<<
>>

Предмет, метод і функції інвестиційного права

Проблема поняття і змісту інвестиційного права протягом тривалого часу була і залишається предметом дискусій серед правознавців. Матеріали цих дискусій дозволяють зробити попередній висновок щодо можливості змістовного обговорення цієї проблеми.

У цій ситуації навряд чи можливо без усвідомлення змісту вирішити проблему галузевої належності інвестиційного права. Питання щодо наявності чи відсутності ознак галузі права є надзвичайно важливим, але все ж таки похідним з погляду соціально-економічного призначення права та його ефективності.

Зміст інвестиційного права визначається передусім тим об'єктом правового регулювання, на який воно спрямоване, і таким об'єктом, на думку окремих авторів, є інвестиційна діяльність і правовідносини, що виникають у процесі її здійснення. Змістовний аналіз поняття «інвестиційна діяльність» (яке було розглянуте в попередньому розділі) дозволяє визначити його місце серед інших близьких і тотожних понять, зокрема, господарської, підприємницької та соціальної діяльності. У законодавстві та науковій юридичній літературі розмежування цих понять є досить умовним, на що звертали увагу окремі автори. А на практиці це спричиняє певні труднощі, які пов'язані з віднесенням тих чи інших видів економічної діяльності до інвестиційних.

Загальна теорія права предметом правового регулювання визначає однорідні суспільні відносини, що виникають у певних сферах суспільного життя. Інвестиційне право має свій предмет правового регулювання; це, на думку одних авторів, інвестиційні відносини, тобто суспільні економічні відносини, що складаються

28

УКРАЇНИ між суб'єктами інвестування щодо вкладення та реалізації інвестицій1 . Інші ж автори вважають, що предметом інвестиційного права є суспільні відносини, які виникають у сфері інвестиційної діяльності, відносини з приводу дій громадян, юридичних осіб і держави щодо реалізації інвестицій[11] [12].

Наведені визначення не містять особливих суперечностей, і автори схиляються до однієї думки щодо визначення кола суспільних відносин, які є предметом правового регулювання. А тому предметом інвестиційного права вважаються суспільні відносини, що виникають між суб'єктами інвестиційної діяльності щодо реалізації інвестицій.

Предмет інвестиційного права має міжгалузевий характер і поєднує в собі як горизонтальні суспільні відносини, що регулюються диспозитивними методами, так і вертикальні суспільні відносини, які регулюються адміністративно- правовими методами. Відповідно метод інвестиційного права має комплексний характер і поєднує в собі елементи як диспозитивного, так і адміністративно-правового методів.

Своєрідність форм правового регулювання становить метод, який містить правові засоби і заходи формування поведінки суб'єктів інвестиційних правовідносин. Якщо предмет інвестиційно-правового регулювання відповідає на питання, які суспільні відносини регулюються інвестиційним правом, то метод інвестиційно-правового регулювання — яким чином відповідні суспільні відносини ним регулюються.

Під методом правового регулювання розуміється сукупність способів та прийомів регулювання відносин між суб'єктами, що здійснюються внаслідок особливих властивостей предмета правового впливу. При цьому вважається, що така сукупність притаманна кожній галузі відповідно до характеру суспільних відносин, які обслуговуються даною частиною правової надбудови.

Метод інвестиційного права - це сукупність прийомів і засобів впливу на суб'єктів інвестиційної діяльності (інвесторів та учасників інвестиційної діяльності), що характеризується юридичними фактами, з якими пов'язують виникнення інвестиційних правовідносин, правовим статусом їх суб'єктів та розподілом прав і обов'язків між ними, видами санкцій за порушення правових норм та порядком їх застосування. Зазначені юридичні ознаки властиві методам регулювання всіх галузей права.

Метод правового регулювання характеризується складним поєднанням різноманітних способів впливу на поведінку суб'єктів, що дає підстави стверджувати про існування в інвестиційному праві не одного, а кількох методів правового регулювання.

