2.3.1. Передумови проведення фундаментальної реформи

Внаслідок активного законотворчого процесу британське корпоративне право наприкінці ХХ сторіччя перетворилося на складну, заплутану й вельми об’ємну сукупність норм. Значну роль у цьому зіграла й участь Великобританії у процесі гармонізації.

Крім того, значним поштовхом до реформ стали процеси реформування корпоративного права у інших країнах загального права (Канаді й Австралії), корпоративне право яких первісно будувалося на британській моделі, але протягом 70-х – 90-х років здійснило різкий поворот у бік американської моделі правового регулювання корпоративних відносин [267].

У багатьох сучасних дослідженнях Канада обґрунтовано іменується родоначальницею глобальної реформи корпоративного права. Ухвалений у 1975 році Canadian Business Corporations Act (Акт Канади про підприємницькі корпорації) та доповідь Дикенсона, якою була запроваджена реформа у Канаді, й на сьогоднішній день здійснює свій вплив на розвиток корпоративного права у більшості юрисдикцій світу.

Канадський "прорив" був досить несподіваним, оскільки протягом ХІХ та першої половини ХХ сторіччя Канада порівняно з іншими країнами буквально пленталася у хвості з питань розвитку корпоративного законодавства, експлуатуючи положення застарілого британського права.

Процес реформування було розпочато провінцією Онтаріо, яка у 1967 році досить несподівано повністю змінила законодавчу модель регулювання діяльності корпорацій, відмовившись від британської концепції.

Це привернуло увагу канадського уряду до проблем корпоративного права й невдовзі була оприлюднена доповідь Дикенсона, яка поспіль отримала всесвітню відомість. У доповіді був викладений проект фундаментальної реформи канадського корпоративного права, яку було розподілено на три етапи:

Мала реформа передбачала: визнання корпорацій однієї особи; визнання дійсності предінкорпораційних контрактів; кодифікацію положень прецедентного права щодо дивідендів; легітимізацію викупу корпорацією власних акцій; заміну дозвільної системи реєстрації на явочно-нормативну.

На етапі великої реформи мало бути здійснено: кодифікацію обов'язків директорів та їх відповідальності; врегулювання питань припинення корпорації; введення нового режиму обігу акцій корпорації (економного та швидкого); закріплення правового статусу аудиторів корпорації; встановлення засобів захисту акціонерів.

До інших рекомендацій Дикенсона (третій етап реформи) належали: скасування вимоги щодо встановлення мінімального оголошеного капіталу; запровадження випуску акцій тільки без номінальної вартості; заборона частково оплачених акцій; запровадження неголосуючих акцій; скасування спеціальної правоздатності корпорацій, доктрини "ultra vires" та "повідомлення, що презюмується" (ці новації спрямовані на визнання правочинів корпорації дійсними, незалежно від того які обмеження щодо її правоздатності або компетенції її директорів закріплені в статуті та інших внутрішніх документах корпорації); усунення відмінностей у правовому статусі публічної та приватної корпорації; легітимізація угод між акціонерами, якими можна змінювати законодавчо закріплену модель функціонування корпорації (ця пропозиція орієнтована на малі корпорації, які таким чином можуть обрати для себе більш гнучку модель управління та фінансування).

Усі пропозиції, що містилися у доповіді Дикенсона, були втілені у СВСА 1975 року.

Другою країною, яка запровадила процес фундаментального реформування корпоративного права стала Австралія. До кінця 70-х років корпоративні відносини регулювались переважно законами штатів. У 1978 році у всіх штатах до влади прийшли лейбористські уряди й завдяки цьому вдалося укласти угоду про співпрацю, відповідно до якої було вирішено уніфікувати законодавство про компанії та цінні папери на національному рівні. Протягом наступного десятиріччя австралійський парламент ухвалив цілу низку законодавчих актів: Акт про Національну комісію з компаній та цінних паперів 1979 р.; Акт про компанії (придбання акцій) 1980 р.: Акт про цінні папери 1980 р., Акт про компанії та цінні папери (Тлумачення та інші положення) 1980, Акт про компанії 1981 р. Втім, нове законодавство було громіздким, заплутаним та вкрай неефективним.

У 1985 році Комісії з питань реформування законодавства про компанії та цінні папери підготувала доповідь "Правові форми для малого підприємництва", у якій було рекомендовано запровадити прості й економічні організаційні форми корпорацій для підприємців з урахуванням їх фактичних потреб, без обтяження вимогами закону, які не мають жодного значення з урахуванням розміру їхнього бізнесу. Результатом роботи комісії став Акт про закриті корпорації 1989 року, який мав суттєво спростити законодавчі вимоги щодо малих корпорацій, однак на практиці виявився занадто революційним та вкрай неефективним.

Невдовзі після цього був ухвалений новий Акт про корпорації, який вступив у дію з 1 січня 1991 року. Його цілями були: а) повна федералізація корпоративного законодавства та законодавства про цінні папери; б) переведення на національних рівень процедур адміністрування та правозастосування із зазначених питань; в) дерегулювання у відповідних галузях економіки.

Обурення серед учасників корпоративних відносин було таким сильним, що вже у 1992 році приймається новий Акт про корпорації, яким визначаються обов'язки директорів, врегульовуються відносини між залежними корпораціями, суттєво переглядаються положення щодо банкрутства.

Але й ця реформа мала лише частковий характер і невдовзі після цього було розроблено першу Програму перегляду всього корпоративного законодавства з метою його спрощення (Corporation Law Simplification Task Force, Plan of Action, December, 1993). Цікаво, але основною метою цієї програми було не спрощення сутності регулювання, а викладення його у доступній формі на мові, зрозумілій не тільки юристам, а будь-якій пересічній людині. Пізніше програма зі спрощення корпоративного законодавства була замінена Програмою економічної реформи корпоративного законодавства, яка мала більш фундаментальний характер.

17 жовтня 1995 року був ухвалений Перший білль про спрощення корпоративного законодавства, яким був скасований Акт про закриті корпорації. У біллі компанії підрозділялись на два типи – великі та малі, дозволялось функціонування компаній з одним акціонером та/або з одним директором^[17], було здійснене скасування більшої кількості вимог щодо звітування з фінансових питань для малих компаній та підвищенні вимоги до звітності для великих, було запроваджено керівництво для малих компаній, у якому у доступній формі висвітлювались всі основні юридичні вимоги.

Але найбільш революційним став ухвалений у 1998 році Акт про перегляд закону про компанії. На думку австралійських правників, цей акт являє собою найбільш фундаментальний перегляд основоположних принципів корпоративного права ще з часів першого Акту про компанії 1860 року (це був ще британський законодавчий акт, що поширював дію на Австралію). Другий акт охоплював значно більше коло питань, порівняно із першим, а саме: створення компанії, акціонерний капітал, звітність та аудит, загальні збори, найменування компанії, річні звіти тощо.

Вочевидь цей Акт позичив основні підходи до реформування корпоративного права, оголошені Канадою майже 25 років потому.

Найбільш цікавими нововведеннями стали: спрощення процесу реєстрації; скасування необхідності затверджувати індивідуальний статут; скасування компанії з необмеженою відповідальністю та компанії з відповідальністю обмеженою сумою гарантії; скасування вимоги щодо наявності у компанії печатки; дозвіл проведення зборів за допомогою електронних засобів зв'язку; легітимація акцій без номінальної вартості; спрощення процедури зменшення капіталу; пом'якшення правил щодо фінансової допомоги; запровадження електронного звітування; суттєве скорочення переліку відомостей, що мають включатися до річного звіту компанії, який подається реєстратору; запровадження похідних позовів.