Розділ 6 Екологічні права та обов'язки громадян

Екологічні права громадян України викладені у Ст. 9 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища».

Кожний громадянин України має право на:

а) безпечне для його життя та здоров’я навколишнє природне середовище;

б) участь в обговоренні та внесення пропозицій до проектів нормативно-правових актів, матеріалів щодо розміщення, будівництва і реконструкції об’єктів, які можуть негативно впли­вати на стан навколишнього природного середовища, внесення пропозицій до органів державної влади та органів місцевого са­моврядування, юридичних осіб, що беруть участь в прийнятті рішень з цих питань;

в) участь в розробці та здійсненні заходів щодо охорони нав­колишнього природного середовища, раціонального і ком­плексного використання природних ресурсів;

г) здійснення загального і спеціального використання при­родних ресурсів;

д) об’єднання в громадські природоохоронні формування;

е) вільний доступ до інформації про стан навколишнього природного середовища (екологічна інформація) та вільне от­римання, використання, поширення та зберігання такої інфор­мації, за винятком обмежень, встановлених законом;

є) участь у публічних слуханнях або відкритих засіданнях з питань впливу запланованої діяльності на навколишнє при­родне середовище на стадіях розміщення, проектування, будів­ництва і реконструкції об’єктів та у проведенні громадської еко­логічної експертизи;

ж) одержання екологічної освіти;

з) подання до суду позовів до державних органів, підприємств, установ, організацій і громадян про відшкодування шкоди, заподіяної їх здоров’ю та майну внаслідок негативного впливу на навколишнє природне середовище;

и) оскарження у судовому порядку рішень, дій або бездіяль­ності органів державної влади, органів місцевого самоврядуван­ня, їх посадових осіб щодо порушення екологічних прав грома­дян у порядку, передбаченому законом.

Законодавством України можуть бути визначені й інші еко­логічні права громадян республіки.

Екологічні права громадян можна розглядати як сукупність закріплених у Конституції України, міжнародних актах, спеціальному екологічному та суміжному з ним законодавстві права індивіда, тобто людини та громадянина, що реалізуються в процесі взаємодії з навколишнім природним середовищем та тих, що забезпечують задоволення його основних потреб у цій сфері. Екологічні права індивіда закріплені в Конституції України, в ряді галузей права та являють собою правові припи­си, які: а) звернуті до законодавця і визначають зміст екологіч­ної політики та інших правових норм; б) формують правозасто- совну практику, впливаючи на процес прийняття рішень; в) є інструментом прямого впливу індивіда на екологічну політику та практику^[334]. Основними конституційними правами вчені вва­жають право на інформацію про стан навколишнього природно­го середовища і на відшкодування шкоди як такої чи в порядку заходів соціальної та медичної допомоги^[335].

Науковці також наводять визначення екологічних прав гро­мадян, серед яких можна виділити таке: екологічні права - це комплексна правова категорія, яка охоплює систему екологічних прав. Як недолік зазначається відсутність обґрунтованого пакету міжнародних екологічних прав. Екологічні права проявляються у двох аспектах - об’єктивному і суб’єктивному праві. Разом з тим слід розмежовувати екологічні права та інтереси громадян. Види екологічних прав громадян поділяються на дві групи, які на практиці тісно взаємодіють між собою. Це екологічні права громадян, що реалізуються переважно на галузевому рівні (галу­зеві), та екологічні права громадян, що реалізуються на міжга­лузевому рівні (міжгалузеві)^[336].

Галузеві та міжгалузеві права закріплені перш за все в Кон­ституції України. Ст. 50 передбачає, що кожен має право на без­печне для життя і здоров’я довкілля та на відшкодування завда­ної порушенням цього права шкоди. Частина друга вказаної статті гарантує право вільного доступу до інформації про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту, а також право на її поширення.

Парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина та захист прав кожного на території України і в межах її юрисдикції на постійній основі здійснює Уповноважений Верховної Ради України з прав люди­ни^[337]. Метою парламентського контролю, який здійснює Уповно­важений, є захист прав і свобод людини і громадянина, прого­лошених Конституцією України, законами України та міжнародними договорами України.

Екологічні права містяться в таких Законах України: «Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техно­генного та природного характеру», «Про Цивільну оборону України»^[338], «Про правовий режим надзвичайного стану», «Про зону надзвичайної екологічної ситуації», «Про об’єкти підвище­ної небезпеки»^[339], «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку», «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення»^[340], «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи»^[341] та інших, а також у міжнародних договорах України, згода на обов’язковість яких надана Верхов­ною Радою України.

Екологічні права громадян тісно пов’язані з іншими грома­дянськими правами, наприклад, із правом на охорону здоров’я. Так, ст. 6 Основ законодавства України про охорону здоров’я наголошує на тому, що кожний громадянин України має право на охорону здоров’я, і це передбачає в тому числі безпечне для життя і здоров’я навколишнє природне середовище.

Окрім права на охорону здоров’я існує право громадян на звернення, яке також тісно пов’язане з екологічними правами. Це право передбачено Законом України «Про звернення грома­дян»^[342] і забезпечує громадянам України можливості для участі в управлінні державними і громадськими справами, для впливу на поліпшення роботи органів державної влади і місцевого са­моврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, для відстоювання своїх прав і законних інте­ресів та відновлення їх у разі порушення.

Новелою є положення щодо звернення громадян про те, що органи державної влади і місцевого самоврядування, підприєм­ства, установи, організації незалежно від форм власності, об’єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов’язані у разі прийняття рішення про обмеження доступу громадянина до відповідної інформації (у тому числі екологічної) при розгляді заяви чи скарги скласти про це мотивовану постанову.