При реалізації централізованих нормативних актів застосовуються обов'язкові приписи. Однак унаслідок переходу переважно до економічних методів регулювання економікою владні приписи в ряді випадків трансформуються в диспозитивні, рекомендаційні або реалізуються на підставі договору. У ринкових умовах поведінка учасників правовідносин регулюється в більшості випадків шляхом надання суб'єктам права самостійно визначати взаємовідносини з іншими учасниками при здійсненні певного виду діяльності, зокрема, інвестиційної. Підвищення рівня самостійності суб'єктів у здійсненні інвестиційної діяльності відповідно підвищує обсяг застосування таких способів регулювання. Втручання в інвестиційну діяльність з боку держави не допускається, за винятком окремих випадків: управління державними інвестиціями, регулювання умов інвестиційної діяльності, а також контролю за її здійсненням усіма учасниками.

Зазначені зміни в регулюванні відносин тлумачаться в певних випадках як посилення цивільно-правового методу регулювання і розширення сфери застосування цивільного права у врегулюванні господарських відносин взагалі й інвестиційних зокрема. Однак способи регулювання господарської і, відповідно, інвестиційної діяльності взаємопов'язані і складають нерозривну єдність. Посилення однієї сторони призводить до послаблення іншої, що спричиняє порушення цієї єдності. Широке застосування дозволу здійснення самостійних дій суб'єктами інвестиційної діяльності замість докладної регламентації їх дій і застосування диспозитивних засад у виборі поведінки суб'єктів певною мірою не задовольняє державу в особі уповноважених нею органів, особливо у тих відносинах, де публічний інтерес передбачає необхідність владного впливу. Права і свободи окремих суб'єктів інвестиційних правовідносин можуть бути реалізовані за умови виконання визначених законодавством умов. Наприклад, інвестиційні програми і проекти, що здійснюються із залученням бюджетних коштів, а також коштів державних підприємств, установ та організацій, потребують обов'язкової державної експертизи. Для реалізації інвестиційної політики, спрямованої на соціально-економічний та науково-технічний розвиток держави, здійснюється державне (у тому числі й пряме) регулювання інвестиційної діяльності. І тому взаємозв'язок свободи

при здійсненні приватних інтересів з владним державним впливом там, де йдеться про інтереси держави і суспільства, є характерною рисою методу правового регулювання.

Таку думку поділяє більшість учених-правознавців. Зокрема, на думку О.М. Вінник, має місце поєднання приватно-правових (автономних рішень, координації, рекомендацій) та публічно-правових (владних приписів) методів правового регулювання. Перші забезпечують захист приватних інтересів інвесторів (право на самостійність здійснення інвестиційної діяльності; вільне, але в межах закону, використання інвестицій та вільний вибір контрагентів; розпорядження результатами інвестування на власний розсуд), другі - захист суспільних інтересів у процесі здійснення такої діяльності (законодавче закріплена необхідність дотримання технічних, радіаційних, екологічних, санітарно-гігієнічних, містобудівних, архітектурних та інших вимог під час реалізації інвестицій)[13].

Функції, разом із методом правового регулювання і принципами права, становлять правові категорії, які відображають елементи змісту інвестиційного права і характеризують його в цілому. Відповідно функції інвестиційного права разом із методом інвестиційно-правового регулювання відповідних суспільних відносин і галузевими принципами виражають соціальне призначення інвестиційного права, своєрідність форм інвестиційно-правового регулювання.

Інвестиційне право - це певні напрямки впливу інвестиційно-правових норм, обумовлені змістом суспільних відносин, що віднесені до предмета інвестиційно-правового регулювання.

