідації товариства, якщо це майно залишилося після за-

доволення обгрунтованих вимог кредиторів і відповідає його

частці у статутному фонді;

4) АТ незаперечне є об'єднанням капіталів, навіть більше

- в АТ риси цього об'єднання проявляються найповніше.

Це не виключає, однак, наявності в АТ деяких рис персо-

нальних товариств, особливо в закритих АТ, створених на

базі приватизованого майна державного підприємства тру-

довими колективами останніх, а також орендними підпри-

ємствами у формі АТ. Та на відміну від персональних

об'єднань доля пересічного АТ не залежить, як правило, від

долі його акціонерів (їхньої смерті, стану здоров'я, заплу-

таності справ щодо їх особистого майна тощо), навіть якщо

вони були його засновниками. Це забезпечується відокрем-

леністю майна АТ від майна його учасників, а також відок-

ремленістю управління в АТ (його нерідко здійснюють про-

фесіонали-менеджери, які часто взагалі не володіють акці-

ями товариства, а працюють у ньому на підставі трудового

договору);

5) для АТ є характерною можливість участі в них широ-

ких верств населення і відповідно - розподілу прибутку

-57-

серед цих осіб у разі сприятливого перебігу справ в АТ (хоч,

як свідчить світова практика, більшість акцій АТ належить

не фізичним, а юридичним особам, які мають більше мож-

ливості впливати на стан справ в АТ завдяки володінню

значними пакетами акцій, на відміну від акціонерів -

фізичних осіб, більша частина яких - дрібні акціонери);

6) акціонерна форма підприємницької діяльності за-

стосовується в різних секторах економіки: приватному, дер-

жавному, комунальному, а нерідко в АТ беруть участь

суб'єкти різних форм власності (так звані змішані АТ).

Державні, комунальні АТ для ринкової економіки таке ж

природне явище, як і АТ, учасниками яких є лише приватні

(як фізичні, так і юридичні) особи. На жаль, в Україні ще

й досі відсутній нормативний акт (краще щоб це був за-

кон), який регулював би особливості діяльності АТ публіч-

ної (державної та комунальної) власності, а також зміша-

них АТ;

7) широке використання акціонерної форми в процесі

приватизації з метою реформування відносин власності й

залучення інвестицій у виробничу сферу. Важко пере-

більшити роль АТ (особливо відкритих) у процесі прива-

тизації майна середніх і великих за розмірами державних

і комунальних підприємств. Саме створення на базі під-

приємств, що приватизуються, відкритих АТ дозволило

більш-менш оптимально врахувати основні принципи й

цілі приватизації та інтереси як трудових колективів та-

ких підприємств, так і всього населення України (а в агро-

промисловому комплексі - сільськогосподарських това-

ровиробників, підприємств-суміжників тощо), забезпечую-

чи при цьому не лише сертифікатну, а й грошову привати-

зацію, залучення в такий спосіб інвестицій, необхідних для

переозброєння, модернізації приватизованих підприємств,

можливість використання ними новітніх технологій тощо;

8) можливість контролювати АТ, володіючи контроль-

ним пакетом акцій, розмір якого теоретично має переви-

-58-

щувати 50% акцій, випущених товариством, а фактично в

товариствах з великого кількістю акціонерів розмір цьо-

го пакета може бути значно меншим - навіть декілька

відсотків, за умови, що ніякий інший учасник не володіє

більшою кількістю акцій; звісно, ця риса приваблива для

тих, хто бажає здійснювати такий вплив над АТ, але водно-

час може бути небезпечною як для самого товариства, так

і для решти його акціонерів, про що вже згадувалося;

9) акціонерна форма підприємницької діяльності доз-

воляє встановлювати між підприємствами-суміжниками

досить тісні зв'язки, завдяки перехресному (взаємному

володінню) акціями один одного (досить поширено в Японії,

що є одним із чинників, який забезпечує високий рівень

виробництва і конкурентоспроможність японських товарів

на світовому ринку [9]; Законом України "Про особливості

приватизації майна в АПК" передбачено також таку мож-

ливість для підприємств-товаровиробників цієї галузі та

постачальників і споживачів їхньої продукції [10];

10) організаційно-правова форма АТ використовується

у світовій практиці як одна з форм господарських об'єд-

нань (об'єднань підприємств), що ставить основною метою

не отримання прибутку, а координацію діяльності своїх

учасників, встановлення між ними тісних зв'язків для

об'єднання зусиль щодо задоволення спільних економічних

і суспільних потреб;

11) використання форми АТ дозволяє на вибір його зас-

новників (учасників) обрати вільний рух акціонерів (їх

вступ і вихід з товариства), що притаманне відкритим АТ,

або обмеження такої можливості , що є характерною озна-

кою закритих АТ, де значнішу, ніж у відкритому АТ роль,

відіграє особистий елемент.

У. Е. Батлер і М. Е. Гаші-Батлер називають ще дві риси

АТ. Перша з них - безстрокове існування, котре є загаль-

ним правилом, якщо у статуті корпорації (аналог АТ за

американським законодавством) не передбачено, що вона

-59-

створюється на визначений строк. Ці автори згадують

вислів сера Вільяма Блекстона: "корпорація - це юри-

дична особа, яка наділена правовим безсмертям", зазнача-

ючи, що істотною властивістю корпорації є її можливість

пережити своїх засновників та акціонерів. Характерною

рисою корпорації (АТ) ці автори вважають також центра-

лізоване управління корпорацією, здійснюване переваж-

но не учасниками АТ (акціонерами), а найманими менед-

жерами - директорами корпорації [11].

На жаль, позитивними рисами характеристика АТ не

обмежується. Деякі їх дослідники (наприклад, Р. Ієринг)

назвали АТ чи не найгіршим винаходом суспільства, що

призвело до більших утрат, ніж здобутків. До негативних

рис АТ, найчастіше відносять:

1) великі масштаби АТ, що заважає гнучкості веден-

ня справ товариства. У разі невигідності того виду (видів)

господарської діяльності, яку здійснює АТ, останньому на-

багато складніше переорієнтуватися на інший вид діяль-

ності, ніж малому підприємству чи індивідуальному під-

приємцю, і, як то нерідко трапляється у подібній ситуації

(про що свідчить світова практика), АТ поступово просу-

ваються до свого краху, не маючи спроможності істотно

поліпшити стан справ у товаристві вдавшися до карди-

нальних змін;

2) багато дослідників закидають АТ, що вони дорого кош-

тують своїм акціонерам, адже наймані менеджери (члени

правління й керівники структурних підрозділів) не заці-

кавлені в ощадливості і тому не обтяжують себе турбота-

ми про економне ведення справи, особливо коли це стосуєть-

ся їхніх окладів і застосування до них заходів матеріаль-

ного заохочення;

3) з метою підтримання високих дивідендів, що не зав-

жди забезпечується основною діяльністю АТ, наймані ме-

неджери часто-густо вдаються до випуску (і відповідно -

продажу) облігацій, що веде до збільшення заборгованості

-60-

АТ (адже відомо, що облігаціонер - це кредитор товари-

ства; останнє рано чи пізно має повертати облігаціонерам

борги - номінальну вартість облігацій та обіцяні від-

сотки);

4) належність АТ до класичного об'єднання капіталів

зумовлює відокремлення власності від управління (як ні в

одній з інших організаційно-правових форм): останнє в

значній своїй частині здійснюється найманими професій-

ними менеджерами, які входять до складу виконавчого

органу товариства (правління), а нерідко (якщо це дозво-

ляє національне законодавство, як-от у Російській Феде-

рації [12]), -то і в спостережній раді. Контроль з боку

акціонерів над цими органами нерідко буває суто симво-

лічним: загальні збори скликаються рідко, а ревізійна комі-

сія також частіше обмежується контролем фінансово-гос-

подарської діяльності товариства за минулий рік. Отже,

складність контролю за діяльністю АТ, його посадових осіб

також притаманна більшості АТ (особливо відкритого типу),

хоча це певною мірою залежить від активності й зацікав-

леності акціонерів товариства;

5) ігнорування інтересів меншості - одна з найболю-

чіших вад АТ. Фактично влада (управління) в АТ належить

крупним акціонерам, які мають більшість голосів на за-

гальних зборах і відповідно можуть формувати органи

товариства (правління, спостережну раду) і його ревізійну

комісію. Так вони забезпечують контроль за діяльністю то-

вариства, враховуючи при цьому насамперед власні інте-

реси навіть тоді, коли вони суперечать інтересам решти

акціонерів;

6) заснування АТ з метою акумулювання коштів за ра-

хунок внесків багатьох осіб без мети їх використання для

ведення суспільнокорисної діяльності - зручний спосіб

для шахраїв, що користуються однією з найістотніших

характерних рис АТ у власних егоїстичних, навіть злочин-

них, інтересах, пропонуючи акції невеликої номінальної

-61-

вартості широким верствам населення, обіцяючи при цьо-

му високий рівень дивідендів і штучно підтримуючи ви-

соку ринкову вартість акцій, що дозволяє їм за короткий

час нагромадити великі капітали і привласнити їх; інші

типові зловживання засновників - це завищення оцінки

своїх майнових внесків і встановлення для себе значних

привілеїв (про що йтиметься далі), а потім - або успішне

зникнення з цими капіталами, або цілком легальний вихід

з АТ, після продажу за штучно завищеною ціною своїх

акцій, кількість і сумарна вартість яких дуже часто не

відповідає реальній вартості майнового внеску такого за-

сновника (учасника), а буває значно (іноді - в декілька

разів) завищена;

7) відомий російський дореволюційний Г. Шершеневич

обвинувачував АТ в моральному розтлінні суспільства, яке

з радістю сприймає обіцянки великих прибутків (диві-

дендів) без необхідності працювати задля цього [13]. Пев-

ною мірою це стало відчутним і в Україні: ще свіжі спо-

гади про те, якою великою популярністю користувалися,

наприклад, акції АТ "Меркурій-інвест", для придбання яких

доводилося стояти у величезній черзі: обіцяні високі диві-

денди за цими акціями забезпечили швидку їх реалізацію

за значною ринковою вартістю, однак, сподівання більшості

акціонерів (окрім засновників цього товариства) не справ-

дилися: вони не тільки не отримали обіцяних дивідендів,

а й не змогли повернути сплаченої вартості акцій, що взага-

лі перестали користуватися попитом на фондовому ринку;

8) великим (за розмірами діяльності та акумульованим

капіталом) АТ притаманне тяжіння до монополізму

на ринку товарів, а монополізм в економіці нерідко пов'я-

заний і з політикою: завдяки великій економічній силі

найбільші АТ намагаються впливати на політику уряду з

метою створення якомога сприятливіших для себе умов,

для чого нерідко використовують акціонерів як виборців

(яскравим прикладом була спроба одного із засновників

-62-

вже згаданого товариства "Меркурій-інвест" С. Юфи бало-

туватися до парламенту країни);

9) реальна вартість акцій дуже рідко відповідає її рин-

ковій вартості, яку можна штучно підвищувати або зни-

жувати і, зігравши на цьому, отримувати значні прибутки,

набувати право власності на контрольний або інший, знач-

ний за розмірами, пакет акцій товариства за безцінь, отри-

муючи в такий спосіб контроль над ним або поглинаючи

його як конкурента, що частіше не відповідає інтересам

акціонерів і кредиторів товариства; все це свідчить про

ненадійність доходу в АТ і залежність його отримання не

лише від успішності господарської діяльності товариства,

а й від біржової гри на фондовому ринку;

10) акціонерна форма підприємництва дозволяє створи-

ти систему формально самостійних АТ (адже за законом

кожне АТ має статус юридичної особи), що фактично мо-

жуть бути залежними від учасників, які володіють конт-

рольними пакетами акцій таких товариств. Подібні това-

риства отримали назви і відповідне їм становище: дочірніх

підприємств (у більшості країн світу, наприклад у США,

Україні, Російській Федерації (14]) або філій материн-

ської організації (Франція [15]), або залежних підприємств

(товариств), у т. ч. й учасників концерну (Німеччина [16]),

якщо власник контрольного пакету акцій - юридична

особа. Цей статус, з одного боку, забезпечує відокремленість

майна і відповідальності дочірнього (залежного) АТ від хол-

дингової компанії (материнської організації чи концерну),

а з іншого - надає можливість контролювати й визначати

поведінку дочірнього підприємства з боку власника конт-

рольного пакету акцій у своїх інтересах; відсутність же в

Україні законодавчих гарантій прав дочірніх (залежних)

підприємств (як це має місце, скажімо, в Німеччині,

Російській Федерації чи інших країнах) робить їх безза-

хисними перед власниками контрольних пакетів акцій,

у т. ч. перед холдинговою компанією. Остання будь-коли

-63-

може позбутися контрольного пакета акцій дочірнього

підприємства, якщо це їй вигідно, а от дочірнє підприєм-

ство без згоди на те холдингової компанії не може ней-

тралізувати її вирішальний вплив. Цей вплив може нега-

тивно позначатися на фінансово-господарському стані до-

чірнього підприємства, якщо законодавець не забезпечить

механізмів захисту інтересів таких підприємств (а отже,

їх кредиторів і акціонерів), гарантуючи дочірнім (залеж-

ним) підприємствам можливість компенсації за рахунок

холдингової компанії (або іншого власника контрольного

пакета.акцій) спричинених діями останньої збитків у та-

кого підприємства, а кредиторам - субсидіарну відпові-

дальність холдингу чи іншого власника контрольного па-

кета акцій за зобов'язаннями дочірнього (залежного) під-

приємства, якщо неплатоспроможність останнього виник-

ла з вини першого;

11) неврегульованість на законодавчому рівні правово-

го становища господарських об'єднань у формі АТ на прак-

тиці призводить до зловживань - створення монополістич-

них утворень, діяльність яких не контролюється Антимо-

нопольним комітетом та його органами, коли, наприклад,

учасники такого АТ передають останньому як внесок па-

кет своїх акцій, розмір якого не дозволяє контролювати

діяльність емітента акцій, і керівні посади в перших і дру-

гому (учасників-юридичних осіб і АТ-об'єднання) не обій-

маються тими самими особами.

Узагальнюючи найхарактерніші риси, притаманні акціо-

нерній формі підприємницької діяльності, можна дати ви-

значення АТ. Розходячись у деталях, більшість науковців

і законодавств акцентує на таких характерних рисах цих

товариств, що відрізняють їх від інших суб'єктів господа-

рювання:

по-перше, належність їх до підприємницьких, зокрема

господарських товариств (за законодавством переважної

більшості країн світу останні іменуються торговими);

-64-

по-друге, поділ статутного капіталу на частки, що є рівни-

ми та називаються акціями;

по-третє, акції мають бути рівної номінальної вартості

(що характерно і для українського законодавства), хоча

в ряді країн допускається, що акції різних класів (видів)

можуть відрізнятися за номінальною вартістю, однак у

межах одного класу (виду) всі акції мають бути рівної

номінальної вартості;

по-четверте, акціонерне товариство є юридичною особою,

а отже, відповідає за своїми зобов'язаннями лише майном,

що належить йому на праві власності; акціонери, які пов-

ністю сплатили свої акції, додаткової відповідальності за

борги товариства не несуть, а лише ризикують втратити

можливість повернення вартості своїх акцій. Остання озна-

ка в легальних визначеннях АТ значної кількості країн

ринкової економіки відсутня, оскільки притаманна кла-

сичній юридичній особі, якою і є, попри відносну молодість,

акціонерне товариство.

Вітчизняний законодавець підкреслює ще як істотну

ознаку правовий режим майна АТ, створеного за рахунок

вкладів акціонерів і результатів фінансово-господарської

діяльності АТ, - право власності. Для класичної юридич-

ної особи це є природним. Однак за адміністративно-ко-

мандної системи, коли панувала державна власність та було

заборонено приватну, штучно створили квазіюридичну осо-

бу, що функціонувала на чужому майні, закріпленому за

нею на праві оперативного управління, а з 1987 р., з прий-

няттям Закону СРСР "Про державні підприємства (об'єд-

нання)" [17], для останніх було запроваджено новий право-

вий режим - право повного господарського відання.

Сучасне українське законодавство (ч. 1 ст. 37 ст. 39 За-

кону "Про власність", ч. 2 ст. 10 Закону України "Про

підприємства в Україні") зберегло ці два правові режими:

перший (право оперативного управління) - для держав-

них установ і казенних підприємств, другий (право повно-

-65-

го господарського відання) - для унітарних підприємств

(як правило тих, що функціонують на базі державного -

за винятком казенних підприємств - або комунального

майна).

Усі вищезазначені риси, ясна річ, не можна вмістити в

легальне визначення АТ з міркувань економії правових

форм. Тому й науковці, й законодавці обирають найхарак-

терніші риси, що відрізняють АТ від інших суб'єктів гос-

подарювання, та визначають особливості їхнього правово-

го становища.

АТ можна визначити як господарське товариство, що має

статутний капітал, поділений на акції рівної номінальної

вартості, і несе відповідальність за своїми зобов'язаннями

лише майном, закріпленим за ним на праві власності, а

акціонери, які повністю сплатили свої акції, несуть ризик

втратити можливість повернення їхньої вартості (або ри-

зик збитків за результати діяльності АТ).

2.2. Види акціонерних

товариств

Акціонерні товариства, з огляду на їхню неоднорідність,

можна класифікувати за певними ознаками. Найпошире-

нішою підставою поділу AO на види є спосіб розповсюд-

ження (обігу) акцій чи, іншими словами, наявність або від-

сутність обмеження руху їх учасників (акціонерів). Това-

риства, акції яких розповсюджуються шляхом підписки і

вільно продаються та купуються на фондовому ринку, виз-

наються відкритими. Рух учасників (акціонерів) у таких

товариствах є вільним, тобто нічим не обмежується (хіба

що особливою процедурою передачі іменних та деяких

інших, невідомих вітчизняному законодавству, видів акцій).

Розповсюдження акцій шляхом підписки та вільний рух

учасників у відкритих АТ (далі - ВАТ) зумовлює особли-

-66-

вості процедури створення таких товариств, яка є досить

складною і налічує кілька етапів.

Другий вид АТ за вищеназваною ознакою - закриті АТ

(далі - ЗАТ), тобто товариства, акції яких розповсюджу-

ються серед заздалегідь обмеженого кола осіб (за україн-

ським законодавством - серед засновників товариства),

а рух учасників (акціонерів) до внесення Законом України

від 23.12.1997 р. змін до ст. 28 Закону України "Про

господарські товариства" [18] міг бути досить обмеженим.

До внесення зазначених змін українське законодавство не

регулювало порядок відчуження акцій ЗАТ. Тому на прак-

тиці це питання вирішувалося в установчих документах

ЗАТ по-різному: закріпленням у цих документах положень

щодо права відчужувати акції ЗАТ лише іншим його учас-

никам чи самому товариству з установленням заборони

відчужувати акції третім особам, або використанням по-

ложень Закону України "Про господарські товариства"

щодо відступлення частки в товаристві з обмеженою відпо-

відальністю (ст. 53 ), яке має чимало спільних рис із ЗАТ

(що передбачає можливість передачі акцій одному чи де-

кільком акціонерам цього ж товариства за згодою решти

учасників, а якщо інше не передбачено установчими до-

кументами, то й третім особам; при цьому учасники то-

вариства користуються переважним правом придбання

акцій учасника, що їх продає, пропорційно їхнім часткам

у статутному фонді або в іншому погодженому, між ними

розмірі).

Слід зазначити, що такий порядок досить складний і в

повній мірі недоцільний для застосування у ЗАТ, - адже

учасників там може бути чимало, і тому процедура узго-

дження з ними продажу акцій конкретного учасника стане

тривалою і проблематичною. До того ж це значно обмежує

права акціонера як власника акцій [19]. Однак дозволити

йому (акціонерові ЗАТ) вільно продавати акції на власний

розсуд, як це рекомендується деякими авторами і передба-

-67-

чено новою редакцією ч. 2 ст. 28 Закону України "Про

господарські товариства", навряд чи виправдано - адже

внаслідок цього обмежуються права самого закритого то-

вариства та решти його учасників. Запровадження Зако-

ном України від 23.12.1997 р. досить-таки вільного руху

учасників-акціонерів ЗАТ усуває основну відмінність між

ВАТ і ЗАТ - різний рух учасників: вільний або. обмеже-

ний (для ЗАТ залишається два обмеження: обов'язковий

розподіл акцій в процесі заснування товариства лише між

його засновниками, тобто неможливість розповсюдження

акцій шляхом підписки, і заборона продавати чи купува-

ти акції на біржі; можливість встановлення установчими

документами товариства заборони та умов відчуження

акції третім особам названим законом скасовано). Це -

інша крайність вітчизняного законодавця, з якого важко

погодитися, які з позицією тих авторів, які вважають ста-

рий порядок відчуження акцій ЗАТ (тобто на розсуд за-

сновників АТ, що фіксується в його установчих докумен-

тах) таким, що порушує права акціонерів. У відповідь цим

авторам слід зауважити, що у виборі типу АТ та порядку

виходу з нього (і відповідно - відчуження акцій) згідно

зі старого редакцією ч. 2 ст. 28 брав участь і той учасник,

який згодом вирішував позбутися акцій та бажав само-

стійно визначити покупця останніх. Тому неправомірно

говорити про обмеження прав такого акціонера на реалі-

зацію його права власності на акції, оскільки він сам на

етапі заснування товариства або входження до нього пого-

дився з таким порядком.

Відтак уявляється слушним використати досвід росій-

ського законодавця, який передбачив компромісний варіант

відчуження акцій ЗАТ (тобто такий, що оптимально вра-

ховує інтереси і ЗАТ, і його акціонерів). Відповідно до цьо-

го варіанту: 1) ЗАТ не можуть пропонувати для відкрито-

го продажу належні їм власні акції необмеженому колу

осіб; 2) акціонер ЗАТ має право продавати свої акції, але

-68-

інші акціонери цього ж товариства мають переважне пра-

во на придбання таких акцій; 3) статутом товариства може

бути передбачено переважне право АТ на придбання акцій,

що продаються акціонерами, якщо інші акціонери не ви-

користали свого переважного права на придбання акцій

[20]. Це, з одного боку, відповідатиме інтересам самого ЗАТ

та його учасників, що приймали рішення (підписуючи або

затверджуючи установчі документи ЗАТ) про обмеженість

кола акціонерів, скажімо, самими засновниками, працівни-

ками підприємства-товариства та особами, що припинили

з ними трудові відносини з поважних причин (вихід на

пенсію, скорочення чисельності або штату працівників,

невідповідність виконуваній роботі внаслідок стану здоро-

в'я тощо), а з іншого - гарантуватиме окремим акціоне-

рам, як власникам акцій, право продажу останніх (акцій)

з урахуванням водночас інтересів решти акціонерів цього

товариства на придбання акцій, що відчужуються. Особ-

ливо болючим стає питання відчуження акцій в разі ви-

ходу з ЗАТ, створеного в процесі приватизації. Колишнє

мовчання Закону (до внесення згаданих змін) з приводу

порядку відчуження акцій ЗАТ дозволяло їх засновникам

(а частіше - керівництву підприємства, що приватизувало-

ся, в такий спосіб) зафіксувати в установчих документах

будь-яке обмеження (в т. ч. й заборону) щодо відчуження

акцій третім особам із відповідним обов'язком акціоне-

ра, що виходить із товариства, продати останньому належні

йому (акціонеру) акції за їхньою номінальною чи навіть

нижчою, від номіналу вартістю. Тим паче неправомірно

примушувати це робити працівників таких ЗАТ, які припи-

няють із ними трудові відносини з поважних причин.

Узагальнити відмінні риси відкритого і закритого АТ

можна так. Ці товариства різняться:

порядком розміщення акцій (у відкритому - шля-

хом підписки і вільної купівлі-продажу на фондовій біржі;

в ЗАТ - розміщенням серед учасників (за законодавством

-69-

деяких країн, зокрема вже згадуваної Російської Федерації,

- серед заздалегідь визначеного кола осіб); порядок руху

учасників в обох видах АТ за новою редакцією ч. 2 ст. 28

Закону України "Про господарські товариства" є вільним,

з тією лише відмінністю, що акції ВАТ, на відміну від акцій

ЗАТ, можуть продаватися на біржі;

видами акцій, що випускаються цими товариствами

(ВАТ може випускати як іменні акції, так і на пред'явни-

ка, а ЗАТ - лише іменні, що пов'язано з деякою обмеже-

ністю кола учасників у цьому виді АТ);

порядком створення (у ВАТ він досить складний, що

пов'язано з розміщенням акцій серед заздалегідь неви-

значеного кола осіб шляхом підписки, а отже, і наявністю

етапів, не притаманних для ЗАТ: реєстрації інформації про

акції (що підлягає опублікуванню), оголошення про підпис-

ку, процедурі підписки, вирішення на установчих зборах

питань, пов'язаних із результатами підписки на акції);

мінімальним розміром оплати акцій (а відповідно -

і основного капіталу АТ) на момент скликання установ-

чих зборів: у ВАТ він має бути не меншим, ніж 30%, а в

ЗАТ - 50% номінальної вартості всіх акцій і відповідно

- статутного фонду АТ;

переліком обов'язкових для розгляду установчими

зборами питань, що також пов'язане з різним порядком

створення цих товариств, зокрема, підпискою на акції у

ВАТ: у ВАТ цей перелік значно більший і містить питання:

а) щодо схвалення або відхилення зайвої підписки (тобто

такої, яка перевищує розмір статутного фонду, що на нього

оголошено підписку); б) в разі схвалення такої підписки

має бути прийняте рішення про відповідне збільшення

статутного фонду АТ; в) у випадку, коли в установлений

строк підпискою на акції було покрито не всю необхідну

суму, вказану в повідомленні (але при цьому дотримано

вимог щодо необхідного 60-відсоткового покриття підпис-

кою зазначеної суми і мінімального розміру статутного

-70-

фонду АТ), то приймається рішення про відповідне змен-

шення статутного фонду;

обсягом обов'язків і значимістю відповідальності за-

сновників: у ВАТ вона більша в зв'язку з підпискою на акції

(обов'язок повернути особам, що передплатили акції, спла-

чені ними суми, якщо підписка не відбулася, якщо уста-

новчі збори не було вчасно скликано і передплатники за-

жадали повернення сплачених сум, або якщо установчі

збори з необхідним кворумом не вдалося зібрати ні пер-

шого, ні другого разу);

обсягом публічності діяльності: ВАТ зобов'язане ін-

формувати всіх зацікавлених осіб публікацією у відповід-

них органах масової інформації відомостей про себе (під

час оголошення підписки на акції -згідно з вимогами За-

кону України "Про цінні папери та фондову біржу" і Тим-

часового положення про порядок реєстрації випуску акцій

і облігацій підприємств та інформації про їх випуск [21]),

про результати своєї фінансово-господарської діяльності

- згідно з ст. 24 Закону України "Про цінні папери та

фондову біржу"; ЗАТ не зобов'язане це робити, якщо воно

не емітує облігації для розміщення серед осіб, коло яких

визначити заздалегідь неможливо.

