<<
>>

ПРАВОВОГО СТАНОВИЩА ГОСПОДАРСЬКИХ ТОВАРИСТВ І ВИРОБНИЧИХ КООПЕРАТИВІВ

Правову природу і характерні риси господарських то-

вариств, до яких відносили й артілі (виробничі коопера-

тиви), досить грунтовно дослідили науковці минулого сто-

ліття.

Г. Шершеневич, А. Камінка, П. Писемський, П. Ци-

тович, В. Бєлінський та ін. в Російській імперії, а за ц

межами - К.-Ф. Савінь'ї, Р. Ієринг, Рено, Л. Гольдшмідт,

О. Гірке, Ластіг та ін. [1] приділяли значну увагу цьому

питанню. Хоча відтоді минуло майже століття і зазначені

товариства набули деяких нових рис у сучасних умовах

розвитку ринкових відносин (господарювання), однак ре-

зультати тогочасних досліджень не втратили свого зна-

чення і варті уваги з коригуванням на сучасні тенденції

розвитку цього правового інституту.

Господарські (торгові) товариства та близькі до них за

правовим становищем і правовою природою виробничі

кооперативи (об'єднаємо їх під однією назвою - підприєм-

ницькі товариства, цілком слушно використаною в про-

екті Цивільного кодексу України [2]), являють собою органі-

-13-

зоване в єдине ціле об'єднання декількох (за українським

законодавством щонайменше двох для господарських

товариств і трьох для кооперативів [3]) осіб для здійснен-

ня господарської діяльності [виготовлення продукції (то-

варів), виконання робіт, надання послуг] із метою отримання

прибутку, тобто належать до підприємницьких організацій

корпоративного типу. За висловом А. Камінки, девіз та-

ких товариств: "в єднанні спільних зусиль - запорука

успіху кожного" [4].

На етапі промислового капіталізму підприємницькі то-

вариства створювалися фізичними особами (які й були їх

учасниками) з метою об'єднання коштів і зусиль для ве-

дення започаткованої справи. Цього вимагав розвиток

ринкових (капіталістичних) відносин, чільне місце в сис-

темі яких належить великим підприємствам. Без консо-

лідації між собою дрібні підприємці не мали б реальної

можливості засновувати великі підприємства і брати в них

участь.

Подібні економічні умови спонукали робітників, єдине

надбання яких полягало в їхній працездатності, також

об'єднуватися: лише спілка (кооператив) надавало їм мож-

ливість займатися господарською діяльністю з метою отри-

мання прибутку без підпорядкування великому підпри-

ємцеві.

Індивідуальний підприємець, звісна річ, може залучи-

ти додаткові кошти, взявши кредит, але це загрожує йому

залежністю від позикодавця, якому слід повернути вчасно

і суму позики, і обумовлені відсотки за користування нею.

Підприємницькі товариства стали тим способом .здійснен-

ня підприємницької діяльності (господарської діяльності

з метою отримання прибутку), коли до цього залучаються

майно і діяльність декількох, ато й багатьох, осіб. Переда-

не такому товариству майно як вклад його. учасників (чле-

нів) стає, як правило, власністю товариства. Отже, акуму-

льовані в такий спосіб кошти не треба нікому повертати, а

-14-

тим більше сплачувати за них відсотки незалежно від ре-

зультатів господарської діяльності.

Вихід учасника з підприємницького товариства (за ви-

нятком виробничого кооперативу) не тягне за собою - як

обов'язковий наслідок - повернення частки такого учас-

ника в натурі: йому гарантується сплата грошового екві-

валента частки (якщо інше не передбачено законом або

установчими документами товариства). Отже, стабілізуєть-

ся майнова база (майновий комплекс) підприємства, що

функціонує у формі підприємницьких товариств. А це -

єдиний спосіб не лише нагромадження в руках одного

суб'єкта господарювання значних капіталів, а й звільнен-

ня його учасників як окремих осіб від усього тягаря ризи-

ку ведення справи.

Поєднання майнових коштів декількох (багатьох) осіб і

закріплення їх на праві власності за створеним підпри-

ємницьким товариством дозволяють його засновникам

(учасникам) обмежити свій ризик (а в деяких видах това-

риств - і відповідальність) за негативні результати діяль-

ності товариства.

За такої форми організації суб'єкт під-

приємництва (господарське товариство чи виробничий ко-

оператив) не перебуває у вирішальній залежності від осо-

би окремого підприємця. Ризик, за висловом Г. Шер-

шеневича [5], не концентрується на господарстві одного

підприємця (однієї особи), а розподіляється між декілько-

ма господарствами.

Досвід і знання однієї особи можуть поєднатися з ка-

піталом іншої, яка бажала б започаткувати і вести певну

справу, але не має для цього відповідних знань і навичок.

Великі та/або ризиковані підприємства (види господар-

ської діяльності), що не під силу окремому підприємцеві,

засновуються і здійснюються завдяки об'єднанню майна

та підприємницької чи трудової діяльності багатьох осіб,

аби акумулювати необхідні кошти, а в разі необхідності -

і поєднати їх з навичками, знаннями, вмінням цих осіб, а

-15-

також зменшити для окремих підприємців ризик від мож-

ливих утрат. Водночас ця легкість концентрації коштів

декількох (багатьох) осіб е досить небезпечною, якщо това-

риство створюється не з метою ведення легальної підприєм-

ницької діяльності, а лише для нагромадження і привлас-

нення капіталу його засновниками (або деякими з них) за

рахунок довірливих людей. Особливого розмаху це може

досягти у відкритих акціонерних товариствах. Тому дер-

жава повинна втручатися в діяльність підприємницьких

товариств, особливо акціонерних, з огляду на їхню суспільну

вагу.

Необхідність державного регулювання таких товариств

була визнана ще в минулому столітті. Таке регулювання

здійснювалося шляхом прийняття загального закону (як,

наприклад. Торгового кодексу у Франції чи Торгового уло-

ження в Німеччині) та/або спеціальних законів (про акці-

онерні товариства, про товариства з обмеженою відпові-

дальністю, про виробничі кооперативи) [6]. У різних краї-

нах це питання вирішується по-своєму, але загальною тен-

денцією є посилення грунтовності регулювання правового

становища підприємницьких товариств, особливо акціонер-

них (щодо останніх, як правило, приймаються спеціальні

закони).

За висловом Г. Шершеневича, "цивільні норми

права товариств пройняті заходами поліцейського харак-

теру" [7], що взагалі не є характерним для цивільного права,

а скоріше притаманне торговому (комерційному, госпо-

дарському) праву.

Підприємницьке товариство як організація осіб, котрі

об'єднали своє майно і підприємницьку або трудову діяль-

ність з метою отримання прибутку, є суб'єктом підприєм-

ницької діяльності, оскільки їм властиві усі риси підприєм-

ця: здійснення господарської діяльності - виготовлен-

ня продукції (товарів), виконання робіт, надання послуг

відбувається систематично, на професійній основі у вигляді

промислу (тобто не для с,ебе, а для задоволення потреб

-16-

інших осіб), з метою отримання прибутку, на власній май-

новій базі, відокремленій від майна засновників чи учас-

ників (що не виключає використання чужого майна на

підставі договору майнового найму), під власну майнову

відповідальність [8]. Підприємницьке товариство можна

назвати колективним підприємцем [9], що має характерні

ознаки, а саме: в основі підприємницького товариства

лежить угода, але угода специфічна, хоча до неї мають

застосовуватися і загальні правила щодо укладання угод

(стосовно обсягу право- та дієздатності осіб, які її уклада-

ють або до неї приєднуються). У господарських товариствах

ця угода (установчий договір) має укладатися в письмовій

формі та за українським законодавством [10] є обов'язко-

вим установчим документом, хоч у правових системах

деяких країн [11] така угода відсутня, якщо законодавець

дозволяє створювати окремі види господарських товариств

(акціонерне чи з обмеженою відповідальністю) одній особі.

Збільшення кількості учасників відбувається через продаж

акцій (часток у майні товариства) і укладення в усній

(у відкритому акціонерному товаристві) або письмовій

формі договору приєднання чи схвалення статуту такої

організації (в решті господарських товариств, тобто за

винятком акціонерних відкритого типу, це відбувається

внесенням відповідних змін до установчих документів).

