Розділ 4 Право природокористування

В Україні, відповідно до ст. 38 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», використання при­родних ресурсів здійснюється в порядку загального і спеціально­го використання природних ресурсів.

Законодавством України громадянам гарантується право за­гального використання природних ресурсів для задоволення життєво необхідних потреб (естетичних, оздоровчих, рекреацій­них, матеріальних тощо) безоплатно, без закріплення цих ре­сурсів за окремими особами і надання відповідних дозволів, за винятком обмежень, передбачених законодавством України.

В порядку спеціального використання природних ресурсів громадянам, підприємствам, установам і організаціям надають­ся у володіння, користування або оренду природні ресурси на підставі спеціальних дозволів, зареєстрованих у встановленому порядку, за плату для здійснення виробничої та іншої діяль­ності, а у випадках, передбачених законодавством України, - на пільгових умовах.

Кожен громадянин має право користуватися природними об’єктами права власності Українського народу, відповідно до закону, для задоволення своїх потреб. Таке використання не може погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі. Це право закріплено в Конституції України ст. 13, ст. 41, в Ци­вільному кодексі України.

У законодавстві зустрічаємо два терміни: «використання» та «користування»природними ресурсами. Згідно з коментованою статтею, термін «використання» природних ресурсів за змістом ширший, ніж «користування», бо включає в деяких випадках крім правомочності «володіння» ще й правомочність розпо­рядження природними ресурсами, наприклад, у випадках кори­стування природними об’єктами на праві приватної власності (передача їх в оренду або в суборенду)^[188].

Природокористування - це використання властивостей нав­колишнього природного середовища для задоволення еко­номічних, екологічних, оздоровчих, лікувальних, культурних, естетичних та інших потреб людини.

Людство активно використовує природні ресурси, вилучаючи при цьому все необхідне для своєї життєдіяльності. У сьогоднішньому світі неухильно розширюється споживання природних ресурсів, і немає реальної бази під міркуваннями про те, що людина нібито зможе коли-небудь обійтися без природи^[189]. Природокористування не обмежується лише споживанням або експлуатацією природних об’єктів: воно поширюється також і на використання природних ресурсів, їх комплексів, які забезпечу­ють здоровий спосіб життя, духовні і естетичні потреби, відпо­чинок, відновлення фізичних і духовних сил^[190].

Об’єктами права природокористування є: земля, її надра, ат­мосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знахо­дяться в межах території України, природні ресурси її континен­тального шельфу, виключної (морської) економічної зони. Кожний такий об’єкт визначає і вид природокористування - землеко­ристування, водокористування, лісокористування, надрокористування та ін. Такі об’єкти мають бути юридично визначені, конкретизо­вані: конкретна земельна ділянка, ділянка лісу, водоймище тощо. Такі конкретні, юридично визначені природні об’єкти або їх складові частини мають бути закріплені на праві користуван­ня за конкретними суб’єктами^[191].

У деяких випадках право користування певним видом при­родних ресурсів неможливе без надання суб’єкту права користу­вання двох або більше природних об’єктів. Так, гірничодобувно­му підприємству для розробки родовищ корисних копалин, крім ділянки надр в межах гірничого відводу, що надається йому в користування, потрібно отримати в користування ще й ділянку землі, необхідну для експлуатації надр.

Суб’єктами права природокористування є: фізичні та юри­дичні особи, що набули права користування конкретними при­родними об’єктами в порядку, визначеному законом для відповідних цілей, і мають у зв’язку з цим певні права та обов’язки^[192].

У передбачених законодавством випадках суб’єктами права природокористування можуть виступати також іноземні грома­дяни, особи без громадянства та іноземні держави.

Крім того, у ст. 81 кодексу передбачено, що іноземні громадя­ни та особи без громадянства можуть набувати права власності на земельні ділянки несільськогосподарського призначення в межах населених пунктів, а також на земельні ділянки несільсь- когосподарського призначення за межами населених пунктів, на яких розташовані об’єкти нерухомого майна, що належать їм на праві приватної власності.

Відповідно до ст. 82, іноземні юридичні особи можуть набу­вати права власності на земельні ділянки несільськогосподарсь- кого призначення:

- у межах населених пунктів у разі придбання об’єктів неру­хомого майна та для спорудження об’єктів, пов’язаних із здійсненням підприємницької діяльності в Україні;

- за межами населених пунктів у разі придбання об’єктів нерухомого майна.