Затверджене наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України Положення «Про участь гро­мадськості у прийнятті рішень у сфері охорони довкілля» регу­лює відносини щодо реалізації права громадськості на участь у прийнятті рішень у сфері охорони довкілля.

Наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України затверджено Інструкцію «Про порядок розгляду звернень громадян, їх особистого прийому в Міністерстві охорони навколишнього природного середовища України»^[343]. Вона визначає порядок розгляду звернень громадян у Мінприроди України за пропозиціями (зауваженнями), заявами (клопотаннями) і скаргами громадян, а також порядок особисто­го прийому громадян.

Для вдосконалення консультаційних послуг громадянам, ор­гани державної влади застосовують постійно діючі прямі теле­фонні лінії. Так, наказом Держземінспекції затверджено Поря­док надання в Держземінспекції консультаційних послуг грома­дянам з питань використання та охорони земель за допомогою постійно діючої прямої телефонної лінії^[344]. Ним визначено ос­новні вимоги до організації та надання консультаційних послуг громадянам з питань використання та охорони земель за допо­могою постійно діючої прямої телефонної лінії в Держземін- спекції.

На сайті Мінекоресурсів розміщено телефони приймальні Міністра охорони навколишнього природного середовища України^[345] та графік особистого прийому громадян керівництвом Мінприроди України.

Постанова Верховної Ради України «Про інформування гро­мадськості з питань, що стосуються довкілля»^[346] з метою забезпе­чення широкого доступу до екологічної інформації, а також на виконання положень Конвенції про доступ до інформації, участь громадськості в процесі прийняття рішень та доступ до право­суддя з питань, що стосуються довкілля, Законів України «Про охорону навколишнього природного середовища», «Про об’єкти підвищеної небезпеки», «Про місцеве самоврядування в Україні» визначила:

Рекомендувати Кабінету Міністрів України забезпечити:

- щорічне інформування населення через засоби масової інформації про 1ОО об’єктів, які є найбільшими забруднювачами навколишнього природного середовища;

- щоквартальне інформування - про десять об’єктів, які є найбільшими забруднювачами навколишнього природного се­редовища на загальнодержавному рівні за минулий квартал;

- до 1 січня 2005 року розроблення та затвердження поло­ження про щоквартальне інформування населення через засоби масової інформації про об’єкти, які є найбільшими забруднюва­чами навколишнього природного середовища;

- до 1 січня 2005 року розроблення та затвердження поло­ження про мережу загальнодержавної екологічної автоматизо­ваної інформаційно-аналітичної системи забезпечення доступу до екологічної інформації та місцевих екологічних автоматизо­ваних інформаційно-аналітичних систем;

- з 1 січня 2005 року функціонування мережі загальнодер­жавної екологічної автоматизованої інформаційно-аналітичної системи забезпечення доступу до екологічної інформації.

Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласним дер­жавним адміністраціям, органам місцевого самоврядування та місцевим органам виконавчої влади, Київській та Севастополь­ській міським державним адміністраціям забезпечити щоквар­тальне інформування населення через засоби масової інфор­мації про:

- об’єкти, які є найбільшими забруднювачами навколишнь­ого природного середовища;

- екологічно небезпечні аварії та надзвичайні ситуації тех­ногенного і природного характеру, дії, які можуть застосовувати­ся громадянами для зменшення їх впливу на здоров’я людей та довкілля, а також про заходи, що вживаються для подолання і ліквідації наслідків таких аварій та надзвичайних ситуацій.

Із перелічених вище рекомендацій реалізовано та затвердже­но наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України Положення «Про щоквартальне інфор­мування населення через ЗМІ про об’єкти, які є найбільшими забруднювачами навколишнього природного середовища».

Спеціальним нормативно-правовим актом, який регулює право громадян на інформацію, є Закон України «Про інфор­мацію». Він встановлює загальні правові основи одержання, ви­користання, поширення та зберігання інформації, закріплює право особи на інформацію в усіх сферах суспільного і держав­ного життя України, а також систему інформації, її джерела, визначає статус учасників інформаційних відносин, регулює до­ступ до інформації та забезпечує її охорону, захищає особу та суспільство від неправдивої інформації. Екологічна інформація віднесена ним до інформації довідково-енциклопедичного ха­рактеру. Інформація довідково-енциклопедичного характеру - це систематизовані, документовані або публічно оголошені відомості про суспільне, державне життя та навколишнє при­родне середовище.

Інформація про стан навколишнього природного середовища (екологічна інформація) визначена ст. 25 Закону.

Закон України «Про інформацію» не відносить інформацію про стан довкілля до конфіденційної інформації, що є власністю держави і знаходиться в користуванні органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та

організацій усіх форм власності. Екологічна інформація відне­сена законом до основних галузей на рівні з політичною, еко­номічною, духовною, науково-технічною, соціальною та

міжнародною.

Інформація про стан довкілля не належить до державної таємниці^[347].

Наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України №169 від 18 грудня 2003 р. було затвер­джено Положення «Про порядок надання екологічної інфор­мації». Положення визначає правові та організаційні засади за­безпечення порядку надання та оприлюднення екологічної ін­формації.

Право громадян на свободу об’єднання є невід’ємним правом людини, закріпленим Загальною декларацією прав людини^[348], і гарантується Конституцією та законодавством України.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про об’єднання громадян», об’єднанням громадян є добровільне громадське формування, створене на основі єдності інтересів для спільної реалізації гро­мадянами своїх прав і свобод.

Тому, наприклад, з метою реалізації та захисту своїх прав і законних інтересів у галузі туризму суб’єкти туристичної діяль­ності можуть створювати неприбуткові організації у сфері тури­стичної діяльності в порядку, визначеному Цивільним кодексом України або Законом України «Про об’єднання громадян» чи іншими законами. За визначенням Закону України «Про ту­ризм»^[349], залежно від категорій осіб, які здійснюють туристичні подорожі (поїздки, відвідування), їх цілей, об’єктів, що викори­стовуються або відвідуються, чи інших ознак існує і такий вид туризму, як екологічний (зелений).