У разі створення виробничого кооперативу договір у

письмовій формі частіше не укладається, але усна форма

схвалення майбутніми членами кооперативу його статуту

(а відповідно і закріплених у ньому положень, у т. ч. й щодо

прав та обов'язків членів кооперативу) неодмінно має бути.

Спершу підприємницькі товариства (що відповідає їхній

суті) мали створюватися декількома особами, мінімальну

кількість яких визначало законодавство. Це знайшло відо-

браження і в Законі України "Про господарські товариства",

перша стаття якого передбачає, що такі товариства ство-

рюються фізичними та/або юридичними особами (вжито

-17-

множину без зазначення мінімальної кількості засновників,

що дозволяє визначити цей мінімум у дві особи; однак для

виробничих кооперативів це число становить три, як пра-

вило, фізичні особи, котрі досягли 16-річного віку [12]).

Легалізація в деяких країнах господарських товариств

у складі однієї особи відображає сучасну тенденцію прак-

тики підприємництва, коли навіть значні за розмірами

підприємства можуть засновуватися окремими особами -

фізичними та/або юридичними як власниками необхідних

для цього капіталів.

Фігура господарського товариства (навіть у складі однієї

особи) та виробничого кооперативу найбільше відповідає

ринковим умовам господарювання, адже такі суб'єкти гос-

подарювання є власниками майна, переданого учасниками

у вигляді вкладів (паїв), виробленої продукції, отриманих

доходів, набутого за рахунок останніх, а також на інших

законних підставах майна. Лише власник майна може бути

повноцінним суб'єктом підприємницької діяльності -

адже це гарантує йому незалежність і значний рівень сво-

боди (в межах закону, звісно) щодо здійснення такої діяль-

ності та самостійність його майнової відповідальності як

необхідної гарантії для його кредиторів у задоволенні їхніх

обгрунтованих вимог.

Учасники підприємницьких товариств повинні мати

необхідний обсяг право- та дієздатності (правосуб'єктності).

Однак вимоги до такого обсягу різні у товариств, що (а)

належать до об'єднань капіталів, (б) що є персональними

об'єднаннями, та (в) у виробничих кооперативів. Відносно

перших наявність повної право- та дієздатності (щодо фі-

зичних осіб) не є обов'язковою, за винятком засновників,

тобто майбутніх учасників, які укладають між собою уста-

новчий договір (договір про спільну діяльність щодо ство-

рення товариства з певними параметрами). Так, акціоне-

рами, учасниками товариства з обмеженою відповідальні-

стю або товариства з додатковою відповідальністю можуть

-18-

бути і неповнолітні особи, які отримали, наприклад, акції

або частки в майні товариства у спадщину, причому в това-

ристві з обмеженою відповідальністю (далі ТОВ) і в това-

ристві з додатковою відповідальністю (далі ТДВ) обов'яз-

ковим є схвалення такого кроку рештою учасників. Це

пояснюється домінуванням майнового елементу в таких

товариствах (обов'язковість лише майнової участі без обтя-

ження - за деякими винятками щодо ТОВ і ТДВ - неод-

мінно брати участь в управлінні справами або виробничій

діяльності товариства). Тому в цих товариствах на особу

учасника не дуже зважають; вона може бути і недієздат-

ною, адже функції управління виконуються органами това-

риства, а виробничу, торговельну тощо діяльність (безпосе-

редню господарську діяльність) можуть виконувати і най-

мані працівники. Інтереси таких осіб можуть представляти

їх законні представники.

Це не стосується орендних підприємств, створених на базі

майнового комплексу державного або комунального під-

приємства членами трудового колективу останнього. Відпо-

відно до ч. 1 ст. 6 Закону України "Про оренду державно-

го і комунального майна" [13] такі підприємства мають

функціонувати у формі господарських товариств (без ви-

моги щодо певного їх виду), а учасники такого товариства

повинні бути членами трудового колективу державного або

комунального підприємства чи його структурного підроз-

ділу, майновий комплекс якого береться в оренду, тобто

брати безпосередню участь у його діяльності (насамперед

виробничій). Водночас необхідність безпосередньої участі

у веденні справ персональних товариств (повного і коман-

дитного) виключає таку можливість (ігнорування особи

учасника).

Щодо виробничих кооперативів діє норма, відповідно до

якої його членами можуть бути особи, які досягли 16-річно-

го віку (тобто громадяни, з якими за трудовим законодав-

ством може укладатися трудовий договір); вимога щодо

-19-

безпосереднього здійснення виробничої діяльності госпо-

дарського кооперативу означає, що його членом може бути,

як правило, фізична особа; участь юридичних осіб допу-

скається в сільськогосподарських кооперативах, переваж-

но на правах асоційованого члена.

Захищаючи суспільні інтереси, законодавство встанов-

лює обмеження для деяких категорій осіб:

заборону для державних підприємств, установ, органі-

зацій (крім Фонду державного майна України, відповід-

них галузевих міністерств і відомств, державних госпо-

дарських об'єднань, створених за рішенням уряду) бути

засновниками та учасниками підприємницьких структур,

окрім будівельних організацій, підприємств будівельної

індустрії та будівельних матеріалів, які є засновниками

господарських товариств, що здійснюватимуть проектуван-

ня та будівництво за кордоном [14];

заборону для юридичних осіб, в майні яких частка дер-

жавної власності перевищує 25%, бути покупцями в про-

цесі приватизації [в т. ч. і щодо акцій (часток, паїв), які

належать державі в майні господарських товариств];

для підприємств та організацій, майно яких перебуває

в комунальній власності, та органів місцевого самовряду-

вання - щодо можливості придбання акцій (часток, паїв)

у майні господарських товариств, що належать державі, у

процесі приватизації державного і комунального майна [15];

працівникам державних органів приватизації (крім

випадків використання ними приватизаційних паперів)

бути покупцями об'єктів приватизації (в т. ч. часток, акцій,

паїв, що належать державі в майні господарських товариств

та інших об'єднань) в процесі приватизації [16];

заборону для військовослужбовців, службових осіб

органів прокуратури, суду, арбітражного суду, державного

нотаріату, державної безпеки, внутрішніх справ, а також

органів державної влади та управління, які покликані

здійснювати контроль за діяльністю підприємств та ін. осіб,

-20-

уповноважених на виконання функцій держави, - щодо

заняття підприємницькою діяльністю (що нерівнозначне

участі в її організаційно-правових формах), а також осіб,

що мають непогашену судимість за корисливі злочини -

щодо права виступати засновниками підприємницьких

товариств, займати в них керівні посади і посади, пов'язані

з матеріальною відповідальністю [17].

Важливою ознакою підприємницьких товариств є по-

єднання в них особистих і майнових сил учасників. Г. Шер-

шеневич зазначав, що сама ідея товариства передбачає для

кожного учасника обов'язкове сприяння досягненню спіль-

ного результату особистими силами чи майновим вкладом

або тим і тим разом. Майновий внесок може виражатися

в речах, грошах, цінних паперах, майнових правах (у т. ч.

і в праві на інтелектуальну власність) [18].

Майно, внесене учасниками товариства як їхні вклади

(паї), належить товариству на праві власності (крім земель-

них ділянок, внесених членами сільськогосподарського ко-

оперативу в рахунок їхньої майнової участі) [19]. В той

же час частина майна (майнових прав) може бути передана

товариству його засновниками (учасниками) на праві корис-

тування (наприклад, право користування землею та інши-

ми природними ресурсами, будинками, спорудами, устат-

куванням тощо).

Речі, що споживаються (гроші, сировина, паливо) мають

передаватися учасниками товариству на праві власності, а

щодо індивідуально визначених речей (земельні ділянки,

будинки, споруди тощо) можливе застосування як права

власності, так і права користування. Однак правовий ре-

жим речей, що передаються товариству його засновника-

ми (учасниками), має бути чітко визначений у договорі

(установчому або укладеному між уже створеним товари-

ством і особами, які бажають взяти в ньому участь) - чи

ці речі передаються у власність, чи в користування.

