<<
>>

Особливості обліку та використання коштів, отриманих від результатів власної господарської діяльності військової частини

Порядок обліку коштів, одержаних від господарської діяльності ЗСУ, спочатку визначався наказом МФ України від 26.03.1999 року № 81 [212], а надалі - кількома відомчими нормативними актами МОУ, що періодично зазнавали змін та доповнень [182; 184 та ін.).

Зумовлено це було як змінами у правилах регулювання обліку та використання коштів спеціального фонду, які регламентувались бюджетним законодавством України, численними актами МФ України та ДКСУ, так і поступовим розвитком сфери некомерційного господарювання бюджетних установ Міноборони.

Як уже зазначалося, грошові надходження від господарської діяльності військових частин, разом з доходами, отриманими від інших видів діяльності (оренда, реалізація майна, послуги, пов’язані з основною діяльністю військової частини), утворюють першу групу власних надходжень спеціального фонду військової частини.

Щодо кошторису Міноборони, то диференціація обліку коштів, отриманих від власних надходжень військових частин, здійснюється за видами, що мають нумероване позначення відповідно до визначеного наказом МОУ від

10.10.2013 року № 689 [179] переліку видів таких послуг, та відображаються на відповідних субрахунках надходжень спеціального фонду як доходи (плата) від наданих послуг, виконаних робіт, реалізованого майна та іншої діяльності військової частини, пов’язаної із наповненням спеціального фонду.

За видами такі надходження обліковуються номерними позначеннями (від 1.1.1 до 1.1.12), де перша цифра означає належність коштів до першої групи власних надходжень військової частини, друга цифра - їх належність до першої підгрупи в цій групі надходжень, а третя цифра - порядковий номер у переліку таких послуг, визначених у наказі МОУ від 10.10.2013 року № 689.

Усі надходження за цією підгрупою, відповідно до приписів, закріплених у пунктах 5 та 7 зазначеного нормативного акта, використовуються військовими частинами, закладами та установами, що надають відповідні послуги, згідно з затвердженими кошторисами за спеціальним фондом на покриття витрат, пов’язаних з організацією та наданням таких послуг.

У разі перевищення доходів від надання послуг над витратами, пов’язаними з організацією та наданням цих послуг військовою частиною, остання щомісяця перераховує на спеціальний реєстраційний рахунок МОУ 50 відсотків таких коштів для фінансування видатків з будівництва (придбання) житла для військовослужбовців ЗСУ.

Надходження від додаткової (господарської) діяльності військових частин ЗСУ (підгрупа 2), об’єднані за родовими ознаками їх спорідненості, обліковуються за 24 видами та відображуються на відповідних субрахунках надходжень спеціального фонду військової частини.

Важливим у контексті нашого дослідження є те, що у 70-ті та 80-ті (та частково 90-ті роки) роки минулого століття військові частини РА та ВМФ мали дуже широкі повноваження з розпорядження коштами, отриманими від господарської (як додаткової) діяльності, включаючи можливість їх витрачання на покращення харчування особового складу частини, придбання спецодягу, преміювання військовослужбовців тощо [14, с. 142]. Початок 21 сторіччя охарактеризувався широкою легалізацією господарської діяльності військових частин ЗСУ, пов’язаною, передовсім, з наявними економічними проблемами держави, з одночасним поступовим збільшенням запланованих надходжень до державного бюджету від такої діяльності із року в рік, та встановленням певних нормативів (у конкретних відсотках до зароблених військовими частинами внаслідок господарської діяльності коштів), що підлягають обов’язковому перерахуванню забезпечувальним фінансовим органам для використання на власні потреби. Такі нормативи, зокрема, були встановлені Порядком обліку та використання коштів спеціального фонду в Міністерстві оборони України [181, с. 6-15], який був чинним до жовтня 2013 року.

При цьому аналіз цього Порядку дозволяє дійти висновку, що мова йде не тільки і не стільки про порядок чи напрями використання отриманих коштів, скільки, найперше, про їх поділ між власне військовими частинами, які провадять господарську діяльність, та структурними підрозділами Міноборони вищої ланки, керівники яких є розпорядниками бюджетних коштів, за відповідними нормативами обов’язкових відрахувань.

З виданням нового Положення про облік та використання коштів спеціального фонду державного бюджету в Міністерстві оборони України (наказ МОУ від 10.10.2013 року № 689) цей підхід дещо змінився.

Відтепер розрахунок суми коштів, отриманих військовими частинами внаслідок господарської діяльності, а так само плата за послуги, що надаються військовими частинами згідно з їх основною діяльністю, які підлягають обов’язковому перерахуванню МОУ, здійснюється за формулою: Спер. = (Сд - Св - Сп) x 0,5, де

Спер. - кошти, які підлягають обов’язковому перерахуванню

забезпечувальному фінансовому органу Міноборони;

Сд - кошти, отримані за минулий місяць від надання військовою частиною послуг за основною або здійснення додаткової господарської діяльності;

Св - кошти, які необхідно військовій частині спрямувати на оплату (відшкодування) витрат, понесених під час надання послуг за основною діяльністю або при здійсненні додаткової господарської діяльності;

Сп - сума податків (зборів), яку необхідно сплатити військовій частині, виходячи з доходів, отриманих за минулий місяць від надання послуг за основною діяльністю або від здійснення додаткової господарської діяльності;

0, 5 - 50 відсотків коштів, що перевищують покриття усіх витрат, пов’язаних за організацією та здійсненням основної та додаткової господарської діяльності.

Звідси випливає, що, по-перше, обов’язковому перерахуванню підлягатиме тільки частка залишку коштів, яка складатиме позитивне сальдо між витратами на організацію та надання господарських послуг (виконаних робіт) і доходами, отриманими внаслідок такої діяльності. Раніше, як було виявлено, обов’язковому перерахуванню підлягали суми за встановленими нормативами без урахування понесених військовою частиною витрат.