Закон України «Про молодіжні та дитячі громадські ор­ганізації» визначає особливості організаційних і правових засад утворення та діяльності молодіжних і дитячих громадських ор­ганізацій та державні гарантії забезпечення їх діяльності.

Окрім функціонування об’єднань громадян у галузі реалізації екологічних прав громадян спеціальним законом^[350] передбачено можливість створення благодійної організації - недержавної організації, головною метою діяльності якої є здійснення благо­дійної діяльності в інтересах суспільства або окремих категорій осіб. Згідно зі ст. 4 Закону України «Про благодійництво та бла­годійні організації», серед основних напрямів благодійництва та благодійної діяльності виділено такий, що передбачає сприяння розвитку природно-заповідного фонду та природоохоронної справи.

В Україні існує розвинена мережа громадських об’єднань та організацій. Вони працюють за різними напрямками та галузя­ми громадського життя^[351]. Відомою громадською організацією ІСАР «Єднання»^[352] підготовлено довідник українських громадсь­ких організацій, які працюють у галузі екології^[353]. Вона також веде електронну базу^[354], яка налічує близько тисячі українських ГО, які працюють у галузі екології. У електронній інтерактивній версії довідника пошук можна вести за п’ятьма категоріями: гео­графічними регіонами; організаціями; контактними особами; сферами діяльності; містами/селами.

Громадською еколого-правовою організацією «ЕкоПраво- Київ»^[355] підготовлено збірник «Законодавство України про участь громадян і їх об’єднань в охороні навколишнього природного середовища»^[356]. Центром інновацій та розвитку розроблено^[357] посібник, який містить законодавчу і нормативну базу для ство­рення і діяльності неприбуткових організацій в Україні^[358].

Ще в 1993 - 1995 роках Міносвіти, Мінмолодьспорт, МОЗ, Мінсоцзахист, Академія наук, Академія педагогічних наук, інші зацікавлені міністерства і відомства повинні були розробити концепцію екологічної освіти^[359].

Створення системи екологічної освіти, виховання та інфор­мування передбачалось Постановою Верховної Ради України «Про Основні напрями державної політики України у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпе­чення екологічної безпеки». Цим же нормативним актом перед­бачалась необхідність наукового обґрунтування, розроблення та прийняття серед інших також законів України про екологічну інформацію і про екологічну освіту.

У 2002 році Указом Президента України було затверджено Національну доктрину розвитку освіти^[360], яка передбачає, що держава повинна забезпечувати екологічну освіту. Національне виховання є одним із головних пріоритетів, органічною складо­вою освіти. Його основна мета - виховання свідомого громадя­нина, патріота, набуття молоддю соціального досвіду, високої культури міжнаціональних взаємовідносин, формування у мо­лоді потреби та уміння жити в громадянському суспільстві, ду­ховності та фізичної досконалості, моральної, художньо- естетичної, трудової, екологічної культури.

Міністерство освіти і науки України своїм наказом затверди­ло Положення «Про Всеукраїнську науково-методичну раду з екологічної освіти та виховання дітей та учнівської молоді»^[361]. Всеукраїнська науково-методична рада з екологічної освіти та виховання дітей та учнівської молоді створюється для ор­ганізації науково-методичного забезпечення діяльності загаль­ноосвітніх, професійно-технічних, дошкільних та позашкільних навчальних закладів з екологічної освіти та виховання учнівсь­кої молоді, узагальнення та поширення кращого педагогічного досвіду з екологічної освіти і виховання та впровадження педа­гогічних технологій у навчально-виховний процес навчальних закладів. Рада створюється Міністерством освіти і науки України за участю Міністерства екології та природних ресурсів України, Національної академії наук України, Академії педагогічних наук України.

Загальнодержавною програмою охорони та відтворення дов­кілля Азовського і Чорного морів серед пріоритетних напрямів визначено розв’язання основних проблем екологічного стану Азовського і Чорного морів: залучення громадськості до ре­алізації природоохоронних заходів, підвищення рівня екологіч­ної освіти та виховання населення.

Закон України «Про мораторій на проведення суцільних ру­бок на гірських схилах в ялицево-букових лісах Карпатського регіону»^[362] вказує на необхідність сприяти естетичному та еко­логічному вихованню населення України шляхом впровадження дошкільних та шкільних освітніх програм та тренінгів з охорони і захисту лісу.

Постанова Верховної Ради України «Про рекомендації пар­ламентських слухань щодо дотримання вимог природоохорон­ного законодавства в Україні» висунула перед Міністерством екології та природних ресурсів України, Міністерством освіти і науки України, Державним комітетом інформаційної політики, телебачення та радіомовлення України такі завдання: 1) запровадити систему екологічного виховання та освіти, ін­формування населення щодо стану навколишнього природного середовища, раціонального використання та відтворення при­родних ресурсів; 2) розширити використання можливостей за­собів масової інформації щодо популяризації екологічних знань шляхом створення спеціальних теле- та радіопрограм, видання відповідної літератури; 3) відновити у шкільних програмах дис­ципліну «екологія»та забезпечити введення в програми вищих навчальних закладів предмета «Загальна та фахова екологія».

Подання до суду позовів до державних органів, підприємств, установ, організацій і громадян про відшкодування шкоди, за­подіяної їх здоров’ю та майну внаслідок негативного впливу на навколишнє природне середовище передбачено цивільним про­вадженням. Це право поділено на дві складові - право подання позовів до суду про відшкодування шкоди, заподіяної еко­логічним правопорушенням їх здоров’ю, та право подання по­зовів до суду про відшкодування шкоди, заподіяної екологічним правопорушенням майну. Слід також мати на увазі, що існує право на відшкодування моральної шкоди.