2.3. Порядок створення акціо-

нерного товариства

Правове становище АТ віддавна регулюється держа-

вою з допомогою законодавства. Це зумовлено суспільною

вагою цих товариств (розміром акумульованих у них ка-

піталів, великою кількістю учасників, значними розмірами

господарської діяльності). Перші АТ створювалися з доз-

волу уряду (короля, парламенту, в Російській імперії -

сенату) - шляхом видання відповідного нормативного

акта про затвердження статуту такого АТ. Вважалося, що

-71-

розпорядчий порядок створення АТ дозволить запобігти

зловживанням з боку засновників. До того ж, видаючи

такий акт, уряд надавав таким товариствам і певні при-

вілеї (так відбувалося на початковому етапі розвитку акц-

іонерної справи, коли АТ були рідкістю). Поступово, з роз-

витком ринкових відносин, необхідність у таких товари-

ствах значно зросла, і вони почали створюватися сотнями

і тисячами в межах однієї держави [22]. Вирішувати пи-

тання щодо надання дозволу для створення такої великої

кількості АТ і привілеїв для кожного з них стало обтяж-

ливим для держави і нераціональним, а розпорядчий по-

рядок перетворився на гальмо для започаткування під-

приємцями своєї справи у цій організаційно-правовій фор-

мі. До того ж сподівання, що такий порядок усуне зловжи-

вання з боку несумлінних засновників, не виправдалися.

Поступово наприкінці XІX ст. більшість країн, де по-

ширилась акціонерна форма підприємницької діяльності,

перейшли до нормативно-явочного порядку започатку-

вання АТ.

Сама процедура створення АТ в різних країнах світу має

певні особливості, тобто залежить від правового регулюван-

ня цього питання в тій чи іншій країні. Однак існують

загальні риси і тенденції в правовому регулюванні поряд-

ку створення АТ.

ЗАТ створюються в порядку, досить наближеному до

порядку створення товариств з обмеженою відповідальні-

стю, що зумовлено їхніми спільними рисами, зокрема об-

меженим рухом учасників. Спершу укладається установ-

чий договір між засновниками товариства, в якому визна-

чаються параметри останнього, порядок дій засновників та

їхні обов'язки щодо цього, а також відповідальність кож-

ної зі сторін такого договору за порушення нею своїх до-

говірних зобов'язань. Якщо за українським законодав-

ством (ст. 26 Закону України "Про господарські това-

риства") договір між засновниками отримав назву установ-

-72-

чого, то законодавство деяких країн, наприклад Російської

Федерації, уникає цього терміна, використовуючи інший -

договір про створення АТ, що укладається між його за-

сновниками і визначає: порядок здійснення ними спільної

діяльності, розмір статутного капіталу товариства, категорії

й типи акцій, що розміщуються серед засновників, розмір

і порядок їх оплати, права та обов'язки засновників щодо

створення АТ [23]. Отже, йдеться про договір про спільну

(сумісну) діяльність, що не належить до установчих доку-

ментів. За законодавством РФ, Німеччини та ряду інших

країн єдиним установчим документом АТ визнається ли-

ше статут [24], а законодавством США - статут (саме він

е необхідним для державної реєстрації) та внутрішній ста-

тут (останній має відповідати закону і статуту та регулю-

вати порядок управління справами підприємницької кор-

порації) [25].

Правова природа установчого договору не є простою.

Деякі науковці - дослідники господарських (підприєм-

ницьких) товариств вважають його різновидом договору

про спільну (сумісну) діяльність; інші - особливим (уні-

кальним) договором, що його не можна ототожнювати з дого-

вором про спільну (сумісну) діяльність [26], оскільки внаслі-

док укладення першого (установчого) виникає юридична

особа як самостійний суб'єкт права, в т. ч. права власності

на передане як внесок майно його засновниками (учас-

никами), а другий (про спільну чи сумісну діяльність) спря-

мований на узгодження дій декількох осіб - самостійних

суб'єктів права щодо провадження певної діяльності зі

збереженням за кожним із його учасників права власності

на належну йому частку майна, що використовується або

створюється внаслідок такої діяльності.

Справді, мета кожного з цих договорів різна, однак вона

є спільною для учасників, і спосіб досягнення її однаковий

- узгодження дій учасників договору. Спільність їхньої

мети, необмежена повна відповідальність перед третіми осо-

-73-

бами за заподіяну такою діяльністю шкоду чи збитки (стат-

ті 8, 26, 66-67, 74-75 Закону України "Про господарські

товариства") дозволяють визнати положення, передбачені

статтями 430-433 Цивільного кодексу УРСР 1963 р.

щодо договору про сумісну діяльність, прийнятними і для

установчого договору.

Наступним етапом створення ЗАТ є формування його

майнової бази, необхідної для започаткування господарсь-

кої діяльності. Відповідно до вимог закону (ст. 31 Закону

України "Про господарські товариства") на момент скли-

кання установчих зборів засновники АТ мають сплатити

не менш як 50% вартості акцій.

Установчі збори як третій етап створення ЗАТ мають

чи не вирішальне значення: на них приймається рішення

про створення товариства, затверджується його статут, оби-

раються органи товариства, затверджується грошова оцін-

ка майнових і немайнових вкладів та вирішуються інші

питання. Однак товариство вважається створеним і набу-

ває статусу юридичної особи лише з моменту його держав-

ної реєстрації, що є завершальним етапом у процесі ство-

рення ЗАТ.

Державна реєстрація здійснюється в загальному для всіх

суб'єктів підприємницької діяльності порядку відповідно

до нової редакції ст. 8 Закону України "Про підприєм-

ництво" [27] і Положення про державну реєстрацію суб'єк-

тів підприємницької діяльності, затвердженого постановою

Кабінету Міністрів України від 25 травня 1998 р. № 740

[28] у 5-денний строк од моменту подання всіх необхідних

документа (реєстраційної картки встановленого зразка,

установчого договору і статуту АТ, документу, що засвід-

чує сплату засновниками внесків до статутного фонду в

розмірі щонайменше 50% номінальної вартості акцій, а

також документа, що свідчить про внесення плати за дер-

жавну реєстрацію) до виконкому місцевої ради народних

депутатів (державної адміністрації) за місцем знаходження

-74-

(місцем проживання) одного із засновників або місцезна-

ходження за іншою адресою, яка підтверджується догово-

ром, що передбачає передачу засновнику у власність або

користування приміщення. У разі безпідставної чи необ-

грунтованої відмови в такій реєстрації ЗАТ, як і будь-якому

іншому суб'єктові господарського права, гарантується судо-

вий захист прав засновників товариства через оскарження

відмови у державній реєстрації.

Відкрите АТ, з огляду на значний ступінь публічності

його діяльності (реалізації акцій серед заздалегідь неви-

значеного кола осіб шляхом підписки та вільною купівлею-

продажем на фондовому ринку, в т. ч. ринках) проходить

більш складну, врегульовану законодавством процедуру

свого створення, що має на меті захистити права та законні

інтереси передплатників - майбутніх акціонерів.

Починаючи з етапу укладення договору між засновни-

ками, в якому визначаються: порядок здійснення ними

спільної діяльності щодо створення ВАТ певних параметрів

із розподілом обов'язків між ними; відповідальність пе-

ред особами, які підписалися на акції, і третіми особами,

(відповідно до закону майнова відповідальність засновників

має бути необмеженою і солідарною відносно зобов'язань,

що виникли до реєстрації АТ [29]); відкриття рахунку, що

на нього провадитиметься передплата акцій, та ін.

На другому етапі засновники мають зробити повідом-

лення про свій намір створити АТ і здійснити відкриту

підписку на акції. Зміст такого повідомлення відповідно

до частин 3, 5 ст. 23 Закону України "Про цінні папери

та фондову біржу" має бути зареєстрований Державною

комісією з цінних паперів і фондового ринку, а саме по-

відомлення опубліковане не менш як за 10 днів до початку

підписки в органах преси Верховної Ради або Кабінету

Міністрів України та офіційному виданні фондової біржі.

Вимоги до такої інформації встановлюються Державною

комісією з цінних паперів та фондового ринку згідно з

-75-

п. 1 ч. 2 ст. 7 Закону України від 30 жовтня 1996 р. "Про

державне регулювання ринку цінних паперів в Україні"

[30]. Відповідно до п. 12 Тимчасового положення про

порядок реєстрації випуску акцій та облігацій підприємств

та інформації про їх випуск [31], затвердженого наказом

цієї комісії від 20.09.1996 р. №210, у разі заснування АТ,

яке не має правового попередника, інформація про випуск

цінних паперів (зокрема акцій) повинна містити такі відо-

мості:

фірмове найменування майбутнього АТ;

предмет та цілі його діяльності;

дату проведення установчих зборів;

розмір статутного фонду, що передбачається;

склад майна, що вноситься Засновниками в натуральній

формі;

найменування банківської установи та номер розра-

хункового рахунку, що на нього мають бути внесені почат-

кові внески, а також дані про емісію цінних паперів (дата

і номер протоколу прийняття рішення про випуск акцій;

мета використання фінансових ресурсів, залучених від емі-

сії, що планується; вид акцій та пов'язані з ними права, в

т. ч. і щодо привілейованих акцій: кількість, номінальна

вартість і сума емісії акцій; число, серія і порядкові номе-

ри; місце й дата початку і припинення підписки, а також

інформація про можливі привілеї власників акцій; запла-

нований курс; найменування торговця цінними паперами

(якщо емітент користується його послугами); дії, що про-

водяться в разі перевищення або недосягнення рівня пе-

редплати; по процентних акціях (привілейованих) - за-

плановані відсотки (проценти), метод обчислення і строк

виплати процентів; адреси місць виплати доходів, здійснен-

ня операцій щодо акцій та їх депонування.

Підставами відмови в реєстрації інформації про випуск

акцій можуть бути: наявність у інформації відомостей, що

дозволяють зробити висновок про невідповідність умов

-76-

випуску акцій чинному законодавству, а також неповна

інформація порівняно з вимогами зазначеного Тимчасово-

го положення.

Наступним (третім) етапом створення ВАТ є проведен-

ня підписки на акції відповідно до зробленої в пресі інфор-

мації в зазначеному місці та в межах зазначеного строку,

який, однак, не може перевищувати шість місяців (ч. 2

ст. 30 Закону України "Про господарські товариства").

На цьому етапі вже починає створюватися майнова основа

майбутнього АТ: на момент підписки особи, які виявили

бажання придбати акції, повинні внести на рахунок за-

сновників не менш як 10% відсотків номінальної вартості

акцій, на які вони підписалися, після чого засновники ви-

дають їм письмове зобов'язання про продаж відповідної

кількості акцій (ч. 3 ст. 30 зазначеного Закону).

Підписка припиняється з закінченням зазначеного в

інформації про підписку на акції строку. Її результати

можуть виявитися вирішальними для долі майбутнього

ВАТ: якщо підпискою не охоплено (не покрито) 60% акцій,

то вона вважається такою, що не відбулася, і процес ство-

рення АТ на цьому припиняється. Відтак засновники ма-

ють повернути особам, що підписалися на акції, внесені

ними суми або інше майно не пізніш як через 30 днів після

закінчення терміну підписки. Якщо засновники не вико-

нують цього обов'язку, вони несуть перед підписчиками

акцій солідарну відповідальність усім своїм майном. А

втім, у такому разі, доцільно було б передбачити й відпо-

відальність засновників за прострочення повернення вище-

зазначених сум у формі відшкодування збитків за анало-

гією з відповідальністю акціонерів за прострочення опла-

ти вартості акцій згідно з ч. 2 ст. 33 Закону України "Про

господарські товариства", що передбачає сплату річних у

розмірі 10% від суми простроченого платежу або сплату

пені розміром 0,1% за кожний день прострочення.

Якщо передплатою покрито 60% та більше акцій, то

-77-

вважається, що вона відбулася. Можлива ситуація, коли

підписка на акції перевищує оголошений статутний фонд.

Доля зайвої підписки вирішується або самими засновни-

ками, або на установчих зборах. Засновники можуть відхи-

лити зайву підписку, відмовляючи в ній особам згідно з

переліком передплатників, починаючи від кінця переліку.

Якщо засновники цього не роблять, то визначення долі

зайвої підписки (прийняти її чи відмовитися від неї) по-

кладається на установчі збори. Відмова від зайвої підпис-

ки тягне за собою обов'язок для засновників (а після ство-

рення ВАТ - для самого товариства) повернути перед-

платникам сплачені ними за акції суми (майно) у тому ж

порядку, який діє щодо підписки, що не відбулася (протя-

гом 30 днів од моменту відхилення зайвої підписки). За

прострочення повернення зазначених сум (майна) заснов-

никами ВАТ (самим АТ) доцільно також передбачити від-

повідальність у формі сплати річних або пені вищезгада-

ного розміру.

Успішне завершення підписки на акції дозволяє пере-

йти до четвертого етапу створення ВАТ - скликання і про-

ведення установчих зборів. На момент їх проведення май-

нова база майбутнього АТ має бути вже значнішою, ніж на

етапі завершення підписки на акції: особи, які підписали-

ся на акції, на момент скликання установчих зборів ма-

ють сплатити, з урахуванням попереднього внеску щонай-

менше 30% номінальної вартості акцій (щодо ЗАТ ця циф-

ра становить 50%), що підтверджується видачею заснов-

никами зазначеним особам тимчасових свідоцтв.

Скликання установчих зборів обмежується в часі (пев-

ним строком, зазначеним у повідомленні про підписку на

акції, який, однак, не може перевищувати двох місяців од

моменту завершення підписки). Порушення цього прави-

ла дає право особам, що підписалися на акції, вимагати

повернення сплачених за акції сум (майна). Проте вітчиз-

няний законодавець знову ж таки не встановлює ні термі-

-78-

ну повернення таких сум (майна), ні відповідальності за-

сновників у формі сплати річних або пені у разі несвоє-

часного повернення цих сум (майна) [32].

Вимоги щодо правомочності установчих зборів за україн-

ським законодавством не дуже суворі: для кворуму не-

обхідно, аби на зборах були присутні особи, що підписали-

ся більш як на 60% акцій, що на них проведено передпла-

ту; якщо ж через відсутність кворуму установчі збори не

відбулися з першого разу, протягом наступних двох тижнів

мають бути скликані повторні установчі збори з тими са-

мими вимогами щодо кворуму.

Закон не згадує про порядок скликання установчих збо-

рів. На практиці оголошення про це робиться в будь-яко-

му на розсуд засновників органі масової інформації, що су-

перечить інтересам більшості передплатників акцій. За-

коном України від 27.12.1997 р. "Про внесення змін до

Закону України "Про господарські товариства" передба-

чено публікацію повідомлення про загальні (а не установчі)

збори акціонерів в одному з друкованих видань Верховної

Ради України, Кабінету Міністрів України чи Державної

комісії з цінних паперів та фондового ринку (для перед-

платників акцій та акціонерів прийнятнішим і зручнішим

варіантом було б запровадження такої публікації, так как

само як і оголошення про підписку на акції, інформації

про результати діяльності АТ тощо, в єдиному загально-

державному офіційному друкованому органі масової інфор-

мації та на вибір засновників чи виконавчого органу АТ

- в місцевій пресі). Нарівні з таким повідомленням у

пресі всі передплатники мають бути письмово інформовані

про скликання таких зборів.

За законодавством деяких країн (Німеччини, Російської

Федерації) на установчих зборах мають бути присутні всі

засновники (а ними вважаються особи, які затвердили

статут АТ і між якими розподілено всі акції); рішення про

створення АТ засновники мають ухвалити одностайно [33].

-79-

На установчі збори ВАТ покладається вирішення низ-

ки важливих питань, а саме:

прийняття рішення про створення АТ;

схвалення чи відхилення зайвої підписки; в разі по-

зитивного вирішення цього питання - прийняття рішен-

ня про відповідне збільшення статутного фонду АТ;

зменшення статутного фонду в разі, якщо протягом

установленого строку підпискою не було охоплено повністю

оголошену в повідомленні суму відповідно до розміру за-

планованого статутного фонду; при цьому зниження роз-

міру статутного фонду не повинно виходити за встановле-

ний законом мінімальний розмір такого фонду;

затвердження статуту АТ;

обрання ради АТ (спостережної ради), виконавчого

органу (правління) і контрольного органу (ревізійної ко-

місії);

вирішення питання про схвалення угод, укладених за-

сновниками (позитивне рішення з цього питання знімає з

останніх відповідальність за зобов'язаннями, що виплива-

ють із таких угод, із перекладенням її на АТ;

визначення пільг, що надаються засновникам (для

решти акціонерів може бути досить небезпечним кроком,

оскільки засновники намагаються перебільшити свої зас-

луги перед АТ і відповідно домогтися встановлення знач-

них для себе пільг, що ляже на плечі решти акціонерів, у

яких мало можливостей оцінити адекватність запропоно-

ваних пільг справжнім заслугам засновників. Як своєрі-

дну гарантію захисту прав акціонерів, котрі не були зас-

новниками АТ, можна запропонувати такий захід: у зако-

нодавчому порядку заборонити засновникам голосувати за

рішення з цього питання та/або запровадити державний

контроль з боку органів Міністерства юстиції чи Держав-

ної комісії з цінних паперів та фондового ринку за вирі-

шенням цього питання);

затвердження оцінки вкладів, внесених у натуральній

-80-

формі. Особи, які зробили такі вклади, зацікавлені, як пра-

вило, у завищеній їх оцінці - адже це збільшить їхню

частку в майні АТ і відповідно суму дивідендів, що нара-

ховуватиметься на таку частку; це не відповідає інтересам

решти акціонерів, оскільки зменшує розмір дивідендів, що

сплачуватимуться на кожну акцію. Тому доцільно було б

сприйняти досвід країн ринкової економіки щодо захисту

інтересів акціонерів, які не були засновниками товариства,

щодо більш-менш справедливого вирішення цього питан-

ня і передбачити в законі: а) незалежну оцінку аудитором

(аудиторською фірмою) таких вкладів; б) виключення осіб,

щодо яких вирішується питання оцінки Їхнього майново-

го вкладу, з числа тих учасників установчих зборів, котрі

беруть участь у голосуванні з цього питання; в) контроль

з боку вищезгаданих державних органів за вирішенням

цього питання; г) розроблення досконаліших методик

оцінки не лише майнових, а й немайнових вкладів за-

сновників (у формі права на інтелектуальну власність);

вирішення інших питань, передбачених установчими

документами.

ципом: одна акція - один голос, тобто залежить від май-

нової участі, що є характерним для господарських това-

риств взагалі, і насамперед об'єднань капіталів. Порядок

прийняття рішень, однак, різний - в залежності від ваги

питань, винесених на голосування: життєво важливі для

АТ рішення (стратегічного порядку) - про створення АТ,

його дочірніх підприємств, філій і представництв, про

обрання ради АТ (спостережної ради), виконавчого й конт-

рольного органів АТ та про надання пільг засновникам за

рахунок АТ повинні прийматися кваліфікованою біль-

шістю голосів у 3/4 присутніх на зборах осіб, які підписа-

лися на акції; рішення з інших питань приймаються про-

стою більшістю голосів (ч. 6 ст. 35 Закону України "Про

господарські товариства").

-81-

Створення ВАТ (у разі винесення установчими зборами

позитивного рішення з цього питання і схвалення статуту

товариства) завершується наступним і останнім етапом

створення ВАТ - його державною реєстрацією, з моменту

якої ВАТ набуває статусу юридичної особи, тобто стає пов-

ноцінним суб'єктом господарсько-правових відносин. Така

реєстрація здійснюється в загальному для всіх суб'єктів

підприємницької діяльності порядку.

Описаний порядок створення АТ є загальним. А втім, у

процесі реформування державних і комунальних підпри-

ємств, у т. ч. в процесі приватизації державного і відчу-

ження комунального майна, сформувалися спеціальні по-

рядки створення АТ: один із них стосується корпорати-

зації державних підприємств, інший - приватизації май-

на державних і відчуження майна комунальних підпри-

ємств шляхом їх акціонування (перетворення на ВАТ з

одночасним затвердженням плану реалізації акцій). Пер-

ший порядок стосується процесів роздержавлення, коли без

зміни форми власності зазнають реформування підприєм-

ства державного й комунального секторів економіки щодо

зміни організаційно-правових форм, рівня самостійності в

процесі здійснення господарської діяльності, управління

ними з боку власника майна - держави або територіаль-

ної громади в особі уповноважених ними органів. Підприєм-

ства набувають нової організаційно-правової форми - АТ,

якому притаманна корпоративність управління, що здій-

снюється не первісним власником майна (його представ-

никами), а через органи таких товариств; стають влас-

никами закріпленого за ними майна (адже всі види госпо-

дарських товариств є такими відповідно до закону); дер-

жава або територіальна громада в особі уповноважених

органів виступають як власники акцій корпоратизовано-

го підприємства, що дозволяє їм через своїх представників

опосередковано брати участь в управлінні такими підпри-

ємствами.

-82-

Корпоратизацію було започатковано 1993 р. Указом

Президента від 15.06.1993 р. "Про корпоратизацію держав-

них підприємств"[34]. Сутність цього процесу полягає в

тому, що державні підприємства (а до них тоді належали і

підприємства комунальної власності, яка була різновидом

державної власності) формально перетворюються на ВАТ,

весь пакет акцій яких залишається у власності держави.

Цей процес досить грунтовно регулюється підзаконними

нормативними актами, які, крім того, визначають спеціальні

вимоги щодо порядку формування та складу органів таких

товариств, порядку їх роботи тощо.

Створення відкритих АТ на базі майнових комплексів

державних або комунальних підприємств у процесі їх при-

ватизації (цей процес отримав назву акціонування) регу-

люються законодавством про приватизацію державного

майна - законами України: загальним - (Законом Укра-

їни від 19 лютого 1997 р. "Про приватизацію державного

майна"[35], спеціальним - (Законом України від 10 липня

1996 р. "Про особливості приватизації майна в агропро-

мисловому комплексі"[36] та виданими відповідно до них

підзаконними нормативними актами. На відміну від кор-

поратизації акціонування передбачає перетворення дер-

жавного унітарного підприємства у ВАТ з одночасним

затвердженням плану реалізації його акцій.

Особливості порядку створення ВАТ у процесі корпора-

тизації та приватизації насамперед полягають у тому, що

засновником таких товариств виступає лише одна особа

- орган, уповноважений управляти державним (комуналь-

ним) майном - за корпоратизації чи орган приватизації

(орган місцевого самоврядування - щодо відчуження ко-

мунального майна) - за приватизації. Ініціатором ство-

рення таких товариств є , як правило, держава чи територі-

альна громада в особі уповноважених ними органів. До-

говірний характер створення АТ не відіграє тут ніякої ролі

(він просто відсутній з огляду на наявність лише одного

-83-

засновника). Єдиним установчим документом такого то-

вариства є статут. Своєрідний компроміс між корпорати-

зацією та приватизацією - це створення змішаних ВАТ у

процесі приватизації, започатковане вищезгаданими зако-

нами, що передбачають за приватизації певних категорій

підприємств залишення контрольного (або іншого за роз-

мірами) пакета акцій у власності держави [37].

Згідно з п. 2 ст. 15 Закону України від 19.02.1997 р.

"Про приватизацію державного майна" в процесі великої

приватизації (тобто приватизації майна середніх і вели-

ких підприємств) на базі майна державних підприємств

допускається створення лише ВАТ за винятком радгоспів

і деяких інших категорій державних підприємств агропро-

мислового комплексу, які в процесі приватизації на вибір

трудового колективу (загальних зборів) перетворюються або

на колективне сільськогосподарське підприємство, або на

ВАТ [38]. Відповідно до ст. ІІ цого Закону приватизацій-

ний процес майна державних підприємств розпочинаєть-

ся з опублікування у виданнях державних органів прива-

тизації, місцевій пресі списку об'єктів, що підлягають при-

ватизації. Рішення про перетворення державного підприєм-

ства на ВАТ приймається державним органом привати-

зації на підставі затвердженого ним плану приватизації

цього підприємства в 10-денний строк від дня затвердження

цього плану. Державний орган приватизації в 10-денний

термін від дня прийняття ним такого рішення подає за-

яву про створення товариства, а також тимчасовий статут

останнього. Державна реєстрація ВАТ, що створюються в

процесі приватизації, здійснюється у двотижневий строк

без спеціальної оплати в порядку, передбаченому для реє-

страції суб'єктів підприємницької діяльності. З моменту

такої реєстрації активи й пасиви державного підприєм-

ства приймаються створеним на його базі ВАТ, яке стає

правонаступником першого. Рішення державного органу

приватизації про створення АТ є водночас і рішенням про

84

випуск акцій такого товариства. Реєстрація випуску акцій

провадиться в порядку, встановленому Державною комі-

сією з цінних паперів та фондового ринку України [39], а

сам випуск здійснюється за рахунок коштів ВАТ. До реалі-

зації (продажу) понад 60% акцій такого товариства обов'яз-

' ки членів правління покладаються на визначених держав-

ним органом приватизації посадових осіб підприємства,

що перетворюється у ВАТ, а обов'язки голови правління

ВАТ - на керівника цього підприємства відповідно до

укладеного з ним контракту.

Вищезазначений процес отримав назву акціонування і

його слід відрізняти від процесу корпоратизації, хоча по-

ступово відмінності між цими процесами зменшуються.

