Розділ 7 Правове регулювання реалізації екологічногоконтролю та екологічної експертизи

Екологічний контроль - один із найбільш масштабно здійснюваних засобів управління навколишнім середовищем. Він здійснюється на всіх етапах діяльності з використання при­родних ресурсів та впливу на навколишнє середовище.

Контроль, якщо тлумачити це слово, - перевірка, облік діяльності кого- чого-небудь, нагляд за кимось, чимось^[392].

Екологічний контроль - один із проявів екологічної функції сучасної держави. Вчені виявляють ціль, форми, методи та об’єкти контролю. Ціль - охорона навколишнього природного середовища шляхом запобігання та усунення екологічних пра­вопорушень та злочинів. Форми - інформаційна, запобіжна, ка­ральна. Методи здійснення - виявляються у спостереженні за станом об’єктів контролю; проведенні перевірок; видачі дозво­лів; притягненні до адміністративної відповідальності і т.д. Об’єкти - стан навколишнього природного середовища, його окремих ресурсів, ступінь їх змін під впливом господарської діяльності; виконання обов’язкових заходів з охорони навко­лишнього природного середовища та його окремих об’єктів; до­тримання природоохоронного законодавства^[393].

Завдання екологічного контролю можна визначити як забез­печення дотримання:

-лімітів використання природних ресурсів;

-екологічних нормативів викидів і скидів забруднюючих

речовин у навколишнє природне середовище;

-нормативів екологічної безпеки;

-юридичними і фізичними особами строків сплати зборів за погіршення якості природних ресурсів;

-юридичними і фізичними особами вимог екологічного законодавства;

-нормативів зборів за забруднення навколишнього при­родного середовища^[394].

До завдань екологічного контролю відносять нагляд за ста­ном та змінами навколишнього середовища, перевірка виконан­ня вимог екологічного законодавства та нормативів якості нав­колишнього середовища, виконання заходів по раціональному використанню природних ресурсів та оздоровленню навко­лишнього середовища^[395].

Функція контролю за використанням та охороною природних об’єктів є базовою для всіх інших функцій регулювання в галузі екологокористування та охорони навколишнього природного середовища, оскільки без контролю за виконанням прийнятих управлінських рішень та вжиття заходів щодо виявленим відхи­ленням усі інші функції управління не досягнуть мети^[396].

Функція екологічного контролю являє собою діяльність упов­новажених на це державних органів виконавчої влади, спрямо­вану на забезпечення дотримання вимог законодавства про охо­рону навколишнього природного середовища всіма державними органами, підприємствами, установами та організаціями, незалеж­но від форм власності і підпорядкування, а також громадянами.

Залежно від системи органів, що здійснюють екологічний контроль, та його відомчо-галузевого підпорядкування ро­зрізняють такі види контролю: державний, відомчий, виробни­чий, громадський^[397].

Усі види екологічного контролю спрямовані на забезпечення дотримання вимог законодавства про охорону навколишнього природного середовища всіма державними органами, підприєм­ствами, установами та організаціями, незалежно від форм влас­ності і підпорядкування, а також громадянами. Ця вимога міститься в ч. 5 ст. 4 Закону України «Про власність»^[398]: власник, здійснюючи свої права, зобов’язаний не завдавати шкоди навко­лишньому середовищу, не порушувати права та охоронювані законом інтереси громадян, юридичних осіб і держави. Консти­туція України в ч. з ст. 13 також передбачає екологічні вимоги щодо власників: власність зобов’язує; власність не повинна ви­користовуватися на шкоду людині і суспільству.

Шляхом здійснення екологічного контролю вирішуються такі завдання: виявлення порушень екологічного законодавства; припинення екологічних правопорушень; забезпечення доказо­вої бази для подальшого розслідування та покарання винних; дотримання законності та правопорядку; запобігання порушень екологічних вимог та настання екологічної шкоди^[399].