На сучасному етапі розвитку світової спільноти проблема прав і свобод людини є однією з найактуальніших. У цьому напрямку прийнято низку міжнародних нормативно-правових актів, які визначають людину найвищою цінністю суспільства, а належне забезпечення її прав і свобод - головним обов’язком демократичної держави.

Саме закріплення за державою обов’язку забезпечення прав і свобод людини дає можливість, у випадку порушення останніх, звернутися до суду з метою їх захисту та відновлення, а також за компенсацією шкоди, завданої таким порушенням.

У зв’язку з цим набуває особливої актуальності створення ро­звиненого механізму реалізації прав і свобод людини, зокрема права людини на компенсацію моральної шкоди.

ЦК України, прийнятий у 2003 році, збагатив інститут ком­пенсації моральної шкоди новими нормами. Нині позов про відшкодування моральної шкоди набуває все більшої популяр­ності. Це свідчить про зростання правосвідомості, правової куль­тури громадян є ще одним кроком до правової держави, у центрі уваги якої перебуває кожна окрема особа^[363].

На сьогодні відшкодування моральної шкоди передбачають Закони України: «Про захист прав споживачів», «Про інфор­мацію», «Про телебачення і радіомовлення» та інші.

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або ін­ших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до чинного законодавства, моральна шкода може полягати:

- у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа за­знала у зв’язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я;

- у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім’ї чи близьких родичів;

- у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку із знищенням чи пошкодженням її майна;

- у приниженні честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

За змістом ч. 1 ст. 1167 ЦК України та інших норм законодав­ства, що регулюють ці правовідносини, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Згідно з п 10) ч. 2 ст. 16 ЦК України, способами захисту ци­вільних прав та інтересів може бути визнання незаконними рішень, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого са­моврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Ст. 1173 ЦК України передбачає можливість відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, органом влади Авто­номної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування. Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, ор­гану влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих ор­ганів.

Цивільний кодекс України передбачив у ст. 1175 можливість відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, орга­ном влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування у сфері нормотворчої діяльності. Тому шкода, завдана фізичній або юридичній особі в результаті прийняття органом державної влади, органом влади Автономної Респуб­ліки Крим або органом місцевого самоврядування нормативно­правового акта, що був визнаний незаконним і скасований, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини посадо­вих і службових осіб цих органів.

Відповідно до ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юри­дичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядуван­ня, їхніх посадових і службових осіб, інших суб’єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі зако­нодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Тому до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь- які рішення, дії чи бездіяльність суб’єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіря­ють, чи прийняті (вчинені) вони:

- на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передба­чені Конституцією та законами України;

- використанням повноваження з метою, з якою це повно­важення надано;

- обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що ма­ють значення для прийняття рішення (вчинення дії);

- безсторонньо (неупереджено);

- добросовісно;

- розсудливо;

- з дотриманням принципу рівності перед законом, за­побігаючи несправедливій дискримінації;

- пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

- з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

- своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Чинним законодавством передбачено гарантії екологічних прав громадян.

Екологічні права громадян забезпечуються:

а) проведенням широкомасштабних державних заходів щодо підтримання, відновлення і поліпшення стану навколишнього природного середовища;

б) обов’язком міністерств, відомств, підприємств, установ, ор­ганізацій здійснювати технічні та інші заходи для запобігання шкідливому впливу господарської та іншої діяльності на навко­лишнє природне середовище, виконувати екологічні вимоги при плануванні, розміщенні продуктивних сил, будівництві та експлуатації народногосподарських об’єктів;

в) участю громадських об’єднань та громадян у діяльності щодо охорони навколишнього природного середовища;

г) здійсненням державного та громадського контролю за до­держанням законодавства про охорону навколишнього природ­ного середовища;

д) компенсацією в установленому порядку шкоди, заподіяної здоров’ю і майну громадян внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища;

е) невідворотністю відповідальності за порушення законодав­ства про охорону навколишнього природного середовища;

є) створенням та функціонуванням мережі загальнодержав­ної екологічної автоматизованої інформаційно-аналітичної си­стеми забезпечення доступу до екологічної інформації.

Діяльність, що перешкоджає здійсненню права громадян на безпечне навколишнє природне середовище та інших їх еко­логічних прав, підлягає припиненню в порядку, встановленому цим Законом та іншим законодавством України.

Гарантії реалізації екологічних прав громадян - система юридичних засобів забезпечення здійснення екологічних прав фізичними особами в галузі екологічної безпеки, раціонального використання природних ресурсів і охорони навколишнього природного середовища. У свою чергу гарантії поділяють на:

- організаційно-розпорядчі;

- контрольно-виконавчі;

- превентивно-обмежувальні;

- процесуально-правові;

- охоронювально-забезпечувальні (захисні)^[364].

Прикладом здійснення широкомасштабних державних за­ходів щодо підтримання, відновлення і поліпшення стану нав­колишнього природного середовища можна вважати Державну програму забезпечення сталого розвитку регіону видобування та первинної переробки уранової сировини на 2006 - 2030 роки^[365]. Відповідно до неї, на першому етапі (2006 - 2011 роки)

розв’язуватимуться першочергові екологічні, економічні та соціальні проблеми, які перешкоджають сталому розвитку регіону. Передбачається здійснити комплекс заходів щодо поліпшення стану навколишнього природного середовища і раціонального використання природних ресурсів, реконструкції матеріально-технічної бази соціальної сфери та поступового збільшення обсягів будівництва, а також подолати бідність як соціальне явище.