Корпоратизація здійснюється з метою підготування дер-

жавних підприємств до наступної приватизації та являє

собою перетворення державних підприємств, ЗАТ, більш як

75% статутного фонду яких перебуває в державній влас-

ності, а також виробничих і науково-виробничих об'єднань,

правовий статус яких не відповідає чинному законодавству

(ст. І Указу Президента України від 15 червня 1993 р. "Про

корпоратизацію підприємств"), у ВАТ.

Засновниками ВАТ, що створюються на базі зазначених

суб'єктів відповідно до названого Указу, виступають орга-

ни державної виконавчої влади, уповноважені управляти

державним майном. Створені в процесі корпоратизації

ВАТ є такими лише формально, оскільки функції акціо-

нерів виконує зазначений орган державної виконавчої вла-

ди (міністерство, відомство, державне господарське об'єднан-

ня, обласні державні адміністрації). Таким (тобто непов-

ноцінним ВАТ) це товариство залишається до реалізації

плану продажу акцій (принаймні 60% акцій), який за-

тверджується після завершення підготування корпоратизо-

ваного підприємства до приватизації.

У процесі акціонування засновником ВАТ, що створю-

ються на базі державних підприємств, виступає Фонд дер-

85

жавного майна України, його відділення і представництва

на підставі затвердженого переліку об'єктів, що підляга-

ють обов'язковій приватизації у відповідному році. Ці ж

органи виносять рішення про продаж акцій таких това-

риств і затверджують склад комісії з приватизації відпо-

відних об'єктів. Така комісія формується й затверджуєть-

ся у складі керівника (голова комісії), головного бухгалте-

ра підприємства, представників господарського товариства,

створеного членами трудового колективу підприємства, що

приватизується, інших осіб, котрі подали заяву на привати-

зацію, державного органу приватизації, місцевих рад, фінан-

сових органів та Антимонопольного комітету (для підпри-

ємств-монополістів), а також представників відповідного

міністерства чи іншого центрального органу державної ви-

конавчої влади [40]. Комісія щонайбільше в двохмісячний

строк від дня її утворення подає на затвердження до відпо-

відного державного органу приватизації документацію, що

містить проект статуту ВАТ, акт оцінки вартості майна

об'єкта, проект плану розміщення акцій та списки осіб, які

мають згідно з чинним законодавством України пільги на

придбання акцій. Після затвердження державним органом

приватизації відбувається реалізація цього плану. Її завер-

шення (або реалізація принаймні понад 60% акцій) до-

зволяє скликати загальні збори акціонерів і перетворити

формальне ВАТ у реальне.

Особливості має також порядок створення ВАТ на базі

цілісного майнового комплексу державного підприємства

(його структурного підрозділу), зданого в оренду. По-пер-

ше, можливість створення такого товариства пов'язується

з наявністю певних умов: 1) якщо здане в оренду майно

може бути об'єктом приватизації та щодо нього не перед-

бачається застосування обмежень (певного порядку при-

ватизації); 2) якщо майно здавалося в оренду без права

викупу або право викупу передбачалося договором орен-

ди, укладеним після набрання чинності Законом України

-86-

"Про оренду державного та комунального майна"; 3) якщо

орендар згоден виступити разом із державним органом

приватизації засновником такого ВАТ; 4) якщо держав-

ний орган приватизації затверджує план приватизації (роз-

міщення акцій). По-друге, засновниками такого ВАТ ви-

ступають державний орган приватизації (з боку держави)

та орендар в особі створеного членами трудового колекти-

ву державного підприємства (його структурного підрозді-

лу), майно якого передається в оренду, господарського то-

вариства. По-третє, роль установчого договору такого ВАТ

виконує рішення засновників про створення товариства. По-

четверте, реєстрація створеного ВАТ відбувається в загаль-

ному для всіх суб'єктів підприємницької діяльності поряд-

ку, але без внесення відповідної плати за реєстрацію. По-

п'яте, має місце особливий склад і порядок формування

статутного фонду такого ВАТ: він формується за рахунок

державного майна, зданого в оренду, та майна, що є власні-

стю орендаря. І нарешті, таке ВАТ є неповноцінним, ос-

кільки до моменту реалізації плану продажу акцій і скли-

кання перших загальних зборів акціонерів керівництво

підприємством покладається на адміністрацію орендного

підприємства, що приватизується; перетворення неповно-

цінного (формального) ВАТ у реальне (повноцінне) відбу-

вається із завершенням реалізації плану продажу акцій,

що належать державі у такому ВАТ, з чим пов'язана мож-

ливість скликання загальних зборів акціонерів, прийнят-

тя ними статуту ВАТ і формування відповідно до Закону

України "Про господарські товариства" та прийнятого

статуту органів АТ [41].

-87-

2.4. Капітал (майнова база)

акціонерного товариства

Вирішальну роль у долі та діяльності АТ відіграє його

капітал - адже ця організаційно-правова форма застосо-

вується саме з метою створення значного за розмірами

капіталу шляхом об'єднання коштів і майна багатьох осіб

для здійснення, як правило, значної за розмірами підприєм-

ницької діяльності. Розрізняють:

СТАТУТНИЙ КАПІТАЛ, що е номінальною і постійною

(принаймні до його зміни в передбаченому законом поряд-

ку) величиною, зафіксованою в установчих документах то-

вариства. Він майже ніколи не відповідає фактичній май-

новій масі, що належить товариству на праві власності;

ФАКТИЧНИЙ КАПІТАЛ - перемінна величина, яка

змінюється внаслідок фінансово-господарської діяльності

товариства. Перевищуючи або не досягаючи розміру статут-

ного капіталу;

ОГОЛОШЕНИЙ КАПІТАЛ, нерозривно пов'язаний з

поняттям статутного капіталу. В разі покриття підпискою

і оплати всіх акцій, запропонованих підписчикам, вони

співпадають за номінальною величиною; у тих випадках,

коли підпискою покрито менш як 100% оголошеного ка-

піталу (принаймні 60%) або установчими зборами прийня-

то рішення про схвалення зайвої підписки на акції, ста-

тутний фонд відповідно стає меншим або перевищує ого-

лошений капітал (тобто ці дві величини не завжди співпа-

дають);

СПЛАЧЕНИЙ КАПІТАЛ, що відрізняється від наве-

дених вище понять, насамперед розмірами. Він відповідає

фактично отриманій сумі коштів, сплачених за акції. На

етапі підписки він може бути в межах 10% статутного

капіталу; на етапі проведення установчих зборів - 30%

(у ВАТ) або 50% (у ЗАТ) статутного капіталу, а дорівнює

останньому за двох умов: 1) якщо всі акції повністю

-88-

оплачено; 2) якщо вони реалізовувалися за номінальною

вартістю (останнє буває досить рідко). Отже, оплачений ка-

пітал також часто відрізняється від статутного за своїм

розміром; рідко він відповідає також розмірові фактично-

го капіталу, що утворюється внаслідок використання в

процесі господарської діяльності оплаченого капіталу: в

разі успішного ведення справ фактичний капітал збіль-

шується проти сплаченого, а неефективне використання

(застосування) останнього призводить;до відповідного змен-

шення наявних коштів АТ.

Закон України "Про господарські товариства" не дає

визначення наведеним тут поняттям, що також викликає

труднощі на практиці: нерідко ці поняття плутають, через

що спотворюється реальна картина фактичного майново-

го стану АТ.

СТАТУТНИЙ КАПІТАЛ. Наявність статутного капіта-

лу (фонду) визначеного номінального розміру є однією з

важливих істотних рис АТ. Статутний капітал (іноді його

називають основним або номінальним) являє собою номі-

нальну грошову суму, яка має бути 'внесена акціонерами

як плата (винагорода) за набуття членства в АТ [42]. Хоча

статутний капітал (фонд) рідко відповідає фактичній май-

новій базі АТ, яка вже в момент заснування може бути

більшою чи меншою за статутний капітал, правовому ре-

гулюванню статутного капіталу надається особливе значен-

ня. Це пояснюється важливістю його функцій. По-перше,

майно, що вноситься як оплата статутного капіталу під час

заснування АТ, складає матеріальну основу його господарсь-

кої діяльності. Тому важливе значення надається розмі-

рові статутного капіталу, мінімальна межа якого встанов-

люється законодавством (в Україні вона становить суму,

еквівалентну 1250 мінімальним заробітним платам за

ставкою, що склалися на момент створення товариства). На

етапі підписки цей капітал має бути оплачений на певну

суму - як мінімум на 10%, на момент проведення установ-

-89-

чих зборів -на 30% (у ВАТ) і на 50% (у ЗАТ), а повністю -

до закінчення першого року від моменту заснування (дер-

жавної реєстрації) АТ. Законодавство різних країн установ-

лює різні мінімальні розміри статутного капіталу АТ, при-

чому це досить значна сума. Щоправда, така вимога не

передбачається законодавством США [43], а до 1985 р. була

відсутня і в законодавстві Великої Британії. Втім, остан-

ня, керуючись другою директивою Європейського еконо-

мічного співтовариства, відповідно до якої мінімальний роз-

мір статутного капіталу не може бути меншим, ніж 25 тис.

ЕКЮ [44], також передбачила вимоги щодо мінімального

розміру статутного капіталу [45].

Крім мінімального розміру статутного фонду, законодав-

ством України (частини 3, 4 ст. 13 Закону України "Про

господарські товариства") встановлюються певні обмежен-

ня щодо коштів, за рахунок яких може формуватися ста-

тутний фонд (забороняється використовувати для цього

бюджетні кошти, кошти, одержані в кредит і під заставу),

та гарантії щодо підтвердження платоспроможності юри-

дичних осіб - засновників відкритих АТ [їхній фінансо-

вий стан щодо спроможності здійснити відповідні внески

до статутного фонду має бути перевірений аудитором (ауди-

торською фірмою)].

Статутний капітал виконує ще й гарантійну функцію

щодо задоволення обгрунтованих вимог кредиторів. Це

зумовлено тим, що АТ несе майнову відповідальність пе-

ред кредиторами в межах майна, що належить йому на

праві власності. Зафіксований в установчих документах

розмір основного (статутного) капіталу розглядається (оці-

нюється) як величина, в межах якої товариство гарантує

відповідальність за своїми зобов'язаннями. Тому зусилля

законодавця спрямовані на те, щоб: 1) забезпечити ство-

рення акціонерного капіталу; 2) утримати майно товари-

ства на певному рівні, принаймні в межах статутного ка-

піталу. Досягнення першої цілі (тобто створення основного

-90-

капіталу) забезпечують вимоги законодавства щодо спла-

ти обов'язкової частки номінальної вартості акцій на ета-

пах: підписки (не менш як 10%), скликання установчих

зборів (принаймні 30% у ВАТ і 50% у ЗАТ) і повної оплати

до закінчення першого року від моменту створення (дер-

жавної реєстрації) АТ. Друга мета (тобто збереження май-

нової бази товариства на певному рівні, зазначеному в уста-

новчих документах) забезпечується положеннями зако-

нодавства, що дозволяють розподіляти прибуток АТ між

акціонерами лише тоді, коли вартість майна товариства пе-

ревищує зафіксований в установчих документах розмір

основного (акціонерного, статутного) капіталу.

В балансі АТ статутний капітал розглядається як стаття

пасиву. Розподілові між акціонерами як дивіденди по акці-

ях підлягає лише чистий прибуток, що становить різницю

між активами та боргами товариства перед державою, креди-

торами, найманими працівниками тощо, плюс акціонерний

капітал і відрахування до резервного (страхового) та інших:

фондів, передбачених законодавством та/або установчими

документами товариства. Якщо в результаті діяльності АТ

виникли збитки, що спричинило зменшення майнової бази

товариства нижче від рівня його статутного капіталу, то

прибуток наступного року має насамперед спрямовувати-

ся на поповнення основного капіталу до зазначеного в уста-

новчих документах розміру. Подібні положення фіксу-

ються в акціонерному законодавстві країн ринкової та пе-

рехідної економік [46]. Закони України "Про господарські

товариства" (ст. 15), "Про цінні папери і фондову біржу"

(ст. 9) дещо спрощено підходять до регулювання цього

питання, визначаючи лише: 1) порядок формування чис-

того прибутку без згадки про роль у цьому статутного ка-

піталу; 2) можливість розпорядження прибутком відпо-

відно до установчих документів; 3) виплату доходу по ак-

ціях за рахунок прибутку, що залишається у розпорядженні

АТ після сплати встановлених законодавством податків

-91-

та інших обов'язкових платежів, а також процентів за ко-

ристування банківським кредитом. Лише нормативні акти,

що регулюють питання бухгалтерського обліку і звітності,

деталізують ці положення [47], хоча подібні норми мали б

бути закріплені в законі.

Чистий прибуток, що може бути використаний на сплату

дивідендів з акцій, має визначатися лише після сплати:

1) боргових зобов'язань товариств; 2) податків та інших

обов'язкових платежів; 3) відповідних відрахувань до стра-

хового (резервного) та інших, передбачених законодавством

або установчими документами товариства, фондів. Зазна-

чені відомості мають бути відображені в балансі АТ, який

повинен засвідчувати фактичне фінансове становище остан-

нього та бути підставок> для вирішення питання щодо мож-

ливості виплати дивідендів і визначення їх розміру. Звісно,

на практиці баланси АТ не завжди відображають реальну

картину стану справ товариства. Звичайним явищем є

завищення активів, що дозволяє сплачувати надмірні, не

підкріплені фінансово-господарським становищем това-

риства дивіденди.

Питання щодо гарантійної функції статутного капіта-

лу е дискусійним. Уже згадуване американське законодав-

ство і відповідно - американські науковці та юристи-прак-

тики не приділяють цьому значної уваги, вважаючи вимо-

гу щодо обов'язкового мінімального розміру основного

капіталу суто формальним питанням, посилаючись при

цьому на те, що зазначений капітал не відповідає реально-

му розмірові майнової бази АТ, що нею фактично забезпе-

чується обсяг майнової відповідальності товариства. Хоча

фальсифікація балансів з метою завищення активів є не-

поодиноким явищем, однак у значній частині випадків

законодавчі вимоги щодо формування статутного фонду,

порядку визначення прибутку АТ з обов'язковим вклю-

ченням до пасиву статутного фонду, процедура виплати

дивідендів, а також повернення останніх у разі неправо-

-92-

мірної їх виплати, про що акціонерам було відомо або про

що вони повинні були знати, - усе це захищає інтереси

кредиторів, надаючи їм певні гарантії щодо задоволення

їхніх обгрунтованих вимог до АТ. Тому законодавець має

приділяти цим питанням особливу увагу, чого, на жаль,

не можна сказати про Закон України "Про господарські

товариства", який залишає без відповідного регулювання

більшість із зазначених питань.

А от формуванню статутного фонду Закон приділяє особ-

ливу увагу. Передбачається, що цей фонд формується за

рахунок вкладів учасників - грошей, матеріальних цінно-

стей, цінних паперів, майнових прав (права на користуван-

ня земельною ділянкою, водними та іншими природними

ресурсами, будинками, спорудами, а також права на інте-

лектуальну власність). Двоє останніх (вклади у формі цін-

них паперів і майнових прав) хоч і передбачаються Зако-

ном України "Про господарські товариства" (ст. ІЗ), навіть

не згадуються ч. 1 ст. 8 Закону України "Про цінні папе-

ри та фондову біржу", де йдеться про форму оплати акцій.

Вклад акціонера має бути оцінений в національній валюті,

тобто в гривнях. Порядок оцінки вкладів у формі майна і

майнових прав визначається установчими документами АТ

без законодавчого врегулювання цього питання, з чим важ-

ко погодитися. На етапі заснування АТ оцінка майнових

внесків засновників має затверджуватися установчими збо-

рами, для чого досить отримати просту більшість голосів

присутніх на загальних зборах осіб, що підписалися на

акції. Якщо взяти до уваги, що в такому голосуванні бе-

руть участь і самі засновники, майнові вклади яких оці-

нюються, а також ту обставину, що засновники АТ мають

володіти не менше як 25% акцій, то в багатьох випадках

позитивний результат вирішення цього питання не викли-

кає сумніву, оскільки значна частина дрібних підписчиків

не бере участі в таких зборах та/або не володіє необхідни-

ми навичками і знаннями щодо оцінки таких вкладів. Це

-93-

призводить на практиці до завищення оцінки майнових

вкладів засновників, а отже, і їхніх часток у статутному

фонді (і відповідній цим часткам кількості акцій), що в

кінцевому підсумку порушує права решти акціонерів, які

сплатили за акції грошові кошти за номінальним або рин-

ковим їх курсом.

У країнах ринкової економіки захист прав акціонерів,

які не були засновниками АТ та/або сплачують за акції

гроші, відбувається з допомогою спеціальних механізмів

оцінки вкладів, зроблених у натуральній або нематеріальній

формі, що контролюється державними органами - судо-

вої чи виконавчої влади, вимогою фіксації в статуті това-

риства відомостей про речові вклади (із зазначенням пред-

мета речового вкладу, особи, яка його внесла, номінальної

суми акцій, що їх слід надати такій особі), а також із допо-

могою особливих процедур перевірки дій засновників

(у т. ч. щодо оцінки речових внесків) першими спостереж-

ною радою і правлінням, звіти яких затверджуються загаль-

ними зборами акціонерів; при цьому особи, звіт яких затвер-

джується, не беруть участі в голосуванні з цього питання

[48]. Закон України "Про господарські товариства" не пе-

редбачає таких заходів. На практиці це призводить до

зловживання засновниками своїми можливостями щодо

завищення оцінки зроблених ними негрошових вкладів.

Як уже зазначалося, законодавець дозволяє робити вне-

ски до статутного фонду господарських, у т. ч. акціонер-

них, товариств цінними паперами, що також становить

значну проблему щодо визначення їхньої реальної вартості

та оцінки у грошовій формі. Мовчання закону з цього

питання також дозволяє засновникам досить вільно, залеж-

но від власних інтересів, накидати установчим зборам

оцінку вартості таких паперів, а відповідно до цього - і

визначати свою частку в статутному фонді (відповідну

кількість акцій, що має їм належати). Водночас реальна

вартість цінних паперів - досить складне питання. Деякі

-94-

з них узагалі можуть не мати ринкової вартості (бути не-

ліквідними), зокрема акції неплатоспроможного підприєм-

ства чи підприємства-банкрута, або котируватися на фон-

довій біржі нижче від номінальної вартості. Передбачена

ж законом процедура оцінки цінних паперів, що вносять-

ся учасниками в оплату акцій товариства (як вклад), тобто

вирішення цього питання установчими зборами, не захи-

щає інтереси решти акціонерів, що оплачували акції у гро-

шовій формі, оскільки призводить до завищеної оцінки

зазначених цінних паперів, а отже, і самого майна товари-

ства і частки в ньому учасників, які зробили внески у формі

таких цінних паперів.

Від якості оцінки вкладів, зроблених у натуральній фор-

мі, а також у формі цінних паперів, майнових прав (включно

з правами на інтелектуальну власність) залежить реальна

вартість майна товариства і можливість здійснення ним

на базі такого майна передбаченої установчими докумен-

тами діяльності, а також реалізація прав акціонерів на

отримання дивідендів, а кредиторів товариства - на задо-

волення за рахунок цього майна своїх обгрунтованих вимог.

Гарантійна функція статутного капіталу належним чи-

ном може відігравати свою роль лише тоді, коли оцінка

вкладів, здійснених не в грошовій формі, відповідатиме їхній

реальній вартості. Тому законодавець не повинен віддава-

ти вирішення цього питання на локальний рівень, тобто

на установчі (загальні) збори, більшість голосів у яких може

належати зацікавленим у завищеній оцінці особам. Звідси

доцільним уявляється використання вищезгаданого до-

свіду країн ринкової економіки щодо регулювання цього

питання.

У ряді випадків засновникам (учасникам) АТ буває ви-

гідно занижувати оцінку негрошового вкладу одного з них

із якихось міркувань (наприклад, під час створення спільно-

го підприємства за участю державних підприємств (органі-

зацій) та іноземних підприємців трапляються випадки,

-95-

коли частка державного майна оцінюється нижче від його

ринкової вартості з метою завищення частки іноземного

учасника у статутному фонді товариства; це стає особливо

актуальним з огляду на інфляційні процеси і несвоєчасну

індексацію (переоцінку) основних фондів державних під-

приємств). Тому доцільно передбачити в законодавчому

порядку такі заходи: під час створення АТ за участю дер-

жавних (комунальних) суб'єктів господарювання та іно-

земних підприємців передбачити в законодавчому поряд-

ку проведення: 1) обов'язкової індексації державного чи

комунального майна, що вноситься як вклад до статутного

фонду такого АТ; 2) проведення обов'язкової незалежної

оцінки (аудиту) ринкової вартості такого майна;

3) передбачити майнову і кримінальну відповідальність за

умисне викривлення реальної вартості зазначених об'єктів

такими оцінювачами, а також заходи дисциплінарної,

майнової та кримінальної відповідальності щодо посадо-

вих осіб державних і комунальних господарських органі-

зацій, які не забезпечили проведення передбаченої зако-

нодавством індексації вартості майна, що вноситься до

статутного фонду спільного підприємства-АТ як вклад

держави або територіальної громади.

В АТ, як і в інших об'єднаннях капіталів, обов'язковою

є наявність страхового (резервного) фонду, призначення

якого досить вузьке - покриття непередбачених боргів

товариства, зокрема сплата власникам привілейованих

акцій обіцяних по них дивідендів у разі відсутності в АТ

прибутку за результатами фінансово-господарської діяль-

ності за минулий рік, виплата облігаціонерам вартості

облігацій та передбачених умовами їх випуску відсотків у

разі настання терміну погашення цих цінних паперів тощо.

За українським законодавством розмір такого фонду має

бути не менш як 25% статутного фонду; формується ж він

за рахунок щорічних відрахувань у розмірі, передбачено-

му установчими документами товариства, але не менше, ніж

-96-

5% суми чистого прибутку. Кошти такого фонду, що має

вузькоцільове призначення, не можуть використовувати-

ся на фінансування звичайної фінансово-господарської

діяльності товариства. Роль зазначеного фонду - суто

гарантійна: гарантування кредиторам товариства покриття

непередбачених боргів, що забезпечує права певних кате-

горій осіб - власників привілейованих акцій, облігаціо-

нерів АТ на випадок відсутності у товариства прибутку в

розмірі, необхідному для виконання зобов'язань перед за-

значеними особами.

Законом та/або установчими документами АТ можуть

передбачатися й інші фонди. Так, для АТ, що є підприєм-

ствами, обов'язковим є фонд оплати праці, інноваційний та

амортизаційний фонди [49]. У цих товариствах доцільно

створювати фонд виплати дивідендів, фонд заохочення най-

маних працівників та інші фонди [50].

2.5. Засновники акціонерного

товариства

Акціонерним товариствам притаманна чисельність його

учасників-акціонерів (нерідко вона сягає декількох тисяч

або навіть десятків і сотень тисяч осіб), серед яких особливе

місце посідають засновники АТ. Це невелика група осіб

(за законодавством деяких країн АТ може засновуватися

лише однією особою, що відбувається і в Україні під час

створення таких товариств у процесі корпоратизації та

приватизації державних підприємств; у ролі засновника

виступає відповідно орган, уповноважений управляти дер-

жавним чи комунальним майном, або орган приватизації).

Усі майбутні учасники АТ, як правило, не можуть бути

його засновниками через їхню значну кількість і невизна-

ченість на етапі заснування всіх претендентів на участь

у такому товаристві, як в інших видах товариств. Винятком

-97-

із цього правила є ЗАТ, усі учасники якого за Законом

України "Про господарські товариства" на момент засну-

вання ЗАТ є його засновниками, оскільки відповідно до

вимог вітчизняного законодавства акції такого товариства

розподіляються лише між його засновниками. У ВАТ важ-

ко навіть передбачити можливу кількість акціонерів (хіба

що максимальну - відповідно до кількості акцій, на яку

поділено статутний фонд товариства) на етапі реалізації

задуму про створення товариства між особами, які беруть

на себе зобов'язання щодо цього. Тому не всі бажаючі бра-

ти участь у майбутньому товаристві стають його заснов-

никами, а лише ті з них, хто перебирає на себе ініціативу,

зобов'язання й відповідальність щодо створення такої орга-

нізації. Завдання цих осіб полягає у проведенні підготов-

чої роботи, яку необхідно виконати, щоб об'єднати всю масу

осіб, налаштованих укласти свої кошти в майбутнє АТ для

ведення пивної справи (здійснення певних видів госпо-

дарської діяльності). Засновникам належать ідея започат-

кування господарської (підприємницької) діяльності у

формі АТ, а також здійснення всього комплексу заходів,

необхідних для створення АТ: розроблення відповідного

плану дій, складання проекту статуту майбутнього АТ, по-

відомлення про намір створити АТ, реєстрація та публіка-

ція інформації про підписку на акції, проведення такої

підписки, скликання установчих зборів та їх проведення, а

також здійснення державної реєстрації товариства. Така

робота під силу групі осіб. Законодавство деяких країн

вимагає мінімальної кількості засновників, однак припус-

кає можливість створення АТ однією особою (як правило,

юридичною, що має відповідні матеріальні та людські ре-

сурси для реалізації свого задуму). За українським зако-

нодавством мінімальне число засновників, як уже зазна-

чалося, має становити дві особи, а щодо страхових органі-

зацій і комерційних банків - три особи [51], а при ство-

ренні ВАТ у процесі корпоратизації та приватизації пе-

-98-

редбачено заснування таких товариств однією юридичною

особою - органом, уповноваженим управляти державним

чи комунальним майном, або органом приватизації. Особ-

ливість процедури створення ВАТ у процесі реформуван-

ня державних чи комунальних підприємств (зокрема щодо

можливості заснування однією особою) має бути відобра-

жена в загальному законі, який регулює правове станови-

ще АТ.