Ст. 85 ЗК передбачає можливість набуття права власності на земельні ділянки іноземними державами для розміщення будівель і споруд дипломатичних представництв та інших, при­рівняних до них організацій, відповідно до міжнародних дого­ворів.

Класифікація природокористування може здійснюватись за різними ознаками, наприклад, за об’єктами природокористу­вання, про що вже було сказано, за строками природокористуван­ня - на безстрокове (постійне) та строкове (тимчасове), за формою ор­ганізації природокористування - на право колективного природокори­стування та на право індивідуального природокористування, за спосо­бом виникнення права природокористування - на право первинного та вторинного природокористування^[193], крім того, поділ можливий за метою (рекреаційне, наукове, естетичне, господарче).

Використання природних ресурсів в Україні здійснюється в порядку загального і спеціального використання природних ре­сурсів, тобто критерієм поділу виступають підстави виникнення права природокористування.

Загальне природокористування властиве фізичним особам унаслідок належних їм природних прав, що виникають і існують як результат народження й існування людини^[194].

Законодавство України гарантує громадянам право загально­го використання природних ресурсів для задоволення життєво необхідних потреб (естетичних, оздоровчих, рекреаційних, ма­теріальних тощо).

Такі природні ресурси характеризуються тим, що вони не пе­редаються і не закріплюються за конкретними суб’єктами, а ви­користовуються без особливого дозволу всіма особами; викори­стання не фіксується і не підлягає державній реєстрації^[195].

Право загального природокористування деякою мірою має майновий характер, на що вказує ст. 333 Цивільного кодексу України, визначаючи збір загальнодоступних дарів природи (ягід, лікарських рослин, риби або інших речей) у лісі, водоймі тощо як засіб набуття права власності. Ст. 49 Лісового кодексу України встановлює право громадян безкоштовно збирати в лісі дикорослі трав’яні рослини, квіти, ягоди, горіхи, інші плоди, гриби. Водночас у цій статті зазначено, що громадяни мають право збирати для власного споживання, тобто введено додат­кову ознаку загального природокористування - цільове призна­чення, що більшою мірою відповідає спеціальному, а не загаль­ному природокористуванню.

Загальне природокористування (купання, аматорське та спортивне рибальство у водоймах загального користування, збирання рослин, ягід, тощо) здійснюється безоплатно, без за­кріплення цих ресурсів за окремими суб’єктами і надання відповідних дозволів. За винятком обмежень, передбачених за­конодавством, таке використання не потребує державно- правової реєстрації^[196].

Коментована стаття визначає суб’єктом права загального природокористування фізичну особу. Кодекс України про надра не містить у собі поняття загального природокористування, од­нак у ст. 23 закріплено право землевласників і землекористу­вачів у межах наданих їм земельних ділянок видобувати для своїх господарських і побутових потреб корисні копалини місце­вого значення і торф загальною глибиною розробки до двох метрів і прісні підземні води до 20 метрів та використовувати надра для господарських і побутових потреб.

Право загального природокористування може бути обме­жене. Наприклад, Водний кодекс України у ст. 45 передбачає, що у разі маловоддя, загрози виникнення епідемій та епізоотій, а також в інших передбачених законодавством випадках права водокористувачів можуть бути обмежені або змінені умови во­докористування з метою забезпечення охорони здоров’я людей та в інших державних інтересах. При цьому пріоритетність надається використанню вод для питних і побутових потреб населення.

Крім того, ст. 47 Водного кодексу України вказує, що з метою охорони життя і здоров’я громадян, охорони навколишнього природного середовища та з інших передбачених законодав­ством підстав районні і міські Ради за поданням державних ор­ганів охорони навколишнього природного середовища, водного господарства, санітарного нагляду та інших спеціально уповно­важених державних органів встановлюють місця, де заборо­няється купання, плавання на човнах, забір води для питних або побутових потреб, водопій тварин, а також за певних підстав визначають інші умови, що обмежують загальне водокористу­вання на водних об’єктах, розташованих на їх території. Права водокористувачів обмежуються також під час аварій або за умов, що можуть призвести чи призвели до забруднення вод, та при здійсненні невідкладних заходів щодо запобігання стихійному лиху, спричиненому шкідливою дією вод, і ліквідації його наслідків.

