Висновки до третього розділу
1. Усі види господарської діяльності, дозволені до здійснення військовими частинами, є додатковими до їх основної діяльності - оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності.
Отже, господарсько-дохідна діяльність Збройних Сил у будь-якому разі є додатковою до їх основної діяльності, однак її господарсько-правовий характер різниться за інтенсивністю провадження, наявністю та специфікацією основних та оборотних фондів (засобів) військової частини, завантаженістю персоналу військової частини, залученого до надання господарських послуг тощо.Існуючу багатогранність та специфічність цього виду діяльності у Збройних Силах виявляє її класифікація за такими основними критеріями:
за критерієм інтенсивності (або систематичності) здійснення - на обмежено систематичну та несистематичну. Обмежена систематичність об’єднує ті види господарських послуг, що користуються попитом і військова частина надає їх регулярно. Несистематичність господарської діяльності означає наявність у військової частини дозволу на її провадження (за конкретними видами), але через різноманітні причини (висока конкуренція, низька якість, постійна зайнятість у забезпеченні бойової підготовки військ, проведення організаційно-штатних заходів тощо) надання послуг чи виконання господарських робіт здійснюється рідко (одноразово або безсистемно);
за критерієм питомої ваги у загальному обсязі послуг (робіт), що надаються (виконуються) військовою частиною згідно з її функціональним призначенням - на основну (профілюючу) господарську діяльність, що провадиться військовою частиною згідно з її функціональною специфікацією (здебільшого, це види діяльності, надходження від яких об’єднані підгрупою 1 першої групи власних надходжень оборонного відомства); на другорядну (тобто таку, частка якої є значно меншою від тієї частки основного виду діяльності, яку здійснює ця військова частина.
Визначення цієї частки (питомої ваги) є, певною мірою, умовним, але, на нашу думку, вона не повинна перевищувати 25-30% зайнятого в її провадженні персоналу частини, службового чи робочого часу, техніки чи іншого військового майна, що знаходиться в оперативному управлінні військової частини, тощо); та на допоміжну господарську діяльність, здійснення якої пов’язано, передовсім, з веденням підсобного господарства для забезпечення потреб самої військової частини, її особового складу та членів їх сімей;за критерієм активності в пошуку військовими частинами додаткових джерел фінансування - на активну, стримано-активну (або умовно-активну) та пасивну господарську діяльність. Перша пов’язана з активним підходом військової частини до отримання доходів від господарських послуг та робіт, що надаються (виконуються) власними силами особового складу з використанням (чи без використання) військового майна, при тому, що ця діяльність безпосередньо не поєднана з основними функціями у сфері оборони, покладеними на цю військову частину. Другий різновид господарської діяльності, на противагу першому, означає той спосіб отримання додаткових коштів, який сумірний з головними функціональними завданнями військової частини у сфері оборони (цільовою спрямованістю створення цієї військової частини в оборонному відомстві держави), і органічно пов’язаний з ритмом її повсякденної життєдіяльності. Пасивна господарська діяльність характеризується наданням військового майна (переважно рухомого) в оренду та зведена, по суті, до того, що військова частина виконує роль посередника між вищими органами військового управління та іншими суб’єктами господарювання - орендарями військового майна по оформленню належної документації за чітко регламентованими процедурами, а надалі здійснює поточний нагляд за виконанням умов договору оренди цими суб’єктами господарювання;
за критерієм відношення до виробничого процесу, залучення до сфери матеріального виробництва - на виробничу (виконання робіт, надання послуг виробничого характеру, створення нових технологій тощо) та невиробничу господарську діяльність (діяльність у сфері торгівлі, охорони здоров’я, культури, надання інших послуг невиробничого характеру).
2.
Надходження від господарської діяльності військових частин, що приносить доход, входять до складу власних надходжень ЗСУ, призначених для наповнення спеціального фонду оборонного бюджету, є додатковими до коштів загального фонду Держбюджету країни і використовуються на конкретні цілі за відповідними кодами економічної класифікації видатків бюджетних коштів.3. У складі всіх власних надходжень спеціального фонду військових частин ЗСУ (дві групи, сім підгруп) лише надходження за 1, 2 та 3 підгрупами першої групи є такими, що отримані від провадження тих видів господарської діяльності, здійснення яких дозволяється на підставі Закону України «Про господарську діяльність у Збройних Силах України» та постанови КМУ від
25.07.2000 року № 1171 (зі змінами).
4. Права військових частин самостійно розпоряджатися частиною доходів, отриманих від їхньої господарської діяльності, чітко не визначені, що певною мірою нівелює саму ідею цієї діяльності, спрямованої на забезпечення повсякденної життєдіяльності військових частин ЗСУ. Порядок отримання дозволу на використання цих коштів військовою частиною залишається доволі ускладненим та загалом залежить від рішення довольчого органу, що не сприяє оперативному вирішенню нагальних проблем військової частини, пов’язаних з виконанням покладених на неї завдань та інших заходів повсякденної діяльності.
5. Поряд з особливостями обліку та використання коштів, отриманих від результатів власної господарської діяльності військової частини, існує проблема розбіжностей та неточностей у розумінні природи походження доходів спеціального фонду ЗСУ, порядку їх обліку та використання, що потребує уваги, передовсім, фахівців фінансово-бухгалтерської сфери діяльності. При цьому слід додержуватись таких принципів у підході до нормативного розмежування доходів військових частин, отриманих від господарської та іншої діяльності, спрямованої на заповнення спеціального фонду оборонного бюджету: спорідненість, пропорційність, постійність, забезпеченість.
6. Можливість застосування матеріальних стимулів до особового складу військових частин, задіяного у виконанні заходів господарської діяльності ЗСУ, що приносить доход, регламентована відомчими актами Міноборони, однак правове регулювання цієї проблеми потребує удосконалення.
7. Окрім незначної кількості законодавчих актів і постанов Уряду країни, багато правових аспектів у сфері господарської діяльності Збройних Сил регламентовано на відомчому рівні. Загалом вони утворюють обширну правову базу для регулювання процесів, пов’язаних з організацією та здійсненням у військах господарської діяльності. Водночас у ній спостерігаються суттєві розбіжності та прогалини, що так само потребують усунення.