Участь у підприємницькому товаристві (господарсько-

-21-

му товаристві чи виробничому кооперативі) є водночас обо-

в'язком і правом його учасників (членів). Майнова участь

(внесення вкладу чи паю, а в передбачених установчими

документами випадках - додаткових внесків) є обов'яз-

ковою, а особиста - правом (в об'єднаннях капіталів, до

яких належать акціонерне товариство, і значною мірою

товариство з обмеженою і товариство з додатковою відпо-

відальністю [20]), а в персональних товариствах (повному

і командитному, а також у виробничому кооперативі) -

обов'язком [21).

У товариствах, де домінує майновий елемент (це прита-

манне об'єднанням капіталів) та/або налічується велика

кількість учасників, особиста участь відступає на другий

план і не тяжіє над учасниками, якщо закон або установчі

документи товариства цього не вимагають. Особиста участь

проявляється в управлінні справами товариства, в представ-

ництві у зовнішніх відносинах (тобто у відносинах з тре-

тіми особами), у виконанні технічних робіт (з обслуговування,

діяльності товариства), у безпосередньому здійсненні або

організації діяльності, яку провадить товариство (виконан-

ня робіт, виготовлення продукції, надання послуг), в роботі

органів товариства (загальних зборів, виконавчих і конт-

рольних органів). Організації, учасники яких не беруть

ніякої участі в їхній діяльності, не можуть належати до

підприємницький товариств.

Наступна важлива риса підприємницьких товариств -

здійснення господарської діяльності з метою отримання

прибутку. Майно та особисті зусилля (знання, досвід, про-

фесійна майстерність, зв'язки) учасники підприємницько-

го товариства об'єднують з метою ведення справи таким

чином, щоб це принесло їм прибуток. Ця ознака відрізняє

підприємницькі товариства від інших спілок (союзів) -

громадських, зокрема, хоча вони за законодавством країн

ринкової економіки (США, Велика Британії та ін.) можуть

використовувати для своєї організації форму господар-

-22-

ського товариства (частіше акціонерного), однак наявність

майнової бази і подібність організаційно-правової форми

не робить їх підприємницькими товариствами, оскільки

основною їхньою метою є не отримання прибутку, а досяг-

нення інших цілей (просвітницьких, культурних тощо).

Такі організації можуть створювати підприємницькі

структури, які забезпечували б кошти для фінансування

їхньої основної (громадської) діяльності. Для подібних

організацій (до них належать кредитні спілки, профспілки,

споживча кооперація тощо) отримання прибутку є не ме-

тою, а засобом для досягнення своїх цілей, скажімо, для

поліпшення матеріального становища своїх членів, створен-

ня для них відповідних матеріальних та інших умов. У

подібних некомерційних організаціях відсутня - як ос-

новна - мета отримання прибутку від спільної діяльності

Їх членів. У країнах ринкової економіки поширені гро-

мадські організації, які внутрішньою будовою подібні до

господарських (частіше акціонерних) товариств. Вони на-

лежать до некомерційних організацій, і їхнє правове ста-

новище регулюється спеціальними законами (наприклад,

у США діє Модельний закон від 1987 р. "Про некомерцій-

ну корпорацію" [22]).

Основна мета підприємницьких товариств - отриман-

ня прибутку досягається шляхом промислу - система-

тичного виконання на професійній основі господарської

діяльності [виготовленні продукції (товарів), здійснення

робіт, надання послуг] не для власних, а для чужих (сусп-

ільних) потреб.

Відокремленість майна товариства від майна його зас-

новників (учасників) і право власності на вищезгадане

майно дозволяє підприємницькому товариству самостійно

здійснювати господарську діяльність і відповідати за її

результати, а це - важлива гарантія для кредиторів то-

вариства щодо задоволення їхніх обгрунтованих вимог за

рахунок цього майна (тобто засіб переважного задоволен-

-23-

ня вимог кредиторів товариства перед кредиторами учас-

ників останнього). Отже, майно товариства - це не влас-

ність його учасників. Останні є кредиторами товариства до

ліквідації останнього на частину невиплаченого їм при-

бутку відповідно до їхніх часток. Порядок відчуження

частки не пов'язується зі складом майна (рухоме чи не-

рухоме). Ці дві обставини дозволили французькому нау-

ковцеві минулого століття Рено [23] дійти висновку, що

частка учасника в майні товариства е рухомим майном,

навіть якщо її передано товариству як майновий внесок у

вигляді нерухомості. Оскільки майно товариства відокрем-

лене від майна його учасників і є його власністю, товари-

ство не може компенсувати пред'явлені до нього вимоги

про сплату боргу боргами цієї третьої особи одному з учас-

ників товариства. Так само учасник не може протистави-

ти вимозі свого кредитора борг останнього товариству.

Відокремленість майна товариства від майна його учас-

ників дозволяє також укладати угоди між першим і дру-

гими.

Підприємницькі товариства як такі діють здебільшого

не через усіх своїх учасників, а через уповноважених на

це учасників (повне і командитне товариства) або через свої

органи (акціонерне товариство, товариство з обмеженою

відповідальністю, товариство з додатковою відповідальні-

стю, виробничий кооператив).

Підприємницькі товариства як суб'єкти підприємниць-

кої діяльності можуть бути і суб'єктами банкрутства [24].

За законодавством України і значної частини країн

ринкової та перехідної економік підприємницькі товари-

ства мають статус юридичної особи незалежно від того,

домінують у них майнові чи особисті елементи. Водночас

у ряді країн світу (Німеччина, США, Велика Британія .та

ін.) персональні товариства (в країнах континентальної

Європи - повне і командитне товариства, в країнах анг-

ло-американського права - партнершип і партнершип з

-24-

обмеженою відповідальністю, в яких домінує особистий еле-

мент) не визнаються юридичними особами, хоча їм прита-

манна (з відповідною фіксацією в законодавстві) значна

частина рис, що характеризують останню (вони визнають-

ся носіями прав та обов'язків, необхідних для здійснення

ними господарської діяльності). Основна обставина, що є

аргументом для прибічників невизнання за персональни-

ми об'єднаннями статусу юридичної особи, полягає в не-

можливості провести чітку межу між майном товариства

і окремих його учасників. Борги товариства покриваються

за рахунок його майна, а в разі недостатності останнього

- і майном окремих його учасників; своєю чергою, заборго-

ваність учасника персонального товариства (об'єднання

осіб) веде до виділення його частки зі складкового майна

товариства для покриття боргу чи до ліквідації товариства

[25]. Однак, як слушно зауважив Г. Шершеневич [26], це

свідчить лише про юридичний зв'язок між майном то-

вариства і майном його учасників, котрий, як і будь-який

інший зв'язок, передбачає самостійність першого і другого.

Роздільність майна в даному випадку не повинна викли-

кати сумніву. В особі підприємницького товариства вста-

новлюються права та обов'язки (в т. ч. й майнові) окремо

від його учасників (членів), а це також свідчить про само-

стійність підприємницького товариства як суб'єкта права,

що виступає в правових відносинах через голови своїх

учасників, і є характерного рисою юридичної особи.