По-друге, вказана частка складатиме 50 відсотків. Це певною мірою спрощує бухгалтерську діяльність посадових осіб військової частини з обчислення сум, що підлягають передачі забезпечувальному органу, ведення іншої обліково-звітної документації.

Логіку економічного обґрунтування встановлення розміру цієї частки з’ясувати не уявляється можливим, оскільки жодних пояснень з цього приводу розробники проекту наказу не давали. Однак, з точки зору достатньо чіткого визначення напряму використання цих коштів (на противагу попередньому наказу щодо порядку обліку та використання коштів, отриманих від господарської діяльності військових частин), а саме: для фінансування видатків з будівництва (придбання) житла для

військовослужбовців ЗСУ, - така частка уявляється розумною та справедливою.

При цьому знову залишаються не зовсім чітко визначеними права самих військових частин розпоряджатися рештою 50 відсотків тих доходів від господарської діяльності, які перевищують витрати.

Так, Положення про облік та використання коштів спеціального фонду державного бюджету в МОУ, встановлюють, що кошти, отримані як плата за надання господарських послуг, військові частини використовують «на покриття витрат, пов’язаних з організацією та наданням послуг» (частина 1 пункту 5) або ж «для організації додаткової (господарської) діяльності» (частина 1 пункту 6 Положення). Але ці витрати вже враховані у наведеній формулі під позначкою «Св». А розуміння того, що необхідно для організації додаткової (господарської) діяльності у керівництва військової частини та забезпечувального фінансового органу, який у зв’язку з належністю до вищого органу військового управління розташований, як правило, далеко від місця дислокації військової частини, та має власні завдання, дещо відмінні від завдань військової частини, дуже часто можуть бути несумірними.

Тому необхідно уточнити повноваження військових частин самим розпоряджатися доходами від їх основної та додаткової господарської діяльності в тій частині, що залишається від покриття понесених витрат та відрахування 50-відсоткової частки забезпечувальному фінансовому органу МОУ. Принаймні ці кошти повинні бути використані на цілі, регламентовані законодавцем у статті 1 Закону України «Про господарську діяльність у Збройних Силах України».

До того ж уявляється цілком справедливим наділення командирів військових частин (керівників бюджетних установ) ЗСУ повноваженнями щодо самостійного прийняття рішень про спрямування цих коштів на конкретні потреби підпорядкованих частин, як це, наприклад, ще з 2001 року закріплено у нормативно-правовому акті Міністерства оборони Російської Федерації, що регламентує аналогічні питання [213, п. 2]. Такий підхід цілком відповідатиме одному з основних принципів військового управління та галузевих принципів військового права - принципу єдиноначальності [214, с.16, 29-30] і забезпечить як оперативне виконання командирами цих військових частин покладених на них завдань із повсякденного забезпечення їх життєдіяльності, так і сприятиме підвищенню рівня персональної відповідальності командирів за прийняті ними рішення з використання бюджетних коштів, в тому числі й у напрямах військового господарювання. Не зайвим буде відзначити, що це повністю відповідатиме основній меті господарсько-правового регулювання, визначеній проф. Г.Л. Знаменським [215, с. 21, 25], базованій на раціональному поєднанні методів адміністративно-правового та автономних рішень, що притаманно господарському праву, з додержанням принципів забезпечення правопорядку в господарській діяльності господарюючих суб’єктів, та обмеження (певною мірою) зайвого втручання керівних органів військового управління (вищих штабів) у ті господарські відносини, в які вступає військова частина заради наповнення спеціального фонду оборонного бюджету.

У зв’язку з цим пропонується пункти 5 та 6 Положення про облік та використання коштів спеціального фонду державного бюджету в Міністерстві оборони України, затвердженого наказом МОУ від 10.10.2013 року № 689, доповнити новими частинами такого змісту: у пункті 5:

«Решту 50 відсотків коштів, що перевищують витрати, пов’язані з організацією та наданням послуг, військові частини за рішенням командира частини використовують у встановленому порядку на забезпечення їх повсякденної життєдіяльності та для проведення заходів з бойової та мобілізаційної готовності в межах призначень згідно з кошторисом за спеціальним фондом»; у пункті 6:

«Решту 50 відсотків коштів, що перевищують витрати, пов’язані з організацією додаткової (господарської) діяльності, військові частини за рішенням командира частини використовують на забезпечення їх повсякденної життєдіяльності та для проведення заходів з бойової та мобілізаційної готовності в межах призначень згідно з кошторисом за спеціальним фондом».

Усі надходження по підгрупі 3 першої групи власних надходжень військових частин в доходах спеціального фонду обліковуються за двома видами: 1.3.1 - здавання в оренду нерухомого військового майна, та 1.3.2 - здавання в оренду рухомого військового майна.

За правилами, що існували до видання наказу МОУ від 10.10.2013 року № 689, на рахунки забезпечувальних фінансових органів (до Департаменту фінансів МОУ включно) підлягали спрямуванню суми у розмірі 60 відсотків від усіх коштів, що отримувались від оренди майна, без будь-якого урахування понесених військовою частиною витрат [181, с. 10]. Зараз отримані за оренду військового майна кошти, як і за попередніми підгрупами, підлягають першочерговому спрямуванню на оплату понесених витрат, сплату встановлених податків, а залишок коштів у рівних частках перераховується на спеціальний реєстраційний рахунок МОУ для фінансування видатків з будівництва (придбання) житла для військовослужбовців ЗСУ, а також використовується військовою частиною на фінансування заходів з утримання, облаштування, ремонту та придбання майна.

