Юридическая
консультация:
+7 499 9384202 - МСК
+7 812 4674402 - СПб
+8 800 3508413 - доб.560
 <<
>>

2. Методи житлового права

Наука теорії права під методом правового регулювання ро­зуміє засіб владного впливу, за допомогою якого встановлю­ються права і обов’язки осіб, характер взаємовідносин суб’єктів, правові засади впливу у випадку порушення належних особі прав і обов’язків.

Відповідно до усталеної юридичної думки метод правового регулювання розглядається як сукупність юридичних засобів впливу на суспільні відносини і розкривається через: 1) правосуб’єктність; 2) юридичні факти; 3) зміст правовідносин; 4) юри­дичні санкції.

Разом із тим, специфіка предмета житлового права не до­зволяє виділити сукупність юридичних засобів впливу, харак­терних саме для житлового права.

До загального методу впливу права на суспільні відносини належить позитивне закріплення суспільних відносин, що ви­пливають із природних прав людини. Він виявляється в тому, що держава розробляє і приймає закони та інші нормативні акти, що спрямовані на здійснення державного управління суспіль­ством. За допомогою закріплення у правових нормах правомочностей і юридичних обов’язків фіксуються способи впливу на поведінку суб’єктів житлових відносин.

У житловому праві метод правового регулювання характе­ризується наявністю переважно двох сфер суспільної дійснос­ті — приватної і публічної. Фундаментальне значення поєднан­ня зумовлене тим, що житлове право нерозривно пов’язане із людиною, яка є приватною та публічною особою, котра нероз­ривно пов’язана із державою.

Тому диспозитивні методи впливу, що знайшли своє вира­ження у цивільному законодавстві України, надають можли­вість сторонам житлових правовідносин встановлювати для се­бе суб’єктивні права і брати обов’язки, із дотриманням встанов­лених законом обмежень. Зокрема, при здійсненні своїх прав і виконанні обов’язків особа діє у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства, зобов’язана додержува­тися моральних засад суспільства, не завдавати шкоди правам, свободам та гідності інших громадян, інтересам суспільства. Та­кі обмеження знайшли своє відображення у відповідних статтях Конституції України, Житлового та Цивільного кодексів, вони мають характер публічних обмежень і визначаються, перш за все, межами здійснення приватного права.

Диспозитивні та імперативні методи правового регулюван­ня тісно взаємопов’язані в житловому праві (наприклад, за роз­порядженням місцевої державної адміністрації приватизуєть­ся житловий фонд, договір найму укладається громадянином із ЖЕКом на підставі адміністративно-правового рішення, цивіль­но-правові договори переходу права власності на житло повин­ні реєструватися в органах місцевої ради під загрозою їх недійс­ності, отримується дозвіл на перебудову житла). Проте цивіль­но-правові відносини, що ґрунтуються на рівноправності сторін, пов’язані із волевиявленням громадян, спрямовані на набуття права власності чи користування жилими приміщеннями, за­хист прав та законних інтересів.

Норми адміністративного права спрямовані на заборону по­рушення права на житло, недопущення неправомірних втру­чань і встановлюють певні обмеження прав однієї особи на ко­ристь інших членів суспільства. Діяльність державних органів більше спрямована не на забезпечення, а на недопущення пра­вопорушень у сфері особистого життя або інших пов’язаних із ним прав, у випадках, коли суспільні інтереси переважають над приватними.

Так, згідно зі ст. 182 Кодексу України про адмі­ністративні правопорушення недодержання тиші на вулицях, у гуртожитках, жилих будинках та інших громадських місцях у заборонений рішеннями місцевих рад час утворює склад адмі­ністративного правопорушення.

Не допускається виконання робіт та інші дії, що виклика­ють псування приміщень, підвищений шум чи вібрацію, пору­шують умови проживання громадян.

Використання телевізорів, радіоприймачів, магнітофонів та інших гучномовних пристроїв дозволяється лише за умови зменшення звуку до ступеня, що не порушує спокою мешкан­ців будинку. З 23 до 7 години у будинку повинен зберігатися спокій.