До таких заходів можна віднести заходи щодо ліквідації наслідків підтоплення територій в містах і селищах України^[366]. Вони передбачені Комплексною програмою ліквідації наслідків підтоплення територій в містах і селищах України. Ця Програма спрямована на реалізацію державної політики України в галузі охорони навколишнього природного середовища, використання природних ресурсів та створення безпечних умов життєдіяль­ності населення.

Основним принципом Програми є дотримання загальнодер­жавних інтересів, що досягається шляхом формування системи взаємоузгоджених заходів органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування на загальнодержавному, регіональ­ному і місцевому рівнях, спрямованих на розв’язання проблеми ліквідації наслідків підтоплення територій міст і селищ, та зменшення впливу причин і факторів розвитку цих процесів.

Законом України затверджено Загальнодержавну програму розвитку малих міст, яка передбачає серед основних завдань і такі, як: охорона водних об’єктів і ресурсів та збереження, раціо­нальне використання та відтворення природних ресурсів, забез­печення екологічної безпеки, у тому числі зведення до мінімуму відходів, зокрема небезпечних, їх утилізація та знешкодження. Ці напрями діяльності можна також віднести до проведення широкомасштабних державних заходів щодо підтримання, відновлення і поліпшення стану навколишнього природного середовища.

Господарський кодекс України у ст. 246 передбачає обмежен­ня та зупинення діяльності суб’єкта господарювання або госпо­дарську діяльність. Тому здійснення будь-якої господарської діяльності, що загрожує життю і здоров’ю людей або становить підвищену небезпеку для довкілля, забороняється. А у разі здійснення господарської діяльності з порушенням екологічних вимог діяльність суб’єкта господарювання може бути обмежена або зупинена Кабінетом Міністрів України, Радою міністрів Ав­тономної Республіки Крим, а також іншими уповноваженими органами в порядку, встановленому законом.

Постановою Верховної Ради України затверджено Порядок обмеження, тимчасової заборони (зупинення) чи припинення діяльності підприємств, установ, організацій і об’єктів у разі по­рушення ними законодавства про охорону навколишнього при­родного середовища. Він визначає правові основи прийняття рішень про обмеження, тимчасову заборону (зупинення) чи припинення діяльності підприємств, установ, організацій і об’єктів незалежно від форм власності у разі порушення ними законодавства про охорону навколишнього природного середо­вища.

Що стосується запобігання впливу господарської діяльності на навколишнє природне середовище, то для відновлення ландшафту і територій, порушених внаслідок господарської діяльності і природних процесів, збереження і відновлення ро­дючості ґрунтів, припинення шкідливого впливу порушених зе­мель на навколишнє середовище і таке інше в плані земельно- господарського устрою передбачаються заходи щодо поліпшен­ня, рекультивації і консервації земель. Для виконання цих за­ходів складаються спеціальні схеми і проекти^[367].

Згідно зі ст. 4 Закону України «Про екологічну експертизу», метою екологічної експертизи є запобігання негативному впли­ву антропогенної діяльності на стан навколишнього природного середовища та здоров’я людей, а також оцінка ступеня екологіч­ної безпеки господарської діяльності та екологічної ситуації на окремих територіях і об’єктах.

Затверджено та введено в дію спеціальний нормативний до­кумент - Державні будівельні норми (ДБН) А.2.2-1-95 «Склад і зміст матеріалів оцінки впливів на навколишнє середовище (ОВНС) при проектуванні і будівництві підприємств, будинків і споруд. Основні положення проектування», який забезпечує впровадження процедур ОВНС у проектування господарської діяльності і є основним документом, яким керуються відповідні органи під час здійснення державної екологічної експертизи відповідних об’єктів, у тому числі проектної документації. Ці ж норми використовуються і під час проведення державної санітарно-гігієнічної експертизи відповідних об’єктів, у тому числі проектних матеріалів^[368].

Згідно з Принципами корпоративного управління^[369], до сут­тєвої інформації, яку товариство повинно регулярно розкривати, належать, зокрема, відомості про істотні фактори ризику, що впливають на діяльність товариства. Тим самим товариство по­винно розкривати інформацію про істотні фактори ризику, які можуть вплинути на фінансовий стан та результати господарсь­кої діяльності товариства в майбутньому і які можна з достатнь­ою мірою впевненості спрогнозувати. До таких факторів ризику можуть відноситись фактори, які пов’язані з функціонуванням певної галузі економіки, фінансових ринків, рівнем відсоткової ставки, а також фактори, які впливають на конкретне товарист­во, зокрема, пов’язані з забезпеченням сировиною, ринками збуту, потенційною відповідальністю за порушення законодав­ства про охорону навколишнього середовища тощо.

Державний контроль за дотриманням законодавства про охорону навколишнього природного середовища здійснює Дер­жавна екологічна інспекція (Держекоінспекція), яка є урядовим органом державного управління, що діє у складі Мінприроди і йому підпорядковується. Основними завданнями Держекоін- спекції є:

- участь у межах своєї компетенції в реалізації державної політики у сфері охорони навколишнього природного середо­вища, раціонального використання природних ресурсів (земля, поверхневі води, атмосферне повітря, тваринний та рослинний світ, природні ресурси територіальних вод, континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони України), по­водження з відходами, небезпечними хімічними речовинами, пестицидами та агрохімікатами, екологічної та радіаційної без­пеки;

- здійснення державного контролю за додержанням вимог законодавства про охорону навколишнього природного середо­вища, раціональне використання природних ресурсів (крім надр та лісів), екологічну та в межах своєї компетенції радіаційну без­пеку, поводження з відходами.