Якщо засновників двоє чи більше, то між ними укла-

дається договір, що за українським законодавством іме-

нується установчим, а за законодавством деяких країн (РФ,

наприклад [52]) - договором про створення АТ або про

сумісну діяльність. Отже, засновниками АТ є особи (юри-

дичні та/або фізичні), що уклали між соболю угоду про

спільну діяльність щодо створення АТ, в якій передбачи-

ли порядок дій та обов'язки кожного з них щодо започат-

кування нової організації у формі АТ, а також відпові-

дальність кожного за порушення взятих на себе зобов'я-

зань. У ЗАТ коло засновників збігається з його учасника-

ми (принаймні на початковому етапі діяльності такого

товариства), оскільки відповідно до українського законо-

давства акції розподіляються лише серед засновників та-

кого товариства. Тому лише засновники на установчих

зборах і приймають відповідне рішення про створення то-

вариства, затверджують його статут тощо.

Засновниками можуть бути як фізичні, так і юридичні

особи. Закон передбачає певні обмеження для окремих

категорій осіб щодо можливості їхньої участі в заснуванні

АТ. Так, відповідно до ст. 2 Закону України "Про підприєм-

ництво" засновниками не можуть бути згадувані вище

категорії фізичних осіб, а також державні підприємства

(останні обмежені у своїх засновницьких повноваженнях

відповідно до Декрету КМ України від 31 грудня 1992 р.

"Про управління майном, що перебуває у загальнодержавній

власності" [53], тобто не можуть створювати та брати участь

-99-

у вже створених підприємницьких структурах, у т. ч. АТ).

Законом України від 20 березня 1991 р. "Про банки та

банківську діяльність" (ч. 2 ст. 22) заборонено бути за-

сновниками, учасниками (акціонерами) комерційних банків

радам народних депутатів усіх рівнів, їх виконавчим орга-

нам, політичним і профспілковим організаціям, спілкам і

партіям, громадським фондам [54].

Відносна легкість акумуляції значних коштів багатьох

осіб у руках однієї чи декількох осіб (засновників), а потім

- в особі АТ дозволяє використати ці кошти не лише для

ведення важливої суспільно-корисної діяльності, а й ство-

рює для засновників та/або осіб, які контролюють АТ, спо-

кусу скористатися цими коштами у власних інтересах. Вже

згадувалися численні випадки зловживань засновників АТ,

які засновують останнє лише з метою зібрати значні капі-

тали для власних потреб, ошукавши в такий нехитрий

спосіб підписчиків на акції, а згодом - акціонерів. Небез-

пека зловживань з боку засновників АТ вимагає від зако-

нодавця вжиття відповідних превентивних заходів, що

мають захистити суспільні інтереси (підписчиків на акції,

акціонерів, кредиторів АТ). По-перше, це стосується відпо-

відальності засновників перед передплатниками (підпис-

чиками) акцій і третіми особами на етапі підготовчої ро-

боти щодо створення АТ аж до реєстрації останнього як

суб'єкта підприємницької діяльності. Така відповідаль-

ність згідно з вимогами закону має для засновників солідар-

ний і необмежений характер щодо взятих ними на себе

зобов'язань відповідно до установчого договору (ст. 26

Закону України "Про господарські товариства"). Ця від-

повідальність зберігається до завершення підготовчої ро-

боти і фактичного створення АТ та державної його реєст-

рації, але тільки за умови, що установчі збори схвалять

укладені засновниками угоди і цим перекладуть відпові-

дальність за цими угодами на засноване АТ (п. д ст. 36

Закону України "Про господарські товариства").

-100-

Позитивне вирішення цього питання установчими збо-

рами відповідає інтересам засновників, але може негатив-

но відбитися на інтересах самого товариства і решти його

акціонерів (себто тих, хто не брав участі в заснуванні това-

риства). Тому законодавство ряду країн передбачає за-

побіжні заходи щодо схвалення угод, які могли б негатив-

но відбитися на стані (насамперед, фінансовому) АТ і по-

рушити інтереси його акціонерів. До таких заходів нале-

жать: 1) перевірка першими обраними установчими збо-

рами, спостережною радою та/або правлінням правомір-

ності укладення таких угод і відповідності їх інтересам

АТ (подібний захід було передбачено навіть акціонерним

законодавством Російської імперії, а в сучасний період -

Акціонерним законом Німеччини [55]); 2) виключення

засновників із числа осіб, які мають право голосувати за

схвалення зазначених угод [56]; 3) вимоги законодавства

щодо обов'язкової частки засновників у статутному фонді

АТ протягом певного періоду з метою гарантування серйоз-

ності їхніх намірів щодо створеного товариства як суб'єкта

підприємницької діяльності (така частка за українським

законодавством має бути не меншою ніж 25% статутного

фонду АТ, а строк обов'язкового володіння засновниками

такою часткою - протягом 2 років од моменту держав-

ної їх реєстрації АТ (ч. 2 ст. 30 Закону України "Про гос-

подарські товариства"). Але відсутність у законодавстві

норми щодо відповідальності засновників за порушення

цієї вимоги (тобто відчуження акцій до закінчення зазна-

ченого терміну) зводить нанівець її гарантійне значення;

4) законодавче закріплені вимоги щодо майнового стану

засновників та їхньої спроможності відповідати за укла-

деними зобов'язаннями на етапі створення АТ (україн-

ським законодавством обов'язкову аудиторську перевірку

фінансового стану передбачено лише щодо засновників -

юридичних осіб).

Відносини за участю засновників, як слушно зазначав

-101-

ще Г. Ф. Шершеневич [57], неоднорідні: вони можуть

складатися: а) між самими засновниками; б) між за-

сновниками і товариством; в) між засновниками і третіми

особами.

Взаємні відносини між засновниками будуються відпо-

відно до укладеного між ними договору (за вітчизняним

законодавством цей договір зветься установчим), їх об'єд-

нання ще не становить організацію-товариство, а лише

спрямоване на проведення підготовчої роботи щодо засну-

вання АТ - кінцевої мети їхньої діяльності.

За українським законодавством [58] засновниками ви-

знаються особи, які підписали зазначений договір (законо-

давець деяких країн, наприклад Німеччини, Російської

Федерації [59], засновниками визнає осіб, які брали участь

в установчих зборах і затвердженні статуту АТ). Усі за-

сновники відповідальні один перед одним за порушення

взятих на себе зобов'язань із укладеної між ними угоди і

перед третіми особами за наслідки дій, що були вчинені на

виконання зазначеної угоди. Юридична природа такої

угоди може бути визначена як договір про сумісну діяль-

ність з усіма притаманними йому рисами: узгодженістю

дій засновників щодо досягнення мети угоди, їх необме-

женою майновою відповідальністю за зобов'язаннями, що

грунтуються на укладених відповідно до зазначеної угоди

договорах.

Перед третіми особами засновники відповідають як такі,

що уклали договір про спільну (сумісну) діяльність щодо

заснування АТ, а не як представники останнього. Діяль-

ність засновників передує створенню АТ, власне, вона на це

спрямована. Доки діють засновники АТ, доти немає самого

товариства, а поява останнього означає, що засновники

перетворилися на акціонерів. АТ не відповідає за зобов'я-

заннями (угодами), що їх уклали засновники, якщо уста-

новчі збори не схвалять їхні дій. Позитивне рішення

з цього питання установчими зборами означає, що товари-

-102-

ство перебирає на себе відповідальність за угодами, що їх

уклали засновники. Відмова установчих зборів схвалити

такі угоди залишає їх наслідки на відповідальності заснов-

ників (при цьому останні відповідають як солідарні борж-

ники).

Відносини між засновниками і створеним ними това-

риством досить складні. Хоча перші мають діяти в інте-

ресах другого, вирішуючи його долю, однак діяльність за-

сновників не можна назвати безкорисливою. Створення АТ

передусім відповідає інтересам самих його засновників. Як

слушно зауважив колись проф. Г. Ф. Шершеневич, ці інте-

реси полягають не стільки в прибутковості створеного

їхніми зусиллями підприємства, скільки у високій оцінці

праці засновників на користь товариства, переданого ними

товариству майна, а також установленні для них особли-

вих привілеїв [60]. Забезпечення інтересів АТ (і відповід-

но - решти акціонерів, які не брали участі у підготовчих

діях щодо його заснування) передбачає, що засновники для

АТ - сторонні особи, інтереси яких не завжди збігаються

з інтересами самого товариства та решти його учасників, а.

тому АТ має право користуватися послугами засновників

на власний розсуд. А от чинне українське законодавство

не враховує належним чином суперечливості інтересів

засновників, самого товариства і решти його учасників.

Можливості засновників щодо реалізації своїх егоїстичних

інтересів ним майже не обмежуються, що аж ніяк не відпо-

відає захистові суспільних інтересів. Цьому сприяє від-

сутність: а) законодавчої вимоги щодо незалежної оцінки

вкладів, зроблених у негрошовій формі, а також привілеїв

для засновників; б) обов'язку першого обраного правлін-

ня щодо перевірки обгрунтованості оцінки таких вкладів

засновників та привілеїв, що їх вони бажають отримати від

АТ; в) заборони для засновників брати участь у голосуванні

на установчих зборах з питань оцінки їхніх негрошових

вкладів і встановлення для них особливих привілеїв.

-103-

Законодавство багатьох країн ринкової економіки закріп-

лює різноманітні, в т. ч. й вищеназвані, заходи, що обме-

жують можливості засновників відносно реалізації своїх

корисливих інтересів за рахунок (і на шкоду) заснованого

ними товариства та відповідно тих його учасників, які не

входять до складу засновників.

2.6. Правовий режим акцій

ПОНЯТТЯ "АКЦІЯ". Поняття "акція" використовуєть-

ся у двох значеннях (розуміннях): 1) як найдрібніша част-

ка статутного фонду (капіталу) АТ, володіння якою надає

право участі в АТ; 2) як документ (цінний папір) без уста-

новленого строку обігу, що засвідчує володіння найдрібні-

шою часткою статутного фонду АТ і відповідно надає Її

власникові права акціонера, тобто учасника АТ. Своєю

чергою, права учасника АТ - власника акції проявляються

у формі: а) участі в розподілі прибутку АТ (а також в отри-

манні інших, передбачених установчими документами

товариства, дистрибуцій [61]); б) участі в управлінні спра-

вами товариства; в) участі в розподілі майна товариства

під час його ліквідації [62]. Якщо перше і третє з назва-

них прав мають майновий характер, то друге належить до

особистих прав.

Як найдрібніша частка статутного капіталу акція має

відповідати певним вимогам: а) ці частки мають бути

рівними; б) їхній розмір не повинен бути нижчим від

мінімуму, встановленого законом (відповідно до ч. 10 ст. 4

Закону України "Про цінні папери та фондову біржу" ця

мінімальна межа становить 50 крб., що не відповідає су-

часній українській національній валюті - гривні; рішен-

ня Державної комісії з цінних паперів та фондового рин-

ку щодо мінімального розміру акції в 1 коп. [63] не може

-104-

компенсувати вад згаданого закону, оскільки саме він має

регулювати ці питання). У такому значенні (як найдріб-

нішої частки статутного капіталу) акція е неподільною, а

отже, не припускається можливість її дроблення, хоча за-

конодавець прямо не передбачає такої заборони.

У другому своєму значенні акція як документ (цінний

папір без установленого строку обігу), що засвідчує участь

в АТ та наявність у власника акцій вищеназваних прав,

повинна відповідати встановленим законом вимогам: мати

відповідні реквізити, передбачені ч. 12 ст. 4 Закону Украї-

ни "Про цінні папери та фондову біржу"; номінальною

вартістю бути не нижче, ніж 50 крб. (1 коп.) або кратною

цій сумі; належати до передбачених законом видів (тобто

бути простою або привілейованою, іменною чи на пред'яв-

ника), а також мати як можливий (але не обов'язковий)

додаток - купонний лист на виплату дивідендів із зазна-

ченням у ньому передбачених законом відомостей (рекві-

зитів): порядкового номера купона на виплату дивідендів,

порядкового номера акції, по якій виплачуються дивіден-

ди, найменування АТ і рік виплати дивідендів.

Акція як цінний папір належить до рухомого майна

(хоча може бути оплачена й нерухомим майном) і є непо-

дільною, як і відповідна їй частка у статутному фонді АТ.

Це не виключає, однак, можливості володіння однією ак-

цією двома чи більше особами. У цьому випадку до акції

застосовуються правила про спільну (сумісну або частко-

ву) власність [64]. Слід визнати слушною думку Г. Шер-

шеневича щодо відсутності у спадкоємців акціонера, який

володів однією акцією, права вимагати видачі акціонерним

товариством кожному з них документа, що відповідає їхній

спадковій частці [65].

ВИДИ АКЦІЙ. Акціонерному законодавству відомі різні

види (класи) акцій залежно від обсягу прав, що надають-

ся ними, а також за способом визначення особи її власни-

ка. Класичними видами акцій, що набули поширення в

-105-

усьому світі та передбачені чинним українським законо-

давством, є: за першою ознакою - прості й привілейо-

вані акції, за другою - іменні та на пред'явника.

Проста акція надає її власникові право участі в: роз-

поділі прибутку товариства за результатами його фінансо-

во-господарської діяльності за рік на отримання інших

дистрибуцій відповідно до установчих документів товари-

ства; в розподілі майна АТ в разі його ліквідації, а також

участі в управлінні справами товариства (якщо інше не

передбачено його установчими документами). Прості акції

не обтяжливі для АТ, оскільки дивіденди по них сплачу-

ються лише в разі наявності у товариства прибутку за ре-

зультатами його фінансово-господарської діяльності, а пра-

во на участь у розподілі майна товариства в разі його лік-

відації власники простих акцій реалізують чи не в остан-

ню чергу (після оплати праці найманих працівників, задо-

волення вимог щодо сплати податків та інших обов'язко-

вих платежів, задоволення вимог кредиторів і власників

привілейованих акцій).

На відміну від простої привілейована акція надає її влас-

никові певні переваги: насамперед гарантує виплату за-

здалегідь визначеного (твердого) процента (відсотків) за

акціями незалежно від наявності в АТ прибутку. Якщо

інше не передбачено установчими документами товариства,

то власник такої акції в обмін на зазначені переваги (при-

вілеї) позбавляється права брати участь в управлінні то-

вариством. Наявність у АТ таких акцій, з одного боку, дає

змогу залучити до участі в товаристві необхідних йому осіб

(найчастіше це значні й серйозні капіталовкладники, які

без додаткових гарантій - особливо коли йдеться про ри-

зиковані види діяльності або такі, що на перших етапах не

дають значних прибутків, - не бажають даром ризикува-

ти своїми грошима (майном). У такий спосіб товариство

отримує необхідні йому кошти без звернення до кредиторів,

яким, крім своєчасної сплати відсотків за користування

-106-

кредитом, належить ще в обумовлений строк повернуті

позичену суму, тоді як власникам привілейованих акцій

треба лише сплачувати вчасно (як правило раз на рік) певні

проценти (відсотки по акціях), не повертаючи їм сплаче-

них за акції коштів (майна). Однак у привілейованих акцій

є й негативний бік, що може значно обтяжити товариство,

а отже, і несприятливо відбитися на його фінансовому стані,

що не відповідає інтересам як самого товариства, так і влас-

ників простих акцій. Це стосується обов'язку товариства

сплачувати обумовлені відсотки по таких акціях за будь-

яких обставин, у т. ч. і в разі відсутності необхідного для

цього прибутку. В останньому випадку обов'язки АТ пе-

ред власниками привілейованих акцій задовольняються за

рахунок резервного (страхового) фонду (ч. 6 ст. 4 Закону

України "Про цінні папери та фондову біржу"). Коштів

такого фонду може не вистачити для цього, тоді доведеть-

ся розплачуватися з власниками привілейованих акцій за

справ в АТ фатально не відбився на його майновій базі,

законодавець обмежує розмір частки статутного фонду, в

межах якої можуть бути випущені привілейовані акції.

За українським законодавством ця частка не може пере-

вищувати 10% статутного фонду АТ.

Гарантованість виплати певного (фіксованого) процента

незалежно від результатів фінансово-господарської діяль-

ності товариства (що дозволяє залучити необхідні товари-

ству кошти навіть за умов виплати низького рівня диві-

дендів по простих акціях) наближує привілейовані акції

до облігацій. Однак відмінності між ними значніші, ніж

спільні риси. По-перше, облігаціонер завжди є кредитором

товариства, і його претензії в разі ліквідації АТ або ви-

знання останнього банкрутом задовольняються переважно

перед будь-якими акціонерами (у т. ч. власниками при-

вілейованих акцій). По-друге, облігаціонерові АТ повинно

не лише сплачувати фіксовані проценти по облігаціях, а й

-107-

повернути вартість останніх у разі настання строку їх по-

гашення, а власник привілейованої акції позбавлений права

вимагати від АТ повернення йому сплаченої вартості акцій,

якщо це прямо не передбачається установчими докумен-

тами товариства. І нарешті, суму, на яку можуть бути ви-

пущені привілейовані акції, закон обмежує 10% статутно-

го фонду, а щодо облігацій він подібних обмежень не вста-

новлює.

Поділ акцій на іменні та на пред'явника відбувається

за іншою ознакою - принципом визначення її власника:

власником першої вважається зазначена в ній особа, а

другої - пред'явник (фактичний володілець) акції. Як

перші, так і другі мають певні недоліки і переваги. Акції

на пред'явника вигідніші з економічної точки зору: в зв'яз-

ку з легкістю їх обігу вкладені в такі акції капітали легко

переливаються з однієї справи (галузі економіки) в іншу,

більш вигідну (прибуткову). Анонімність власників таких

акцій також сприяє Їх легкому розповсюдженню (розміщен-

ню) серед заінтересованих осіб, але водночас і створює за-

грозу концентрації контрольного пакета акцій в руках не-

відомої особи; до того ж у разі втрати акцій цього виду

ускладнюється, а то й унеможливлюється їх поновлення.

Небезпека акцій на пред'явника полягає ще й у тому, що

легкістю їх збуту можуть скористатися засновники, які

мають на меті позбутися належних їм акцій, отримавши

штучно завищену ринкову вартість таких акцій, котрі до

того ж можуть не відповідати реальній вартості внесених

ними в негрошовій формі вкладів в зв'язку із завищення

оцінки, і залишити АТ в руках некомпетентних осіб або

дрібних акціонерів, які не мають необхідних можливостей

для об'єднання своїх зусиль для управління справами то-

вариства (наприклад, у разі розпорошеності акцій по різних

місцевостях - у межах країни або навіть декількох країн).

Тому законодавцеві доцільно було б передбачити, що отри-

мані засновниками акції відповідно до обов'язкової для

-108-

них частки - 25% статутного фонду товариства - мають

бути лише іменними незалежно від того, чи є засновник

фізичною, чи юридичною особою. Тоді можна буде прокон-

тролювати відчуження таких акцій засновниками і при-

тягнути останніх до відповідальності протягом встановле-

ного законом періоду (двох років од моменту державної

реєстрації АТ) за умови, ясна річ, установлення такої відпо-

відальності законодавцем (наприклад, у формі господарсь-

ко-адміністративного штрафу в розмірі 50% ринкової вар-

тості неправомірно відчужених акцій і покладення на та-

ких осіб необмеженої майнової відповідальності за шкоду,

заподіяну подібними діями товариству та його акціонерам).

Сучасне законодавство передбачає певні заходи щодо

попередження пов'язаних з володінням акціями на пред'-

явника зловживань, а саме: власником акцій на пред'яв-

ника може бути лише юридична особа, що відповідно фіксу-

ється в її бухгалтерській документації (насамперед балансі),

а придбати акції інших АТ вони можуть лише за рахунок

коштів, що залишаються у їх розпорядженні після сплати

податків, інших обов'язкових платежів, відсотків по банк-

івському кредиту; володіння значними пакетами акцій

підприємств-монополістів має реєструватися в органах

Антимонопольного комітету України [66]. Це створює пев-

ну прозорість обігу таких акцій і дає можливість анти-

монопольним органам здійснювати контроль за придбан-

ням контрольних та інших значних за розмірами пакетів

акцій юридичними особами з метою запобігання створення

в такий спосіб монополістичних утворень, а також зло-

вживання останніми своїм домінуючим становищем на

ринку певних товарів (робіт, послуг).

Обіг іменних акцій є складнішим, що пов'язано з обов'яз-

ковим зазначенням у них особи власника. З огляду на це

передбачається ведення реєстрів власників іменних цінних

паперів (у т. ч. акцій) і запровадження інституту незалеж-

них реєстраторів, які на договірних засадах здійснюють усі

-109-

операції, пов'язані з фіксацією, рухом таких акцій від од-

них до інших осіб та іншими операціями з іменними акці-

ями [67]. Це, звісна річ, пов'язано для АТ з додатковими

витратами, але водночас надає йому та його акціонерам

певні переваги й гарантії: 1) можливість контролювати

зосередження значних пакетів акцій в руках однієї особи;

2) відносну легкість поновлення втрачених (загублених)

акцій; 3) простоту визначення осіб, які мають право брати

участь у загальних зборах акціонерів; 4) фіксування пере-

дачі окремими акціонерами своїх прав, пов'язаних із воло-

дінням акціями, іншим особам (представникам), що пред-

ставляють інтереси власників акцій або користуються пев-

ними правами останніх (наприклад, на отримання диві-

дендів та інших дистрибуцій АТ); 5) виконує роль певного

бар'єру для переходу акцій в руки небажаних для АТ осіб.

Вільний вбіг акцій, характерний для ВАТ, створює за-

грозу зловживань заінтересованими в цьому особами, пере-

дусім засновниками АТ, власниками значних за розміра-

ми пакетів акцій. Завдання законодавця - створити засоби

захисту суспільних інтересів, насамперед забезпечивши

публічність діяльності засновників і створених ними АТ

щодо підписки на акції, прийняття загальними зборами

акціонерів рішень, які зачіпають суспільні інтереси (акці-

онерів, облігаціонерів, кредиторів АТ - щодо зміни роз-

міру статутного фонду, обміну акцій на облігації, припинен-

ня діяльності товариства будь-яким способом: реоргані-

зації (у формах поділу, виділення, злиття, приєднання, пере-

творення) чи ліквідації, а також розроблення різноманітних

механізмів захисту прав вищезазначених осіб).

Законодавству країн ринкової економіки відомі, крім

вищезазначених, інші класи (види, категорії) акцій: акції

найманих працівників, акції менеджерів, неголосуючі акції,

золота акція, засновницькі акції тощо.

Правовий режим акцій найманих працівників полягає

в тому, що вони розповсюджуються серед названої кате-

-110-

горії осіб на пільгових умовах (безкоштовно чи за ціною

значно нижчою від ринкової чи номінальної) на період

їхньої роботи в АТ або на підприємстві останнього. При-

пинення трудових відносин з АТ позбавляє .його колишніх

працівників прав, що надаються такими акціями. Замість

акцій їм повертається їхня номінальна вартість (якщо вони

сплачували за такі акції пільгову плату) або інша, перед-

бачена умовами випуску цього виду акцій компенсація, а

в разі, коли права за такими акціями надавалися найма-

ним працівникам безкоштовно, то з припиненням трудо-

вих відносин припиняються і ці права (в подібних випад-

ках акції, як правило, на руки не видаються, а отже, і не

виникає потреби щодо їх повернення АТ). Володіння назва-

ним видом акцій дозволяє залучити найманих працівників

до управління АТ, заінтересувати їх у покращенні показни-

ків фінансово-господарської діяльності товариства, а в кін-

цевому підсумку - збільшити прибутковість АТ і розмір

виплачуваних акціонерам дивідендів та надання інших ди-

стрибуцій, передбачених установчими документами АТ [68).

Акції менеджерів за своїм правовим режимом подібні

до вищеназваного виду акцій (тобто акцій найманих пра-

цівників), але з вужчим колом їх володільців, якими мо-

жуть бути лише посадові особи АТ та заснованих ним

підприємств установчого типу, які виконують свої обов'яз-

ки на підставі договору трудового найму з товариством.

Заінтересованість цієї категорії осіб у результатах діяль-

ності АТ особливо важлива для останнього. Поєднання в

одній особі управлінця (посадової особи АТ, яка працює в

ньому за трудовим договором) і акціонера цього ж това-

риства дозволить стимулювати володільців акцій мене-

джерів до такого виконання своїх посадових обов'язків, яке

максимально відповідало б інтересам товариства.

Такий вид акцій, як неголосуючі акції, не дає їхнім влас-

никам права голосу на загальних зборах акціонерів неза-

лежно від кількості таких акцій на відміну від звичайних

-111-

простих, кожна з яких або певна, визначена установчими

документами товариства та умовами емісії акцій їх кіль-

кість дає право голосу на загальних зборах акціонерів. Від

привілейованої акції неголосуюча акція відрізняється тим,

що не надає ніяких переваг її власникові в отриманні ди-

відендів (не гарантує виплати фіксованого процента по ній).

У решті прав (окрім згаданого права участі в управлінні

справами товариства) неголосуюча акція не відрізняється

від звичайної простої акції.

Акція користувача, про яку згадував ще Г. Шершене-

вич і яка передбачена ст. 174 Закону Франції "Про тор-

гові товариства", [69], гарантує й власникові лише отриман-

ня дивідендів за результатами фінансово-господарської

діяльності АТ за рік (квартал, півріччя), але не дає йому

права брати участь у розподілі майна товариства в разі

ліквідації останнього. Нерідко такі акції застосовуються

у тих випадках, коли під час заснування АТ було передбаче-

но амортизацію акцій, про яку вітчизняний законодавець

взагалі не згадує. Це поняття означає погашення акцій

шляхом їх оплати. Амортизація акцій може застосовувати-

ся в АТ, створених на визначений час, тобто в тих випад-

ках, коли діяльність товариства обмежена в часі (напри-

клад, на строк дії концесії на розробку корисних копалин),

після завершення терміну якої (концесії) справа має повніс-

тю перейти до держави або територіальної громади, позба-

вивши тим самим акціонерів їхніх прав і на дивіденди, і

на майно товариства. З метою врахування інтересів власни-

ків таких акцій у поверненні сплачених за них сум відбува-

ється періодичне погашення всіх акцій до закінчення стро-

ку діяльності АТ (в такий спосіб акціонерам повертають-

ся зроблені ними внески до статутного фонду товариства).