Отже, розрахунок суми коштів, отриманих як плата за оренду майна, яка підлягає перерахуванню на спеціальні реєстраційні рахунки МОУ, здійснюється за формулою: Спер. = (Сд - Св - Сп) x 0,5, де

Сд - кошти, отримані за минулий місяць як плата за оренду майна;

Св - кошти, які необхідно бюджетній установі спрямувати на оплату (відшкодування) понесених витрат (оплата експертної оцінки, комунальних послуг, енергоносіїв тощо);

Сп - сума податків, яку необхідно сплатити бюджетній установі, виходячи з доходів, отриманих за минулий місяць як плата за оренду майна;

0,5 - 50 відсотків коштів, що перевищують покриття усіх витрат, понесених на утримання майна, переданого в оренду, та сплачених податків.

Залишок коштів від плати за оренду майна військові частини вправі використовувати на фінансування заходів з утримання, облаштування, ремонту та придбання майна. Оскільки видавник наказу не уточнює вид такого майна, необхідно вважати, що йдеться про все майно, що знаходиться в оперативному управлінні військової частини і, на думку командування частини, потребує додаткових витрат на утримання, облаштування, ремонт або має бути придбано для забезпечення виконання покладених на військову частину завдань бойового та мобілізаційного призначення.

При цьому треба враховувати дуже важливу обставину, пов’язану з особливостями правового режиму нерухомого майна, закріпленого за військовими частинами, а саме: який військовий підрозділ або орган військового управління виступає балансоутримувачем відповідної будівлі чи споруди. Так, наприклад, одним із джерел фінансування будинків офіцерів ЗСУ визначені кошти, що надходять від здачі в оренду (найм) рухомого та нерухомого майна [216, п. 4.4.]. При цьому обов’язок з правильної експлуатації, утримання, ремонту, організації протипожежної безпеки будівель та споруд військового закладу культури покладено на начальника будинку офіцерів [216, п. 3.5.].

Однак, оскільки балансоутримувачами будівель, де розташовані будинки офіцерів, є територіальні квартирно-експлуатаційні органи (відділи, частини) військових гарнізонів, які також входять до складу ЗСУ, то відповідні договори оренди приміщень вищевказаних військових закладів культури укладаються між орендарями та квартирно-експлуатаційними органами. Це означає, що кошти за оренду приміщень таких будівель надходять на реєстраційні рахунки саме квартирно-експлуатаційних органів, а не будинків офіцерів. Отже, комунально-експлуатаційні витрати, витрати на додаткове облаштування чи поточний або ж капітальний ремонт будівель загалом чи окремих приміщень будинків офіцерів, мають нести квартирно-експлуатаційні органи. Останні ж виконувати ці заходи не квапляться, наголошуючи на тому, що будинки офіцерів мають здійснювати ремонт за рахунок коштів, отриманих від проваджуваної ними господарської діяльності [217, с. 27]. Звичайно, така ситуація викликає багато суперечок та не сприяє задоволенню духовних та культурних потреб військовослужбовців, ветеранів військової служби, інших мешканців територій розташування військових гарнізонів, і потребує невідкладного врегулювання на внутрівідомчому рівні.

Підгрупу 4 складають надходження від реалізації військовими частинами Збройних Сил певних категорій (видів) майна, крім надлишкового озброєння, військової та спеціальної техніки та нерухомого майна. Також до цієї підгрупи віднесено облік коштів, які надходять внаслідок відшкодування винними особами матеріальних збитків, завданих державі втратою, псуванням, знищенням, нестачею, розкраданням, незаконними витратами майнових цінностей та коштів, тощо.

Усі грошові надходження по даній підгрупі підлягають зарахуванню на спеціальні реєстраційні рахунки МОУ у повному обсязі (курсив мій - Е.Б.).

Такий підхід не можна вважати цілком вірним, оскільки він не враховує матеріальні витрати, які несе військова частина при організації збирання, доставки та здачі (реалізації) брухту та інших відходів чи продуктів утилізації військового майна, а також у зв’язку з проведенням заходів для розшуку боржників, які мають відшкодувати завдані державі матеріальні збитки, пред’явленням та розглядом позовів у судах, оформленням виконавчих написів нотаріусів, здійсненням низки інших фіскальних заходів, спрямованих на виконання оформлених виконавчих документів.

Звичайно, що конкретна частка від отриманих коштів по цій підгрупі власних надходжень військової частини, яка має залишатися у неї для покриття понесених витрат, підлягає уточненню з урахуванням багатьох фінансово- економічних показників. Однак навіть з урахуванням вимог чинного законодавства щодо обов’язковості сплати судового збору за подання позову майнового характеру, перегляд рішень судів в апеляційній та/чи касаційній інстанціях [218, ст. 4], сплати державного мита за вчинення виконавчих написів нотаріусів [219, ст. 3], сплату чи авансування витрат на організацію та проведення виконавчих дій [135, ст.41, 42], тобто для виконання заходів з отримання надходжень тільки за видами 1.4.5 та 1.4.6, військова частина потребує щонайменше 5 відсотків коштів, отриманих за цією підгрупою надходжень спеціального фонду. Такі витрати мають здійснюватися військовою частиною доволі оперативно, відповідно до вимог процесуального

законодавства для недопущення порушення майнових прав та інтересів держави в особі військової частини, та з уникненням зайвих процедур по їх витребуванню від довольчого фінансового органу.

Варто наголосити, що цей вид діяльності є не стільки правом, скільки обов’язком військової частини і частково складає зміст господарсько-правової роботи посадових осіб цієї військової частини. Так, лише Статутом внутрішньої служби ЗСУ закріплено низку норм щодо обов’язку командирів та начальників вживати заходів для відшкодування матеріальних збитків, заподіяних військовій частині, забезпечувати контроль за своєчасністю і повнотою відшкодування збитків, завданих державі внаслідок втрати, недостачі, крадіжки чи незаконного витрачання коштів і матеріальних цінностей, організовувати претензійно-позовну роботу, готувати позови та скарги до суду, здійснювати інше правове забезпечення господарської діяльності військової частини [159, ст.ст. 59, 88, 100].