Закон України «Про рослинний світ» у ст. 9 передбачає, що загальне використання природних рослинних ресурсів у разі їх виснаження, різкого зменшення популяційної та ценотичної різноманітності тощо може бути обмежене.

Громадяни, крім права на використання природних ресурсів, мають ще й обов’язки, які поділяються на загальні і спеціальні^[197].

Право спеціального природокористування встановлюється з метою раціонального використання та відновлення природних ресурсів. Таке природокористування здійснюється за плату, от­римані кошти надходять до державного бюджету країни. Згідно з Законом України «Про Державний бюджет України на 2006 рік»^[198], збори за спеціальне використання природних ресурсів надходять до бюджету і становлять 2109491,8 тис. грн., що скла­дає 1,69 % від усіх доходів державного бюджету.

Видача дозволів на спеціальне природокористування регу­люється спеціальним Положенням^[199], яке встановлює порядок видачі дозволів на спеціальне використання переважної частини природних ресурсів, крім лісових і водних.

Дозвіл на спеціальне використання природних ресурсів - це офіційний документ, який засвідчує право підприємств, установ, організацій, громадян на використання конкретних природних ресурсів у межах затверджених лімітів. Ліміти визначають обся­ги природних ресурсів для використання, на основі яких вида­ються дозволи на спеціальне використання природних ресурсів.

Зокрема, відповідно до Положення, до природних ресурсів, на які видається дозвіл на спеціальне використання, належать:

- природні ресурси континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони;

- тварини, в тому числі риби, водні безхребетні та морські ссавці, які перебувають у стані природної волі, а також інші об’єкти тваринного світу, віднесені до природних ресурсів за­гальнодержавного значення;

- природні ресурси в межах території та об’єктів природно- заповідного фонду загальнодержавного значення;

- види тварин і рослин, занесені до Червоної книги України;

- корисні копалини, за винятком загальнопоширених;

- природні ресурси місцевого значення;

- природні рослинні угруповання, занесені до Зеленої книги України.

Видача дозволів на спеціальне використання природних ре­сурсів здійснюється органами державної влади з урахуванням їх якісних характеристик та місця розташування. Так, дозволи на використання природних ресурсів континентального шельфу й виключної (морської) економічної зони (крім рибних запасів та інших об’єктів водного промислу), не мисливських видів тварин, природних ресурсів у межах територій та об’єктів природно- заповідного фонду загальнодержавного значення (крім ми­сливських тварин), видів тварин і рослин, занесених до Червоної книги України, природних рослинних угруповань, занесених до Зеленої книги України, корисних копалин, у тому числі тих, що видобуваються на континентальному шельфі видаються органа­ми Мінприроди (як правонаступника Міністерства екології та природних ресурсів і Державного комітету природних ресурсів).

Щодо рибних запасів та інших об’єктів водного промислу, віднесених до природних ресурсів загальнодержавного значен­ня, дозволи надаються органами Державного департаменту рибного господарства.

Дозволи на добування ведмедя, кабана, лані, оленів благо­родного та плямистого, козулі, лося, муфлона, білки, бабака, бобра, нутрії вільної, ондатри, куниць лісової та кам’яної, норки американської, тхора лісового, а також вовка, лисиці, бродячих собак і котів, сірих ворон, сорок, граків не в мисливський сезон або в заборонених для полювання місцях видаються органами Державного комітету лісового господарства України. У випадку відстрілу вовка, лисиці, бродячих собак і котів, сірих ворон, со­рок, граків, а також на селекційний та вибірковий діагностичний відстріл мисливських тварин для ветеринарно-санітарної експертизи в межах територій та об’єктів природно-заповідного фонду дозволи надаються органами Міністерства охорони нав­колишнього природного середовища. Дозвіл на добування пер­натої дичини, кроля дикого, зайця-русака, єнотовидного собаки, вовка та лисиці, а також бродячих собак і котів, сірих ворон, со­рок, граків (під час полювання на інші види мисливських тва­рин) надається користувачами мисливських угідь.