Утримання собак і кішок в квартирах дозволяється лише за умови дотримання Правил утримання собак і кішок у містах та інших населених пунктах, а в квартирах, де проживають два і більше власників, наймачів, — з їхнього дозволу. Утримання на балконах і лоджіях тварин, птиці та бджіл забороняється.

Однією з тенденцій сучасного періоду розвитку суспільних відносин є зменшення публічного впливу на приватноправову сферу, збільшення диспозитивних правомочностей регулюван­ня житлових відносин, що вимагає оновлення системи житло­вого законодавства, значну частину якого продовжують стано­вити норми публічного характеру. Вони визначають порядок управління житловим фондом, його утримання, використання і схоронність, забезпечення житлом державного житлового фон­ду незалежно від його виду і призначення.

Специфічною, об’єднувальною рисою житлового права, що відображає його призначення в житті та розвитку суспільства, є його соціальна функція, призначення якої в тому, щоб держав­на стратегія розвитку формувалася у необхідному для суспіль­ства напрямі створення умов для реалізації права громадян на житло, стала важливим фактором для зниження соціальної на­пруженості в суспільстві. З неї можна виділити функцію соці­ального контролю, з якої випливають заборонні та зобов’язуючі функції.

Регулятивна функція житлового права безпосередньо пов’я­зана із соціальною, оскільки спрямована на задоволення інтере­сів особистості й усього суспільства шляхом унормування пра­вил поведінки. Охоронна функція полягає у забезпеченні прав всіх суб’єктів житлового права, забезпеченні їх права на захист. Виховна функція полягає у формуванні інтересів, потреб, охо­рони моральності, виходячи із загальноприйнятих людських цін­ностей.

Цивільно-правова охорона права на житло полягає у надан­ні фізичній особі можливості мати особисте житло, на власний розсуд визначати правила поведінки у ньому, проникнення до житла людини. Засобами правової охорони необхідно вважати його недоторканність.

Держава в особі спеціально створених органів приймає зако­нодавчі акти на основі певних установок, соціальної справедли­вості, які виступають як форма суспільної свідомості, що зумов­лює міру поведінки людей, виступає мірою усвідомлення своїх прав та обов’язків. Тому житлове право — не стільки механічна сукупність норм, а й правові принципи, що лежать в основі роз­витку житлового законодавства і зумовлюють не форму існу­вання, а головним чином зміст та розвиток суспільних відносин. Правові принципи визначають межі здійснення права, поза яки­ми воно не може існувати, і тому вони повинні закріплюватися в законі, становити складову частину закону. Що і було зроблено в ст. З Цивільного кодексу, де, зокрема, отримали нормативне закріплення принципи справедливості, добросовісності. Зви­чайно межі здійснення житлових прав не вичерпуються прин­ципами, які знайшли своє закріплення або відображення у за­конодавстві. Правозастосування має здійснюватися тільки у по­єднанні конкретної правової норми із правовими принципами, які мають бути закріплені в самому законі, що має призвести до правильного його розуміння та застосування.

Необхідно відзначити тенденцію, за якою законодавство України йде шляхом надання державним органам дедалі біль­ших повноважень у прийнятті рішень. У процесі трактування конкретних правових норм посадові особи використовують такі поняття, як моральність, суспільне життя, справедливість, добросовісність, розумність, звичай, публічний порядок, яким законодавство не може дати точного пояснення. Невизначені правові поняття в силу своєї природи можуть привести до роз­ширеного розуміння норми та звуження змісту прав грома­дян. Правові принципи повинні застосовуватися з умовою, що вони будуть спрямовані на досягнення мети, поставленої за­коном, особи не порушили та не вийшли за норми і принципи, визначені законом. У загальних правових принципах житло­вого права знайшли своє відображення Конституція, Цивіль­ний кодекс, житловий, кримінальний тощо. Зокрема йдеться про принципи:

2) конституційний — неприпустимість свавільного втручан­ня у сферу особистого життя людини;

3) кримінально-правовий — неприпустимість позбавлення права власності на житло;

4) цивільно-правовий — точне застосування чинного зако­нодавства відповідно до принципів справедливості, добросовіс­ності та розумності; доступність житла, його недоторканність, недоторканність власності;

5) цивільно-процесуальний — рівність перед законом і судом;

6) житлово-правовий — гласність; здійснення прав на жит­ло відповідно до його призначення; доступності користування житловим фондом.