Амортизація акцій може відбуватися за певних умов:

1) якщо вона передбачена установчими документами то-

вариства; 2) обов'язкової обізнаності акціонерів із зазна-

ченими положеннями установчих документів щодо амор-

-112-

тизації і відповідно - наявності їхньої згоди з цими по-

ложеннями (під час купівлі або підписки на акції згода

усіх підписчиків або покупців обов'язкова, а якщо таке

рішення приймається в процесі діяльності товариства, то

відповідно до вимог законодавства за нього має проголо-

сувати кваліфікована більшість - не менш як 3/4 голо-

сів акціонерів, які беруть участь у загальних зборах, оскіль-

ки це тягне за собою внесення змін і доповнень до ста-

туту).

Мовчання вітчизняного законодавця щодо можливості

й порядку проведення амортизації дозволяє робити це од-

ним із трьох способів: 1) за рахунок резервного (страхо-

вого) фонду; 2) за рахунок основного (статутного) капіта-

лу; 3) за рахунок чистого прибутку. Найбільш прийнят-

ним слід визнати третій шлях, оскільки перший не відпо-

відає призначенню резервного (страхового) фонду, що має

цільове призначення - покриття непередбачених витрат;

використання ж коштів цього фонду на амортизацію акцій

порушуватиме права власників привілейованих акцій, об-

лігаціонерів та інших кредиторів товариства. Застосуван-

ня другого призводить до фактичного зменшення розміру

статутного (основного) капіталу.

Спосіб здійснення амортизації віддавна апробовано на

практиці: здебільшого це відбувається шляхом проведен-

ня щорічного тиражу, тобто визначенням за допомогою

жеребкування тієї кількості акцій, що відповідає за своєю

номінальною ціною призначеній до погашення сумі. Од-

нак, повертаючи акціонерам вартість їхніх акцій зазначе-

ним способом, товариство не може позбавити таких осіб

права на отримання дивідендів протягом часу існування

АТ. У пригоді тут стають акції користувачів, які видають-

ся замість амортизованих акцій. Отже, втративши право

на капітал (участь у розподілі майна товариства), акціоне-

ри після амортизації основних акцій водночас зберігають

право на отримання дивідендів.

-113-

Золота акція, що відома законодавству ряду країн (у т. ч.

й колишніх республік СРСР), засвідчує її власникові

право участі в управлінні справами АТ (а часом - і кон-

тролю над ним) без права на капітал (участі у розподілі

прибутку за результатами діяльності АТ і розподілі май-

на товариства в разі його ліквідації). В Україні доцільно

було б запровадити такий вид акцій на акціонованих у

процесі приватизації державного майна підприємствах,

принаймні у певній їх частині, контроль за постпривати-

заційною діяльністю яких протягом певного періоду (до

5 років, а щодо підприємств АПК - до 10 років [70]) збе-

рігає за собою колишній власник (держава - щодо прива-

тизованих державних підприємств і органи місцевого са-

моврядування - щодо відчужених приватним власникам

підприємств, які належали до комунальної власності).

Засновницькі (або промислові) акції, що про них згаду-

вали Г. Шершеневич, А. Пилипенко і В. Щербина [71],

передбачаються законодавством деяких країн в оплату за

послуги засновників на етапі створення АТ. Однак до-

цільність застосування таких акцій викликає сумнів -

адже існують інші, прийнятніші, способи винагороди за-

слуг засновників, у т. ч. надання їм привілеїв. Використан-

ня акцій засновників спотворює реальну картину (стан

справ) основного (статутного) капіталу - адже за оплату

таких акцій не вносяться ні гроші, ні майно, ні майнові

права, і відповідно номінальний розмір статутного капіта-

лу, зафіксованого в установчих документах АТ, завищується

на суму номінальної вартості таких акцій:

Т. Кашаніна [72] згадує такий вид акцій, як преферен-

ційовані акції, власники котрих мають преференції (піль-

ги), якими не користуються інші акціонери (власне, такі

акції належать до класу привілейованих, але з певними

особливостями залежно від їх модифікацій). Ці акції бува-

ють декількох різновидів:

КУМУЛЯТИВНІ ПРЕФАКЦІЇ, по яких передбачаєть-

-114-

ся кумулятивна сплата дивідендів (тобто невиплачені за

несприятливі роки дивіденди сплачуються в наступні пе-

ріоди; при цьому кумулятивні дивіденди отримує особа, яка

володіє акцією на момент виплати дивідендів, а попередній

власник не отримує нічого) [73];

НЕКУМУЛЯТИВНІ ПРЕФАКЦІЇ, по яких дивіденди

сплачуються лише за умови їх затвердження (і відповідно

- оголошення) радою директорів (виконавчим органом);

ПРЕФАКЦІЇ, ЩО ПОВЕРТАЮТЬСЯ АТ, передбача-

ють виплату премії як компенсації за можливий викуп

АТ своїх акцій, для чого створюється викупний фонд і пе-

редбачається процедура попередження власників таких

акцій про наступний викуп;

ПРЕФАКЦІЇ БЕЗПОВОРОТНІ (ЩО НЕ ПОВЕРТА-

ЮТЬСЯ АТ) не можуть погашатися доти, доки існує АТ;

ПРЯМІ ПРЕФАКЦІЇ передбачають звичайні привілеї

щодо активів і дивідендів;

КОНВЕРТОВАНІ ПРЕФАКЦІЇ можуть бути замінені

на звичайні (прості) акції відповідно до заздалегідь ви-

значеної ціни і в певний проміжок часу (період);

ПРЕФАКЦІЇ РЕТРЕКТИВНІ - за певних умов мо-

жуть пред'являтися емітентові для погашення відповідно

до умов їх випуску;

ПРЕФАКЦІЇ З "ПЛАВАЮЧИМ" ДИВІДЕНДОМ (або

перемінним курсом), величина дивіденду по яких прив'я-

зується до процентної ставки певного банку; відповідно

зміна банківського процента відбивається на розмірі ди-

відендів;

ПРЕФАКЦІЇ З ПРАВОМ УЧАСТІ дають їх власникові

право на отримання додаткових дивідендів понад звичайні,

що встановлюються як фіксований відсоток на вкладений

капітал і на участь в управлінні;

ПРЕФАКЦІЇ З ОРДЕРАМИ дають їх власникові пра-

во придбати певну кількість простих акцій;

ПРЕФАКЦІЇ З ОПЛАТОЮ В ІНОЗЕМНІЙ ВАЛЮТІ

-115-

випускаються за нестабільності валютного курсу і дають

право на отримання дивідендів в іноземній валюті.

Світовій практиці акціонерної справи відомі також й

інші класи акцій. Наприклад, ст. 175 Закону Франції "Про

торгові товариства" передбачаються акції з правом двох

голосів [74]; ст. 27 Закону РФ "Про акціонерні товари-

ства" - оголошені акції (тобто такі, що їх товариство має

право в майбутньому розмістити серед акціонерів); С. Ва-

лієв та Б. Єлизаров згадують вінкульовані акції (іменні

акції, можливість передачі яких третім особам обумов-

люється необхідністю отримання згоди на це АТ, що випу-

стило акції; цим контролюється рух акцій і відповідно -

акціонерів та виключається можливість доступу до числа

акціонерів небажаних для АТ осіб) і акції без номіналь-

ної вартості (застосовуються у США та деяких інших

країнах і на практиці мало чим відрізняються від акцій з

номінальною вартістю) [75].

ПЕРЕДАЧА АКЦІЙ ТА КОРПОРАТИВНІ ОПЕРАЦІЇ З

АКЦІЯМИ. Згідно з Указами Президента України від

25.05.1994 р. № 274 і від 2.03.1996 р. № 160/96 та Поло-

женням про порядок ведення реєстрів власників іменних

цінних паперів (пункти 4.2, 4.3) підставою для внесення в

систему реєстрів записів про передачу прав власності на

іменні цінні папери (в т. ч. акції) є передавальне доручен-

ня від зареєстрованої особи (в реєстрі даного АТ) або упов-

новаженої нею особи, а в разі відкритого розміщення імен-

них цінних паперів - від торговця цінними паперами, що

здійснює їх розміщення за дорученням, від імені та за ра-

хунок емітента. Крім того, якщо цінні папери існують у

паперовій формі, зазначені дії мають супроводжуватись і

відповідною передачею іменних цінних паперів.

Передбачене законодавством обтяження щодо обов'яз-

кового ведення реєстру іменних цінних паперів зумовле-

не, по-перше, необхідністю фіксації їх власників і перехо-

ду прав (у т. ч. і права власності) за такими цінними па-

-116-

перами від однієї особи до іншої; по-друге, необхідністю

документального відображення операцій з цінними папе-

рами, що здійснюються самим емітентом (консолідація або

дроблення акцій, конвертації іменних цінних паперів, а

також їх анулювання, що в сукупності визначається зако-

нодавцем як здійснення корпоративних операцій [76]).

Перший чинник пов'язаний з необхідністю визначення осіб,

які мають право брати участь в управлінні АТ (насампе-

ред у загальних зборах АТ), в отриманні передбачених уста-

новчими документами АТ дистрибуцій, в т. ч. й дивідендів.

Згідно з новою, запровадженою Законом від 23 грудня

1997 р. "Про внесення змін до Закону України "Про гос-

подарські товариства", редакцією п. "б" ч. 1 ст. 10 остан-

нього з названих законів право на отримання частки при-

бутку (дивідендів) пропорційно частці кожного з учасників

(акціонерів) мають особи, які є учасниками АТ на початку

строку виплати дивідендів.

Власники акцій можуть залишати за собою право влас-

ності на ці цінні папери, передаючи іншим особам деякі

права, що їм належать: право на отримання дивідендів чи

інших дистрибуцій, право брати участь в управлінні АТ

(насамперед, у загальних зборах акціонерів) або взагалі

представляти їхні інтереси з усіх питань щодо реалізації

права власності на акції. Подібні кроки (операції) мають

реєструватися особливо ретельно, адже від цього в окре-

мих випадках може залежати навіть правомірність прий-

няття АТ певних рішень або вчинення ним певних дій.

Реєстрація іменних акцій та інших іменних цінних

паперів (зокрема облігацій, що випускаються АТ) дозволяє

контролювати (з боку не лише держави, а й самого АТ та

його акціонерів) зосередження певних (значних за розмі-

рами) пакетів акцій або голосів в однієї особи, а отже, й

запобігати використанню такою особою панівного стано-

вища в АТ у власних інтересах і на шкоду останньому (чому

має сприяти закріплення вищезгаданих заходів щодо за-

-117-

хисту прав залежних підприємств) та створенню монопо-

лістичних угрупувань завдяки такій (домінуючій) участі

в акціонерному капіталі декількох АТ.

Фіксація операцій з іменними цінними паперами, що

здійснюється самим АТ або за його дорученням реєстра-

тором, також має неабияке значення. Так, передбачена за-

коном можливість купівлі самим АТ своїх акцій може

бути реалізована з порушенням чинного законодавства

(ст. 32 Закону України "Про господарські товариства"), яке

передбачає, що проведення таких операцій можливе лише

за певних умов: 1) оплата акцій має здійснюватися за ра-

хунок сум, що перевищують статутний фонд; 2) такий ви-

куп акцій самим товариством має відбуватися лише з ме-

тою наступного їх перепродажу, розповсюдження серед

своїх працівників або анулювання; 3) термін реалізації або

анулювання - до одного року; 4) протягом перебування

акцій у власності АТ - їхнього емітента розподіл прибут-

ку, а також голосування і визначення кворуму на загаль-

них зборах акціонерів має провадитися без урахування

придбаних АТ власних акцій. На жаль, закон не визначає

відповідальності за порушення вищезазначених положень.

Звідси випливає за доцільність запровадження таких санк-

цій і наслідків: порушення умов перебування у власності

АТ викуплених ним власних акцій понад річний термін

має тягнути за собою анулювання цих акцій і відповідне

зменшення статутного фонду АТ, а якщо внаслідок такого

зменшення статутний фонд не відповідатиме вимогам щодо

його мінімального розміру, - то й примусову ліквідацію

АТ; викуп акцій за рахунок статутного фонду і утриман-

ня їх у власності АТ-емітента понад річний термін також

має супроводжуватися відповідним зменшенням цього

фонду (на суму, що витрачена на придбання акцій); з відпо-

відним обов'язком попередити про це кредиторів товари-

ства за певний термін і вчиненням усіх передбачених за-

коном дій щодо гарантії захисту прав акціонерів у зв'яз-

-118-

ку з цим кроком (рішення про це має бути винесене за-

гальними зборами акціонерів кваліфікованою більшістю

голосів). У разі використання голосів щодо викуплених

акцій на загальних зборах акціонерів і визначення з ура-

хуванням цього кворуму, винесені в такий спосіб рішення

можуть бути визнані недійсними; прибуток, розподілений

з урахуванням таких акцій, має бути перерахований відпо-

відно до вимог закону з обов'язковим коригуванням спла-

чених акціонерам дивідендів. Посадові особи (члени ко-

легіальних органів АТ - правління або спостережної ради),

з вини яких було вчинені зазначено порушення, повинні

нести за це відповідальність, насамперед майнову. Подібні

рішення приймаються правлінням або спостережною ра-

дою (якщо це передбачено статутом АТ), або за їх подан-

ням - загальними зборами акціонерів. Відповідно члени

таких органів (правління або спостережної ради), що голо-

сували за прийняття неправомірних рішень, мають відпо-

відати солідарне за негативні наслідки реалізації таких

рішень, що спричинили шкоду самому товариству та/або

його акціонерам, у розмірі заподіяної шкоди.

Передача акцій може здійснюватися не лише з метою

відступлення права власності на акцію, а й у забезпечення

зобов'язання, що передбачено Законом України від 2 жовт-

ня 1992 р. "Про заставу" [77). Порядок застави цінних

паперів, зокрема акцій - як іменних, так і на пред'явника,

регулюється статтями 53-55 цього Закону і Положенням

про порядок ведення реєстрів власників іменних цінних

паперів.

Якщо законом або статутом АТ не передбачено інше,

підставою для переходу прав акціонера від однієї особи до

іншої е: а) договір (купівлі-продажу, міни, дарування, за-

стави, на управління майном-акціями); б) рішення суду (ар-

бітражного суду) щодо визнання прав власника на спірну

акцію за певною особою; в) документ, що підтверджує пра-

во на спадщину, а щодо акцій, розміщених у процесі при-

-119-

ватизаціЇ, - документи, визначені Фондом державного

майна України і форму яких погоджено з Державною комі-

сією з цінних паперів та фондового ринку; г) засновницькі

(установчі) документи юридичної особи в разі передачі

іменних акцій засновником у власність новостворюваної

юридичної особи для формування її статутного (основного)

капіталу, та інші документи, передбачені законодавством.

Усі корпоративні операції з акціями (а до них, як уже

згадувалося, належать анулювання, дроблення, конвертація

та консолідація акцій) мають здійснюватися як такі, що

викликають внесення змін до статуту товариства з усіма

відповідними діями, передбаченими законодавством: скли-

канням і проведенням загальних зборів акціонерів, попе-

редженням кредиторів товариства у передбаченому зако-

ном порядку (в т. ч. строки), якщо такий крок призводить

до зменшенні статутного фонду та/або зміни прав (право-

вого становища) акціонерів, а також компенсацією акціо-

нерам втрат від таких операцій. Тому важко погодитися

з п. 4.3 ч. 3. Положення про порядок ведення реєстрів

власників іменних цінних паперів, де підставою для вне-

сення відповідних змін до реєстру в разі здійснення емі-

тентом корпоративних прав визначено протокол рішення

(рішень) органів управління емітента, до яких, крім загаль-

них зборів, належать і правління, і спостережна рада. Рі-

шення про здійснення корпоративних операцій безпосеред-

ньо пов'язане із внесенням змін до статуту АТ, що нале-

жить до компетенції загальних зборів акціонерів з обов'яз-

ковою вимогою внесення подібного рішення кваліфікова-

ною більшістю голосів (3/4 голосів акціонерів, що представ-

лені на загальних зборах) [78].

Дроблення акцій (тобто зменшення їхньої номінальної

вартості на певний, визначений уповноваженими органа-

ми товариства, насамперед загальними зборами акціонерів,

коефіцієнт) не спричинює істотних змін прав акціонерів

(хоч і вимагає внесення певних коректив до статуту АТ),

-120-

оскільки розмір статутного капіталу залишається тим

самим, а сумарна вартість акцій кожного акціонера за од-

ночасного збільшення їхньої кількості також залишаєть-

ся попередньою.

Конвертація іменних цінних паперів, зокрема облігацій

в акції та навпаки, а також переведення акцій одного виду

в акції іншого виду, як і консолідація акцій (зменшення

Їхньої загальної кількості проти діючої відповідно до за-

даного коефіцієнту), належить до операцій, які можуть

порушити інтереси акціонерів або певних їх груп. Конвер-

тація облігацій в акції та навпаки безпосередньо зачіпає

права всіх акціонерів: перше призводить до збільшення

кількості акцій і відповідно - до зменшення розміру ди-

віденду, що припадає на кожну з них, адже при цьому збіль-

шується і кількість акціонерів за рахунок колишніх об-

лігаціонерів, і розмір статутного фонду АТ, що є однією зі

статей пасиву балансу; друге (конвертація акцій в облігації)

змінює статус їх власників, перетворюючи з акціонерів, які

мають право брати участь в управлінні АТ, розподілі його

прибутку, а також майна під час ліквідації товариства, в

облігаціонерів, позбавлених таких прав, хоч і з гарантуван-

ням сплати фіксованого процента і номінальної вартості

облігацій після закінчення встановленого терміну.

Консолідація акцій істотно не відбивається на правах

та інтересах великих акціонерів (власників значних пакетів

акцій), оскільки приводить лише до відповідного зменшен-

ня кількості належних їм акцій без зменшення їхньої

сумарної вартості, хоча при цьому відповідно зменшуєть-

ся кількість голосів, що належать такому акціонерові (але

без зміни його частки у статутному фонді товариства і

відповідно - процентного співвідношення кількості голосів

таких акціонерів щодо загальної кількості голосів). Дрібні

акціонери, навпаки, можуть відчутно постраждати від по-

дібної операції, навіть позбутися статусу акціонера, якщо

загальна сума належних їм акцій буде нижчою від номі-

-121-

нальної вартості нової, консолідованої акції. Таким акці-

онерам закон має гарантувати можливість на їх вибір або

довнесення (сплати) відповідної суми до нової номіналь-

ної вартості консолідованої акції, або оплату АТ справед-

ливої вартості належних їм неконсолідованих акцій. Ця

вартість має визначатися за результатами роботи АТ про-

тягом останнього господарсько-фінансового року, а якщо

ринкова вартість є вищою - то за останньою.

ФОРМА АКЦІЙ. Акції можуть існувати як у паперовій,

так і в бездокументарній формі. Паперова форма є обов'яз-

ковою для акцій на пред'явника, адже саме особа, в руках

якої перебувають такі акції, вважається її власником.

Запровадження бездокументарної форми можливе лише

для іменних цінних паперів, у т. ч. акцій. Але на вимогу

акціонера йому слід видати виписку з реєстру акціонерів

про наявність у нього за правом власності певної кількості

акцій певної номінальної вартості та певного класу (виду).

Бездокументарна форма у вигляді записів в електронній

базі даних, що нині застосовується досить широко, має як

переваги, так і вади. Акціонер звільняється від необхідності

зберігати акції (цінні папери) і поновлювати їх у разі втра-

ти або знищення, а АТ - від необхідності витрат, пов'яза-

них із випуском паперових акцій. Водночас документарна

форма акцій (на відміну від бездокументарної) забезпечує

акціонерові наявність усієї необхідної інформації про акції

та права, що їх вона засвідчує, а бездокументарна форма

містить у собі певну небезпеку для акціонерів у разі зло-

вживань або неналежного виконання реєстратором цінних

паперів своїх обов'язків. Хоча п. 4.1 Положення про по-

рядок ведення реєстрів власників іменних цінних паперів

передбачає обов'язок реєстратора видати власникові акцій

на вимогу останнього виписку з реєстру, однак законода-

вець при цьому не вимагає зазначення в такій виписці всіх

реквізитів акції, що утруднює можливість реалізації акці-

онером своїх прав.

-122-

Сертифікат на сумарну кількість акцій, що часто-густо

застосовується на практиці, за чинним законодавством не

належить до цінних паперів з усіма наслідками цього.

Оскільки закон припускає існування таких сертифікатів

(ч. ІІ ст. 4 Закону України "Про цінні папери та фондову

біржу"), він має й гарантувати захист прав власників та-

ких документів. Це можна забезпечити: а) або надавши

сертифікатам режим цінного паперу і відповідно - не-

обхідність відображення в ньому (сертифікаті) всієї інфор-

мації, що за Законом України "Про цінні папери та фон-

дову біржу" (ч. 12 ст. 4) має містити акція; б) або встано-

вивши для сертифікатів акцій ті самі вимоги щодо змісту,

що й для акцій.

ВІДНОВЛЕННЯ ПАПЕРОВИХ АКЦІЙ. Можливі випад-

ки, коли паперові акції втрачаються їхніми власниками

(загублені, знищені пожежею, пошкоджені настільки, що

втратили основні ознаки цінного паперу). Оскільки здій-

снення прав, засвідчених акцією (наявність яких забезпе-

чується володінням акцією), нерозривно пов'язане з акцією

як цінним папером, виникає небезпека для акціонера втра-

тити зазначені в акції права і відповідно - статус акціо-

нера. Щодо іменних акцій це питання вирішується досить

просто: на підставі даних реєстру та відповідної заяви

акціонера видається дублікат втраченої (загубленої) акції,

а остання - відповідно визнається такою, що втратила

юридичну силу (цей процес отримав назву мортифікації

акцій). Набагато складніше поновити загублені (втрачені

або знищені) акції, якщо останні є акціями на пред'явни-

ка. За законом (ст. 147 ЦК) від добросовісного набувача

цінні папери на пред'явника не можуть бути витребувані

(власником такого цінного паперу вважається особа, яка

набула його на законних підставах). Отже, поновлення акції

на пред'явника її первісному власникові стає неможливим,

якщо вона опиниться в руках добросовісного набувача. Але

ж права акціонера мають бути захищені! І тут варто вико-

-123-

ристати досвід дореволюційного російського акціонерного

законодавства і практики, про що писав Г. Шершеневич

[79], а також зарубіжний досвід. У статутах деяких того-

часних (дореволюційних) АТ передбачалася, наприклад,

необхідність подання в таких випадках акціонером двох

заяв: АТ і фондовій біржі, яка на підставі цього зобов'яза-

на опублікувати за рахунок акціонера-заявника оголошен-

ня про втрату ним акцій із зазначенням їхніх реквізитів.

Особа, яка подала подібну заяву, може розраховувати на

видачу дублікатів акцій (і відповідно на отримання диві-

дендів) за наявності таких умов: а) якщо ніхто не заявить

заперечення про втрату акцій; б) якщо від моменту подан-

ня заяви минув принаймні один рік; в) якщо протягом

цього періоду мали місце не менш як дві сплати дивідендів;

д) якщо заявник має рішення суду про встановлення фак-

ту втрати акцій; е) якщо заявник надасть АТ відповідне

забезпечення в розмірі сум сплачуваних йому дивідендів

на випадок справедливих вимог добросовісного набувача

таких акцій.

Акціонер, який втратив акції, може бути зацікавлений

у їх поновленні з метою наступного продажу (відчуження

іншим способом). Доцільно пов'язати це з наявністю пев-

них умов (на зразок згадуваних Г. Шершеневичем [80]

положень французького законодавства), а саме: а) закін-

ченням строку позовної давності, тобто трьох років від

моменту публікації оголошення в органі фондової біржі;

б) відсутності спору з приводу втраченої акції (акцій);

в) сплатою заявником усіх витрат, пов'язаних із видачею

дублікату; г) оприлюдненням номеру виданого дублікату

втраченої акції в тому ж друкованому виданні фондової

біржі, в якому публікувалося оголошення про втрату акції.

-124-

2.7. Правове становище

акціонера

Акціонер - це учасник АТ, особа, яка володіє акцією як

найдрібнішою часткою статутного фонду АТ, що засвід-

чується акцією як цінним папером. Право власності на

акцію і відповідно - видачі її на руки акціонеру відбу-

вається лише після повної її оплати, що може розтягну-

тись у часі майже на два роки (на один рік і 11,5 місяців):

шість місяців передплати, на момент якої має бути сплаче-

но принаймні 10% номінальної вартості акцій, плюс два

місяці для скликання установчих зборів, до яких має бути

сплачено з урахуванням попереднього внеску не менш як

30% номінальної вартості акцій, а щодо закритих АТ -

принаймні 50% (якщо установчі збори не відбулися з пер-

шого разу, то можливе їх повторне скликання протягом

найближчих двох тижнів), плюс один рік від моменту дер-

жавної реєстрації АТ, до закінчення якого акціонери ма-

ють повністю сплатити акції, а якщо вони не зможуть цьо-

го зробити, їм даються ще три пільгові місяці, протягом

яких передбачається, крім повної оплати акцій, сплата ще

й 10% річних за прострочення оплати). В зв'язку з цим

виникає питання, з якого моменту у особи, що підписалася

на акції відкритого АТ або уклала угоду про створення

закритого АТ, виникає право акціонера? Членство в АТ на

першому етапі його існування законодавством пов'язується

з наявністю двох умов: 1) АТ має бути створено (виконано

підготовчі дії, скликано установчі збори, що винесли рішен-

ня про створення АТ і затвердили статут останнього, про-

ведено державну реєстрацію цього товариства); 2) особа, яка

претендує на права акціонера, повинна взяти в АТ певну

майнову участь, мінімальний розмір якої встановлено за-

коном: для участі у відкритому АТ на момент проведення

установчих зборів має бути сплачено хоча б 30% номіналь-

ної вартості акцій, на які підписалася така особа, а для

-125-

участі в закритому АТ - не менш як 50%. Ці умови є до-

статніми для визнання за особою статусу акціонера відпо-

відно до вимог чинного законодавства протягом першого

року існування АТ плюс згадані три місяці для погашен-

ня заборгованості зі сплати акцій. Для утримання цього

статусу в подальшому акціонерові протягом зазначеного

в установчих документах періоду (але не більше одного

року) і пільгових трьох місяців слід повністю оплатити

акції, що відповідають його частці у статутному фонді АТ

(якщо це відбувається після закінчення встановленого ста-

тутом або законом терміну, тобто протягом зазначених

трьох місяців, то додатково ще сплачуються передбачені

законом санкції - відшкодування збитків у формі спла-

ти 10% річних від суми простроченого платежу). У разі,

якщо акціонер не виконає цих умов, стає можливим при-

мусове позбавлення його такого статусу: АТ отримує пра-

во на реалізацію несплачених вчасно акцій у порядку, пе-

редбаченому статутом товариства.