Контроль у галузі охорони навколишнього природного сере­довища є проявом адміністративного методу регулювання еко­логічних правовідносин. Але роль контролю в майбутньому має суттєво змінитись і відійти на другий план, пропустивши вперед себе такі еколого-правові інститути як: екологічна експертиза, екологічний аудит та екологічне страхування^[400].

Державний контроль у галузі охорони навколишнього при­родного середовища здійснюється Радами та їх виконавчими і розпорядчими органами, спеціально уповноваженим централь­ним органом виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів, його органами на місцях та іншими спеціально уповно­важеними державними органами.

Державному контролю підлягають використання і охорона земель, надр, поверхневих і підземних вод, атмосферного по­вітря, лісів та іншої рослинності, тваринного світу, морського середовища та природних ресурсів територіальних вод, конти­нентального шельфу та виключної (морської) економічної зони республіки, природних територій та об’єктів, що підлягають особ­ливій охороні, стан навколишнього природного середовища.

Завданням державного екологічного контролю є забезпечен­ня виконання правових вимог щодо раціонального використан­ня природних ресурсів та охороні навколишнього природного середовища від забруднення всіма державними органами, підприємствами, організаціями та громадянами, яким такі ви­моги адресовані. Державний контроль має, таким чином, надвідомчий характер.

Державний екологічний контроль проводиться у формі попе­реджувального і поточного. Завданням попереджувального кон­тролю є недопущення господарської, управлінської та іншої діяльності, яка в майбутньому може безпосередньо впливати на природу. Поточний державний екологічний контроль здійснюється на стадії експлуатації підприємств та інших еко­логічно значущих об’єктів у процесі природокористування.

Відповідно до поділу органів державного управління приро­докористуванням та охороною навколишнього середовища на органи загальної та спеціальної компетенції, державний еко­логічний контроль можна підрозділяти на загальний та спеціальний (надвідомчий). Загальний контроль здійснюється органами загальної компетенції, спеціальний - органами спеціальної компетенції¹.

¹ Бринчук М.М. Экологическое право (право окружающей среды): Учебник для высших юриди­ческих учебных заведений. М.: Юристъ.

Громадський контроль у галузі охорони навколишнього при­родного середовища здійснюється громадськими інспекторами охорони навколишнього природного середовища згідно з Поло­женням, яке затверджується спеціально уповноваженим цен­тральним органом виконавчої влади з питань екології та при­родних ресурсів.

Громадські інспектори охорони навколишнього природного середовища:

- беруть участь у проведенні спільно з працівниками органів державного контролю рейдів та перевірок додержання підприємствами, установами, організаціями та громадянами законодавства про охорону навколишнього природного середо­вища, додержання норм екологічної безпеки та використання природних ресурсів;

- проводять перевірки і складають протоколи про порушен­ня законодавства про охорону навколишнього природного сере­довища і подають їх органам державного контролю в галузі охо­рони навколишнього природного середовища та правоохорон­ним органам для притягнення винних до відповідальності;

- подають допомогу органам державного контролю в галузі охорони навколишнього природного середовища в діяльності по запобіганню екологічним правопорушенням.

Органи громадського контролю в галузі охорони навко­лишнього природного середовища можуть здійснювати й інші функції відповідно до законодавства України.

Можливості безпосередньої участі громадян у процесі кон­трольно-інспекційної діяльності є однією з форм залучення за­цікавленої громадськості до управлінської діяльності в еко­логічній сфері. Інститут громадських екологічних інспекторів, крім Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», передбачений ще рядом Законів України. Зокре­ма, положення про громадський екологічний контроль містять­ся в ст. 38 Закону України «Про мисливське господарство та по­лювання», ст. 37 Закону України «Про рослинний світ», ст. 63 Закону України «Про природно-заповідний фонд України», ст. 58 Закону України «Про тваринний світ».

Громадські природоохоронні об’єднання мають право брати участь у проведенні спеціально уповноваженими державними органами управління в галузі охорони навколишнього природ­ного середовища перевірок виконання підприємствами, устано­вами та організаціями природоохоронних планів і заходів. На теперішній момент правовий статус та порядок здійснення гро­мадського контролю в галузі охорони навколишнього природно­го середовища регулюються «Положенням про громадських ін­спекторів з охорони довкілля». Діяльність цих інспекторів ор­ганізовується та координується органами, що належать до сфери управління Мінприроди.