Принципи житлового права аналогічні принципам інших галузей права і випливають із Конституції. Разом із тим, вони взаємозумовлені: статті 3, 319 Цивільного кодексу України та статті 6, 10 Житлового кодексу України визначають обов’язок використання жилого приміщення лише за призначенням, тоб­то для проживання людини, а не для інших цілей, заборони ви­користання жилих будинків і жилих приміщень не за призна­ченням.

Принципи можуть мати практичне значення тільки у випад­ку їх втілення у практичній діяльності. Житлове законодавство постійно розвивається і відповідно збагачується змістом і прин­ципами інших галузей права. Тому розвиток житлового права полягає у чіткому закріплені принципів відповідно до предмета правового регулювання, чіткому їх застосуванні.

Правові принципи не є тільки складовою частиною світо­гляду, а створюють основу єдиного розуміння положень житло­вого законодавства, визначають загальні засади і зміст житло­вого права, сприяють усвідомленню змісту правової норми, тим самим дають можливість однакового тлумачення цих положень. Вони є, перш за все, правовими категоріями і безпосередньо по­винні бути пов’язані з умовами, що визначають дійсність правочинів. Слід погодитися з тим, що принципи — не досягнення нау­ки, а об’єктивна потреба законодавства.

Так само і судова практика повинна спиратися на принци­пи, що випливають із визначених конкретним юридичним фак­том правовідносин. Важливе значення для правильного розу­міння і застосування норм житлового законодавства мають ті принципи, які адресовані всім учасникам житлових правовід­носин, а не тільки зобов’язаним учасникам правових відносин.

У правовій науці ще не вироблено єдиного визначення прин­ципу цивільного права. На наш погляд, найповнішим серед різ­них визначень цього поняття є запропоноване О. В. Дзерою, за яким принципи становлять основоположні (корінні, відправні, визначальні) ідеї (засади, риси), втілені чи закладені в законі, відповідно до яких здійснюється правове регулювання право­вих відносин та забезпечується реалізація покладених на право функцій. З урахуванням вищезазначеного значення принципів для житлового права полягає у тому, що в них відображено най­більш характерні його риси, загальна спрямованість на забезпе­чення прав людини, соціальну суть і гуманний характер житло­вого права в цілому.

Так, до основних принципів житлового права, які мають отримати відповідне правове закріплення у новому Житловому кодексі, слід віднести: законність надання і здійснення права на житло, недоторканність житла, свободу вибору місця прожи­вання і пріоритетності прав людини; гарантованість правового захисту від свавільного позбавлення житла, свободу реалізації права на житло, доступність користування житловим фондом, цільове використання житла, недопустимість обмеження права користування жилими приміщеннями.

Права та свободи людини і громадянина відповідно до ст. 8 Конституції Україні є безпосередньо діючими. Вони визнача­ють цілі та зміст законів та інших нормативно-правових актів, зміст і спрямованість діяльності органів законодавчої та вико­навчої влади, органів місцевого самоврядування і забезпечують­ся захистом правосуддя.

Житлові права громадян охороняються законом, і тому ні­хто не може бути примусово позбавлений житла, інакше як на підставі закону, за рішенням суду, що знайшло своє правове за­кріплення в ст. 9 ЖК України. Відповідно до цього будь-яка особа не може бути виселена із займаного приміщення або об­межена у праві користування жилим приміщенням. Виселен­ня допускається у виняткових випадках і тільки з підстав і у по­рядку, передбачених законом. Перш за все, це можуть бути ви­падки, коли права здійснюються в суперечності з їх призначен­ням або з порушенням прав інших громадян чи суспільства.