Організаційні заходи по отриманню надходжень за іншими видами цієї підгрупи власних надходжень військових частин відповідно до нормативно- правових приписів так само мають зобов’язальний характер для посадовців, що відають військовим господарством. Так, наприклад, начальник служби пально- мастильних матеріалів військової частини зобов’язаний організовувати збір і здавання відпрацьованих нафтопродуктів, охолоджуючих речовин, начальник продовольчої служби організовує роботи для збирання та утилізації харчових відходів, відходів у їдальні, доставки їх у підсобні господарства військової частин [159, ст.ст. 96, 97] тощо. Але ж виконання таких заходів господарського характеру потребує й відповідних витрат, які несе військова частина та має їх певною мірою компенсувати.

Напрями використання надходжень військової частини за підгрупою 4 окреслено статтею 13 БК України (ч. 4 абзаци 18 та 19), але ніяк не враховано наказом МОУ від 10.10.2013 року № 689, у зв’язку з чим пропонується пункт 9 Положення про облік та використання коштів спеціального фонду державного бюджету в Міністерстві оборони України, затвердженого наказом МОУ від

10.10.2013року №689, викласти у такій редакції:

«9. Кошти від реалізації в установленому порядку майна (крім надлишкового озброєння, військової та спеціальної техніки, нерухомого майна), а також які надходять від винних осіб у рахунок відшкодування завданих державі матеріальних збитків, бюджетні установи зараховують на спеціальні реєстраційні рахунки Міністерства оборони України в повному обсязі за винятком витрат, пов’язаних з організацією збирання і транспортування відходів і брухту на приймальні пункти, реалізацією майна, а також витрат, пов’язаних з провадженням заходів зі стягнення з винних осіб матеріальних збитків, завданих державі.

Розрахунок суми коштів, отриманих як плата за реалізоване майно (крім надлишкового озброєння, військової та спеціальної техніки, нерухомого майна) та стягнених з осіб в рахунок відшкодування завданих з їх вини державі матеріальних збитків, що підлягає перерахуванню на спеціальні реєстраційні рахунки Міністерства оборони України, здійснюється за формулою:

Спер. = (Сд - Св - Сп) x 0,95, де

Сд - кошти, отримані за минулий місяць як плата за реалізоване майно та кошти, стягнені в рахунок погашення винними особами завданих державі збитків;

Св - кошти, які необхідно бюджетній установі спрямувати на оплату (відшкодування) понесених витрат (збір, транспортування, здача на приймальні пункти брухту та інших відходів, оплата судового збору, державного мита, заходів виконавчого провадження тощо);

Сп - сума податків, яку необхідно сплатити бюджетній установі, виходячи з доходів, отриманих за минулий місяць як плата за реалізацію майна.

Решту коштів від плати за реалізацію майна (крім надлишкового озброєння, військової та спеціальної техніки, нерухомого майна), а також які надходять від винних осіб у рахунок відшкодування завданих державі матеріальних збитків бюджетні установи за рішенням їх керівників використовують на фінансування власних господарських потреб, пов’язаних із проведенням заходів, необхідних для виконання основних функцій, але не забезпечених коштами загального фонду бюджету за відповідною бюджетною програмою».

Коефіцієнт 0,95 є орієнтовним. Оскільки автор дослідження не володіє належними інструментарієм та оперативною інформацією для детального фінансово-економічного обґрунтування, припускається, що цей коефіцієнт може бути змінено, але тільки в бік зменшення.

Безперечно, такі зміни по-перше, логічно зумовлюють віднесення даної групи надходжень військової частини до власних, по-друге, юридично відповідають нормам, закріпленим частиною 4 статті 13 та частиною 9 статті 51 БК України щодо загальних напрямів та порядку використання бюджетних коштів спеціального фонду, по-третє, фінансово гарантують оперативне виконання відповідними посадовими особами військової частини покладених на них завдань щодо своєчасного та повного відшкодування винними особами матеріальних збитків, завданих державі внаслідок втрати, нестачі, крадіжки чи іншого незаконного витрачання або використання коштів і матеріальних цінностей.

Ще одним позитивним аспектом запропонованої правової новації буде поєднання суто адміністративного (імперативного) з економічним

(заохочувальним) методом правового впливу на посадових осіб військової частини для добросовісного виконання покладених на них обов’язків щодо ощадливого, раціонального, тобто господарського ставлення до використання матеріальних засобів та коштів, які знаходяться в управлінні військової частини і належать до державного майна. На важливості гармонійного поєднання цих методів у процесі регулювання господарських правовідносин, а також на наявності у господарюючих суб’єктів самостійних, тобто незалежних від керівних структур господарсько-економічних інтересів для ефективного виконання поставлених завдань, ще за умов радянського способу господарювання наголошували відомі науковці у галузі радянського господарського права В.В. Лаптєв [220, с. 11-20] та В.К. Мамутов [221, с. 24]. У сучасних умовах господарювання у Збройних Силах ці висновки та рекомендації набули ще більшої актуальності.

Окремої уваги варті деякі аспекти фінансово-бухгалтерського підходу до обліку надходжень та використання коштів, що складають доходи спеціального фонду військової частини.

Правова регламентація бухгалтерського обліку фінансово-господарської діяльності військових частин, установ та організацій ЗСУ базується на вимогах

не тільки бюджетного законодавства України, Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» [222] та інших законів, а й на положеннях відповідних підзаконних нормативно-правових актів. Серед таких важливе місце посідають постанова Уряду країни від 28.02.2002 року № 228 [223], а також виданий на зміну нормативним актам ДКСУ наказ МФ України від 26.06.2013 року № 611, яким затверджений Порядок застосування рахунків та типова кореспонденція субрахунків бухгалтерського обліку бюджетних установ [224].