Відносно природних ресурсів місцевого значення (крім ко­рисних копалин) дозволи надаються місцевими Радами за по­годженням з органами Міністерства охорони навколишнього природного середовища, а в разі видачі дозволів на використан­ня ресурсів тваринного світу також за погодженням з органами Держкомлісгоспу.

Видача дозволу на спеціальне використання природних ре­сурсів здійснюється на підставі клопотання (заявки) природоко- ристувача з обґрунтуванням потреби в цих ресурсах. Клопотання щодо видачі дозволу на спеціальне використання природних ресурсів, за винятком об’єктів тваринного світу, віднесених до природних ресурсів загальнодержавного значення, погоджуєть­ся з відповідною місцевою Радою, власником або постійним ко­ристувачем цих природних ресурсів. Для отримання дозволу на спеціальне використання природних ресурсів клопотання по­годжується також з відповідними державними органами, а саме:

- Державного департаменту ветеринарної медицини - у разі використання ресурсів тваринного світу, в тому числі рибних запасів та інших об'єктів водного промислу, а у разі викори­стання цих ресурсів з метою одержання лікувально-технічної сировини - також з органами Міністерства охорони здоров’я;

- Міністерства охорони навколишнього природного середо­вища - у разі спеціального використання рибних запасів та ін­ших об’єктів водного промислу загальнодержавного значення, за винятком їх промислового добування, а також любительсько­го та спортивного рибальства, яке здійснюється у порядку спеціального використання;

- Державного департаменту промислової безпеки, охорони праці та гірничого нагляду (як правонаступника ліквідованого Державного комітету України з нагляду за охороною праці^[200]) - у разі користування гідромінеральними ресурсами, а також при видачі гірничих відводів на розробку мінеральних ресурсів.

Орган, який видає дозвіл на спеціальне використання при­родних ресурсів, може зажадати від заявника у разі необхідності додаткового погодження даного клопотання (заявки) з іншими зацікавленими міністерствами і відомствами.

Рішення про погодження клопотання (заявки) щодо видачі дозволу на спеціальне використання природних ресурсів, а та­кож про видачу цього дозволу повинно бути прийнято відповідним державним органом у місячний строк. У разі відмо­ви у погодженні клопотання або у видачі дозволу чи порушення встановлених строків розгляду заявник має право звернутися до відповідного вищестоящого державного органу.

Порядок видачі дозволів на спеціальне використання лісових природних ресурсів визначається Правилами відпуску деревини на пні в лісах України^[201], а порядок видачі дозволів на спеціальне використання водних природних ресурсів - Порядком погод­ження та видачі дозволів на спеціальне водокористування^[202].

Дозвіл на спеціальне використання природних ресурсів може бути скасований органом, який його видав, у разі порушення користувачем умов природокористування, різкого погіршення стану навколишнього середовища у процесі природокористу­вання, а також у разі:

- ліквідації підприємства, установи і організації, яким було видано дозвіл;

- закінчення строку природокористування або якщо кори­стувач не приступив протягом трьох років до користування при­родними ресурсами чи використовує їх не за призначенням;

- порушення норм і правил використання природних ре­сурсів;

- надходження вимоги від органів державного санітарного нагляду та інших спеціально уповноважених органів державного нагляду;

- невнесення або внесення в неповному обсязі протягом ше­сти місяців збору за спеціальне використання природних ре­сурсів.

У разі істотних змін у природокористуванні раніше виданий дозвіл на спеціальне використання природних ресурсів скасо­вується, а новий дозвіл видається у встановленому порядку. Строк дії дозволу на спеціальне використання природних ре­сурсів установлюється органом, який його видає, відповідно до затверджених у передбаченому законодавством порядку правил та інструкцій.

Статтею 39 Закони України «Про охорону навколишнього природного середовища» передбачено розподіл природних ре­сурсів на загальнодержавні та місцевого значення.

До природних ресурсів загальнодержавного значення нале­жать:

а) територіальні та внутрішні морські води;

б) природні ресурси континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони;

в) атмосферне повітря;

г) підземні води;

д) поверхневі води, що знаходяться або використовуються на території більш як однієї області;

е) лісові ресурси державного значення;

є) природні ресурси в межах територій та об’єктів природно- заповідного фонду загальнодержавного значення;

ж) дикі тварини, які перебувають у стані природної волі в межах території України, її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони, інші об’єкти тваринного світу, на які поширюється дія Закону України «Про тваринний світ» і які перебувають у державній власності, а також об’єкти тваринного світу, що у встановленому законодавством порядку набуті в комунальну або приватну власність і визнані об’єктами загальнодержавного значення;

з) корисні копалини, за винятком загальнопоширених.