Визнання підприємницького товариства юридичною осо-

бою тягне за собою певні наслідки, а саме:

- вже згадувану відокремленість майна товариства від

майна його учасників (членів). Перше формується за ра-

хунок вкладів засновників (учасників, членів). Останні

втрачають щодо цього майна, внесеного як вклад, майнові

права, отримуючи натомість зобов'язальні права: на отри-

мання частини прибутку товариства (дивідендів), на отри-

мання частини майна товариства в разі ліквідації ос-

-25-

таннього відповідно до розміру своєї частки (паю). Право

на майно товариства під час його існування учасники (чле-

ни) не мають; тут відсутня спільна (сумісна чи часткова)

власність, оскільки суб'єкт права власності один - само

товариство, а не декілька осіб - його учасників щодо од-

ного об'єкта - майна товариства. Учасники товариства не

можуть вимагати розподілу майна товариства між собою

(як це має місце за сумісної власності); виходячи з това-

риства, окремий учасник (за винятком члена кооперати-

ву) не має права на отримання певної частки майна това-

риства (якщо установчими документами не визначено

інше), а може вимагати лише грошового еквівалента своєї

частки (за висловом Г. Шершеневича, "вимагати винаго-

роди за залишення ним участі у вигодах спільного підприє-

мства" [27]). У разі банкрутства товариства, якщо в нього

не вистачає коштів для покриття заборгованості перед кре-

диторами, майно товариства продається [28], виділення

частки (паю) Учасника при цьому не допускається;

- оскільки майно, створене за рахунок внесків учасників

(а згодом збільшене чи зменшене наступними операція-

ми), є власністю товариства, то кредитори останнього ма-

ють виключне право на задоволення своїх обгрунтованих

(безспірних) вимог із власного майна товариства в разі бан-

крутства останнього і цим усувають вимоги кредиторів

окремих учасників (членів) товариства. За звичайного пе-

ребігу справ у підприємницького товариства в разі недо-

статності майна учасника для покриття боргів останнього

його кредитори мають право вимагати виділення частки

учасника-боржника, що призводить до зменшення статут-

ного фонду (складкового майна) товариства [29];

- наявність у підприємницького товариства статусу юри-

дичної особи дозволяє йому діяти як самостійному суб'єкту

права, в т. ч. й укладати угоди з третіми особами незалежно

від окремих учасників і навіть укладати угоди з самими

учасниками;

-26-

- як уже зазначалося, роздільність (відокремленість)

майна підприємницького товариства та його учасників

(членів) унеможливлює зарахування боргів загальних (тобто

товариства) і окремих (тобто учасника чи учасників това-

риства). Отже, боржник товариства не може зарахувати свій

борг із вимогою, яку він має до одного з учасників. Так само

й боржник одного з учасників не може зарахувати свій борг

із вимогою, яку він має до товариства;

- як самостійний суб'єкт права підприємницьке това-

риство від власного імені виступає в суді, арбітражному або

третейському суді, пред'являє позови до третіх осіб; так само

треті особи, які є кредиторами товариства, пред'являють

позови до товариства, а не до окремих його учасників.

Відсутність статусу юридичної особи у персональних то-

вариств за законодавством деяких країн (Німеччини, США,

Великої Британії тощо) дозволяє кредиторам товариства

безпосередньо звертатися зі своїми вимогами до учасників

товариства [30].

ВИДИ ПІДПРИЄМНИЦЬКИХ ТОВАРИСТВ. Наявні ви-

ди підприємницьких товариств є продуктом тривалого істо-

ричного розвитку. Деякі з них сформувалися під впливом

середньовіччя (повні й командитні товариства), що дозво-

ляє окремим дослідникам проводити паралелі між назва-

ними товариствами в сучасному їх вигляді з відомими

римському праву socіetas. Частина підприємницьких то-

вариств (акціонерні та виробничі кооперативи) виникли в

процесі економічного та суспільного розвитку, а товариство

з обмеженою відповідальністю - як окрема організацій-

но-правова форма підприємницької діяльності - на ви-

могу потреб практики було створене німецькими юриста-

ми-науковцями шляхом розробки відповідного законопро-

екту, що його 1892 р. схвалив парламент (рейхстаг).

Різноманітність підприємницьких товариств викликає

потребу їх класифікації, яку можна провести за різними

-27-

ознаками. Законодавству України відомі господарські то-

вариства (акціонерне, з обмеженою відповідальністю, з до-

датковою відповідальністю, повне і командитне) та вироб-

ничі кооперативи [31]. Кожне з них має свої характерні

риси, про що мова йтиме далі, однак спільність рис у де-

яких підприємницьких товариств дозволяє їх згрупувати,

класифікувати за певними ознаками.

Доктрина торгового права особливого значення надає

поділові підприємницьких товариств на об'єднання осіб

(персональні об'єднання) та об'єднання капіталів, хоча ця

класифікація, як і будь-яка інша, е до певної міри умов-

ною. До об'єднань осіб (персональних об'єднань) належать

повне і командитне товариства (за законодавством США і

Великої Британії - партнершип і партнершип з обмеже-

ною відповідальністю), а також виробничі кооперативи [32]

(останні, втім, посідають особливе місце серед персональ-

них об'єднань).

В об'єднаннях капіталів домінує майновий елемент: для

участі в них досить, як правило, зробити майновий внесок.

Учасники товариства не зобов'язані брати участь у засто-

суванні капіталу до процесу виробництва (за винятком

товариств, створених із членів трудового колективу держав-

ного або комунального підприємства з метою оренди його

майнового комплексу [33]), а також в управлінні справа-

ми товариства (за вже згаданими винятками). Представ-

ництво та оперативну діяльність таких товариств здій-

снюють спеціально створені органи.

До об'єднань капіталів належать передусім акціонерне

товариство (в якому найповніше втілено риси таких об'-

єднань), товариство з обмеженою відповідальністю і това-

риство з додатковою відповідальністю. За законодавством

усіх країн світу за цими товариствами визнається статус

юридичної особи, тобто вони є повноправними суб'єктами

права. Вимоги до учасників цих товариств не такі суворі,

як до учасників персональних товариств. Як уже згадува-

-28-

лося, це зумовлюється тією обставиною, що від імені товари-

ства безпосередньо діють не його учасники, а органи това-

риства. Тому законодавство детальніше регулює (чи має

регулювати) саме вимоги до членів цих органів. Об'єднан-

ня капіталів діють на підставі двох установчих документів

- установчого договору і статуту, а за законодавством

країн, що припускають можливість створення таких това-

риств однією особою, - лише статуту. В таких товариствах

обов'язковими є наявність двох фондів - статутного і ре-

зервного, до яких закон пред'являє певні вимоги (мінімаль-

ний розмір статутного і співвідношення статутного і ре-

зервного фондів).

Для всіх об'єднань капіталів спільним є характер і схе-

ма управління: останнє здійснюється через органи товари-

ства, причому вищим органом є загальні збори учасників

(акціонерів), виконавчим - правління в акціонерному то-

варистві, дирекція або директор у товариствах з обмеже-

ною і з додатковою відповідальністю, контрольним - ре-

візійна комісія). Здійснення управління такими товари-

ствами з допомогою органів, частина яких (виконавчий

орган) може формуватися з найманих працівників, що не є

учасниками товариства, зумовлює необхідність грунтовно-

го регулювання на законодавчому рівні співвідношення цих

органів, порядок формування і вимоги до їх складу, компе-

тенцію цих органів, порядок прийняття ними рішень тощо.

Персональним об'єднанням (до них належать, насам-

перед, повне, а також командитне товариства) притаманне

домінування особистого елементу: учасники таких това-

риств об'єднують не лише своє майно, а й особисті зусилля

(підприємницьку діяльність), яку вони мусять вести спіль-

но. Особиста роль може полягати у здійсненні управлін-

ської діяльності (організаційної, розпорядчої або контроль-

ної), представництві, в інтелектуальній праці, виготовленні

продукції (товарів), виконанні робіт, наданні послуг. При

цьому особистий внесок учасників може бути різним за

-29-

обсягом і характером - більшим або меншим, але обо-

в'язково він повинен мати місце. Особиста участь, на від-

міну від майнової, вноситься частинами, в процесі діяль-

ності самого товариства [34]. Особистий елемент прояв-

ляється не лише в тому, що самі учасники (повні учасни-

ки - в командитному товаристві) представляють інтере-

си товариства, ведуть його справи, а також у певних обме-

женнях щодо виходу з товариства (попередження про це

має бути зроблено учасником щонайменше за три місяці

до виходу з товариства, а в товариствах, створених на пев-

ний строк, - за шість місяців і за наявності поважних при-

чин) і забороною для учасників (повних учасників коман-

дитного товариства) конкурувати з товариством [35]. Най-

яскравішим представником об'єднань осіб (персональних

об'єднань) є повне товариство.