Певна військова специфіка цієї роботи встановлюється Положенням з бухгалтерського обліку в Збройних Силах України, затвердженого наказом МОУ від 21.06.2007 року № 363, у якому вельми своєрідно тлумачиться правова природа доходів спеціального фонду у ЗСУ: «це доходи, що отримують на підставі Закону України «Про господарську діяльність у Збройних Силах України» військові частини від надання платних послуг, виконання робіт, реалізації продукції та інших видів господарської діяльності» [225, с. 103]. Звідси надається висновок про те, що облік таких доходів здійснюється згідно з переліком видів господарської діяльності, здійснення якої дозволяється військовим частинам ЗСУ, що затверджений постановою Кабміну України № 1171 від 25.07.2000 року [225, с. 103]. При цьому відповідно до Порядку застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку бюджетних установ [224, Дод.1], на рахунку 71 «Доходи спеціального фонду» Міноборони зобов’язує обліковувати власні надходження військової частини, розподіляючи цей рахунок на такі субрахунки:

711 «Доходи за коштами, отриманими як плата за послуги»;

712 «Доходи за іншими джерелами власних надходжень установ»;

713 «Доходи за іншими надходженнями спеціального фонду»;

714 «Кошти батьків за надані послуги»;

715 «Доходи, спрямовані на покриття дефіциту загального фонду»;

716 «Доходи за витратами майбутніх періодів».

З подальшого роз’яснення правил використання зазначених субрахунків, випливає, що тільки на субрахунку 711 підлягають обліку надходження, отримані військовою частиною як плата за послуги, що надаються нею згідно з її основною діяльністю (функціональним призначенням); кошти від господарської діяльності (позначеної як додаткової); кошти від передачі в оренду основних фондів та іншого військового майна; а також кошти, що отримуються військовою частиною від реалізації майна. Тобто по суті, на вказаному субрахунку відбувається облік загалом усіх надходжень спеціального фонду, які формують першу групу власних надходжень військової частини.

Численні методичні видання МОУ, що надсилаються для вивчення та неухильного керівництва в повсякденній діяльності фінансовими органами бюджетних установ ЗСУ, містять такі самі роз’яснення [див.: 226, с. 95-100].

Але такий підхід містить, щонайменше, дві суперечності та незрозумілості.

Перша полягає у невірному, занадто вузькому розумінні джерел походження коштів спеціального фонду військової частини, які, за логікою Положення з бухгалтерського обліку в Збройних Силах України, надходять тільки від діяльності, передбаченої Законом України «Про господарську діяльність у Збройних Силах України» та постановою КМУ від 25.07.2000 року № 1171 (в редакції постанови від 15.04.2009 року № 360). А це, як було встановлено вище, не відповідає дійсності.

Друга незрозумілість викликана віднесенням доходів від реалізації виробів і продукції виробничих (навчальних) майстерень, підсобних сільських та навчально-дослідних господарств, друкованої продукції, а також реалізації науково-дослідних робіт на окремий рахунок 72 «Доходи від реалізації продукції, виробів і виконаних робіт» (субрахунки 721, 722 та 723), адже господарська діяльність військових частин, відповідно до вищезазначених Закону та постанови Уряду країни, передбачає для одержання додаткових джерел фінансування ведення військовими частинами підсобного господарства, виробництво та реалізацію власної продукції (в тому числі майстернями), надання послуг за плату, що має враховуватись як надходження спеціального фонду військової частини, з їх подальшим використанням на додаткове фінансове утримання цих військових частин згідно з встановленим порядом кошторисного розподілу.

До того ж, у самому Переліку № 1171 (в ред. постанови КМУ від 15.04.2009 № 360) зазначені переважно ті види діяльності, які можуть провадитися за наявності у військових частинах необхідних виробничих можливостей та фондів, тобто майстерень, підсобних господарств, цехів, лабораторій тощо (зокрема, для вирощування зернових та технічних культур, фруктів, ягід, розведення великої рогатої худоби, кіз, свиней, виробництво робочого одягу, дерев’яних будівельних конструкцій та столярних виробів, видання журналів та періодичних публікацій, технічні випробування та дослідження та ін.).

Якщо така диференціація у розумінні власних надходжень військової частини з точки зору бухгалтерського обліку є певною мірою обгрунтованою (необхідність розрізняти та окремо враховувати (обліковувати) виробничі витрати, пов’язані із наданням послуг за основною діяльністю, виготовленням продукції, здійсненням дослідницьких робіт тощо, та видатки спеціального фонду на потреби військової частини згідно з затвердженим кошторисом), то з точки зору суспільного господарського порядку така заплутаність у визначенні та регулюванні господарської діяльності військових частин ЗСУ виявляється деструктивною.

Аналогічний підхід спостерігається і при регулюванні обліку видатків коштів спеціального фонду [225, с. 109-113].

Отже, наявна очевидна розбіжність у розумінні змісту (суті) господарської діяльності ЗСУ, що приносить доход, яка виникла між засновниками цієї ідеї, законодавцем та Міноборони (виконавцями ідеї). Ця проблема має бути усунута внесенням змін до законодавчих актів (відповідні пропозиції викладені вище) та підзаконних нормативно-правових актів, що встановлюють плани рахунків бухгалтерського обліку бюджетних установ та визначають порядок їх застосування. Останнє є напрямом подальших досліджень у суміжних з правовою наукою сферах.

Однак у цьому питанні вважаємо за необхідне визначити та запропонувати для використання на нормативно-регулятивному і практичному рівнях принципи, за якими, на нашу думку, слід розрізняти та класифікувати доходи, отримані від господарської діяльності військових частин як додаткової, та діяльності, пов’язаної з виконанням військовими частинами основних завдань та функцій, але також спрямованих на заповнення спеціального фонду оборонного бюджету. Такими принципами є:

1) принцип спорідненості. Цей принцип означає спорідненість спеціально-професійних функцій військової частини (установи, закладу, органу управління).