Громадським інспектором з охорони довкілля може бути громадянин України, який досяг 18-річного віку, має досвід природоохоронної роботи та пройшов співбесіду в органах Мін­природи. Особа, яка виявила бажання стати громадським ін­спектором з охорони довкілля, подає до підрозділів Мінприроди письмову заяву та подання організації, що її рекомендує, або письмове клопотання державного інспектора з охорони навко­лишнього природного середовища. Організаціями, що рекомен­дують майбутнього інспектора, найчастіше виступають гро­мадські природоохоронні об’єднання (громадські організації та благодійні фонди, в статуті яких одним із напрямків діяльності визначено природоохоронну діяльність), однак не виключають­ся випадки, що рекомендація може бути надана від інших підприємств, установ, організацій або політичних партій.

Громадські інспектори повинні працювати у взаємодії з при­родоохоронними органами, органами державної виконавчої влади та місцевого самоврядування, громадськими природоохо­ронними організаціями, активно реагувати на порушення еко­логічного законодавства, неухильно дотримуватись законодав­ства України при здійсненні своїх повноважень, інформувати відповідний орган Мінприроди про результати рейдів та пе­ревірок безпосередньо після їх закінчення, а також щорічно по­давати звіт про проведену роботу не пізніше 31 січня наступного за звітним року.

Діяльність громадських екологічних інспекторів здійснюєть­ся у тісній співпраці із керівниками підрозділу (державними ін­спекторами), за якими вони закріплені. Особи, за якими за­кріплені громадські інспектори, подають їм практичну і мето­дичну допомогу з питань здійснення громадського контролю за додержанням законодавства про охорону навколишнього при­родного середовища, проводять з ними навчання, ознайомлю­ють з новими законодавчими та нормативними документами, які регулюють здійснення громадського контролю. Ці ж особи залучають їх до участі в перевірках, які збігаються з напрямком природоохоронної діяльності громадського інспектора, та оформлюють направлення для громадського інспектора на про­ведення рейдів та перевірок.

Природоохоронним законодавством України передбачено, що громадські інспектори виконують роботу на громадських за­садах, без увільнення від основної роботи і без додаткової оплати праці. Разом з тим це не виключає можливості їх стимулювання у разі, якщо безпосередньо ними виявлені порушення природо­охоронного законодавства і вжиті заходи для притягнення вин­них до відповідальності або забезпечено стягнення штрафів та відшкодувань, пов’язаних з порушенням природоохоронного законодавства. Можливості такого стимулювання передбачені спільним Наказом Мінекобезпеки, Держкомлісгоспу, Держ- комрибгоспу і Держкомзему^[402].

У разі порушення громадським екологічним інспектором за­конодавства при здійсненні своїх повноважень, неналежного виконання своїх функцій, ненадання щорічного звіту або нега­тивної його оцінки особа може бути позбавлена повноважень із вилученням посвідчення. Рішення про це приймається голов­ними державними інспекторами з охорони навколишнього при­родного середовища територіальних підрозділів, що призначили громадського екологічного інспектора, або вищестоящого рівня.

Хоча в Законі України «Про охорону навколишнього природ­ного середовища» мова йде виключно про громадських інспек­торів охорони навколишнього природного середовища, необ­хідно пам’ятати, що існують категорії громадських екологічних інспекторів, які здійснюють свої повноваження за окремими природоохоронними напрямками. До них, зокрема, належать громадські мисливські інспектори та громадські інспектори ри­боохорони, визначені в ст. 58 Закону України «Про тваринний світ». Положення про них затверджені Наказами Держком- лісгоспу України «Про затвердження Положення про громадсь­ких мисливських інспекторів»^[403] та Мінагрополітики України «Про затвердження Положення про громадських інспекторів рибоохорони»^[404] і є подібними до Положення про громадських інспекторів з охорони довкілля.