На відміну від об'єднань капіталів персональні товари-

ства діють лише на підставі установчого договору; закон

не встановлює ніяких вимог до розміру їхньої майнової бази

[гарантійну функцію для кредиторів тут виконує насам-

перед необмежена майнова відповідальність учасників

(повних учасників) за борги товариства]; тут відсутні

органи товариства, оскільки управління справами здій-

снюється безпосередньо його учасниками, що уповноважені

на це установчим договором; регулювання внутрішніх

відносин у таких товариствах закон передає на локальний

рівень (тобто на установчий договір, що підписується всіма

учасниками). Загалом персональні товариства простіші

в управлінні, але наявність у їх учасників необмеженої

додаткової майнової відповідальності за борги товариства

(що зумовлює необхідність цілковитої довіри між учас-

никами), робить їх менш привабливими порівняно з об'єд-

наннями капіталів з їхнім обмеженим ризиком для учас-

ників.

Зазначений поділ підприємницьких товариств на об'єд-

нання осіб та об'єднання капіталів умовний, оскільки в

-30-

будь-якому товаристві присутні як майнові, так і особисті

елементи. Особливо яскраво це поєднання проявляється у

виробничому кооперативі (артілі), в якому збалансовані

перші та другі елементи; майнова участь присутня, але їй

не надається виключного значення; особиста участь про-

являється тут досить своєрідно: участь в управлінні спра-

вами виробничого -кооперативу є лише правом його члена,

а не обов'язком (цю роботу виконують органи кооперати-

ву, як і в об'єднаннях капіталів).

Рівночасно обов'язком члена кооперативу є участь в

організації чи безпосередньому здійсненні виробничої ді-

яльності, що провадить кооператив. Зміна складу членів

кооперативу обмежується досить своєрідно: хоча вихід

учасників (членів) з кооперативу вільний, але не допус-

кається відступлення паю іншій особі; зміна складу членів

виробничого кооперативу можлива в разі виходу члена

кооперативу з останнього, його смерті, виключення з коо-

перативу, прийняття до кооперативу нових членів; припи-

нення трудової участі в кооперативі тягне за собою вихід

або виключення члена кооперативу.

Останнім часом умовність поділу підприємницьких

товариств на об'єднання осіб та об'єднання капіталів по-

силюється, особливо в законодавстві країн перехідної еко-

номіки, в т. ч. України. Це стосується вже згадуваних

орендних підприємств, закритих акціонерних товариств і

товариств з обмеженою відповідальністю, створених на базі

приватизованого майна державного підприємства члена-

ми його трудового колективу. Однак умовність цього по-

ділу не виключає його доцільності не лише з наукових, а й

з практичних міркувань - наприклад, певні види діяль-

ності (ломбардні операції, страхова діяльність) можуть

здійснюватися лише певними видами підприємств і то-

вариств [36].

Між об'єднаннями капіталів і персональними об'єднан-

нями є істотна різниця: в перших зв'язок між учасника-

-31-

ми і товариством може обмежуватися лише майновою уча-

стю. Водночас зв'язок між учасниками досить слабкий

(вони не зобов'язані вести спільну підприємницьку чи ви-

робничу діяльність чи брати участь у діяльності органів

товариства, хоч і мають на це право, а не обов'язком. Учас-

ники цих товариств не зв'язані між собою солідарною май-

новою відповідальністю за борги товариства, що залиша-

ються непокритими майном товариства.

На противагу об'єднанням капіталів персональним

об'єднанням, до яких належать повне і командитне товари-

ства, а також значною мірою виробничий кооператив (ар-

тіль), притаманний тісний зв'язок їх учасників (членів) із

таким (тобто персональним) об'єднанням [майнова участь,

обов'язок брати участь у виробничій діяльності (виробни-

чий кооператив) або управлінні справами товариства (по-

вне і командитне товариства)]. Це зумовлює і особливий

характер відповідальності учасників - вони несуть додат-

кову відповідальність за зобов'язаннями товариства (ви-

робничого кооперативу, за винятком сільськогосподар-

ського) в разі недостатності (відсутності) в останнього май-

на для задоволення претензій кредиторів: у повному й ко-

мандитному (щодо повних учасників) товариствах така

відповідальність має необмежений і солідарний характер

(за висловом дореволюційного російського дослідника тор-

гового права І. Тарасова - "з круговою порукою учасників

за зобов'язаннями товариства" [37]), а щодо виробничого

кооперативу (крім сільськогосподарського) розмір відпо-

відальності визначається в статуті, а закон встановлює її

мінімальну межу - річний дохід члена кооперативу за

останній господарсько-фінансовий рік.

Звісно, чітко розмежувати підприємницькі товариства

на об'єднання осіб та об'єднання капіталів стає дедалі

складніше через поєднання в кожному з названих това-

риств і майнових, і особистих елементів, через вимоги за-

конодавства щодо певних видів суб'єктів господарювання

-32-

(наприклад, орендних підприємств, створених на базі май-

нового комплексу державного підприємства трудовими ко-

лективами у формі господарських товариств: тут має бути

обов'язковою особиста участь кожного учасника у вироб-

ничій діяльності такого товариства), а також через транс-

формування сільськогосподарських артілей у колгоспи, зго-

дом у колективні сільськогосподарські підприємства і

сільськогосподарські виробничі кооперативи (колективні

сільськогосподарські підприємства, незважаючи на назву,

за своєю суттю є виробничими кооперативами у сфері сіль-

ськогосподарського виробництва, однак з деякими особли-

востями, про що мова йтиме далі).

У законодавстві багатьох країн світу господарські това-

риства, що належать до об'єднання капіталів, і персональні

товариства мають навіть різну назву: перші в Росії - "об-

щества", а другі - "товарищества"; в США відповідно -

корпорації та партнершип; у Великій Британії - компанії

та партнершип (у т. ч. й партнершип з обмеженою відпо-

відальністю); в ряді країн Центральної Європи - компанії

й товариства [38]. Уявляється доцільним використати в

Україні досвід країн Центральної Європи, з урахуванням

специфіки української мови, яка не має суто національних

визначень, що відрізняли б об'єднання капіталів від об'єд-

нання осіб. Відповідно до цього термін "компанії" можна

застосувати до таких господарських товариств, як акціо-

нерне, з обмеженою відповідальністю, з додатковою відпов-

ідальністю, а термін "товариство" - до повного і коман-

дитного товариств.

Залежно від підстав виникнення товариства (його основ-

них установчих документів) підприємницькі товариства

поділяються на статутні й договірні [39]. Хоч установчий

договір за українським законодавством є обов'язковим

щодо всіх господарських товариств, однак для .деяких із

них (персональних - повного і командитного) він є єди-

ним установчим документом (єдиною підставою для ство-

-33-

рення товариства), а для інших - об'єднань капіталів (ак-

ціонерного товариства, товариств з обмеженою і додатко-

вою відповідальністю) - другим нарівні зі статутом [40].

Для виробничого кооперативу обов'язковим установчим

документом є лише статут [41], хоч угода про створення

кооперативу між його засновниками має місце, але частіше

в усній формі, а результати її досягнення фіксуються у

статуті кооперативу (особи, що вступають у виробничий

кооператив після його створення, повинні визнавати поло-

ження статуту, тобто приєднатися до його положень).

Законодавство країн, де легалізовано господарські това-

риства однієї особи (країни - члени ЄЕС, Російська Феде-

рація та ін.), передбачає для таких товариств один установ-

чий документ - статут. У разі обов'язкової наявності у

підприємницького товариства і установчого договору, і ста-

туту виникає проблема їх співвідношення і юридичної

оцінки, що додатково актуалізується ст. 4 Закону України

"Про господарські товариства", яка містить вимоги щодо

змісту установчих документів останніх (без диференціації)

незалежно від того, стосується це установчого договору чи

статуту. На практиці це нерідко породжує ідентичність

текстів першого і другого в значній їх частині, з чим важ-

ко погодитися.

Деякі автори вважають установчий договір частиною

статуту [42], що також викликає сумніви (є спірним питан-

ням). Між установчим договором і статутом існує істотна

різниця (особливо коли вони існують паралельно), хоча вони

обидва і належать до установчих документів.