Під спеціально-професійними функціями маємо розуміти такі, що визначають професійну спрямованість (спеціалізацію) переважаючої частки персоналу військової частини, установи, закладу (наприклад, військово-медичні фахівці у військових шпиталях та поліклініках, викладачі військово-навчальних закладів та підрозділів, архіваріуси у військово-архівних установах тощо), які характеризують особливості основних[19] послуг, що надаються військовою частиною, закладом, установою загалом;

2) принцип пропорційності (або пропорційного задіяння особового складу). Означає, що не менше 70 відсотків штатного персоналу військової частини, закладу, установи (як військового, так і цивільного) має бути залучено на постійній основі до виконання завдань, що постають перед військовою частиною, пов’язаних саме з тими видами власної господарської діяльності, які є функціонально основними для військової частини і можуть без зміни ритму життєдіяльності військової частини та додаткової професійної підготовки персоналу, або його відволікання від основної роботи (служби), надаватися за плату іншим особам, що потребують таких послуг, але не мають права на їх безкоштовне отримання;

3) принцип постійності, що означає виконання військовою частиною, закладом, установою робіт чи надання послуг, за які можуть отримуватись кошти для спеціального фонду, на систематичній основі.

Систематичність при цьому має визначатися не кількістю послуг на певну одиницю часу, а цільовою спрямованістю, яка ставилась при створенні (сформуванні) військової частини. Така спрямованість може відображатися як у назві військової частини, закладу, установи (наприклад, база зберігання нафтопродуктів, військовий шпиталь, спортивний клуб армії тощо), так і у положенні[20] про відповідну військову частину (заклад, установу), а так само у свідоцтві про її реєстрацію як суб’єкта господарської діяльності, а також логічно випливати зі штату та/або штатного розпису військової частини, закладу, установи;

4) принцип забезпеченості. Означає наявність матеріально-технічної бази (обладнання, інвентар, техніка, технічні пристрої, спеціальна документація, бланки тощо) у складі військового господарства військової частини, закладу, установи, яка дозволяє та спеціально призначена для забезпечення виконання тих робіт або послуг, що характеризують функціональне призначення військової частини, закладу, установи. Тобто наявність специфічно належних основних та оборотних фондів у військової частини для провадження нею діяльності, пов’язаної з наповненням спеціального фонду (наприклад, порох, тара, медичне устаткування тощо).

Названі принципи взаємопов’язані та певною мірою уніфіковані, що надає можливість їх використання і при удосконаленні (оптимізації) видів діяльності військових частин, пов’язаних з отриманням надходжень до спеціального фонду військових частин ЗСУ.

Існує ще один аспект, пов’язаний з використанням військовими частинами коштів спеціального фонду, отриманих від їх господарської діяльності, який потребує уваги. Йдеться про проблему правового регулювання використання залишку коштів від господарської діяльності військової частини на економічне стимулювання осіб, задіяних у наданні послуг чи виконанні робіт, доходи від яких наповнюють спеціальний фонд.

Річ у тім, що неможливо уявити ефективне господарювання при відсутності заохочувальних засобів, що застосовуються до персоналу, який виконує ці роботи чи надає відповідні послуги. Це аксіома економічної науки, яка повною мірою стосується і некомерційного виду господарської діяльності бюджетних установ, до яких відносяться також і військові частини ЗСУ.

Аналіз внутрішньо-нормативних документів оборонного відомства виявив, що такі заохочувальні засоби існують і в певному сенсі нормативно регламентовані. Спочатку у вигляді телеграм, листів, роз’яснень різних посадових осіб керівних органів центрального військового управління, а згодом - у вигляді рекомендацій, затверджених керівником оборонного відомства.

Так, наприклад, у 2007 році при складанні розрахунку витрат військових частин на виконання робіт з передпродажної підготовки військового майна для його подальшого відчуження згідно з постановою Уряду країни [101], рекомендаціями Г оловного управління логістики Командування сил підтримки ЗСУ [228] та Департаменту фінансів МОУ [229] відзначалася необхідність врахування при складанні калькуляції рахунків військових частин (крім витрат на закупівлю матеріалів, необхідних для здійснення передпродажної підготовки військового майна, пально-мастильних матеріалів, витрат на тарування, завантаження, транспортування, охорону цього майна тощо) витрат на оплату праці працівників, що утримуються за штатними розписами та залучаються до виконання робіт з передпродажної підготовки майна, витрат на відрядження тощо.

Як уявляється, під такими додатковими витратами мали розумітися також витрати на оплату послуг особового складу частини і понад робочий час (за нормами не меншими, ніж встановлено трудовим законодавством), і виплату різноманітних надбавок, в тому числі премій.

У вірному розумінні такого підходу до правомірності використання коштів спеціального фонду бюджету переконують, зокрема, роз’яснення МФ України, надані у листі від 14.09.2011 року [230], з якого випливає, що частка надходжень від плати за послуги, що надаються бюджетними установами згідно з їх функціональними повноваженнями, може використовуватись як оплата праці працівників, що утримуються не за основним штатом (тобто повністю за рахунок спеціального фонду), так і у вигляді надбавок за складність та напруженість, а також на преміювання штатних працівників, які утримуються за рахунок загального фонду. При цьому мають бути враховані вимоги щодо послідовності планування видатків спеціального фонду, встановлені Порядком складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ [223, п. 23].

Хоча ці роз’яснення і стосувалися окремого випадку оплати роботи та преміювання медичних працівників поліклініки, бюджетної установи, враховуючи статус вказаного органу державного управління, за аналогією права уявляється цілком можливим їх застосування до правил використання коштів, отриманих від власної господарської діяльності й інших бюджетних установ, включаючи військові частини, заклади та установи ЗСУ.