Екологічна експертиза в Україні є видом науково- практичної діяльності спеціально уповноважених державних органів, еколого-експертних формувань та об’єднань громадян, що ґрунтується на міжгалузевому екологічному дослідженні, аналізі та оцінці передпроектних, проектних та інших матеріалів чи об’єктів, реалізація і дія яких може негативно впливати або впливає на стан навколишнього природного середовища, і спрямована на підготовку висновків про відповідність заплано­ваної чи здійснюваної діяльності нормам і вимогам законодав­ства про охорону навколишнього природного середовища, раціональне використання і відтворення природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки.

Основними принципами екологічної експертизи є:

- гарантування безпечного для життя та здоров’я людей навколишнього природного середовища;

- збалансованість екологічних, економічних, медико- біологічних і соціальних інтересів та врахування громадської думки;

- наукова обґрунтованість, незалежність, об’єктивність, комплексність, варіантність, превентивність, гласність;

- екологічна безпека, територіально-галузева і економічна доцільність реалізації об’єктів екологічної експертизи, заплано­ваної чи здійснюваної діяльності;

- державне регулювання;

- законність.

Екологічній експертизі підлягають:

а) проекти схем розвитку і розміщення продуктивних сил, ро­звитку галузей народного господарства, генеральних планів населених пунктів, схем районної планіровки та інша передпла- нова і передпроектна документація;

б) техніко-економічні обґрунтування і розрахунки, проекти на будівництво і реконструкцію (розширення, технічне пе­реозброєння) підприємств та інших об’єктів, що можуть нега­тивно впливати на стан навколишнього природного середовища, незалежно від форм власності та підпорядкування, в тому числі військового призначення;

в) проекти інструктивно-методичних і нормативно-технічних актів та документів, які регламентують господарську діяльність, що негативно впливає на навколишнє природне середовище;

г) документація по створенню нової техніки, технології, ма­теріалів і речовин, у тому числі та, що закуповується за кордо­ном;

д) матеріали, речовини, продукція, господарські рішення, си­стеми й об’єкти, впровадження або реалізація яких може приз­вести до порушення норм екологічної безпеки та негативного впливу на навколишнє природне середовище.

Екологічній експертизі можуть підлягати екологічно небез­печні діючі об’єкти та комплекси, в тому числі військового та оборонного призначення.

Наведений перелік не є вичерпним, Закон України «Про еко­логічну експертизу» як спеціальний закон у ст. 7 зазначає, що об’єктами екологічної експертизи є проекти законодавчих та інших нормативно-правових актів, передпроектні, проектні ма­теріали, документація по впровадженню нової техніки, техно­логій, матеріалів, речовин, продукції, реалізація яких може при­звести до порушення екологічних нормативів, негативного впливу на стан навколишнього природного середовища.

Крім того, екологічній експертизі можуть підлягати еко­логічні ситуації, що склалися в окремих населених пунктах і регіонах, а також діючі об’єкти та комплекси, що справляють значний негативний вплив на стан навколишнього природного середовища.

Військові, оборонні та інші об’єкти, інформація про які ста­новить державну таємницю, також підлягають екологічній експертизі.

Законодавець у ст. 14 Закону України «Про екологічну експертизу» визначив перелік об’єктів, які підлягають дер­жавній екологічній експертизі. Також виділено перелік видів діяльності та об’єктів, що становлять підвищену екологічну не­безпеку, стосовно яких проведення екологічної експертизи має бути обов’язковим.

Суб’єктами екологічної експертизи є:

- Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів, його органи на місцях, створювані ними спеціалізовані установи, організації та еколого-експертні підрозділи чи комісії;

- інші державні органи, місцеві Ради і органи виконавчої влади на місцях відповідно до законодавства;

- громадські організації екологічного спрямування чи ство­рювані ними спеціалізовані формування;

- інші установи, організації та підприємства, в тому числі іноземні юридичні і фізичні особи, які залучаються до прове­дення екологічної експертизи;

- окремі громадяни.