Законодавством України до природних ресурсів загально­державного значення можуть бути віднесені й інші природні ре­сурси.

До природних ресурсів місцевого значення належать при­родні ресурси, не віднесені законодавством України до природ­них ресурсів загальнодержавного значення.

Екологічне законодавство містить загальний перелік при­родних ресурсів загальнодержавного значення, який знаходить своє уточнення в поресурсовому законодавстві, в якому також даються визначення цих ресурсів. Що стосується переліку при­родних ресурсів місцевого значення, то їх перелік не наводиться. До них законодавець відносить усі інші природні ресурси, не наведені в переліку загальнодержавних, або дає такий перелік у поресурсовому законодавстві.

До водних об’єктів загальнодержавного значення ст. 5 Вод­ного кодексу України відносить:

- внутрішні морські води та територіальне море;

- підземні води, які є джерелом централізованого водопо­стачання;

- поверхневі води (озера, водосховища, річки, канали), що знаходяться і використовуються на території більш як однієї об­ласті, а також їх притоки всіх порядків;

- водні об’єкти в межах територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, а також віднесені до кате­горії лікувальних.

У цей перелік замість поняття «територіальні морські води» введено нове поняття - «територіальне море», його визначення дано в Законі України «Про державний кордон України»^{[203] [204]} і до нього, відповідно до ст. 5 закону, належать прибережні морські води шириною 12 морських миль, відлічуваних від лінії найбільшого відпливу як на материку, так і на островах, що належать Україні, або від прямих вихідних ліній, які з’єднують відповідні точки. Географічні координати цих точок затвер­джуються в порядку, який встановлюється Кабінетом Міністрів України. В окремих випадках інша ширина територіального мо­ря України може встановлюватись міжнародними договорами України, а при відсутності договорів - відповідно до загально­визнаних принципів і норм міжнародного права.

До внутрішніх морських вод відповідно до Постанови Кабінету Міністрів2 належать:

- морські води, розташовані в бік берега від прямих вихідних ліній, прийнятих для відліку ширини територіального моря України;

- води портів України, обмежені лінією, що проходить через постійні портові споруди, які найбільше виступають у бік моря;

- води заток, бухт, губ і лиманів, гаваней і рейдів, береги яких повністю належать Україні, до прямої лінії, проведеної від берега до берега в місці, де з боку моря вперше утворюється один або кілька проходів, якщо ширина кожного з них не пере­вищує 24 морські милі;

- води заток, бухт, губ і лиманів, морів та проток, що істо­рично належать Україні.

По відношенню до підземних вод сталося уточнення, що не всі підземні води є об’єктом загальнодержавного значення, а тільки ті, що є джерелом централізованого водопостачання. Ви­ходячи з того, що до водних об’єктів місцевого значення відне­сені підземні води, які не можуть бути джерелом централізова­ного водопостачання, то можна зробити висновок, що до водних об’єктів загальнодержавного значення належать підземні води, які є джерелом централізованого водопостачання або можуть використо­вуватися в такій якості.

Визначення поняття підземних вод також дано у Водному ко­дексі України: це води, що знаходяться нижче рівня земної по­верхні в товщах гірських порід верхньої частини земної кори в усіх фізичних станах.

Уточнено, що до поверхневих вод як об’єктів загальнодер­жавного значення належать також їх притоки всіх порядків. Водний кодекс України також визначає поняття поверхневих вод: це води різних водних об’єктів, що знаходяться на земній поверхні.

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про природно- заповідний фонд України», до водних об’єктів загальнодержав­ного значення належать водні об’єкти в межах території при­родних заповідників, заповідних зон біосферних заповідників, національних природних парків.

Водні об’єкти, що мають природні лікувальні властивості, належать до категорії лікувальних, якщо їх включено до спеціального переліку. Такий перелік був затверджений Кабіне­том Міністрів України ^[205], і в ньому зазначені запаси вод та їх ліку­вальні властивості, а також інші сприятливі для лікування і профілактики умови.