У її складі діє Державна екологічна інспекція з охорони дов­кілля Північно-Західного регіону Чорного моря Міністерства охорони навколишнього природного середовища України^[370], яка є спеціальним підрозділом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України і входить до сфери його управ­ління. Інспекція в межах своїх повноважень забезпечує ре­алізацію державної політики в галузі охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання й відтво­рення природних ресурсів, забезпечення екологічної та у межах своєї компетенції радіаційної безпеки відповідно на території західного кордону України по р. Дунай до м. Скадовська (включ­но) Херсонської області.

Громадський контроль у галузі охорони навколишнього при­родного середовища^[371] здійснюють громадські інспектори з охо­рони довкілля (громадські інспектори). Діяльність громадських інспекторів організовують та координують органи, що належать до сфери управління Мінекоресурсів, а саме: Державна еко­логічна інспекція, Республіканський комітет Автономної Рес­публіки Крим з екології та природних ресурсів, державні управ­ління екології та природних ресурсів в областях, містах Києві та Севастополі, державні інспекції охорони Чорного і Азовського морів (далі - органи Мінекоресурсів).

Пункт «ж» ст. 21 Закону громадським природоохоронним об’єднанням надано право звернення до господарського суду з позовами про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок по­рушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в тому числі здоров’ю громадян і майну громадсь­ких об’єднань. Згідно зі ст. 14 Закону України «Про об’єднання громадян», останні набувають статусу юридичної особи лише у разі реєстрації (офіційного визнання). Тому спори за позовами громадських об’єднань, не зареєстрованих у встановленому по­рядку, господарським судам не підвідомчі^[372].

В Україні, згідно із Законом України «Про прокуратуру»^[373], здійснюється прокурорський нагляд за додержанням законодав­ства в галузі охорони, використання і відтворення природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки, а також безпечного для здоров’я і життя громадян довкілля, запобігання негатив­ному впливові господарської діяльності на навколишнє при­родне середовище, збереження природних ресурсів і ком­плексів^[374].

Невідворотність відповідальності за порушення законодав­ства про охорону навколишнього природного середовища нале­жить до загально правових принципів відповідальності. Невідворотність відповідальності найбільше залежить від злаго­дженої роботи правоохоронних органів, від підготовленості, компетентності та сумлінності працівників, уповноважених при­тягувати до відповідальності та застосовувати санкції. Еко­логічне правопорушення, на яке не зреагували належним чином правоохоронні органи, завдає екологічному правопорядку вели­ких втрат: безкарність правопорушників не тільки заохочує їх до здійснення нових, часто більш жорстоких екологічних правопо­рушень, але й подає негативний приклад іншим особам. Тому однією із важливих проблем є обов’язкова та своєчасна реєстра­ція відомостей про правопорушення, порушення кримінальних справ за фактом кожного екологічного злочину. Великих втрат екологічному правопорядку може завдати бездіяльність посадо­вих осіб, які потурають вчиненню адміністративних та дисци­плінарних проступків, а також тих, хто допускає створення та збереження протиправного стану (видання незаконних актів, самовільне будівництво і т.д.)^[375].

Згідно зі ст. 29 Закону України «Про прокуратуру», органи прокуратури здійснюють нагляд за дотриманням законів орга­нами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство. Зокрема, нагляд має своїм завданням сприяти виконанню вимог закону про невідворотність відповідальності за вчинений злочин.

Злочини та інші правопорушення проти довкілля посягають на суспільні відносини у сфері охорони конституційного права громадян на безпечне довкілля, а також у сфері охорони, вико­ристання, збереження і відтворення природних ресурсів, забез­печення екологічної безпеки, запобігання й усунення негативно­го впливу господарської та іншої діяльності людини на навко­лишнє природне середовище, збереження генетичного фонду живої природи, ландшафтів та інших природних комплексів, унікальних територій, а також природних об’єктів, пов’язаних з історико-культурною спадщиною.

Ст. 4 Закону України «Про зону надзвичайної екологічної си­туації»^[376] регламентує основні принципи регулювання правового режиму в зоні надзвичайної екологічної ситуації і передбачає невідворотність відповідальності осіб, винних у виникненні чи ускладненні надзвичайної екологічної ситуації.

Державою запроваджена програма проведення моніторингу навколишнього природного середовища, що спрямована на поліпшення стану навколишнього природного середовища, підтримання екологічної рівноваги на території України, забез­печення конституційного права людини на безпечне довкілля шляхом підвищення ефективності функціонування системи моніторингу^[377].

Відповідно до Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить створення та забезпечення функціонуван­ня місцевих екологічних автоматизованих інформаційно- аналітичних систем, які є складовою мережі загальнодержавної екологічної автоматизованої інформаційно-аналітичної системи забезпечення доступу до екологічної інформації.

В Україні діє Національна програма інформатизації^[378], яка формується виходячи з довгострокових пріоритетів соціально- економічного, науково-технічного, національно-культурного розвитку країни з урахуванням світових напрямів розвитку та досягнень у сфері інформатизації і спрямована у тому числі на розв’язання найважливіших загальносуспільних проблем (забезпечення ро­звитку освіти, науки, культури, охорони довкілля та здоров’я людини, державного управління, національної безпеки та обо­рони держави та демократизації суспільства) та створення умов для інтеграції України у світовий інформаційний простір відповідно до сучасних тенденцій інформаційної геополітики.

Інформатизація у сфері охорони навколишнього природного середовища та природних ресурсів передбачає створення та впровадження системи моніторингу і прогнозування забруднен­ня навколишнього природного середовища. Відповідальними за це є органи Мінприроди та Держводгоспу. Очікуваними резуль­татами стануть: розподілена інформаційно-аналітична система моніторингу довкілля, бази даних екологічної інформації; си­стема моніторингу та прогнозування стану навколишнього при­родного середовища у системі Держводгоспу; система інфор­маційно-аналітичного забезпечення Держводгоспу; розподілені бази даних гідрометеорологічної інформації; система моніто­рингу небезпечних гідрометеорологічних явищ^[379].