В Україні здійснюються державна, громадська та інші еко­логічні експертизи.

Висновки державної екологічної експертизи є обов’язковими для виконання. Приймаючи рішення щодо подальшої реалізації об’єктів екологічної експертизи, висновки державної екологічної експертизи враховуються нарівні з іншими видами державних експертиз.

Висновки громадської та іншої екологічної експертизи мають рекомендаційний характер і можуть бути враховані при прове­денні державної екологічної експертизи, а також при прийнятті рішень щодо подальшої реалізації об’єкта екологічної експерти­зи.

Правовий статус експерта екологічної експертизи складаєть­ся із сукупності його прав та обов’язків, а також гарантій неза­лежності діяльності експерта від інших осіб, в тому числі за­цікавлених.

Експертом екологічної експертизи може бути спеціаліст, який має вищу освіту, відповідну спеціальність, кваліфікацію і професійні знання, володіє навичками аналізу експертної ін­формації і методикою еколого-експертної оцінки, а також має практичний досвід у відповідній галузі не менше трьох років.

Експерт державної екологічної експертизи має право:

- одержувати на свою вимогу відомості та матеріали, необ­хідні для проведення екологічної експертизи;

- ставити питання про відхилення поданих на екологічну експертизу матеріалів, які не відповідають вимогам природо­охоронного законодавства, екологічним стандартам і нормати­вам та врахування яких потребує додаткових досліджень, пошу­кових робіт чи виділення додаткових капіталовкладень;

- вносити пропозиції про залучення до проведення еко­логічної експертизи висококваліфікованих спеціалістів, нау­ковців, створення належної матеріально-технічної та інфор­маційної бази;

- на викладення особистої думки щодо висновків проведеної екологічної експертизи.

Експерт екологічної експертизи зобов’язаний:

- дотримувати встановлених строків та порядку здійснення екологічної експертизи, норм і вимог законодавства про охорону навколишнього природного середовища, раціональне викори­стання і відтворення природних ресурсів, забезпечення еко­логічної безпеки;

- забезпечувати всебічне, комплексне, об’єктивне, якісне і ефективне проведення екологічної експертизи;

- своєчасно готувати обґрунтовані та об’єктивні висновки;

- обґрунтовувати пропозиції про повернення документації на об’єкти екологічної експертизи на доопрацювання;

- вносити відповідні пропозиції щодо вдосконалення форм і методів проведення екологічної експертизи;

- заявляти самовідвід за наявності особистої заінтересова­ності щодо конкретного об’єкта екологічної експертизи.

Незалежність експерта екологічної експертизи забезпечуєть­ся такими гарантіями:

- проведенням екологічної експертизи у встановленому за­конодавством порядку;

- виконанням еколого-експертних функцій відповідно до вимог законодавства незалежно від розпоряджень посадових осіб державних органів, об’єднань громадян та інших фор­мувань;

- свободою вибору форм і методів еколого-експертного аналізу і оцінки та викладення особистої думки з питань прове­деного аналізу;

- забороною втручатися будь-кому в проведення екологічної експертизи, за винятком випадків порушення експертом вимог законодавства;

- захистом порушених прав експерта у встановленому зако­нодавством порядку.

Особи, які зацікавлені в результатах експертизи та замовля­ють її проведення є замовниками.

Замовники екологічної експертизи мають право:

- порушувати відповідні клопотання та одержувати консуль­тації;

- надавати суб’єктам екологічної експертизи письмові чи усні пояснення, зауваження, пропозиції щодо об’єктів екологіч­ної експертизи чи з окремих їх рішень та обґрунтувань;

- знайомитися з висновками екологічної експертизи;

- клопотати про проведення додаткової екологічної експер­тизи;

- одержувати інформацію про хід проведення екологічної експертизи;

- здійснювати й інші функції в галузі екологічної експертизи в порядку, встановленому законодавством.