По-перше, вони відрізняються за змістом: в установчо-

му договорі фіксуються наміри засновників щодо створення

господарського товариства з певними характеристиками,

визначається порядок їхніх дій та обов'язки кожного щодо

цього, а також відповідальність у разі порушення взятого

на себе зобов'язання; у статуті ж закріплюються парамет-

ри товариства, види його діяльності, внутрішня організа-

34

ція, порядок створення, склад і компетенція органів това-

риства, порядок його представництва у зовнішніх відноси-

нах тощо.

По-друге, зазначені документи різняться порядком їх

укладання (прийняття): установчий договір підписується

всіма засновниками (отже, обов'язковою є одностайність -

згода всіх засновників щодо умов договору), тоді як статут

приймається в акціонерному товаристві кваліфікованою

більшістю голосів [43], а в товаристві з обмеженою відпо-

відальністю і товаристві з додатковою відповідальністю має

діяти принцип одностайності (хоча Закон України "Про

господарські товариства" взагалі не згадує про порядок

прийняття статуту зазначених товариств, однак в ст. 59

передбачає необхідність одностайності у вищому органі -

зборах учасників при внесенні змін до статуту). У разі

відсутності статуту установчий договір значною мірою

виконує його роль і тому, природно, має містити всі відо-

мості, притаманні статутові, зокрема включаючи порядок

управління справами товариства, представництво у відно-

синах з третіми особами тощо.

Підприємницькі товариства можна класифікувати і за

обсягом відповідальності їх учасників (членів). Відповід-

но до цього розрізняють:

а) товариства, учасники яких не несуть додаткової май-

нової відповідальності за борги товариства, якщо вони пов-

ністю сплатили свої внески (акції); борги таких товариств

покриваються лише за рахунок майна, що належить това-

риству на праві власності, тобто самі товариства несуть

необмежену відповідальність усім своїм майном. Учасни-

ки, які повністю сплатили свого частку (акції, пай), у разі

несприятливого перебігу справ у товаристві (в т. ч. ви-

знання товариства банкрутом) ризикують втратити свої

частки (паї). Останні (їхній грошовий або майновий екві-

валент) повертаються учасникам лише після погашення

боргів товариства відповідно до встановленої законом чер-

-35-

говості [44]; якщо ж майно товариства повністю піде на

задоволення обгрунтованих (а щодо товариств-банкрутів -

безспірних) вимог кредиторів, то учасники такого товари-

ства не отримують нічого (втрачають можливість повер-

нення хоча б частково грошового чи майнового еквівален-

та їхньої частки (акції, паю). У даному разі неправомірно

говорити про обмежену відповідальність учасників това-

риства зобов'язаннями останнього в межах їхніх часток

(акцій чи паю), як це має місце в чинному законодавстві та

в деяких наукових працях [45], оскільки сплачені учасни-

ками (членами) кошти за отримання частки (акцій, паю) в

майні (статутному фонді) товариства стають власністю

останнього, розпоряджатися якою одноособове учасник не

має права.

Щодо товариств цієї групи можна говорити про обме-

женість ризику їхніх учасників (членів) вартістю їхніх

часток (паїв, акцій), що й зафіксовано в законодавчих ак-

тах деяких країн (наприклад, Російської Федерації [46]).

У значній частині країн ринкової економіки законодавець

взагалі не згадує про майнову відповідальність учасників

(членів) товариства, якщо на них не покладається такий

обов'язок [47], що небезпідставно підтримується деякими

науковцями [48]. До цієї групи товариств належать акціо-

нерні товариства, товариства з обмеженою відповідальні-

стю, сільськогосподарські виробничі кооперативи (в т. ч.

й колективні сільськогосподарські підприємства).

Другу групу підприємницьких товариств відповідно до

останньої класифікації становлять ті з них, учасники (чле-

ни) яких несуть додаткову обмежену майнову відповідаль-

ність за зобов'язаннями товариства в разі недостатності в

останнього майна для покриття всіх своїх боргів. При цьо-

му, втрачаючи, як і в попередній категорії товариств, мож-

ливість повернення еквівалента своєї частки (паю), учас-

ники цієї категорії товариств несуть додаткову відпові-

дальність своїм майном за борги товариства. Однак ця

-36-

відповідальність обмежена - законом та/або установчи-

ми документами товариства, які встановлюють граничний

розмір відповідальності [49]. До цієї категорії товариств

належать товариства з додатковою відповідальністю, їх

різновид - довірчі товариства [50], а також виробничі ко-

оперативи (за винятком сільськогосподарських). У перших

майнова відповідальність їх учасників обмежена кратним

розміром внеску кожного з них (своєю чергою, розмір крат-

ності визначається установчими документами, а щодо до-

вірчих товариств - відповідним Декретом, який передбачає

5-кратний розмір відповідальності до вкладу кожного з

учасників [51] щодо виробничих кооперативів закон встанов-

лює нижчу межу додаткової відповідальності - не менше

від одержаного річного доходу члена виробничого коопера-

тиву (за винятком сільськогосподарського), а конкретний

розмір відповідальності фіксується у статуті кооперативу [52].

До третьої категорії підприємницьких товариств за кри-

терієм відповідальності належать товариства з повною

відповідальністю, що гарантує максимальне покриття бор-

гу товариства не лише за рахунок його майна, а й додатко-

во - за рахунок усього майна його учасників. При цьому

відповідальність останніх е не лише необмеженою, а й со-

лідарною, тобто кредитори мають право звернутися до будь-

кого з учасників з вимогою покрити в повному обсязі борг

товариства за відсутності в останнього коштів (майна) для

цього, і учасник мусить це зробити. Право регресу до інших

учасників цього ж товариства дозволяє учасникові, який

повністю сплатив борг товариства, повернути йому сплачені

за інших суми (це право реально спрацьовує лише в тому

випадку, коли у таких учасників є майно, вартість якого

дорівнює або перекриває вартість їхнього боргу).

До цієї групи товариств передусім належать повне то-

вариство, а також командитне товариство [необмежена со-

лідарна відповідальність тут притаманна лише повним

учасникам, а не вкладникам, які лише ризикують втрати-

-37-

ти можливість повернення грошового (майнового) еквіва-

лента своєї частки, а власним майном за борги товариства

не відповідають].

Деякі автори вирізняють ще одну категорію підприєм-

ницьких товариств відповідно до останньої класифікації

- товариства, одна частина учасників яких несе повну

відповідальність усім своїм майном, що на нього може бути

звернене стягнення, тоді як інша частина майнової відпо-

відальності не несе, якщо повністю сплатила свої частки

(командитні та негласні товариства) [53].

Остання класифікація має важливе практичне значен-

ня: деякі види діяльності, при здійсненні яких існує вели-

кий ризик зловживань з боку засновників (учасників) щодо

споживачів, клієнтів тощо, закон дозволяє здійснювати лише

товариствам, учасники яких несуть додаткову чи повну

відповідальність (наприклад, здійснення довірчих, ломбард-

них операцій) [54].

У ряді країн такі товариства мають пільги щодо опо-

даткування - як своєрідну плату за тягар додаткової (пов-

ної) відповідальності, що доцільно було б запровадити і в

Україні. У тих країнах, де персональні (повне і командит-

не) товариства не мають статусу юридичної особи, вони,

певна річ, не сплачують корпоративного податку, що на-

кладається на таких осіб; податок на прибуток сплачують

лише учасники товариства у разі, якщо вони його отриму-

ють, а не залишають у розпорядженні товариства для вкла-

дення у виробництво.

Пільги щодо оподаткування персональних товариств,

учасники яких несуть тягар повної майнової відповідаль-

ності за борги товариства, стали б більш-менш сприятли-

вим підгрунтям для використання цих організаційно-пра-

вових форм підприємницької діяльності, що забезпечують

кредиторам значні гарантії щодо сплати боргів, а спожи-

вачам - відшкодування за неякісну продукцію (роботи,

послуги).

-38-

Доцільно згадати про ще одну класифікацію, яка в умо-

вах України не має практичного значення, але застосовуєть-

ся у світовій практиці. Йдеться про поділ підприємниць-

ких товариств за критерієм їхнього правового статусу:

визнання чи невизнання за ними статусу юридичної осо-

би. Як уже згадувалося вище, такі персональні товариства,

як повне і командитне (партнершип і партнершип з обме-

женою відповідальністю - в англосаксонській системі

права), законодавством деяких країн (США, Великобританії,

Німеччини, Російської Федерації - до прийняття у 1994 р.