В Україні здійснюється захист прав громадян України у галузі охорони навколишнього природного середовища. Україна га­рантує своїм громадянам реалізацію екологічних прав, наданих їм законодавством.

Ради, спеціально уповноважені державні органи управління в галузі охорони навколишнього природного середовища і вико­ристання природних ресурсів зобов’язані подавати всебічну до­помогу громадянам у здійсненні природоохоронної діяльності, враховувати їх пропозиції щодо поліпшення стану навколишнь­ого природного середовища та раціонального використання природних ресурсів, залучати громадян до участі у вирішенні питань охорони навколишнього природного середовища та ви­користання природних ресурсів.

Порушені права громадян у галузі охорони навколишнього природного середовища мають бути поновлені, а їх захист здійснюється в судовому порядку відповідно до законодавства України.

Відповідно до Конституції України, її норми є нормами пря­мої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Консти­туції України гарантується. Відповідно до ст. 36, громадяни України мають право на свободу об’єднання у політичні партії та громадські організації для здійснення і захисту своїх прав і сво­бод та задоволення політичних, економічних, соціальних, куль­турних та інших інтересів, за винятком обмежень, встановлених законом в інтересах національної безпеки та громадського по­рядку, охорони здоров’я населення або захисту прав і свобод ін­ших людей.

Захист екологічних прав здійснюється шляхом: визнання або підтвердження цих прав; припинення порушених прав; усунен­ня перешкод для їх здійснення; відновлення порушених прав; стягнення з винного збитків; компенсації моральної шкоди та іншими передбаченими законом способами^[380].

Формами захисту екологічних прав громадян можна вважати:

- нормотворчу;

- правоохоронну;

- управлінську;

- природоохоронну;

- самоврядну;

- антропоохоронну;

- судову^[381].

Наприклад, ст. 33 Закону України «Про охорону атмосферно­го повітря» передбачає відповідальність осіб, винних у пору­шенні прав громадян на безпечне для життя і здоров’я навко­лишнє природне середовище. Тобто держава захищає екологічні права громадян шляхом притягнення винних осіб до відповідальності, в тому числі до кримінальної.

Своєчасний і правильний розгляд кримінальних справ про злочини, відповідальність за які передбачена статтями 236 - 254 Кримінального кодексу України, є важливим засобом захисту гарантованого Конституцією права громадян на безпечне дов­кілля, а також суспільних відносин у сфері охорони й відтворен­ня навколишнього природного середовища, раціонального ви­користання природних ресурсів, забезпечення екологічної без­пеки життєдіяльності людини.

У цивільних справах суди виносять судове рішення, яке є найважливішим актом правосуддя, покликаним забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод люди­ни, правопорядку та здійснення проголошеного Конституцією принципу верховенства права^[382].

Згідно зі ст. 19 Закону України «Про прокуратуру», предме­том нагляду за додержанням і застосуванням законів є також додержання законів про недоторканність особи, соціально- економічні, політичні, особисті права і свободи громадян, захист їх честі і гідності, якщо законом не передбачений інший порядок захисту цих прав.

При виявленні порушень закону прокурор або його заступник у межах своєї компетенції має право звертатись до суду із заява­ми про захист прав і законних інтересів громадян. З метою захи­сту інтересів держави, а також громадян, які за станом здоров’я та з інших поважних причин не можуть захистити свої права, прокурор або його заступник подає чи підтримує поданий по­терпілим цивільний позов про відшкодування збитків, за­подіяних злочином.

Генеральна прокуратура України має забезпечити разом із Міністерством внутрішніх справ України, Службою безпеки України здійснення невідкладних заходів щодо захисту консти­туційних прав громадян на землю та посилити протидію пору­шенням законодавства у сфері регулювання земельних відно­син, використання та охорони земель^[383].

Відповідно до ст. 152 Земельного кодексу України, в країні існують такі способи захисту прав на земельні ділянки:

1) держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю;

2) власник земельної ділянки або землекористувач може ви­магати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов’язані з позбавленням права володін­ня земельною ділянкою і відшкодування завданих збитків;

3) захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом:

-визнання прав;

-відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав;

-визнання угоди недійсною;

-визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування;

-відшкодування заподіяних збитків;

-застосування інших, передбачених законом, способів.

Захищати свої екологічні права в Україні можна також за до­помогою адвокатури. Адвокатура України є добровільним про­фесійним громадським об’єднанням, покликаним, згідно з Кон­ституцією України, сприяти захисту прав, свобод та представ­ляти законні інтереси громадян України, іноземних громадян, осіб без громадянства, юридичних осіб, подавати їм іншу юри­дичну допомогу^[384].

Як реалізація принципу верховенства права в Україні звер­нення до адміністративного суду для захисту прав і свобод лю­дини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується^[385].

Встановлене Конституцією та законами України право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди є важливою га­рантією захисту прав і свобод громадян (у тому числі еко­логічних). Тому суди мають забезпечувати своєчасне, у повній відповідності із Конституцією та законами України, вирішення справ, пов’язаних з відшкодуванням такої шкоди^[386].

Прав без обов’язків не буває, тому законодавець виклав у Ст. 12 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» обов’язки громадян у галузі охорони навколишнь­ого природного середовища.

Громадяни України зобов’язані:

а) берегти природу, охороняти, раціонально використовувати її багатства відповідно до вимог законодавства про охорону нав­колишнього природного середовища;

б) здійснювати діяльність з додержанням вимог екологічної безпеки, інших екологічних нормативів та лімітів використання природних ресурсів;

в) не порушувати екологічні права і законні інтереси інших суб’єктів;

г) вносити плату за спеціальне використання природних ре­сурсів та штрафи за екологічні правопорушення;

д) компенсувати шкоду, заподіяну забрудненням та іншим негативним впливом на навколишнє природне середовище.