Власне, цим і обмежуються передбачені законом випад-

ки виключення акціонера з товариства, хоча законодавець

передбачає для акціонера не лише права (статті 10, 30, 31,

33 ч. 3 ст. 38, частини 3 і 4 ст. 39, ч. 1 ст. 41, статті 43 і 44,

ч. 4 ст. 44, ч. З ст. 49 Закону України "Про господарські

товариства", статті 4 і 5 Закону України "Про цінні папери

та фондову біржу"), а й обов'язки (статті 11, 33 Закону

України "Про господарські товариства"). Невиконання

обов'язків або грубе їх порушення (наприклад, розголошен-

ня комерційної таємниці чи конфіденційної інформації)

може бути підставою для притягнення такого акціонера

до відповідальності (насамперед майнової) , але не виклю-

чення з АТ, оскільки останнє є об'єднанням капіталів і не

вимагає особистої участі акціонера у веденні справ това-

риства. Це - небезспірне питання, що особливо гостро

постає в ЗАТ, усі (або більшість учасників яких) беруть

безпосередню участь у. господарській діяльності такого

-126-

товариства. Водночас важко погодитися з думкою, що акціо-

нер ні за яких умов, у т. ч. і в разі несплати повної вар-

тості акцій, не може бути позбавлений цього статусу [81].

Права акціонерів визначаються двома Законами Украї-

ни: "Про господарські товариства" і "Про цінні папери та

фондову біржу", а також (додатково) - установчими доку-

ментами товариства. Як уже згадувалося, частина цих прав

має майновий характер (участь у розподілі прибутку та

одержанні інших дистрибуцій, а також майна товариства

в разі його ліквідації), а частина - особистий характер

(право участі в управлінні справами товариства, право на

отримання інформації про діяльність товариства). Частина

акціонерів (а надто це стосується дрібних акціонерів -

власників однієї чи незначної кількості акцій) набуває

цього статусу з метою реалізації майнових прав, особливо

права на участь у розподілі прибутку. Решта прав (особис-

того характеру, зокрема участь в управлінні справами това-

риства шляхом участі в загальних зборах) не для всіх

акціонерів приваблива, оскільки пов'язана з витратами часу

і коштів (переїзд для участі в загальних зборах іногородніх

акціонерів), і окупається лише в тому разі, коли акціонер

своїми голосами може впливати на рішення загальних

зборів. Останнє можливе лише для власників значних за

розмірами пакетів акцій.

Реалізація акціонерами своїх прав може супроводжу-

ватися порушенням при цьому інтересів інших акціонерів

і самого АТ (наприклад, використання інформації про ді-

яльність АТ з метою перемогти його в конкурентній бо-

ротьбі, якщо предмет діяльності акціонера - юридичної

особи той самий, що й відповідного АТ, і цей акціонер бажає

усунути в особі АТ свого конкурента). Тому законодавець

має обмежувати можливість акціонерів зловживати їхніми

правами на шкоду АТ, його кредиторам та іншим акціоне-

рам. Це стосується запровадження вже згадуваних вище

заходів щодо захисту прав залежних підприємств (това-

-127-

риств), обмеження прав акціонерів на інформацію (на кшталт

Акціонерного закону Німеччини [82], а також запроваджен-

ня інших механізмів захисту прав акціонерів. Частина та-

ких заходів належить до традиційних (публічність діяльно-

сті АТ, процедури скликання і проведення загальних зборів,

вимоги щодо кворуму останніх, гарантування прав меншо-

сті щодо скликання загальних зборів та внесення змін і

доповнень до порядку денного, вимоги компенсувати акціо-

нерам збитки, пов'язані зі зменшенням статутного фонду,

заборона одночасного членства однієї особи у виконавчому

органі АТ і його спостережній раді, обов'язковість ведення

реєстрів власників іменних акцій, гарантування рівності

прав усіх акціонерів, що є власниками одного виду акцій,

право акціонера на оскарження рішень загальних зборів,

якщо такі рішення внесено неправомірно тощо). Втім,

зазначених заходів недостатньо за нинішнього розвитку

акціонерної справи в Україні, про що свідчать численні

випадки шахрайств та інших зловживань в АТ. Через це

порушуються суспільні інтереси (акціонерів, облігаціонерів

та інших кредиторів АТ, найманих працівників, держави).

З прискоренням темпів приватизації шляхом акціону-

вання і розвитком акціонерної форми підприємницької

діяльності поза приватизаційними процесами дедалі акту-

альнішою стає проблема захисту прав акціонерів, особливо

дрібних. На жаль, важливість цієї проблеми вітчизняний

законодавець явно недооцінює, про що свідчить надмірний

лаконізм прийнятого 1991 р. Закону України "Про госпо-

дарські товариства", в якому АТ спеціально присвячено

лише 26 статей (окрім загальних положень щодо всіх видів

господарських товариств, уміщених у 24 статтях названого

Закону), тоді як англійський Закон "Про компанії" 1985 р.

налічує 747 статей та 25 додатків. Модельний закон США

"Про підприємницьку корпорацію" - близько 200 статей,

Акціонерний закон Німеччини 1965 р. (за станом на

20 травня 1993 р.) - понад 400 статей.

-128-

Хоча поступово прогалини в українському акціонерно-

му законодавстві заповнюються прийняттям відповідних

підзаконних нормативних актів та актів рекомендаційного

характеру (зразки установчих і внутрішніх документів,

розроблених Фондом державного майна України) [83], та

все ж рівень захищеності дрібних акціонерів від можливих

проявів сваволі та зловживань з боку власників великих

пакетів акцій і посадових осіб АТ залишається незадо-

вільним. Нехтування (а то й просто ігнорування) інтересів

значної частини акціонерів вже призвело до негативних

наслідків: непоодинокими є випадки ошукування акціо-

нерів недобросовісними (несумлінними) засновниками та

посадовими особами частини АТ (про що вже згадувалося).

Це призвело до втрати довіри з боку дрібних акціонерів

до такого способу вкладення грошових коштів з метою

отримання частини прибутку АТ (дивідендів), як придбання

акцій, а відтак - до втрати важливого внутрішнього дже-

рела інвестування вітчизняної промисловості та інших

галузей народного господарства країни.

Проблема захисту прав акціонерів належить до категорії

стратегічних в умовах становлення та розвитку соціальне

орієнтованої ринкової економіки. Це вже давно збагнули

законодавці в країнах з нині цивілізованим характером

ринкових відносин. Тут особлива увага приділяється вдос-

коналенню чинного акціонерного законодавства, якому

притаманні грунтовність і всебічність регулювання право-

вого становища АТ й акціонерів, а також взаємовідносин

між ними. При цьому використовуються різноманітні за-

соби, більшість із яких є типовими для акціонерного права

країн ринкової економіки: державна реєстрація АТ як

суб'єктів підприємницької діяльності та емітентів цінних

паперів, реєстрація випуску цінних паперів, а також забез-

печення інформованості про це населення та заінтересова-

них юридичних осіб; механізми оцінки та контролю за

оцінкою негрошових вкладів засновників та учасників АТ;

-129-

чітке розмежування функцій між загальними зборами

акціонерів (вищим органом АТ), правлінням (виконавчим

органом) і спостережного радою (органом, що здійснює кон-

троль за діяльністю виконавчого органу) з метою забезпе-

чення дієвості та оперативності діяльності АТ, з одного боку,

та збалансованості повноважень його органів - з іншого;

встановлення кількісних і якісних вимог до складу вико-

навчого органу та спостережної ради АТ; механізми відпо-

відальності засновників і посадових осіб АТ, а також влас-

ників найбільших пакетів акцій (насамперед контрольно-

го пакета, володіння яким дозволяє контролювати діяль-

ність товариства і чинити на нього вирішальний вплив) за

спричинену з їхньої вини шкоду решті акціонерів цього

ж товариства; надання акціонерам прав, що забезпечують

захист їхніх інтересів (право голосу, право на інформацію

про діяльність АТ, право на дистрибуції тощо); процедури

реорганізації та ліквідації АТ, що якнайповніше врахову-

ють як інтереси кредиторів АТ, так і акціонерів товари-

ства, і т. ін.

Нарівні з вищеназваними засобами захисту інтересів

акціонерів у деяких країнах використовуються особливі

засоби, які часом навіть не мають аналогів в акціонерно-

му законодавстві більшості країн світу.

Своєрідним законодавцем моди у сфері акціонерного

права, як справедливо зауважує ряд авторів [84], стали Спо-

лучені Штати Америки, де ринкові відносини представле-

но в найбільш чистому (порівняно з іншими країнами)

вигляді. Американський досвід досить широко викорис-

товується в інших країнах ринкової орієнтації, особливо

тих із них, у яких, власне, заново формується акціонерне

законодавство після тривалого періоду панування адміні-

стративно-командної економіки, зокрема в Російській Фе-

дерації [853. Високий авторитет американського акціонер-

ного права пояснюється тим, що воно чудово пристосоване

до ринкових відносин і водночас забезпечує захист сусп-

-130-

ільних інтересів. Система акціонерного законодавства США

включає Модельний закон США "Про підприємницьку кор-

порацію" 1991 р. та відповідні закони штатів (останні

можуть істотно відрізнятися від першого), механізми за-

хисту прав акціонерів, характерні для акціонерного права

країни в цілому, які нерідко відрізняються значною своє-

рідністю порівняно з системами континентального права.

Такими механізмами є: право акціонера на незгоду, а та-

кож такі специфічні судові способи захисту, як "колек-

тивні" та "похідні" позови.

Право на незгоду, якому присвячена ціла глава з 14 ста-

тей Модельного Закону "Про підприємницьку корпорацію",

за американським законодавством має власник акцій під-

приємницької корпорації, яка за своїм правовим стано-

вищем подібна до АТ країн континентального права. Цим

правом користуються власники акцій, до яких належать

як зареєстровані власники акцій, так і власники-бенефі-

ціарії, чиї акції утримуються голосуючим трастом або

уповноваженою власником особою.

Зміст права на незгоду полягає в тому, що акціонерові в

разі його незгоди з певними рішеннями корпорації, які

зачинають його інтереси, надається право вимагати опла-

ти справедливої вартості своїх акцій. Право на незгоду і

відповідне відшкодування виникає лише за наявності та-

ких обставин: 1) якщо акціонер має право голосувати за

прийняття рішення, з яким він не погоджується; 2) ці

рішення виносяться з питань: про злиття корпорації з

іншою (в т. ч. дочірньою) корпорацією; здійснення плану

продажу чи обміну всієї чи основної власності корпорації

(якщо це не відбувається в межах звичайного перебігу

бізнесу і не грунтується на рішенні суду); про внесення

змін до статуту корпорації, які істотно порушують права

незгідного акціонера [зокрема поправки про зміну чи ска-

сування привілейованих прав акціонерів; про створення,

зміну або скасування права щодо викупу акцій корпора-

-131-

цією; про скасування чи обмеження існуючого права акці-

онера голосувати з будь-якого питання на загальних збо-

рах, за винятком встановлення такого обмеження через

випуск акцій з аналогічними правами щодо голосування,

а також з інших питань, якщо відповідно до статуту, внут-

рішнього статуту або ухвали ради директорів (виконавчо-

го органу корпорації) рішення з таких питань можуть бути

підставою для незгоди]; 3) акціонер не може оскаржити

рішення корпорації з метою встановлення своїх прав, хіба

що вказане рішення є незаконним чи обманним стосовно

акціонера чи корпорації.

Установлений згаданим законом механізм реалізації

права на незгоду передбачає такі етапи:

1) етап першого повідомлення (оголошення), протягом

якого акціонер повинен бути повідомлений про прийнят-

тя корпорацією рішення, яке дає право на незгоду, шляхом

зазначення в оголошенні про збори акціонерів про наявність

у останніх права заявити свою незгоду з пропонованим

рішенням корпорації (якщо таке рішення ставиться на

голосування на зборах власників акцій) або шляхом пись-

мового повідомлення акціонерів про прийняте виконавчим

акціонерів) рішення;

2) етап відповіді акціонера на перте повідомлення: от-

римавши таке повідомлення або ознайомившись із вище-

зазначеним оголошенням, власник акцій, який бажає зая-

вити про свою незгоду із запропонованим рішенням кор-

порації, повинен до голосування в письмовій формі повідо-

мити корпорацію про свій намір вимагати оплати належ-

них йому акцій і не брати участі своїми акціями в голосу-

ванні за таке рішення (недотримання зазначених вимог

позбавляє акціонера права на оплату акцій);

3) етап другого повідомлення настає в разі прийняття

зборами акціонерів або виконавчим органом корпорації

рішення, яке створює право на незгоду; корпорація в тако-

-132-

му разі протягом 10 днів од моменту внесення такого

рішення повинна надіслати всім власникам акцій, які

виконали вимоги другого етапу, письмове повідомлення про

порядок, місце, строки надсилання незгідними акціонера-

ми вимог про оплату та депонування сертифікатів акцій

(при цьому строк для отримання корпорацією вцмог про

оплату має встановлюватися в межах від 30 до 60 днів од

дня надсилання другого повідомлення);

4) етап відповіді акціонера на друге повідомлення, от-

римавши яке, власник акцій, котрий бажає реалізувати своє

право на незгоду з прийнятим корпорацією рішенням,

повинен: а) подати вимогу про оплату акцій в строк і в

місці, зазначених у повідомленні; б) засвідчити, що він став

власником-бенефіціарієм перед датою першого повідомлен-

ня (оголошення), тобто до початку першого етапу процеду-

ри реалізації права на незгоду; в) депонувати свої серти-

фікати на акції в строк і в місці, зазначених у другому по-

відомленні. Власник акцій, який виконав ці вимоги, збе-

рігає всі права акціонера доти, доки вони (права) не будуть

скасовані або змінені прийняттям корпорацією пропоно-

ваного рішення (невиконання вищезазначених вимог поз-

бавляє акціонера права на оплату його акцій);

5) етап оплати акцій незгідного акціонера: одразу після

прийняття корпорацією запропонованого рішення, щодо

якого було оголошено про право на незгоду, або після отри-

мання вимоги про оплату корпорація повинна оплатити

незгідному акціонеру (власникові акцій), який виконав усі

передбачені законом вимоги, суму, що, на думку корпорації,

відповідає справедливій вартості його акцій плюс належні

проценти (дивіденди). При цьому оплата має базуватися на

результатах діяльності корпорації за останній фінансовий

рік, супроводжуватися балансовим звітом корпорації та

заявою про стан паїв за цей період, а також поясненням

того, в який спосіб нараховано проценти;

6) етап узгодження розбіжностей в оплаті акцій: якщо

-133-

акціонер не погоджується .з пропонованою корпорацією

оцінкою його акцій та належних по ним дивідендів, він

може письмово, протягом 30 днів од дня пропозиції про

оплату чи самої оплати повідомити корпорацію про свою

оцінку акцій і дивідендів та вимагати їх оплати; корпора-

ція повинна розглянути пропозиції акціонера і, якщо вони

обгрунтовані, прийняти і відповідно (тобто згідно з розра-

хунками акціонера) оплатити його акції та відсотки (ди-

віденди);

7) етап судового рішення: якщо вимогу акціонера про

оплату не задоволене, корпорація повинна в 60-денний

термін від дня одержання від акціонера вимоги про оплату

розпочати (ініціювати) судовий розгляд (пред'явити відпо-

відний позов до суду) і просити суд визначити справедли-

ву вартість акцій незгідного акціонера та належні по ним

дивіденди (в разі непередачі спору на розгляд суду корпо-

рація повинна заплатити кожному незгідному акціонерові

визначену ним суму). Вирішуючи спір, суд також визна-

чає і покладає на корпорацію судові витрати, включаючи

належну компенсацію та оплату видатків призначених

судом оцінювачів, послуги адвоката (крім випадків покла-

дення цих витрат на незгідного акціонера, який діяв само-

чинно або недобросовісно, що й призвело до судового спору).

Право на незгоду та наведений механізм його реалізації

дозволяє оптимально врахувати інтереси тих акціонерів, які

своїми голосами не можуть впливати на рішення корпо-

рації, що своєю чергою, може призвести до прийняття не-

вигідних для них рішень. Американський законодавець

при цьому встановлює додаткові обов'язки для корпорації,

обмежуючи в такий спосіб свободу її дій з метою захисту

публічного інтересу, що забезпечує соціальну орієнтацію

ринкової економіки, до чого прагне і Україна [86]. Запо-

чаткування вітчизняним законодавцем права на незгоду,

аналогічного вищеописаному, сприяло б цивілізованому

розвиткові ринкових відносин в Україні та збільшенню

-134-

внутрішніх джерел інвестування вітчизняних товаровироб-

ників за рахунок численних вкладів дрібних інвесторів.

Варто також дослідити судові способи захисту прав ак-

ціонерів за законодавством США, які більш різноманітні,

ніж в системах континентального права. До них належать

не лише традиційні способи судового захисту (пред'явлення

акціонером від свого імені та у власних інтересах позовів

до корпорації, що отримали назву "прямих позовів", але й

такі специфічні, як "колективні позови" та "похідні позо-

ви", тобто позови акціонерів від імені та в інтересах кор-

порації).

Система "прямих позовів" включає позови про: право

на голос; право на отримання інформації про діяльність

корпорації (право проінспектувати цю діяльність); надан-

ня передбачених статутом корпорації дистрибуцій [87];

реєстрацію передачі акцій іншій особі та внесення акціо-

нера до реєстру акціонерів; позови до менеджерів корпо-

рації, які обманом примусили чи схилили акціонера прид-

бати чи продати акції (в разі, наприклад, надання завідомо

недостовірної інформації).

Пред'являючи "прямі позови", акціонери у США нерідко

користуються механізмом "колективних позовів", що пе-

редбачає подання потерпілим акціонером позову від імені

всіх акціонерів, що перебувають в аналогічному становищі.

Це дозволяє об'єднати зусилля (і відповідно - кошти) всіх

потерпілих від неправомірних дій корпорації чи її поса-

дових осіб акціонерів, зменшити їхні видатки на ведення

справи в суді, водночас надаючи їм можливість обрати

кваліфікованого адвоката, а також провести судовий роз-

гляд справи в найекономічніший спосіб. Водночас закон

вимагає у разі подання колективного позову сповістити про

це всіх акціонерів, у чиїх інтересах він пред'являється.

Позови акціонерів від імені корпорації, що дістали на-

зву "похідних позовів", є одним із засобів здійснення кон-

тролю за діяльністю менеджерів корпорації. Такі позови

-135-

подаються з метою відшкодування заподіяних корпорації

збитків, хоча позивачем є окремий акціонер (акціонери).

Підставою для їх подання, як правило, є порушення мене-

джером (посадовою особою) корпорації покладених на ньо-

го обов'язків, зловживання своїми правами, що спричинило

завдання корпорації шкоди (наприклад, установлення ме-

неджерами надмірно високої оплати своєї праці, розтрата

коштів корпорації, діяльність у власних інтересах на шко-

ду корпорації, привласнення можливості ведення бізнесу

тощо) [88].

Можливість подання акціонерами позовів від імені кор-

порації зв'язана певного процедурою, яка має на меті:

а) запобігання необгрунтованим позовам із метою вима-

гательства (шантажу);

б) економію судової процедури в тих випадках, коли

вимоги акціонерів можуть бути задоволені в інший спосіб.

Першим і основним елементом цієї процедури є вимога

до акціонерів пред'явити претензію до ради директорів

(виконавчого органу) корпорації за 90 днів до подання

"похідного позову". У цій претензії має бути висвітлена

сутність майбутнього позову та вимога до ради директорів

прийняти рішення про виправлення іншим способом по-

рушення, що викликало занепокоєння акціонера.

Наступними елементами згаданої процедури, що також

дозволяють запобігти поданню необгрунтованих позовів, є

такі заходи: 1) надання (забезпечення) позивачем на ви-

могу корпорації застави для відшкодування можливих

втрат відповідача; 2) регулювання законодавством поряд-

ку укладення мирових угод між позивачем і корпорацією

(відмова від позову чи мирова угода без дозволу суду і по-

переднього повідомлення інших акціонерів ст. 7.45 Модель-

ного закону "Про підприємницьку корпорацію" заборо-

няється); 3) надання судові права зобов'язати позивача

оплатити в розумних межах видатки відповідача (включ-

но з оплатою послуг адвокатів), якщо суд визнає, що позов

-136-

було подано (судовий розгляд було розпочато) без достатніх

підстав або з невідомою метою [89].

Процедура подання похідних позовів, таким чином, за-

хищає інтереси сумлінних акціонерів, водночас оберігаю-

чи корпорацію від зловживань акціонерами правом на

подання таких позовів.

Розглянуті тут способи судового захисту прав акціонерів

є не лише оригінальними і чудово розробленими з позиції

юридичної техніки, а й адекватними соціальне орієнтованій

ринковій системі господарювання і добре апробованими в

цій системі. Тому українському законодавцеві доцільно

було б вивчити і врахувати досвід США в регулюванні

аналогічних відносин в Україні, адаптувавши цей досвід

до вітчизняних умов.

2.8. Органи акціонерного

товариства

ЗАГАЛЬНІ ЗБОРИ АКЦІОНЕРІВ. Акціонерне товари-

ство поєднує в собі велику кількість учасників, які зде-

більшого не мають між собою особистих зв'язків. Зазначена

обставина зумовлює необхідність організації всієї маси

учасників з метою забезпечення їх функціонування як

одного цілого - товариства, що об'єднало їх. Для цього

потрібні органи, з допомогою яких акціонерне товариство,

як юридична особа, спроможне було б здійснювати управ-

ління як внутрішніми (тобто такими, що складаються все-

редині товариства), так і зовнішніми відносинами (останні

мають місце у стосунках із третіми особами).

Вищим органом АТ є загальні збори акціонерів. Вони

виражають загальну волю акціонерів (вірніше, їх біль-

шості). Цей орган визначає напрямки діяльності товари-

ства, його стратегію, спрямовує діяльність створених ним

підприємств. Рішення цього органу виконує обране ним

-137-

правління. Хоча рішення загальних зборів акціонерів мо-

жуть відігравати вирішальну роль у долі самого товари-

ства, їх, як слушно зауважив Г. Шершеневич [90], не вар-

то ототожнювати з самим АТ як суб'єктом права.

Функції загальних зборів акціонерів в АТ, створених у

процесі корпоратизації та приватизації до реалізації пла-

ну продажу акцій (принаймні їх 60% ) виконує орган дер-

жавної виконавчої влади, уповноважений здійснювати

управління державним майном, або орган приватизації як

єдиний засновник АТ. Указом Президента України від

19.06.1995 року "Про забезпечення управління майном, що

перебуває у загальнодержавній власності, у процесі його

приватизації" і постановою Кабінету Міністрів України від

28.12.95 р. № 1056 "Про забезпечення порядку управлін-

ня акціями, паями, частками господарських товариств, які

перебувають у загальнодержавній власності" [91] передба-

чається здійснення управління акціями, що належать дер-

жаві у статутних фондах АТ, уповноваженою особою (юри-

дичною чи фізичною), яка призначається Фондом держав-

ного майна України за погодженням з відповідним мініс-

терством (відомством).

У загальних зборах мають право брати участь усі акці-

онери товариства незалежно від кількості й виду акцій, що

їм належать. Але право голосувати на цих зборах мають

лише власники тих видів акцій, яких відповідно до зако-

ну та установчих документів АТ наділено таким правом.

До акціонерів, які повинні мати право голосу, належать

власники простих акцій. Законом України від 23.12.1997

р. "Про внесення змін до Закону України "Про господарські

товариства" було скасовано положення, відповідно до якого

у статуті товариства могла бути встановлена мінімальна

кількість акцій, що надає право голосу, або обмеження кіль-

кості голосів, які надаються одному акціонеру [92].

Акціонери можуть брати участь у загальних зборах осо-

бисто або через своїх представників. Хоча закон не обме-

-138-

жує можливості акумулювання голосів акціонерів одним

їхнім представником, у розробленому Фондом державно-

го майна України регламенті загальних зборів акціонерів

(п. 6.4) пропонується зробити це в межах 10% голосів, за-

фіксувавши відповідне обмеження у статуті АТ [93] (по-

дібне положення, на мою думку, має бути зафіксоване не в

акті рекомендаційного характеру, а в законі). Представни-

ками (постійними чи призначеними на певний строк) мо-

жуть бути як інші акціонери, так і треті особи, які здійсню-

ють свої повноваження на підставі довіреності, оформле-

ної відповідно до вимог закону. Акціонер має право будь-

коли замінити свого представника у вищому органі това-

риства, скасувавши надану йому довіреність в установле-

ному порядку і повідомивши про це правління товариства.

Голосування на загальних зборах акціонерів проводить-

ся за принципом: одна акція - один голос.

Обмеження у праві користування голосом доцільно вста-

новлювати в законодавчому порядку в тих випадках, коли

виникає загроза, що особистий інтерес акціонера в ньому

сильніший за інтереси АТ. До таких випадків належать:

затвердження оцінки негрошових вкладів засновників та

акціонерів, а також привілеїв для засновників; рішення про

укладення між АТ та його акціонером угоди, наприклад,

про відчуження майна; про притягнення до відповідаль-

ності, звільнення з посади посадової особи (члена спосте-

режної ради, правління або голови ревізійної комісії), що є

акціонером даного товариства тощо. В таких випадках під

час голосування з цих питань заінтересованого акціонера

слід позбавляти права голосу, як це мало місце в дорево-

люційному російському законодавстві, а нині застосовуєть-

ся в акціонерному праві багатьох країн ринкової еконо-

міки [94].

Брати участь у загальних зборах із правом дорадчого

голосу можуть і члени виконавчих органів, які не е акціо-

нерами. Акціонери (їх представники), які беруть участі в

-139-

загальних зборах, реєструються з зазначенням кількості

голосів, яку має кожний учасник. Цей перелік підписуєть-

ся головою та секретарем зборів.