Інвестиційному праву властиві такі функції:

- регулятивна - полягає в регулюванні нормами інвестиційного права інвестиційних правовідносин;

- охоронна - забезпечує захист порушених прав суб'єктів інвестиційної діяльності;

- попереджувально-виховна - тісно пов'язана з охоронною і забезпечується нормами, що передбачають відповідальність за порушення інвестиційного законодавства;

- стимулююча - полягає у формуванні необхідної для держави і суспільства поведінки суб'єктів інвестиційної діяльності шляхом створення матеріальних і нематеріальних стимулів.

Отже, інвестиційне право - це система правових норм, які в результаті поєднання публічних і приватних інтересів регулюють суспільні відносини, що виникають у процесі здійснення інвестиційної діяльності, у тому числі відносини з державного регулювання цієї діяльності з метою забезпечення інтересів держави, суспільства і особи. Необхідність в інвестиційно-правових нормах виникає внаслідок того, що професійна інвестиційна діяльність торкається інтересів необмеженого кола осіб, які потребують додаткового захисту.

2.2.

<< | >>
Источник: Чернадчук В.Д., Сухонос В.В., Чернадчук Т.О.. Основи інвестиційного права України: Навчальний посібник / За заг. ред. В.Д. Чернадчука. - 2-ге вид., перероб. і доп. - Суми: ВТД «Університетська книга»; К.,2005. - 384 с.. 2005

Еще по теме Предмет, метод і функції інвестиційного права:

  1. 1.3. Джерела господарського процесуального права
  2. ТЕМА 5. ПРАВО ВЛАСНОСТІ ТА ІНШІ РЕЧОВІ ПРАВА У ТОРГОВОМУ ПРАВІ ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН
  3. 1.2. Співвідношення понять європейського права і права Європейського Союзу.
  4. ДИРЕКТИВА ЄВРОПЕЙСЬКОГО ПАРЛАМЕНТУ ТА РАДИ 2000/12 від 20 березня 2000 року щодо започаткувавші діяльності кредитних установ та ЇЇ ведення *
  5. ДИРЕКТИВА РАДИ 91/674/ЕЕС від 19 грудня 1991 року щодо річних звітів та консолідованих звітів страхових компаній'
  6. ДИРЕКТИВА 2001/34/ЕС ЄВРОПЕЙСЬКОГО ПАРЛАМЕНТУ І РАДИ від 28 травня 2001 року про допуск цінних паперів до офіційного лістингу на фондовій біржі і про інформацію, що повинна бути опублікована про ці цінні папери
  7. Предмет, метод і функції інвестиційного права
  8. Контрольні питання
  9. ЗАКОН УКРАЇНИ Про затвердження Загальнодержавної програми розвитку мінерально-сировинної бази України на період до 2030 року
  10. Алфавітно-предметний покажчик
  11. 3. МЕТА ТА ПРЕДМЕТ ДІЯЛЬНОСТІ ТОВАРИСТВА
  12. Теоретико-правові засади дослідження державного контролю у сфері ведення лісового господарства України
  13. ВСТУП
  14. Форми та методи забезпечення публічного адміністрування у сфері економіки на місцевому рівні
  15. Принципи, мета, завдання і функції державного управління промисловою власністю
  16. 3.1. Удосконалення охорони об’єктів промислової власності як гарантія забезпечення суб’єктивних прав власників об’єктів промислової власності
  17. Правова політика цивільно-правового захисту прав від плагіату: методологічний аспект
  18. Альтернативні способи вирішення спорів у сфері права інтелектуальної власності
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Арбитражный процесс - Банковское право - Вещное право - Государство и право - Гражданский процесс - Гражданское право - Дипломатическое право - Договорное право - Жилищное право - Зарубежное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - История - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Медицинское право - Международное право. Европейское право - Морское право - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Политология - Права человека - Право зарубежных стран - Право собственности - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предотвращение COVID-19 - Семейное право - Судебная психиатрия - Судопроизводство - Таможенное право - Теория и история права и государства - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Ювенальное право - Юридическая техника - Юридические лица -