Замовники екологічної експертизи зобов’язані:

- подавати на екологічну експертизу необхідні матеріали на об’єкти екологічної експертизи і висновки щодо попередньої оцінки їх впливу на навколишнє природне середовище;

- сприяти суб’єктам екологічної експертизи в об’єктивному і комплексному розгляді об’єктів екологічної експертизи та їх на­уково обґрунтованій оцінці;

- надавати суб’єктам екологічної експертизи необхідні до­даткові відомості та матеріали;

- своєчасно вносити до документації на об’єкти екологічної експертизи необхідні корективи і зміни, що не потребують кон­структивних досліджень і розрахунків, оплачувати виконані еколого-експертні роботи згідно з договорами;

- виконувати вимоги висновків екологічної експертизи;

- вирішувати інші питання відповідно до законодавства України.

Процедура проведення екологічної експертизи передбачає вирішення еколого-експертними органами чи формуваннями завдань експертного дослідження і оцінку об’єктів екологічної експертизи, підготовку обґрунтованого об’єктивного еколого- експертного висновку.

Процедура проведення екологічної експертизи передбачає:

- перевірку наявності та повноти необхідних матеріалів і реквізитів на об’єкти екологічної експертизи та створення еко- лого-експертних комісій (груп) відповідно до вимог законодав­ства (підготовча стадія);

- аналітичне опрацювання матеріалів екологічної експерти­зи, в разі необхідності натурні обстеження і проведення на їх ос­нові порівняльного аналізу і часткових оцінок ступеня екологіч­ної безпеки, достатності та ефективності екологічних обґрунту­вань діяльності об’єктів екологічної експертизи (основна стадія);

- узагальнення окремих експертних досліджень одержаної інформації та наслідків діяльності об’єктів експертизи, підготов­ку висновку екологічної експертизи та подання його заінтересо­ваним органам і особам (заключна стадія).

Державна екологічна експертиза видів діяльності та об’єктів, що становлять підвищену екологічну небезпеку, прово­диться після оголошення замовником через засоби масової ін­формації Заяви про екологічні наслідки діяльності і подання еколого-експертним органам комплекту документів з обґрунту­ванням оцінки впливу на навколишнє природне середовище. Заява про екологічні наслідки діяльності повинна містити відо­мості про: заплановану діяльність, мету і шляхи її здійснення; суттєві фактори, що впливають чи можуть впливати на стан нав­колишнього природного середовища з урахуванням можливості виникнення надзвичайних екологічних ситуацій; кількісні та якісні показники оцінки рівнів екологічного ризику запланова­ної діяльності, а також заходи, що гарантують впровадження діяльності відповідно до екологічних стандартів і нормативів; інформування громадськості щодо запланованої діяльності, її мету і шляхи її здійснення.

У матеріалах оцінки впливу на навколишнє природне середо­вище запланованої чи здійснюваної діяльності обґрунтовуються її доцільність та способи реалізації, можливі альтернативні варіанти рішень, характеристика стану навколишнього природ­ного середовища території, види та рівні впливу на нього в нор­мальних і екстремальних умовах, можливі зміни його якісного стану, еколого-економічні наслідки діяльності, заходи щодо зменшення рівня екологічного ризику і забезпечення вимог екологічної безпеки.

Порядок передачі документації на державну екологічну експертизу визначається Кабінетом Міністрів України^[405].

Державна екологічна експертиза проводиться шляхом:

- аналізу і оцінки об’єктів екологічної експертизи — групами спеціалістів еколого-експертних підрозділів чи спеціалізованих установ і організацій органів спеціально уповноваженого цен­трального органу виконавчої влади з питань екології та природ­них ресурсів;

- еколого-експертних досліджень і оцінки об’єктів екологіч­ної експертизи — спеціально створюваними комісіями із залу­ченням фахівців — практиків та науковців інших підприємств, установ і організацій;

- створення спеціально уповноваженим центральним орга­ном виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів спільно з іншими органами державної виконавчої влади міжга­лузевих експертних комісій;

- залучення на договірних засадах інших спеціалізованих організацій для попереднього експертного розгляду та підготов­ки відповідних пропозицій.