До водних об’єктів місцевого значення належать: поверхневі води, що знаходяться і використовуються в межах однієї області і які не віднесені до водних об’єктів загальнодержавного зна­чення, а також підземні води, які не можуть бути джерелом цен­тралізованого водопостачання.

Атмосферне повітря є одним з основних життєво важливих елементів навколишнього природного середовища. Стаття 1 За­кону України «Про охорону атмосферного повітря» визначає його як життєво важливий компонент навколишнього природ­ного середовища, який являє собою природну суміш газів, що знаходиться за межами жилих, виробничих та інших приміщень.

До лісових ресурсів загальнодержавного значення,

відповідно до ст. 7 Лісового кодексу України, належать деревина від рубок головного користування і живиця. Згідно з Постано­вою Кабінету Міністрів України^[206], рубки головного користування - це вирубування стиглих деревостанів з метою заготівлі дере­вини.

До природних рослинних ресурсів загальнодержавного зна­чення, відповідно до ст. 4 Закону України «Про рослинний світ», належать:

- об’єкти рослинного світу у межах:

- внутрішніх морських вод і територіального моря, конти­нентального шельфу та виключної (морської) економічної зони України;

- поверхневих вод (озер, водосховищ, річок, каналів), що розташовані і використовуються на території більш ніж однієї області, а також їх притоків усіх порядків;

- природних та біосферних заповідників, національних при­родних парків, а також заказників, пам’яток природи, бо­танічних садів, дендрологічних парків, зоологічних парків, парків-пам’яток садово-паркового мистецтва загальнодержавно­го значення;

- лісові ресурси державного значення;

- рідкісні і такі, що перебувають під загрозою зникнення, судинні рослини, мохоподібні, водорості, лишайники, а також гриби, види яких занесені до Червоної книги України;

- рідкісні і такі, що перебувають під загрозою зникнення, та типові природні рослинні угруповання, занесені до Зеленої кни­ги України.

До природних рослинних ресурсів місцевого значення нале­жать дикорослі та інші несільськогосподарського призначення судинні рослини, мохоподібні, водорості, лишайники, а також гриби, не віднесені до природних рослинних ресурсів загально­державного значення.

Відповідно до ст. 6 Кодексу України про надра, Кабінетом Міністрів України були затверджені перелікиї корисних копа­лин загальнодержавного та місцевого значення. Перелік копа­лин загальнодержавного значення є вичерпним, а перелік копа­лин місцевого значення не є таким, бо крім зазначених у пере­ліку копалин, до копалин місцевого значення належать також інші корисні копалини, що не включені до Переліку корисних копалин загальнодержавного значення.

Закон України «Про охорону навколишнього природного се­редовища» в ст. 40 передбачає обов’язкове додержання еко­логічних вимог при використанні природних ресурсів.

Використання природних ресурсів громадянами, підприєм­ствами, установами та організаціями здійснюється з додержан­ням обов’язкових екологічних вимог:

а) раціонального і економного використання природних ре­сурсів на основі широкого застосування новітніх технологій;

б) здійснення заходів щодо запобігання псуванню, забруд­ненню, виснаженню природних ресурсів, негативному впливу на стан навколишнього природного середовища;

в) здійснення заходів щодо відтворення відновлюваних при­родних ресурсів;

г) застосування біологічних, хімічних та інших методів поліпшення якості природних ресурсів, які забезпечують охоро­ну навколишнього природного середовища і безпеку здоров’я населення;

д) збереження територій та об’єктів природно-заповідного фонду, а також інших територій, що підлягають особливій охо­роні;

е) здійснення господарської та іншої діяльності без порушен­ня екологічних прав інших осіб.

При використанні природних ресурсів має забезпечуватися виконання й інших вимог, встановлених Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища» та іншим за­конодавством України.