Загальної частини Цивільного кодексу РФ та ін.) не визна-

ються (не визнавалися) юридичними особами, хоч і наділені

більшістю прав та обов'язків, притаманних останнім. Це

має значні правові наслідки: такі товариства не сплачують

корпоративного податку (тобто податків, що покладаються

на юридичних осіб), а їхні кредитори можуть через голову

товариства звертатися до його учасників з вимогою про

сплату боргів товариства.

Цю позицію законодавця підтримує ряд науковців, вва-

жаючи персональні товариства прямими спадкоємцями

socіetas римського права з їхньою спільною частковою

власністю учасників щодо майна товариства і переважно

особистим характером взаємовідносин учасників товари-

ства, інтереси якого перед третіми особами представляють

не органи товариства (вони просто відсутні), а самі учас-

ники. Визнання за такими товариствами статусу юридич-

ної особи прибічники згаданої точки зору вважали і вва-

жають "подвійною фікцією" [55], а тому виправдовують

(навіть визнають доцільним) відсутність законодавчого зак-

ріплення такого статусу за названими товариствами, оск-

ільки в цих товариствах вони не бачать жодної з ознак

юридичної особи (відокремленість майна, закріпленого в

самостійному балансі; організаційна єдність, що передба-

чає наявність чіткої внутрішньої структури з виділенням

спеціальних органів управління та закріпленням її у ста-

-39-

туті або положенні; самостійність майнової відповідаль-

ності за своїми зобов'язаннями [56]).

Погоджуючись із певною штучністю (умовністю) визнан-

ня за персональними товариствами статусу юридичної

особи, слід усе ж таки визнати практичну доцільність цьо-

го з міркувань чіткішої визначеності їхнього становища в

господарському обороті (житті), про що свідчить і світова

тенденція визнання за такими товариствами прав юридич-

ної особи (Франція, країни Центральної Європи, Російська

Федерація) чи більшості притаманних юридичним особам

прав та обов'язків (Німеччина, США та ін.).

Узагальнюючи розглянуті вище ознаки, підприємниць-

ке товариство можна визначити як засноване на договорі

об'єднання осіб (фізичних та/або юридичних), які шляхом

поєднання матеріальних коштів і особистих зусиль займа-

ються господарською діяльністю з метою отримання при-

бутку. Останнім часом форма підприємницьких товариств,

а надто акціонерних і товариств з обмеженою відпові-

дальністю, використовується для створення об'єднань гос-

подарських організацій (підприємств). Ознаками таких

об'єднань є специфічна мета - управління (координація)

діяльності його учасників та особливий склад учасників,

якими можуть бути лише юридичні особи. Правове стано-

вище таких об'єднань та їхніх учасників, специфіка взає-

мовідносин між першим і другими законодавством Украї-

ни грунтовно не визначені, що створює певні труднощі на

практиці. Втім, ця складна проблема потребує окремого

дослідження.

Підприємницькі товариства можна також поділити на

господарські товариства (тобто такі, що діють на підставі

Закону України "Про господарські товариства": акціонерне,

з обмеженою відповідальністю, з додатковою відповідаль-

ністю, повне і командитне) і виробничі кооперативи (тобто

ті, що діють на підставі Закону СРСР "Про кооперацію в

СРСР" і Закону України "Про сільськогосподарську коо-

-40-

перацію"). Подібність перших і других не виключає, од-

нак, певної різниці між ними: а) за складом учасників (у

господарських товариствах ними можуть бути фізичні та/

або юридичні особи, а у виробничому кооперативі, як пра-

вило, - фізичні особи, котрі досягли 16-річного віку);

б) більшим демократизмом виробничих кооперативів по-

рівняно з господарськими товариствами, що зумовлено

рівністю правового становища членів кооперативу незалеж-

но від їхньої майнової участі (голосування на загальних

зборах відбувається за принципом: кожний член коопе-

ративу має один голос) на відміну від господарських това-

риств, у яких кількість голосів, що належить кожному

учасникові, залежить від його майнової участі в товаристві

(кількості належних йому акцій або розміру його частки

в майні товариства); в) якщо форма господарського това-

риства використовується переважно підприємцями для

започаткування і ведення певної справи з метою отриман-

ня прибутку, які (в кращому випадку) управляють спра-

вами товариства або наймають для цього відповідних

фахівців і контролюють їх, а безпосередньо господарську

діяльність виконує в більшості випадків колектив найма-

них працівників, то виробничий кооператив використо-

вується робітниками для спільної виробничої діяльності,

яку вони самі організують і якою управляють через орга-

ни кооперативу, сформовані переважно з самих членів ко-

оперативу. Однак особливості виробничого кооперативу не

перекривають охарактеризованих вище спільних рис із

господарськими товариствами, що й дозволяє об'єднати їх

під спільною назвою - підприємницькі товариства.

У формі підприємницьких, у т. ч. й господарських, то-

вариств здійснюється різноманітна господарська діяльність

[виробництво продукції (товарів), виконання робіт, надан-

ня послуг], що не виключає застосування форми господар-

ських товариств і для господарських об'єднань (об'єднань

підприємств) із метою координації діяльності їх учасників

-41-

та об'єднання їхніх зусиль для досягнення спільних для

них економічних або соціальних цілей, хоч українське за-

конодавство не регулює порядок створення й діяльності

таких товариств-об'єднань. Але найчастіше форма підпри-

ємницьких товариств застосовується для господарських

організацій, що безпосередньо здійснюють господарську

діяльність. А втім, окрім господарських товариств і вироб-

ничих кооперативів, українському законодавству відоме

поняття підприємства як суб'єкта господарської (підприєм-

ницької) діяльності. Як же співвідносяться ці поняття?

Хоча Закон України "Про підприємства в Україні" [57]

не дає визначення підприємства, однак містить такі його

ознаки:

належність до основної ланки економіки;

безпосереднє здійснення певних видів господарської

діяльності - виробничої, науково-дослідницької та комер-

ційної;

мету діяльності - отримання прибутку, але без вимо-

ги самоокупності;

наявність необхідних для здійснення зазначених видів

діяльності прав та обов'язків, у т. ч. статусу юридичної

особи;

простоту організаційної структури, яка не повинна

включати інших юридичних осіб, а лише структурні підроз-

діли, в т. ч. філії та представництва;

наявність рахунків в установах банків;

фірмове найменування;

наявність товарного знаку для підприємств-товарови-

робників;

здійснення господарської діяльності силами трудово-

го колективу, що формується на засадах трудового догово-

ру (тобто з найманих працівників).

При цьому зазначений Закон передбачає, що підприєм-

ства можуть функціонувати не лише на будь-якій формі

власності (державній, комунальній, приватній), а й мати

-42-

різні організаційно-правові форми, в т. ч. форму господар-

ських товариств і виробничих кооперативів (ч. 1 ст. 2).

Підприємства і підприємницькі товариства - не тотожні

поняття: перші не завжди мають форму підприємницьких

товариств, а можуть бути унітарними (тобто мати одного

засновника і майно, не поділене на частки, яке не обов'яз-

ково повинно належати підприємству на праві власності;

закон передбачає можливість застосування для майна під-

приємства й інших правових режимів - права повного

господарського відання і права оперативного управління

- ч. 2 ст. 10).

Водночас корпоративний устрій підприємства передба-

чає, як правило, функціонування його у формі підприєм-

ницького товариства. Але не будь-яке підприємницьке

товариство може бути підприємством, тобто мати ознаки

останнього. Якщо виробничий кооператив - це зазвичай

підприємство, оскільки йому притаманні основні ознаки

останнього, то частина підприємницьких товариств (акціо-

нерне, з обмеженою відповідальністю, з додатковою відпові-

дальністю) - лише за умови здійснення властивих підпри-

ємству видів діяльності (виробничої, науково-дослідницької

та комерційної) та безпосередьої участі в ній учасників

товариства та/або використання для цього колективу най-

маних працівників; а повне і командитне товариства навіть

за цих умов не можуть бути підприємствами у тлумаченні

Закону України "Про підприємства в Україні", оскільки

установчим документом у них є лише установчий договір,

а статут відсутній.