Законодавством також встановлені граничні строки прове­дення державної екологічної експертизи об’єктів:

- групами спеціалістів еколого-експертних підрозділів, установ чи організацій спеціально уповноваженого центрально­го органу виконавчої влади з питань екології та природних ре­сурсів — до 45 календарних днів з продовженням у разі потреби до 6о днів, а у виняткових випадках, залежно від складності проблеми, — до 120 днів;

- спеціально створеними міжгалузевими еколого-

експертними комісіями чи іншими спеціалізованими ор­ганізаціями — до 90 календарних днів;

- за доопрацьованими матеріалами відповідно до висновків попередньої екологічної експертизи — до 30 календарних днів.

Початком державної екологічної експертизи вважається день подання еколого-експертному органу комплекту необхідних ма­теріалів і документів, а у разі необхідності — і додаткової науко­во-дослідної інформації з тих питань, що виникли під час прове­дення експертизи.

Висновки державної екологічної експертизи повинні містити оцінку екологічної допустимості і можливості прийняття рішень щодо об’єкта екологічної експертизи та враховувати соціально- економічні наслідки.

Позитивні висновки державної екологічної експертизи після затвердження їх спеціально уповноваженим центральним орга­ном виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів чи його органами на місцях є підставою для відкриття фінансу­вання проектів і програм чи діяльності.

Реалізація проектів і програм чи діяльності без позитивних висновків державної екологічної експертизи забороняється.

В разі негативної оцінки об’єктів державної екологічної експертизи замовник зобов’язаний забезпечити їх до­опрацювання відповідно до вимог еколого-експертного виснов­ку і своєчасну передачу матеріалів на додаткову державну екологічну експертизу.

Позитивний висновок державної екологічної експертизи є дійсним протягом трьох років від дня його видачі. Якщо за цей час не розпочато реалізацію рішення щодо об’єкта державної екологічної експертизи, то він підлягає новій державній еко­логічній експертизі.

Законодавець в якості правопорушень в галузі екологічної експертизи називає: порушення встановленого законодавством порядку проведення екологічної експертизи; надання свідомо неправдивих відомостей про екологічні наслідки діяльності об’єкта екологічної експертизи; надання дозволів на спеціальне природокористування; фінансування та реалізація проектів і програм чи діяльності, які можуть негативно впливати на стан навколишнього природного середовища без позитивного вис­новку екологічної експертизи; здійснення екологічної експерти­зи неправоздатними підприємствами, установами, ор­

ганізаціями, об’єднаннями громадян та іншими формуваннями; недотримання під час реалізації об’єкта експертизи вимог щодо охорони навколишнього природного середовища, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки відповідно до висновку державної екологічної експертизи; неза­конне втручання будь-кого у проведення екологічної експерти­зи; ухилення від надання на законну вимогу державних еколого- експертних органів і формувань необхідних відомостей і ма­теріалів; підготовка свідомо неправдивого висновку державної екологічної експертизи.

Особи, винні в порушенні законодавства в галузі екологічної експертизи, в залежності від обставин порушення та наслідків такого порушення можуть притягуватися до дисциплінарної, адміністративної, цивільної чи кримінальної відповідальності.

Питання для самоконтролю:

1. Правове забезпечення екологічного контролю.

2. Правові форми екологічної експертизи.

3. Правова характеристика екологічного контролю, еко­

логічної експертизи і екологічного аудиту.

4. Правове забезпечення екологічного контролю.

5∙ Правові форми екологічної експертизи.

6. Об’єкти та суб’єкти екологічної експертизи.

7∙ Юридичне визначення екологічного аудиту.

8. Правове забезпечення екологічного моніторингу.

Теми рефератів

1. Права та обов'язки замовників екологічної експертизи.

2. Порядок реалізації самоврядного екологічного контролю та особливості функціонування виробничого екологічного контролю.

3. Правове регулювання реалізації еколого-аудиторської діяльності в Україні.