Необхідно звернути увагу і на той факт, що нормативна практика не тільки часів Радянської армії, а й початкового етапу реалізації сучасним українським військом Концепції економічної та господарської діяльності ЗСУ в сучасних умовах та Закону України «Про господарську діяльність у Збройних Силах України», підтверджує допустимість використання частки коштів, отриманих військовою частиною за надані стороннім організаціям господарські послуги чи виконані роботи, на матеріальне заохочення особового складу військової частини, в тому числі і військовослужбовців . При цьому цілком розумним і правомірним, на наш погляд, є те, що кошти на матеріальне заохочення персоналу військової частини за надані послуги нараховуються окремим рядком витрат, що несуть сторонні суб’єкти господарювання, які уклали з військовою частиною відповідні господарські угоди.

Але треба зазначити, що надалі в діях оборонного відомства спостерігається різноплановість у прийнятті рішень з цього питання. Так, наприклад, у листі заступника Міністра оборони України В.Терещенка на ім’я першого заступника начальника ГШ ЗСУ від 25.08.2007 року № 282/688 [233] вказувалось на неправомірність включення військовими частинами (зокрема, військовими арсеналами) до вартості розвантажувально-завантажувальних робіт, пов’язаних з підготовкою надлишкових ракет, боєприпасів, вибухових речовин до утилізації, нарахувань на основну та додаткову заробітну плату вантажників, прибуток від собівартості робіт тощо, оскільки до виконання розвантажувально-завантажувальних робіт залучається особовий склад військових частин. При цьому пропонувалося керуватись нормами прямих витрат на підготовку боєприпасів та їх елементів до утилізації.

Такий підхід не можна вважати вірним, оскільки подібні роботи здійснюються і оплачуються на підставі господарських угод, а сенс господарської, навіть і некомерційної, діяльності полягає в отриманні доходів, які спрямовуються, зокрема, на додаткове фінансове забезпечення життєдіяльності військ. Звичайно, що калькуляція здійснюваних військовою частиною робіт не повинна бути нижчою від їх собівартості та встановлених норм, але обмеження адміністративними методами права військової частини як

21 Наприклад, у лютому 1998 року МОУ був виданий наказ, яким дозволялось здійснювати преміювання військовослужбовців та працівників ЗСУ за збір, облік, зберігання, переробку, транспортування і здачу металобрухту у розмірі до 80% посадового окладу військовослужбовця або тарифної ставки працівника військової частини, задіяного у цьому процесі, залежно від рівня виконання відповідного плану збору та здачі брухту [231, п. 7]. Також, пунктами 18 та 19 Положення про надання послуг базами і складами пального Збройних Сил України з приймання, зберігання та відвантаження нафтопродуктів стороннім організаціям [232, с. 5-6] визначалось, що кошти, отримані військовою частиною за надані послуги, використовуються згідно з затвердженим кошторисом по спеціальному фонду, здебільшого, на придбання пально-мастильних матеріалів. При цьому з цих коштів дозволялося здійснювати виплату матеріального заохочення військовослужбовцям, працівникам та службовцям військової із розрахунку не менше 0,2% вартості нафтопродуктів, прийнятих військовою частиною на зберігання [232].

суб’єкта господарювання на отримання доходів спеціального фонду для їх подальшого використання, в тому числі і для матеріального стимулювання власного персоналу, обґрунтованим визнати не можна.

Уявляється, що не останнім чинником такої боротьби проти начебто необгрунтованого завищення цін на виконувані військовими частинами роботи, була діяльність лобістів інтересів підприємств - суб’єктів підприємництва, з якими укладені комерційні контракти на утилізацію ракет, боєприпасів, вибухових речовин, та реалізацію продуктів їх переробки.

Позитивним зрушенням до нормативного врегулювання зазначеної проблеми стали затверджені МОУ наприкінці 2013 року Методичні рекомендації щодо розподілу та використання коштів, отриманих військовими частинами від надання платних послуг [234]. Окремо були затверджені також Методичні рекомендації щодо розподілу та використання коштів, одержаних військовими музеями [235] та військовими представництвами [236] від надання платних послуг. Суть їх ідентична вищевказаним рекомендаціям, відмінність полягає лише у розмірах відсотків надходжень, що розподіляються на преміювання працівників та забезпечення діяльності цих установ.

Відповідно до цих рекомендацій частина коштів, які залишились після встановлених відрахувань, спрямовується на преміювання працівників військових частин, що надавали платні послуги. При цьому розмір коштів на таке преміювання встановлюється диференційовано у конкретних відсоткових значеннях до загального залишку коштів (від 10 до 20 відсотків). Такі відсоткові значення залежать від виду (сфери) діяльності військової частини та конкретизовані Переліком розподілу коштів на преміювання працівників військових частин , що додається до зазначених Методичних рекомендацій.

Треба відзначити, що рекомендації доволі просто і зрозуміло встановлюють загальний порядок, розміри та умови преміювання, наділяючи

22 Цікаво, що повна назва цього додатку: «Перелік розподілу коштів на преміювання працівників закладів, організацій та військових частин за сферами господарської діяльності» (курсив мій - Е.Б.) в котрий раз свідчить про цілковиту плутанину серед посадових осіб Міноборони щодо розуміння правової природи тієї діяльності військових частин, що пов’язана з наповненням спеціального фонду Державного бюджету.

командирів військових частин належною компетенцією щодо конкретизації категорії працівників, що підлягають преміюванню, періодичності виплати премій, показників преміювання тощо, та правом збільшувати, зменшувати чи скасовувати преміювання. Такі умови мають визначатися у відповідному положенні, що затверджується командиром військової частини за погодженням з профспілковим комітетом частини.

Однак, зазначені заохочувальні заходи встановлені для особового складу військових частин, задіяного у виконанні робіт та наданні послуг, які прямо не належать до додаткової господарської діяльності військових частин, а по суті відносяться до послуг, надання яких пов’язане з виконанням основних функцій та завдань військової частини, та послуг, пов’язаних з платною реалізацією військового майна (підгрупи 1 та 4 першої групи надходжень до спеціального фонду). А як же бути з персоналом, задіяним у виконанні заходів, що відносяться власно до господарської діяльності (підгрупа 2 першої групи надходжень до спеціального фонду), включаючи і діяльність підсобних господарств, і виробничих майстерень військових частин тощо?