З цим важко погодитися, адже повне і командитне то-

вариства традиційно використовуються для ведення саме

малого бізнесу (в т. ч. здійснення виробничої та комер-

ційної діяльності) за участю членів однієї сім'ї або осіб,

відносини між якими будуються на цілковитій довірі, що

зумовлено додатковою необмеженою солідарною відпові-

дальністю учасників (повних учасників - у командитно-

-43-

му товаристві) цих товариств за зобов'язаннями останніх.

На жаль, в Україні підприємці не мають стимулів для за-

початкування своєї справи у формі зазначених персональ-

них товариств, крім вищезгаданого обов'язкового застосу-

вання цих організаційно-правових форм під час здійснен-

ня певних видів діяльності. Тягар же субсидіарної повної

відповідальності учасників таких товариств за борги ос-

танніх без заохочення з боку держави відстрашує підпри-

ємців від обрання таких організаційно-правових форм

ведення підприємницької діяльності, що більш привабливі

для кредиторів і споживачів з огляду на більші можли-

вості задоволення їх обгрунтованих вимог у повному об-

сязі. Тому доцільно було б запровадити для таких підпри-

ємницьких товариств пільги, принаймні податкові - як

своєрідну компенсацію для їх учасників за добровільно

покладений на себе тягар необмеженої майнової відпові-

дальності.

Актуальною проблемою для господарських товариств є

концентрація в однієї особи контрольного пакета акцій чи

відповідної частки в майні товариства, голосів у загальних

зборах учасників (акціонерів) товариства, що дозволяє здій-

снювати над господарським товариством вирішальний

вплив або контроль з боку іншого суб'єкта господарюван-

ня (на цю проблему звертав увагу ще 1914 р. А. Венедик-

oіa, досліджуючи питання злиття акціонерних товариств

[58]). Подібні відносини за німецьким законодавством

отримали назву відносин залежності, а їх учасники -

панівне підприємство (підприємство, що здійснює контроль,

або контролююче підприємство) та залежне підприємство

[59). Виникнення відносин залежності може мати місце і

в інших випадках: укладенні між двома суб'єктами гос-

подарювання підприємницьких договорів про об'єднання

чи відрахування прибутку, про підпорядкування одного

підприємства іншому з певних питань своєї господарської

діяльності, про оренду цілісного майнового комплексу, що

-44-

належить одному суб'єктові господарювання, іншим, при

створенні господарських об'єднань типу корпорацій, кон-

цернів, промислово-фінансових груп тощо.

Питання відносин у групах підприємств, які за німець-

ким законодавством одержали ще назву зв'язані підприєм-

ства, найповніше врегульовані законодавством Німеччини

Російської Федерації. Та якщо німецький законодавець

зробив це в Акціонерному законі, а російський - частко-

во в Цивільному кодексі РФ [60], частково в Законі РФ "Про

акціонерні товариства" [61], то в Україні ця проблема, з

огляду на її специфіку (нерівність правового становища

контролюючого та залежного підприємств, обмеження прав

першого з метою захисту публічного інтересу, в т. ч. інте-

ресів залежного підприємства та його кредиторів), на зако-

нодавчому рівні може бути розв'язана в Господарському

(Комерційному) кодексі України, проект якого вже протя-

гом значного часу знаходиться на розгляді у Верховній

Раді [62].

Законодавче врегулювання проблем 'залежності між

суб'єктами господарювання (насамперед, між господар-

ськими товариствами або за участю таких товариств) має

включати:

визначення відносин економічної та організаційної

залежності між суб'єктами господарювання та понять на

зразок: "зв'язані підприємства", "підприємство, що здійснює

контроль", "залежне підприємство", "участь одного підпри-

ємства в іншому" тощо;

визначення, з якого ступеня участі одного підприєм-

ства в капіталі (загальних зборах або органах управління)

іншого виникають відносини залежності - скажімо, від

10 до 50%; у т. ч. відносин контролю-підпорядкування -

в разі володіння (контролю) понад 50% активів (голосів

у загальних зборах, складу органів управління) іншого або

меншою часткою - наприклад понад 40%, за умови, що

-45-

ніякий інший учасник не володіє більш значною часткою

(не контролює більш значну частку);

обов'язковість внесення відомостей про наявність

відносин контролю-підпорядкування до відомостей держав-

ної реєстрації залежного підприємства і започаткування

обов'язкової періодичної публікації цих відомостей в спеці-

альному офіційному загальноукраїнському (тобто цент-

ральному) органі масової інформації;

визнання доцільності оформлення відносин між кон-

тролюючим і залежним підприємствами" через укладен-

ня підприємницького договору, в якому мають бути обу-

мовлені їхні взаємні права та обов'язки, в т. ч. і право

контролюючого підприємства давати вказівки залежному

підприємству, а також обов'язок останнього їх виконува-

ти, якщо вони явно не суперечать його (залежного підприєм-

ства) інтересам;

визначення меж впливу контролюючого підприємства

на залежне, якими можуть бути (за відсутності договору

підпорядкування) заборона схиляти залежне підприємство

до вчинення невигідних для нього угод та операцій, а в разі

їх укладення (здійснення) під впливом контролюючого

підприємства - закріплення за останнім обов'язку ком-

пенсувати залежному підприємству негативні наслідки

подібних угод та операцій;

передбачення субсидіарної відповідальності контро-

люючого підприємства за борги залежного від нього під-

приємства, якщо останнє визнане банкрутом з вини пер-

шого;

здійснення контролю з боку Антимонопольного комі-

тету України за встановленням відносин контролю-під-

порядкування між суб'єктами господарювання, сукупна

частка яких на ринку певного товару (робіт, послуг) переви-

щує 35%.

Зв'язані підприємства (в т. ч. і контролюючі та залежні)

- це сьогоднішня реальність в українській економіці, тому

-46-

відносини між такими підприємствами-товариствами ма-

ють бути належним чином урегульовані з метою забезпе-

чення соціальної орієнтації ринкових відносин, що вже

набули значного розвитку. При цьому слід використову-

вати два рівні регулювання: законодавчий - коли такі

відносини зачіпають найсуттєвіші інтереси зв'язаних під-

приємств та/або обмежують конкуренцію на ринку; локаль-

ний - щодо всіх неврегульованих законодавством питань

взаємовідносин між зазначеними підприємствами (маєть-

ся на увазі регулювання таких відносин самими суб'єкта-

ми господарювання, як правило, на договірній основі).

-47-

<< | >>
Источник: Вінник О.М.. Господарські товариства і виробничі кооперативи: правове становище. - К.,1998.- 309 с.. 1998

Еще по теме ПРАВОВОГО СТАНОВИЩА ГОСПОДАРСЬКИХ ТОВАРИСТВ І ВИРОБНИЧИХ КООПЕРАТИВІВ:

  1. ТЕМА 3. СУБ’ЄКТИ ТОРГОВОГО ПРАВА ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН
  2. 2. Правове становище співвласників квартир багатоквартирного жилого будинку
  3. 4. Суб'єкти права власності на землю
  4. ВСТУП
  5. ЗМІСТ
  6. ПРАВОВОГО СТАНОВИЩА ГОСПОДАРСЬКИХ ТОВАРИСТВ І ВИРОБНИЧИХ КООПЕРАТИВІВ
  7. ГЛАВА 7 ПРАВОВЕ СТАНОВИЩЕ ВИРОБНИЧОГО КООПЕРАТИВУ
  8. ПРИМІТКИ
  9. §2. Законодавство УРСР в роки перебудови
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Арбитражный процесс - Банковское право - Вещное право - Государство и право - Гражданский процесс - Гражданское право - Дипломатическое право - Договорное право - Жилищное право - Зарубежное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - История - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Медицинское право - Международное право. Европейское право - Морское право - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Политология - Права человека - Право зарубежных стран - Право собственности - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предотвращение COVID-19 - Семейное право - Судебная психиатрия - Судопроизводство - Таможенное право - Теория и история права и государства - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Ювенальное право - Юридическая техника - Юридические лица -