Одним із принципів є недоторканність житла. Відповідно до ст. ЗО Конституції, ст. 311 ЦК України не допускається проник­нення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку, інакше як за вмотивованим рішенням суду. Тільки у невідкладних випадках можливий інший, встановле­ний законом, порядок проникнення до житла. Так, ст. 17 Зако­ну України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року № 1875-IV зобов’язує забезпечувати доступ до мере­жі, арматури, засобів обліку, розподільчих систем: 1) для лікві­дації аварій — цілодобово; 2) для встановлення і заміни санітар­но-технічного та інженерного обладнання, проведення технічних та профілактичних оглядів, зняття контрольних показників за­собів обліку тощо.

У невідкладних випадках, пов’язаних з урятуванням життя людей та майна, може бути здійснене проникнення до житла та іншого володіння особи для проведення в них огляду та лікві­дації аварій без отримання згоди споживача.

Якщо споживач відсутній і при цьому немає можливості встановити зв’язок з ним з метою його інформування про необ­хідність негайного прибуття до приміщення або він відмовля­ється допустити до займаного ним приміщення представників виконавця/виробника і при цьому є об’єктивні підстави вважа­ти, що аварія, неполадки, які унеможливлюють надання житло­во-комунальних послуг іншим споживачам, відбулися саме в цих приміщеннях, — проникнення до приміщення відбувається без отримання згоди споживача (несанкціонований доступ). Пред­ставник виконавця/виробника попереджає споживача, який при­сутній, але відмовляється допустити до житла та іншого воло­діння, про здійснення несанкціонованого доступу.

До прийняття Цивільного кодексу України 2003 р. можна було говорити про публічно-правовий захист права на недотор­канність житла. Так, ст. 162 КК України встановлює криміналь­ну відповідальність за порушення недоторканності житла. Але право на недоторканність житла має позитивний зміст, що до­зволяє віднести його до особистих немайнових прав фізичної особи, що отримало своє приватноправове закріплення у ст. 311 ЦК України.

Принцип законності передбачає законодавче гарантування житлових прав громадян, посилення юридичних гарантій захис­ту недоторканності людини та її житла. Однак її запроваджен­ня потребує попереднього створення низки умов, зокрема онов­лення законодавства з урахуванням завантаженості судів щодо вирішення такої категорії справ. Законність й обґрунтованість проникнення до житла громадян, визначення механізму їх реа­лізації, мають визначатися наявністю процесуальних норм що­до оскарження незаконних дій балансоутримувача, управителя, працівників аварійно-ремонтної бригади.

Принцип свободи реалізації права на житло полягає у віль­ному виборі громадянином шляхів реалізації суб’єктивних прав, що здійснюються через вибір місця проживання, форм власнос­ті житлового фонду, шляхом приватизації, придбання у влас­ність, будівництво, отримання житла з державного, комуналь­ного житлового фонду соціального та спеціального призначен­ня шляхом укладення цивільно-правових договорів тощо.

Особи, що постраждали від незаконного обшуку, мають пра­во згідно зі ст. 56 Конституції України вимагати відшкодуван­ня збитків, заподіяних незаконними діями посадових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Норма цієї статті реалізує принцип пріоритетності прав людини, вона спрямована на за­хист прав та законних інтересів громадян, у тому числі й від дій органів державної влади та їх посадових осіб. Вхід до житла за рішенням суду може провадитись для огляду та обшуку в тих випадках, коли є достатні відомості, що знаряддя злочину, або речі й цінності, здобуті злочинним шляхом, а також інші доку­менти і предмети, які мають значення для встановлення істини у конкретній справі, знаходяться в даному приміщенні, або є до­статні дані про те, що в ньому знаходяться особи, які підозрю­ються у вчиненні злочину. У таких випадках за нормою ст. 311 ЦК України проникнення до житла може провадитися за рі­шенням суду. До жилих приміщень громадян можуть заходити тільки уповноважені особи під час переслідування осіб, що пі­дозрюються у вчиненні злочину. Без рішення суду обшук може провадитися лише у невідкладних випадках, наприклад, при за­триманні на місці злочину або одержанні даних про те, що вжи­ваються заходи для знищення або переховування документів чи предметів, які мають значення для розслідування справи.