Вважаємо, що тут знову має місце недбалість та неуважність посадовців, що готують, візують та затверджують відповідні документи, не заглиблюючись у сутність тієї діяльності військових частин, установ та закладів, яка пов’язана із отриманням додаткових джерел фінансування оборонного бюджету держави. Невже особовий склад, задіяний, наприклад, у виконанні робіт з вирощування сільськогосподарської продукції, виробництва одягу, будівельних конструкцій, наданні послуг з технічного обслуговування та ремонту, перевезень тощо, тобто у власно господарській (додатковій) діяльності бюджетних установ Міноборони, не потребує чи не може потребувати матеріального заохочення?

Тому правила, викладені у формі рекомендацій щодо матеріального заохочення (преміювання) персоналу військових частин ЗСУ, який здійснює платні послуги, кошти від яких зараховуються до спеціального фонду оборонного бюджету, повною мірою мають поширюватися і на той персонал, що виконує роботи, надає послуги та здійснює інші заходи, що відносяться до господарської діяльності військових частин у розумінні абзацу першого статті 1 Закону України «Про господарську діяльність у Збройних Силах України».

Залишені поза увагою вказаних Методичних рекомендацій військовослужбовці, які тією чи іншою мірою залучаються до організації та здійснення заходів господарської діяльності військової частини (в т.ч. і командир частини), мають бути заохочені за правилами розділу 31 «Преміювання військовослужбовців» Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам від 11.06.2008 року (зі змінами та доповненнями) [237]. Однак уявляється необхідним при визначенні загальних підстав преміювання військовослужбовців деталізувати і право командирів частин преміювати підлеглих військовослужбовців і за їх особисту участь в організації та/чи виконанні заходів, пов’язаних з отриманням додаткових надходжень до спеціального фонду військової частини.

З цією метою пропонується абзац перший пункту 31.1 Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженої наказом МОУ від 11.06.2008 року № 260, після слів «за їх особистий внесок у загальні результати служби» доповнити фразою «в тому числі у результати господарської діяльності військової частини».

Запропоноване уточнення виглядає доречним, оскільки, наприклад, затверджені МОУ у лютому 2014 року Методичні рекомендації стосовно преміювання посадових осіб окремих центральних органів військового управління та військових частин ЗСУ, які виконують завдання з відчуження та реалізації надлишкового військового майна [238], поширюються як на працівників ЗСУ, так і на відповідних військовослужбовців. І це при тому, що їх діяльність, хоча і пов’язана з наповненням спеціального фонду оборонного бюджету, але відношення до створення додаткового продукту, як це має місце при виконанні заходів господарської діяльності, не має. Преміювання ж їх здійснюється в межах затвердженого в кошторисі МОУ фонду оплати праці загального фонду державного бюджету (курсив мій - Е.Б.), в розмірі 0,15% суми коштів, зарахованих до державного бюджету від реалізації надлишкового військового майна, відчуження земельних ділянок за відповідний плановий період. А це є суми значною мірою більші тих, що можна отримати від підсобних господарств, інших видів господарської діяльності військової частини.

<< | >>
Источник: БОЙЧЕНКО ЕДУАРД ГАВРИЛОВИЧ. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ВІЙСЬКОВИХ ЧАСТИН ЗБРОЙНИХ СИЛ УКРАЇНИ. ДИСЕРТАЦІЯ на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук. Одеса - 2015. 2015

Скачать оригинал источника

Еще по теме Особливості обліку та використання коштів, отриманих від результатів власної господарської діяльності військової частини:

  1. 2.1. Поняття та класифікація суб’єктів, які надають послуги у сфері освіти
  2. 2.2. Легітимація діяльності суб’єктів, які надають послуги у сфері освіти
  3. З А К О Н У К Р А Ї Н И Про виконавче провадження
  4. МІНІСТЕРСТВО ЮСТИЦІЇ УКРАЇНИ НАКАЗ від 25 грудня 2008 року № 2274/5 Про затвердження Порядку роботи з документами в органах державної виконавчої служби
  5. § 2. Суспільний устрій
  6. 1.3. Основні обов’язки та особливості притягнення неповнолітніх до юридичної відповідальності.
  7. 3.2. Провадження у справах про встановлення інших фактів, що мають юридичне значення
  8. Адміністративні правопорушення як вид правопорушень
  9. ДОДАТОК
  10. Поняття, ознаки та система суб’єктів оперативно-розшукової діяльності
  11. Правовий генезис господарської діяльності військових формувань на теренах України
  12. Поняття та значення господарської діяльності Збройних Сил України як предмету правового регулювання
  13. Господарсько-правовий статус військових частин Збройних Сил України
  14. Правовий режим майна військових частин Збройних Сил України
  15. Основні змістовні елементи правового режиму господарювання військових частин Збройних Сил України
  16. Правова характеристика видів господарської діяльності, здійснення яких дозволяється військовим частинам Збройних Сил України
  17. Особливості обліку та використання коштів, отриманих від результатів власної господарської діяльності військової частини
  18. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
  19. Розвиток будівельної галузі як напрям економічної політики держави
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Арбитражный процесс - Банковское право - Вещное право - Государство и право - Гражданский процесс - Гражданское право - Дипломатическое право - Договорное право - Жилищное право - Зарубежное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - История - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Медицинское право - Международное право. Европейское право - Морское право - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Политология - Права человека - Право зарубежных стран - Право собственности - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предотвращение COVID-19 - Семейное право - Судебная психиатрия - Судопроизводство - Таможенное право - Теория и история права и государства - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Ювенальное право - Юридическая техника - Юридические лица -