Громадяни України зобов’язані виконувати й інші обов’язки у галузі охорони навколишнього природного середовища відповідно до законодавства України.

Обсяг екологічних прав громадян взаємозалежний з їх обов’язками в галузі охорони навколишнього природного сере­довища. Юридичний обов’язок збереження навколишнього природного середовища тісно пов’язаний з моральним.

Наказом Держкомлісгоспу України затверджено Правила пожежної безпеки в лісах України^[387]. В п. 1.1 передбачається, що лісовий фонд України є високопожежонебезпечним об’єктом і тому охорона його від пожеж - моральний обов’язок кожного члена суспільства. Цими правилами також передбачається, що обов’язки громадян щодо забезпечення пожежної безпеки у то­му числі і в лісах встановлюються Законом України «Про по­жежну безпеку»^[388].

Протокол про воду та здоров’я до Конвенції про охорону та використання транскордонних водотоків та міжнародних озер передбачає ст. 9 вимоги щодо поінформованості громадськості, навчання, підготовки, наукових досліджень та розробок, інфор­мації. Сторони Конвенції вживають заходів, спрямованих на підвищення поінформованості всіх груп населення у тому числі щодо прав і відповідних зобов’язань стосовно води, які в рамках приватного і публічного права надані фізичним і юридичним особам та закладам державного і приватного сектора, а також їхніх моральних обов’язків щодо сприяння охороні водного се­редовища та збереження водних ресурсів.

Таким чином, у законодавстві закріплені моральні обов’язки відносно охорони лісів від пожеж і сприяння охороні водного середовища та збереження водних ресурсів.

Конституційний обов’язок у галузі охорони навколишнього природного середовища прямо відображений у ст. 66: кожен зо­бов’язаний не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані ним збитки.

Окрім прямо передбачених обов’язків щодо охорони довкіл­ля, в Конституції України у ст. 13 закріплено обов’язок власників природних об’єктів берегти навколишнє природне середовище. Власність (на природні об’єкти) зобов’язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству.

Обов’язки громадян у галузі екології можна поділити на за­гальні обов’язки громадян, передбачені Законом, та спеціальні обов’язки громадян, що передбачені системою екологічного за­конодавства та випливають із умов права власності на природні ресурси, природокористування і реалізації громадянами еко­логічно небезпечної діяльності^[389].

Отже, поресурсові закони і кодекси містять обов’язки кори­стувачів та власників відповідних природних об’єктів.

Ст. 91 ЗК України передбачає обов’язки власників земельних ділянок, ст. 96 - обов’язки землекористувачів. Ст. 97 закріплює обов’язки підприємств, установ та організацій, що проводять розвідувальні роботи. Зокрема, підприємства, установи та ор­ганізації, які проводять розвідувальні роботи, зобов’язані відшкодовувати власникам землі та землекористувачам усі збитки, в тому числі неодержані доходи, а також за свій рахунок приводити займані земельні ділянки у попередній стан.

Розділ IV Закону України «Про оренду землі»^[390] передбачає права та обов’язки орендодавців і орендарів землі та захист їхніх прав.

Ст. 44 ВК України передбачає обов’язки водокористувачів. Окремо кодекс виписує у ст. 78 обов’язки водокористувачів, які експлуатують споруди водогосподарських систем.

Кодекс України про надра у ст. 24 передбачає нарівні із пра­вами обов’язки користувачів надр.

Лісовий кодекс України регулює у ст. 18 права та обов’язки постійних лісокористувачів. Окрім обов’язків постійних лісоко- ристувачів кодекс конкретизує у ст. 19 права та обов’язки тимча­сових лісокористувачів. Ст. 86 передбачає обов’язки підприємств, установ, організацій та громадян, діяльність яких впливає на стан і відтворення лісів.

Ст. 10 Закону України «Про тваринний світ» прямо передба­чає права та обов’язки громадян у галузі охорони, використання і відтворення тваринного світу, ст. 34 розкриває обов’язки кори­стувачів об’єктами тваринного світу.

Закон України «Про мисливське господарство та полювання» у ст. 30 передбачає права та обов’язки користувачів мисливських угідь.

Окрім поресурсових законів та кодексів, інші нормативно- правові акти містять обов’язки щодо охорони навколишнього природного середовища. Так, ст. 153 Господарського кодексу України містить обов’язки суб’єктів господарювання щодо вико­ристання природних ресурсів.

Закон України «Про відходи» у ст. 15 містить обов’язки гро­мадян України, іноземців та осіб без громадянства у сфері по­водження з відходами.

Порушення встановлених чинним законодавством обов’язків тягне за собою застосування засобів юридичної відповідальності.

Питання для самоконтролю:

1. Екологічні права та обов’язки громадян.

2. Правові форми участі громадськості в охороні навко­лишнього природного середовища.

3. Право громадян та юридичних осіб на отримання еко­логічної інформації.

4. Право на проведення масових заходів з екологічної про­блематики та порядок їх проведення.

5. Гарантії реалізації екологічних прав громадян.

Теми рефератів

1. Правова природа екологічних і суміжних з ними прав громадян і їх реалізація.

2. Реалізація громадянами права на безпечне для життя і здоров’я навколишнє природне середовище та відшкодуван­ня завданої порушенням цього права шкоди.

3. Право на доступ до екологічної інформації.

4. Права та обов'язки замовників екологічної експертизи.

5. Порядок та форми отримання екологічної інформації та умови її поширення.

6. Конституційні засади екологічних прав громадян.