Реалізуючи свої права на природокористування, фізичні та юридичні особи мають здійснювати це в рамках обов’язкових екологічних вимог. Коментована стаття наводить перелік таких вимог. Їх додержання має на меті попередити погіршення еко­логічної обстановки та виникнення небезпеки для здоров’я лю­дей, тобто забезпечити їх екологічну безпеку, адже Конституція України в ст. 50 гарантує право кожного на безпечне для життя і здоров’я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди. Статя 3 Закону України «Про охорону нав­колишнього природного середовища» серед основних прин­ципів охорони навколишнього природного середовища відзна­чає:

- пріоритетність вимог екологічної безпеки, обов’язковість додержання екологічних стандартів, нормативів та лімітів вико­ристання природних ресурсів при здійсненні господарської, управлінської та іншої діяльності;

- гарантування екологічно безпечного середовища для жит­тя і здоров’я людей;

- запобіжний характер заходів щодо охорони навколишньо­го природного середовища;

- екологізація матеріального виробництва на основі ком­плексності рішень у питаннях охорони навколишнього природ­ного середовища, використання та відтворення відновлюваних природних ресурсів, широкого впровадження новітніх техно­логій;

- науково обґрунтоване нормування впливу господарської та іншої діяльності на навколишнє природне середовище.

Закон України «Про охорону навколишнього природного се­редовища» містить загальний перелік таких вимог, їх уточнення здійснюється в законодавстві, що регламентує використання окремих природних ресурсів. Так, Закон України «Про тварин­ний світ» передбачає, що під час загального використання об’єктів тваринного світу забороняється знищення тварин, руй­нування їхнього житла та інших споруд (нір, хаток, лігв, гнізд, мурашників, бобрових загат тощо), порушення середовища існування тварин і погіршення умов їх розмноження. Крім того, підприємства, установи, організації та громадяни при здійсненні будь-якої діяльності, що впливає або може вплинути на стан тваринного світу, зобов’язані забезпечувати охорону середовища існування, умов розмноження і шляхів міграції тварин, а також зобов’язані вживати заходів для запобігання загибелі тварин під час здійснення виробничих процесів,у тому числі зберігання, транспортування, застосування небезпечних для тварин препа­ратів, хімічних речовин та сполук, складування, знищення, за- хоронення промислових і побутових відходів, проведення сільськогосподарських, лісогосподарських, лісозаготівельних та інших робіт, а також під час експлуатації електричної мережі та транспортних засобів.

Водний кодекс України передбачає, що під час користування водними об’єктами для промислових потреб водокористувачі зобов’язані дотримувати встановлених умов спеціального водо­користування, екологічних вимог, а також вживати заходів щодо зменшення витрат води (особливо питної) та припинення ски­дання забруднених зворотних вод шляхом удосконалення виро­бничих технологій, схем водопостачання та очищення стічних вод.

Лісовий кодекс України говорить про те, що громадяни зо­бов’язані виконувати вимоги пожежної безпеки у лісах, збирати дикорослі трав’яні рослини, квіти, ягоди, горіхи, інші плоди у строки, встановлені державними лісогосподарськими органами, і способами, що не завдають шкоди відтворенню цих ресурсів. Побічні лісові користування, до яких належать випасання худо­би, розміщення пасік, заготівля сіна, добування деревних соків, збирання і заготівля дикорослих плодів, горіхів, грибів, ягід, лікарських рослин і технічної сировини, лісової підстилки та очерету, повинні провадитися без заподіяння шкоди лісу.

До екологічних вимог використання природних ресурсів тре­ба також віднести вимогу не погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі (ст. 319 Цивільного кодексу України). Обов’язок кожного громадянина всемірно охороняти землю, по­вітряний простір, водні та інші природні ресурси, сприяти їх відновленню як першооснови свого життя і життя суспільства.

Питання для самоконтролю:

1. Поняття, зміст і принципи права природокористування.

2. Об’єкти та суб’єкти права природокористування.

3. Користування природними ресурсами на умовах оренди.

4. Права та обов’язки природокористувачів, їх законодавче закріплення.

5. Виникнення, зміна та припинення права природокори­стування.

6. Поняття та види угод з природними об’єктами.

7. Платність природокористування та правове регулювання плати за забруднення довкілля.

8. Відповідальність за протизаконні угоди з природними об’єктами та правові наслідки їх самовільного використання.

Теми рефератів

1. Природокористування як функція суспільства.

2. Випадки, умови та порядок обмеження права загального природокористування.

3. Юридичне значення встановлення пріоритетів викори­стання окремих природних об’єктів та засоби їх правового за­безпечення

4. Правове регулювання оренди природних об'єктів.

5. Юридична відповідальність за порушення умов приро­докористування.