Разом із тим, норми ст. 311 ЦК України мають визначити й інші випадки, за яких може здійснюватися проникнення до жит­ла: або за наявності даних, що відбувся нещасний випадок, а та­кож при стихійних подіях, аваріях, масових безладдях або заво­рушеннях для забезпечення особистої і громадської безпеки.

Принцип пріоритетності прав людини полягає в тому, що людина, її життя, честь і гідність, недоторканність і безпека ви­значаються найвищою соціальною цінністю (ст. З Конституції України). Такий підхід до забезпечення прав людини є знач­ним кроком на шляху всебічного забезпечення прав і свобод людини.

Принцип гарантованості правового захисту виявляється у тому, що кожен громадянин України має право за захистом сво­їх прав звертатися до суду, до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, а після використання всіх національних засобів правового захисту — до відповідних міжнародних уста­нов чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна. Виходячи із зазначеного прин­ципу та гарантування Конституцією судового захисту консти­туційних прав і свобод, судова діяльність має бути спрямована на захист цих прав і свобод від будь-яких посягань шляхом за­безпечення своєчасного та якісного розгляду конкретних справ у порядку, визначеному Цивільним кодексом України або Ко­дексом адміністративного судочинства України, згідно зі ст. 17 якого компетенція адміністративних судів поширюється на спо­ри фізичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскар­ження його рішень (нормативно-правових актів чи правових ак­тів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. При цьому мається на увазі, що згідно зі ст. 22 Конституції закріплені в ній права і свободи людини й громадянина не є вичерпними.

Принцип доступності судового захисту прав і свобод люди­ни полягає в тому, що відповідно до ст. 55 Конституції Украї­ни кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місце­вого самоврядування, посадових і службових осіб. Звернення до суду для захисту конституційних прав людини на житло можливе безпосередньо, з використанням норм Конституції України.

З огляду на зазначене можна дійти таких висновків. Право на житло — це особлива частина приватної сфери людської жит­тєдіяльності, яка полягає у різноманітних відносинах, явищах, подіях тощо, гарантується і охороняється правом. За сучасних умов право на житло виступає як майнове і особисте немайнове благо, що належить кожній людині та є об’єктом правової охо­рони та захисту.

Цивільний кодекс безпосередньо у статтях 393, 394 забезпе­чує захист права власності на житло, згідно з яким правовий акт органу державної влади або органу місцевого самовряду­вання, який не відповідає законові та порушує права власника, скасовується із відновленням попереднього становища та від­шкодування майнової та моральної шкоди.

Відшкодування шкоди також можливе і без позбавлення права власності власника у зв’язку зі зниженням цінності жи­лого будинку.

<< | >>
Источник: Житлове право України. Лекції. 2012

Еще по теме 2. Методи житлового права:

  1. 1. Житлові правовідносини та їх суб’єкти.
  2. 2. Організація державного управління у сферах будівництва та житлово-комунального господарства
  3. Джерела цивільного процесу. Аналогія закону та аналогія права
  4. Як правильно в рішеннях суду посилатися на норми Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод і на рішення Європейського суду з прав людини? Як визначається їх автентичність? Приведіть конкретний приклад.
  5. Стаття 13. Державне управління в галузі використання і забезпечення схоронності житлового фонду
  6. Стаття 175. Забезпечення схоронності житлового фонду
  7. 1. Поняття житлового права та його предмет
  8. 2. Методи житлового права
  9. 3. Джерела житлового права
  10. 8. Приватизація державного житлового фонду
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Арбитражный процесс - Банковское право - Вещное право - Государство и право - Гражданский процесс - Гражданское право - Дипломатическое право - Договорное право - Жилищное право - Зарубежное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Медицинское право - Международное право. Европейское право - Морское право - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Политология - Права человека - Право зарубежных стран - Право собственности - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Семейное право - Судебная психиатрия - Судопроизводство - Таможенное право - Теория и история права и государства - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Ювенальное право - Юридическая техника - Юридические лица -