Загальні збори можуть бути декількох видів. Вітчизня-

ним законодавством передбачено два види таких зборів:

щорічні (чергові або звичайні) та позачергові. Акціонерне

право зарубіжних країн знає ще такий вид загальних зборів,

як збори власників певної кількості або певного класу

акцій (скажімо, привілейованих акцій). Збори першого виду

(чергові) мають обов'язково скликатися певної пори року

(наприклад, після закінчення фінансово-господарського

року) або певну кількість разів на рік. Чергові загальні

збори акціонерів відповідно до вимог українського зако-

нодавства скликаються не рідше одного разу на рік, якщо

інше не передбачено статутом. Позачергові (або екстрені)

збори скликаються в тих випадках, коли того вимагають

обставини, тобто коли звичайна діяльність АТ потребує, за

висловом Г. Шершеневича, "виразу волі акціонерів" [95],

а відповідно до вимог чинного законодавства в таких ви-

падках: у разі неплатоспроможності товариства, на вимо-

гу ради ДТ (спостережної ради), ревізійної комісії АТ, на

вимогу акціонерів, що в сукупності володіють більш як 10%

голосів (ця меншість акціонерів може вимагати скликан-

ня позачергових загальних зборів акціонерів будь-коли та

з будь-якого приводу), а також за наявності обставин, вка-

заних у статуті товариства, і в будь-якому іншому випад-

ку, якщо цього вимагають інтереси АТ в цілому.

Можливість скликання позачергових загальних зборів

і внесення додаткових питань до порядку денного менші-

стю акціонерів вітчизняним законодавцем досить-таки

обмежена. Насамперед це стосується мінімальної межі

меншості (кількості акціонерів), що наділяється правом,

вимагати скликання позачергових загальних зборів: зако-

ном установлено досить значну межу - таким правом

наділені лише акціонери, які володіють у сукупності більш

-140-

як 10% голосів, а для внесення окремих питань до поряд-

ку денного - понад 10% голосів (у дореволюційній Росії

тав більшості країн ринкової економіки таким правом

наділяються акціонери, які- в сукупності володіють 1/20

голосів [96]). По-друге, закон не фіксує права такої мен-

шості звертатися до суду в разі відмови правління скли-

кати загальні збори, але дозволяє їй самій це зробити, якщо

правління АТ не виконало такої вимоги протягом 20 днів.

До компетенції загальних зборів належать:

визначення основних напрямків діяльності АТ та за-

твердження його планів і звітів про їх виконання;

внесення змін до статуту товариства;

обрання та відкликання членів ради АТ (спостереж-

ної ради);

обрання та відкликання членів виконавчого органу

та ревізійної комісії;

затвердження річних результатів діяльності АТ, в т. ч.

його дочірніх підприємств, затвердження звітів і висновків

ревізійної комісії, порядку розподілу прибутку, строк та

порядок виплати дивідендів, визначення порядку покрит-

тя збитків;

створення, реорганізація та ліквідація дочірніх під-

приємств, філій та представництв, затвердження їхніх ста-

тутів і положень;

винесення рішень про притягнення до майнової відпо-

відальності посадових осіб товариства;

затвердження правил процедури та інших внутрішніх

документів товариства, визначення організаційної струк-

тури товариства;

вирішення питання про придбання АТ акцій, що ви-

пускаються ним;

визначення умов оплати праці посадових осіб АТ, його

дочірніх підприємств, філій та представництв;

затвердження договорів (угод), укладених на суму, що

перевищує вказану в статуті товариства;

-141-

прийняття рішення про припинення діяльності това-

риства, призначення ліквідаційної комісії, затвердження

ліквідаційного балансу;

інші питання, віднесені статутом товариства до ком-

петенції загальних зборів.

Для визнання загальних зборів повноважними вима-

гається, аби на них були представлені (взяли в них участь)

акціонери чи їхні представники, які сукупно володіють

відповідно до статуту товариства більш як 60% голосів.

Цей досить високий відсоток був запозичений з п.49 По-

ложення про акціонерні товариства, затвердженого постано-

вою Ради Міністрів СРСР від 19.06.1990 р. № 590 [973 [для

порівняння: за законодавством дореволюційної Росії він

становив 1/5 частину основного капіталу товариства (крім

випадків, коли до порядку денного включалися питання

про зміну основного капіталу, про випуск облігацій, про

внесення змін до статуту, для прийняття рішень з яких

вимагалося представництво принаймні половини основного

капіталу), а за сучасним законодавством Франції - 20%,

Угорщини - 50%, Чехії та Словаччини - 30%] [98].

Якщо загальні збори не відбуваються через відсутність

необхідної кількості складу акціонерів, які представляють

відповідну частку в статутному капіталі АТ, або перерива-

ються скороченням цього складу перед прийняттям за-

гальними зборами рішень, то повторно (вдруге) загальні

збори скликаються в тому ж порядку, що й попередні за-

гальні збори, які не відбулися. Кворум на таких зборах

визначається в загальному порядку (тобто в них мають

брати участь власники понад 60% акцій), що викликає

сумнів, - адже акціонери вже двічі були попереджені про

строки, місце проведення таких зборів, порядок денний

та ін., але не знайшли можливим бути присутніми чи

прислати своїх представників. Тому доцільно в законодав-

чому порядку визнати загальні повторні збори правомоч-

ними за будь-якого представництва (що мало місце в до-

-142-

революційній Росії та використовується в акціонерному

праві багатьох країн ринкової та перехідної економік [99].

Важливим є також питання щодо правомочності рішень

загальних зборів. За українським законодавством (ст. 42

Закону України "Про господарські товариства") рішення

таких зборів приймаються або кваліфікованою (3/4 голосів),

або простою більшістю голосів акціонерів, які беруть участь

у загальних зборах. Закон вимагає наявності кваліфікова-

ної більшості під час голосування з питань, що можуть мати

вирішальне значення для долі товариства, а саме:

зміни статуту товариства;

прийняття рішення про припинення діяльності това-

риства;

створення та припинення діяльності дочірніх під-

приємств, філій та представництв товариства.

Рішення з решти питань приймаються простою біль-

шістю голосів акціонерів, які беруть участь у зборах.

Статтями 46, 47 Закону України "Про господарські то-

вариства" передбачається можливість делегування раді АТ

(спостережній раді) та правлінню товариства частини прав

або виконання окремих функцій, що належать до компе-

тенції загальних зборів, за винятком питань, рішення з

яких приймаються кваліфікованою більшістю голосів, а

також щодо затвердження річних результатів діяльності

АТ (включаючи його дочірні підприємства), затвердження

звітів і висновків ревізійної комісії, порядку розподілу

прибутку, строку й порядку виплати дивідендів, визначен-

ня порядку покриття збитків, затвердження договорів (угод),

що перевищують вказану в статуті товариства суму. Вста-

новлення таких обмежень, започаткованих Законом Укра-

їни від 23.12.1997 р. "Про внесення змін до Закону Укра-

їни "Про господарські товариства" (нова редакція ст. 41),

забезпечує захист інтересів акціонерів, особливо тих із них,

які не мають своїх представників у зазначених органах

(правлінні та спостережній раді).

-143-

Порядок скликання загальних зборів акціонерів має

відповідати інтересам не лише товариства, а й його акціо-

нерів, тому закон мусить особливо ретельно регулювати це

питання. За вітчизняним законодавством повідомлення

про проведення загальних зборів акціонерів повинно бути

зроблене таким чином: держателі іменних акцій повідом-

ляються персонально; крім того, повинно бути зроблено (не

пізніше як за 45 днів до скликання таких зборів) загальне

повідомлення про наступні збори із зазначенням часу й

місця проведення зборів і порядку денного (тобто переліку

питань, що стануть предметом обговорення на загальних

зборах і з приводу яких прийматимуться рішення), що

Друкується в місцевій пресі за місцезнаходженням АТ і в

одному з офіційних друкованих видань Верховної Ради

України, Кабінету Міністрів України чи Державної комісії

з цінних паперів та фондового ринку.

Будь-який з акціонерів може вносити свої пропозиції

щодо порядку денного загальних зборів не пізніш як за

30 днів до їх скликання. У цей же строк акціонери, які воло-

діють у сукупності більш як 10% голосів, можуть вимага-

ти включення питань до порядку денного. На мій погляд,

таким правом повинна володіти меншість акціонерів, що

володіє більш як 1/20 (5% ) голосів, як це має місце за за-

конодавством Німеччини, а також було характерним для

законодавства дореволюційної Росії.

Для того, щоб свідомо і на підставі відповідної інформації

акціонери голосували за рішення з питань порядку ден-

ного, до скликання загальних зборів їм повинна бути на-

дана можливість ознайомитися з документами, пов'язани-

ми з порядком денним зборів. Це так зване право на інфор-

мацію, якою, однак, акціонери не повинні зловживати. З

цією метою, наприклад. Акціонерний закон Німеччини (па-

раграф 131) передбачає вже згадані обмеження (правлін-

ня може відмовити в наданні акціонерові відомостей за

наступних умов або щодо видів інформації: якщо надан-

-144-

ня такої інформації може завдати товариству значну шко-

ду; якщо відомості стосуються податкової оцінки чи роз-

міру окремих податків; про методи складання балансу та

річного звіту; якщо надання відомостей тягне для членів

правління кримінальну відповідальність тощо).

На сторожі інтересів акціонерів стоїть і закріплена в

законі заборона ставити на голосування на загальних збо-

рах і приймати рішення з питань, не включених до поряд-

ку денного.

До відкриття загальних зборів має бути проведена пере-

вірка складеного правлінням переліку акціонерів, які ма-

ють право голосу. Однак український законодавець не за-

кріплює в законі ні обов'язковості перевірки, ні покладення

цих обов'язків на ревізійну комісію товариства, але надає

право меншості акціонерів (які володіють більш як 10%

голосів) та Державній комісії з цінних паперів та фондового

ринку призначати своїх представників для контролю за реє-

страцією акціонерів.

Збори відкриваються головою правління чи особою, яка

виконує його обов'язки. Після відкриття зборів акціонери,

які мають право голосу (а не бути присутніми на зборах),

обирають із свого числа (складу) голову зборів і секрета-

ря. Останній має вести протокол цих зборів, ретельно фіксу-

ючи в ньому всі питання, що були предметом обговорення

та з яких приймалися рішення. Правильність ведення

протоколу засвідчує голова зборів. За дореволюційним

законодавством Росії вимагалися ще підписи не менш як

трьох акціонерів, що, певна річ, було додатковою гарантією

прав акціонерів і самого товариства щодо достовірності

таких протоколів, а також правомочності прийняття ними

рішень.

Загальні збори акціонерів, попри відведення їм ролі

вищого органу АТ, на практиці виконують не досить або

не завжди важливу роль, обмежуючись лише затверджен-

ням розроблених правлінням або спостережною радою

-145-

рішень. Частина дослідників вбачає в цьому негативну рису

АТ, а Л. Петражицький - навпаки - позитивну. Він ува-

жає, що завдання загальних зборів - суто формальне, а

головна їх функція - негативна і досить нескладна: вона

полягає у виразі ремствування та обурення в разі значного

дисонансу між напрямком ведення справ в АТ та інтере-

сами акціонерів; "загальні збори для підприємства - кла-

пан безпеки на випадок прояву гострого дисонансу між

інтересами і волею акціонерних мас і поведінкою адміні-

страції" [100]. А втім, важко погодитися з його категорич-

ною точкою зору, що загальні збори в усіх випадках вира-

жають волю та інтереси більшості акціонерів [101]. Це,

зокрема, не стосується тих випадків, коли контрольний

пакет акцій належить одній або декільком особам, які

фактично володіють більшістю голосів у загальних зборах

і визначають їхні рішення. Стосовно таких ситуацій ма-

ють застосовуватися вже запропоновані заходи щодо за-

хисту прав меншості і залежних підприємств (товариств)

із відповідною їх фіксацією в законодавстві.

ПРАВЛІННЯ. Крім вищого органу - загальних зборів

акціонерів, що збираються періодично, але через значні

проміжки часу (декілька місяців, а то й рік), АТ потрібно

мати постійно діючий орган, який виконуватиме рішення

загальних зборів, здійснюватиме управління поточною ді-

яльністю товариства і представлятиме його у відносинах з

третіми особами. Тобто йдеться про виконавчий орган.

Згідно зі ст. 47 Закону України "Про господарські това-

риства" таким органом є правління або інший орган, пе-

редбачений статутом товариства.

Вибір членів правління залежить від волі акціонерів, які

на загальних зборах обирають склад правління. У законо-

давстві ряду країн ринкової економіки призначення членів

правління (виконавчого органу) віднесено до компетенції

спостережної ради товариства (якщо її існування перед-

бачено законом або статутом товариства) [102]. Склад

-146-

правління може формуватися як із самих акціонерів, так і

з найманих працівників (менеджерів). Припускаючи мож-

ливість обрання останніх членами правління, закон не

вимагає, аби вони були власниками акцій товариства.

Правління є колегіальним органом, однак законодавець

не встановлює вимог щодо його кількісного складу, як це

має місце в зарубіжному акціонерному праві (так, за зако-

нодавством Німеччини, Франції, Угорщини та деяких ін-

ших країн визначаються вимоги до кількісного складу

правління АТ, який може залежати від чисельності акціо-

нерів, від розмірів основного капіталу, допущення акцій

товариства до котирування на біржі [103]). Фонд держав-

ного майна в розробленому ним Положенні про правлін-

ня відкритого акціонерного товариства [104] рекомендує

такий склад правління: голова правління, члени правлін-

ня, головний бухгалтер АТ, секретар правління. Рівночас-

но затверджений тим же органом (наказ ФДМУ від 07.02.

1996 р. № 124) Типовий статут відкритого акціонерного

товариства, створеного в процесі корпоратизації або при-

ватизації (діє щодо підприємств зі змішаною формою влас-

ності) в п. 11.2 [105] передбачає, що до складу правління

входять: голова правління, перший його заступник, заступ-

ники голови правління, головний бухгалтер, головний юрист,

секретар, а також можуть бути включені інші особи.

Чинне законодавство передбачає лише одну обов'язкову

вимогу до членів правління - заборону бути одночасно

членом спостережної ради того ж АТ і членом його реві-

зійної комісії, залишаючи поза увагою необхідність уста-

новлення обмежень щодо одночасного членства в правлі-

ннях та/або спостережних радах декількох АТ, що впли-

ває і на якість виконуваних повноважень такими членами

правління, і на дотримання вимог антимонопольного законо-

давства. Тому уявляється доцільним у законодавчому по-

рядку встановити кількісні та якісні вимоги до складу

правління.

-147-

Що ж до кількісного складу правління, то закон може

окреслювати його межі (скажімо, від 3 до 21 особи - для

правління), в т. ч. передбачати обов'язкове представницт-

во в цьому органі найманих працівників, якщо в АТ відсут-

ня спостережна рада (норма такого представництва має бути

не більше 1/3 складу правління). Конкретну кількість

членів цього органу визначає саме АТ залежно від кількості

акціонерів, розміру статутного фонду, масштабів діяльності

та структури АТ.

Вимоги до якісного складу правління, на мою думку,

повинні бути дещо іншими. Так, членами правління, як це

визначає нині діюча норма, можуть бути не тільки акціо-

нери товариства, а й наймані працівники; згадана заборо-

на щодо одночасного членства у спостережній раді та прав-

лінні залишається; запропоновані вище вимоги щодо обо-

в'язкового представництва найманих працівників мають

діяти лише в тих АТ, де відсутня спостережна рада; чле-

нами правління за посадою доцільно визнати головного бух-

галтера АТ та інших головних спеціалістів; одночасне

членство в правліннях різних АТ варто обмежити, напри-

клад, трьома товариствами, за винятком підприємств однієї

холдингової компанії (в останньому випадку це число може

досягати 5-7 товариств).

Правління вирішує всі питання діяльності АТ, крім тих,

що належать до компетенції загальних зборів і ради АТ

(спостережної ради). Загальні збори можуть винести рішен-

ня про передачу частини належних їм прав до компетенції

правління, крім тих питань, що законом (ч. 6 ст. 41 і ч. 4

ст. 46 Закону України "Про господарські товариства") і

статутом АТ віднесені до виключної компетенції загаль-

них зборів акціонерів і спостережної ради товариства.

За законодавством ряду країн, а також дореволюційної

Росії, на перше обране правління покладаються (поклада-

лися) додаткові функції - перевірка дій засновників і

правильність оцінки вкладів, здійснених у негрошовій фор-

-148-

мі, про що вже згадувалося. Подібну норму доцільно перед-

бачити і в українському законодавстві з таких міркувань:

а) загальні збори учасників не мають реальної можливості

перевірити об'єктивність запропонованої оцінки; б) заснов-

ники як організатори цих зборів особисто зацікавлені в

прийнятті позитивного рішення з цього питання, і вони

фактично домінують на цих зборах; в) особи, які зробили

вклади в негрошовій формі, за українським законодавством

беруть участь у голосуванні щодо рішення з цього питання.

Відповідно до ст. 47 Закону України "Про господарські

товариства" правління підзвітне загальним зборам акці-

онерів (у товариствах, де існує спостережна рада/рада АТ, і

цій раді) та організує виконання їхніх рішень.

Крім того, на правління покладаються також повнова-

ження щодо:

здійснення контролю за своєчасністю внесення повної

оплати акцій, якщо умовами підписки було передбачено

часткову оплату номінальної вартості акцій;

скликання загальних зборів акціонерів - як черго-

вих (для затвердження звітів про фінансово-господарську

діяльність товариства за певний період - рік, півріччя або

квартал), так і позачергових (надзвичайних), якщо цього

вимагає стан справ у товаристві;

укладення від імені та в інтересах АТ угод, а якщо це

передбачено статутом товариства - з обов'язковим їх

затвердженням загальними зборами або спостережною

радою АТ;

розгляд усіх пропозицій та заяв акціонерів, яких поз-

бавлено права робити це на загальних зборах, або якщо такі

звернення акціонерів можуть бути розглянуті з винесен-

ням рішення в оперативному порядку;

прийняття рішення про укладення трудового догово-

ру (контракту) з усіма особами, праця й послуги яких не-

обхідні для досягнення товариством його господарських

цілей;

-149-

представництво у зовнішніх відносинах, тобто у відно-

синах із третіми особами, в т. ч. й укладення з останніми

угод від імені товариства відповідно до повноважень, за-

кріплених статутом АТ, в якому мають бути визначені межі

повноважень правління щодо укладення угод (наприклад,

через установлення максимальної суми окремої угоди, виду

угод). Ця функція правління є чи не головною та важли-

вою не лише для самого товариства, а й для третіх осіб, з

якими воно встановлює договірні відносини. Згідно з за-

коном правління діє від імені АТ в межах, передбачених

чинним законодавством і статутом АТ.

Відносини між членами правління та АТ встановлюють-

ся на певний термін, хоча вітчизняний закон не визначає

мінімального та максимального його розмірів, що не мож-

на визнати доцільним, - адже безстроковість і незмінність

складу правління небезпечна як для самого АТ, так і для

його акціонерів. Законодавство країн ринкової економіки

встановлює максимальний строк повноважень членів прав-

ління, а також можливість обрання (призначення) тих са-

мих осіб на повторний термін. Це не означає, однак, що

загальні збори акціонерів позбавлені права будь-коли від-

кликати обраних ними членів правління, якщо останні не-

належним чином виконують свої обов'язки або завдають

своїми діями шкоду товариству, діючи у власних інтере-

сах або в інтересах третіх осіб.

Правління є колегіальним органом, а отже, повинно мати

голову правління, який очолює роботу цього органу, та

членів правління. Голова правління АТ має право без до-

віреності здійснювати дії від імені товариства. Інші члени

правління також можуть бути наділені цим правом згідно

зі статутом.

Правління підзвітне у своїй діяльності загальним збо-

рам акціонерів і спостережній раді товариства (якщо вона

передбачена статутом товариства) та зобов'язане періодич-

но, відповідно до вимог внутрішніх нормативних актів АТ,

-150-

звітувати перед спостережною радою, а також протягом

певного строку після закінчення фінансового року подати

спостережній раді зведений річний баланс, зведений звіт

прибутків і збитків, а також річний звіт.

Колегіальність правління як органу АТ обумовлює пи-

тання про порядок прийняття рішень цим органом, а та-

кож правомочність таких рішень. Чинне законодавство

також не встановлює вимог щодо цього, залишаючи вирі-

шення зазначеного питання самим АТ в особі загальних

зборів їх учасників (акціонерів), а за бажанням акціонерів

товариства - з використанням розроблених Фондом дер-

жавного майна України внутрішніх документів відкрито-

го АТ [106]. Водночас зазначені питання також доцільно

врегулювати в законі, встановивши умови прийняття рі-

шень цим органом: а) за наявності більшості членів прав-

ління, а з окремих питань - 2/3 складу правління; б) за

умови, що за таке рішення проголосує, більшість присутніх

на засіданні правління членів. Також є резон установити

орієнтовну (максимальну) періодичність засідань правлі-

ння (скажімо, принаймні двічі на місяць). Невиконання

встановлених законом або статутом АТ вимог щодо пра-

вомочності прийнятих правлінням рішень повинно мати

значення лише для внутрішніх відносин - тобто членів

правління з товариством, і не зачіпати третіх осіб. За прий-

няття і виконання прийнятих з порушеннями зазначених

актів рішень голова і члени правління, які брали в цьому

участь, повинні відповідати перед товариством в повному

обсязі як солідарні боржники, якщо в результаті виконан-

ня таких рішень АТ і/або його акціонерам завдано май-

нової шкоди. Укладені ж із третіми особами на виконан-

ня зазначених рішень угоди мають визнаватися чинними

у випадку, коли такі особи не знали і не повинні були зна-

ти, що угоди з ними укладено на підставі рішень, прийня-

тих з порушенням порядку, що його встановлює статут

товариства. Фіксація подібних норм в українському за-

-151-

конодавстві відповідала б аналогічній практиці у країнах

ринкової економіки, зокрема в країнах - членах Євро-

пейського економічного співтовариства, та виданій остан-

нім першій директиві від 9 березня 1968 р. [107].

Як посадові особи товариства члени правління повинні

нести відповідальність за вчинені ними з порушенням

закону, статуту або посадової інструкції дії чи бездіяльність,

насамперед якщо останні завдали шкоду товариству та

акціонерам. Ця відповідальність не повинна обмежувати-

ся дисциплінарною та майновою відповідальністю лише

тих членів правління, які виконують свої обов'язки на

підставі трудового договору. За неправомірно прийняті

рішення та завдану виконанням останніх шкоду мають

солідарне відповідати перед товариством усі члени правлін-

ня, які голосували за такі рішення та/або виконували їх.

Виконання обов'язків членів правління, звичайно, вина-

городжується, хоч установчими документами товариства

можуть бути передбачені випадки, коли такі обов'язки

виконуються на безоплатній основі акціонерами товари-

ства. Винагорода членам правління може виражатись у

вигляді: 1) певного посадового окладу; 2) певної частки в

прибутках товариства; 3) премій. Порядок визначення

винагороди та її розмір мають регулюватися статутом

товариства.

СПОСТЕРЕЖНА РАДА. Важливим і в певних випад-

ках (зокрема в АТ, які налічують понад 50 акціонерів [108]

або створені в процесі корпоратизації [109] до моменту

скликання загальних зборів акціонерів після реалізації

плану продажу акцій, що належали державі) обов'язковим

органом АТ є його спостережна рада (рада товариства).

Закон України "Про господарські товариства" передає на

локальний рівень (тобто загальним зборам акціонерів)

вирішення питання про доцільність створення в АТ цього

органу в решті випадків. Запровадження обов'язковості

спостережної ради в АТ із значною кількістю акціонерів

-152-

відповідає закріпленому в ст. ІЗ Конституції України по-

ложенню про забезпечення державою соціальної орієнтації

української економіки, що передбачає встановлення держав-

них гарантій прав акціонерів (насамперед дрібних), креди-

торів і споживачів, а також самих АТ як суб'єктів госпо-

дарювання.

Чинний Закон України "Про господарські товариства"

надміру лаконічний щодо спостережної ради, її складу,

компетенції, порядку проведення засідань тощо. Зазначе-

на прогалина Закону певним чином (але не повною мірою)

компенсується відповідними положеннями Типового ста-

туту відкритого акціонерного товариства, створеного в про-

цесі корпоратизації або приватизації. Положення про спо-

стережну раду корпоратизованих підприємств, затвердже-

ного постановою Кабінету Міністрів України від 19.07.1993 р.

№ 556 [110], а також рекомендованим Фондом держав-

ного майна України Положенням про спостережну раду

відкритого акціонерного товариства [111]. Так, статті 36,

41, 46, 49 названого Закону передбачають: лише одну ви-

могу до членів цього органу - заборону одночасно бути

ще й членом правління або ревізійної комісії цього ж АТ;

щодо компетенції спостережної ради - обмежуються по-

ложеннями про те, що остання представляє інтереси акці-

онерів у перерві між проведенням загальних зборів і в

межах компетенції, визначеної статутом, контролює і регу-

лює діяльність виконавчого органу АТ, в т. ч. має право ви-

магати перевірки ревізійною комісією товариства фінан-

сово-господарської діяльності правління, а також за рішен-

ням загальних зборів акціонерів може виконувати окремі

повноваження цих зборів (окрім віднесених законом і ста-

тутом до виключної компетенції останніх); призначення

й відкликання членів спостережної ради відбувається за

рішенням загальних зборів акціонерів, яким ця рада й

підзвітна.

На практиці спостережна рада нерідко є важливішим

-153-

органом, ніж правління, оскільки наділяється не лише кон-

трольними функціями щодо останнього, а й досить широ-

кою компетенцією. У названих Типовому статуті й Поло-

женні про спостережну раду цю обставину враховано, і

порядок діяльності спостережної ради цими документами

регулюється грунтовніше. Так, передбачається, що: а) така

рада обирається загальними зборами акціонерів на строк

до двох років у складі трьох (відповідно до Типового ста-

туту) або іншої кількості осіб із числа акціонерів; б) до

складу спостережної ради не можуть обиратися чи при-

значатися члени правління та інші посадові особи товари-

ства; в) член правління може бути обраний членом спо-

стережної ради не раніш як через 2 роки після припинен-

ня його повноважень у правлінні АТ; г) та сама особа не

може обиратися членом спостережної ради більш як три

строки поспіль; д) член спостережної ради може бути від-

кликаний загальними зборами акціонерів до закінчення

строку повноважень спостережної ради чи наявності до-

статніх підстав; е) крім закріплених у законі функцій, спо-

стережна рада:

розглядає звіти за квартал, півріччя, що їх подає прав-

ління, і приймає відповідні рішення;

аналізує дії правління щодо зміни, в т. ч. розширення

сфер діяльності товариства, його філій та представництв, і

робить відповідні висновки;

подає пропозиції щодо умов оплати праці посадових

осіб товариства, його філій та представництв;

у разі необхідності виступає ініціатором проведення

позачергових ревізій фінансово-господарської діяльності та

аудиторських перевірок товариства, дочірніх підприємств,

філій та представництв і приймає рішення на підставі звітів

ревізійної комісії;

розглядає та аналізує висновки й матеріали перевірок

і службових розслідувань, що проводяться ревізійною ко-

місією АТ;

-154-

здійснює попередній розгляд усіх питань, що належать

до виключної компетенції загальних зборів акціонерів, готує

ці питання до зборів, розглядає проекти рішень загальних

зборів щодо цих питань і т. ін.

Спостережна рада, як і правління, є колегіальним орга-

ном, а отже, постають питання щодо керівництва цим ор-

ганом і порядку прийняття ним рішень. Вищезгадані акти

Фонду державного майна передбачають, що: а) засідання

спостережної ради проводяться щокварталу або не рідше

одного разу на квартал; б) позачергові засідання склика-

ються головою спостережної ради з власної ініціативи або

на вимогу членів спостережної ради, а також правління

чи ревізійної комісії; члени спостережної ради повідом-

ляються про позачергові засідання персонально не пізніш

як за сім днів до призначеної дати засідання; в) на пер-

шому засіданні спостережної ради АТ з числа її членів

обираються голова, заступник голови та секретар; г) член

спостережної ради може: брати участь у засіданнях осо-

бисто або через свого представника з належно оформле-

ною довіреністю, або передати свої повноваження в засі-

данні іншому членові спостережної ради на підставі на-

лежно оформленої довіреності (але при цьому рекомен-

дується обмежити можливість такого представництва лише

однією довіреністю); д) спостережна рада правомочна прий-

мати рішення, якщо на засіданні належним чином пред-

ставлено принаймні 2/3 її членів; е) члени спостережної

ради несуть персональну відповідальність за виконання

рішень загальних зборів, якщо вони (рішення) не супере-

чать чинному законодавству і статутові АТ, а в разі неви-

конання або неналежного виконання своїх обов'язків не-

суть дисциплінарну чи іншу відповідальність згідно з чин-

ним законодавством, у т. ч. майнову - за шкоду, заподія-

ну АТ порушенням покладених на них обов'язків. Поло-

ження щодо відповідальності членів спостережної ради (а

надто дисциплінарної) не можна назвати такими, що відпо-

-155-

відають чинному законодавству. Хоча члени спостережної

ради за законом - посадові особи АТ, однак члени цього

органу є акціонерами, тобто не належать до найманих робіт-

ників, а отже, й не можуть нести дисциплінарної відпові-

дальності за трудовим законодавством.

Положення Закону України "Про господарські товари-

ства" стосовно спостережної ради не можна визнати дос-

татніми. Згадані підзаконні нормативні акти не компен-

сують вад закону. Тому уявляється не лише доцільним, а

й вкрай необхідним для розвитку акціонерної справи в

Україні (зважаючи на процеси корпоратизації та прива-

тизації) всебічно врегулювати питання, пов'язані з функціо-

нуванням цього органу, а саме: а) установити кількісні

(наприклад, в межах 3-12 осіб) та якісні вимоги щодо

складу цього органу, в т. ч. обмеження щодо одночасного

членства в контрольних і виконавчих органах декількох

АТ [такими вимогами можуть бути: наявна нині умова

бути акціонером даного товариства (якщо акціонер -

юридична особа, то від її імені має діяти спеціально призна-

чений нею для цього представник); передбачена чинним

законодавством заборона одночасно бути членом прав-

ління або ревізійної комісії цього самого товариства; ви-

мога щодо обов'язкового представництва найманих пра-

цівників - у межах 1/3 складу спостережної ради; додат-

кова заборона бути одночасно членом понад, скажімо, 5

спостережних рад різних АТ, за винятком дочірніх під-

приємств однієї холдингової компанії (тоді це число може

бути збільшено до 10)]; б) передбачити порядок прийнят-

тя спостережного радою рішень; в) більш грунтовно ви-

значити її компетенцію з урахуванням практичного досві-

ду й підзаконної нормотворчості (положень підзаконних

нормативних актів), а також зарубіжного досвіду, окреслив-

ши в ст. 46 Закону України "Про господарські товариства"

межі компетенції спостережної ради так: "Спостережна

рада затверджує склад правління і відкликає призначених

-156-

нею членів правління; організує та контролює діяльність

правління; виконує окремі функції загальних зборів акціо-

нерів, крім питань, віднесених законом і статутом това-

риства до виключної компетенції загальних зборів акціо-

нерів; здійснює представництво АТ в судових процесах за

участю членів правління (тобто коли останні виступають

у ролі позивачів до АТ або відповідачів за позовом това-

риства); дає згоду на укладення від імені товариства угод:

на суму понад 10 тисяч неоподатковуваних мінімумів до-

ходів громадян; пов'язаних із заставою нерухомого майна

товариства; тих, що укладаються між АТ і членом (члена-

ми) правління або спостережної ради цього товариства";

2) передбачити відповідальність членів спостережної ради

перед товариством за шкоду, заподіяну прийняттям цим

органом рішень усупереч інтересам АТ та його акціонерів,

на зразок уже запропонованої щодо членів правління.

РЕВІЗІЙНА КОМІСІЯ. Ревізійна комісія е обов'язко-

вим контрольним органом АТ. Необхідність ревізійної

комісії зумовлена тим, що брати участь в органах управлін-

ня можуть не лише акціонери, а й особи, які виконують

функції членів правління, керівників структурних під-

розділів і головних спеціалістів на підставі трудового до-

говору. Діяльність зазначених посадових осіб та органів,

сформованих за їхньою участю, потребують перевірки з боку

акціонерів - адже інтереси найманих працівників не зав-

жди збігаються з інтересами АТ, в якому вони працюють,

а також учасників цього товариства. Менеджери АТ, які

не е акціонерами останнього, зацікавлені у завищеній оцінці

своєї праці, а до того ж можуть зловживати своїм стано-

вищем в АТ на шкоду останньому (наприклад, укласти

угоду чи здійснити господарську операцію на свою користь

або в інтересах третіх осіб - за відповідну винагороду).

Отже, основне призначення ревізійної комісії АТ - конт-

роль за фінансово-господарською діяльністю товариства в

цілому, тобто правління, всіх його підрозділів і створених

-157-

товариством дочірніх підприємств. Стаття 49 Закону Укра-

їни "Про господарські товариства" відводить ревізійній

комісії скромнішу роль - лише здійснення контролю за

фінансово-господарською діяльністю правління АТ, що

навряд чи можна визнати доцільним. До того ж за наяв-

ності в АТ спостережної ради остання та ревізійна комі-

сія виявляються двома органами, що контролюють діяль-

ність правління. Ці органи мають багато спільних рис (вони

обираються й відкликаються загальними зборами акціо-

нерів, підзвітні цим зборам, формуються з числа акціонерів,

порядок їхньої діяльності та кількісний склад затверджу-

ються загальними зборами акціонерів згідно зі статутом

товариства, обидва ці органи можуть вимагати скликання

існує істотна різниця.

По-перше, спостережна рада повинна обмежитися конт-

ролем діяльності правління (і водночас - усієї діяльності

виконавчого органу АТ, в т. ч. фінансово-господарської,

організаційної: щодо розгляду пропозицій та звернень

акціонерів тощо), а ревізійна комісія покликана контро-

лювати лише фінансово-господарську діяльність, але това-

риства в цілому (в т. ч. і його філії, представництва, дочірні

підприємства унітарного типу).

По-друге, якщо спостережна рада діє постійно, періодич-

но збираючись на свої засідання, то ревізійна комісія здій-

снює перевірки фінансово-господарської діяльності товари-

ства лише за певних обставин - за дорученням загаль-

них зборів, ради АТ (спостережної ради), з власної ініціа-

тиви, якщо для цього є відповідні підстави, або на вимогу

акціонерів, які володіють у сукупності більш як 10% го-

лосів, а висновки щодо річних звітів та балансів АТ готує

по завершенні відповідного господарсько-фінансового року

(при цьому ревізійній комісії АТ мають бути подані всі

матеріали, бухгалтерські або інші документи та особисті

пояснення посадових осіб на її вимогу).

-158-

По-третє, ревізійна комісія доповідає про результати

проведених нею перевірок загальним зборам АТ або раді

АТ (спостережній раді), тоді як остання звітує про свою

діяльність лише загальним зборам АТ (хоча згаданим

Типовим статутом відкритого акціонерного товариства,

створеного в процесі корпоратизації та приватизації, пе-

редбачається, що ревізійна комісія звітує лише перед за-

гальними зборами).

По-четверте, члени ревізійної комісії мають право бра-

ти участь із правом дорадчого голосу в засіданнях прав-

ління, тоді як за членами спостережної ради закон такого

права не фіксує.

Повноваження ревізійної комісії можна окреслити так:

1) здійснення чергових (по закінченні фінансово-госпо-

дарського року) та позачергових перевірок фінансово-гос-

подарської діяльності АТ, його дочірніх підприємств, філій,

представництв та інших структурних підрозділів - за

дорученням загальних зборів акціонерів, ради АТ, з її влас-

ної ініціативи або на вимогу акціонерів, які сукупно воло-

діють 10 (за законом), а доцільно (з метою захисту меншості)

- 5% голосів; зазначені перевірки можуть стосуватися:

дотримання вимог чинного законодавства, статуту АТ

і його внутрішніх нормативних актів;

виконання рішень загальних зборів щодо фінансово-

господарських питань, у т. ч. усунення вад, виявлених по-

передньою ревізією;

правильності розрахунків суми прибутку, що спла-

чується акціонерам по акціях;

дотримання акціонерами порядку і строків оплати

акцій, якщо установчими документами та умовами емісії

було Передбачено поетапну часткову оплату, а також спла-

ти акціонерами, які своєчасно не виконали своїх зобов'я-

зань щодо оплати, 10% річних від суми простроченого

платежу;

правильності визначення розміру статутного фонду АТ

-159-

і кількості акцій, що випускаються, а також змін розміру

цього фонду;

обгрунтованості запропонованої оцінки вкладів, зроб-

лених у негрошовій формі;

формування й використання резервного та інших фон-

дів, джерелом яких є прибуток АТ;

стану каси та майна товариства тощо;

2) складання висновку по річних звітах та балансах АТ,

що є обов'язковою умовою для затвердження загальними

зборами балансу;

3) вимагати позачергового скликання загальних зборів

акціонерів у разі виникнення загрози суттєвим інтересам

АТ чи виявлення зловживань, учинених посадовими осо-

бами; це є водночас і правом, і обов'язком ревізійної комісії.

Ревізійна комісія АТ також є колегіальним органом, як

спостережна рада і правління, але закон не встановлює

кількісних вимог до її складу на відміну від аналогічної

комісії товариства з обмеженою відповідальністю, кількіс-

ний склад якої має становити щонайменше три особи. Це

число слід визнати мінімальним для ревізійної комісії АТ,

за винятком товариств із незначною (до 50 осіб) кількістю

акціонерів (для них доцільно було б у законодавчому по-

рядку передбачити можливість обрання одного ревізора).

Важливим питанням є визначення терміну повноважень

ревізійної комісії чи ревізора, однак вітчизняний законо-

давець не приділяє цьому належної уваги. Тому доцільно

в законодавчому порядку передбачити такий термін (при-

наймні максимальний) і можливість обрання членом ре-

візійної комісії чи ревізором не більш як на два строки

підряд.

Організація роботи ревізійної комісії АТ має здійсню-

ватися на підставі закону, а також внутрішніх норматив-

них актів товариства, що деталізують процедуру формуван-

ня та діяльність цього органу, його функції, права та обо-

в'язки членів комісії, з урахуванням специфіки діяльності

-160-

конкретного АТ. А от питання відповідальності членів

ревізійної комісії за невиконання, неналежне виконання

своїх обов'язків або зловживання своїми правами має вста-

новлювати закон. Не останнє місце в системі заходів відпо-

відальності щодо таких осіб належить майновій відпові-

дальності перед АТ, якщо діями (бездіяльністю) членів

ревізійної комісії товариству завдано шкоди, в т. ч. і збит-

ків. Можливість застосування майнової відповідальності

щодо членів ревізійної комісії як посадових осіб органів

АТ передбачена ст. 23 та п. "є" ст. 41 Закону України "Про

господарські товариства"; однак поняття та межі такої

відповідальності цей закон не розкриває, що е однією з його

вад. Взагалі відповідальність членів органів АТ (у т. ч. й

ревізійної комісії) доцільно було б передбачити, як це і

робить, наприклад, російський законодавець щодо посадо-

вих осіб АТ (ст. 71 Закону РФ "Про акціонерні товари-

ства") або німецький законодавець щодо зазначених осіб і

ревізорів (параграфи 93 і 116 Акціонерного закону та па-

раграф 323 Торгового уложення), у спеціальному Законі

"Про акціонерні товариства", потреба в якому в Україні

давно назріла. При цьому обсяг і характер майнової відпо-

відальності членів ревізійної комісії мають бути такими

ж як у членів інших колегіальних органів АТ - правлін-

ня та спостережної ради.

* * *

Узагальнюючи наведену тут характеристику АТ, мож-

на визначити основні риси АТ взагалі, специфічні риси

окремих видів АТ (ВАТ і ЗАТ), а також АТ, що створюють-

ся в спеціальному порядку (в процесі приватизації).

Основні риси акціонерних товариств:

господарська організація корпоративного типу;

-161-

поділ статутного капіталу на частки рівної номіналь-

ної вартості, що іменуються акціями;

відповідальність АТ за своїми зобов'язаннями лише

майном, що належить йому на праві власності;

відсутність у акціонерів субсидіарної майнової відпо-

відальності за зобов'язаннями товариства, якщо вони (ак-

ціонери) повністю сплатили свої частки;

наявність статусу юридичної особи;

мінімальна кількість засновників - 2;

засновники - фізичні та/або юридичні особи ;

обов'язковість майнової участі акціонерів в АТ і нео-

бов'язковість для: них персональної участі;

обов'язкова наявність статутного й резервного фондів,

вимоги до мінімального розміру, співвідношення й поряд-

ку формування яких визначаються законом;

наявність власного майна (закріпленого за АТ на праві

власності);

придатність форми АТ для підприємств, інших госпо-

дарських організацій низової ланки економіки (банків,

страхових організацій тощо), господарських об'єднань;

корпоративний характер управління та відповідна

система органів: вищий орган - загальні збори акціонерів,

виконавчий - правління, контрольні - спостережна рада

(за всією діяльністю правління), ревізійна комісія (за фінан-

сово-господарською діяльністю правління);

участь акціонерів в управлінні залежить від кількості

акцій, які належать їм;

можливість у засновників (акціонерів) вибору типу

АТ - закрите чи відкрите;

можливість залучення значних інвесторів на правах

власників привілейованих акцій;

визначення обсягу прав акціонерів залежно від виду

(класу) акцій (прості чи привілейовані), що їм належать;

вихід акціонера з АТ здійснюється відчуженням

акцій.

-162-

Позитивні й негативні риси акціонерного товариства.

Позитивні риси:

легкість створення значного за розмірами капіталу;

обмеженість ризику акціонера розміром сплачених

за акції коштів;

стабільність майнової бази АТ, оскільки на неї, як

правило, не впливає вихід акціонера з АТ (це відбувається

через відчуження акцій іншим особам);

необов'язковість персональної участі акціонерів у

діяльності АТ;

можливість залучення до участі у ВАТ широких верств

населення і відповідно - розподілу прибутку АТ між ними;

можливість застосування в різних секторах економі-

ки - державному, комунальному, приватному, а також

змішаних АТ;

використання форми АТ в процесі роздержавлення й

приватизації;

можливість здійснення контролю над АТ завдяки

володінню контрольним пакетом акцій.

Негативні риси:

ігнорування інтересів меншості;

можливість формування виконавчого органу з найма-

них працівників і необов'язковість персональної участі в

них акціонерів зумовлює відчуження останніх від управлін-

ня АТ;

складність управління (декілька органів - загальні

збори акціонерів, правління, спостережна рада, ревізійна

комісія) і контролю за виконавчим органом з боку акціо-

нерів;

можливість зловживань з боку засновників через лег-

кість акумулювання коштів;

тяжіння до монополізму;

можливість здійснення контролю над АТ завдяки

І володінню контрольним пакетом акцій, якщо такий кон-

троль здійснюється на шкоду АТ та його акціонерам.

-163-

Відмінність між відкритим акціонерним товарист-

вом і закритим акціонерним товариством визнача-

ється:

порядком розміщення акцій (у ВАТ - передплатою і

вільною купівлею-продажем на фондовому ринку, в ЗАТ

- розміщенням серед засновників);

порядком руху учасників (у ВАТ він вільний, у ЗАТ

- дещо обмежений, оскільки акції такого товариства не

продаються й не купуються на біржі);

видами акцій, що випускаються цими товариствами

(ВАТ може випускати як іменні акції, так і акції на пре-

д'явника, а ЗАТ - лише іменні);

порядком створення (у ВАТ він досить складний, що

пов'язано з розміщенням акцій серед необмеженого кола

осіб шляхом підписки, а отже, і наявністю етапів, не при-

таманних ЗАТ: реєстрації інформації про акції (що публі-

кується), оголошення про підписку, процедури підписки,

вирішення на установчих зборах питань, пов'язаних з ре-

зультатами підписки);

мінімальним розміром оплати акцій на момент скли-

кання установчих зборів (у ВАТ він має бути не меншим

за 30%, а в ЗАТ - 50% номінальної вартості акцій);

переліком обов'язкових для розгляду на установчих

зборах питань (у ВАТ він значніший, що пов'язано з ре-

зультатами підписки на акції ВАТ);

обсягом обов'язків і відповідальністю засновників: у

засновників ВАТ вона значніша, що пов'язано з підпискою

на акції (обов'язок повернути особам, що підписалися на

акції, сплачені ними суми в разі: а) якщо підписка не відбу-

валася б) якщо установчі збори вчасно не були скликані,

і підписчики акцій зажадали повернення сплачених сум;

в) якщо установчі збори з необхідним кворумом не вда-

лося зібрати ні першого, ні другого разу;

обсягом публічності діяльності (у ВАТ вона значні-

ша, що пов'язано з розміщенням акцій серед заздалегідь

-164-

невизначеного кола осіб, і передбачає інформування всіх

зацікавлених осіб через органи масової інформації про

підписку на акції, про результати фінансово-господарської

діяльності).

Особливості відкритого акціонерного товариства

(ВАТ), що створюється в процесі приватизації держав-

ного підприємства:

створюється однією особою - органом приватизації,

який затверджує статут такого ВАТ і проводить його дер-

жавну реєстрацію (підставою для цього є затверджений

план приватизації підприємства чи план продажу акцій);

реєструється в загальному для всіх суб'єктів підприєм-

ницької діяльності порядку, але без внесення плати за таку

реєстрацію;

від моменту державної реєстрації стає правонаступ-

ником прав та обов'язків підприємства, що приватизу-

ється;

є неповноцінним відкритим АТ до моменту скликан-

ня загальних зборів акціонерів, що можливо після завер-

шення реалізації плану продажу акцій (або до продажу

принаймні понад 60% акцій): а) правління формується з

посадових осіб державного підприємства, перетвореного у

ВАТ; б) головою правління призначається керівник дер-

жавного підприємства, перетвореного у ВАТ; в) функції

управління акціями, що належать державі, покладаються

на уповноважену особу, призначену Фондом державного

майна;

працівники такого підприємства мають право: 1) об'єд-

натися, створивши господарське товариство, для викупу

контрольного пакета акцій; 2) на першочергове придбан-

ня акцій за їхньою номінальною вартістю на суму і за ра-

хунок приватизаційного майнового сертифіката, а також

за власні грошові кошти на половину суми виданого праців-

никові приватизаційного майнового сертифіката;

наявність у керівних працівників такого підприєм-

-165-

ства права на додаткове придбання за грошові кошти акцій

за їхньою номінальною вартістю на загальну суму до 5%

статутного фонду товариства з відстроченням оплати на

1 рік за умови внесення не менш як 30% вартості придба-

них акцій;

реалізація плану продажу акцій (принаймні понад

60% акцій) дозволяє скликати збори акціонерів, прийняти

новий статут ВАТ, створити систему органів на розсуд ак-

ціонерів і відповідно до Закону України "Про господарські

товариства", а також обрати склад цих органів, тобто пере-

творити формальне ВАТ у реальне ВАТ.

Особливості відкритого акціонерного товариства

(ВАТ), створеного в процесі приватизації на базі дер-

жавного майна, зданого в оренду:

можливість створення за наявності таких умов:

а) якщо здане в оренду майно може бути об'єктом при-

ватизації та щодо нього не передбачається застосування

обмежень (певного порядку приватизації);

б) якщо майно здавалося в оренду без права викупу або

право викупу передбачалося договором оренди, укладеним

після набрання чинності Законом України ''Про оренду

державного і комунального майна";

в) якщо орендар згоден виступити разом з державним

органом приватизації засновником ВАТ на базі майново-

го комплексу державного підприємства (його структурно-

го підрозділу), зданого в оренду;

г) затвердження органом приватизації плану прива-

тизації (плану розміщення акцій);

засновниками такого ВАТ виступають державні органи

приватизації (з боку держави) та орендар в особі створеного

членами трудового колективу державного підприємства

(його структурного підрозділу), майно якого передається в

оренду, господарського товариства;

роль установчого договору такого ВАТ виконує рішення

засновників про створення товариства;

-166-

реєстрація створеного ВАТ відбувається в загальному

для всіх суб'єктів підприємницької діяльності порядку, але

без внесення відповідної плати за реєстрацію;

з моменту державної реєстрації договір оренди вва-

жається розірваним, діяльність підприємства, створеного на

базі орендованого майна, припиняється, а правонаступни-

ком орендаря стає створене ВАТ;

статутний фонд ВАТ формується за рахунок держав-

ного майна, - зданого в оренду [якщо законом не встанов-

лено заборони чи особливого порядку (обмеження) прива-

тизації такого майна] та майна, що є власністю орендаря;

таке ВАТ є неповноцінним, оскільки до моменту реалі-

зації плану продажу акцій і скликання перших загаль-

них зборів акціонерів керівництво підприємством покла-

дається на адміністрацію орендного підприємства, що при-

ватизується;

на вартість свого внеску орендар отримує акції ство-

реного ВАТ, а акції, що відповідають частці держави у ста-

тутному фонді ВАТ, продаються згідно з законодавством

про приватизацію;

наявність у членів трудового колективу орендного

підприємства, що виступило засновником такого ВАТ, за-

гальних (права на першочергове придбання акцій ВАТ за

номінальною їхньою вартістю на суму та за рахунок при-

ватизаційного майнового сертифіката, а також за грошові

кошти на половину суми приватизаційного майнового сер-

тифіката) і додаткових пільг (права на придбання акцій

ВАТ за їхньою номінальною вартістю за рахунок компен-

саційних сертифікатів у межах 25% статутного фонду, але

не більше, ніж на суму одного приватизаційного майново-

го сертифіката на кожного члена організації орендарів,

якщо частка майна орендаря з урахуванням вартості акцій,

придбаних на пільгових умовах членами трудового колек-

тиву, у статутному фонді ВАТ менша за 25%);

із завершенням реалізації плану продажу акцій, що

-167-

належать державі у такому ВАТ, скликаються загальні

збори акціонерів і відбувається перетворення неповноцін-

ного ВАТ у повноцінне (затверджується новий статут ВАТ,

формуються його органи відповідно до Закону України

"Про господарські товариства").

-168-

<< | >>
Источник: Вінник О.М.. Господарські товариства і виробничі кооперативи: правове становище. - К.,1998.- 309 с.. 1998

Еще по теме Глава 2 ПРАВОВЕ СТАНОВИЩЕ АКЦІОНЕРНИХ ТОВАРИСТВ:

  1. Види юридичних осіб
  2. ТЕМА 3. СУБ’ЄКТИ ТОРГОВОГО ПРАВА ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН
  3. СТРУКТУРА РИНКУ ЦІННИХ ПАПЕРІВ В УКРАЇНІ
  4. ДИРЕКТИВА РАДИ 92/49/ЕЕС від 18 червня 1992 року щодо узгодження законів, підзаконних та адміністративних положень, які стосуються прямого страхування, іншого, ніж страхування життя, та про внесення змін до Директив 73/239/ЕЕС і 88/357/ЕЕС (третя Директива, яка стосується страхування, іншого, ніж страхування життя)*
  5. ДИРЕКТИВА 2001/34/ЕС ЄВРОПЕЙСЬКОГО ПАРЛАМЕНТУ І РАДИ від 28 травня 2001 року про допуск цінних паперів до офіційного лістингу на фондовій біржі і про інформацію, що повинна бути опублікована про ці цінні папери
  6. 4. Суб'єкти права власності на землю
  7. Розділ X ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ
  8. Основні інститути цивільного права країн континентальної правової сім’ї
  9. Тема 15. Радянська державність і право в Україні в 20-30 рр. ХХ ст.
  10. § 7. Цивільне право
  11. ЗМІСТ
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Арбитражный процесс - Банковское право - Вещное право - Государство и право - Гражданский процесс - Гражданское право - Дипломатическое право - Договорное право - Жилищное право - Зарубежное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Медицинское право - Международное право. Европейское право - Морское право - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Политология - Права человека - Право зарубежных стран - Право собственности - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Семейное право - Судебная психиатрия - Судопроизводство - Таможенное право - Теория и история права и государства - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Ювенальное право - Юридическая техника - Юридические лица -